Закон України „Про освіту", Типовий Статут середнього навчально-виховного закладу, Державна національна програма „Освіта"



Сторінка1/5
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.1 Mb.
#1320
ТипЗакон
  1   2   3   4   5
Викладання мови – це майстерність творення

людської душі, бо вона є найніжнішим, найтоншим

діткненням до серця дитини.

В.О.Сухомлинський
Розбудова системи освіти України, її докорінне реформування мають стати сьогодні основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства.

Закон України „Про освіту”, Типовий Статут середнього навчально-виховного закладу , Державна національна програма „Освіта”

(Україна ХХІ століття) поряд з іншими напрямками освітньої діяльності велику увагу приділяють навчанню учнів державної мови.

Українська мова – неоціненна національна святиня, скарбниця духовних надбань народу, запорука його подальшого культурного прогресу. Основна мета її вивчення в загальноосвітніх закладах України полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами української мови, утверджувати її статус як рідної і державної.

Головними завдання навчання мови є:

• виховання потреби у вивченні мови;

• формування духовного світу учнів;

• вироблення у школярів умінь і навичок користування засобами мови в

різних життєвих ситуаціях;

• засвоєння учнями базових орфоепічних, граматичних, стилістичних

умінь.

У сучасному динамічному і складному світі для діяльності людини важлива не стільки сума знань, скільки вміння самому здобувати знання й користуватися ними доречно. Особливої уваги набуває вміння мислити, тобто вичленовувати й аналізувати явища, помічати в них суттєве, робити певні висновки, давати оцінки й приймати своєчасні виважені рішення.



Для цього повинна готувати дітей сучасна шола. Найбільше сприяє розвитку мислення дітей вивчення рідної мови. Саме вона відбиває все розмаїття світу, через неї дитина дістає знання про навколишній світ.

Серед широкого загалу засобів впливу на особистість школяра спостерігаємо засилля мас-медіа, причому низькопробної продукції. Тільки завдяки силі мистецтва слова учень може стати носієм кращих надбань національної і світової культури, в ньому розвинеться здатність до саморозвитку, самовдосконалення. Слово, як добрий символ, є своєрідим місіонером, що здатен переконати, покликати за мудрим, правдивим носієм тисячі людей.

Як відомо, любов до предмета у будь-якому навчальному закладі починається з учителя. Важко не погодитися зі словами фахівців: „Коли в учителя в голові сумніви, то в учнів – цілковита темрява”.Завдання кожного вчителя – словесника – навчити пізнавати, діяти, розинути бажання досліджувати, і врешті–врешт, навчити вчитися.

Уроки рідної мови, літератури – найбільш універсальні форми впливу, які сприяють:

• розкриттю розумових і творчих здібностей, талантів;

• вихованню розвиненої високоосвіченої людини;

• поглибленню громадянської відповідальності;

• забезпеченню морально-етичних навиків;

• формуванню глибоких патріотичних почуттів.

Однією з вирішальних умов оновлення навчального процесу в середній школі є розвиток пізнавальної активності учнів.

Пильна увага вчених, методистів до проблеми пізнавальної активності школярів у процесі навчання характерна для всіх періодів розвитку школи. Виникнення її відносять до „сократівських дискусій”. Дидактичні теорії А.Я.Коменського, Ж.-Ж. Руссо, І.Г.Песталоцці, А.Ф.Дістервега містили думки про необхідність розвитку пізнавальної активності в процесі навчання.

Видатний слов'янський просвітитель і педагог ХVІІ століття

Я.А. Коменський засуджував школу свого часу за те, що вона вчить дітей дивитись на світ чужими очима, мислити чужим розумом, і вимагав розвивати здібності розуміти речі.

А.Дістверг відзначав, що пізнання не повинно обмежуватися сприйняттям образів, воно повинно проникати в їх суть. Для навчального пізнання вкрай важливо, у який спосіб учні намагаються осягнути суть явищ. А.Дістверг досить точно це сформулював: „Поганий учитель підносить істину, хороший вчить її знаходити”.

Основи теорії активізації навчання були закладені на межі 70-х років минулого століття у дослідженнях психологів та педагогів І.Я.Лернера, А.М.Матюшкіна, М.І.Махмутова, М.Н.Скаткіна.

Значну увагу розвитку активності приділяли В.Г.Бєлінський, М.О.Добролюбов, М.Г.Чернишевський, К.Д.Ушинський, В.П.Вахтерєв, П.Ф.Каптєрєв, В.О.Сухомлинський, П.М.Груздєв, Н.О.Половнікова та інші мислителі, педагоги.

У другій половині ХІХ століття відомий російський педагог К.Д.Ушинський висловлює таку думку: „ …Ми вчимося розмовляти майже виключно з книг і пробавляємося чужими фразами…Не вміти добре висловлювати свої думки – недолік, але не мати самостійних думок – значно більший недолік, самостійні ж думки витікають тільки з самостійних здобутих знань”. Він розробив методику навчання, засновану на принципах активної і самостійної діяльності учнів.

Великого значення проблемі активності приділяють і сучасні методисти: О.Я.Савченко, Г.Ф.Денисовець, М.М.Шкільник, Л.В.Скуратівський, Г.В.Сирота, В.І.Лозова, В.В.Пилипчук, В.О.Онищук, І.І.Родак.

Теоретичні та експериментальні дослідження психологів переконують, що активізація навчальног процесу виявляється не тільки у збільшенні об'єму потрібної інформації, її ущільненості та комплексності, а й у створенні дидактичних і психологічних умов осмисленості навчання учнями, залучення їх до пізнавальної діяльності на рівні не лише інтелектуальної, але й особистої і соціальної активності.

Знання вчителем психологічних закономірностей розвитку пізнавальної активності школярів дозволяє розуміти і правильно оцінювати діяльність учнів, аналізувати різноманітні суперечливі результати навчальної роботи.

Термін „активність” походить від латинського асtіvиs і означає діяльний, енергійний, ініціативний. Щодо поняття „пізнавальна активність”,то у психологічній та дидактичній літературі немає єдиного підходу до його визначення.

На основі аналізу різних підходів до трактування поняття „пізнавальна активність”, можна виділити в них спільну рису – це якість особистості, яка виявляється в направленості і стійкості пізнавальних інтересів, потягу до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності, в мобілізації вольових зусиль, спрямованих на досягнення навчально-пізнавальної мети.

Активізація навчальної діяльності учнів - одна з головних умов свідомого засвоєння ними навчального матеріалу. Учень повинен не просто засвоїти певну систему знань, а й навчитись аналізувати, порівнювати, узагальнювати.

Пізнавальна активність – ціннесне та складове навчання школяра, яке інтенсивно формується у шкільні роки. Прояви його у кожному віці ширші й багатші; вони впливають на продуктивність навчання, активізацію всієї навчальної діяльності. Цінність уроку частіше всього визначають через активість учнів.

Пізнавальну активність можна вважати підготовчою сходинкою самостійності. Вона пов'язана з ініціативою, пошуком різних шляхів вирішення навчально-пізнавальних завдань без участі дорослих та допомоги інших. Від розвитку самостійності залежить активність дитини в майбутньому, її вміння вирішувати складні життєві ситуації.

Вияви пізнавальної активності та самостійності різноманітні, їх важко обмежити. Вони виражаються:

• в цілеспрямованості пізнавальних дій;

• в характері знань, умінь, способів діяльності, мобільності їх

використання, змісті питань, звернених до вчителя;

• в бажанні розширити і поглибити пізнавальну діяльність через широке

коло знайомства з довідковою, науковою літературою.

Активність та самостійність учнів виявляється у психологічному настрої їх діяльності: зосередженості, уважності, розумових процесах, в інтересі та особистій ініціативі.

Важливим компонентом пізнавальної самостійності є змістовно-оперативний. Він передбачає володіння учнем певними знаннями і способами їх здобуття самостійно. Тут вчителю необхідно застосовувати науковий підхід до викладання, частково-пошуковий і дослідницькі методи, прийоми укріплення дидактичних одиниць, модульного навчання.

Пізнавальна самостійність учнів забезпечується у першу чергу шляхом мотивації навчальної дяльності. Вона є джерелом активності учня.

Мотив – це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають його спрямованість. Саме завдяки правильному мотивуванню діяльності виникає потреба задовольнити суперечності між мотивом необхідності пізнання й можливостями задовольнити їх власними силами.

Мотивація пізнавальної діяльності характеризує відношення людини до оточуючого світу і пов'язана з виникненням потреби в пізнанні. Якщо потреба виражає необхідність, а мета – конкретизовану проблему, то мотиви характеризують внутрішні причини цих процесів.


Способи підвищення внутрішньої мотивації

1.За можливості скасувати нагороди і призи, обмежуючись лише

оцінюванням і похвалою.

2.Проводити спільну роботу з дітьми стосовно вироблення мети і завдань.

3.Намагатися уникати встановлених часових обмежень там, де це можливо.

4.Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи їх.

5.Надати дитині право вибору завдання, не обмежуючи при цьому її свободи.

6.Бажано добирати завдання з елементами новизни та непередбачуваності.


Підвищення пізнавальної активності, успішне засвоєння навчальної програми стають неможливими в ситуації, коли будь-які стимули, що стосуються навчання, стають основними.

Система потреб і мотивів відображається в інтересах, які мають велику спонукальну силу. Ні фізична праця, ні навчальна діяльність не досягнуть своїх високих рівнів розвитку без особистого відношення до діяльності.

Інтерес – важливий поштовх до будь-якої діяльності, його можна вважати початковою формою суб'єктивних проявів, оскільки він виражає вибірковий характер діяльності, предметів, явищ навколишньої дійсності.

Багато вітчизняних і зарубіжних вчених великого значення надавали вивченню природи інтересу, його структури. Так, видатний психолог С.Л.Рубінштейн, розкриваючи суть інтересу, писав: „Інтерес – це зосередження на певному предметі думок, помислів особи, що викликає прагнення ближче ознайомитись з предметом, не випускаючи його з поля зору”.

На думку інших дослідників, відомих психологів Т.Г.Єгорова,

Е.Ш.Натанзона, П.А.Рудіко, О.Г.Ковальова, головною ознакою інтересу може бути тільки стійке емоційне ставлення особи до певного об'єкта. Ці вчені вказують на емоції як рушійну силу, яка може активізувати або гальмувати процес пізнання, впливати на працездатність людини.

Кожний акт психічної діяльності особи тією чи іншою мірою насичений емоціями, почуттями. Однак особливо вагоме місце займають емоційні мотиви в інтересах, які виражають найінтимніше, найважливіше для людини.

Інтерес має складну психологічну структуру, чим і зумовлюється сила його впливу на розвиток особистості людини. Він не являє собою окремого конкретного процесу, яким є, наприклад, мислення, сприймання, пам'ять. Інтерес, будучи ставленням, є певною формою зв'язку між потребами особи і засобами їх задоволення. В цьому складному ставленні людини до предметного світу тісно взаємодіють емоційні, інтелектуальні і вольові компоненти. Це і є основою значного спонукального впливу інтересу на розвиток різних психічних процесів (пам'яті, уяви, уваги).

Пізнавальний інтерес у навчальному процесі не може бути обмеженим гностичними запитаннями (лише набутими знаннями), це особистісне навчання учня охоплює сферу його соціальної життєдіяльності. Від інтересу залежить не тільки продуктивність оволодіння знаннями, способами пізнавальної дільності, але й загальний тонус всієї навчальної діяльності з її соціальним змістом.

Сама природа інтересу, як і діяльність, має об'єктивно – суб'єктивну основу. Не виникає інтерес до того, що не має для школяра об'єктивного змісту, значимості, тому він є вибірковий. Та інтерес, як і діяльність – це людська освіта.

Інтерес в навчально-пізнавальній діяльності – рушійна сила навчання і учіння. Байдужий учитель не здатний підняти своїх учнів на активне, творче рішення поставлених перед ним навчальних цілей. Байдужий учень схожий на робота, механізм заучування, обділений людськими якостями. Немає ні однієї проблеми в навчально-пізнавальній діяльності, яку б можна було успішно розв'язати без опори на інтерес; і тоді, коли він виступає як засіб, що опирається на привабливі сторони вивченого явища, і тоді, коли він виступає у вигляді внутрішнього мотиву даної діяльності. І, звичайно, тоді, коли він представляє собою вже достатньо стійку особисту освіту школяра, яка підкріплює його діяльнісну активність, сприяє розвитку його самостійного навчання.

Найпоширеніший і найефективніший спосіб зацікавлення – довести учневі, що він чогось не знає. Другий спосіб зацікавлення – поставити перед учнями нестандартні запитання, які вимагають не репродуктивного відтворення вивчених правил, а розуміння матеріалу, вміння користуватися сухими, на перший погляд, правилами.

Не випадковим є і те, що проблема інтересу у навчанні пройшла через століття і увердилась як важливий фактор не тільки плідного навчання, а й всебічного розвитку учнів. Здивування, захоплення, задоволення, породжені пізнанням нового, радісні переживання в результаті подолання навчальних труднощів, почуття гордості, зумовлене відмінною відповіддю товариша, - все це різні за своєю значущістю і глибиною вияву почуття учнів, але всі вони викликані інтересом.

Інтереси і мотиви тісно пов'язані і для навчального процесу виступають основою, на якій виникають, закріплюються і розвиваються знання, вміння, навички і практичний досвід учнів. Якщо такий взаємозв'язок існує, то процес пізнання здійснюється активно.


Механізм виявлення пізнавального інтересу

1.Активізація діяльності учнів, залучення їх у процес самостійного пошуку.

2.Відповідність типу і структури уроку, методів і прийомів навчального

змісту виучуваного матеріалу.

3.Психологічне налаштування учнів на спільну роботу з учителем.

4.Роль мотивації теоретичного та практичного значення матеріалу.

5.Виховання любові до предмета, ставлення вчителя до предмета.

6.Збудження емоційних та мотиваційних станів.


Засоби підвищення пізнавального інтересу

• показ новизни навчального матеріалу;

• доступність виучуваного матеріалу;

• показ практичної ролі знань, зв'язок із життям;

• досягнення сучасної науки;

• емоційність учителя;

• спонукання до навчальної діяльності;

• створення проблемної ситуації;

• методи стимулювання.
Критерії розвитку пізнавального інтересу

1.Широта розумової діяльності.

2.Самостійність мислення.

3. Швидкість орієнтування при розв'язанні нестандартних завдань:

• уміння думати;

• визначення аналогій.

4. Проникнення в сутність явища:

• виділення головного, суті;

• проблемна сиуація;

• прийом несподіваності;

• узагальнення.

5.Усвідомлення учнем своєї навчальної діяльності, процесу мислення.


Основною умовою формування пізнавальної активності є активне самостійне розв'язання учнями пізнавальних завдань. При цьому самостійна діяльність проявляється в кількох різновидах: мнемічній, репродуктивно-варіативній, частково-пошуковій і дослідницькій. Проте тільки в активній самостійній діяльності формуються всі її елементи, усі пізнавальні вміння – пошукові, творчі та організаційні. Тільки у цьому випадку діяльність учня спонукається не вимогами вчителя, а зсередини – усвідомленим мотивом, внаслідок чого здійснюється розвиток його пізнавальних інтересів і діяльність формується як єдине ціле.

Не останню роль у розвитку пізнавальної активності відіграє особистісний фактор, тобто сприйнятття або не сприйняття учнями особистості вчителя. Його позиція у процесі викладання предмету, стиль керівництва навчальним процесом виступають важливою умовою стимуляції активності школярів.

Навчально-пізнавальна діяльність учнів залежить і від освітнього середовища. Психологічний клімат у колективі, матеріальна база, технології навчання – мають значний вплив на рівень розвитку пізнавальної активності школярів.

Можна виділити об'єктивні і суб'єктивні чинники впливу особистості вчителя на розвиток пізнавальної активності учнів у навчальному процесі. Під об'єктивними розуміємо ті, на які вчитель не має прямого впливу:

• пізнавальні потреби;

• мотиви пізнавальної діяльності;



інтереси;

• вольові процеси;

• початковий емоційний стан учнів.

Під суб'єктивними чинниками розуміємо ті, на які вчитель опосередковано впливає:

• увага;

• сприйняття;

• емоційний фон;

• особистісний фактор;

• освітнє середовище, в якому перебуває учень.

Активізація пізнавальної діяльності відбувається в умовах тісного зв'язку теорії і практики в навчанні. Закріплення, збагачення і систематизація знань здійснюється в процесі їх підсвідомого застосування. Багаторазові переходи від теорії до практики і навпаки є однією з вимог успішного засвоєння знань. Умови, за яких учні не тільки продуктивно й раціонально оволодіють знаннями, усвідомлють їх, набудуть необхідних навичок і вмінь не тільки застосовувати їх у нових ситуаціях, а й розвинуть свої здібності, реалізують свій творчий потенціал, закладуть основи поступового переходу до самостійного навчання і регулювання своєї розумової діяльності.

Засвоєння знань і способів дій у такому навчанні є і процесом, і результатом діяльності самого учня, який знає, як і для чого він вивчає матеріал, як його можна використати. Для цього навчальний матеріал подається як система знань програми предмета, що поділяється на етапи. А конкретні уроки розробляються відповідно до того, на якій стадії перебуває розв'язання навчального завдання.

Пізнавальна активність дитини зумовлюється однією з провідних закономірностей психічного розвитку дитини – індивідуальністю. Найважливішу роль у навчанні відіграє правильно організований процес. Якщо він відповідає особливостям психічної діяльності кожного учня, тоді створюються сприятливі умови для успішного сприймання і засвоєння матеріалу. Індивідуального підходу потребують усі діти. Не можна орієнтуватись на якогось середнього учня і через це обмежувати пізнавальну діяльність школяра, який має порівняно низький ступінь логічного мислення.

Індивідуалізація навчання має розвинути дві основні вимоги: запобігання відставанню слабовстигаючих і забезпечення розвитку інтересів, нахилів, здібностей усіх учнів відповідно до їхніх якостей, особливостей.

Розвиток пізнавальних процесів допомагає створювати сприятливі умови для індивідуального зростання дитини на основі свободи її духовного вибору:

• активізують пізнавальну діяльність;

• розкривають дитину як особистість;

• дисциплінують мислення;

• навчають правильності думки;

• навчають умінням об'єктивно оцінювати себе, будувати стосунки з

іншими, жити за певними правилами.

На думку Л.М.Толстого, знання тільки тоді знання, коли набуті зусиллями думки, а не пам'яті. В умовах перебудови школи для вчителя важливо зробити навчальний процес творчим, осмисленим, активізувати всю пізнавальну дяльність школяра. В.О.Сухомлинський вважав, що майстерність учителя полягає в умінні вчити дітей мислити; кожний педагог повинен виховувати розум учнів, без цього школа перестане бути школою.

Урок словесності – це урок виховання великої чутливості до Слова.

Великий педагог В.Сухомлинський так сказав про можливості слова:

„Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміння користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса!”.

На кожному уроці необхідно привчати дітей уважно і дбайливо ставитися до української мови, прищеплювати їм любов до рідного слова. Лише тоді слово, його внутрішня краса, його барви і пахощі, емоційні відтінки – усе це залишить слід у дитячій душі. Важливо, щоб школярі усвідомили свій обов'язок: на кожному кроці й кожної хвилини охороняти честь своєї мови, як свою власну.Тому важливе завдання вчителя – прищеплювати учням любов до мови через широке використання всіх видів і жанрів українського фольклору, Біблії, творів красного письменства, прилучення до збирання скарбів народної мудрості.

Основним підходом до впровадження системи і виховання у сучасній школі залишається класно-урочна система, за якої провідною формою організації навчально-виховної роботи є урок.

Він має свою структуру, тобто зовншні постійні елементи (етапи). Вони складають макроструктуру уроку.Сукупність методів і прийомів на кожному утапі уроку складає його мікроструктуру. Вона є дуже мобільною. Розробка її позиції досягнення найбільшої адекватності у кожній конкретній ситуації дозволяє гнучкіше використовувати всю струкутуру того чи іншого уроку.

Стосовно процесу навчання, то урок виконує інтегруючу роль, оскільки відображає та поєднує такі компоненти: зміст, методи, засоби навчання, взаємодію вчителя та учнів. У навчальному процесі вчитель постає насамперед як організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів. Він створює умови, при яких школярі можуть найбільш раціонально і продуктивно розвивати пізнавальні потреби.

Урок є основною ланкою процесу формування пізнавальної активності учнів. На ньому з окремих „цеглинок” складаються не лише знання, а й почуття, переживання, вміння міркувати, логічно мислити, уявляти, уважно слухати. Знаючи своїх учнів, учитель у кожному конкретному випадку вирішує, як побудувати урок, щоб досягти поставленої мети.

Сьогодні, згідно з вимогами Державних стандартів базової і повної освіти учнів необхідно змінювати традиційні рамки уроку, посилювати його місткісить, підвищувати рівень індивідуалізації навчання і самостійної роботи учнів, розвивати їх творчу активність.



Основними завдання сучасного уроку є:

• відповідність навчального матеріалу вимогам науковості, оптимальності,

єдності навчання і виховання, зв'язку з життям;

• реалізація комплексної мети уроку: навчальної, виховної, розвивальної;

• урахування вікових особливостей учнів та пізнавальних можливостей,

інтересів і запитів;

• реалізація інноваційних технологій сучасного уроку;

• інтегральність уроку (використання міжпредметних зв'язків);

• цілеспрямованість і копітка робота над пізнавальними завданнями, що

виникають у результаті створення проблемних ситуацій;

• практична спрямованість уроку – всебічний мовленнєвий розвиток

учнів.
Вимоги до уроку

• Особистісна спрямованість навчання з урахуванням інтересів учнів,

потреб, здібностей і життєвих настанов.

• Проведення уроку на основі сучасних технологій, наукових досягнень,

передового педагогічного досвіду, закономірностей навчального процесу.

• Оптимальне поєднання різноманітних форм і методів роботи.

• Встановлення міжпредметних зв'язків, опора на знання і навички,

сформовані раніше і в процесі вивчення різних навчальних дисциплін.

• Активізація розвитку всіх сфер особистості учня: мотиваційної,

пізнавальної, емоційно-вольової, фізичної, моральної.

• Логічність, умотивованість і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної

діяльності дітей.

• Формування системи наукових понять, навчальних умінь, навичок,

розумових операцій, мислення.

• Ефективне застосування сучасних дидактичних засобів.

• Тісний зв'язок із життям, особистим досвідом учнів, практичними

справами, суспільним життям.

• Формування мотивації навчально-пізнавальних дій, професійного

становлення, потреби постійної самоосвіти.

• Діагностика, прогнузування, проектування і планування кожного уроку.

Перед початком вивчення теми вчитель повинен проаналізувати навчальний матеріал:

• поняттєвий;

• логічний (послідовність формування наукових понять та взаємозв'язків

між ними;

• психологічний (формування психічних якостей, розумових операцій);

• дидактичний аналіз (визначення форм і методів навчальної діяльності).


Каталог: uploads -> editor -> 2919 -> 99935 -> sitepage 56 -> files
editor -> Розвиток позитивної навчальної мотивації учнів у системі креативної освіти реалізується в рамках роботи над обласною науково-методичною проблемою „Інноваційні технології креативної регіональної освіти”
editor -> Мотивація як рушійна сила самовдосконалення
editor -> Закон України «Про освіту» «Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників, їх професійне самовдосконалення важлива умова модернізації освіти» Національна доктрина розвитку освіти
editor -> Педагогічна рада «удосконалення самоосвіти вчителя» Форма проведення – ділова гра
editor -> Готовність педагога до іноваційної діяльності маховська Ірина Геннадіївна
editor -> Неуспішні діти Чому дитина погано вчиться?
editor -> Прийоми роботи з девіантними дітьми Індивідуальний педагогічний вплив
editor -> Швидка психологічна допомога у знз допоможемо разом! м. П’ятихатки 2014 зміст
editor -> «Система роботи соціального педагога щодо профілактики негативних явищ в учнівському середовищі»
files -> Виховний захід о мово! Хто без тебе я? Мета


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка