Зі зниженою працездатністю



Скачати 218.34 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір218.34 Kb.
#4360




МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

МИРГОРОДСЬКЕ МІСЬКРАЙОННЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ОСІБ

ЗІ ЗНИЖЕНОЮ ПРАЦЕЗДАТНІСТЮ

МИРГОРОД

2013

УДК 340.115

ББК 67

П 68


Горобець Л. І., Прохватило О. В. Методичні рекомендації з правового регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю – Миргород. Миргородське міськрайонне управління юстиції, 2013 - 15 с.

Горобець Л. І. – заступник начальника Миргородського міськрайонного управління юстиції.

Прохватило О. В. – провідний спеціаліст Миргородського міськрайонного управління юстиції.
Викладено інформацію щодо регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю

Для використання в практичній роботі керівниками, юридичними службами підприємств, установ, організацій.

УДК 340.115

© Колектив авторів



© Миргород, Миргородське міськрайонне управління юстиції , 2013

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………… 4

  1. Нормативно-правові засади працевлаштування та зайнятості осіб зі зниженою працездатністю ….………………………………………… 5-7

  2. Порядок визначення інвалідності та встановлення статусу

інваліда ………………………………………………………………….. 7-10

  1. Організація та особливості роботи осіб з обмеженою працездатністю…………………………………………………………. 10-12

Висновки ……………………………………………………………………. 13

Словник основних понять ………………………………………………… 14

Список використаних джерел …………………………………………… 15

ВСТУП

Нарівні з іншими громадянами нашої держави право на працю є невід’ємною складовою прав і для осіб з обмеженою працездатністю. Трудове законодавство України встановлює ряд гарантій для інвалідів у порядку їх працевлаштування, створенні належних і безпечних умов праці. На конституційному рівні закріплено визначення людини як найвищої соціальної цінності, тож завданням держави є створення умов для реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з обмеженою працездатністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації таких осіб надавати їм право працювати на підприємствах, в установах, організаціях. Особи зі зниженою працездатністю володіють повнотою усіх прав, тому їх дискримінація заборонена. Працевлаштування зазначених осіб здійснюється з врахуванням їх професійної працездатності, що встановлюється медико-соціальною експертною комісією. Роботодавці, які використовують працю осіб з обмеженою працездатністю, зобов'язані створювати для них умови праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації та адаптації. Для інвалідів можуть створюватися спеціальні робочі місця або їх праця може застосовуватися на звичайному робочому місці, яке за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда може бути використане для його працевлаштування. З метою захисту життя і здоров'я інвалідів та інших осіб роботодавець може відмовити в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, якщо за висновком МСЕК стан здоров'я працівника перешкоджає виконанню його професійних обов'язків. Законодавство України передбачає ряд пільг і гарантій, спрямованих на захист трудових інтересів працівників з обмеженими можливостями. На прохання інвалідів роботодавець зобов'язаний встановити неповний робочий час. Роботодавець вправі залучати інвалідів до надурочних робіт, робіт у нічний час лише за їх згодою та за умови, що не суперечить рекомендація МСЕК. Для осіб з обмеженими можливостями встановлено щорічні основні відпустки подовженої тривалості залежно від групи інвалідності, додаткові обов'язкові відпустки без збереження заробітної плати, встановлюються пільги щодо отримання щорічних відпусток.

  1. Нормативно-правові засади працевлаштування та зайнятості осіб зі зниженою працездатністю


Відповідно до ст. 1 Закону України від 21 березня 1991 р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» особи зі зниженою працездатністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Громадянам з обмеженими можливостями право на працю в Україні гарантоване Конституцією України, державними нормативно-правовими актами. Так, стаття 43 Конституції України зазначає: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає, або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та виду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом». Згідно статті 2 Кодексу законів про працю України право громадян України на працю — тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, види занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору на підприємстві, установі, організації.

До основних прав громадян у сфері праці належать: вільний вибір професії, виду занять і роботи; робота з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру; відпочинок відповідно до законів про скорочення робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки; здорові і безпечні умови праці; об’єднання в професійні спілки та вирішення колективних трудових конфліктів (колективні переговори та договори); матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності; матеріальна допомога в разі безробіття та соціальні послуги; звернення до суду для вирішення індивідуальних трудових спорів та інші права, встановлені законодавством. Згідно з Законом України „Про зайнятість населення” від 05.07.2012 р. держава гарантує громадянам у працездатному віці, у тому числі особам з обмеженою працездатністю: добровільність праці, вільний вибір або зміну професії та виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством; виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім’ї, які перебувають їх утриманні, та інших видів допомоги; включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу; надання роботи за фахом на період не менше трьох років випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Законом України „Про охорону праці” від 14.10.1992 р. встановлено основні напрями державної політики у сфері охорони праці, що визначаються та ґрунтуються на таких визначальних принципах: пріоритет життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціальний захист працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану. Свою діяльність щодо охорони праці держава спрямовує на створення належних безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Стаття 12 Закону України „Про охорону праці” встановлює спеціальні правові засади охорони праці інвалідів:

- підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткові заходи безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників;

- у випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій;

-залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.



  1. Порядок визначення інвалідності та встановлення статусу інваліда

Відповідно до Конвенції про права інвалідів від 13.12.2006 р., ратифікованої Законом України від 16.12.2009 р, інвалідом є той, хто має стійкі фізичні, чи сенсорні порушення, які під час взаємодії з різноманітними перешкодами можуть заважати їхній повній і дієвій участі у житті суспільства нарівні з іншими. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р визначає, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Тобто інвалідність може бути вродженою або набутою через хворобу, нещасний випадок, виробничу травму тощо. Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи (МСЕК). Порядок роботи органів медико-своціальної експертизи визначається «Положенням про медико-соціальну експертизу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. Міські, міжрайонні, районні МСЕК виконують такі функції: визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, зокрема стан працездатності та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках), групу інвалідності, її причину тощо; надають рекомендації людям з інвалідністю працездатного віку щодо можливих умов праці та розробляють заходи медико-соціальної реабілітації, які відображаються у програмі індивідуальної реабілітації; встановлюють потребу людей з інвалідністю в соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров’я.

Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінюванні комплексу клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально-побутових та професійних чинників. При цьому враховуються характер захворювання, ступінь вираженості порушених функцій організму, в тому числі тих, що значно впливають на професію, ефективність лікування та реабілітаційних заходів, стан компенсаторно-адаптаційних можливостей організму, клінічний та трудовий прогнози, здатність до соціальної адаптації, потреба в різних видах реабілітації та соціальної допомоги, особисті настанови, вік, необхідність та можливість працевлаштування.1

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06.10.2005 р. висновок МСЕК щодо професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації інваліда і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти та наступного працевлаштування з урахуванням побажань інваліда. Основними суб’єктами державної системи соціального захисту людей з інвалідністю є органи праці та соціального захисту населення, які спільно з центрами зайнятості розробляють заходи щодо сприяння зайнятості осіб з інвалідністю як складову програм зайнятості населення. Ці органи також формують централізований банк даних осіб з інвалідністю, виявляють людей з інвалідністю, котрі бажають працювати, і передають списки таких людей до центрів зайнятості, сприяють створенню умов для професійного навчання та реабілітації осіб з інвалідністю і розширенню мережі реабілітаційних закладів, забезпечують осіб з інвалідністю необхідним приладдям щодо створення умов для компенсації певних функцій організму, розширюють можливості трудової діяльності. Статус інваліда може бути встановлено довічно або на певний час, після якого людина у разі потреби має ще раз пройти обстеження у МСЕК для підтвердження статусу.

Інвалідність вважається пов’язаною із виробництвом, якщо вона відповідає переліку обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Ступінь втрати професійної працездатності працівників у відсотках, ушкодження здоров’я яких пов’язане з виконанням трудових обов’язків, та потребу у медичній і соціальній допомозі встановлюють на підставі направлення роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому людина дістала травму чи професійне захворювання, або робочого органу дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, суду чи прокуратури та направлення лікувально-профілактичного закладу. Огляд потерпілого здійснює МСЕК за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. За інвалідами внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання зберігають місце роботи і середню заробітну плату на весь період до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Якщо людина через виробниче травмування не може працювати на попередньому місці роботи, то власник або уповноважений ним орган зобов’язані забезпечити її перепідготовку і працевлаштування, встановити пільгові умови та режим роботи. Нормативні документи МСЕК виділяють понад 150 основних видів інвалідизуючих захворювань та розладів. Проте їх часто об’єднують у п’ять великих груп. Розлади, що спричинюють інвалідність, можуть бути: сенсорними (пов’язані переважно зі слухом або зором); порушеннями роботи внутрішніх органів; порушеннями опорно-рухової системи; когнітивними (розумова відсталість); порушеннями психіки та поведінки.

Українське законодавство визначає три групи інвалідності — за ступенем обмеження життєдіяльності. До критеріїв життєдіяльності належить здатність до: самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності. Групи встановлюють відповідно до Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 05.09.2011 N 561.

Перша група інвалідності означає, що людина має значні обмеження життєдіяльності. Підставою для встановлення першої групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Друга група інвалідності свідчить про суттєві обмеження життєдіяльності людини.Підставою для встановлення другої групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєді-яльності людини, при збереженій здатності до самообслуговування, та не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі. Інваліди другої групи можуть виконувати не протипоказані види праці, зокрема й висококваліфіковані, в будь-яких установах і на підприємствах різних форм власності, де адміністрація забезпечує спеціальні умови (наприклад, ненормо-ваний робочий день, невеликий обсяг роботи, необхідні перерви в роботі, режим харчування, окремі приміщення тощо).

Третя група інвалідності означає наявність у людини помірних обмежень життєдіяльності. Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, зокрема працездатності, і потре-бують соціальної допомоги та соціального захисту.

Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності: значне зменшення (більше ніж на 25%) обсягу трудової діяльності; втрата професії чи значне зниження кваліфікації; значне утруднення в здобутті професії чи у працевлаштуванні в осіб, що раніше ніколи не працювали і не мають професії.

Чинне законодавство не ставить право інваліда на працевлаштування у залежність від групи інвалідності. Наявність групи інвалідності не є підставою для відмови громадянину у працевлаштуванні.

3. Організація та особливості роботи осіб з обмеженою працездатністю
Положеннями трудового законодавства України встановлено, що роботодавець не може відмовити людині з інвалідністю в укладенні трудового договору або у просуванні по службі, а також звільнити за ініціативою адміністрації, перевести такого працівника на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю та безпечній праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров’я люди-ни з інвалідністю.

Згідно ст. 26 Кодексу Законів про Працю України під час прийняття на роботу людей з інвалідністю, направлених відповідно до рекомендацій МСЕК, роботодавці не мають права встановлювати для них випробування. Працівники-інваліди мають переважне право залишитися на роботі, якщо на підприємстві відбувається скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці. Такий пріоритет мають лише працівники, інвалідність яких настала на цьому підприємстві як трудове каліцтво або професійне захворювання.

Для працевлаштування інвалідів на підприємствах створю­ються робочі місця для інвалідів. Під ними розуміють окреме робоче місце або ділянку виробничої площі на підприємстві, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце може бути звичайним або спеціалізованим. Спеціалізоване місце інваліда обладнується спеціальним технічним оснащенням і пристосуваннями для праці інваліда з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії. Воно може бути створене як на виробництві, так і вдома. Таке робоче місце повинно бути атестоване спеціальною комісією, і до складу якої, крім представників роботодавця, входять пред­ставники органів медико-соціальних експертиз, нагляду за охороною праці і громадських організацій інвалідів. Робоче місце для інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам і введене в дію шляхом праце­влаштування на ньому інваліда.2

За працівником, який втратив працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Також відповідно до ст. 39 КЗпП України разі неможливості виконання працівником попередньої роботи, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування особи з інвалідністю відповідно до рекомендацій МСЕК. Якщо стан здоров’я людини з інвалідністю перешкоджає виконанню її професійних обов’язків, то вона має право достроково припинити укладений з нею трудовий договір. Після зняття групи інвалідності роботодавець звільняється від обов’язку створення для свого працівника особливих умов праці.

Законодавством України передбачено систему пільг для працюючих осіб з обмеженими можливостями, зокрема працівники з інвалідністю мають право на:

- неповний робочий день або неповний робочий тиждень;

- пільгові умови праці;

- довшу тривалість основної та додаткової відпусток;

- пільги в оподаткуванні тощо.

За бажанням працівника-інваліда роботодавець зобов’язаний встановити йому пільгові умови праці. Оплата праці в цих випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Сутність неповного робочого часу полягає в тому, що працівник працює менше за звичайну тривалість робочого часу і при цьому оплата його праці здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку. Причому таке зменшення може встановлюватися шляхом: зменшення тривалості щоденної роботи; зменшення кількості днів роботи протягом тижня або одночасного зменшення кількості днів і тривалості щоденної роботи. Залучення інвалідів до роботи у нічний час та до надурочних робіт допускається лише за їхньої згоди та за умови, що це не суперечить рекомендаціям МСЕК.

Згідно ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. інвалідам першої та другої груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам третьої групи — 26 календарних днів. Відпустки надаються у зручний для них час. Людям з інвалідністю може бути надано додаткову відпустку (без збереження заробітної плати) тривалістю до двох місяців (інвалідам першої та другої груп — 60 календарних днів, а інвалідам третьої групи — 30 календарних днів щорічно. Роботодавці зобов’язані надати відпустку без збереження заробітної плати, якщо працівник, котрий має статус інваліда, висловив таке бажання (подав відповідну заяву).

Також згідно ст. 10 Закону України «Про відпустки» працівники-інваліди, які нещодавно влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали перших шести місяців на підприємстві, мають право піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості до настан-ня шестимісячного терміну їх безперервної роботи на цьому підприємстві. Ті працівники-інваліди, які працюють на під-приємстві вже тривалий час, за своїм бажанням мають право піти у щорічну відпустку в зручний для них час. У разі, якщо колективний договір підприємства встановлює додаткові відпустки, або інвалід має право на додаткові відпустки на інших підставах, то кількість днів додаткової відпустки додається до основної щорічної відпустки. Оскільки тривалість відпустки встановлено з розрахунку на рік, то працівник з інвалідністю може за своїм бажанням розбити і використати її частинами протягом року. Крім того, як і всі інші працівники, працівники з інвалідністю можуть претендувати на неоплачувану відпустку за згодою сторін тривалістю не більше за 15 днів на рік.



ВИСНОВКИ

Особами зі зниженою працездатністю вважаються особи зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з уродженими дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності, необхідності в соціальній допомозі і захисті. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. Законодавством України встановлюється ряд гарантій та пільг для осіб зі зниженою прцездатністю. Зокрема особи з обмеженою працездатністю мають право на працевлаштування без випробувального терміну; неповний робочий день або робочий тиждень; обмеження роботи в нічний час і надурочно; надання щорічної відпустки в зручний для нього час; основну відпустку мінімальною тривалістю 30 (для інвалідів І й ІІ груп) і 26 календарних днів (для інвалідів ІІІ групи); неоплачувану відпустку тривалістю 60 (для інвалідів І й ІІ груп) і 30 календарних днів (для інвалідів ІІІ групи); розірвання строкового трудового договору (якщо стан здоров'я інваліда став перешкоджати виконанню трудових обов'язків).

Роботодавець не може відмовити людині з інвалідністю в укладенні трудового договору. Працівники-інваліди мають переважне право залишитися на роботі, якщо на підприємстві відбувається скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці. Такий пріоритет мають лише працівники, інвалідність яких настала на цьому підприємстві як трудове каліцтво або професійне захворювання.

За працівником, який втратив працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання працівником попередньої роботи, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування особи з інвалідністю відповідно до рекомендацій МСЕК.



СЛОВНИК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ
Інвалід - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із
захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що
при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до
обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава
зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з
іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист;

Медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи
міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності,
викликаного стійким розладом функцій організму, групи
інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій
щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової
діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді,
відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального
захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності
особи;

Професійна адаптація - система заходів, спрямованих на
забезпечення успішного професійного становлення працюючої особи,
формування в неї професійних якостей, установок, потреби активно і
творчо працювати;

Професійна реабілітація - система заходів, спрямованих на


підготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи
здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реадаптації,
навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можливим подальшим
працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням з
урахуванням особистих схильностей та побажань особи;
Спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Трудова реабілітація - система заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах, у тому числі шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць;



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Конституція України від 28.06.1996 №254к/96-ВР [Електронний ресурс] – Режим доступу // www.zakon.rada.gov.ua

  2. Конвенція про права інвалідів від 13.12.2006 р., ратифікована Законом України від 16.12.2009 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу // www.zakon.rada.gov.ua

  3. Кодекс законів про працю України від  10.12.1971  322-VIII [Електронний ресурс] – Режим доступу // www.zakon.rada.gov.ua

  4. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 р. № 875-XII [Електронний ресурс] – Режим доступу // www.zakon.rada.gov.ua

  5. Закон України „Про охорону праці” від 14.10.1992 р.  2694-XII [Електронний ресурс] – Режим доступу // www.zakon.rada.gov.ua

  6. Закон України „Про зайнятість населення” від 05.07.2012 р.  5067-VI [Електронний ресурс] – Режим доступу // www.zakon.rada.gov.ua

  7. Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06.10.2005  2961-IV [Електронний ресурс] – Режим доступу //www.zakon.rada.gov.ua

  8. Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р.  504/96-ВР [Електронний ресурс] – Режим доступу //www.zakon.rada.gov.ua

  9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу» від 03.12.2009 р. № 1317 [Електронний ресурс] – Режим доступу //www.kmu.gov.ua

  10. Наказ Міністерства охорони здоров’я України « Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності» від 05.09.2011 N 561 Режим доступу //www.zakon.rada.gov.ua

11. Трудове право: підручник / В. В. Жернаков, С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко та ін.; за ред. В. В. Жернакова. - Х. : Право, 2012. - 496 с.)

12. Трудове право України: Навчальний посібник. — Вид. 2-ге, змінене і доповнене / За ред. П. Д. Пилипенка. — К.: Істина, 2007. - 208 с.

1 Трудове право : підручник / В. В. Жернаков, С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко та ін. ; за ред. В. В. Жернакова. - Х. : Право, 2012. – с. 307

2 Трудове право України: Навчальний посібник. — Вид. 2-ге, змінене і доповнене / За ред. П. Д. Пилипенка. — К.: Істина, 2007 – с. 143


Каталог: uploads -> 2013-12
uploads -> Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни соціальна психологія київ 2014 І. Предмет, мета та завдання дисципліни
uploads -> Конспект лекцій з дисципліни «Охорона праці у невиробничий сфері»
uploads -> Рівненський державний гуманітарний університет
2013-12 -> Методичні рекомендації Договір страхування м. Комсомольськ 2013 рік Брошура підготовлена
2013-12 -> Міністрество юстиції україни миргородське міськрайонне управління юстиції
2013-12 -> Зміст вступ Поняття та умови виникнення трудових правовідносин Підстави та зміст трудових правовідносин Припинення трудових правовідносин Висновок Список використаної літератури вступ
2013-12 -> М. Полтава 2013 Колективний договір

Скачати 218.34 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка