Явище соціальної толерантності: конструктивний та деструктивний аспекти проблема



Скачати 177.3 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір177.3 Kb.
#5814
УДК: 159.922.32 Анжела Пасніченко

(Чернівці)

ЯВИЩЕ СОЦІАЛЬНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ: КОНСТРУКТИВНИЙ ТА ДЕСТРУКТИВНИЙ АСПЕКТИ

Проблема розвитку толерантної позиції особистості як життєвої стратегії, яка надає можливість успішної побудови взаємостосунків, збереження внутрішньої рівноваги, набуття гармонії та цілісності, актуальна для багатьох гуманітарних і соціальних наук. Зростання ступеня агресивності на усіх рівнях людського буття – війни, тероризм, національна і релігійна нетерпимість, конкурентно-агресивні патерни поведінки – викликають нагальну необхідність досліджень з метою профілактики цих явищ, тому в останні десятиріччя поняття «толерантності» стало міжнародним ключовим словом у проблематиці миру.

Д.Бродський (2003) озвучив гасло: «Формування сприятливого ставлення до іншого як інакшого – мета кожного соціально відповідального мешканця Землі» [9]. Актуальність цього гасла для Росії обґрунтовувалася тим, що «суспільство досягнуло лише пізньоварварської стадії етико-правової організації», атрибутом якої є орієнтація більшості її населення на «єдність» (тобто, сумісне існування будь-якою ціною) на шкоду задоволенню потреб окремих громадян на життя, впевненість, благополуччя, самостійність, значимість і реалізованість [9, с. 2].

О.І.Дика проблематизує безумовну перевагу толерантності, говорячи, що «ми мирні, поки темні [необізнані]», оскільки толерантність передбачає незнання [4]. Якщо толерантність виступає як терпимість до інакшого, вона, у свою чергу, може «провокувати агресію». Тому, вважає О.І.Дика, толерантність – це лише декларативна позиція з нез’ясованим змістом. Якщо зміст поняття є «розмитим», то можна вкладати будь-який смисл: від «толерантності як всетерпимості (емпатія)» до «толерантності як байдужості (знеохота)» [4].

С.Смирнов висловлює сумнів щодо потужного ресурсу толерантності у вирішенні проблем соціальної напруженості, міжетнічних конфліктів, сепаратизму у суспільстві. Він аналізує постанови російського уряду, де толерантність визначається як «соціальна норма громадянського суспільства, яка проявляється у праві усіх індивідів бути різними, забезпеченні гармонії між різними конфесіями, політичними, етнічними соціальними групами, повазі до розмаїття різних світових культур, народів, готовності до розуміння та співробітництва з людьми, які різняться за зовнішністю, мовою, переконаннями, звичаями та віруваннями» [13, с. 1]. Чи можливо всього за п’ять років дії програми досягнути стан у суспільстві, позбавлений від сепаратизму, національної ненависті. Серед способів формування толерантності: «проведення соціально-психологічної експертизи публікацій, теле- і радіопрограм щодо розпалювання національної та релігійної ворожнечі», «формування у масовій свідомості через ЗМІ позитивного ставлення до толерантності» [13, с. 2].



Аналіз останніх публікацій. У російській психології толерантність вивчається і як психологічний феномен (О.Г.Асмолов, І.Б.Гріншпун, А.О.Реан), і як складова суспільної свідомості (В.О.Лабунська, Т.П.Скрипкіна), як комунікативна установка (В.В.Бойко, М.А.Джерелієвська), як спосіб міжетнічної взаємодії (Г.У.Солдатова), психосемантичний зміст етнічних стереотипів (О.В.Мітіна, В.Ф.Петренко, Є.С.Сухих). Розробляються типології толерантної активності суб’єкта (З.І.Рябікіна, В.Г.Третяк), програми розвитку навичок ненасилля і толерантної поведінки, формування толерантної свідомості (В.С.Магун, Л.А.Шайгерова, О.Д.Шарова).

У зарубіжній психології багато досліджень тематично близькі проблематиці толерантності: механізми і прояви агресії (А.Басс, Л.Берковіц, Х.Хекхаузен), національна, релігійна і расова нетерпимість (Т.Адорно, М.Боуен, Т.Нельсон), розвиток в онтогенезі кооперації та співробітництва (А.Адлер, Л.Кольберг, Ж.Піаже), механізми емпатії зрілої особистості (А.Маслоу, Г.Оллпорт, К.Роджерс, Е.Еріксон). Отже, толерантність – явище багатоаспектне, багаторівневе, тому в залежності від контексту воно наповнюється змістом. Отже, толерантність розуміється як терпимості до іншо-культури, інако-мислення, іно-вірства, що забезпечує існування в межах певних відносин.

Отже, розуміння толерантності складніше, ніж це здається на початку. Сьогодні відсутній єдиний погляд на семантичне визначення цього соціально важливого поняття. Тому метою нашої публікації є аналіз еволюції семантичного значення даного поняття у контексті соціальних змін.

Виклад основного матеріалу. Існують специфічні для багатьох галузей знань поняття толерантності. Екологічна толерантність – здатність організмів переносити відхилення факторів середовища від оптимальних параметрів. Імунологічна толерантність – стан організму, коли він нездатний синтезувати антитіла у відповідь на введення певного антигену. Толерантність до наркотичних засобів і психоактивних речовин визначається як «звикання». А толерантність у хімії дорівнює дифузії – здатності пропускати у міжмолекулярний простір молекули іншої речовини без утворення нових речовин. Толерантність біологічних систем означає нездатність до спротиву зовнішнім для них впливам.

В.О.Ліпатов виділяє різні розуміння толерантності в історичному аспекті: - толерантність як байдужість (позитивні стосунки стосовно релігійних поглядів, метафізичних стверджень, етнічних вірувань, особистих переваг, частина яких зменшується за умов глобалізації); - толерантність як поблажливість (поширена форма в індивідів зі сформованими системами цінностей); - толерантність як розширення власного досвіду, критичний діалог (відбувається процес дифузії культур, їх взаємного доповнення) [6, с. 1].

За О.Г.Асмоловим, толерантність – це норма стійкості до конфліктів, як передумова готовності до компромісів [2]. Є.С.Сухих визначає толерантність у широкому смислі як узагальнену характеристику диспозиційної системи особистості, яка виявляється через здатність особистості терпимо і без протидії сприймати інакші від власних думки, спосіб життя, поведінку та інакші особливості інших людей, якщо це безпосередньо або у найближчій перспективі не загрожує її здоров’ю/життю [14, с. 4]. Толерантність передбачає за іншою людиною право мати своє уявлення про дійсне, при цьому вона не тотожна байдужості, а проявляється у значимій для суб’єкта ситуації.

Д.Бродський визначає такі недоліки подібних визначень [9, с. 3]:



  1. обмежується предметна зона/галузь межами психології;

  2. a priory надається терміну «толерантність» лише позитивна оцінка;

  3. не розкриваються можливості побачити віддалені наслідки вказаної безконфліктності для цілісної системи;

  4. нарешті, використання слова «норма» вводить у пряму оману, оскільки виникає хибне припущення, що окрім толерантності існує лише «інтолерантність» як стан нестійкості до конфліктів.

Діадну класифікацію предметної галузі толерантності долає визначення Д.Бродського, перетворюючи її на чотирирівневу класифікацію: толерантність – це універсальна властивість систем не здійснювати супротив іншим системам, які взаємодіють з ними [9, с. 3]. Толерантність може бути висока і низька (вона вимірюється тією мірою впливу зовнішнього чиннику, яка не викликає спротиву до неї). Якщо толерантність – це терпимість, поступливість, то властивість, протилежна до толерантності – резистентність – це властивість біологічної чи соціальної системи не сприймати контрагента, здійснювати відносно нього опір через можливий чи реальний вплив [9, с. 4].

Толерантність чи резистентність – межові точки діапазону одного й того самого процесу, діапазону дії у відповідь на вплив («дружній» чи «ворожий»). Тому у точці з абсолютною толерантністю у 0 абсолютна резистентність дорівнює одиниці (так, наприклад, надпровідність провідника – це прояв толерантності (+1), а абсолютний діелектрик – об’єкт із резистентністю, яка дорівнює одиниці).

Резистентність і толерантність бувають як конструктивні, так і деструктивні [9, с. 5]: конструктивна толерантність (КТ) – толерантність, яка збільшує ймовірність стійкого існування системи, яка має цю властивість; деструктивна толерантність (ДТ), навпаки, збільшує ймовірність протилежних процесів і результатів. Конструктивна резистентність (КР) – така реакція на зовнішній чинник, яка призводить до збільшення ймовірності існування системи; а деструктивна резистентність (ДР), навпаки, призводить до збільшення ймовірності руйнування самої системи, яка опирається (як алергічна відповідь цілого організму на потрапляння до нього нейтральних агентів).

Відмінність конструктивної психічної толерантності від конструктивної психічної резистентності полягає у здатності до ідентифікації зовнішнього агенту як шкідливого. Конструктивній толерантній соціальній системі для ідентифікації шкідливого агенту потрібні якісно значиміші ключові ознаки, ніж для конструктивно резистентних систем [9, c. 6]. Деструктивну толерантність можна констатувати у випадках, коли система не надає потрібної відсічі небезпечним для неї викликам середовища (наприклад, дистрес, який робить живу систему нездатною для боротьби із додатковими впливами середовища) [12]. Тому конструктивна толерантність – це таке відношення системи до чужорідного, яке дозволяє визначити його значення для неї і (за доцільності) залучити його до структури зв’язків із середовищем без руйнівних наслідків.

Конструктивна резистентність дозволяє успішно (на дальніх рубежах) протистояти руйнівним впливам шкідливих зовнішніх агентів (як імунітет на фізіологічному рівні). Деструктивна резистентність – це таке ставлення системи до зовнішнього агенту, яке створює інтенцію неадекватного (надлишкового) спротиву йому і яке призводить до порушення її функцій ба навіть загибелі (наприклад, «адаптаційний синдром», за Г.Сельє [11]).

В.О.Ліпатов у складі диференційованого розуміння феноменології толерантності виділяє: природну (натуральну) толерантність – відкритість, цікавість, довірливість, яка властива маленькій дитині та не асоційована із якостями «Я» (тип А); моральна толерантність – терплячість, терпимість, яка асоціюється із «зовнішнім Я» людини (тип Б); етична толерантність – прийняття, довіра, яка асоціюється із сутністю чи «внутрішнім Я» людини (тип В) [6]. У своїх проявах толерантність типу В асоційована з тріадою К.Роджерса – безумовним прийняттям, безоцінністю та конгруентністю.

Існує три стратегії відповіді зоологічних/соціальних систем на «іншого» [9, с. 4-5]: І. Конфронтація з агентом – асиміляція/нейтралізація/елімінація – вигнання/знищення агента.

ІІ. Комунікація з агентом – сусідство чи приятелювання/співробітництво/ товаришування/спорідненість з агентом.

ІІІ. Капітуляція перед агентом – збігання від агенту/підкорення йому.

Суб’єктивний смисл існування соціалізованого людського індивідууму залежить від рівню його соціальної самосвідомості: а) від спільноти, з якою він себе ідентифікує, та від б) тієї потреби, яка ним самим формулюється як вища. На думку С. Кургіняна [5, с. 20], як тільки люди досягають благополуччя, індивідуалізму у «невтішному світі», в їхніх серцях оселяється «смертна хвороба», ретельний аналіз якої міститься в екзистенціалістів. Тому, як тільки вітчизняне суспільство досягло певного рівню благополуччя, як тільки воно індивідуалізувалося, як тільки зник спільний «двір», комунальні квартири, бараки, як тільки зникла індустріальна спільнота – з цього моменту ця екзистенційна хвороба підсилилася стократ, оскільки був втрачений імунітет до неї [5, c. 21-22]. Виникла «втома смислу», яка і породила відсутність імунітету у суспільства [5, с. 61].

Смислові утворення виконують роль стержня, на якому тримається будь-яка діяльність людини, без них вона неможлива. Відомі так звані «екзистенційні неврози», коли людина втратила сенс життя, при цьому вона усе може робити, у всьому здатна бути успішною, проте людина безсило опускає руки, начебто маріонетка, яку ніхто не тримає [8, с. 29]. Смислові утворення не є чимось швидкоплинним, пише М.Миронова, оскільки це «згусток життя», проте, з іншого боку, смислова структура в цілому не є статичним утворенням, вона динамічна. Смисловий стрій – це не багаж, здобутий раз і назавжди, у будь-яку мить людина може зробити невірний крок, впасти [8, с. 31].

Кожний історичний період має свою «актуальну зону» історичних смислів. Тепер в історію людства «вклинюється» ступінь, який відповідає гуманістичному смисловому рівню свідомості. Отже, зоною актуального розвитку історичних смислів є «ділянка», яка відповідає гуманістичному рівню смислової сфери чи ступеню «індивідуалізації» в онтогенезі [8, с. 37]. За Д.Бродським, конструктивна соціальна толерантна установка індивідуума на іншого як інакшого сприяє вдосконаленню кооперації у людському суспільстві. А деструктивна соціальна толерантність – це установочна толерантність, носії якої, не усвідомлюючи, створюють умови для руйнування кооперації у людському суспільстві, сприяючи розвиткові деструктивної соціальної резистентності – поширенню настроїв тривожності, недовіри, ненависті між різними соціальними групами [9, с. 8]. Ствердженню кооперативного начала в індивідуумі та суспільстві присвятив свої основні праці А.Адлер [1]. Отже, деструктивна світоглядна толерантність індивідуума виражається у незавданні ним морального, політичного, юридичного та військового опору силам, що є носіями деструктивної світоглядної резистентності (а саме: злочинцям, расистам, радикальним анархістам та тоталітаристам), зменшуючи ймовірність існування як себе самого, так і систем, до яких він входить як частина [9, с. 9].

Для конструктивно-резистентної людини у якості підстави для опору достатньо брехливих звинувачень чи прямих образ на свою адресу чи інших осіб, яких переслідують несправедливо. Для носіїв же конструктивної толерантності достатньою підставою опору можуть бути лише заклики до насилля та саме насилля. Деструктивно-толерантно налаштовані особи взагалі не схильні бачити загрозу, навіть коли вона виявляється у насиллі. У межових випадках вони виправдовують навіть власне знищення (як бабуся, яку «не встиг» зарізати онук, за українськими кримінальними новинами від 3.12.2008 р.). Носії деструктивно-резистентної установки сприймають насторожено та вороже саму наявність мінімально відмінних від себе людей та намагаються вибудувати превентивний захист у відповідь на нейтральні впливи [9, с. 9].

Табл. 1. Типи соціальної толерантності/резистентності [9, с. 9]

Визначальні критерії

Нічого

Усе

Неможна

ДСР: «Нічого неможна, навіть те, що можна» -

«Усі вороги, навіть друзі»



КСТ: «Усе можна окрім того, чого неможна» -

«Усі друзі, окрім ворогів»



Можна

КСР: «Нічого неможна крім того, що можна» -

«Усі вороги, крім друзів»



ДСТ: «Усе можна, навіть те, чого неможна» -

«Усі друзі, навіть вороги»



У табл. 1 Д.Бродський (слідом за Д.Рідом) описав чотири типи сприймання соціального контрагента, які відповідають чотирьом типам установок на оцінку інших і чотирьом типам нормативних установок на іншого. Психологічні передумови конструктивної соціальної толерантності (КСТ), які характеризують морально-повноцінну людину, за Д.Бродським [9, с. 10]:


  • Установка впевненості, а не тривожності (так, збільшення ступеня тривожності слугує суттєвим чинником, який знижує ступінь КТ);

  • Установка на опанування середовища, не на прилаштування до нього;

  • Установка на колективізм, а не на індивідуалізм в усіх його формах (ескепізм – «Від людей» як захисна стратегія, за К.Хорні, егоїзм – «Проти людей», за К.Хорні, альтруїзм – «До людей», за К.Хорні [10, с. 35; 15]. Ці три установки відхиляють етику дитини від нормального напрямку);

  • Установка на реалізм як основа для оцінки ймовірності реалізації власної індивідуальності (а не цинізм, скептицизм, романтизм, фанатизм);

  • Установка на людство як систему впевненості індивідуума для задоволення власної потреби в ідентичності існування (тобто загальнолюдська самоідентифікація, а не зі спільнотами меншого масштабу);

  • Установка на цивілізованість (а не дикість, варварство) у вирішенні проблеми справедливого поділу ресурсів;

  • Етико-правова установка індивідуума на парламентарність, а не тоталітарність чи авторитарність як засіб обґрунтування меж діяльності іншої особи чи соціуму.

Кожна вказана установка, за Д.Бродським (2002), є лише необхідною умовою, проте недостатнім підґрунтям для конструктивної соціальної толерантності. А парламентарна етико-правова установка інтегрує весь наявний позитивний досвід індивідуума, і тому є достатньою умовою для КСТ [3].

Є.С.Сухих досліджувала соціально-перцептивний стиль як особливість особистості, яка обумовлює її толерантність/інтолерантність [14]. Було встановлено, що соціально-перцептивний стиль толерантних досліджуваних відрізняється більшою когнітивною диференційованістю. Крім структурних розрізнень системи конструктів толерантних та інтолерантних особистостей різнилися за змістом. Були виділені різні типи толерантності – «адаптивна» і «конструктивна», в основі яких знаходяться різні ціннісні орієнтації [14, с. 8]. Так, основу адаптивної толерантності складає прагнення особистості зберігати позитивні стосунки з навколишніми, поважати традиції та уникати конфлікту. «Конструктивна» толерантність будується на прийнятті розрізнень та повазі прав та свобод особистості, як власної, так і іншої людини [14, с. 9].

Толерантні досліджувані характеризувалися перевагою цінностей доброти (за даними кореляційного аналізу, r=0,45), універсалізму (r=0,39), самостійності (r=0,47) (за переліком цінностей Ш.Шварца [16]), інтернальністю локусу контролю (r=0,58) і такими особливостями соціально-перцептивного стилю, як когнітивна складність (диференційованість), відкрита пізнавальна позиція, висока потреба у пізнанні і відсутність виразної оцінності, та від’ємна кореляція із цінністю влади (r= – 0,52), за Шварцем [14, с. 18].

Для суб’єктів з виразним оцінним соціально-перцептивним стилем (тобто домінуванням афективно-оцінних конструктів сприймання) притаманні нижчі показники толерантності. Тому оцінність соціально-перцептивного стилю розглядається як показник (предиктор) інтолерантності комунікативних установок [14, с. 9]. Особливості інтолерантних особистостей – екстернальність локусу контролю, домінування цінностей влади, досягнень, гедонізму (за переліком цінностей Ш.Шварца) у поєднанні з меншою когнітивною диференційованістю і виразною оцінністю соціально-перцептивного стилю [14, с. 10]. Оцінний тип категоріальної структури свідомості, за А.А.Лузаковим, свідчить про схильність виділяти в об’єкті такі його риси, які дозволять суб’єкту одразу визначити однозначне ставлення до цього об’єкту [7].

Авторитарну особистість описують її як нетерпиму, схильну до упереджень (Т.Адорно, Г.Оллпорт), тобто інтолерантну. Мислення такої особистості характеризується категоричністю, воно організоване за принципом «або-або», «чорне-біле» (B.Altemeyer, M.Rockeach, S.Fiske, А.А.Лузаков, М.О.Холодна). За експериментальними даними, на схильність до упереджень впливають такі когнітивні особливості, як низька потреба у пізнанні (J.Cacioppo, R.Petty) і потреба у структурі та завершеності (A.Kruglanski, Z.Kunda).

За результатами дослідження Є.С.Сухих, показники рівню толерантності у жінок дещо вищі, ніж у чоловіків. А респонденти у віці 25-45 років демонструють вищій рівень толерантності, ніж респонденти у віці 18-24 роки [14, с. 15]. Факторні рішення значимості конструктів для толерантних та інтолерантних досліджуваних представлені у табл. 2.:



Табл. 2. Семантичні фактори толерантних/інтолерантних досліджуваних

F

Толерантні

Інтолерантні

1.

«дружність» 40%

«дружність, оцінка» 51%

2.

«впевненість, активність» 46%

«впевненість, войовничість» 39%

3.

«впертість, принциповість» 14%

«впертість, самоконтроль» 6%

4.

«м’якість, легковірність» 8%

---

Умовні позначення: % - процент вичерпання фактором загальної дисперсії

У назвах факторів відображено узагальнений психологічний зміст, який свідчить про розвиненішу соціоперцептивну систему толерантних особистостей [14, с. 15]. «Неоцінні» толерантні респонденти оцінюють себе як дружніх, відкритих, менш войовничих та більш пристосованих, м’яких. «Оцінні» інтолерантні суб’єкти сприймають себе як менш дружніх, але більш войовничих, принципових, жорстких, тобто «оцінність» пов’язана з більшою категоричністю, «пристрасністю», упередженістю сприймання [14, с. 18].

Психологічний зміст соціоперцептивних конструктів, якими оперують інтолерантні суб’єкти, характеризуються більшою фіксацією на стильових характеристиках партнера (як передбачення ситуативної комфортності спілкування), ніж на сутнісних характеристиках його особистості. Толерантним суб’єктам властиво більше звертати увагу на змістові частини характеру партнера, які забезпечують не стільки ситуативну зручність спілкування, скільки прогноз довготривалого співробітництва [14, с. 25].

Толерантні люди орієнтовані на стосунки і зв’язки з іншими людьми, і водночас на відносну незалежність. У працях Г.Оллпорта, А.Маслоу згадується про подібне поєднання самодостатності, незалежності та прагнення до гармонійних стосунків з іншими людьми, що характеризує зрілих, самоактуалізованих особистостей. Толерантні люди орієнтовані шукати та знаходити баланс між власними інтересами та інтересами навколишніх, проте реалізація цієї переваги потребує більшої праці розуму та почуттів, і тому психологічно є більш «витратною» [14, с. 19]. Досліджувані з «конструктивною толерантністю» описують природу людини не дуже оптимістично, відзначаючи разом із позитивними і негативні якості, що Є.С.Сухих трактує як схильність до реалістичніших суджень. Вони вважають, що людина достатньо ледача, егоїстична, ірраціональна, при цьому може бути доволі стійкою до соціальних впливів, і до негативних так само, вона вільніша та її доля не визначена наперед. Здатність визнавати існування різних аспектів людської психіки, прийняття від’ємної частини «Я», згідно К.-Г.Юнга, Р.Асаджіолі, А.Маслоу та К.Уїлбера, є показником зрілості особистості.

Причини формування деструктивної соціальної резистентності можуть бути об’єктивні (різноманітні несприятливі природні та соціально-економічні обставини: напр., втрата вихователя через його хворобу або смерть) та суб’єктивні (масові настрої та політичні рішення). Тому потрібно інформаційно озброювати молодь у питаннях, які дозволять усвідомлено керувати процесом особистісного зростання юнаків.

Висновки. Отже, отримані дані підтверджують судження багатьох авторів про неоднозначність і складність проявів феномену толерантності. За часів першого використання терміну «толерантність» для пояснення міжособистісних і міжгрупових відносин відбулися суттєві зміни у суспільстві, що позначилося на глобальній трансформації лексичного значення цього поняття: від толерантності як байдужості – до толерантності як поблажливості, і нарешті – толерантності як розширенні власного досвіду, критичного діалогу.

Проте це поняття сьогодні несе не лише позитивне значення, оскільки толерантній поведінці протистоїть не лише «інтолерантна», а й «резистентна» поведінка як несприйняття впливів ззовні. У цьому контексті толерантність отримує як конструктивний, так і деструктивний аспект, в залежності від здатності зберегти власну цілісність. Можна утворити шкалу розвитку толерантності, де будуть відзначатися пункти: деструктивна толерантність – інтолерантність – адаптивна толерантність – конструктивна толерантність. Сьогодні варто докладати зусиль для переспрямування понятійного вектору у бік усвідомлення толерантності у контексті розширення власного досвіду, критичного діалогу.



Список літератури:

  1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии / Альфред Адлер. – М.: НПО «Прагма», 1993.

  2. Асмолов А.Г. Толерантность от утопии к реальности / Александр Григорьевич Асмолов // На пути к толерантному сознанию. Сборник. – М.: Смысл, 2000. – С. 5-7.

  3. Бродский Д. Некоторые психологические основы социальной толерантности / Дмитрий Бродский // Права ребёнка и толерантность. Использование сообщества в рамках обучающего процесса. – Ростов н/Дону: Дана, 2002. – С. 142-159.

  4. Дика О.І. Дослідження проблеми толерантності: Доповідь на засіданні Чернівецького обласного філософського товариства, 24 жовтня 2008 р. / Олена Іванівна Дика. – Чернівці: ЧОФТ, 2008.

  5. Кургинян С. Суть времени – 38 [Електронний ресурс] / Сергей Кургинян. – 25.10.11 // Режим доступу: // http://oper.ru/news/print.php?t=1051609022.

  6. Липатов В.А. Семантические подходы к определению социальной толерантности [Електронний ресурс] / Вячеслав Александрович Липатов. – 19. 06.2008. – 4с. // Режим доступу: http://www.religare.ru/2_55331_1_21.html.

  7. Лузаков А.А. Личность как субъект категоризации в межличностном познании: взаимодействие когнитивных и ценностно-мотивационных структур: дис. ... доктора психол. наук : 19.00.01 / Лузаков Андрей Анатольевич. – Краснодар, 2008. – 389 с.

  8. Миронова М. Построение лестницы развития/регрессии в христиански-ориентированной психологии / М.Н.Миронова // Московский психотерапевтический журнал. – 2003, № 3. – С. 26-73.

  9. Очерки психологии мировоззрения как основы просветительской практики (опыт материалистического исследования основ этического сознания) [Електронний ресурс] / Дмитрий Бродский. – М., 2003. – 20 с. // Режим доступу: http:feetbackgroup.narod.ru/findman/ocherki.htm.

  10. Пасніченко А.Е. Диференціальна психологія: Методичні рекомендації / Анжела Едуардівна Пасніченко. – Чернівці: Рута, 2002. – 84 с.

  11. Селье Г. Очерки об адаптационном синдроме / Ганс Селье. — М.: Медгиз, 1960. — 255 с.

  12. Селье Г. Стресс без дистресса / Ганс Селье. – М.: Прогресс, 1979. – 123 с.

  13. Смирнов С. Почем толерантность? [Електронний ресурс] / Степан Смирнов // Завтра. – № 38 (407), 18.09.2001. – 2 с. – Режим доступу до журн.: http://www.zavtra.ru/cgi/veil/data/zavtra/01/407/43.html.

  14. Сухих Е.С. Социально-перцептивный стиль и диспозиции личности как факторы толерантности: автореф. дисс. на соиск. учён. степени канд. психол. наук: спец. 19.00.01 «Общая психология. История психологии» / Екатерина Станиславовна Сухих. – Краснодар, 2006. – 25 с.

  15. Хорни К. Невроз и личностный рост (борьба за самореализацию) / Карен Хорни. – СПб.: Б&К, Восточно-европейский институт психоанализа, 2000.

  16. Schwarts S.H., Sagiv L. Identifying Culture Specifics in the Content and Structure of Values // Journal of Cross-Cultural Psychology. – 1995, Vol. 26 (1).

Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789 -> 862
123456789 -> О. А. Поцулко психологія управління навчально-методичний комплекс для студентів заочної форми навчання спеціальності «Менеджмент організації»
123456789 -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни державний вищий навчальний заклад донецький національний технічний університет
123456789 -> Євген Бойко, Володимир Шпортій
123456789 -> Навчальний посібник Укладачі: Н. Г. Матейчук, О. П. Степаненко чну 2014 ббк 88. 8
862 -> Української державної академії залізничного транспорту Кафедра «Соціально-гуманітарних дисциплін»

Скачати 177.3 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка