Змістовий модуль № Патохімія органів і тканин



Сторінка4/12
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.91 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

1. Йони кальцію ініціюють скорочення серцевого м’яза внаслідок зв’язування :


А. АТФ –азним центром міозину

В. Молекулами глобулярного актину

С. Однією із субодиниць тропоніну

D. Тропоміозином

Е. Кальмодуліном
2. Для синтезу АТФ скелетні м’язи і міокард використовують, як субстрати окислення, різноманітні речовини. Яка з них утилізується в міокарді, але не використовується скелетними м’язами?

А. Глікоген

В. Глюкоза

С. Молочна кислота



  1. Жирні кислоти

  2. Кетонові тіла




  1. Виберіть речовини, що беруть участь у реакціях трансамінування:

  1. Аспарагінова кислота

  2. Фосфоенолпіруват

  3. Гістамін

  4. Альфа-кетоглутарова кислота

  5. Цитрулін




  1. Вкажіть характерний фермент, активність якого підвищується у хворого інфарктом міокарда:

  1. Каталаза

  2. Аргіназа

  3. Креатинкіназа

  4. Глутаматдегідрогеназа

  5. Пероксидаза




  1. Для хворого з інфарктом міокарда характерним є підвищення в крові ферментної активності:

  1. Каталази

  2. Аргінази

  3. Креатинкінази

  4. Глутаматдегідрогенази

  5. Пероксидази



  1. Виберіть речовини, що беруть участь у реакціях трансамінування:

  1. Аспарагінова кислота

  2. Фосфоенол піруват

  3. Гістамін

  4. α –кетоглутарова кислота

  5. Цитрулін



Ситуаційні задачі


1. Хворого 60 років із сильними болями у лівій половині грудної клітки, задишку, госпіталізовано у терапевтичне відділення. Результати лабораторних аналізів АсТ – 289 од (при нормі 8 – 40 од), ЛДГ – 15 мкмоль/год. мл (норма 0,8 – 4,0). АлТ – 56 од. (при нормі 35 од). Який діагноз можна передбачити на основі проведеного лабораторного обстеження?

2. Хворий 60 рокіфв лікується у терапевтичному відділенні з приводу інфаркта міокарда. На 7 день зробили лабораторні аналізи: АсТ – 45 од (норма 8 –40 од), ЛДГ 3,0 мкмоль / год мл ( норма 0,8 –40 ). Які висновки можна зробити на основі проведених лабораторних обстежень?

3. Хворий 40 років доставлений у лікарню швидкої допомоги із сильною слабістю, болями переважно в епігастральній ділянці. Зроблено лабораторні аналізи, результати яких: АсТ 45 од (норма 8-40од), АлТ – 99 од (норма 35 од). Патологію якого органа можна передбачити?

Індивідуальна самостійна робота студентів

Теми для реферативної доповіді:

Біохімічні механізми дії β- адреноблокаторів і блокаторів кальцієвих каналів.



Література

  1. Гонський Я.У., Максимчук Т. П. Біохімія людини. Тернопіль, Укрмедкнига, 2001. - 599 с.

  2. Губський Ю. У., Біологічна хімія. Київ-Тернопіль, Укрмедкнига, 2000.С.508.

  3. Клінічна біохімія / За ред. О.Я. Склярова. – К.: Медицина, 2006.- 432 с.

  4. Клиническая биохимия: Учебник для студентов мед вузов / А.Я. Цыганенко, В.И. Жуков, В.В. Леонов и др. – Харьков: Факт, 2005. – 456 с.


Тема №12. Клініко-біохімічні критерії згортання крові
Мета заняття: Знати роль компонентів згортаючої, протизгортаючої та фібринолітичної систем крові в патохімії захворювань крові, атеросклерозі та гіпертонічній хворобі. Оволодіти методами кількісного визначення заліза та визначення протромбінового часу крові.

Актуальність теми: Знання біохімічної характеристики протизгортаючої, згортаючої та фібринолітичної систем крові є необхідними для розуміння агрегатного стану крові при чисельних захворюваннях та їх фахової корекції фармпрепаратами.

Конкретні завдання:

  • Проводити кількісне визначення заліза у плазмі крові колориметричним методом (з батофенантроліном).

  • Проводити якісну реакцію на вікасол

  • Аналізувати та оцінювати отримані дані.


Теоретичні питання

  1. Функціональні особливості еритроцитів.

  2. Роль заліза, вітаміну В12 та фолієвої кислоти в еритропоезі.

  3. Система згортання крові, характеристика основних її компонентів. Роль ендотелію судин і клітин крові в гемокоагуляції.

  4. Основні форми гемостазу. Функціональна характеристика фібронектину, тромбоксану, простацикліну, їх роль у забезпеченні судинно-тромбоцитарний гемостазу

  5. Коагуляційний гемостаз. Значення радикалів глутамінової кислоти в кальційзв’язуючих білках, вітаміну К, іонів кальцію, фібриногену, тромбіну, трансглутамілази.

  6. Протизгортальна система крові, функціональна характеристика її компонентів: антитромбіну ІІІ, гепарину, лимонної кислоти.

  7. Фібринолітична система крові. Функціональна характеристика її компонентів: плазміногену, його активаторів, його дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові

  8. Згортання крові, тромбоутворення і фібриноліз при атеросклерозі та гіпертонічній хворобі

  9. Методи дослідження системи згортання крові та фібринолізу при схильності до тромбозів та ДВС.

  10. Препарати крові, кровозамінники, механізм їх дії.


Блок інформації

Кров – рідке внутрішнє середовище організму, що рухається по замкнутій системі кровоносних судин і виконує низку функцій, найважливіша з яких – транспорт різноманітних речовин у межах організму, завдяки чому інтегруються біохімічні процеси, що відбуваються в різних клітинах і міжклітинних просторах.


Еритроцити складають основну масу клітин крові (36 – 48 % об’єму). Це безядерні клітини, що мають форму двояковгнутих дисків. Обмін речовин зрілих безядерних еритроцитів спрямований на забезпечення їх функції – транспорту кисню та вуглекислого газу. Тому метаболізм еритоцитів має низку характерних особливостей. В еритроциті повинна залишатися сталою здатність зворотньо зв'язувати кисень, для чого необхідно забезпечити відновлення гему гемоглобіну. Двовалентне залізо, яке входить до складу гему, постійно переходить у тривалентне внаслідок спонтанного окиснення та для того, щоб залізо могло зв’язувати кисень, воно повинно відновлюватися до двовалентного.

Ядерні попередники еритроцитів, як правило, містять стандартний набір ферментів, необхідний як для отримання енергії в результаті окисно-відновних процесів, так і для синтезу білків. У зрілих еритроцитах основний шлях катаболізму вуглеводів – анаеробний гліколіз. Головним джерелом енергії для них, як і для інших клітин, є молекули АТФ. Вони, передусім, служать субстратом для Nа+/K+-АТФ-ази, яка підтримує мембранний потенціал еритроцитів. У результаті гліколізу утворюється також 2,3-дифосфогліцерат (2,3-ДФГ) – важливий модулятор функцій гемоглобіну, що впливає на його спорідненість до кисню. Окрім гліколізу в еритроцитах мають місце реакції пентозофосфатного циклу та відновлення НАД+ і НАДФ+. НАДН2 використовується для відновлення метгемоглобіну в гемоглобін, а НАДФН2 для регенерації відновленого глутатіону (GSH) з глутатіондисульфіду (GSSG) за допомогою ферменту глутатіонредуктази. Відновлений глутатіон – найважливіший антиоксидант еритроцитів – служить для відновлення метгемоглобіну в функціональноактивний гемоглобін.

Еритропоез – постійний, неперервний процес утворення та відновлення еритроцитів, клітинна основа якого полягає в диференціації та проліферації еритроїдних попередників у кістковому мозу, з наступним виходом їх у кров’яне русло. Для нормального проходження еритропоезу необхідна присутність металів, у першу чергу, заліза, а також міді та кобальту. Залізо входить до складу простетичної групи гемоглобіну гему, тому його присутність є необхідною умовою для нормального дозрівання еритроцитів. Залізо, що надійшло в організм, зв’язується з апотрансферином і перетворює його в насичену залізом активну форму – трансферин – транспортний білок плазми крові. На наступному етапі трансферин взаємодіє зі специфічними рецепторами на поверхні мембрани клітини-попередника еритропоезу. Потім утворений комплекс шляхом ендоцитозу потрапляє в клітину. Там залізо вивільняється від трансферину шляхом ендосомального окислення, надходить у мітохондрії та далі використовується для синтезу гему й інших залізовмісних білків. Зберігання та перетворення заліза координують і регулюють цитоплазматичні речовини – залізорегуляторні білки (IRP-1 і IRP-2), які володіють аконітазною активністю. Саме ці білки зв’язуються з відповідними елементами на мРНК трансферинових рецепторів і феритину та регулюють їх трансляцію. До факторів, що впливають на зв’язування IRP-1 і IRP-2 з мРНК відноситься еритропоетин, запаси тканинного заліза, азоту оксид, оксидативний стрес та гіпоксія. Вважають, що IRP – ключові модулятори метаболізму заліза у клітині, відповідальні за його гомеостаз за різних умов. Залізо, яке не включається до складу гемоглобіну, резервується у вигляді феритину. Після руйнування еритроцитів залізо гему знову включається до складу трансферину та транспортується до клітин кісткового мозку. Нестача заліза призводить до зменшення синтезу гемоглобіну та до виникнення залізодефіцитної анемії.

Вітамін В12 і фолієва кислота необхідні для правильного еритропоезу, оскільки дефіцит одного з цих факторів призводить до порушення синтезу ДНК і РНК, що спричинює мегалобластні зміни в усіх тканинах із швидким відновленням (наприклад, епітелію, кісткового мозку). Вітамін В12 має дві коферментні форми: метилкобаламін і 5-дезоксиаденозилкобаламін. Метилкобаламін бере участь у перетворенні уридинмонофосфату в тимідиндифосфат, який входить до складу ДНК. При відсутності метилкобаламіну ДНК не утворюється, сповільнюється процес поділу та дозрівання еритроцитів. Унаслідок цього в периферійній крові розвивається мегалобластна анемія. Дезоксикобаламін бере участь в обміні жирних кислот, у перетворенні метилмалонової кислоти в бурштинову. При дефіциті вітаміну В12 в організмі накопичується метилмалонова кислота, яка спричинює розвиток фунікулярного мієлозу, викликає порушення функцій ЦНС. Тетрагідрофолієва кислота, що утворюється за участі метилкобаламіну, необхідна для синтезу 5,10-метилтетрагідрофолієвої кислоти, яка також бере участь в утворенні тимідинфосфату. Останній включається в ДНК еритрокаріоцитів та інших клітин.

Згортання крові (гемокоагуляція) – життєво важлива захисна реакція, спрямована на збереження крові в судинній системі. При порушенні цілісності кровоносної системи, зменшення крововтрати забезпечує система гемостазу.

Судинно-тромбоцитарний (первинний, мікроциркуляторний) гемостаз – процес, в якому беруть участь стінка кровоносних судин і тромбоцити. Він полягає в утворенні первинного (тромбоцитарного) тромба. Судинно-тромбоцитарний гемостаз проходть в 2 фази. Під час першої фази відбувається налипання тромбоцитів до волокон субендотелію. Тромбоцити реагують з колагеном, їх адгезія регулюється присутністю фактора Віллебранда, фібронектину та мембранних глікопротеїнів Іа і Ііb, які синтезується клітинами ендотелію судин і мегакаріоцитами. Колаген, катехоламіни, АДФ і тромбін активують тромбоцити. Активується метаболізм арахідонової кислоти (при цьому роль медіатора виконує тромбоксан А2), з тромбоцитів виділяються такі речовини, як АДФ, серотонін і низка інших тромбоцитарних факторів. Це призводить до активації інших тромбоцитів, що значно посилює реакцію. У місці пошкодження відбувається звуження судини, яке виникає внаслідок рефлекторної стимуляції гладеньких м’язів з боку симпатичної нервової системи і дії судиннозвужуючих речовин, наприклад, серотоніну та тромбоксану А2 (ТХА2), які синтезуються активованими тромбоцитами.

Друга фаза судинно-тромбоцитарного гемостазу полягає в формуванні непроникної для плазми пробки (незворотна агрегація) при подальшому руйнуванні структури тромбоцитів. Цей процес відбувається під впливом тромбіну, який утворюється за дії тканинного тромбопластину. Тромбін руйнує мембрану тромбоцитів, що призводить до виходу з них серотоніну, гістаміну, ферментів, факторів згортання крові. Тромбоцитарний тромбопластин (пластинчастий фактор 3) дає початок утворенню тромбоцитарної протромбінази, що призводить до накопичення на агрегатах тромбоцитів незначної кількості ниток фібрину, серед яких затримуються еритроцити і лейкоцити. Після утворення тромбоцитарного тромба відбувається його закріплення в пошкодженій судині за рахунок рестракції кров’яного згустку.



Коагуляційний гемостаз (макроциркуляторний, вторинний) – ланцюговий ферментативний процес, результатом якого є полімеризація фібриногену з утворенням згустків фібрину (тромбів), які забезпечують остаточну зупинку кровотечі. Біологічноактивні речовини, що беруть участь у згортанні крові та знаходяться в плазмі, називаються факторами згортання крові.

Фактори згортання крові можна умовно розділити на три групи:

I. До вітамін К-залежних білків належать фактори ІІ, VII, ІХ, Х, а також білки С і S. Ці фактори утворюються в печінці. Їх характерною рисою є наявність -карбоксиглутамінової кислоти (Gla). Залишки Gla, які утворюються внаслідок посттрансяційного карбоксилювання глутамінової кислоти за участі вітаміну К, групуються в особливих білкових доменах. Вони приєднують іони Са2+, внаслідок чого зв’язують відповідні регуляторні фактори з фосфоліпідами на поверхні плазматичної мембрани. Саме таке зв’язування й забезпечує взаємодію між молекулами в реакціях плазмокоагуляції, які проходять в присутності іонів Са2+.

II. До факторів контакту належать фактори ХІІ, ХІ, прекалікреїн, низькомолекулярний кініноген. Ці білки також синтезуються в печінці і основна їх роль полягає у активації згортання крові при контакті з від’ємнозарядженими поверхнями.


  1. До групи білків чутливих до тромбіну належать фібриноген, фактор ХІІІ, V. Фібриноген (фактор І) – розчинний глікопротеїн з молекулярною масою 340000 Да. Його молекула складається з шести поліпептидних ланцюгів 2 А-, 2 В- і 2 -ланцюга (літерами А і В позначають ті частини ланцюга, які відщеплюються під дією тромбіну у процесі перетворення фібриногену в фібрин).

Поряд із речовинами, які сприяють згортанню крові, існує низка речовин, що запобігають гемокоагуляції. Вони складають так звану протизгортальну систему крові – сукупність інгібіторів згортання – антикоагулянтів.

В нормі в плазмі крові міститься декілька різновидів антикоагулянтів, які називаються первинними. Вторинні антикоагулянти утворюються в процесі згортання крові і фібринолізу. До первинних антикоагулянтів відносять антитромбопластини, антитромбіни, гепарин.



Фібриноліз – це процес розщеплення фібринового згустку, в результаті якого відбувається відновлення просвіту судини. Фібриноліз починається одночасно з ретракцією згустку, проте проходить значно повільніше. Це також ферментативний процес, який здійснюється за участі плазміну (фібринолізину). Плазмін – cеринова протеїназа, що гідролізує фібриноген і фібрин, фактори V i VІІІ, фактори системи комплементу і деякі поліпептидні гормони. Препарати плазміну (фібринолізин) застосовують при тромбозах коронарних, легеневих та інших судин, гострих емболіях судин. Їх отримують шляхом активації плазміногену різноманітними ферментами: стрептокіназою, стафілокіназою, трипсином тощо.

ПРАКТИЧНА РОБОТА

Дослід 1. Визначення заліза в плазмі крові.

Принцип методу. Білки осаджуються трихлороцтовою кислотою, яка при нагріванні руйнує також комплекс заліза з трансферином. Залізо (Fe3+), відновлене гідразином до Fe2+, дає з сульфонованим батофенантроліном забарвлений комплекс.

Матеріальне забезпечення: Сироватка крові; 20 %-ний розчин трихлороцтової кислоти, ацетат амонію (0,7 г/мл); насичений розчин гідразину сульфату; розчин сульфонованого батофенантроліну, стандартний розчин заліза (30 мкмоль/л) ( 1,178 г солі Мора (FeSo4 (NH4)2SO46H2О) розчиняють у 5 мл 0,3 н HCl і доводять об’єм до 1 л водою, що містить 1 мл/л концентрованої сірчаної кислоти. Цей розчин (3ммоль/л) розчиняють підкисленою водою у 100 разів і отримують розчин, що містить 30 мкмоль/л або 1,67 мкг/мл заліза; ФЕК; пробірки; піпетки.

Хід роботи. У дві пробірки наливають по 2,5 мл дистильованої води. Потім в першу пробірку додають 2 мл сироватки крові, а в другу 2 мл стандартного розчину заліза. Для осадження білків у кожну пробірку вносять по 1,5 мл 20 %-ного розчину трихлороцтової кислоти, перемішують, ставлять у водяну баню на 15 хв при температурі 90 – 950С. Проби центрифугують 20 хв при 2000 ою/хв. У дві пробірки відбирають по 4 мл центрифугату, додають по 0,35 мл розчину ацетату амонію і по 0,3 мл розчину сульфату гідразину. Проби колориметрують при 535 нм проти холостої проби (DД1 і DСт1), потім в ці самі проби додають по 0,4 мл розчину сульфованого бетафенантроліну, залишають на годину і знову колориметрують при 535 нм (DД2 і DСт2).

Розрахунок проводять за формулою:

Х= (DД1 - DД2)/(DСт1 - DСт2)30,

Де Х – концентрація заліза в досліджуваному розчині (мкмоль/л);

DД1 і DД2 – оптична густина досліджуваного розчину (перша і друга);

DСт1 і DСт2 – оптична густина стандартного розчину (перша і друга);

30 – вміст заліза в стандартному розчині, мкмоль/л.

Обчислюють одержані результати. Оцінюють отримані дані.



Значення для клініки та фармації

За умов норми вміст негемінового заліза в сироватці крові чоловіків 14,3 – 30,4 мкмоль/л, у жінок – на 10,7 – 21,5 мкмоль/л. Загальний вміст заліза в організмі становить 3 – 5 г. Підвищення вмісту заліза в плазмі можна спостерігати при підвищеному його надходженні в організм, гемотрансфузіях, надлишковій терапії залізом, посиленому розпаді еритроцитів (внутрішньосудинний гемоліз, гемолітичні, апластичні, перніціозні анемії), гемохроматозі, при недостатньому використанні заліза (порушення синтезу феритину при цирозах, гострих і хронічних гепатитах), дефіциті вітаміну В12, при всіх формах жовтяниці.

Зниження вмісту заліза в плазмі виявляють при гнійних і септичних захворюваннях, хронічних тривалих інфекціях, інтоксикаціях, ревматоїдному поліартриті, уреміях, нефрозах, новоутвореннях.

Для профілактики та лікування залізодефіцитних анемій застосовують препарати заліза. Препарати простих солей (сульфати, фумарати, глюконати), які містять двовалентне залізо використовуються для застосування pеr os, хелатні сполуки (фербітол, мальтоферол, ферум-лек, венофер) з тривалентним залізом назначають для внутрішньом’язового та внутрішньовенного використання, а деякі з них (жектофер, феррум-фоль) застосовують і per os.

Для кращого засвоєння препаратів заліза, їх рекомендують використовувати разом із вітаміном С.
Дослід 2. Реакція з цистеїном на вікасол.

Принцип методу. Розчин вікасолу в лужному середовищі у присутності цистеїну забарвлюється в лимонно-жовтий колір.

Матеріальне забезпечення: 0,05 % розчин вікасолу, 0,025 % розчин цистеїну (зберігають у холодильнику), 20 % розчин їдкого натрію, пробірки, піпетки.

Хід роботи: У пробірку наливають 5 – 10 крапель 0,05 % спиртового розчину вікасолу і додають 5 – 10 крапель 0,025 % розчину цистеїну і 2,5 мл розчину їдкого натрію. Спостерігають утворення лимонно-жовтого кольору.

Зробити висновок. Пояснити отриманий результат.



Значення для клініки та фармації

Основною активною формою вітаміну К є менахінон МК-4, що утворюється з нафтохінонів рослинного і бактеріального походження в тканинах.

Найбільш вивчена функція вітаміну К – його зв’язок з процесом згортання крові. Він необхідний для синтезу в печінці білкових чинників коагуляції: протромбіну (чинник II), проконвертину (чинник VII), чинника Крістмаса (IX), чинника Стюарта (X). Вітамін К сприяє включенню додаткових карбоксильних груп у залишки глутамату попередників протромбіну. Таким чином завершується синтез “повної” молекули протромбіну, тобто її посттрансляційна модифікація. Приєднання додаткових груп –СОО- необхідне для оптимального зв’язувания Са2+, що активує перетворення протромбіну в тромбін.

Його роль у цьому процесі зводиться або до транспорту НСО3--іонів, що включаються в -положення залишку глутамінової кислоти, або до активації водню -вуглецевого атому глутамінової кислоти, або до активації одного з ензимів реакції карбоксилювання.

Добова потреба для дорослої людини 1 – 2 мг, концентрація в сироватці крові 400 – 600 нмоль/л.

Нестача даного вітаміну частіше розвивається як ендогенна, викликана порушенням утворення його в кишці (стерилізація кишки сульфаніламідними препаратами або антибіотиками), або порушенням всмоктування (недостатня продукція жовчі або непрохідність жовчовивідних шляхів, захворювання печінки). До недостатності може призводити і застосування препаратів із властивостями антивітамінів К (наприклад, антикоагулянтів посередньої дії). Основні ознаки недостатності – кровотечі при невеликих пошкодженнях, геморрагії у новорожденних (до появи мікрофлори в кишечнику).

У медичній практиці використовуються препарати вітаміну К і його синтетичний водорозчинний аналог – вікасол. Призначають їх при патологічних станах, що супроводжуються гіпопротромбінемією і кровотечами.

Аналіз біохімічних показників


  1. У пацієнта Д., який надійшов у гематологічне відділення, кровотечі виникають навіть при незначних травмах. При лабораторному обстеженні: еритроцити 2,51012/л; гемоглобін – 90 г/л; лейкоцити 3,1109/л; тромбоцити 1809/л; тести коагулограми відображають гіпокоагуляцію і корегуються свіжою адсорбованою плазмою донора. На основі зазначених змін вкажіть попередній діагноз:

  • Тромбоцитопенія

  • Гемофілія А

  • Тромбоцитопатія

  • Хвороба Крістмаса




  1. У пацієнта К, який знаходиться на обстеженні в гематологічному відділенні скарги на кровотечі петехіального типу. При лабораторному дослідженні: еритроцити 2,81012/л; лейкоцити 5109/л; тромбоцити 300  109/л. Тести коагулограми в нормі. Агрегація тромбоцитів з адреналіном, АДФ відсутня, ретракція кров`яного згортка знижена. Який попередній діагноз можна поставити?

    • Тромбоцитопенія

    • Дезагрегаційна тромбоцитопатія

    • Гемофілія А

    • Гемофілія В

Питання контролю виконання лабораторної роботи


  1. В чому полягає принцип методу концентрації заліза в плазмі крові?

  2. При яких патологічних станах збільшується кількість заліза в плазмі крові?

  3. На чому базується принцип визначення вікасолу?

  4. Яке значення має вітамін К у процесі згортання крові?


Приклади тестів

1.


Тести

Варіанти відповідей

Доберіть відповідні назви факторів згортання крові:

  1. Фактор І

  2. Фактор ІІ

  3. Фактор IV

  4. Фактор IX

  5. Фактор X

А. Кальцій

Б. Протромібін

В. Фактор Кристмаса

Г. Фібриноген

Д. Тканинний тромбопластин


Е. Фактор Стюарта-Прауера

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка