Закон України "Про охорону праці" та його гігієнічне значення. Система управління охороною праці у медичній галузі: мета та основні принципи. Основні напрямки державного та громадського контролю за охороною та умовами праці. Завдання



Сторінка1/5
Дата конвертації14.04.2016
Розмір0.95 Mb.
  1   2   3   4   5


ТЕМА № 1: ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ У МЕДИЧНІЙ ГАЛУЗІ. ПРАВОВІ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ТА ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ
МЕТА ЗАНЯТТЯ: Ознайомитися із основами системи управління охороною праці у державі та відповідним її законодавчим підґрунтям.
ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

1. Охорона праці: визначення, завдання, значення у трудовій діяльності людини.

2. Основні законодавчі акти з питань охорони праці. Закон України “Про охорону праці” та його гігієнічне значення.

3. Система управління охороною праці у медичній галузі: мета та основні принципи.

4. Основні напрямки державного та громадського контролю за охороною та умовами праці.
ЗАВДАННЯ:

Занести до протокольного зошита схеми основних структур охорони праці в державі і в медичній галузі та ознайомитись з порядком створення служб охорони праці, обов’язками і правами роботодавця, працівника та громадського активу.


ЛІТЕРАТУРА:

  1. Конституція України.

  2. Кодекс законів про працю.

  3. Закон України «Про охорону праці».

  4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про охорону праці» від 15 вересня 2006 року №1315 «Про Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду».

  5. Мороз В.М., Сергета І.В., Фещук Н.М., Олійник М.П. Охорона праці у медицині та фармації. – Вінниця, НОВА КНИГА, 2005. – С. 9-42.


МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
В ході практичного заняття студенти знайомляться з основами системи охорони праці в державі та відповідним її законодавчим підґрунтям, метою та основними принципами охорони праці в медичній галузі тощо.

В структурі смертності населення смертність від нещасних випадків на виробництві, травм, отруєнь та професійних хвороб займає третє місце і складала на 100 тис. населення: в 1993 році – 131,2; в 1995 році – 160,7; в 1997 році – 143,7; в 1999 році – 142,7; в 2000 році – 159,4, 2012 – 157,4.

Разом з тим міжгалузевою комплексною програмою “Здоров’я нації” передбачено досягнути послідовного скорочення смертності від нещасних випадків, травм та отруєнь: до 2010 року – на 30%; до 2020 року – на 40%; до 2030 року – на 45%. Тому в комплексі загальнодержавних заходів, спрямованих на профілактику виробничих негараздів, що призводять до порушень стану здоров’я працівників, провідна роль відводиться охороні праці.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що спрямовані на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.
Значення охорони праці – полягає в тому, що вона є основною умовою збереження та захисту людини від впливу шкідливих чинників виробничого середовища.

Охорона праці в нашій країні це – Закон, що поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють. За порушення охорони праці в однаковій мірі несуть відповідальність перед законом як роботодавець (керівник), так і виконавець.

Охорона праці є обов’язковою і для всіх державних структур Міністерства охорони здоров’я (лікувально-профілактичні заклади, оздоровчі структури, підприємства та структури фармацевтичної галузі та ін.), так і приватних або інших лікувально-діагностичних центрів, стоматологічних кабінетів тощо.

Значення охорони праці важко переоцінити, бо там де створено належні умови праці, там і її продуктивність висока і, головне, забезпечені необхідні умови для збереження здоров’я людини. Водночас при порушенні правил охорони праці стають низькими не тільки виробничі показники, але й виникають травми, а за ними каліцтво та й смерть, отруєння та професійні хвороби. Це біда як для працівника, так і його сім’ї. Недаремно кажуть, що Закони, а особливо інструкції з охорони праці написані кров’ю. Адже відомо, що через виробничий травматизм та професійні хвороби може збанкрутувати підприємство, тому що підприємцю доводиться нести не тільки моральні, а й фінансові витрати на лікування та оздоровлення потерпілих, утримання сімей, які втратили годувальника, вносити відповідні кошти до пенсійного фонду, штрафи та ін.

Основним законодавчим актом з питань охорони праці є Закон України “Про охорону праці”, що прийнятий Верховною Радою у 1992 році відповідно до Конституції України та діє з 1 січня 2004 року у новій редакції.
Закон «Про охорону праці» містить такі розділи:

Розділ I. Загальні положення, де відмічені поняття та сфера дії Закону, а також основні принципи державної політики в галузі охорони праці, зокрема:

– пріоритетність життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;

– комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі національної програми з цих питань, досягнень науки та техніки;

– соціальний захист працівників, повне відшкодування особам, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві;

– навчання населення з питань охорони праці.
Розділ II. Гарантії прав громадян на охорону праці:

– основою є трудовий договір між роботодавцем та виконавцем;

– виконавець повинен мати інформацію про шкідливі виробничі фактори на його робочому місці;

– усі працівники підлягають обов’язковому страхуванню від нещасних випадків;

– для працівників, які працюють у важких та шкідливих умовах зберігається право на пільги;

– передбачена видача працівникам спецодягу та інших засобів індивідуального захисту;

– передбачені заходи щодо охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.
Розділ III. Організація охорони праці на виробництві:

– власник (роботодавець) створює умови праці згідно з вимогами, а відповідні служби забезпечують розв’язання конкретних питань з охорони праці, в т.ч. розслідування випадків виробничого травматизму.


Розділ IV. Стимулювання охорони праці, яке передбачає економічне стимулювання та заохочення, відшкодування громадянам і державі збитків, завданих внаслідок порушенням вимог щодо охорони праці, застосування штрафних санкцій та ін.
Розділ V. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці, що включають правила, стандарти, норми, положення, інструкції, в т.ч. і для медичної галузі.
Розділ VI. Державне управління охороною праці (його структурні компоненти викладено в табл. 1).
Розділ VII. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці. Його зокрема здійснюють: Державний комітет України з нагляду за охороною праці, Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, органи пожежного нагляду, установи санітарно–епідеміологічної служби, державна автоінспекція та ін. Громадський контроль проводять трудові колективи через обраних ними уповноважених осіб, професійні спілки та їх комісії.
Розділ VIII. Відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці. Зокрема, винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної або кримінальної відповідальностей згідно із законодавством.
Окрім вище викладеного Закону про охорону праці також слід керуватися законами України: “Про працю” (1994); “Про колективні договори та угоди” (1993); “Про адміністративні порушення” (1993) та ін.

Важко переоцінити і гігієнічне значення викладених законодавств, насамперед внаслідок того, що левова доля їх реалізації залежать від медичних працівників і зокрема цехових лікарів-ординаторів, санітарних лікарів тощо.

Функціонування складного народногосподарського комплексу країни неможливе без належного медичного забезпечення та проведення відповідних гігієнічних заходів. Проте і медпрацівники у своїй діяльності підлягають впливу багатьох шкідливих виробничих (фізичних, хімічних, біологічних та ін.) чинників і відповідно потребують належної охорони праці.

Права та обов’язки роботодавця так і працівника відображено відповідним законодавством України: «Про працю», «Кодекс законів про працю України», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» , а також у галузевих наказах, нормативах, правилах та інструкціях.

За основу управляння охороною праці у будь-якій галузі слід брати, в першу чергу, загальнодержавну структуру.

В Україні функціонує багаторівнева система управління охороною праці (СУОП), функціональними структурами якої є відповідні структури державної законодавчої і виконавчої влади всіх рівнів, управлінські структури підприємств, трудових колективів, профспілок, громадських об’єднань, працівників і спеціалістів з охорони праці. Кінцевою метою функціонування системи управління охороною праці є підготовка, прийняття і реалізація рішень по здійсненню технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів забезпечення безпеки, збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Структура державного управління охороною праці представлена на рис. 1.



Верховна Рада України

законодавче регулювання охорони праці








Кабінет Міністрів України




Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення

Держгірпромнагляд




Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади




Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування


Об’єднання підприємств (асоціації, корпорації, концерни та ін.)



Підприємства, заклади, установи (лікарні, стоматологічної поліклініки)




Рис.1. Структура державної системи управління охороною праці

Розглядаючи систему управління охороною праці у медичній галузі слід зазначити, що вона також має свою відповідну державну структуру (рис. 2) та безпосередні структурні особливості в конкретному лікувально–профілактичному закладі (рис. 3).





Кабінет Міністрів України



Міністерство охорони здоров’я України



Управління бюджетно–страхової медицини та нових медичних технологій



Відділ капітального будівництва та охорони праці при МОЗ



Обласне управління охорони здоров’я облдержадміністрації




Медичні вищі та середні навчальні заклади підпорядковані МОЗ

Відділ з технагляду та охорони праці


Міське управління охорони здоров’я


Відділ з технагляду та охорони праці



Лікувально-профілактичні та окремі навчальні заклади медичної служби області



Служба охорони праці(інженери з технагляду та охорони праці)


Рис. 2. Структура управління охороною праці у медичній галузі

Головний лікар лікувально-профілактичного закладу

(стоматологічна поліклініка)





Заступники головного лікаря




Поліклінічна служба (завідуючий поліклінікою)

Лікувальна справа (начмед)

Господарча частина (замісник або завгосп)


Служба охорони праці




Зав. стаціонарними відділами: терапевтичним, хірургічним, старші медсестри, сестри-господарки и др.

Структурні підрозділи та їх керівники: гаражне господарство, бригади сантехників, електриків та слюсарів, котельня, пральня, автоклавна та ін.




Зав. службами: терапевтична, хірургічна, старші сестри, сестри-господарки та ін.

Рис.3. Орієнтовна структурна схема здійснення адміністративного контролю та проведення заходів з охорони праці в лікувально-профілактичному закладі
Слід зазначити що державний нагляд за охороною праці як у медичній галузі так і в інших виробничих структурах здійснюється спільно із громадським контролем. Зокрема, цими питаннями займаються: Федерація професійних спілок країни; галузеві профспілки в т.ч. галузева профспілка медичних працівників. У профспілкових структурах можуть бути створені відділи з охорони праці та посади штатних інспекторів. Окрім штатних інспекторів призначаються громадські контролери та відповідальні за охорону праці на місцях: у лікарняному відділенні, лабораторії, господарчій або допоміжній структурі (котельна, пральня, автоклавна) та ін. (рис. 4).


Профспілкове бюро поліклініки, лікарні господарської частини та ін.

Профспілковий комітет лікувально-профілактичного закладу

Профгрупи окремих медичних служб, лабораторій, господарських структур та ін.


Голова профкому

Голова профбюро

Профгрупорг


Комісія з охорони праці

Комісія з охорони праці




Відповідальний за охорону праці



Голова комісії

Голова комісії

Рис. 4. Орієнтовна структурна схема здійснення громадського контролю та проведення заходів з охорони праці в лікувально–профілактичного закладі (на прикладі профспілкової організації)
На рівні галузевого управління охороною праці (лікарня, стоматологічна поліклініка і т.д.) створюється штатна служба охорони праці (ОП) згідно із Типовим положенням 2004 року:

  • на підприємстві (стоматологічна поліклініка) служба охорони праці створюється при кількості працюючих 50 і більше осіб;

  • якщо кількість працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати сумісники, які мають відповідну підготовку;

  • при кількості працюючих менше 20 осіб до виконання функцій служби охорони праці можна залучати стороннього спеціаліста на договірних засадах.

Якою ж, за чисельністю, має бути служба охорони праці якщо кількість працюючих понад 50 осіб:

  • при чисельності працюючих від 50 до 500 осіб службу охорони праці представляє 1 спеціаліст з охорони праці що має інженерно-технічну освіту;

  • при чисельності працюючих понад 500 чоловік розрахунки кількісного складу фахівців служби охорони праці проводять за формулою:


де:


М — очікуваний чисельний склад служби охорони праці на підприємстві;

РФ — середньоспискова чисельність працівників на підприємстві;

Кв — коефіцієнт, що враховує ступінь шкідливості та небезпечності виробництва (за максимум приймається цифра – 3, в тому разі, якщо всі робітники працюють зі шкідливими речовинами та підлягають щорічній атестації з питань охорони праці). Як правило, в більшості структур медичної галузі Кв становить – 2;

Ф — ефективний річний фонд робочого часу спеціаліста з охорони праці (приймається за 1820 годин).

При необхідності більш об’єктивного та повного визначення Кв слід скористатись проміжною формулою:


де:


Рв — чисельність працівників, що контактують зі шкідливими речовинами (незалежно від їх концентрації);

Ра — чисельність працівників, що виконують роботи підвищеної небезпеки та підлягають щорічній атестації з питань охорони праці.

Наприклад: На фармацевтичній фабриці (аптечному об’єднанні) працює 700 чол., з них 400 чоловік — зі шкідливими речовинами і 300 – на роботах підвищеної небезпеки. Слід визначити кількісний штат спеціалістів з охорони праці, який повинен функціонувати на підприємстві. Використовуючи вище наведені формули, встановлюємо що:

тобто штат служби з охорони праці повинен складається із 3 чоловік.
Основні завдання служби охорони праці:

  • забезпечення фахової підтримки рішень роботодавця щодо охорони праці;

  • організація проведення профілактичних заходів з охорони праці;

  • вивчення та впровадження досягнень науки і техніки стосовно технологічних рішень та засобів захисту працівників;

  • забезпечення контролю за дотриманням працівниками вимог з охорони праці.


Функції служби охорони праці:

  • розробка спільно з іншими підрозділами комплексних заходів з охорони праці;

  • надання організаційно-методичної допомоги у виконанні заходів з охорони праці;

  • підготовка проектів наказів з питань охорони праці

  • складання звітності з охорони праці;

  • проведення вступних інструктажів;

  • облік та аналіз виробничого травматизму та професійних отруєнь;

  • організація роботи кабінету з охорони праці, проведення семінарів, нарад та конкурсів.


Права служби охорони праці:

  • видавати керівникам структурних підрозділів обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків та одержувати відомості про вжиті заходи;

  • зупиняти роботу виробництва або окремих дільниць у випадку загрози здоров’ю чи життю працюючих;

  • вимагати відсторонення від роботи осіб що не пройшли медичний огляд, інструктаж, навчання та не мають допуск до роботи.

Згідно діючого законодавства, відповідальність за дотриманням правил охорони праці в однаковій мірі несуть як роботодавець так і працівник незалежно від форм власності медичних закладів.
Обов’язки роботодавця з охорони праці:

  • створює службу охорони праці та умови для її функціонування;

  • спільно з адміністрацією, службою охорони праці, професійними спілками, представниками трудових колективів розробляє колективний договір, сприяє його реалізації та виконання вимог охорони праці;

  • впроваджує прогресивні технології, економіку, наукову організацію праці та передовий досвід охорони праці.

  • забезпечує належне утримання території, будівель та приміщень, обладнання та устаткування, моніторинг їх технічного стану та атестацію робочих місць;

  • забезпечує розслідування нещасних випадків на виробництві та здійснює роботу щодо усунення їх причин;

  • сприяє розробці положень, правил інструкцій та навчання працівників вимогам охорони праці, забезпеченню їх засобами захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, проведенню медичних оглядів тощо.


Права та обов’язки працівника, додержання щодо вимог з охорони праці:

права:

  • користуючись конституційним правом на працю, вимагати належних умов праці та гідної оплати за виконану роботу;

  • отримувати повну інформацію про умови праці, небезпечні та шкідливі фактори даного виробничого середовища;

  • відмовлятися від доручень що не входять у функціональні обов’язки працівника.

обов’язки:

  • дбати про особисту безпеку і здоров’я своїх колег по роботі;

  • знати та виконувати вимоги з охорони праці, правила поводження з технічними та іншими засобами виробництва;

  • користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

  • проходити у встановленому законодавством графіку навчання, інструктажі та медогляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених обов’язків.

Слід відзначити і той факт, що охорона праці буде ефективною та дійовою тільки у тому випадку, якщо реалізація її заходів буде здійснюватися спільно із органами державного пожежного нагляду, державної автомобільної інспекції, управління екологічної інспекції і обов’язково із санітарною службою.

Комплекс заходів, спрямований на профілактику порушень правил охорони праці являє собою досить складну систему різноманітних напрямків діяльності, основні положення якої будуть викладені у наступних методичних розробках. Однак необхідно відмітити, що однією з невід’ємних складових цього комплексу є контроль за умовами праці, розслідування випадків порушень правил з охорони праці, виробничого травматизму або професійних захворювань. Це також слід вважати профілактикою. Адже детальне обстеження умов праці та розслідування причин, що зумовили виробничий травматизм або професійну хворобу надає можливість попередити повторення таких випадків надалі, визначити винуватців та застосувати до них відповідні санкції.

Основою профілактики виробничих негараздів на місцях є суворе дотримання кожним працівником правил з охорони праці, насамперед тому, що частка негативних наслідків виникає з вини самих виконавців робіт (незнання особливостей трудового процесу, низький рівень культури та відповідальності, алкоголізм та ін.).

У всіх випадках потрібен контроль і тут велике значення має громадськість, громадські інспектори, групи, комісії з охорони праці, уповноважені трудових колективів тощо.
Зокрема комісія з питань охорони праці організовується в колективах (лікарнях) з кількістю працівників понад 50 чоловік за рішенням зборів співробітників та являє собою постійно діючий консультативно-дорадчий орган трудового колективу, що створюється з метою залучення його до співробітництва у сфері управління охороною праці відповідної галузі та формується на засадах рівного представництва від роботодавця та працівників.
Комісія з питань охорони праці:


  • проводить захист прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;

  • аналізує стан безпеки та умов праці на виробництві (в лікарні) і надає відповідні рекомендації роботодавцеві;

  • має право звертатися до керівника (головного лікаря) з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці, встановлювати ступінь вини потерпілого, здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці (забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту, профілактичним харчуванням), приймати участь у вирішенні конфліктних ситуацій у справі охорони праці тощо;

  • очолюється головою, який обирається на її засіданні.


Члени комісії з питань охорони праці виконують свої обов'язки на громадських засадах, свої засідання (рішення) оформляють у вигляді протоколів, один раз на рік звітують про свою роботу на загальних зборах та беруть участь:

  • у розробленні колективного договору між адміністрацією та працівником (розділ "Охорона праці");

  • у роботі постійно діючих комісій з питань атестації робочих місць;

  • у розслідуванні нещасних випадків та інших конфліктних ситуацій з питань охорони праці тощо.

Члени комісії з питань охорони праці мають право:

  • безпосередньо перевіряти стан безпеки і гігієни праці, дотримання працівниками нормативних актів з охорони праці;

  • вносити пропозиції щодо усунення недоліків у сфері охорони праці;

  • вимагати у керівника виробничого (лікарняного) підрозділу припинення роботи у разі створення загрози життю або здоров'ю працівників;

  • вносити пропозиції щодо притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти з охорони праці;

  • бути обраними до складу комісії з охорони праці та бути представниками в судах, в яких слухаються питання щодо порушень охорони праці.

Питання звільнення або заміни членів комісії вирішуються тільки на зборах колективу. Особи, які створюють перешкоди для їх діяльності, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством.

Отже, як видно з викладених матеріалів, питання охорони праці в медицині є досить проблемними та різноманітними. Очевидно, недарма у штаті сучасних лікарень навіть передбачена посада - госпітальний гігієніст. На жаль, через безгрошів'я ці посади практично скрізь вакантні. Проте слід сподіватися на краще, адже об'єднання зусиль адміністрації, фахівців з охорони праці, громадськості та лікарів - госпітальних гігієністів, незаперечно, сприятиме значному покращанню умов праці у медичній галузі та забезпеченню ефективної профілактики виникнення різноманітних виробничих негараздів.


Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці:

  • обираються простою більшістю голосів на загальних зборах колективу підприємства (лікарні) або лікарняного відділення (чисельний склад визначається рішенням загальних зборів із кола осіб, які за службовими обов'язками не відповідають за організацію та безпеку умов праці);

  • проходять навчання з питань охорони праці за рахунок організації та виконують свої обов'язки у робочий час, співпрацюють із комісією з питань охорони праці та керівниками відповідних структурних підрозділів;

  • не рідше 1 разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах, де вони обирались;

  • мають наступні обов'язки:

  • здійснювати контроль за умовами праці, її режимом та особливостями організації відпочинку, використання праці жінок, неповнолітніх та інвалідів;

  • слідкувати за забезпеченням працівників спецодягом, профілактичним харчуванням, мийними засобами тощо;

  • тримати під контролем питання щодо пільг та компенсацій за роботу у важких і шкідливих умовах праці, відшкодування роботодавцем (адміністрацією) шкоди працівникам у разі виявлення порушень їх здоров’я, проходження медичних оглядів та інструктажів, використання коштів на охорону праці тощо.


  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка