Закони України «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я»



Сторінка2/5
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.19 Mb.
1   2   3   4   5

ІНСТРУКТАЖІ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ


Види інструктажів

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділя­ються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий. Вступний інструктаж проводиться:



  • з усіма працівниками, яких приймають на постійну або тимчасову роботу, незалежно від освіти, стажу роботи та посади;

  • з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпо­середню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

  • з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;

  • у разі екскурсії на підприємство;

  • з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в середніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих закладах освіти при оформленні або зарахуванні до закладу освіти.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

  • новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;

  • який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;

  • який буде виконувати нову для нього роботу;

  • з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому
    процесі на підприємстві.

Проводиться з вихованцями, учнями та студентами середніх, позашкільних, про­фесійно-технічних, вищих закладів освіти:

  • на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії, де навчальний процес
    пов'язаний з небезпечними або шкідливими хімічними, фізичними, біологічними чин­никами, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних снарядах, при проведенні заходів за межами
    території закладів освіти;

  • перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використан­ням різних механізмів, інструментів, матеріалів;

  • на початку вивчення кожного нового предмета (розділу, теми) навчального плану (програми) — із загальних вимог безпеки, пов'язаних з тематикою і особливо­
    стями проведення цих занять.

Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

  • на роботах з підвищеною небезпекою — 1 раз на три місяці;

  • для решти робіт — 1 раз на шість місяців.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

  • при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону
    праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

  • при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших чинників, що вплива­ють на стан охорони праці;

  • при порушеннях працівниками вимог нормативних актів про охорону праці,
    що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж;

  • при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються працівником;

  • при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на ЗО календарних днів —
    для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — понад 60 днів;

  • з вихованцями, учнями, студентами — в кабінетах, лабораторіях, майстернях
    при порушеннях ними вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть при­звести або призвели до травм, аварій, пожеж.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

  • при виконанні разових робіт, непередбачених трудовою угодою;

  • при ліквідації аварії, стихійного лиха;

  • при проведенні робіт, на які оформлюються наряд-допуск, розпорядження або
    інші документи.

Проводиться з вихованцями, учнями, студентами закладу освіти в разі організа­ції масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи).

Порядок проведення інструктажів для працівників

Усі працівники, яких приймають на постійну чи тимчасову роботу і при подаль­шій роботі, повинні проходити на підприємстві навчання в формі інструктажів з питань охорони праці, подання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.



Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, а в разі відсутності на підприємстві такої служби — іншим фахівцем, на якого наказом по підприємству покладено ці обов'язки.

Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу затверджуються керівником підприємства. Орієнтовний перелік питань для складання програми вступного інструктажу визначений Типовим положенням. Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу, який зберігається в службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у документі про прий­няття працівника на роботу.



Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до вико-нуваних робіт, а також з урахуванням вимог орієнтовного переліку питань первинно-го інструктажу визначених Типовим положенням.

Повторний інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівни- ком або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу

визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спри­чинили потребу його проведення.



Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосе­редній керівник робіт (начальник виробництва, цеху; дільниці, майстер) і завершують­ся вони перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання пере­віряє особа, яка проводила інструктаж.

При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпеч­ного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна пере­вірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством.

При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів та про допуск до роботи особою, якою проводився інструктаж, вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці. При цьому обов'язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував. Сторінки журналу реєстрації інструкта­жів повинні бути пронумеровані, журнали прошнуровані і скріплені печаткою.

У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструкта­жів — не обов'язково.

Перелік професій та посад працівників, які звільняються від первинного, повтор­ного та позапланового інструктажів, затверджується керівником підприємства за погодженням з державним інспектором по нагляду за охороною праці. До цього переліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесі яких не пов'язана з безпосереднім обслуговуванням обладнання, застосуванням приладів та інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів.

Порядок проведення інструктажів для вихованців, учнів і студентів

Вступний інструктаж проводиться на початку занять працівником служби охорони праці, а за відсутністю такого — особою, на яку наказом керівника закладу освіти покладено ці обов'язки. Програма вступного інструктажу розробляється служ­бою охорони праці закладу освіти або призначеною особою і затверджується керівни­ком закладу освіти. Орієнтовний перелік питань вступного інструктажу наведений у додатку до Типового положення. Запис про проведення вступного інструктажу ро­биться в журналі реєстрації вступного інструктажу, який зберігається в службі охоро­ни праці або в працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу.

Первинний інструктаж проводиться з групою вихованців позашкільних за­кладів освіти, учнів середніх та професійно-технічних закладів освіти чи студентів вищих закладів освіти. Тематика інструктажу та порядок його проведення визнача- ються відповідними положеннями Міністерства освіти та науки України.

Позаплановий інструктаж проводиться при виявленні порушень вимог без­пеки вихованцями, учнями, студентами підчас навчально-виховного процесу, при зміні умов виконання навчальних завдань з професії, лабораторних робіт, інших видів занять, передбачених навчальними планами.

Цільовий інструктаж з питань охорони праці проводять з групою вихован­ців, учнів, студентів. Обсяг і зміст інструктажу визначаються залежно від виду масових заходів. Облік проведення цільових інструктажів здійснюється відповідно до чинних положень Міністерства освіти та науки України в журналах обліку теоретичного і виробничого навчання.

Первинний, позаплановий, цільовий інструктажі проводять відповідні вчителі, вихователі, керівники гуртків, інструктори, тренери, майстри виробничого навчання або завідувачі кабінетів (лабораторій) за відповідними інструкціями чи програмами. Відмітка про проведення первинного та позапланового інструктажів робиться в журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці.

ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД І ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ

ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ, ЇХ ОСНОВНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ПРАВА

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативно-право­вих актів про охорону праці здійснюють:


  • Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Держнагляд-
    охоронпраці);

  • органи Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою Мініс­
    терства екології та природних ресурсів України;

  • органи державного пожежного нагляду Державного департаменту пожеж­
    ної безпеки Міністерства внутрішніх справ України;

  • органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони
    здоров'я України.

Кожний із вищеперерахованих органів виконує функції в межах своїх повно­важень, визначених положеннями про ці органи.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охо­рону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких гос­подарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні_ін-спектори) мають право:

— безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для
перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника
необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;


  • надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам
    структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних
    депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади,
    обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці;

  • зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць,
    робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які
    створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

  • притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

  • надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність
    окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матері­али органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відпові­дальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з законодавством.

ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки — в особі своїх виборних органів і представників.



Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, їх основні обов'язки і права

Інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці створю­ється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, видів їх діяльності та чисельності працюючих для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. Діяльність уповноважених прово­диться на підставі Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке розробляється відповідно до Типового положення і затвер­джується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства.

Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конфе­ренції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціатив-них працівників на строк дії повноважень органу самоврядуання трудового колек­тиву. Працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охо­рони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конфе­ренції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхід­ності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі.
Свої обов'язки уповноважені з питань охорони праці виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.

Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативно­го усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:



  • виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;

  • забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, які
    діють у межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками;

  • своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та
    обліком нещасних випадків та професійних захворювань;

  • використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням,
    та інше.

Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до розроблення розділу «Охорона праці» колективних договорів та угод, комплексних перспектив­них планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь: у комісіях з розслідування професійних захворювань і нещас­них випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки; у вирі­шенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещас­ного випадку в разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охорону праці; розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здо­ров'я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього при­родного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу.

Уповноважені з охорони праці мають право:



  • безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів про охорону праці на об'єктах підприємства чи виробни­чого підрозділу, колектив якого його обрав;

  • вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розгляду
    власником (керівником структурного підрозділу) пропозиції щодо усунення виявле­них порушень;

  • вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу
    припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'ю
    працюючих;

  • вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які
    порушують нормативні акти про охорону праці.

Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відпо­відальності передбачається у колективному договорі. Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх вико­нання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав.
Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю за додержанням законодавства про охорону праці

Законом України «Про охорону праці» на профспілки покладено чимало повно­важень у галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють через свої виборні органи та представників. Головною метою і завданням представників профспілок є захист прав та законних інтересів працівників у сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» представники профспілок беруть участь у вирішенні таких основних питань:


  • в опрацюванні національної, галузевих і регіональних програм покращення
    стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також відповідних угод
    з питань покращення умов і безпеки праці;

  • в опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про
    охорону праці; ,

  • в опрацюванні власником комплексних заходів для досягнення встановле­них нормативів з охорони праці;

  • у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань, у тому числі спеціальних розслідуваннях за участю фахівців з охорони праці вищих профорганів,
    у розробленні заходів щодо їх попередження;

  • у підготовці разом з власником подання про визначення і затвердження
    трудовим колективом порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівни­кам, які потерпіли на виробництві, а також про порядок зменшення цієї допомоги за
    наявності вини працівника у нещасному випадку;

  • у розробленні пропозицій для включення їх в угоду з питань охорони праці
    колективного договору;

  • в організації соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором);

  • у визначенні Кабінетом Міністрів України порядку перегляду і збільшення
    тарифів на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профе­сійних захворювань залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливо­
    сті умов праці;

  • у роботі комісій з питань охорони праці підприємств, з атестації посадових
    осіб на знання ними нормативних актів про охорону праці, з приймання в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого призначення на відповідність
    їх до вимог нормативних актів про охорону праці, з атестації робочих місць за умовами праці.

: Безпосередніми виконавцями функцій профспілок на підприємствах, згідно

з Законом України «Про охорону праці», є профспілковий комітет, його комісія

з питань охорони праці, цехові комітети, профгрупи і громадські інспектори з охорони праці. Функції і обов'язки цих громадських формувань і їх права викладені

! у відповідних положеннях, затверджених президією Федерації профспілок України

від 20 вересня 1994р.


ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ І ПРОФЗАХВОРЮВАНОСТІ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ЇХ ЗАПОБІГАННЯ

Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності можлива лише при умові ретельного вивчення причин їх виникнення. Для полегшен­ня цього завдання прийнято поділяти причини виробничого травматизму і профе­сійної захворюваності на наступні основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, економічні, психофізіологічні.



Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологіч­них регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструмен­ту; порушення норм і правил планово-попереджувального ремоьгу устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткуван­ня, механізмів та інструменту не за призначенням.

Технічні причини: несправність виробничого устаткування, механізмів, ін­струменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устатку­вання, недосконалість або відсутність захисного огородження, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.

Санітарно-гігієнічні причини: підвищений (вище ГДК) вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.

Економічні причини: нерегулярна виплата зарплати; низький заробіток; неритмічність роботи; прагнення до виконання понаднормованої роботи; робота за сумісництвом чи на двох різних підприємствах.

Психофізіологічні причини: помилкові дії внаслідок втоми працівника че­рез надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометрич­них даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі; незадоволен­ня роботою; несприятливий психологічний мікроклімат у колективі.

Основні заходи щодо попередження та усунення причин виробничого травма­тизму і професійної захворюваності поділяються на технічні та організаційні.

До технічних заходів належать заходи з виробничої санітарії та техніки безпеки.

Заходи з виробничої санітарії передбачають організаційні, гігієнічні та санітарно-технічні заходи та засоби, що запобігають дії на працюючих шкідливих виробничих чинників. Це створення комфортного мікроклімату шляхом влаштування відповідних систем опалення, вентиляції, кондиціонування повітря; теплоізоляція конструкцій будівлі та технологічного устаткування; заміна шкідливих речовин та матеріалів нешкідливими; герметизація шкідливих процесів; зниження рівнів шуму та вібрації; встановлення раціонального освітлення; забезпечення необхідного режиму праці та відпочинку, санітарного та побутового обслуговування.

Заходи з техніки безпеки передбачають систему організаційних та технічних заходів та засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих чинни-ків. До них належать: розроблення та впровадження безпечного устаткування; меха-нізація та автоматизація технологічних процесів; використання запобіжних присто-сувань, автоматичних блокувальних засобів; правильне та зручне розташування opra-нів керування устаткуванням; впровадження систем автоматичного регулювання, контролю та керування технологічними процесами, принципово нових нешкідливих та безпечних технологічних процесів.
До організаційних заходів належать: правильна організація роботи, навчання, контролю та нагляду з охорони праці; дотримання трудового законодавства, міжгалу-зевих та галузевих нормативних актів про охорону праці; впровадження безпечних методів та наукової організації праці; проведення оглядів, лекційної та наочної агіта-ції і пропаганди з питань охорони праці; організація планово-попереджувального ремонту устаткування, технічних оглядів та випробувань транспортних та вантажо-підіймальних засобів, посудин, що працюють під тиском.

ВПЛИВ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різно-манітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах. Шкідлива речовина — це речовина, що контактуючи з організмом людини, може викликати захворювання чи відхилення у стані здоров'я як під час впливу речовини, так і в подальший період життя теперішнього і наступних поколінь.

Шкідливі речовини можуть потрапити в організм людини через органи дихан-ня, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки. Через дихальні шляхи потрапляють пари, газо- та пилоподібні речовини, а через шкіру — переважно рідини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини під час ковтання, аби при внесенні їх у рот забрудненими руками.

Основним шляхом, яким найчастіше потрапляють промислові шкідливі речови-ни в організм людини є дихальні шляхи. Завдяки величезній (понад 90 м2) всмокту-вальній поверхні легень утворюються сприятливі умови для надходження шкідливих речовин у кров, якою вони розносяться по всьому організму. Слід зазначити, що ураження шкіри (порізи, рани) прискорюють потрапленню шкідливих речовин у ор­ганізм людини.

Шкідливі речовини, що потрапили тим, чи іншим шляхом у організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовин, їх кількості, часу дії, шляху, яким вони потрапили в організм, метеорологічних

умов, індивідуальних особливостей організму та ін. Гострі отруєння виникають у результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень тощо). Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець тощо). Шкід-ливі речовини потрапивши в організм розподіляються в ньому нерівномірно. Най-більша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору — в зубах, марганцю — в печінці і т. п. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване

«депо» і затримуватись у ньому тривалий час.

При хронічному отруєнні шкідливі речовини можуть не лише накопичуватись

в організмі (матеріальна кумуляція), але й викликати «накопичення» функціональ-

них ефектів (функціональна кумуляція).

В санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хі-

мічні речовини та промисловий пил.

Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 за характером впливу на організм людини поділяються на:


  • загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид
    вуглецю, толуол, анілін та ін.);

  • подразнювальні, що викликають подразнення дихальних шляхів та слизових
    оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон та ін.);

  • сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на ос-
    нові нітросполук та ін.);

— канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест та ін.);

  • мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні
    речовини, формальдегід та ін.);

  • такі, що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію (бен-
    зол, свинець, марганець, нікотин та ін.).

Слід зазначити, що існують й інші різновиди класифікацій шкідливих речовин: за переважаючою дією на певні органи чи системи людини (серцеві, кишково-шлун- кові, печінкові, ниркові і т. д.), за основною шкідливою дією (задушливі, наркотичні, подразнювальні і т. д.), за тривалістю дії (летальні, тимчасові, короткочасні) та ін.

Виробничий пил досить поширений небезпечний та шкідливий виробничий чинник. З пилом стикаються робітники гірничодобувної промисловості, машинобуду­вання, металургії, текстильної промисловості, сільського господарства і т. п. Залежно від походження пил може бути органічним (тваринний, рослинний), неорганічним (металевий, мінеральний) та змішаним.

Пил може здійснювати на людину фіброгенну дію, при якій у легенях відбува­ється розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органу. Шкідливість виробничого пилу зумовлена його здатністю викликати профе­сійні захворювання легень, у першу чергу пневмоконіози.

Уражаюча дія пилу, в основному, визначається дисперсністю (розміром) части­нок пилу, їх формою та твердістю, волокнистістю, питомою поверхнею і т. п.

Необхідно враховувати, що у виробничих умовах працівники, як правило, зазна­ють одночасного впливу кількох шкідливих речовин у тому числі й пилу. При цьому їхня спільна дія може бути взаємопідсиленою, взаємопослабленою чи «незалежною». На дію шкідливих речовин впливають також інші шкідливі і небезпечні чинники. Наприклад, підвищена температура і вологість як і значне м'язове напруження, в більшості випадків підсилюють дію шкідливих речовин.

Суттєве значення мають індивідуальні особливості людини. З огляду на це для робітників, які працюють у шкідливих умовах проводяться обов'язкові попередні (при прийнятті на роботу) та періодичні (1 раз на 3, 6, 12 та 24 місяці, залежно від токсичності речовин) медичні огляди.

НОРМУВАННЯ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН

Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричинюють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість у повітрі перевищує граничну для кожної речовини величину. Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкід­ливих речовин у повітрі робочої зони розуміють таку максимальну концентрацію шкідливої речовини в повітрі робочої зони, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) не призводить до зниження працездатності і захворювання в період трудової діяль­ності та у наступний період життя, а також не справляє несприятливого впливу на здоров'я нащадків.

За величиною ГДК у повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):


  • 1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3 (свинець,
    ртуть, озон та ін.).

  • 2-й — речовини високонебезпечні, ГДК 0,1 — 1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та
    соляна, хлор, фенол, їдкі луги та ін.).

  • 3-й — речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1 —10,0 мг/м* (вінілацетат, толу­
    ол, ксилол, спирт метиловий та ін.).

  • 4-й — речовини малонебезпечйі, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак, бензин, аце­
    тон, гас та ін.).

Гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин у повітрі робочої зони наведені в таблиці 2.4.



Таблиця 2.4.

ГДК деяких шкідливих речовин у повітрі робочої зони

Примітки: 1. Умовні позначення: п — пари; а — аерозолі; п+а — суміш парів та аерозолю; О — гостронапра-влена дія; А — алергічна дія; К — канцерогенна дія; Ф — фібріогенна дія; «+» — вимагається спеціальний захист шкіри та очей. 2. Два значення у 3-ій графі означають максимальну разову (числівник) та середньозмінну (знаменник) ГДК.

При вмісті в повітрі робочої зони кількох речовин односпрямованої дії необхідно дотримуватись наступної умови:

де С1, С2, С3 ... Сп— фактичні концентрації шкідливих речовин у повітрі, мг/м3, ГДК2... ГДКп— граничнодопустимі концентрації відповідних шкідливих речовин, мг/ м3.

До шкідливих речовин односпрямованої дії належать шкідливі речовини, які є близькими за хімічною будовою та характером впливу на організм людини.

При одночасному вмісті в повітрі кількох шкідливих речовин, що не мають односпрямованої дії, ГДК залишаються такими самими, як і при їх ізольованій дії.

Для контролю концентрації шкідливих речовин у повітрі виробничих примі­щень та робочих зон використовують наступні методи:


  • експрес-метод. який грунтується на явищі колориметрії (зміні кольору індика­
    торного порошку в результаті дії відповідної шкідливої речовини) і дозволяє швидко
    та з достатньою точністю визначити концентрацію шкідливої речовини безпосеред­
    ньо у робочій зоні. Для цього методу використовують газоаналізатори (УГ-2,
    ГХ-4, СТХ-17.ФОН-1 та інші).

  • лабораторний метод, що полягає у відборі проб повітря з робочої зони
    і проведенні фізико-хімічного аналізу (хроматографічного, фотоколориметричного
    та ін.) в лабораторних умовах. Цей метод дозволяє одержати точні результати, однак
    вимагає значного часу.

  • метод неперервної автоматичної реєстрації вмісту в повітрі шкідливих хімі­
    чних речовин з використанням газоаналізаторів та газосигналізаторів (ФКГ-ЗМ на
    хлор, «Сирена-2» на аміак, «Фотон» на сірководень, стаціонарні широкого спектра:
    ЩИТ-2,СПА-1,СГХ-18).

Запиленість повітря можна визначити ваговим, електроіндукційним, фотометрич­ним та іншими методами. Найчастіше використовують ваговий метод. Для цього зва­жують спеціальний фільтр до і після протягування через нього певного об'єму запиле­ного повітря, а потім вираховують вагу пилу в міліграмах на кубічний метр повітря.

Періодичність контролю стану повітряного середовища визначається класом небезпеки шкідливих речовин, їх кількістю, ступенем небезпеки ураження працюю­чих тощо. Контроль (вимірювання) може проводитись неперервно, періодично протя­гом зміни, щоденно, щомісячно і т. д. Неперервний контроль із сигналізацією (пере­вищення ГДК) повинен бути забезпечений, якщо в повітря виробничих приміщень можуть потрапити шкідливі речовини гостронаправленої дії.



2.3.3. ЗАХИСТ ВІД ШКІДЛИВОЇ ДІЇ РЕЧОВИН НА ВИРОБНИЦТВІ

До загальних заходів та засобів попередження забруднення повітряного сере­довища на виробництві та захисту працюючих належать:

— вилучення шкідливих речовин у технологічних процесах, заміна шкідливих
речовин менш шкідливими і т. п. Наприклад, свинцеві білила замінені на цинкові,
метиловий спирт —Іншими спиртами, органічні розчинники для знежирювання —
миючими розчинами на основі води;
— удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосовування замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів, мокрих способів переробки пиломатеріалів тощо);

— автоматизація і дистанційне керування технологічними процесами, при яких


можливий безпосередній контакт працюючих з шкідливими речовинами;

— герметизація виробничого устаткування, робота технологічного устаткування (під розрідженням, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції, аспіраційних укрить;

— нормальне функціонування систем опалення, загальнообмінної вентиляції, кондиціонування повітря, очистки викидів у атмосферу; ,


  • попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють у шкідли­
    вих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;

  • контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони;

  • використання засобів індивідуального захисту.



МІКРОКЛІМАТ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ
ВПЛИВ ПАРАМЕТРІВ МІКРОКЛІМАТУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих, приміщеннях., під яким розу­міють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину та інтенсивності теплового (інфрачервоного) опромінення.

Незважаючи на те, що параметри мікроклімату виробничих приміщень можуть змінюватись, іноді навіть значно, температура тіла людини залишається постійною (36,6 °С). Властивість організму людини підтримувати тепловий баланс із навколиш­нім середовищем називаються терморегуляцією. Нормальне протікання фізіоло­гічних процесів, а отже і хороше самопочуття можливе лише тоді, коли тепло, що виділяється організмом людини, постійно відводиться в навколишнє середовище. Мікрокліматичні умови, з,а яких це має місце вважаються найкращими. Кількість тепла, що утворюється в організмі людини залежить від фізичних навантажень, а рівень тепловіддачі — від мікрокліматичних умов, головним чином, температури повітря (табл. 2.2).

Таблиця 2.2
Кількість тепла та вологи, що виділяється однією людиною


Віддача тепла організмом людини в навколишнє середовище здійснюється трьома основними способами (шляхами): конвекцією, випромінюванням та випаровуванням вологи з поверхні шкіри.

Чим нижча температура повітря і швидкість його руху, тим більше тепла відда­ється випромінюванням. При високій температурі значна частина тепла втрачається випаровуванням поту (рис. 2.1, б). Разом з потом організм втрачає воду, вітаміни, мінеральні солі, внаслідок чого він обезводнюється, порушується обмін речовин. Тому працівники «гарячих» цехів забезпечуються газованою підсоленою водою.

Рис. 2.1 Вплив температури повітря на продуктивність праці (а) на тепловіддачу організму людини (б): І — випромінюванням і конвекцією; II — випаровуванням


Вологість повітря істотно впливає на віддачу тепла випаровуванням. Через ви­соку вологість випаровування утруднюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням. Однак надто низька воло­гість викликає висихання слизових оболонок дихальних шляхів.

Рухомість повітря визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У жарких виробничих приміщеннях при температурі рухомого повітря до 35 °С рух повітря сприяє збільшенню віддачі тепла організмом. З підви­щенням температури рухоме гаряче повітря саме буде віддавати своє тепло тілу людини, викликаючи його нагрівання.

Рухоме повітря при низькій температурі викликає переохолодження організму. Різкі коливання температури в приміщенні, яке продувається холодним повітрям (протяг), значно порушують терморегуляцію організму і можуть викликати простудні захворювання.

Можливості організму пристосовуватись до метеорологічних умов значні, однак не безмежні. Верхньою межею терморегуляції людини, що знаходиться у стані спокою, прийнято вважати ЗО—31 °С при відносній вологості 85% чи 40 °С при

відносній вологості 30%. При виконанні фізичної роботи ця межа значно нижча. Так, при виконанні важкої роботи теплова рівновага ще зберігається завдяки терморегу-лятативній функції організму при tn= 25—26 °С (відносна вологість 40—60%).

Отже, для нормального теплового самопочуття людини важливо, щоб темпе­ратура, відносна вологість і швидкість руху повітря знаходились у певному спів­відношенні.



НОРМАЛІЗАЦІЯ ПАРАМЕТРІВ МІКРОКЛІМАТУ

На сьогодні основними нормативними документами, що регламентують параметри мікроклімату виробничих приміщень є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони — визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диферен-ційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні в залежності від категорії робіт, періоду року та виду робочих місць.

Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання пара­метрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забез­печують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механіз­мів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.



Допустимі мікрокліматичні умови — це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатись дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій робіт у теплий та холодний періоди року наведені в таблиці 2.3. Період року визначається за середньодобовою температурою зовніш­нього середовища tcd. При tcd < +10 °С — холодний період, а якщо tcd> +10 °С — теплий період року.

Допустимі величини параметрів мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальних умов мікро­клімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та еко­номічно обгрунтованою недоцільністю.

Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь техно­логічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати:



  • 35 Вт/ж2, при*опроміненні 50% і більше поверхні тіла; 70 Вт/м2, при опроміненні від 25% до 50% поверхні тіла

Таблиця 2.3



Оптимальні та допустимі величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Примітка: * Більша швидкість руху повітря у теплий період року відповідає

максимальній допустимій температурі повітря, менша — мінімальній.

Для середніх величин температури повітря швидкість його руху дозволяється

визначати інтерполяцією; при мінімальній температурі повітря швидкість його

руху може братися також нижче 0,1 м/с — при легкій роботі й

нижче 0,2 м/с — при роботі середньої важкості та важкій.
ПРИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ СИСТЕМ ВЕНТИЛЯЦІЇ

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для Забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих при­міщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають (Гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції— вилучити із при-іміщення забруднене, вологе або нагріте повітря та подати чисте свіже повітря. Вентиляція класифікується за такими ознаками:

— за способом переміщення повітря — природна, штучна (механічна) та сумі-щена (природна та штучна одночасно); — за напрямком потоку повітря — припливна, витяжна, припливно-витяжна;


  • за місцем дії— загальнообмінна, місцева, комбінована;

  • за призначенням — робоча, аварійна.

Припливна вентиляція слугує для подачі чистого повітря ззовні у приміщення. При витяжній вентиляції повітря вилучається з приміщення, а зовнішнє надходить через вікна, двері, нещільності будівельних конструкцій. Припливно-витяжна венти-ляція поєднує першу й другу.

Загальнообмінна вентиляція підтримує нормальне повітряне середовище у всьо­му об'ємі робочої зони виробничого приміщення (цеху). За допомогою місцевої вен-тиляції шкідливі виділення вилучаються або розчиняються шляхом припливу чистого повітря безпосередньо у місцях їх утворення. Комбінована вентиляція поєднує за-гальнообмінну та місцеву.

Аварійну вентиляцію влаштовують у тих виробничих приміщеннях, в яких можуть статися аварії з виділенням значної кількості шкідливостей, а також коли при виході з ладу робочої вентиляції в повітрі можуть утворюватись небезпечні для життя працівників або вибухонебезпечні концентрації. Аварійна вентиляція, як правило, проектується витяжною.
ОСВІТЛЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ 2.6.1. ЗНАЧЕННЯ ОСВІТЛЕННЯ ДЛЯ УСПІШНОЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Серед чинників зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Адже відомо, що майже 90% всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напру­женості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів нале­жать адаптація, акомодація та конвергенція.



Адаптація — пристосування ока до зміни умов освітлення (рівня освіт­леності).

Акомодація — пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція — здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

Світло впливає не лише на функцію органів зору, а й на діяльність організму в цілому. При поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш про­дуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Згідно із статистичними даними, до 5% травм можна пояснити недостатнім або нераціо­нальним освітленням, а в 20% воно сприяло виникненню травм. Врешті, погане освітлення може призвести до професійних захворювань, наприклад, таких як робоча мнопія (короткозорість, спазм акомодації).

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише
кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Так, при світлому пофарбуванні
інтер'єру завдяки збільшенню кількості відбитого світла рівень освітленості підви­
щується на 20—40% (при тій же потужності джерел світла), різкість тіней зменшу­
ється, покращується рівномірність освітлення. При надмірній яскравості джерел світ:
ла та предметів, що знаходяться у полі зору, може відбутись засліплення працівника.
Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість навколишніх предметів призво-""
дять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього — до ,
швидкого втомлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються і знахо­
дяться в полі зору, краще фарбувати в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбит-;
тя яких знаходиться в, межах 0,3—0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівма- •
тову поверхню.
Основні вимоги до виробничого освітлення:


  • створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зоро­
    вої роботи і не є нижчою за встановлені норми;

  • забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у вироб­
    ничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

  • не створювати засліплювальної дії як від самих джерел освітлення, так і від
    інших предметів, що знаходяться в полі зору;

  • не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

  • повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що
    освітлюються;

  • не створювати небезпечних та шкідливих виробничих чинників (шум, теплові
    випромінювання, небезпека ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);

  • повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

ВИДИ ВИРОБНИЧОГО ОСВІТЛЕННЯ

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штуч­ним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недо­статнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.


Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним нази­вають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Ком­біноване освітлення складається із загального та місцево£О.„Иого доцільно застосову­вати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світиль­никами, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосу­вання лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.



Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, перемі­щення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове вимкнення робочого освітлення та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу тощо. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.
Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з примі­щень при аварійному вимкненні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати: в місцях, небезпечних для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; у проходах; на сходових клітках; у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітле­ність на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повин­на бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше 0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, ви­користовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

Класифікація видів виробничого освітлення наведена на рис. 2.16.



Рис. 2.16. Класифікація видів виробничого освітлення


ПРИРОДНЕ ОСВІТЛЕННЯ

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюю­чих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підви­щує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінюван­ня зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб (наприклад, вірусу грипу). Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створю­ючи в приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв'язку з довкіллям.


ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ




Природному освітленню властиві й недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення (рис. 2.17); при незадовільній його організації може викликати засліп­лення органів зору.








Рис. 2.17. Криві розділу освітленості в приміщеннях

при різних видах природного освітлення: о — односторонньому боковому; б — двосторонньому боковому; в — верхньому; г — комбінованому

На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають на­ступні чинники: світловий клімат; площа та орієнтація світлових отворів; ступінь чистоти скла в світлових отворах; пофарбування стін та стелі приміщення; глибина приміщення; наявність предметів, що заступають вікно як із середини, так і ззовні приміщення.

Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісна оцінка цього виду освітлення проводиться за відносним показником — коефіцієнтом природного освітлення (КПО): КПО=100%, (2.18)




Рис. 2.18. Схематичне зображення внутрішньої Евн (а) та зовнішньої Езоен (б) освітленості,

де Еан— освітленість у даній точці всередині приміщення, що створюється безпо­середнім чи відбитим світлом неба (рис. 2.18, а);



Езовн — освітленість горизонтальної поверхні, що створюється в той самий час ззовні світлом повністю відкритого небосхилу (рис. 2.18, б).

Нормовані значення КПО визначаються «Будівельними нормами і правилами» (СНиП ІІ-4-79). В основі визначення КПО покладено розмір об'єкта розпізнавання,

під яким розуміють предмет, що розглядається або ж його частину, а також дефект, який потрібно виявити.

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отво­рів (вікон, ліхтарів) відповідного до нормованого значення КПО.

Розрахунок площі вікон при боковому освітленні проводиться за допомогою наступного співвідношення
(2.19)
де S — площа вікон;

Sn— площа підлоги приміщення;

ен— нормоване значення КПО;

k3— коефіцієнт запасу;

nв — світлова характеристика вікон;

k6уд— коефіцієнт, що враховує затінення вікон протилежними будівлями;

tз— загальний коефіцієнт світлопропускання;

r — коефіцієнт, що враховує підвищення КПО завдяки світлу, відбитому від повер­хонь приміщення та поверхневого шару, що прилягає до будівлі (земля, трава тощо).
ШТУЧНЕ ОСВІТЛЕННЯ

Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщен­нях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень у темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.

Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламен­тується СНиП П-4-79 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи (табл. 2.5). Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробля­ють норми для окремих галузей промисловості.

В СНиП П-4-79 вісім розрядів зорової роботи, із яких перші шість характери­зуються розмірами об'єкта розпізнавання. Для І—V розрядів, які окрім того мають ще й по чотири підрозряди (а, б, в, г), нормовані значення залежать не тільки від най­меншого розміру об'єкта розпізнавання, але і від контрасту об'єкта з фоном та харак­теристики фону. Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд Іа), а найменша — ЗО як (розряд УШв).



Джерела штучного освітлення

Як джерела штучного освітлення широко використовуються лампи розжарюван­ня та газорозрядні лампи.



Лампи розжарювання належать до теплових джерел світла. Під дією електрич­ного струму нитка розжарювання (вольфрамовий дріт) нагрівається до високої тем­ператури і випромінює потік променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні й суттєві недоліки: велика яскравість (засліплювальна дія); низька світлова віддача (7—20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації, (до 2,5 тис. год); переважання жовто-червоних променів у порівнянні з природним світлом; не придатні для роботи в умовах вібрації та ударів; висока температура нагрівання (до 140 °С і вище), що робить їх пожежонебезпечними.

Таблиця 2.5



Норми штучного та природного освітлення виробничих приміщень (витяг з «Будівельних норм і правил» — СНиП ІІ-4-79)

Примітки: * При постійному спостереженні за процесом.

** Норматив стосується роботи при середньому контрасті об'єкта з фоном і темним фоном

Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення,

• а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей тощо.

? Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних

• газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світло оптичного діапа-
| зону спектра.

[ Основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність. Світлова віддача І цих ламп становить 40—100 лм/Вт, що в 3—5 разів перевищує світлову віддачу ; ламп розжарювання. Термін експлуатації — до 10 тис. год, а температура нагрівання І (люмінесцентні) — ЗО—60 °С. Окрім того, газорозрядні лампи забезпечують світловий

потік практично будь-якого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофора. Так, за спектральним складом видимого світла розрізняють люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ), білого (ЛБ) та жовтого (ЛЖ) кольорів.

Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку, що


може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту — явища спотворення зорово­
го сприйняття об'єктів, які рухаються, обертаються чи змінюються в пульсуючому
світлі, що виникає при збігові кратності частотних характеристик руху об'єктів
і зміни світлового потоку в часі освітлювальних установок газорозрядних ламп, які
живляться змінним струмом. Таке спотворене зорове сприйняття може призвести
до нещасного випадку, оскільки об'єкт, що рухається, чи обертається може здаватись
нерухомим. До недоліків цих ламп можна віднести також складність схеми вмикан­
ня, шум дроселів, значний час між вмиканням та запалюванням ламп, відносно
висока вартість. ~~~~"

Газорозрядні лампи бувають низького та високого тиску. Газорозрядні лампи низького тиску, що називаються люмінесцентними, широко застосовуються для освіт­лення приміщень як на виробництві, так і в побуті. Однак, вони не можуть викори­стовуватись при низьких температурах, оскільки погано запалюються та характеризу­ються малою одиничною потужністю при великих розмірах самих ламп.

Газорозрядні лампи високого тиску застосовуються в умовах, коли необхідна висока світлова віддача при компактності джерел світла та стійкості до умов зовніш­нього середовища. Серед цих типів ламп найчастіше використовуються металогенні (МГЛ), дугові ртутні (ДРЛ) та натрієві (ДНаТ).

Окрім газорозрядних ламп для освітлення промисловість випускає лампи спеці­ального призначення: бактероцидні, еритемні тощо.

До основних характеристик джерел штучного освітлення належать: номінальна напруга живлення, В; електрична потужність лампи, Вт; світловий потік, лм\ світлова віддача, лм/Вт; термін експлуатації; спектральний склад світла; вартість.
ВПЛИВ ШУМУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

Шумом прийнято вважати звуки, які негативно впливають на організм людини, заважають його роботі та відпочинку.

Шкідливий та небезпечний вплив шуму на організм людини встановлено те­пер з повною визначеністю. Ступінь такого впливу, в основнрму^змє.жихь рід рівня та характеру шуму, форми та тривалості впливу, а також індивідуальних особливостей людини. Численні дослідження підтвердили той факт, що шум належить до загально-фізіологічних подразників, які за певних обставин можуть впливати на більшість органів та систем організму людини. Так за даними медиків дія шуму може спричи-нити нервові, серцево-судинні захворювання, виразкову хворобулшрушеншлбмшншс процесів та функціонування органів слуху тощо. Із загальної кількості захворювань, що перераховані вище останнім часом значно зросла частка тих, які спричинені саме шумовим впливом. У зв'язку з цим, слід звернути увагу на той факт, що протягом багатовікової еволюції людина,так і не набула здатності адаптуватись до дії шуму, як і не було створено природного захисту для високочутливого та досконалого органу слуху людини від дії інтенсивного шуму.

Медики відзначають особливо несприятливу дію навіть незначних за рівнем шу­мів у години відпочинку і передовсім сну, коли найбільш повно повинні відновлюватись сили людини. Не зайве нагадати, що у зв'язку з вищезазначеним у нашій країні, як і у багатьох інших, діє заборона щодо порушення тиші у житлових масивах з 23.00 до 7.00.

Найбільш повно вивчено вплив шуму на слуховий апарат людини. У працівни­ків «шумних» професій може виникнути професійне захворювання — туговухість^ основним симптомом якого є поступова втрата слуху, перш за все в області високих частот з наступним поширенням на більш низькі частоти.

Крім безпосереднього впливу на орган слуху шум впливає на різні відділи голов­ного мозку, змінюючи при цьому нормальні процеси вищої нервової діяльності. Цей, так званий, неспецифічний вплив шуму може виникнути навіть раніше ніж зміни в самому органі слуху. Характерними е скарги на підвищену втомлюваність, загальну слабкість, роздратованість, апатію, послаблення пам'яті, погану розумову діяльність і т. п.

Наближено дію шуму різних рівнів можна охарактеризувати наступним чи­ном. Шум до 50 дБА, зазвичай, не викликає шкідливого впливу на людину в процесі її трудової діяльності. Шум з рівнем 50—60 дБА може викликати психологічний вплив, що проявляється у погіршенні розумової діяльності, послабленні уваги, швидкості реакції, утрудненні роботи з масивами інформації тощо. При рівні шуму 65—90 дБА можливий його фізіологічний вплив: пульс учащається, тиск крові підвищуються, су­дини звужуються, що погіршує постачання органів кров'ю. Дія шуму з рівнем 90 дБА і вище може призвести до функціональних порушень в органах та системах організму людини; знижується слухова чутливість, погіршується діяльність шлунку та кишківника, з'являється відчуття нудоти, головний біль, шуму вухах. При рівні шуму 120 дБА та вище здійснюється механічний вплив на орган слуху, що проявляється у порушенні зв'язків між окремими частинами внутрішнього вуха, можливий навіть розрив бара­банної перетинки. Такі високі рівні шуму впливають не лише на органи слуху, а й на весь організм. Звукові хвилі, проникаючи через шкіру, викликають механічні коли­вання тканин організму, внаслідок чого відбувається руйнування нервових клітин, розриви мілких судин тощо.

Отже, шкідливі та небезпечні наслідки дії шуму проявляються тим більше, чим вищий рівень сили звуку та триваліша його дія.

На основі даних про особливості впливу шуму на організм людини проводять гігієнічне нормування його параметрів.



НОРМУВАННЯ ТА ВИМІРЮВАННЯ ШУМУ

Враховуючи значні технічні труднощі щодо зниження рівня шуму при вико­нанні виробничих процесів, доводиться орієнтуватися не на рівні шуму, що виклика­ють подразнення чи втомлення, а на такі допустимі рівні шуму, при яких виключаєть­ся імовірність набуття працівником професійних захворювань.

При нормуванні шуму до уваги беруться різні його види. Відповідно до ГОСТ 12.1.003-83 та ДСН 3.3.6.037-99 шуми класифікуються за характером спектра та часовими характеристиками. За першою ознакою шуми поділяються на широко-смужні, з неперервним спектром шириною більш ніж одна октава, та вузькосмужні або тональні, у спектрі яких є виражені дискретні тони. За часовими характеристи­ками шуми можуть бути постійними, якщо їх рівень шуму протягом робочої зміни (8 годин) змінюється не більш ніж на 5 дБА та непостійними.Останні поділяється на:


  • мінливі, рівень шуму яких неперервно змінюється (коливається) в часі більш
    ніж на 5 дБА;

  • переривчасті, рівень шуму яких змінюється ступінчасте на 5 дБА і більше, при
    цьому довжина інтервалів, під час яких рівень залишається сталим, становить 1 с і більше;

  • імпульсні, які складаються з одного або декількох звукових сигналів, кожен
    з яких давжиною менше 1 с, при цьому рівні шуму відрізняються не менш ніж на 7 дБА.

Нормування шуму проводиться за двома методами: нормування за граничним спектром шуму та нормування рівня звуку в дБА. Перший метод нормування є основним для постійних шумів. Рівні звукового тиску (дБ) нормуються в октавних смугах частот. Октавна смуга частот (октава) — діапазон частот, у якому верхня гранична частота fв вдвічі більша за нижню граничну частоту fн. Октава характери­зується середньогеометричним значенням частоти fcp.ч = fC fn. Частотний діапазон чутності органа слуху людини розподілений на дев'ять октав із середньогеомет-ричними частотами 31,5; 63; 125; ...; 8000 Гц. Сукупність гранично допустимих рівнів звукового тиску в дев'яти октавних смугах частот і є граничним спектром (ГС) шуму. Зі зростанням частоти (більш неприємний шум) допустимі рівні зменшують­ся. Кожний із граничних спектрів має свій індекс, наприклад ГС-80, де 80 — допу­стимий рівень звукового тиску в октавній смузі з середньогеометричним значенням базової частоти 1000 Гц.

Нормування шуму за рівнем звуку в дБА засновано на вимірювані за шкалою А шумоміра, що імітує чутливість органа слуху до шуму різної гучності. Рівень звуку в дБА використовується для орієнтовної оцінки постійного та непостійного шуму, оскільки в цьому випадку є невідомим спектр шуму.

Параметрами непостійного шуму, які нормуються є еквівалентний рівень шуму (рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівня­ми за той же час) у дБАекв та максимальний рівень шуму — у дБА.

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та екві­валентні рівні шуму на робочих місцях, у виробничих приміщеннях і на території підприємства регламентуються Державними санітарними нормами ДСН 3.3.6.037-99, витяг з яких наведено в табл. 2.10.


Таблиця 2.10



Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні шуму




Залежно від виду шуму значення, наведені в табл. 2.10, підлягають уточненню. Для тонального та імпульсного шуму допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні шуму на робочих місцях приймаються на 5 дБ менше за значення, вказані в табл. 2.10, а для шуму, що створюється в приміщеннях установками кондиціонування повітря, вентиляції та повітряного опа­лення — на 5 дБ менше ніж фактичні рівні шуму в приміщенні, якщо останні не перевищують значень, наведених в табл. 2.10.

Максимальний рівень шуму, що коливається в часі та переривається, не пови­нен перевищувати 110 дБА. Максимальний рівень для імпульсного шуму не повинен перевищувати 125 дБ.

Для визначення відповідності рівнів шуму та рівнів звукового тиску нормованим значенням, а також для порівняльної оцінки різних заходів, спрямованих на зниження шуму І проводять вимірювання шуму на робочих місцях і у виробничому приміщенні. Для цього] використовується: шумомір ШМ-1, вимірювач шуму та вібрації ВШВ-003, акустична вимі­рювальна апаратура фірми RFT (Німеччина) та «Брюль і К'єр» (Данія). Принцип вимірю­вання шуму полягає в наступному: мікрофон для акустичних вимірювань сприймає шум і перетворює механічні коливання в електричні, які підсилюються і, пройшовши коректу­вальні фільтри та випрямляч, регіструються індикаторним приладом чи осцилографом.



1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка