Запорізький державний медичний університет



Сторінка1/3
Дата конвертації10.09.2017
Розмір0.7 Mb.
  1   2   3
ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра психіатрії, психотерапії, загальної і медичної психології,

наркології та сексології

Затверджено на методичній нараді кафедри

психіатрії, психотерапії, загальної і медичної психології,

наркології та сексології

Зав.кафедри д.мед.н., професор В.В.Чугунов

________________________________

“______”_______________2015 року

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

до практичного заняття по темі: «Психологія та психопатологія мислення»

для студентів 4 курсу медичного факультету

(спеціальність «Лабораторна діагностика», спеціалізація бакалавр)

Запоріжжя – 2015 рік


Тема: «Психологія та психопатологія мислення»

Визначення поняття мислення. Типи і види мислення в нормі, їх вікові особливості. Класифікація розладів мислення. Ознаки паралогічного мислення. Ознаки аутистичного мислення та резонерства. Нав'язливі стани, класифікація та клінічна характеристика. Характеристика надцінних ідей. Маячні синдроми в психіатрії. Клінічна характеристика параноїдного синдрому. Характеристика синдрому психічного автоматизму. Характеристика паранояльного та парафренного синдромів. Відмінності первинного та образного видів маячення. Клінічні ознаки образно-чуттєвого маячення. Систематизоване та несистематизоване маячення. Клінічна характеристика і етіопатогенетичні механізми утворення різних видів маячення, індуковане та конформне маячення»


І. Актуальність теми:

Мислення визнають як один з важливих компонентів пізнавальної діяльності, що дозволяє узагальнено відображувати навколишню дійсність. Це найвища форма психічної діяльності, що демонструє сутність, взаємозв`язок та відношення предметів та явищ оточуючого миру. Мислення здійснюється за допомогою слів, як найпростішого засобу узагальнення на свідомому й несвідомому рівнях. Розлади мислення найбільш поширена патологія у психіатрії; своєчасне виявлення маячних ідей дозволяє проводити ефективну терапію хворим, передчасно реагувати на можливі агресивні та аутоагресивні дії.



ІІ. Навчальні цілі заняття:
А. Сформувати поняття про симптоми та синдроми розладів мислення; захворювання, де ці прояви є головними.

Б.Знати:


1. Форми та види мислення;

2. Клінічна характеристика патології асоціативного процесу;

3. Поняття маячення, його клінічні різновиди;

4. Нав`язливі стани, їх відміна від маячних ідей;

5. Патофізіологічні механізми маячення та нав`язливих станів;

В. Вміти:

1. Проводити клінічне обстеження хворих з метою виявлення симптомів порушень мислення;

2. Навчитись діагностувати найбільш вагомі розлади мислення;

3. Виявляти розлади мислення за допомогою додаткових патопсихологічних методик;

4. Аналізувати основні синдроми, пов`язані з порушенням асоціацій та змісту.



ІІІ. Цілі розвитку особистості:
Розвинути почуття відповідальності за своєчасність та правильність прийняття рішення по оцінці загального стану, наявності ускладнень. Сформувати деонтологічні уявлення щодо особливості відношення майбутнього фахівця до пацієнта з психічними розладами та його родини.

ІV. Міждисциплінарна інтеграція.


Дисципліна

Знати

Вміти

Найменування попередніх дисциплін


1. Кафедра нормальної фізіології людини.

2. Кафедра патологічної

фізіології

3.Кафедра суспільних дисциплін з курсу загальної психології



Знання теорії І.П.Павлова про умовну та безумовну рефлекторну діяльність, поняття про фазові стани.

Знання про патофізіологічні механізми формування нав`язливих станів та утворення маячення.


Методи патопсихологічного дослідження сфери мислення.

Визначити функцію центрів мислення

головного мозку.

Пояснити схожість та розбіжності формування нав`зливих та маячних ідей.

Провести психо - експериментальні методики, щоб виявляти симптоми порушення асоціацій, послідовності мислення.


Наступні дисципліни

1. Курс нейрохірургії




Механізми взаємозв`язку порушень мови з можливим ураженням окремих ділянок мозку.

Виявити ознаки пухлин, атрофій та іншої патології ділянок головного мозку, відповідаючих за функцію мови.

Внутрішньопредметна інтеграція


1. Розлади емоцій та волі.
2. Неврози

Клінічні ознаки депресивного, маніакального, кататонічного синдромів що супроводжуються розладами мислення.
Клінічні симптоми обсесивно - фобічного неврозу, що супроводжується нав`язливими станами.

Враховувати розлади емоцій та волі в оцінці психічного стану хворого з ведучими порушеннями мислення.
Диференціювати різні прояви нав`язливих думок, страхів та дій.


V. Зміст теми заняття:
Основні положення, що повинні бути засвоєні студентами:

Мислення - процес пізнавальної діяльності індивіда, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності. Предмети і явища дійсності володіють такими властивостями і відносинами, які можна пізнати безпосередньо, за допомогою відчуттів і сприймань (кольори, звуки, форми, розміщення і переміщення тіл у видимому просторі).

Вища абстрактно-понятійне мислення неможливе без М. (див. Мислення дискурсивне). Мовленнєва діяльність має суттєве значення для розвитку та ін. Форм мислення (наочно-дієвого і наочно-образного). Мова тісно пов'язана і зі всіма ін. психічними функціями-процесами. Включаючись в процес сприйняття, вона робить його більш узагальненим і диференційованим; вербалізація запам'ятовується сприяє осмисленості запам'ятовування і відтворення; істотна роль мови в уяві, при усвідомленні своїх емоцій, при регулюванні своєї поведінки.

Мова як процес спілкування людей і як механізм розумової діяльності, психологи виділяють 2 нерозривно пов'язані функції М. - спілкування (комунікативну функцію) і мислення.

Мислення є вища форма пізнання. Воно відображує внутрішні зв`язки між предметами та явищами, дозволяє виділити головне від другорядного, є цілеспрямованим процесом. В процесі мислення утворюються поняття та судження, що виражені словами.



Види мислення

Різноманітність типів розумових завдань обумовлює різноманітність не тільки механізмів, способів, але й видів мислення. У психології прийнято розрізняти види мислення за змістом: наочно-дієве, наочно-образне і абстрактне мислення; за характером завдань: практичне і теоретичне мислення; за ступенем новизни і оригінальності: репродуктивне і творче (продуктивне) мислення.



Наочно-дієве мислення полягає в тому, що вирішення завдань здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту. Так, в ранньому віці діти виявляють здатність до аналізу і синтезу, коли сприймають предмети в певний момент і мають можливість оперувати ними.

Наочно-образне мислення грунтується на образах уявлень, перетворенні ситуації в план образів. Властиво поетам, художникам, архітекторам, парфумерам, модельєрам. Значення цього мислення полягає в тому, що з його допомогою повніше відтворюється різноманітність характеристик об'єкта, відбувається установка незвичайних поєднань предметів та їх властивостей. У простій формі це мислення виникає в дошкільному віці, коли діти мислять образами. Спонукаючи до створення образів на основі прочитаного, сприйняття об'єктів, до схематичного і символічного зображення об'єктів пізнання, вчитель розвиває образне мислення в учнів.

Особливістю абстрактного (словесно-логічного) мислення є те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження, не використовуючи емпіричних даних. Р. Декарт висловив таку думку: "Я мислю, значить, я існую". Цими словами науковець підкреслює провідну роль у психічній діяльності мислення, і саме словесно-логічного.

Наочно-дієве, наочно-образне і словесно-логічне мислення розглядаються як етапи розвитку мислення у філогенезі і онтогенезі.

Теоретичне мислення полягає в пізнанні законів, правил. Воно відображає істотне в явищах, об'єктах, зв'язках між ними на рівні закономірностей і тенденцій. Продуктами теоретичного мислення є, наприклад, відкриття періодичної системи Менделєєва, математичних (філософських) законів. Б. М. Теплов писав про людей теоретичного виду мислення, яке вони здійснюють прекрасну "інтелектуальну економію" шляхом "зведення фактів до законів, а законів до теоріям".

Теоретичне мислення іноді порівнюють з емпіричним. Відрізняються вони за характером узагальнень. Так, в теоретичному мисленні має місце узагальнення абстрактних понять, а в емпіричному - чуттєво даних ознак, виділених шляхом порівняння.

Основне завдання практичного мислення є фізична перетворення дійсності. Воно іноді може бути складніше, ніж теоретичне, адже часто розгортається за екстремальних обставин і при відсутності умов для перевірки гіпотези.

Деякі вчені на підставі трьох ознак - часу протікання процесу, структурності (чіткий розподіл на етапи) та рівня течії (обізнаності або необізнаності) - виділяють інтуїтивне і аналітичне мислення.

Аналітичне мислення - це вид мислення, розгорнутого в часі, має чітко виражені етапи, в достатній мірі усвідомлені суб'єктом.

Інтуїтивне мислення, навпаки, - згорнуто в часі, в ньому відсутній поділ на етапи, воно було представлене у свідомості.

У психології розрізняють ще реалістичне мислення, спрямоване на зовнішній світ і регульоване логічними законами, а також аутистичне мислення, пов'язане з реалізацією власних бажань, намірів. Дітям дошкільного віку властиво егоцентричним мислення, характерний його ознака - нездатність поставити себе на позицію інших.

3. І. Калмикова виділяє продуктивне (творче) і репродуктивне мислення за ступенем новизни продукту, який отримує суб'єкт пізнання. Дослідниця вважає, що мислення як процес узагальненого і опосередкованого пізнання дійсності завжди продуктивне, тобто спрямоване на одержання нових знань. Однак у ньому в діалектичній єдності переплетені продуктивні і репродуктивні компоненти.

Репродуктивне мислення - це вид мислення, яке забезпечує рішення задачі, спираючись на відтворення вже відомих людині способів. Нове завдання співвідноситься з уже відомою схемою розв'язання. Незважаючи на це репродуктивне мислення завжди вимагає виявлення певного рівня самостійності.

У продуктивному мисленні повно проявляються інтелектуальні здібності людини, її творчий потенціал. Творчі можливості отримують вираження у швидкому темпі засвоєння знань, в широті їх перенесення в нові умови, в самостійному оперуванні ними.

Вітчизняні та зарубіжні психологи (Г. С. Костюк, Дж. Гілфорд) прийшли до висновку, що творче мислення є сукупністю тих особливостей психіки, які забезпечують продуктивні перетворення в діяльності особистості.

У творчому мисленні домінують чотирьох особливості, зокрема оригінальність вирішення проблеми, семантична гнучкість, що дозволяє бачити об'єкт під новим кутом зору, образна адаптивна гнучкість, яка робить можливим зміна об'єкта з розвитком потреби в його пізнанні, семантично спонтанна гнучкість продукування різних ідей щодо невизначених ситуацій .

Кожна людина незалежно від етнічної приналежності має творче начало. Так, аналізуючи витоки національного характеру українців, М. І. Пірен зазначає, що українська емоційність, чутливість, ліризм, які проявляються у піснях, народних обрядах, гуморі, звичаях, є основою творчості.



Порушення форми мислення:

1). Спотворення процесів узагальнення:

і). Символіка - заміна 1 поняття іншим, яке стає символом першого). Символічні думки часто супроводжуються відповідними малюнками і мовою.

б). Неологізми - нові слова, які хворі придумали. Може бути навіть свою мову - кріптолалія.


2). Порушення динаміки розумової діяльності (непослідовність суджень або інертність мислення):

а). Збудженість мислення - хворі швидко і голосно говорять, сиплють дотепами і образними виразами, складають експромтом вірші, але при цьому перескакуючи з 1 теми на іншу (як дитина), відволікаються на випадкові подразники. При цьому переважають зовнішні асоціації (а не смислові, як в нормі):

- Асоціації за співзвучністю (запор-топор),

- Асоціації за контрастом (запор-понос),

- Асоціації по суміжності (називають поруч розташовані предмети). У даних хворих характерна надзвичайна відвертість.

б). Скачка ідей (маніакальна незв'язність мислення) - думки вихором проносяться в голові (мова за ними не встигає - тому мова безладна),

в). Загальмованість мислення - хворі говорять повільно, тихо, насилу підбираючи слова (олигофазия). Крайній ступінь - мутизм (мовчання).

г). В'язкість мислення (патологічна спроможність, лабіринтове мислення) - хворі застряють на незначних деталях, характерна непродуктивна багатомовність.

д). Персеверація мислення - "топтання на місці".

3). Порушення цілеспрямованості мислення:

- Особливо характерно для шизофренії.

а). Резонерство (смислова пухлина, хворобливе мудрування) - міркування заради міркування: довгі, що не приводять до розкриття думки. Резонерство - тип мислення, що характеризується схильністю до порожніх, безплідних, заснованих на поверхневих, формальних аналогіях міркуванням. Воно проявляється в неадекватному реальної ситуації мудруванні, багатослівність і банальності суджень. При цьому мета розумової задачі відсувається на задній план, а на передній висувається прагнення хворого до «рассуждательства».

Психологічна структура резонерськими мислення розкрита Т. І. Тепеніциной. Автор виявила, що резонерство не пов'язане з яким-небудь певним видом помилок у здійсненні власне розумових операцій. Воно обумовлено особливостями особистісно-мотиваційної сфери хворих. Цей варіант особистісної позиції хворого визначається як надмірна потреба в «самовираженні» і «самоствердженні». Цим пояснюються такі типові риси резонерськими мислення, як утрирувана претензійно-оцінна позиція хворого, афективна неадекватність вибору предмета обговорення, невідповідність останнього способам доказів і міркувань, тенденція до «зверхузагальненя» з дріб'язкового приводу, недостатня самокритичність, своєрідна манера мови (витіюватість, схильність до багатозначним інтонацій, вживання в надлишку часто абсолютно не підходять до предмету обговорення понять, багатомовність).

Резонерство в мисленні спостерігається не тільки при психічних захворюваннях, а й у здорових людей. Відмінність резонерства у психічно хворих Т. І. Тепеніцина (1979) бачить у ступені спотворення мотиваційного плану розумової діяльності і в афективної неадекватності мотивації, які при психічних захворюваннях ще ускладнюються приєднанням грубих розладів розумової діяльності.

Резонерське мислення спостерігається при шизофренії, епілепсії, олігофреніях та ряді органічних уражень головного мозку. Про відмінність епілептичного резонерства від шизофренічного мова буде йти у відповідному розділі книги. Однак і при шизофренії можливі різні варіанти резонерського мислення. Е. А. Евлахова (1936) розрізняла у хворих на шизофренію вигадливий, манірно-резонерствувуючий і педантичний типи резонерства. Перший характеризується переважанням аутистичної позиції і своєрідною особистісної пропорцією - тонкість, гіперестетичність, спостережливість при наявності емоційного уплощения. Манірно-резонерствування мислення характеризується переважанням «рассуждательством», переоцінкою формальної сторони предмета обговорення, малої змістовністю міркувань, банальністю, трафаретністю, схильністю до стереотипів. Педантичне резонерство відрізняється достатньою контактністью і більшої жвавістю інтелекту, схильністю до жартів і плоскому дотепності при нерозумінні гумору, іронії, при втраті почуття такту, надмірної патетичністю, з якою вимовляються досить банальні судження. Виділені типи шизофренічного резонерства Е. А. Евлахова не співвідносяться з особливостями перебігу хвороби.

Т. І. Тепеніцина (1979) зазначає, що при вираженому дефектному стані шизофренічне резонерство змінюється - на перший план виступає не стільки спотворення, скільки збіднення і сплощення емоційної сфери, резонерські міркування набувають характеру штампів-автоматизмів, які втратили смислове змістовну сторону. Ці спостереження збігаються і з нашими (В. М. Блейхер, 1980) -резонерство при невеликій давності захворювання відрізняється порівняно більшою інформативною насиченістю і певною мірою зближується з синдромом філософському в (метафізичної) інтоксикації, описаної Th. Zihen (1924), тоді як при наявності вираженого психічного дефекту воно носить більш вихолощений в смисловому плані характер. Резонерство виявляється при клінічному дослідженні і особливо в патопсихологическом експерименті. Кількість резонерських суджень зростає при такій спрямованості бесіди з хворим, коли акцентується, посилюється його особистісно-оцінна позиція. Так, при з'ясуванні розуміння прислів'їв і приказок поряд зі звичайною інструкцією (Як ви розумієте сенс прислів'я?) питання задається і в дещо іншій формі (Як ви ставитеся до цього прислів'я?). Часто однієї такої зміни інструкції виявляється достатньо, щоб спровокувати резонерство. Цей прийом відображає специфіку виявлення резонерського характеру мислення патопсихологією в експерименті і повинен бути взятий на озброєння психіатрами. Резонерствування мислення особливо ясно виступає там, де виконання завдання вимагає словесних визначень, формулювань, порівняння понять. Так, на пропозицію дати визначення поняття «корова» хворий шизофренією каже: «Це предмет домашнього побуту, предмет одухотворений, необхідний в практиці зростання і виховання дітей, а також і хворих, взагалі для забезпечення повноцінного харчування і допомоги в стані здоров'я». Інший хворий визначає пальто, як «предмет елегантності, яка підкреслює смак того, хто його носить. Крім того, іноді пальто захищає від холоду і атмосферних впливів». Наводимо приклад резонерського пояснення прислів'я «Яблуко від яблуні недалеко падає» - «Яблуко, як і все в природі, підпорядковується закону Ньютона про всесвітнє тяжіння». Словесні посилання на високонаукові методи (наприклад, при дослідженні особливостей сприйняття цифр хворий намагається встановити аналогією з законами математичної логіки, методами екстра-та інтерполяції), банальні сентенції, патетичність тону на тлі підвищеної самооцінки і неадекватних домагань витісняють повноцінні докази. Звідси випливає порочність резонерського мислення - його непродуктивність. За уявною логічністю часто схематизованих розумових побудов резонерство хворого на шизофренію стоять скупість, порожнеча, банальність мислення.

б). Розірваність мислення (шизофренічна незв'язність) - виникає на тлі незміненого свідомості: мова граматично правильна, але незрозуміла, тому поєднується непоєднуване ("я їду верхи на домі") - це носить назву шізофазія. Інший варіант - коли слова незв'язні.

в). Зісковзування думок - може бути компонентом розірваності мислення. Хворий починає говорити нормально, а потім раптом "зісковзує" на іншу тему.

г). Насильницьке мислення - думки стають некерованими (як би чужими). Буває 2 видів:

- Ментизм (насильницький наплив думок),



Мислення аутистичне (грец. autos - сам) - термін E. Bleuler (1920), позначає алогічне мислення, пов'язане з аутизмом, тобто нездатністю пацієнтів брати до уваги реальні властивості, зв'язки і відносини, воліючи останнім образи кататимність фантазіям. Висловлювання і думки пацієнтів цілком визначаються їх бажаннями і побоюваннями, емоціями і комплексами: за дійсність вони безпосередньо беруть тільки те, що відповідає їх внутрішнім переживань. У цьому сенсі можна сказати, що аутистичне мислення суть сновидного мислення, сновидіння наяву, оскільки аналогія зі сновидіннями тут цілком доречна або навіть очевидна. У нормі, вказує Е.Блейлер, аутистичне мислення властиво дітям у віці після 3-4 років, коли вперше з'являється здатність фантазувати, тобто продукувати образи уявлення і комбінувати їх згідно своїм бажанням або побоюванням. Зазвичай діти в цьому віці ще бувають схильними змішувати плоди своєї уяви з реальністю, що в патологічній мірою властиве ігровим перевтілень. Синоніми: кататимне мислення (грец. Kata - вказує на рух вниз, до закінчення, на руйнування; thymos - почуття, настрій).

- Шперрунг (думки неначе пропадають). Часто виникає при синдромі Кандинського-Клерамбо.



Патологія змісту мислення

Мислення паралогічне - (грец. Paralogismos - противний розуму, нерозумний) - 1. загальна назва порушень мислення, в результаті чого страждає логіка міркувань; 2. розлад розумової діяльності, протилежне аморфному мисленню в тому плані, що воно жорстко прив'язане до домінуючого цільовим поданням. Таким цільовим поданням у всіх параноїків світу є кінець кінцем прагнення у що б то не стало довести свою винятковість і правоту у всьому, що їх в даний час особливо займає (Ганнушкіна, 1933). Це мислення упереджене, селективне або "криве", оскільки в ході його виключаються будь-які факти, судження та спогади, якщо вони суперечать цільовим поданням. Інші факти і обставини висвітлюються однобоко, однобічно, тобто спотворюються таким чином, щоб вони не вступали в протиріччя з основною ідеєю. Іншими словами, це мислення, в якому не висновки випливають з міркувань, а сам хід міркування підпорядковується заздалегідь готовому, апріорно висновку. А.А.Зіновьев ілюструє даний тип мислення текстами вельми однобоких творами А.І.Солженіціна. Як правило, пацієнти не помічають своїх логічних помилок, як, втім і їх причини, не приймають до уваги альтернативних суджень, ігнорують заперечення оточуючих, вважаючи, що останні не розуміють їх або не хочуть зрозуміти. Найбільш яскраво згадані ознаки паралогічного мислення виявляються в рамках паранойяльної структури, тобто когнітивної конструкції, що виявляється ретельно розробленою надціною освітою небудь більш-менш систематизованого маячення. За межами цієї структури пацієнти можуть міркувати в цілому адекватно, але і в таких випадках майже завжди можна бачити, що вони занадто самолюбні і тому образливі, уперті і непіддатливою в суперечці; 3. на думку деяких авторів (Domarus, 1923; Заїмов, 1973), паралогічне мислення є аналогом архаїчному, тому що в ньому вбачається дія такої норми дологічного мислення, як закон партиціпації.

Нав'язливі стани почуття, думки, потяги, страхи, спогади, рухи, що виникають у хворого крім його бажання, але при свідомості їх хворобливості і критичному відношенні до них. Нав'язливі стани ділять на дві групи: нав'язливості, що не супроводжується афективними розладами і нав'язливості, що супроводжуються болісним, тяжким афективним змістом.

До нав'язливостей, що не супроводжується афективними розладами, відноситься нав'язливе мудрування, нав'язливе спогад забутих термінів, формулювань, а також нав'язливий рахунок. Ставлення до таких нав'язливостей самих хворих досить індиферентне.

До нав'язливостей з тяжким афективним змістом відносять нав'язливі сумніви, спогади, уявлення, потягу, дії, страхи, нав'язливе відчуття антипатії, нав'язливе побоювання відносно виконання звичних вчинків.

1.Нав'язливі сумніви -назойливо виникає невпевненість у правильності своїх і вчинених дій всупереч логіці і розуму. Нав'язливі сумніви, чи правильно написаний той чи інший документ, чи виключені електроприлади, замкнені чи двері, незважаючи на неодноразову перевірку досконалого дії, є прикладами цього виду нав'язливості.

2. Нав'язливі спогади - настирливе спогад якогось сумного або неприємного для хворого події, незважаючи на старання не думати про нього.

3. Нав'язливі уявлення - поява неправдоподібних поданні і прийняття їх за дійсність, незважаючи на їх абсурдний характер. Прикладом нав'язливих поданні може служити переконання хворого, що похований родич був насправді живий, причому хворий болісно представляє і переживає борошна померлого в могилі.

4. Нав'язливі потяги - потяг до скоєння того чи іншого жорстокого або вкрай небезпечної дії, супроводжуване почуттям жаху, сум'яття і неможливістю звільнитися від нього. Хворого, наприклад, охоплює бажання кинутися під проходить поїзд або штовхнути під нього близької людини, вбити вкрай жорстоким чином своїх дітей, дружину.

5. Нав'язливі дії - рухи, що здійснюються проти бажання хворих, незважаючи на зусилля, прикладені, щоб стримати їх. Одні з нав'язливих дій відволікають хворих до тих пір, поки вони не будуть реалізовані, інші не помічаються самими хворими; для того щоб вони не вироблялися, хворі повинні стежити за собою.

6. Нав'язливі страхи, або фобії. До них відноситься нав'язливий і безглуздий страх висоти, великих вулиць, виступів, великих скупчень народу, раптової смерті, страх настання страхів (фобія фобій). В одного хворого можуть спостерігатися різні страхи. діями, що мають значення заклинань, які виробляються з метою захисту від того чи іншого уявного нещастя, всупереч розуму. Хворий не може пройти під аркою, тому що в цьому випадку з рідними може статися біда, перед початком якого-небудь важливої справи хворий повинен двічі клацнути пальцями, щоб виключити можливий неуспіх.

7. Нав'язливе почуття антипатії, а також хульні і блюзнірські думки: нічим не виправдана, відганяє хворим від себе антипатія до близької людини, цинічні, негідні думки і уявлення щодо шановних людей, у релігійних осіб -в відношенні святих або служителів культу.

8. Нав'язливі побоювання відносно виконання звичних вчинків, дій; боязнь розгубитися при публічному виступі, вимовити не те слово, боязнь безсоння.

Нав'язливі стани можуть спостерігатися при психопатії, неврозі нав'язливих станів, епідемічному енцефаліті.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка