Зош I-III ступенів Матеріали на Всеукраїнську експедицію учнівської та студентської молоді



Скачати 126.21 Kb.
Дата конвертації16.04.2016
Розмір126.21 Kb.
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України
Відділ освіти Миронівської районної

державної адміністрації 

 

Зеленьківська ЗОШ I-III ступенів


Матеріали на

Всеукраїнську експедицію учнівської та студентської молоді

“Моя Батьківщина - Україна “



за напрямом:

“Рідного слова краса і співучість

Говірки Київщини

2012


Роботу виконала

учениця 10 класу

Зеленьківської ЗОШ I-III ст.

Шевченко Яніна Олександрівна



Учитель

Шевченко Людмила Василівна

План
І. Актуальність обраної теми.

ІІ. Мета роботи.

ІІІ. Постановка завдань

ІV. Особливості функціонування говірок Київщини.

V. Різновиди діалектизмів. А) лексичні;Б) етнографічні;В) семантичні; Г) фонетичні; Д) граматичні;

VI. Говірки Київщини – складна і розгалужена лексична система , яка характеризується різноманітністю й новизною.

І. Актуальність теми
Одним із різновидів вияву національної мови, поряд із літературною, є місцеві діалекти, що мають свої специфічні риси на різних структурних рівнях. Особливе місце посідають говори нової формації, до яких належать також і діалектизми Київщини. Сформовані з неоднорідних діалектних елементів,новостворені говори є різнотипними, різносистемними у своїй генетичній основі, а тому можуть дати цікавий матеріал для наукових досліджень
ІІ. Мета роботи

Мета роботи – проаналізувати фонетико-фонологічну, морфологічну(на рівні словозміни) та синтаксичну систему українських говірок Київщини для виявлення їх особливостей у порівнянні із літературною мовою та відповідними фактами інших діалектів української мови, що зумовлює потребу виконання таких завдань:

1) зібрати польовим методом та систематизувати фонетико-фонологічні, морфологічні (словозмінні), синтаксичні засоби мови носіїв говірок;

2) зробити опис структури вокалізму та консонантизму, словозміни,синтаксису;

3) з'ясувати особливості функціонування фонем у говірках, уживання словоформ та синтаксичних конструкцій;

4) визначити чинники формування та функціонування українських говірок обраного ареалу;


ІІІ. Постановка завдань

1) Об’єктом дослідження є українські говірки Київщини.

2) Предметом дослідження є структура та особливості цих говірок на рівні фонетики і фонології, морфології та синтаксису, лексики.

3) Методи дослідження – польовий, описовий, порівняльно-типологічний,статистичний

4) Новизна роботи полягає в тому , що – це спроба комплексного дослідження структури фонетики , фонології, морфології та синтаксису українських говірок Київщини на значному фактичному матеріалі.

5) Головні постановки такі: досліджений матеріал може бути корисним у роботи над діалектичними помилками учнів.

Об’єктом досліджень обрано говірки сучасної південної Київщини, які знаходяться у зоні діалектної суміжності. Структури цих говірок поєднують риси північного і південного наріч, що зумовлено історією формування цієї території у ХVI-XVII ст.. Зауважимо, що відсутність докладних описів окремих говірок на різних структурних рівнях стали причиною тверджень про мішаний характер середньонаддніпрянських говірок, зумовили різну їх кваліфікацію щодо діалектного типу.

У говірках Київщини відбито як відомі науці явища, так і менш відомі (пор.: різноманітна реалізація голосних фонем в ненаголошеній позиції – зеим|л’а, зеир|но, пеиреи|мога, |адреис, в сие|л’і, воси|ни, |с’емдис’ат, вни|се, |тиждин’, |дерево, очи|рет, го|л одн’іх, мал’іх, сир’іх; ступінь збереження опозиції дзвінкість ~ глухість приголосних ш’іздеи|с’ат, нижчо|та; зміни [хв]>[ф] – хва|мил’ійа, х|вермеир, хв`іт’і|л’і, тилих|вон, х|вел’шеир; наявність альвеолярного [л`] – гл`и|д’іл`и, |весил`о; вторинна м’якість приголосних перед наступним м’яким – с’л’і|пец’; поширення протетичного [г] – го|л’ійа, го|б’ід втрата компонента слова - |т’іки; метатеза – гойір|к’ів; зміна наголосу – в мак`іт|рах, свит|ри, кох|ти; наявність стягненої і нестягненої флексій займенників – ц’і|йі, т’і|йейі словотвірні – би|телниц’а, с|н’івниц’а; семантичні - |риночка’з |вушком, |жарит’ |сало’; зо|л`ійник’ ви|л`икеиій гор|шок, що в`ід|ро в|лазило’, йан|гола’ велика миска’, на бос’а|ком’ босоніж’, стоко|н’алас’а ‘ходила від хати до хати’; відзначено варіювання реалізації фонем у мовленні того самого інформатора – х|вермеир – х|вермир, т|ридц’ат – т|рид’ц’ат’) та ін.. риси.

Цілком закономірним є той факт, що наддніпрянський діалект розвинувся з говірок різних слов’янських племен Наддніпрянщини (полян, древлян, тощо). Згодом, з удосконаленням видів зв’язку ці говірки злилися і розвалилися однією силою, маючи незначні відмінності між місцевостями. Розвиваючись на протязі багатьох століть і поширюючись по теренах України (таких як Дике Поле, Слобожанщина, Приазов’я, Буджак і Таврія), наддніпрянський діалект трансформувався в літературну українську мову, стараннями Котляревського, що писав полтавською говіркою, Шевченка, що послугувався київською говіркою, інших визначних діячів таких як члени Кирило-Мефодіївського братства та митці-літератори кінця ХІХ століття. Палким захисником наддніпрянського діалекту (особливо київської говірки) від т.зв. «галицької змови в мові» був Іван Нечуй-Левицький, який писав живою іскристою мовою селян, що проживали коло ріки Рось.

Найближчими говорами діалекту до середньо-наддніпрянських є степовий (Причорномор’я, Крим, кубанські говірки офіційна діалектологія теж відносить до степового говору але через значну ізольованість впродовж широкого періоду часу, він стоїть на межі з діалектом) і слобожанський (Слобожанщина) говори, які від середньо наддніпрянського й походять – тому іноді терміном «наддніпрянський діалект» позначають як ці три говори (офіційна діалектологія виділяє їх у південно-східне наріччя), так і єдиний архаїчний середньо наддніпрянський. Ми розглянемо особливості саме останнього, окремо зазнаючи про полтавські говірки на які досить сильно вплинув волинський говір. Отже:



  • поширеними є зміни ненаголошених фонем [е]>[еи], [и] (сеило, попил, погриб), в частині говірок [е]>[ае] (таепер, маене); укання – зміна [о]>[оу], [у] переважно перед складом з наголошеним і, у, рідше и (обід, мугила, учкур)

  • переважно у північних говірках давня фонема [о], в новоутворених закритих складах змінилася на [і] не послідовно, тому тут відзначено форми воз, костка, порог, радост

  • нерегулярний розвиток давніх фонем: [о] як [е], [и] (лобода, лоскотати) та [а] (переважно перед складом з наголошеним а – паганий ганчар); [е] як [і] (колодіз); [е] як [о] (хрон);

  • спостерігається втрата початкових етимол. приголосних (орох’ горох’)

  • ослаб\лення функції навантаження африкат [дз]>[з] (звін, зеркало), в окремих говірках зворотній процес (дз’аб’зяб’, зелений ‘зелений); [дж]>[ж] (хожу, сижу); зміна звуків [ґ]>[г] (дзиґа, гудзик); [ф]>[х], [кв], [п], [в], [м], (квартух, хвабрика, хорма);

  • Різнотиповість розвитку давніх сполук губний приголосний [й] а)збереження цієї сполуки (свйато, жабйачий), б) зрідка – втрата [й] знаступним пом’якшенням губного приголосного (жаб’ачий) і без пом’якшення (сватий), в) поява на місці вторинного епентетичного приголосного н’ (полумн’а, мн’акий);

  • У давальному відмінку однини іменників чоловічого роду у більшості говірок переважають закінчення – ові, -еві (бат’кові, коневі);

  • У родовому відмінку однини іменників жіночого роду виступає закінчення –и (соли, радости);

  • Інфінітив має форми на – ти і – ти’ (ходити і ходит’), у полтавських говірках – і на –т (ходит)

  • Форми 3-ї особи однини дієслів І дієвідміни з основою на бувають усічені (слуха, зна) і повні (слухайе, знайе).

Лексичними діалектизмами є місцеві назви понять загальнонародної мови: Білльо- білизна

Більзін- бензин

Блотний- такий , що займається бешкетництвом, схильний до аморальних вчинків

Завгустішки (присл.) – за ступенем густоти

Зависимий- залежний

Загашник(ірон) – тісна , темна , незатишна кімната.

Задиркать–задеренчати

Зажалковувать- затаювати жаль за чимось відданим, подарованим

Зажарювать- додавати до страви засмажку

Закавулок- закуток,закомірок, завулок.

Закальонний - заядлий, завзятий ,запеклий.

Закахкотіть - почати голосно і розкотисто реготати

Закацюбнуть- дуже замерзнути

Заключення- ув’язнення

Закрам- засік

Закроквить- поставити крокви

Закутулять- почати жувати дуже рідкими зубами або беззубими яснами

Заливаться – пропадати, задихнувшись від спеки

Залічувать- довгим ,але неправильним , лікуванням доводити людину до виснаження , до тяжкого стану.

Занюхаться- стати брудним неохайним , опущеним.

Залягать – від хвороби закладатися, заповнюватися рідиною(про ніс)

Заносить – носячи з собою загубити щось

Занюнять – почати плакати, скиглити

Запорчений – такий ,що вже почав псуватися

Зариваться–починати бійку або сварку з ким-небудь

Зарощій – нестрижений,неголений

Засвіта- до настання темноти

Засмалить- зацідити

Застаркуватий- з ознаками раннього старіння

Захазяїнуваться- запустити господарство

Зашкрьобувать-зачовгувати ( про взуття )

Защитний- захисний

Зборня – схід, збори

Зводи- лайка ,сварка

Звізда- зірка

Зволнувать-схвилювать

Здіваться – знущатися

Здрехвить- злякатися

Зміна – зрада

Зненарошки- ненароком

Зрослий- дорослий

Зубник – лікар-стоматолог

Кладбище- кладовище

Клейнить- мітити

Клейно- мітка для худоби

Коверзун- вередун

Курі - кури

Крівля- дах

Кружок- кругла дерев’яна накривка , яку кладуть на овочі в діжці приквашенні

Куражиться – виявляти неспокій, Зариватися, лізти в бійку

Кураяник – коржик випечений з борошна , в яке додане насіння кураю.

Кутю-кутю –уживається для кликання собак

Кучу- уживається для відганяння овець

Лавка – крамниця

Ладиком- Ладком , по-доброму

Ламаться – хизуватися

Лєнта – стрічка

Лизькання – повільне , без охоти і в дуже малій кількості приймання їжі.

Липка- липуча рослина

Носки - шкарпетки

Спиця- горизонтальна планка , що з’єднує передні загнуті частини полозків усанках

Ляпнуть – сказати щось недоречне , нерозумне

Бузівок- однорічне теля

Бутильок- скляна посудина з широким горлом

Вєс- вага

Гнидники- старий ,порваний, брудний одяг

Горюче- пальне

Дурацюга- великий дурень

Зарізака- великий ніж

Оса – остюк

Откритка – листівка

Пацьорки – нитки, шнурки , обірвані кінці одягу ,що звисають, не заплетені коси

Простинька – простирадло


Фонетичну систему степового говору характеризують такі риси:

1) наголошений вокалізм шестифонемний: І у; и е о а

ненаголошений вокалізм п'ятифонемний, варіативний, може мати такі типовіструктури: і у, і у; и е (е и) о и е (е и ) o y а а2) помірне укання — переважно перед складом з наголошеними í, ý у більшості говірок (тоубí, зоузýл'а); як зворотне до укання гіперичне окання(очи́теил’);3) спорадично обнижеш вимова «і» різного походження як «и» (рил’á,фигýра);4) регулярний розвиток «ę» як «а», зрідка — як «е», «и», «і» (колóд'ез’,дéв'іт’);5) неоднаковий розвиток «ě» — переважно як «і», зрідка — як «и», «е», «о»,«у» (ди́ рка,ц'ул'увáти);6) відносно рідке вживання протетичних приголосних (вýлиц'а, йіржáти, алеóстрий,ýса); 7)пом'якше навимова"ч’"(курч’á,ч'ужи́й);8) зміна функц. навантаження окр. фонем: "р’ " — у наддніпр. говірках(р'ама), «р» — у західностепових (зорá, гарáчий); в окремих говірках вживання «ф» зам. «хв»(фали́ти,фіст) і«x»зам.«ф»(хунт); 9) неоднаковий розвиток сполуки губний приголосний +j (здорóвл'а,здорóвйа);10) відсутність в окр. словоформах чергування задньоязикових приголосних г, к, x з шиплячими і свистячими приголосними (на дорóг’í, рук’í);11) перед глухими і в кінці слова дзвінкі приголосні оглушуються (т’áшко,міх ‘міг’);12) заступлення "т’ " на "к’ " в окремих словах (к’íсно, к’íсто).Наголос у степового говору динамічний; особливістю захід. говірок є збереження півд.-зах. типу наголошування займенників (мóго, твóго); в окремих говірках зміна наголосу лексикалізована (полоўни́к, сорокови́й, уз’áли та ін.)

Фонетичні діалектизми відрізняються від літературних слів звучанням: Кунь (кінь),

бухвет (буфет)

Болниця - лікарня

Бастон – тканина бостон

Ливатор – елеватор

Буркульоз – туберкульоз

Замірать – завмерти

Замацькувать – замацувати

Вакуація – евакуація

Гармоня – гармоніка

Гитара – гітара

Гряд – град

Кіснота – тіснота

Клопот- клопіт

Кукуруза – кукурудза

Кокоргузиння – (кукурудзиння) – стебла кукурудзи

Оборт- аборт

Оброщий – оброслий

Обтека – аптека

Огроном – агроном

Обжора – обжера

Одежа – одяг

Озвар – узвар

Ордін – орден

Пророщий – пророщений

Пудря – пудра .
Особливості словозміни степового говору:

1) при збереженні протиставлення твердого й м'якого різновиді ввідмінювання іменників виразний вплив твердого різновиду на м'який і мішаний (дав. в. — з’áт'ові, товáришові, ор.в.ковал’óм, пáл'ц'ом);

2) у частині говірок спостерігається розподіл уживання паралельнихзакінчень род. в. одн. іменників І відміни: під наголосом -и (гори́, нори́), непід наголосом –і (хáт'і,хмáр'і);

3) зрідка у говірках зберігаються давні закінчення род. в. одн. іменників IIIвідміни-и (рáдости,сóли);

4) в ор. в. одн. іменники І відміни можуть мати паралельні закінчення -ойу,-ейу, -ой,-ей(земл’óйу,душóй);

5) помітний вплив закінчень іменників ч. р. на іменники ж. і с. р. у род. в.одн. (хат’íў,ноч’íў,озéр'іў,тел'ат'іў);

6) паралельні закінчення широко відомі в іменниках колишніх t-основ: у род.в. -ати, -ат'і, -а (тел’áти, тел’áт'і, тел'а), дав. в. -у, -ату, -атов'і, ор. в. -ам, -ом,-атом;

7) паралельні закінчення властиві ор. в. множинних іменників (син'ми — сáнами, гóн'ми —гóнами);

8) у ряді говірок збереглися форми двоїни іменників ж. р. ри числівниках два,три,чоти́ ри(трийам'і,ч'оти́ р'ікорзйн'і);

9) відсутність у формах непрямих відмінків особових займенників приставного «н»(кóлойéйі,найóму);

10) у наддніпр. говірках поширені нестягнені форми займенників — мойóго,свойóго;

11) при дієвідмінюванні виразна тенденція збереження структури основи — кінцеві приголосні д, т, з, с у 1-й ос. одн. теп. ч. переважно не чергуються(крут’ý,вóз'у);

12) можливе паралельне закінчення 3-ї ос. одн. теп. ч. — зрідка з кінцевим "т’" (рóбит’, хóдит’), але переважно без кінцевого "т’ " (рóбе, нóсе).

13)Граматичні діалектизми мають свої особливості у відмінкових закінченнях слів, у родовій характеристиці іменників , у будові словосполучень і речень : зубома ( зубами), лошом( лошам ), різати з ножом( різати ножем ),він є машиніст ( він машиніст).

Існують ще певні дрібні відмінності на рівні місцевості. Також варто зазначити про лексичні особливості. Вони характеризують великою кількістю локальних утворень, невідомих чи малопоширених в інших діалектах. Також можна зустріти безліч архаїзмів і архаїчні форми, наприклад: лучче – краще. Використовується префікс –од- і прийменник – «од» замість літературних «від» (які, до речі, прийшли до СУЛМ із західного діалекту.) Багато прикладів наддніпрянського діалекту можна зустріти в українських народних піснях, а також класичних творах літераторів – наддніпрянців. Приклад:

Лучче було б, лучче було б так не знать,

Чим тепер, чим тепер, забувать

Вийшла руки заломивши і тяженько заплакавши:

«Як ти мене покидаєш, тільки подумай!»

«Білих ручок не ламай, ясних очей не стирай

Мене з війни зі славою к собі ожидай»

Наразі наддніпрянський діалект майже витіснений з Києва, в інших містах часто змішується, утворюючи суржик . Хоча навіть суржик з відхилом до Наддніпрянщини причаровує милозвучністю. Це ж саме наддніпрянський діалект прославив українську, як одну з наймилозвучніших мов!



Говірки Київщини – складна й розгалужена лексична система, яка характеризується різноманітністю й новизною. Зафіксувати особливості територіальних говорів і зберегти їх для наступних поколінь - така мета вчених-діалектологів. Їм допомагаємо й ми, учні та вчителі. Кожному, кому дорога доля рідної мови, повинен записати діалектні слова та словосполучення рідної говірки, говірки того населеного пункту, в якому мешкає. Адже кожна говірка – це частина історії нашого народу.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка