Заняття. Кохання як виклик суспільству в романі ганни арсенич-баран «тиха вулиця вечірнього міста» (2 год.)



Скачати 195.73 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір195.73 Kb.


Додаток Ґ.8
АВТОРСЬКІ ЗАНЯТТЯ З КУРСУ ЗА ВИБОРОМ

«СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В КОНТЕКСТІ ПОЗИТИВНОГО МИСЛЕННЯ»
Тема заняття. КОХАННЯ ЯК ВИКЛИК СУСПІЛЬСТВУ В РОМАНІ ГАННИ АРСЕНИЧ-БАРАН «ТИХА ВУЛИЦЯ ВЕЧІРНЬОГО МІСТА» (2 год.)

Мета заняття:

навчальна опрацювати зміст роману Г. Арсенич-Баран «Тиха вулиця вечірнього міста», з’ясувати, на чому базується нерівне кохання персонажів, визначити домінуючі риси внутрішньої поведінки героїв;

розвивальна розвивати вміння порівняльного аналізу образів; уміння висловлювати свої думки;

виховна – виховувати в учнів інтерес до сучасної української літератури, зокрема до творчості письменників Чернігівщини; виховувати морально-етичні цінності, стійкість у життєвих випробуваннях.

Тип заняття. Урок формування умінь і навичок.

Методи навчання. Слово вчителя, бесіда, метод демонстрації, групова робота, розв’язання проблемних завдань.

Засоби навчання. Картки із завданнями, мультимедійний проектор, екран, електронна презентація, ПК.

Література. 1. Арсенич-Баран Г. Тиха вулиця вечірнього міста / Г. Арсенич-Баран. – Косів. Писаний камінь, 2007. – 282 с.

2. Психология семейных отношений с основами семейного консультирования: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е. И. Артамонова, Е. В. Екжанова, Е. В. Зырянова и др.; под. ред. Е. Г. Силяевой. – М. : Издательский центр «Академия», 2002. – 192 с.

3. Федотов А. Курс: психология семейных отношений / А. Федотов. – Современный гуманитарный университет, 2000.
Хід заняття

І. Актуалізація опорних знань і практичного досвіду учнів

Бесіда

Які літературні та літературно-мистецькі премії на материковій Україні вам відомі?

Назвіть найвищу державну творчу відзнаку за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва (Національна премія України імені Т.Г.Шевченка)

Є літературні та літературно-мистецькі премії обласного рівня. Розкажіть про Чернігівську обласну премію імені Михайла Коцюбинського.

Учні отримали випереджувальне індивідуальне домашнє завдання.


  1. Підготувати повідомлення про історію заснування Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського;

  2. Виписати описи природи в романі Г.Арсенич-Баран «Тиха вулиця вечірнього міста», з’ясувати їхню роль та визначити домінуючу пейзажну картину.

Чернігівська обласна премія імені Михайла Коцюбинського щорічно відзначає авторів літературних, мистецьких та наукових досягнень, пов’язаних із Чернігівщиною.

Премію засновано з метою вшанування пам’яті класика української літератури Михайла Коцюбинського, який тривалий час жив і працював у місті Чернігові, а також похований тут.



Номінації і винагорода

Премія призначається в номінаціях: «Поезія», «Проза», «Народознавство», «Декоративне та образотворче мистецтво», «Театральне та музичне мистецтво».

Кожен лауреат отримує диплом, пам’ятну медаль із зображенням Михайла Коцюбинського та грошову винагороду в сумі п’ять тисяч гривень.

Вручення премії традиційно відбувається в день народження Михайла Коцюбинського 17 вересня на території Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. М. Коцюбинського.



Історія

Започаткована 1992 року з ініціативи Чернігівської обласної організації Спілки письменників України, Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. М. Коцюбинського та Чернігівського відділення Фонду культури.



ІІ. Повідомлення теми, мети заняття.

Мотивація навчальної діяльності учнів

Слово вчителяhttp://cult.gov.ua/_nw/18/61926505.jpg

http://www.cult.gov.ua/news/anons_prezentacija_novoji_knigi_chernigivskoji_pismennici_ganni_arsenich_baran_solodki_slova/2010-04-27-1892

– Ганна Арсенич-Баран, член Спілки письменників України, автор поетичних збірок «Рушник на калині» (1997), «Музика черемхи» (1998), «Розквітлий глід» (2001), «Тремтять гіацинти» (2003), «Обнадію весною» (2005), книжок прози «Під райськими яблучками» (2001), «У понеділок все буде по-іншому» (2003), «Як зійде місяць» (2005), «Солодкі слова» (2010), роману «Тиха вулиця вечірнього міста» (2005), за рейтингом 2009 року ввійшла до десятки кращих чернігівських письменників.

Її творчість відзначається глибокою самобутністю, зокрема, ліризмом, образністю, рельєфністю малюнка, філософськими сентенціями.

2006 року роман Г. Арсенич-Баран «Тиха вулиця вечірнього міста» був удостоєний Обласної літературної премії ім. М. Коцюбинського.


Бесіда

На чому ґрунтується справжнє кохання?

Як ви вважаєте, чи можливе таке почуття між людьми, котрі мають суттєву різницю у віці?

Чи має значення соціальний статус у коханні?

А інтелектуальний рівень?

Яке ставлення суспільства до нерівних шлюбів? Чи є певні стереотипи стосовно окресленої проблеми?



Орієнтовна відповідь

Ставлення суспільства до нерівного кохання, а тим більше шлюбу, як правило, негативне. Його йменують як стосунки з розрахунку, а тому всіляко піддають сумніву щирість та відвертість у почуттях принаймні одного з партнерів. Певна тенденційність поглядів цілком закономірна. Є усталені стереотипи, недотримання яких супроводжує шквал негативних емоцій із боку суспільства. Однак, на думку психологів, нерівне кохання, як і шлюб, можуть бути побудовані на міцному взаємному почутті любові та бути цілком щасливими)

Отримати відповіді на ці та багато інших запитань ми спробуємо на нашому занятті.

Отже, завдання нашого заняття: з’ясувати, на чому базується нерівне кохання персонажів роману Г.Арсенич-Баран «Тиха вулиця вечірнього міста», окреслити домінуючі риси внутрішньої поведінки героїв.



Епіграфом до уроку стали слова Д.Кривенка:

О, Кохання – пристрасте моя й насолодо…
найбільша потребо… найтісніша взаємність…
мій найглибший інтим…
моя романтика і краса… мої крила…
сенс мойого життя…

Як ви розумієте зміст епіграфа?

Чи згодні ви з такими сентенціями відносно визначення кохання?

ІІІ. Сприйняття й засвоєння нових знань учнів

Робота над змістом роману

У чому полягає головна композиційна особливість роману Ганни Арсенич-Баран «Тиха вулиця вечірнього міста»?



Орієнтовна відповідь

Історія кохання 23-річної журналістки та 49-річного місцевого бізнесмена Дмитра Гуцуляка органічно поєднано з історією взаємин гетьмана Івана Мазепи та Мотрі Кочубеївни.

Як ви гадаєте, навіщо автор вводить у сюжетну канву твору розповідь про останнє кохання гетьмана Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни?

Що вам відомо з історії про взаємини гетьмана з Мотрею?

Історичний екскурс в особисте життя гетьмана Мазепи вичерпується лише проблемою нерівного кохання? Чи, можливо, ці паралелі значно глибші? Спробуймо це дослідити. Для цього пропоную вам об’єднатися в 3 групи.

Групова робота

І група. Дослідити паралель Мазепа – Дмитро Гуцуляк з огляду на їхню меценатську діяльність.

ІІ група. З’ясувати, яке місце у внутрішньому світі Марічки Яриківської відіграє постать гетьмана.

ІІІ група. Як зрілі, «осінні» почуття Гуцуляка та Мазепи сприяють їхній переоцінці цінностей?

Орієнтовні тези учнівських повідомлень

1. Із вуст Василя Сербенського, персонажа роману, прозвучить паралель – Гуцуляк – Мазепа. Зі сторінок роману Гуцуляк постає перед нами як багатий підприємець, «перша людина», чиє слово – закон. Усі гроші району він тримає у своїх руках. Інакше кажучи, такий собі сучасний тип «нового українця». Та попри це у творі неодноразово підкреслюється, що ця людина – патріот свого краю та України. Дмитро Гуцуляк, на думку Марічки, є втіленням ідеалу українського підприємця. Так, ми дізнаємося, що церква в містечку Колосові збудована за його кошти, інтернат для дітей-сиріт також утримувався за підтримки бізнесмена. Крім того, підприємець опікувався ще й місцевими митцями.

Мазепу теж іменували будівничим української культури. Згадаймо вагомий внесок гетьмана в духовно-культурну спадщину. Саме за його правління реалізується великомасштабна програма відродження духовних пам’яток, занепалих монастирських закладів, будівництва соборів, церков та освітніх закладів.

Автор роману вдається до філософських узагальнень про місце людини у світі, оцінку її діянь: «Що запишеться гетьманові у Вічну Небесну книгу людських чеснот і гріхів? Що побачить Бог доброго в гетьмановій душі? Рукотворні храми, зведені в Україні, школи, пісні Мазепині, які народжував у своїй душі, та безмежна любов до рідного краю – усе те, що впаде на шальку терезів з позначкою «плюс». Хоча хто зна, де ті терези й що на них зважують?..» [1, с.70].

2. Головна героїня твору веде внутрішній діалог із Мазепою. У світі Марійчиних «рожевих мрій і захмарених замків» постать гетьмана посідає особливе місце. Вона не лише занотовує уявні діалоги з Мазепою, а й береться за створення сценарію документального фільму про історичного діяча. Для цього опрацьовує архівні джерела, наукові розвідки та, звісно, відвідує Батурин – гетьманську столицю.

3. У романі Ганни Арсенич-Баран «Тиха вулиця вечірнього міста» відображено історію кохання 23-річної журналістки та 49-річного місцевого бізнесмена. «Осіннє», «зріле» почуття Дмитра Гуцуляка змінює звичний ритм його життя та сприяє переоцінці цінностей.

Дмитро Гуцуляк мав репутацію «бабія», дружина знала про численні зради, однак терпляче їх зносила, бо кохала чоловіка. Це були фізичні зради, яким він не надавав великої ваги. Однак із появою Марічки в його житті все змінилося. Дмитро Гуцуляк відчув, що почуття, які зароджуються в серці, – це не лише флірт або чергова авантюра, «…це було щось нове, ще йому не відоме, щось таке, що неможливо ні описати, ні зрозуміти, ні пояснити. Але він знав, що це називається коханням, таким пізнім, осіннім, і тому таким болючим коханням» [1, с.40].

Кохання до Марічки він навіть сприймав як кару за страждання його дружини Ольги, адже він ніколи її не кохав, а лише приймав любов. Із новим, не знаним досі почуттям до молодої дівчини він відчув, що таке душевна мука, адже його обраниця довгий час не відповідала взаємністю.

У якийсь момент Дмитрові вкрай захотілося з кимось поділитися своїми думками, сказати, що кохання – це шаленство, це такий стан, «коли не знаходиш собі місця, коли не радий, що народився, коли все на світі байдуже, окрім коханих очей» [1, с.43]. Такою людиною мала б стати його мама. Однак звичайна сільська жінка, котра ніколи не поділяла синових любовних пригод за межами сім’ї, не зрозуміла його щирого прагнення висповідатися.

Подібні думки роїлися в голові 65-річного Івана Мазепи. «…це пізнє кохання було таким солодким і гірким водночас, що гетьман забув про все на світі» [1, с.17]. Керманич був колись серцеїдом, йому ніколи не бракувало любовних пригод. Та Мотрю, дочку генерального судді Василя Кочубея, він любив по-особливому. Від усвідомлення того, що «старість кістлявою рукою обійняла …за плечі» [1, с.6] та що «у пізню добу явилася йому ця пізня любов»[1, с.28], ставало на душі нестерпно боляче. Його палке кохання до 18–20-річної дівчини можна зрозуміти як потребу самотньої пристрасної поетичної душі, що й з роками не зашкарубла, по-молодечому вирувала.



«Така фатальна любов буває лише наприкінці життя», – міркував на самоті Іван Мазепа.

«Старі чоловіки закохуються найтрагічніше», – скаже Дмитро Гуцуляк.

Слово вчителя

Таким чином, образ Мазепи, уведений у контекст роману, слугує не лише ілюстрацією нерівного кохання головних героїв твору.

Повернімося до поняття «нерівне кохання». Для цього пропоную звернутися до наукових джерел. Так, на думку психологів, люди, як правило, закохуються в тих, із ким вони мають багато спільного і в соціальному походженні, і в освіті, цінностях, інтересах та поглядах. Однак інколи, згідно з теорією комплементарних потреб (доповнювальних потреб) Р. Уінча, вибір партнера часто ґрунтується на принципі «протилежності притягуються», який проходить через три основні фази: спонукання, гідність, роль. Під час першої фази істотне значення мають зовнішня привабливість, манера поведінки й те, як ці характеристики оцінюються оточенням у конкретній ситуації. У другій фазі головними є область подібності інтересів, точок зору, шкали цінностей, більш глибоке пізнання один одного. Під час третьої фази оцінюються рольова сумісність, схожість взаємних уявлень про сімейні ролі чоловіка й жінки, перспектива задоволення потреб, подібність характерів і нахилів і протилежність взаємодоповнюючих [3] (див. рис. 1).


Рис. 1. Теорія комплементарних (доповнювальних) потреб Р. Уінча
Отже, розглянемо, що ж саме притягувало немолодих чоловіків до жінок, значно молодших за віком? Чи можна аргументовано мотивувати цей потяг? Та чи були це щирі стосунки, а не холодний розрахунок? Для цього пропоную вам об’єднатися в 4 групи.

Групова форма роботи

І група. Дослідити історію зародження кохання Дмитра Гуцуляка. Указати, що саме заворожувало його в Марічці. Свої міркування підтвердити цитатами з твору.

ІІ група. З’ясувати, якими були уявлення молодої журналістки про кохання. Спробувати визначити етапи розвитку почуття Марічки Яриківської до Дмитра Гуцуляка.

ІІІ група. Визначити, чим саме для Івана Мазепи було кохання до Мотрі? Чи справедливо було б звинувачувати гетьмана в розпусті?

ІV група. Дослідити, як у романі сказано про почуття Мотрі Кочубеївни до керманича. Чи не було це почуття з розрахунку?

Орієнтовні тези виступу груп

1. Дмитро Гуцуляк був зачарований дитячою наївністю Марічки, її природною душевною чистотою, щирістю, у її очах він бачив «незвіданий космос», від якого світ ставав «пеклом і раєм водночас». Іноді до нього приходило усвідомлення, що порівняно із ним вона ще дитина. Але від цього виникало лише непереборне бажання захищати її та оберігати.

2. Уявлення молодої журналістки про кохання були надзвичайно романтичними, на її думку, «це радість, почуття піднесення й безхмарні стосунки» [1, с. 64]. У той час як «кохання – це праця душі, праця важка й часом сізіфова», яка «вимагає напруження сил, волі й самопожертви» [1, с. 64].

Перший етап інтимного життя героїні можна умовно назвати «очікуванням кохання». Адже в розмові зі шкільною подругою Мариною вона зізнається, що її «кохання десь забарилося». Та й почуття до Віталія, батьки якого сприяли поверненню дівчини до рідного Колосова після закінчення університету, важко назвати коханням. Адже Марічка навіть не відчувала жалю перед розлукою з хлопцем.

Після знайомства з впливовим Гуцуляком дівчина почала відчувати до нього якийсь інтуїтивний потяг. Подрузі Марині вона скаже: «…можливо, цей чоловік мені не байдужий, але це не кохання і навіть не приязнь, як до представника протилежної статі» [1, с. 35]. А Славкові Ведмідчуку зізнається: «Він – моя смерть і моє життя!» [1, с. 122].

Однак героїня усвідомлювала, що Гуцуляк недостойний її любові та й узагалі вони з ним абсолютно різні люди. «Ми різні люди, тому нас і тягне одне до одного» [1, с.153], – скаже Марічка Дмитрові. Час від часу вона ставила собі питання, що саме її притягує до цього зрілого чоловіка. «Хіба кохання можна зрозуміти? Я й сама не знаю, чому божеволію за цим чоловіком», [1, с. 105] – зізнається Марічка матері.

Іноді їй здавалося, що вона закохалася в Гуцуляка, бо бачила в ньому більше батька, ніж чоловіка. Марічка Яриківська, захищаючи Дмитрового онука, його бажання називати її мамою після смерті Лідії, спроектує цю ситуацію на своє дитинство: «Я теж маленькою залишилася сиротою, і мені теж хотілося називати когось татком» [1, с. 279]. Та й автор роману, розмірковуючи над проблемою нерівного кохання, зазначає, що в більшості випадків критерієм у таких стосунках стають гроші, однак ні для Марічки, ні для її студентської подруги Ганни (виховувалася в дитбудинку), яка теж вийшла за вдівця, набагато старшого за віком, це не було мірилом. «Тут відіграла роль їхня незахищеність у цьому світі, відсутність батька в дитинстві та намагання знайти надійний прихисток і опору» [1, с. 242]. Та й Марічка якось скаже Дмитрові: «Та з вами мені чомусь не страшно» [1, с. 60].

3. Мазепа від стосунків із Мотрею отримував «те тепло, яке знаходять старі чоловіки біля своїх родин та доньок» [1, с. 26]. Почуття боролися з розумом. Та вогонь кохання спопеляв душу самотнього гетьмана.

Звинуватити керманича в розпусті було б несправедливо. Адже Мотря відповідала йому взаємністю.

Вікова різниця між Мазепою та Мотрею була вражаючою. Однак ті, хто звинувачував керманича в блуді, не враховували суттєвої деталі: гетьман домагався руки дівчини, яка, до речі, відповідала йому взаємністю. «…дівчина не приймала нічиїх залицянь, бо марила гетьманом» [1, с. 89], – такі міркування знаходимо в романі.

Дізнавшись про намір І. Мазепи одружитися з Мотрею, її батьки категорично відмовили йому. Довідавшись про це, дівчина втекла в гетьманський палац. Мазепа, однак, змушений був відрядити її знову додому. Гетьман був високоморальною людиною, він не міг піти проти Бога й звичаїв. Водночас Кочубеями гетьманові намагання поєднати законним чином долю з Мотрею сприймалися осудно, як несерйозний легковажний крок старої впливової людини, крім того, багаторічного друга їхньої сім’ї.

Іван Мазепа своїм коханням до Мотрі Кочубеївни ніби зробив виклик світові, власній старості, і його почуття знайшло відлуння в юній душі.

4. Мабуть, найменше у творі сказано про почуття Мотрі Кочубеївни до гетьмана. Це й зрозуміло, адже в романі змальовано кохання цих персонажів лише крізь призму міркувань самого Мазепи.

Зрозуміти молоду Кочубеївну не важко: Іван Степанович для неї був уособленням мудрості, шанованою всіма людиною. Хрещений, який часто гостював у домі Кочубеїв, міг приворожити її і знанням мов, і власними віршами. Мотря вперше покохала, тому спротив батьків, перешкоди в здійсненні бажаного лише загострили її почуття.



Слово вчителя

На шляху до щастя головних персонажів постає ряд життєвих перешкод (як не згадати міркування автора роману про те, що «щасливі завжди мають ворогів» [1, с. 117]), які вони намагаються подолати. Лейтмотивом твору звучать слова народної мудрості: «кожен сам коваль свого щастя» [1, с. 98].

Назвіть, які перешкоди долають на шляху до щастя головні герої роману

Дмитро Гуцуляк та Марічка Яриківська.



Подаємо детально сюжетні вузли роману.

На шляху до щастя Дмитра Гуцуляка й Марічки Яриківської теж було багато випробувань. Спочатку героїня не дозволяє собі навіть і думати про серйозні взаємини з бізнесменом, адже на момент їхнього знайомства він одружений чоловік.

Та навіть смерть Ольги, дружини Дмитра, не змінила ситуацію, адже, за народними традиціями, чоловік має право вдруге одружуватися принаймні після річниці від смерті дружини.

Надія Іванівна теж була проти стосунків єдиної дочки Марічки з чоловіком, який набагато старший за віком. Вона, як ніхто, усвідомлювала реальність життя молодої жінки з Гуцуляком. У розмові з дочкою вона скаже: «Та ти сама обрала собі старого, мусиш бути до всього готова. Ти молода – розквітнеш, він старий – зів’яне. Як ти втримаєшся на цій розбурханій хвилі – не знаю. Тобі вирішувати» [1, с. 207].

Дмитро Гуцуляк був переконаний, що родина підтримає його намір одружитися з Марічкою. Однак син Ігор присоромив батька та спробував навернути на істинний шлях: «Будь розумний, їй гроші твої потрібні і протегування, ти повірив у щирість молодої вертихвістки» [1, с.142–143]. Дмитро раптом усвідомив, що Марічка стане для його синів каменем спотикання. Однак він не міг навіть уявити, що його найгрізнішим ворогом стане невістка Лідія. У своїх діях вона не зупинялася ні перед чим. Спочатку жінка ініціює телефонні погрози, потім наймає здорованів, щоб залякати Марічку. Наступним кроком мала б стати снайперська куля кілера. Однак охоронцеві вдалося помітити червоний приціл на скроні дівчини та відвернути неминучу її загибель. Під час розмови з Дмитром Гуцуляком Лідія вдає із себе невинну, навіть погрожує свекрові, що війна лише розпочалася. Як пізніше виявилося, Лідія очолювала в місті Колосові злочинний бізнес – торгівлю жінками, яких переправляли на Схід. Саме тому за її ініціативи вночі було викрадено Марічку та переправлено до Криму. І лише чуйність одного із викрадачів Аслама врятувала дівчину від долі секс-рабині.

Але й цього Лідії було замало. Невістка показує Дмитрові Гуцуляку лист Марійки до Славка Ведмідчука, у якому вона пропонувала хлопцеві написати новелу про молоду дівчину, що спокушає старого й багатого чоловіка, щоб зробити собі кар’єру. Дивно, але цей лист змусив Гуцуляка засумніватися в щирості почуттів коханої. Цей факт мало не зруйнував те світле почуття, котре чоловік так довго виборював. Та останньою краплею став брудний розіграш на весіллі Марічки й Дмитра, який, зрозуміло, був справою Лідиних рук. У кінці вечора, стомившись, наречена пішла перепочити в іншу кімнату, однак спокій її порушила офіціантка. Зайшовши до кімнати, де її мав чекати чоловік, вона побачила вбивчу картину: декілька оголених жінок роздягали Дмитра. Стерпіти таку наругу вона не могла. Марійка негайно залишає ресторан та їде до своєї давньої студентської подруги Ганни Маринчук на південь України. Та Дмитро через Славка Ведмідчука та приватного детектива з Києва з’ясовує місце перебування дружини та приїздить до неї. Здається, закохані нарешті знайшли порозуміння. Однак життя готує їм останнє надскладне випробування: по дорозі додому автомобіль Дмитра потрапляє в автокатастрофу, унаслідок чого Марічка зазнає складних травм. І лише стараннями Дмитра й приятеля Марічки Жерара, із яким вона познайомилася під час відпочинку в Єгипті, жінка проходить реабілітацію в кращій клініці Франції. Неймовірна сила волі повертає її до життя. Щоправда, не без утрат – Марічка ніколи не зможе мати дітей.



Бесіда

Діти, удома ви досліджували роль пейзажу в романі. Як ви вважаєте, він носить лише описовий характер?



Орієнтовна відповідь

Важливу роль у романі відіграють картини природи, які суголосні настрою героїв.

Чи помітили ви, яка домінуюча пейзажна картина твору? Чому?

Орієнтовна відповідь

Осінь, оскільки саме ця пора року співвіднесена із періодом зрілості в житті людини. Крізь призму осінніх замальовок відображено почуття персонажів твору.

Наведіть приклади з тексту.

Орієнтовна відповідь

«Літо збігало… Надворі ще стояли останні теплі дні. Вони в Дмитра асоціювалися з його закоханістю. Тепер він зрозумів усю справжність і велич свого почуття, його повноту й силу, з якою міг виходити на життєвий герць» [1, с. 65].

В аеропорту, коли Дмитро Гуцуляк чекав повернення коханої з Єгипту, ним заволоділо відчуття неспокою, сум’яття, невідомості. Цей стан був співзвучний із картиною природи. Що приховувала Марічка, чому загадками говорила її мати Надія Іванівна? «Нічна осіння прохолода проникала в салон автомобіля… У Гуцуляка на серці було радісно й тривожно водночас»; «…холодок бігав біля його серця, холодок невідомості й майбутньої безнадії» [1, с. 146].

Туга за розтраченими роками неодноразово простежується в романі. Персоніфікований осінній пейзаж лише підкреслює цей відчай. «Осінь ступала землею, промацувала ґрунт волохатими капцями, вистелювала зимі теплі різнобарвні килими й голосила за літом надокучливо, з розпукою. Усе німіло й засинало, лише безтурботний вітер міняв орнаменти на осінніх килимах і відлітав до хмар, щоб скуйовдити їхні сиві чуприни» [1, с. 153].

Воєдино зливається осінній пейзаж і пейзаж душі. «Осінь стояла ще тепла, хоч уже золотом скрапувала, плачучи перед майбутньою розлукою» [1, с.232].

Підсумкове завдання

На основі роману Г. Арсенич-Баран «Тиха вулиця вечірнього міста» сформулюйте 5–6 тверджень, що містять позитивне мислення щодо нерівного кохання.



ІV. Підсумки заняття

Чи можливо кохання осягнути розумом?

Чи згодні ви з твердженням, що нерівне кохання є викликом суспільству та усталеним стереотипам?

Чи можна вважати нерівне кохання, «осіннє», «зріле» справжнім?

Чи маємо ми моральне право засуджувати такі взаємини між чоловіком та жінкою?

Лев Толстой сказав про те, що «скільки є сердець, стільки є і видів любові». Справді, кохання неможливо збагнути розумом. Це особливий синтез духу й плоті. 

Щодо кохання літніх людей, то Бернард Шоу справедливо зазначав: «Ми перестаємо кохати не тому, що старіємо, а старіємо ми від того, що перестаємо кохати!»

«Мікрофон»

Учні по черзі дають відповідь на запитання: Які позитивні твердження ви можете сформулювати, проаналізувавши роман Г. Арсенич-Баран «Тиха вулиця» вечірнього міста»?



Письмове завдання. Доведіть або спростуйте твердження: «Здатність відчувати у своєму серці кохання є ознакою внутрішньої молодості».

V. Повідомлення домашнього завдання

Прочитати есе Андрія Бондаря «Любов – риторика. Мій буквар».





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка