Засоби стимулювання пізнавальної активності і творчої уяви молодших школярів Зміст Вступ



Скачати 189.26 Kb.
Дата конвертації14.09.2017
Розмір189.26 Kb.
Засоби стимулювання пізнавальної активності і творчої уяви молодших школярів

Зміст

Вступ
В умовах кардинальних змін соціально економічних відносин та інтеграції України до загально європейського освітнього простору фахова освіта спрямовується на забезпечення професійно творчої самореалізації особистості, зростання соціальної значущості у престижності знань, формування інтелектуального потенціалу нації як найвищої цінності суспільства. Розв’язання вказаних завдань певною мірою залежить від вибору і застосування методів та прийомів, умінь оскільки вони дають змогу учням оволодіти новими знаннями, уміннями, навичками, максимально розвинути потенціал творчих здібностей, забезпечити потребу особистості впізнанні оточуючого світу.

Якість навчання і виховання зумовлюється багатьма педагогічними чинниками. Проте найактивніша діяльність усього педагогічного колективу приречена на невдачу, якщо учні байдужі до навчання, коли фактичні знання не збуджують їхньої фантазії, не впливають на почуття, не викликають радості пізнання.

У молодшому шкільному віці провідним видом діяльності є навчальна діяльність, яка не просто розвиває дитину, зміцнює її психічні процеси, але й визначає склад її особистості, ті моральні еталони, мотиви і потреби, які істотно впливають на весь життєвий шлях людини.

Спочатку у дітей початкових класів формується інтерес до самого процесу навчальної діяльності. Тільки потім їм стає ясно, що учіння - це серйозна справа, яка вимагає посидючості й уваги. Після виникнення інтересу до результатів навчальної діяльності формується інтерес до її змісту, виникає потреба набути знання. Інтерес дітей до навчання - велика рушійна сила, яка відкриває розум і серце дитини для благотворного впливу науки. Завдяки інтересу дитяча думка послідовно проникає в суть явища чи предмета, наполегливо відшукує зв'язки і досягає радісного осяяння, коли невідоме відкривається в усій логічній цілісності і красі. Саме в цей період відбувається інтенсивне формування мотивів учіння у молодших школярів.

Навчальні мотиви, які закладаються в цьому віці, можуть зберігатися упродовж всього шкільного життя і навіть визначати ставлення особистості до процесу пізнання на все життя. Саме тому психолого-педагогічна наука постійно звертається до проблеми мотивації учіння, до пошуків педагогічного впливу на розвиток і виховання суспільно-цінних мотивів і мотивів обов'язку.

Дослідження видатних вітчизняних педагогів (М.Данилова, Ю. Бабанського, О.Савченко, Т. Шамової, Г. Щукіної, О. Киричука, Ш. Амонашвілі, В Сухомлинського) розкрили важливість різних способів стимулювання навчальної діяльності учнів.

Сучасний період розвитку України значну наукову цінність має звернення вчених практиків до корисного досвіду визначення методів стимулювання навчальної діяльності, який було накопичено у вітчизняні педагогічні думці.

Важливим засобом досягнення ідеалів стимулювання навчальної діяльності є адекватним використання дидактичних методів, тобто специфічних способів досягнення мети. Процес навчання реалізується шляхом взаємодії діяльності учителя і діяльності учня. Учитель здійснює різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти навчальний матеріал, сприяє активізації навчального процесу. Учень сприймає осмислює запам’ятовує цей матеріал. Проте аналіз практики роботи вчителів початкових класів свідчить про те, що проблема стимулювання навчальної діяльності молодших школярів ще не знайшла достатнього розв'язання.


1. Організація діяльності як педагогічна проблема
На уроках різних типів учитель використовує фронтальну, індивідуальну і групову форми навчальної роботи.

Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності на уроці, коли всі учні класу під безпосереднім керівництвом вчителя виконують спільне завдання. При цьому педагог проводить роботу зі всім класом в єдиному темпі. У процесі розповіді, пояснення, показу і под. він прагне одночасно впливати на всіх присутніх. Уміння тримати в полі зору клас, бачити роботу кожного школяра, створювати атмосферу творчої колективної праці, стимулювати активність учнів є важливими умовами ефективності цієї форми організації навчання.

Найчастіше її використовують на етапі первинного засвоєння нового матеріалу. За умов проблемного, інформаційного і пояснювально-ілюстративного викладу, який супроводжується творчими завданнями різної складності, ця форма дозволяє залучити до активної навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів.

Суттєвим недоліком фронтальної форми навчальної роботи є те, що вона за своєю природою зорієнтована на середніх учнів. На абстрактного середнього учня розраховані обсяг і рівень складності матеріалу, темп роботи. Учні з низькими навчальними можливостями за таких умов не спроможні одержати знання: вони потребують більшої уваги від учителя, і більше часу на виконання завдань. Якщо ж знизити темп, то це негативно позначиться на сильних учнях. Останніх задовольняє не збільшення кількості завдань, а їх творчий характер, ускладнення змісту. Тому для максимальної ефективності навчальної діяльності учнів на уроці поряд із цією формою використовуються інші форми організації навчальної роботи.


Індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці передбачає самостійне виконання учнем однакових для всього класу завдань без контакту з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. За індивідуальної форми організації роботи учень виконує вправу, розв'язує задачу, проводить дослід, пише твір, реферат, доповідь тощо. Індивідуальним завданням може бути робота з підручником, довідником, словником, картою і под. Широко практикується індивідуальна робота в програмованому навчанні.

Індивідуальна форма роботи використовується на всіх етапах уроку, для вирішення різних дидактичних завдань: засвоєння нових знань і їх закріплення, формування і закріплення умінь і навичок, для повторення і узагальнення пройденого матеріалу. Вона переважає у виконанні домашніх робіт, самостійних і контрольних завдань в класі.

Переваги цієї форми організації навчальної роботи в тому, що вона дозволяє кожному учневі поглиблювати і закріплювати знання, виробляти необхідні вміння, навички, досвід пізнавальної творчої діяльності.

Проте ця форма організації має й недолік: учень ізольовано сприймає, осмислює і засвоює навчальний матеріал, його зусилля майже не узгоджуються із зусиллями інших, а результат цих зусиль, його оцінка стосуються і цікавлять лише учня та вчителя. Цей недолік компенсує групова форма діяльності учнів.

Групова форма організації навчальної діяльності передбачає створення невеликих за складом груп у межах одного класу. Вирішення конкретних навчальних завдань здійснюється завдяки спільним зусиллям членів групи. Групи можуть бути стабільними чи тимчасовими, однорідними чи різнорідними. Найбільш ефективними, як свідчать дослідження, є групи чисельністю 4-5 учнів, які мають різну успішність.

При груповій формі роботи навчальна діяльність не ізолює учнів один від одного, не обмежує їх спілкування, взаємодопомогу і співробітництво, а навпаки, створює можливості для об'єднання зусиль діяти погоджено і злагоджено, спільно відповідати за результати виконання навчального завдання. Водночас завдання в групі виконуються таким способом, що дозволяє враховувати й оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи.


Контакти й обмін думками в групі істотно стимулюють розвиток мислення учнів, сприяють розвитку і вдосконаленню їх мовлення, поповненню знань, розширенню індивідуального досвіду.

Найбільш ефективною групова форма організації навчання є на етапах закріплення, поглиблення і систематизації знань. Вона дозволяє учням за короткий час актуалізувати теоретичні знання, оперативно перевірити засвоєння навчального матеріалу кожним членом групи, здійснити систематизацію знань.



Групова навчальна діяльність учнів може бути:

- однорідною, коли всі групи, на які поділений клас, виконують одне й те саме письмове чи практичне завдання;

- диференційованою - різні групи в класі виконують різні завдання;

- кооперативною — кожна група працює над виконанням частини спільного для всього класу завдання;

- парною - навчальна діяльність відбувається в мікрогрупах у складі двох учнів;

- індивідуально-груповою - коли кожен член групи виконує частину завдання групи.

Успіх роботи в групах залежить від уміння вчителя комплектувати групи, організовувати роботу в них, розподіляти свою увагу так, щоб кожна група і кожен її учасник відчували зацікавленість педагога у їх успіху, в нормальних і плідних між особових взаєминах.

Одним із важливих питань, яке потребує глибокого осмислення і вивчення, є визначення способів, що забезпечують стимулювання навчально-пізнавальної активності.

Важлива роль інтересу в становленні особистості молодшого школяра. Дитина реалізує свій інтерес у процесі основної діяльності, тому що найсильнішим мотивом у навчанні є саме пізнавальний інтерес, який активно взаємодіє із системою ціннісних орієнтацій, цілями, результатами діяльності, відображає всі складові особистості: інтелект, волю, почуття. За певних умов інтерес є засобом живого, захоплюючого навчання, визначає інтенсивний і зосереджений розвиток пізнавальної діяльності, переростає в стійку рису характеру.

В умовах спонтанного розвитку пізнавального інтересу для більшості школярів характерна неусвідомленість і нестійкість інтересів, схильність до репродуктивної діяльності, обмеженість знань програмного змісту, відсутність ініціативи і прагнення до самовизначення. Це негативно впливає на особисті досягнення в навчанні.

Завжди є постійною увага дослідників (Л.Виготський, О.Дусавицький, О.Киричук, Н.Морозова, Г.Щукіна та ін.) до різноманітних аспектів формування пізнавальних інтересів. Встановлено, що пізнавальний інтерес активізує всі психічні процеси людини, на високому рівні розвитку збуджує до постійного пошуку. Вчені відзначають, що пізнавальні інтереси активізують розумову діяльність, впливають на зміни у способах її здійснення тощо.

Сучасні психологи розглядають "інтерес", як позитивне емоційне ставлення до об'єкта, зосередження уваги на ньому. При цьому вони розрізняють "інтерес ситуативний", що виникає в процесі виконання певної дії і згасає з її завершенням, та "інтерес стійкий", що є відносно постійною рисою особистості і важливою умовою творчого ставлення людини до роботи, що виконується, та сприяє розширенню її кругозору, збагаченню знань.

Пізнавальний інтерес - це емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета й діяльності, пов'язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності. Цей інтерес має пошуковий характер, підвищує можливості розумового розвитку учня (В.Ф.Паламарчук), сприяє усвідомленій самостійності (О.Я.Савченко), викликає продуктивну роботу (В.І.Лозова), змінює способи розумової діяльності (Г.І.Щукіна), є умовою розвитку творчої особистості (М.І.Алексєєва).

Характерними особливостями інтересу є його усвідомленість, емоційність, особлива вольова спрямованість до пізнання. Наявність взаємозв'язку між інтересом і різноманітними психологічними функціями призводить до такого висновку: якщо ми бажаємо сформувати пізнавальний інтерес, організовуючи пізнавальну активність учнів, необхідно сформувати в них ті психологічні функції, які пов'язані з інтересом.

Пізнавальний інтерес у навчальній діяльності виступає як результат взаємодії об'єктивної і суб'єктивної сторін інтересу. Він виражає прагнення учнів до знань і самостійної творчої роботи, тому вважається педагогами одним із найбільш значущих і надійних факторів, які інтенсифікують пізнавальну діяльність школярів.

Навчання спирається на інтереси дітей, воно ж і формує їх, тому інтерес є передумовою навчання і його результатом. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів учнів.

Стимул, в загальному розумінні, - це сукупність факторів, що спонукають людину (або групу людей ) до діяльності. Отже, поняття стимулу включає особисті та суспільні потреби людей, а також всі об'єкти, на які вони спрямовані, всі засоби їх задоволення. При цьому самі потреби відіграють роль внутрішніх, а об'єкти потреб - зовнішніх стимулів людської діяльності. Суттєво, що людина спонукається до діяльності не окремими стимулами, а їх системою, внаслідок чого процес формування спонукаючи сил активності і становить собою кількісні і якісні зміни системи різних стимулів.

Питанню стимулювання навчально-пізнавальної активності учнів присвячена незначна кількість психолого-педагогічних досліджень. Слід зазначити, що ця проблема нерозривно зв'язана з теорією навчання та виховання підростаючого покоління. У процесі свого розвитку вона змінювалась у відповідності з вимогами часу, суспільства, обставин. Під поняттям “ стимул ” навчально-пізнавальної активності ми будемо розуміти фактори, якими можуть виступати певні обставини, зовнішні умови, ті або інші нормативні документи, що спонукають індивіда /або групу людей/ творчо діяти під час учіння, а сам процес стимулювання навчально-пізнавальної активності розглядаємо як складну, комплексну, багатогранну систему прийомів і методів, зумовлених соціальними цілями, психолого-педагогічною суттю навчально-пізнавальної діяльності школярів, індивідуальними особливостями в їх особистісних якостях. Аналіз досліджень з даної проблеми дає можливість виділити ті шляхи і засоби, які автори вважають визначальними у стимулюванні навчальної діяльності учнів.

У вирішенні даної проблеми ефективним засобом стимулювання навчально-пізнавальної діяльності є проблемне навчання і самостійна робота. Виділення саме цих способів стимулювання, як основних, пов'язано з тим, що проблемність лежить в основі пізнавальної активності, а самостійна робота є формою реалізації проблемного навчання, отже, істотними ознаками пізнавальної активності є, по-перше, висока інтелектуальна орієнтовна реакція на зміст матеріалу, який вивчається, на основі пізнавальної потреби, що з'явилася, і, по-друге, виконання учнями ряду послідовних і взаємозв'язаних пізнавальних дій (чи то самостійно, чи то вслід за діями вчителя), спрямованих на досягнення певного пізнавального результату.

Пізнавальна проблема може бути розв'язана учнем з різним ступенем самостійності учнів і на різних рівнях пізнавальної активності. Найнижчий ступінь пізнавальної самостійності учнів буде в тому випадку, коли вчитель сам повідомляє нові відомості, розв'язуючи тим самим поставлену пізнавальну проблему. Без такого шляху у шкільній практиці неможливо обійтися. По-перше, тому, що не завжди навчальний матеріал дозволяє організувати самостійний пошук учнів, по-друге, тому, що у відведені строки навчання неможливо пройти весь історичний шлях пошуку істини, яким ішло людство. Проте у вчителя завжди є можливість використати різні прийоми, які б забезпечили пізнавальну діяльність учнів у процесі його розповіді. Вона, перш за все, пов'язана з цільовою установкою; усвідомленням мети пошуку; визначення шляхів пошуку; встановлення головного, істотного в змісті. У процесі розповіді вчителя учні одержують завдання: виділити головну думку, зробити самостійно узагальнення, порівняти, зіставити і ін.

Інший шлях - це показ зразка розв'язування проблеми. Учитель міркує, ставить питання, дає сам відповіді, тобто показує, як та чи інша проблема розв'язується.

Іншим стержневим засобом стимулювання навчально-пізнавальної активності є самостійна робота. Ще К.Ушинський говорив, що «самостійність» голови учня становить єдино міцну основу будь-якого плідного учіння".

Єдиного визначення самостійної роботи нема. Проте в практиці навчання найчастіше використовується визначення Б.Єсипова, бо в ньому закладені вказівки вчителя про те, як повинна бути організована самостійна робота.

Самостійна робота учнів, що здійснюється в процесі навчання, - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням, в спеціально виділений для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, застосовуючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових або фізичних сил .

Основна функція самостійної роботи полягає в тому, щоб забезпечити організацію навчально-пізнавальної діяльності учнів для опанування знаннями і способами діяльності, формування світогляду, розвиток інтелектуальних і моральних сил учня. Самостійна робота може виконувати ці функції, якщо зміст завдань та їх методичний апарат будуть відповідати певним вимогам. Т.Шамова виділяє три основні вимоги до змістовно-логічної (внутрішньої) сторони самостійної роботи:

1) зміст завдань повинен строго відповідати конкретним дидактичним цілям навчання і виховання;

2) зміст і методичний апарат завдань повинні забезпечити навчально-пізнавальну активність усіх ступенів пізнавальної самостійності;

3) в роботі повинні використовуватися всі можливості для введення варіативних завдань, які забезпечують максимально успішний процес самостійної роботи кожного учня.

На нашу думку, третю вимогу не можна реалізувати як в самостійній роботі, так і при проблемному навчанні без диференційованого підходу.

Адже можна скласти оригінальні завдання для самостійної роботи, які б відповідали усім вказаним вимогам, але виникають труднощі для успішного її проведення. Часто це буває із-за неврахування умов, за яких можлива організація і забезпечення успішного проходження самостійної роботи.

Варто виділити три основні умови. Перша полягає в тому, що мета самостійної роботи повинна бути усвідомлена і прийнята кожним учнем, що виконує роботу. Друга - самостійна робота буде проходити успішно, якщо учні підготовлені до її виконання, тобто мають певний запас знань, володіють способами самостійного їх здобуття і застосування до конкретної дійсності. Третя - забезпечення індивідуально - диференційованого підходу в організації самостійної робота.

Ю. Кабанський вважає, що є всі підстави говорити про наявність спеціальної групи методів навчання - методів стимулювання та мотивації навчально-пізнавальної діяльності школярів, які мають зовнішній вплив - вплив педагога і внутрішній - розвиток у школярів позитивних мотивів учіння. „Є методологічні суттєві підстави для виділення названих методів в особливу групу, тому що в будь-якій діяльності може бути три важливих компоненти: організаційно-дійовий, стимулюючий та контрольно-оцінюючий".

Формування в учнів впевненості в подоланні труднощів значною мірою сприяє створенню ситуації успіху в навчанні. П. Амонашвілі писав, що “важливо переконувати клас в цілому і кожного учня зосібна, що всі вони здібні і можуть долати труднощі у навчанні. Перед колективним розв'язанням нового навчально-пізнавального завдання, поясненням нового складного навчального матеріалу потрібно обов'язково застерегти школярів про можливі труднощі і висловити надію, що всі вони зможуть їх подолати, водночас пояснивши, як діяти, на що особливо звернути увагу...”. Даючи завдання, вчителі мають переконати учнів, що вони успішно виконають його

2. Загальна характеристика стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у практиці роботи вчитель початкових класів
З метою вивчення проблеми стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у масовому педагогічному досвіді нами проаналізовано методичні посібники для вчителів початкових класів, журнальні публікації, проведено спостереження та аналіз уроків учителів початкових класів.

Нами проаналізовано ряд підручників для початкових класів. Аналіз даних підручників дав можливість зробити висновок про те, як саме зміст сприяє стимулюванню навчальної діяльності учнів. Наприклад, аналіз підручника «Буквар» (автори М. Вашуленко, Н.Скрипченко) показав, що подано 66 різноманітних ілюстрацій, які вчитель може використовувати для проведення розповідей, бесід. Створенню ситуації зацікавленості сприяють завдання, вірші, загадки, творчі завдання, яких в підручнику вміщено в достатній кількості.

Якщо у дітей дошкільного віку гра є провідним видом діяльності, то у житті учнів початкових класів вона займає менше місце, хоча продовжує впливати на їх розвиток.

Гра допомагає розвитку сприймання, уваги, інтересів, мислення, сприяє розвиткові ініціативи, активності, викликає позитивні емоції, без яких ігрова діяльність неможлива. Специфічним методом навчання дітей є дидактичні ігри та вправи. Особливість дидактичних ігор в тому, що вони допомагають краще засвоювати важкий матеріал.

Сутність дидактичних ігор полягає у вирішенні пізнавальних задач, які представлені у цікавій формі. Саме вирішення пізнавальної задачі пов'язане із розумовим зусиллям, із перемогою над труднощами. Одночасно розвивається логічне мислення дітей. Засвоюючи і уточнюючи в дидактичній грі матеріал, діти вчаться спостерігати, порівнювати, класифікувати предмети за певними ознаками; вправляти пам'ять, увагу; вчаться застосовувати чітку і точну термінологію; проявляють винахідливість.

Значення дидактичних ігор для розвитку дітей полягає у тому, що в процесі ігрової діяльності поряд із розумовим розвитком здійснюється фізичне, естетичне і моральне виховання. Завдяки грі легше відбувається входження в навчальну діяльність. В ході гри здійснюється налаштовування всіх функцій, які забезпечують успішне виконання цієї діяльності. Гра потребує від дитини довільної уваги, адже за законами гри треба бути уважними.

Включення ігор та ігрових завдань разом з іншими методами і прийомами у навчальний процес на уроці та в позаурочний час допомагає забезпечити зміну діяльності учнів, підтримати інтерес до нового матеріалу, зосередити увагу дітей на виконанні пізнавальних дій.

Не менш важливий у використанні дидактичних ігор взаємозв'язок у роботі вчителя та вихователя групи продовженого дня. Дидактичні ігри, проведені у позаурочний час також повинні забезпечувати розвиток дітей.

Існують фактори, які обумовлюють увагу:

1) сила вражень, сильний звук, яскраве світло захоплюють пізнання;

2) емоційний тон вражень і думок.

Щоб забезпечити ці фактори вчителю просто необхідно використовувати дидактичні ігри.

У процесі розвитку можливе виховання мимовільної та довільної уваги. Основною умовою виховання довільної уваги є наявність інтересу і емоцій, які у значній мірі залежать від навчального матеріалу і способів його подачі. Важливу роль відіграє наочність, якість пояснень вчителя (багатство змісту і емоційне насичення розмови, динамічність). Дуже велике значення має й активність самих учнів.

Важливим засобом виховання мимовільної уваги є вся організація навчальної діяльності школярів. Важливо, щоб в учня виникав інтерес не лише до самої роботи, але й до результатів діяльності.


Увага учнів початкової школи є ще нестійкою, її необхідно формувати, і найкраще це робити у процесі дидактичної гри.

В ігровій діяльності складаються сприятливі умови для розвитку інтелекту дитини, для переходу від наочно-образного мислення до словесно-логічного. Важлива роль гри у розвитку психічних процесів пояснюється тим, що вона озброює дитину доступними для неї способами сприймання.

Особливо важливе місце займає дидактична гра та ігрові прийоми у навчальному процесі молодших школярів, адже становлення і розвиток їхньої навчальної діяльності відбувається у період ще слабких довільних процесів: уваги, сприймання, пам'яті тощо. Деякий програмовий матеріал потребує від дитини значних вольових зусиль та багаторазового виконання різних варіантів вправ для його засвоєння. Саме тоді гра, запобігаючи психічному перевантаженню дитини, і допомагає реалізувати навчальну мету значно швидше й міцніше, ніж будь-який інший педагогічний засіб.

Дидактичні ігри будуть ефективними, якщо їх використовують систематично, послідовно, дотримуючись головного принципу дидактики: "від простого до складного". Спочатку необхідно ознайомити дітей з ігровим матеріалом, застосовуючи його в повсякденній індивідуальній та груповій роботі, підготовчих вправах, а згодом і під час занять. Доцільно вводити в педагогічний процес дидактичні ігри різних видів не лише з усіх розділів програми, а й з кожної теми зокрема .

Сучасні умови характеризуються гуманізацією навчального процесу, спрямованістю на розвиток його найкращих якостей і формування всебічно розвиненої особистості.

Реалізація цієї задачі потребує нового підходу до навчання і виховання дітей. Навчання повинно бути розвивальним, спрямованим на формування пізнавальних інтересів і здібностей дітей. У зв'язку з цим особливого значення набувають ігрові форми навчання. Дидактичні ігри дають можливість розвивати в учнів увагу і пам'ять, позитивно впливають на розвиток винахідливості. Більшість ігор потребує не лише розумових, але й вольових зусиль: організованості, витримки.

Удосконалення процесу навчання - об'єктивна закономірність розвитку освітньої галузі. Навчання можна вважати ефективним у тому випадку, коли воно базується на прогресивних педагогічних ідеях та технологіях, відбувається у напрямку максимальної реалізації освітніх завдань при оптимально напруженій і синхронній діяльності викладачів та учнів. Окрім того, успішна організація навчального процесу залежить від відповідності форм і методів навчання психологічним особливостям та функціональним можливостям учнів певної вікової категорії.

Висновки
Отже, формування мотивів навчально-пізнавальної активності включає кілька блоків: роботу з мотивами, цілями, емоціями навчально-пізнавальної діяльності

Cьогодні актуальним є якість навчання і виховання, які зумовлюються багатьма педагогічними чинниками. Проте найактивніша діяльність усього педагогічного колективу приречена на невдачу, якщо учні байдужі до навчання. У молодшому шкільному віці провідним видом діяльності є навчальна діяльність, яка не просто розвиває дитину, а зміцнює її психічні процеси. Інтерес дітей до навчання - велика рушійна сила, яка відкриває розум і серце дитини для впливу науки.

Однією із умов підвищення ефективності навчального процесу — удосконалення традиційних методів навчання, зокрема методу стимулювання навчальної діяльності молодших школярів. Цей метод має великі виховні можливості. Він сприяє підготовці підростаючого покоління до життя, формуванню умінь самостійно поповнювати знання, творчо розв'язувати навчальні завдання. Особливо цінним у стимулюванні навчальної діяльності молодших школярів є такі методи стимулювання навчального матеріалу, як метод емоційного стимулювання створення ситуації успіху в навчанні, заохочення.

Використання методів стимулювання навчальної діяльності має забезпечити розвиток та саморозвиток особистості учня. Виходячи з його індивідуальних особливостей як суб’єкта пізнання предметної діяльності. При цьому засвоєння учнями структури начальної діяльності відбувається завдяки вчителю який допомагає учням орієнтуватися в навчальному матеріалі та реалізувати план навчальної діяльності.



Аналіз методичної літератури та масового педагогічного досвіду показав, що проблема стимулювання навчальної діяльності учнів початкових класів знайшла належне відображення в передовому педагогічному досвіді та в більшості методичних та навчальних посібників для вчителів та учнів, проте окремі учителі початкових класів не завжди вміло використовують можливості змісту підручників, навчальних посібників, методів навчання з метою стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.

Виділено такі умови стимулювання навчальної діяльності, як використання системи методів стимулювання навчальної діяльності і прийомів емоційного стимулювання, створення ситуації успіху в навчанні, сприятливого морально-психологічного мікроклімату, заохочення.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка