Заняття №3, 4, 11, 12. Публічний виступ



Скачати 232.46 Kb.
Дата конвертації14.09.2017
Розмір232.46 Kb.
Заняття № 3, 4, 11, 12.

Публічний виступ – уміле використання форм людського мислення (логічного, образного) та мовних засобів його вираження, це безтекстові та зафіксовані форми, розраховані на усне відтворення.

Презентація* – спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентацію здійснюють через три канали: вербальний (те, що говорю), вокальний (як говорю), невербальний (вираз очей, жести, рухи). Презентація повинна бути короткою, доступною і композиційно завершеною. Її тривалість за сценарієм повинна складати не більше 5 хвилин при кількості 8-10 слайдів.

Етапи підготовки мультимедійної презентації:



  • структуризація матеріалу;

  • складання сценарію реалізації;

  • розробка дизайну презентації;

  • підготовка медіафрагментів (тексти, ілюстрації, відео, запис аудіо фрагментів);

  • тест-перевірка готової презентації.

*Схему презентації дивіться: Українська словесність: навч.посібн.- К.:КНЕУ, 2011.- С.274; Культура мови. Усна наукова комунікаціяі навч.посібн.- К.:КНЕУ, 2011,- С.65-66.
Фахівці з ділової риторики пропонують ораторові дотримуватися таких порад під час публічного виголошення виступу.

  1. Якщо ви прагнете привернути увагу аудиторії:

  • активізуйте увагу слухачів, зацікавте їх, переконайте, що ваш виступ буде свіжим, яскравим, образним;

  • слухачі повинні заохочено слухати вас; дайте їм зрозуміти, що факти, які ви збираєтеся розкрити, зрозумілі й цікаві;

  • не зловживайте під час виступу запитальними формами, оскільки це може ввести в оману слухачів;

не плутайте основну думку з доказами та ілюстраціями, виокремлюйте її інтонаційно;

  • якщо у вас виник сумнів, зробіть паузу, поясніть детально основну думку і лише потім продовжуйте далі.

2. Якщо ви бажаєте завоювати довіру слухачів:

  • слова вимовляйте чітко, переконливо;

  • у мовленні й поведінці все повинно бути злагодженим: слова, постава, жести;

  • зацікавте аудиторію описами, порівняннями, зіставленнями, протиставленнями;

  • аудиторія завжди охоче сприймає цікаву інформацію; структуруйте матеріал на прості і зрозумілі елементи, щоб слухачам було легше їх запам’ятати;

  • демонструйте різні підходи до вирішення проблеми (Хміль Ф.І. Ділове спілкування: Навчальний посібник. -К.: Академвидав, 2004.-С. 122-123).

Напишіть промову, створіть з допомоги Power Point презентацію, яка б допомогла вам зацікавити, привернути увагу аудиторії. Під час тренінгу будьте готові аналізувати публічні виступи ваших однокурсників за критеріями, запропонованими нижче.

Основні критерії оцінювання публічної промови: обізнаність промовця з вибраної теми; точне, цікаве формулювання назви теми: чинник актуальності і новизни теми: ефективність вступу; інформаційна свіжість; логічність розвитку теми; аргументація основних положень; контраргументація; наочність; контакт з аудиторією; засоби активізації уваги слухачів; мистецтво цитування; прийоми драматизації виступу; поведінка оратора; стилістична виразність виступу; техніка і культура мовлення; засоби художнього мовлення; афористичність мовлення; інтонаційна різноманітність; елементи театралізації; гумор; цікаві приклади тощо.


Алгоритм самоаналізу виступу.

1. Як аудиторія зустріла мене? (Доброзичливо, байдуже, стримано, з недовірою, з неприязню).

2. Як розпочав (ла) виступ? Чи викликав виступ зацікавленість, пожвавлення, байдужість, несприйняття?

3. Як можна схарактеризувати настрій аудиторії упродовж ви¬ступу? Він змінювався на мою користь чи ні? У якій частині виступу це було помітно? Як це проявлялось? Можливі при¬чини цих змін.

4. Якщо аудиторія реагувала негативно, то чим це було зумовлено?

5. Як я реагував (ла) на невдачу/успіх?

6. Як я сам (а) оцінюю:

• вибір теми, її розкриття, свою позицію;

план і композицію виступу, логіку побудови, вступ, висновки;

• якщо тему, факти, логіку я оцінюю позитивно, то чим пояснити невдачі, незадоволення, послаблення контакту?

7. Як я сам (а) оцінюю своє усне мовлення; дихання (не вистачало глибини дихання, утруднення дихання через носову порожнину, чи були вимушені паузи для вдиху; що можна сказати про темп, плавність мовлення: чи вільним було мовлення? чи не було зайвого напруження?).

8. Як аудиторія реагувала на мої аргументи, приклади, жарти, запитання?

9. Як я тримався (лася):

• просто і вільно чи скуто?

• чи не зловживав (ла) жестами?

10. Що повчальне з цього виступу я врахую під час підготовки до наступного виступу?

Успіх виступу (оволодіння розумом, почуттями й емоціями слухачів) забезпечують його глибоке і всебічне продумування, добір необхідних слів, жестів, інтонацій, аргументів і наочних засобів. Така комплексна підготовка сприяє завоюванню уваги аудиторії, переконанню її у власній слушності, залученню слухачів до активної участі у спілкуванні.

Критерії аналізу публічного виступу

І. Оцінювання з погляду культури української мови:

1. Чи достатній лексичний запас промовця, чи є в його мовлення тавтологія або плеоназм?

2. Чи дотримується мовець граматичних, орфоепічних, стилістичних норм?

3. Чи завжди контекстуально виправданим є вживання слів іншомовного походження?

4. Наскільки оратор точний у виборі слів?

5. Чи достатньо зрозуміла, доступна його промова?

II. Оцінювання з погляду мислення:

1. Наскільки змістовним є виступ?

2. Чи переконлива запропонована аргументація?

3. Чи логічно побудовано промову, розгорнуто тези?

III. Оцінювання з погляду володіння риторичними навичками, уміннями і прийомами:

1. Чи уміє промовець доводити, знаходити переконливі аргументи?

2. Чи володіє прийомами переконання?

3. Чи послуговується доповідач ораторськими прийомами зацікавлення і утримання уваги слухачів?

IV. Критерії оцінювання публічного виступу

1. Вдалий початок виступу.

2. Драматизм викладу.

3. Доречні приклади, ілюстрації.

4. Адекватність мови і стилю виступу.

5. Успішне завершення виступу.

6. Дотримання регламенту.

7. Цікавий виклад теми.

8. Оригінальність стилю викладу.

9. Зрозумілість основної думки виступу.

10. Переконливість промови.



Завдання слухачам-експертам:

1. У чому полягає актуальність і новизна розкритої оратором теми? Яку нову інформацію він повідомляє слухачам? Наскільки вона цікава? Яке співвідношення між «важливим» і «цікавим» у повідомленні? Як доповідач опирається на знання, відомі слухачам?

2. Скільки питань містить виступ? Чи достатньо цих питань для максимального розкриття теми? Яку ще інформацію доцільно було б використати у промові з цієї теми?

3. Чи є у промові питання, що не мають однозначної відповіді, які мають проблемний характер? Чи визначена автором концепція і наскільки вона реалізована у доповіді?



4. Як доповідач враховує особливості усного мовлення: довжина фрази, повторення з метою акцентувати увагу слухачів на «важливому», уточнювальні звороти?


Теми публічних виступів



  1. Спілкування у стандартних етикетних ситуаціях (тост, комплімент, анти комплімент, побажання, привітання).

  2. Невербальні засоби спілкування.

  3. Візитка.

  4. Культура спілкування: викладач – студент.

  5. Культура спілкування: керівник – підлеглий.

  6. Ораторство (Демосфен, Сократ, Аристотель, Гай Юлій Цезар, Цицерон).

  7. Антична риторика через призму сучасного красномовства.

  8. Григорій Сковорода.

  9. Феофан Прокопович.

  10. Дрес-код жінки та чоловіка.

  11. Білі, сині, рожеві … комірці.

  12. Архітектура Києва (пам’ятки та стилі).

  13. Сучасне образотворче мистецтво.

  14. Сучасний театр, українські актори, мова героїв.

  15. Мова українського телебачення.

  16. Жіноча й чоловіча логіка.

  17. Сучасна риторика.

  18. Дрес-код успішної людини.

  19. Кольори в українській мові.

  20. Чи потрібен українцю детектор брехні.

  21. Жести та міміка.

  22. Урочистість слова.

  23. Що означає повага.

  24. Нейроменеджмент, нейромаркетинг, нейроаудит…

  25. Чого бракує українцю відчути себе українцем?

  26. Вітальні та прощальні жести в різних мовних ситуаціях.

  27. Мій ідеал.

  28. Моє коріння.

  29. Музика мого світу.

  30. Підставити щоку чи «око за око, зуб за зуб».

  31. Економіка у житті українця.

  32. Ергоніми мікрорайону.

  33. Чи вміють лаятися українці?

  34. Помилки візуальної реклами.

  35. Сучасні оратори.

  36. Відомі українці.

  37. Люди, що зробили себе самі.

  38. Життєві цінності сучасника.


Словники для підготовки до практичних занять

  1. Бацевич Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації. - К.: Довіра, 2007. - 207 с.

  2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2005. - 1728 с.

  3. Головащук С. І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. - К.: Либідь, 1995. - 192 с.

  4. Головащук С. І. Українське літературне слововживання: Словник- довідник. - К.: Вища школа, 1995. -319 с.

  5. Городенська К. Граматичний словник української мови: Сполучники. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2007. - 340 с.

  6. Горпинич В. О. Словник географічних назв України: Топоніми та відтопонімічні прикметники: Близько 25 000 слів. - К.: Довіра, 2001. - 526 с.

  7. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. - К.: Либідь, 2001.-224 с.

  8. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. - К.: Кобза, 1993.-472 с.

  9. Коломієць М. П., Регушевський €. С. Словник фразеологічних синонімів. - К.: Рад. школа, 1989. - 200 с.

  10. Космеда Т. А., Осіпова Т. Ф. Комунікативний кодекс українців у пареміях: тлумачний словник нового типу. - Дрогобич: Коло, 2010. - 272 с.

  11. Культура русской речи: Энциклопедический словарь-справочник / Л. Ю. Иванов и др. (общ. ред.); РАН Институт русского языка им. В. В. Виноградова. - М.: Флинта. Наука, 2003. - 840 с.

  12. Куньч 3. Риторичний словник / Ред. Л. О. Пустовіт. - К.: Рідна мова, 1997.-341 с.

  13. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. - К.: ВЦ “Академія”, 1997. - 752 с.

  1. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Шевчук С. В. Російсько-український і українсько-російський словник: Відмінна лексика. - К.: Вища школа, 1992.-255 с.

  2. Непийвода Н. Практичний російсько-український словник: найуживаніші слова і вислови. - К.: Основа, 2000. - 256 с.

  3. . Новий російсько-український словник-довідник: Близько 65 тис. слів / С. Я. Єрмоленко, В. І. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт. - К.: Довіра, 1996. - 797 с.

  4. Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери: Близько 85 тис. слів / Уклад. С. Я. Єрмоленко та ін. - К.: Довіра, 1998. - 783 с.

  5. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. / Уклад. В. Яременко, О. .Слшушко — К.: Аконіт, 1998.

  6. Орфоепічний словник української мови: В 2 т. / За ред. М. М. Пещак. - К.: Довіра, 2001.

  7. Орфоепічний словник / Уклад. М. І. Погрібний. - К.: Рад. школа, 1984. - 629 с.

  8. Полюга Л. М. Словник антонімів. - К.: Рад. школа, 1987. - 173 с.

  9. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, 3. Терлак. - К.: Знання, 2004. - 367 с.

  10. Словник епітетів української мови / С. П. Бибик, С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт; За ред. С. Я. Єрмоленко. - К.: Довіра, 1998. - 431 с.

  11. Словник іншомовних слів / Уклад. Л. О. Пустовіт та ін. - К.: Довіра, 2000,- 1018 с.

  12. Словник синонімів української мови: У 2-х т. / А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук та ін. - К.: Наук, думка, 1999 - 2000.

  13. Словник української мови: В 11-ти т. /1. К. Білодід (гол. ред.) та ін. - К.: Наук, думка, 1970 - 1980.

  14. Словник української мови: У 20-ти т. / Уклад. Л. Л. Шевченко та ін.; Наук. ред. Н. Г. Озерова. -К.: Наукова думка, 2010. -Т. 1.-911 с.

  15. Словник труднощів української мови / Д. Г. Гринчишин,

  16. О. Капелюшний, О. М. Пазяк та ін.; За ред. С. Я. Єрмоленко. - К.: Рад. школа, 1989.-336 с.

  17. Український орфографічний словник / Укладачі В. В. Чумак, І. В. Шевченко, Л. Л. Шевченко, Г. М. Ярун ; За ред. В. Г. Скляренка. - Вид. 7, переробл. і допов. - К.: Довіра, 2008. - 983 с.

  18. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С. П. Бибик, І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сюта. - К.: Довіра: УНВЦ “Рідна мова”, 1997.-399 с.

  19. Фразеологічний словник української мови: У 2-х т./Уклад.:М. Білоноженко та ін. - К.: Наук, думка, 1993.



Аналіз тексту

  1. Прочитайте текст. Доведіть, що це саме текст, а не просто набір речень.

  2. Визначте вид тексту: розповідь, опис чи роздум (а може, їх поєднання).

  3. Вкажіть, ознаки якого функціонального стилю в ньому найбільш виразні (підкріпіть свої міркування прикладами).

  4. Знайдіть в тексті зачин, основну частину і кінцівку.

  5. Якщо текст художній, голосно прочитайте його, намагаючись засобами інтонації, словесного та логічного наголосу передати основну думку (ідею) тексту.

  6. Знайдіть в художньому тексті слова, які мають образне значення і є стрижневими щодо ідеї тексту.

  7. Сформулюйте, який вплив на вас справив (художній) текст.

ТЕКСТИ ДЛЯ АНАЛІЗУ

ТЕКСТ 1. Двадцять років наша Українська держава переживає перехідний період. Перед ними – десятиліття чи й століття життя під окупацією чужих держав, які не були зацікавлені в тому, щоб в Україні щось розвивати, а радше навпаки – намагалися не допускати до розвитку, а іноді, навіть, щоразу більше обмежували будь-які можливості чогось кращого.

Визвольні змагання першої половини XX століття – це був період, коли наші предки старалися вирватися з пут, однак, попри численні жертви, їхні зусилля не увінчалися успіхом. Одне, що вони нам залишили як прекрасну і дорогоцінну спадщину – це мрія про самостійну, незалежну, розвинену Українську державу.

Два десятиліття тому, український народ отримав вимріяний, але неочікуваний Божий дар – зажив у рідній державі.

Відтоді з більшим чи меншим успіхом намагаємося подолати залишки минулого та перейти до статусу нормальної, в повному значенні того слова, демократичної держави, в якій кожен громадянин почувається вільною людиною у справді вільному суспільстві.

Часто в розмовах, промовах і листах натрапляємо на вислів "будуємо краще майбутнє". Слово "будуємо" стало майже гаслом. Це не випадково. Митрополит Андрей (Шептицький) на початку 40-х років минулого століття, коли створювалося враження, що у Східній Європі почали з’являтися можливості для здійснення української державності, написав для своїх співвітчизників певні правила, яких треба було дотримуватися в такому великому проекті.

Нацистська цензура конфіскувала текст, але автор перевидав його у формі пастирського послання із назвою "Як будувати рідну хату?". Текст цього послання залишився актуальним і до сьогодні, тому всіх зацікавлених щиро заохочуємо з ним ознайомитися.

Будуємо. Але чи добре будуємо? Це питання постає з двох причин.

Перша причина – результати будівництва не збігаються з планами, про які широко і голосно мовиться: щось є, а чогось бракує; споруда, яку нібито зводимо, не задовольняє майбутніх мешканців.

Друга причина, чому ставимо таке питання, здавалося б, цілком іншого характеру, але, властиво, має ту саму основу. Згадаймо порівняння, яке використав сам Ісус Христос. Він сказав, що хто дотримується Заповідей, будує на твердій основі, яка витримує навіть найгірші погодні умови, і навпаки – хто легковажить Божою наукою, ставить будинок на піску.

Запрошуємо прочитати Нагірну проповідь, яка стосується не тільки вибраного народу у Святій Землі, а й усіх людей земної кулі, і християн, і невіруючих, але мудрих людей (Лк. 6, 17 – 49).

Тут процитую лише останні слова Ісусової проповіді: "Чому ви мене звете: Господи, Господи, а не робите, що я говорю? Кожний, хто приходить до мене, слухає мої слова й виконує їх, – покажу вам, на кого він схожий. Він схожий на чоловіка, що, будуючи дім, викопав глибоко й поклав підвалину на камінь. І як настала злива, води наперли на дім той, але не могли його захитати, бо він збудований був добре. Той же, хто слухає і не чинить, схожий на чоловіка, який збудував дім свій на землі, без підвалин. Води наперли на нього, й він відразу завалився, і руїна того дому була велика" (Лк. 6, 46 – 49).

Як знати, на чому збудований будинок наших намірів і сподівань? Найпевніший спосіб – це почекати на перший буревій та подивитися, котрий будинок завалиться. Це непомильний спосіб, але невигідний, бо про справжній стан справ дізнаємося запізно.

Інший спосіб, дуже подібний до справжнього будівництва, – це приглядатися, які матеріали використовує будівничий і як виконує свою роботу.

Якщо під час будівництва майбутнього країни вдаються до несправедливості, брехні, хабарництва, несправедливого судочинства, фальсифікації, торгування правдою, що, по суті, заперечує свободу людини, то, немає сумніву, що раніше чи пізніше такий проект провалиться, навіть якщо сьогодні будівля виглядає шикарно. І це майбутні мешканці можуть чітко простежити. Підставою для їхнього висновку є вищенаведені слова самого Господа.

Ще один критерій оцінювання якості будівництва – це особистість будівничого. Однак остаточно тільки він сам може встановити стан своєї душі. Тут ми зачіпаємо дуже делікатне питання, яке є найважливішим, – найважливішим саме тому, що багато людей від нього втікає.

Бо – про це навіть нагадує наша Конституція – кожен із нас мусить стати віч-на-віч не з президентами, партіями, радами, союзниками, однодумцями, а з самим Господом. Він, який знає все, є нашим остаточним, непомильним, справедливим і милосердним Суддею, котрий за добре нагороджує, а за зле карає.

Ми хотіли б додати ще одну важливу пересторогу.

Ніхто з нас, людей, не повинен думати, що наскрізь знає свого ближнього.

Не кожний будівничий, який належить до якоїсь спілки, і не кожний чиновник, котрий діє за наказом згори чи під тиском колег, є цілковито позбавлений сумління. Не всі можуть опертися злу. Хто знаходить у собі на це сили – це мученик, якому честь і хвала. Проте багатьом такої сили бракує, і трапляється, що вони терплять невимовний душевний біль.

Мені видається, що в нашій державній системі є багато чесних будівничих, які в душі страждають, коли стають свідками зловживань. Не можна всіх чиновників, політиків і суддів поголовно засуджувати. Треба допомагати всім сумлінним людям звільнитися від духовного рабства.

Кажемо це, бо існують справжні будівничі, які ставлять на солідних, твердих, кам’яних основах міцні будинки. Так само є чимало будівничих-шахраїв. Вони свідомо будуть на піску і завжди перекладають провину на когось іншого. З яким наміром ті й ті будують – можуть сказати тільки вони самі.

Пишучи ці рядки, ми часто вживали слово "вони", немовби йшлося про якусь частину нашого народу. Хочемо запобігти такому неправильному розумінню, бо будівничими кращого майбутнього нашої держави є ми всі, без будь-яких винятків.

І кожен з нас перед Богом мусить визнати, на яких підвалинах будує майбутнє (Любомир ГУЗАР).
ТЕКСТ 2. Інтуїтивно ми відчуваємо, де наші джерела і традиції. Але решток наших даремно розтрачених сил стає на бутафорний патріотизм, сантиментальний культ Шевченка та на полеміку з тими, хто нас не слухає.

Насправді все це речі дуже істотні й потрібні.

Патріотизму нам бракує, але діяльного і мовчазного. Розуміння Шевченка нам бракує, але серйозного, вірного і послідовного, оскільки саме він пізнав, висловив і вистраждав життям нашу істину, наш підхід до вселюдських ідеалів.

Полеміки з сусідами нам теж дуже бракує, але предметної і культурної, яка утвердила б і високо поставила наші цінності.

Культуру нам потрібно відроджувати від азів, і для цього потрібно тверезо оцінити, де стоїмо зараз.

Культурна виробленість - це передусім особисті якості, індивідуальність. Але особа несе печать часу, традиції, школи, довкілля. Живемо в час падіння культури. Навіть більше - нищення культури, яка була віднесена до старої над­будови - до приреченого світу. Наступ на культуру вівся широким фронтом. Ядро культури - духовність - вважалось ворогом ідеології.

Інерція цього наступу триває - паралельно з голосами за відродження й острівцями відродження.

Маємо спадок - руйновану, підсічену в корені, розмиту традицію. Це дуже важкий спадок. По суті, у нас рідко трапляються люди, які знають азбуку, - осно­ви своєї релігії й основи своєї історії (Євген Сверстюк).



ТЕКСТ 3. Оплатиться мабуть, якщо я тут коротко навчу початківця, як він повинен складати промову. Оскільки обов’язок оратора — винаходити, розкладати, опрацьовувати в мовностилістичному відношенні, хай початківець не думає, що це все має нараз ставити собі за завдання, так звичайно робить багато людей, які, бажаючи показати свій мізерний талант, думають, що для складання промови їм не потрібно нічого більше, крім пера, паперу й чорнила, а якщо це їм дане, — вони зараз виконають всю роботу. Вони думають, що не можуть помилитися, якщо щось нерозважно ляпнуть. І коли цього не схвалює ніхто, то й тоді вони не виправляють жодної літери або плями. Це звичай і навик століть. Але ти, що хочеш не здаватися, а дійсно бути красномовним, то найперше обдумай справу і стан питання і дивися, що треба схвалити, а що — спростувати. На цьому, неначе на осі, обертається вся справа. Дивись теж, якого типу промови треба тобі вжити у цій справі, і зараз знайдеш у голові те, що відноситься до справи, і знайдене напишеш на чорновику. Потім уважно продумай, в якому порядку це розставити, а саме, що треба поставити спершу, а що пізніше, порядок же зможеш зазначити, якщо на полях для окремих частин підібраного матеріалу поставиш окремі числа, наприклад, те, що треба поставити найперше, першим, що буде здаватися до нього найближчим — другим, а що буде наступати за другим, буде зазначено третім і так для інших. Після того подумаєш про прикрашення промови фігурами: яка фігура буде здаватися необхідною і на якому місці потрібно її вжити, там обов’язково напиши її назву. Тоді, розташувавши так винайдений матеріал, вміло прикрасивши його, вбери в слова і викінчи.

Водночас май на увазі їхній ритм і зв’язок, тобто, зберігай усі правила ритмічного оформлення промови, про що сказано вже під 5-м числом.

А коли ти це зробиш, тоді потрібно багатократно старанно відшліфувати промову, і якщо будуть помилки, то їх треба виправляти. \153\

Отже, починаючи з найменших деталей, подумай: по-перше, чи промова латинська, чи не закралися тут іншомовні слова, або невластивий вислів, або поетичний зворот, або солецизми. По-друге, чи все ясне і проглядне. По-третє, чи є який смисл, чи нічого не можна зрозуміти з того, що ти сказав. По-четверте, розглянь підбір слів, чи є тут такі, яких вимагає справа: звучні, поважна, приємні і т. д. По-п’яте, чи вони збережені згідно з правилом, способом і вживанням ритмічної прози. По-шосте, дивись, чи випадково не помістив ти тут якоїсь із вже наведених вад. По-сьоме, треба обміркувати добре всі фігури і тропи. По-восьме, подумай уважно, чи збережена пристойність. По-дев’яте, все зайве треба усунути і, навпаки, чого не буде вистачати для розуміння та милозвучності, те треба додати. По-десяте, чи є відповідні достоїнства в окремих частинках промови і чи немає вад, наприклад, у вступі, розповіді і т. д. По-одинадцяте, треба врахувати різноманітність. Коли ти таким чином і так старанно будеш вправлятися частіше і виправляти те, що написав, то дійдеш до такої досконалості, що колись без великої турботи сама по собі поллється тобі досконала і завершена промова. А щоб тепер також розгляд цього всього не здавався надто важкою працею, то ти виконаєш це завдання легше, якщо покладеш перед очима ці настанови і захочеш критично оцінити свою промову згідно з їх порядком і числом (Феофан Прокопович).


ТЕКСТ 4. Гроші в упорядкованому господарстві держави — це засіб для влегшення обміну товарами. Вони також є мірилом вартости товарів.

У давніх часах дим засобом були звичайно один або кілька товарів, що мали загально визнану цінність при порівнянні з усіми іншими товарами.

З поступом розвитку людства загальної вартости грошей набували «шту­ки худоби», далі хутра, а врешті, міри зерна, солі й рідкісних металів. Ці всякого роду засоби не ставали відразу панівними для обміну чи платности. Один засіб існував доволі довго, цілі століття, поруч другого.

Аж із постанням міжнародніх торговельних взаємин на перше місце ви­бились дорогоцінні металі. По своєму невеликому тягареві й легкому поділі вони показались придатними стати загально визнаним засобом вартостей всіх товарів.

Міру вартостей всіх товарів перебрали на себе золото й срібло. З цих двох «шляхетних металів» почали карбувати перші монети — гроші.

Кунні гроші

Україна за княжих часів мала свою грошову систему в формі т. зв. «кун- них грошей». «Кунні гроші», як доводять назви грошових одиниць, що зга­дуються в різних письмових джерелах княжої України («куна», «веверица», «векша»),— це були хутра або шкіри хутрових тварин куниці й білки. Інші номінали «кунної грошової системи» («ногата» й «резана») не є назвами тва­рин і пояснюються подвійно: як хутрові й як металеві гроші.

Більше прийнятою є думка, що «ногата», принаймні в 9—11 століттях, була місцевою назвою арабської монети «диргем», а «резана» — це половина або менша частина «диргема».

Всі номінали «кунної грошової системи» об’єднувались лічильною одини­цею — т. зв. «гривнею» (в письмових джерелах «гривна») — в такому співвід­ношенні: одна «гривня» = 20 «ногатам» = 25 «кунам»=50 «резенам», а пізніше, з 12 століття = 50 «кунам» = 100 «веверицам», чи «векшам».

Хоч питання про реальну вартість «кунних грошей» не розв’язане, проте доводиться думати, що від найдавніших часів аж до половини 14 століття всі «кунні» одиниці були грішми — хутрами або шкірками, бо ніяких металевих грошей, крім важких «срібних зливків», т. зв. «гривень», у цей час в Україні не було.

А «кунні» одиниці постійно згадуються в письмових джерелах того часу. Повідомлення ряду чужоземних письменників підтверджують хутрово-шкіряну систему «кунних грошей» в княжій Україні. Зокрема, перський учений Ахмед

Туський (за новими даними, Наджіб Хамаданський, тобто з міста Хамадана) в своєму творі «Чудеса творіння» з 1160 року говорить: «і в українців шкіряні гроші, шкіри білок (сірих), а не «диргеми», і шкіри без хутра з передніми й задніми лапками й кігтями».



Срібна гривня

З розвитком торговельних взаємин уведено, мабуть, для значних грошових операцій, твердішу й певнішу валюту, ніж «кунні гроші», а саме «срібні злив­ки», т. зв. «гривні». Різної форми й ваги були вони:

«київська гривня» — це шестикутний «зливок срібла вагою близько 160 гра­мів, із 11 —13 століть, або шестикутній трохи відмінної форми «срібний зли­вок» вагою 196 грамів, із половини 13 століття;

«чернигівська гривня» — це ромбовидний з варіянтами й довгастий з роз­плесканими язиковидними кінцями «зливок срібла» вагою близько 196 грамів, із 12 століття.



Золота гривня

В 12 столітті є знані «золоті зливки», т. зв. «золота гривня». В Києві «зо­лота

гривня» ділилась на 72 «золотники», а в Новгороді — на 96. Один «зо­лотник» мав 4,4 грамів золота.

«Золота гривня» дорівнювала 50 гривням «кунних грошей», а «срібна» — сім і пів гривням «кунних грошей».



Карбованець

При кінці 13 століття з’явився «срібний зливок» у половину «срібної грив­ні». Він дістав назву «карбованець». У 15 столітті цей «карбованець» остаточно витиснув «гривню» з обігу (Роман ДУБИНЯК, Петро ЦИБАНЯК).

ТЕКСТ 5. Коло таксофона Мальчик довго рився в кишенях, шукаючи телефонну картку, і хвилин десять видзво­нював брата.

  • Бодя! - гукнув у трубку. - Позич сто баксів. Вче­ра раскрутіл Дєвочку з фірми «Гренуй». Зароблю - віддам.

  • Ти де? - запитало на тому кінці дроту.

  • На «Чернігівській».

У трубці мовчало.

  • За годину під Золотими воротами.

  • Оккей! - почепив трубку Мальчик і спустився в метро.

У вагоні були вільні місця. Від шуму електропоїзда заклало вуха, Мальчик боявся проспати свою стан­цію і щипав ногу. Навпроти дрімав чоловік в окуля­рах, протяг качав на підлозі шкірки арахісу.

За годину він узяв братові гроші й посунувся на роботу.



З телефону Дєвочки довго відповідав автомат, а потім почувся її голос.

  • Альо! - зрадів Мальчик. - Как дела?

  • Оккей, - відповіла Дєвочка.

  • Пересечьомся? - запропонував Мальчик. - Как у тєб'я нащот времені?

Дєвочка муркала в трубку і збиралася з думками. Після ночі у неї була уповільнена реакція.

  • В п'ять с прайсамі в офісе, - муркнула Дєвочка і назвала адресу.

  • Оккей, - посміхнувся Мальчик і поклав трубку.

За п'ять до п'ятої він стояв коло чорних броньова­них дверей і тиснув дзвоника. Двері відчинив чоло­вік у сірому костюмі, з-під поли якого стовбурчилась кобура.

  • Я к Альонє Харахандюк, - сказав охоронцю.

Чоловік набрав номера й повідомив у трубку про Мальчика. Його провели в офіс, де за комп'ютером сидів бритоголовий чоловік, а другий розмовляв по телефону.

  • То є так, - сказав чоловік у трубку. - Маємо шість - десять роликів у прайм-тайм. Так, на другому ка­налі... Наразі перепрошую. Хай.

Мальчик заслухався і не помітив, як біля нього з'яви­лася Дєвочка.

  • Говорі по-українскі, - тихо сказала. - Шеф не любіт... - і голосно запитала: - Чай чи каву?

  • Каву, - відповів Мальчик і злякано озирнувся.

Коли розмішав цукор і пригубив чашечку, біля нього з'явилася Дєвочка з чоловіком середнього віку, який представився і дав візитку. Мальчик метушли­во почав шукати в кишенях свою, простягнув чоло­віку, візитка була пом'ята, і Мальчик відчув, як при­липає до тіла сорочка.

  • Цей пан, - пластмасовим голосом сказала Дєвоч­ка, - має рекламну пропозицію, котра може станови­ти для нас інтерес.

Чоловік завчено всміхнувся і подивився на Маль­чика, що діставав з теки свій прайс. Він читав і запи­тував, а Мальчик відповідав, як на уроці української мови. Екзекуція тривала довго. Мальчик встиг випи­ти дві чашки кави, його носовичок у руці був мок­рий від поту.

  • Гаразд, - сказав чоловік, - ваша пропозиція може бути цікавою. Треба подумати. Зателефонуйте в се­реду.

Його провели до дверей. По дорозі Дєвочка встиг­ла шепнути:

  • Позвоні в среду утром.

  • Может, завтра перєсєчьомся? - шепнув Мальчик.

Па-па, - виштовхнула його в спину Дєвочка (В.Даниленко).

ТЕКСТ 6. Українська хата – самобутнє явище в історії архітектури. Вона майже всюди однакова в основних формах і плані, її фасад завжди має видовжені стіни й високий дах. Враження низької, ніби вона тяжіє до горизонталі, стіни підсилюється ще й великим виносом даху, який прихищає її верхню частину. Відчувається потяг народних майстрів до симетрії, до певних ритмів і пропорцій. Це помітно з розташування вікон і головного входу. Усі частини скомпоновані з відчуттям гармонії, а окремі форми не порушують її. Велике значення мають світлотіньові риси. Освічена сонцем оселя дає мальовничу гру світлої, темної та сірої площин. А білина стін на фоні землі сприяє виділенню будівлі з навколишнього ландшафту.

Народні будівничі завжди «вписували» дім у природне оточення, тому він і все господарство, навіть ціле поселення, мають створювати єдиний цілісний ансамбль (А.Данилюк).


Список авторів художніх творів


  1. Юрій Андрухович

  2. Софія Андрухович

  3. Володимир Даниленко

  4. Любко Дереш

  5. Анатолій Дімаров

  6. Анатолій Дністровий

  7. Сергій Жадан

  8. Оксана Забужко

  9. Міла Іванцова

  10. Ірена Карпа

  11. Макс Кідрук

  12. Ліна Костенко

  13. Марія Матіос

  14. Галина Пагутяк

  15. Світлана Поваляєва

  16. Юрій Покальчук

  17. Тарас Прохасько

  18. Ірен Роздобудько

  19. Кузьма Скрябін

  20. Наталка Сняданко

  21. Артем Сокіл

  22. Сашко Ушкалов

  23. Валерій Шевчук

  24. Василь Шкляр та інші.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка