Яремчук С. С. Релігійність молоді: сутнісні характеристики та специфіка прояву



Скачати 227.18 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір227.18 Kb.
УДК316.74:2

Яремчук С.С.

РЕЛІГІЙНІСТЬ МОЛОДІ:

СУТНІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА СПЕЦИФІКА ПРОЯВУ

У статті обґрунтовуються складові релігійності та критерії її вимірювання на прикладі емпіричного дослідження студентської молоді. Розглядаються особливості прояву релігійності саме цієї категорії людей. Звертається увага на суперечливості багатьох характеристик релігійності та необхідності комплексного аналізу зазначеного явища.



Ключові слова: релігійність, молодь, Чернівці, віра, конфесійна ідентифікація, церква, релігійна свідомість, культова поведінка, православ’я.
Соціологія релігії виникла практично одночасно із самою соціологією, і важко знайти її представників, які тією чи тією мірою не цікавилися б релігією. Наразі головне завдання сучасних соціологів релігії полягає у визначенні соціологічного вимірювання релігії, іншими словами – вимірювання релігійності. «Релігійність» є базовим поняттям для соціологічного дослідження релігії та набуття емпіричних даних. Його застосовують для опису індивідів і спільнот, які перетворюють речі і трансцендентні сутності на предмет віри і поклоніння, приймають як істинні певні віровчення і дотримуються їх настанов. Специфіка цього поняття полягає в тому, що, на відміну від поняття “релігія”, яке фіксує наявність суспільної підсистеми, що складається з релігійних інститутів і спільнот, релігійних відносин і релігійної свідомості, воно фіксує міру впливу релігії на свідомість і поведінку індивідів і соціальних груп.

Дослідження релігійності здійснюються як у зарубіжній, так і у вітчизняній соціології. Серед сучасних дослідників, які висвітлюють проблематику релігійності можна назвати Н. Балабанову [2], Б. Вілсона [4], В. Гараджу [5], А. Колодного [1], М. Паращевіна [7], Л. Рязанову [8; 9], Ю. Синеліна [11] та ін. Науковці розробляють схеми, які фіксують вимірювання релігійності, її критерії. Уважається, що розроблені критерії релігійності допоможуть соціологові відокремити віруючих від невіруючих, а також визначити якість їхньої віри. Утім визначення, яке б задовольняло всіх, і досі немає. Більшість соціологів релігії, які працюють над поняттям “релігійності”, в її визначенні виходять із того, що вона сформована з багатьох складових. Тому вони пропонують при вимірюванні релігійності використовувати кілька критеріїв.

На думку Л. Рязанової, «релігійна ідентичність складається через низку процедур, що утворюють певний ранговий ряд. Перш за все людина визначає себе як релігійну або ні, при цьому головний показник – віра в Бога. Потім відбувається конфесіональне співвіднесення, залучення до конкретного комплексу, системи релігійних відносин. При цьому припускають, що індивід набуває релігійної компетентності, інтеріоризує релігійні цінності й у своїй поведінці, керується відповідними нормами» [9, с. 120]. Отже, вона виокремлює чотири ознаки релігійності, нерівноцінні за своїм місцем і значенням: 1) віру; 2) віросповідальну поінформованість; 3) участь у релігійних практиках і позакультовій релігійній діяльності; 4) вплив релігійних цінностей і норм на соціальну поведінку. Віруючих, у релігійності яких діють усі чотири її індикатори, прийнято називати воцерковленими.

Широкий підхід до вивчення релігійності передбачає зведення усіх критеріїв до двох – релігійної свідомості та релігійної поведінки. Хоча це таки дещо знецінює отримані результати, саме ці критерії у процесі збирання і зіставлення фактів релігійної свідомості та поведінки дають змогу сконцентрувати типологічні характеристики релігійності. Їх можна розглядати з позиції статики і динаміки досліджуваного питання або віри і справ, які нею обумовлюються.

З метою емпіричного дослідження критеріїв релігійності та їхнього впливу на свідомість особистості Центром соціологічних досліджень Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича у рамках роботи над кафедральною науковою темою «Міжетнічні та міжконфесійні відносини в контексті суспільних трансформацій: соціологічний вимір» було проведене соціологічне опитування студентів ЧНУ ім. Ю.Федьковича (денної форми навчання). Обсяг вибіркової сукупності склав 465 респондентів, з яких 278 (59,8%) дівчат і 187 (40,2%) юнаків. Для збору інформації застосовувався метод анкетного роздаткового опитування. Тип вибірки: кластерна – систематичним методом було відібрано 32 академічні групи на 14 факультетах університету, у яких було здійснено суцільне опитування. Польовий етап дослідження тривав з 12 по 22 травня 2009 р.

Отже, мета цієї статті – провести аналіз критеріїв релігійності та специфіки їх прояву серед студентської молоді на прикладі емпіричного соціологічного дослідження.

У часи, коли Церква не була відділена від держави, релігійність передусім вимірювалася через офіційні дані щодо віросповідання та здійснення церковних обрядів [5, с. 321]. Наразі у світовій статистиці немає офіційних даних про чисельність віруючих у структурі населення. Подається лише інформація про кількість релігійних конфесій, релігійних центрів, громад, храмів, молитовних будинків, представників церковної ієрархії, духовних навчальних закладів, недільних шкіл, релігійної преси та літератури, монастирів тощо. Тому рівень емпіричних показників релігійності вимірюється передусім шляхом самоідентифікації, хоча ця суб’єктивність створює об’єктивні труднощі при визначенні справжнього релігійного складу населення.

Найширший, майже аморфний погляд на релігійність демонструє Інститут Дж. Геллапа у США. За його типологією, належність до категорії “релігійні” передбачає віру принаймні в який-небудь універсальний дух. От чому за даними цього інституту 1952 р. віруючих у США було 99%, 1969-го – 98%, 1984-го – 95%. Згідно цих даних США можна вважати країною віруючих людей. При цьому, якщо 94 % людей вірять у Бога, 71 % – у загробне життя, то лише 40 % регулярно відвідують церкви [8, с. 377]. Існує певна суперечність між особистими релігійними переконаннями та конкретною релігійною поведінкою.

Зрозуміло, що занадто загальні визначення, які пояснюються значною мірою складністю аналізованого явища, не можуть слугувати підґрунтям змістовного аналізу. Тому в американській соціології існує інший напрям, який обмежується під час дослідження релігійності вивченням ставлення індивіда до релігії (Лінденфельд). При цьому, здебільшого, використовують анкети й інтерв'ю, в яких респонденти самі себе характеризують як релігійних або нерелігійних. Зауважимо. що і в цьому разі можливі серйозні суперечності між релігійною самоідентифікацією і реальною поведінкою.

Рівень релігійності студентів ЧНУ за цим показником перевищує 90%. Розподіл відповідей на запитання: «ЯКИМИ Є ВАШІ РЕЛІГІЙНІ ПЕРЕКОНАННЯ?», на яке відповіли 91% респондентів, виглядає таким чином: 9,7% – глибоко віруючі, регулярно відвідують храм (молитовний дім, синагогу тощо), дотримуються в житті релігійних приписів; 68,2% – віруючі, послідовники конкретної релігії, іноді відвідують храм (молитовний дім, синагогу тощо); 15,3% – віруючі, але не сповідують конкретної релігії; 3,3% – байдужі до релігії та церкви; 2,6% – переконані атеїсти.

Такий рівень релігійності насамперед обумовлений сімейним вихованням та активною діяльністю релігійних організацій. Близько 90% опитаних зазначили, що вони так чи інакше виховувалися вдома у релігійному дусі, а основну інформацію про релігію отримують від батьків (68,2%) і представників Церкви (58,5%), значну її кількість надають інші суспільні канали – ЗМІ (31,6%), коло спілкування (21%), заклади освіти (16%). Високим можна вважати власний інтерес молоді до релігії (близько 30%). Отже, релігійність молоді не є стихійною.

При цьому слід пам'ятати, що ми створюємо дещо ідеалізовану модель релігійності. Лише аналіз історично-конкретних конфесій дасть підстави стверджувати, що частині їх властивий культовий традиціоналізм, у якому значну вагу має обрядовість і ритуалізм, для інших – неабияку цінність становлять індивідуальні, релігійні переживання, які досягаються специфічними практиками, треті понад усе цінують можливість послідовників утілювати в життя релігійні заповіді та настанови.

Тому Інститут соціології НАН України у моніторингових дослідженнях групу віруючих розбиває за конфесіональними ознаками, виокремлюючи найвпливовіші у країні конфесії. Зважаючи на домінування православної релігійності в Україні, а також переважання кількості “православних” над “релігійними” в окремих опитуваннях, варто зупинитися на дискусійному аспекті православної ідентичності.

Одна з серйозних проблем – це ідентифікація респондентів, які називають себе православними, мало знайомих із православною, а іноді і з християнською догматикою, котрі рідко відвідують церкву, в думках яких панує релігійний синкретизм і конфесійна еклектика. Тому при складанні інструментарію доцільно застосовувати питання щодо визначення конфесійної ідентичності, довіри до церкви, її статусу у суспільстві тощо.

Відповідно, наступним критерієм релігійності виступає конфесійна самоідентифікація, яка має більше об’єктивності порівняно з попереднім критерієм. При цьому суб’єктивність не полишає і цю ознаку у тому ракурсі, що конфесійна самоідентифікація іноді фіксується незалежно від особистої релігійності респондентів, оскільки з тією або іншою історичною релігією ототожнюють себе носії різних типів релігійного світогляду. Ці тези підтвердили і результати нашого дослідження, де 76,8% позначили свою приналежність до православ’я, 10,3% – до греко-католицизму, 1,9% – до протестантизму, 0,9% – до римо-католицизму. При цьому, за конфесійною самоідентифікацією православними себе визнали більше, а протестантами менше, ніж про це свідчать дані державної статистики.

Парадоксальними, але водночас очікуваними є дані щодо православно-конфесійної ідентифікації. За результатами нашого опитування, 47% з респондентів, які визначають себе як православні, не ідентифікують себе з конкретною православною церквою, а заявляють, що вони «просто православні». Водночас про свою належність до УПЦ заявили 25,2% православних, а до УПЦ КП – 23,9%, хоча офіційна статистика, як по Україні, так і по Чернівецькій області, зовсім інша. Зокрема, кількість парафій УПЦ на Буковині в декілька разів перевищує кількість парафій УПЦ КП (УПЦ – 411, УПЦ КП – 157).

Існує декілька пояснень цього явища, основні з яких такі:

1) люди відносять себе до православ’я за традицією, оскільки воно історично вважається традиційною релігією українців;

2) це певний захисний механізм, через який людина виражає своє ставлення до церковного розколу;

3) це наслідок релігійної індиферентності.

На підтвердження гіпотези про традиціоналізм при визначенні своєї конфесійної належності було поставлене контрольне запитання: «ВАША НАЛЕЖНІСТЬ ДО ПЕВНОГО ВІРОСПОВІДАННЯ ЗУМОВЛЕНА…(будь-яка кількість варіантів)», на яке понад 40% респондентів заявили «традиції свого народу» як чинник своєї релігійної мотивації. Цей фактор займає другу позицію, попереду йде, зрозуміло (пряма асоціація), такий чинник, як «віра в Бога». Характерною для молоді можна вважати невідповідність між релігійною ідентифікацією (понад 90%) і внутрішньою потребою у релігії (лише 36%).

Наступний критерій релігійності – релігійна свідомість, яка складається з релігійної поінформованості та інтенсивності віри. При цьому, як зазначає Л. Рязанова: 1) міра релігійної поінформованості різних людей може істотно варіюватися; 2) інтенсивність віри не є прямим наслідком релігійної поінформованості. Людина, яка має богословську освіту; індивід, що пройшов катехизацію; віруючий, який лише відвідує церковні служби, за наявністю своєї релігійної свідомості істотно відрізняються. І якщо перші два типи мають доволі цілісну картину світу (хоча й вони можуть знати не все і не достатньо глибоко), то стосовно третього типу варто пам'ятати, що повсякденна релігійна свідомість характеризується найчастіше розпливчастістю, нечіткістю, суперечливістю складових компонентів [8, с. 378].

Ряд питань нашого дослідження стосувалися інформованості респондентів щодо релігійних питань. Так, зокрема, питання «Чи вірите Ви у Бога?» може корелювати з вимірюванням рівня релігійності у попередніх питаннях і підтверджує, що віруючих людей серед студентів ЧНУ – понад 90%. Також більшість опитаних вірить в існування душі (93%), релігійні дива (89%), в існування раю (84%), диявола (77%) і пекла (79%), у чудотворну силу святих реліквій (83%).

Несподіваними виявилися результати щодо віри у воскресіння мертвих (57% з 65% тих, хто відповіли) і друге пришестя Христа (75% із 60% тих, хто відповіли). По-перше, відповіді на них дали менше респондентів, ніж на попередні. По-друге, перевага віруючих у ці догмати не вважається надто суттєвою, наприклад, 57% проти 43% віруючих у воскресіння мертвих, хоча це є один із ключових постулатів християнства (входить у Символ віри, який проголошується на кожній літургії).

Крім цього, серед питань було запропоновано два контрольних – про передбачення астрологів (вірять 24%) і переселення душ (реінкарнацію) (вірять 39% із 61% тих, хто відповіли). Як відомо, християнська церква виступає проти першого і не вірить у друге. Результати опитування засвідчили, що студенти обізнані з цими питаннями.

Аналіз відповідей на запитання щодо поінфомованості про релігійні норми засвідчив, що більшість респондентів ідентифікують себе знавцями у цьому, зокрема на відкрите запитання «ЩО ВИ РОЗУМІЄТЕ ПІД СЛОВОМ «ГРІХ»?, дали відповідь 85% респондентів. На запитання: «ЧИ ВІДОМІ ВАМ РЕЛІГІЙНІ НОРМИ (ЗАПОВІДІ, ПРИПИСИ) ВАШОЇ ЦЕРКВИ?» 73,5% респондентів дали ствердну відповідь. На запитання «ЧИ ВІРИТЕ ВИ У ТЕ, ЩО БОГ КАРАЄ ЗА ГРІХИ?» (відповіли 82% респондентів) – вірять 91% і не вірять 9%.

Отже, серед студентів ЧНУ можна засвідчити добрі знання про рай, пекло, дива, гріх та подібні речі, які стосуються повсякденного життя людини і погана обізнаність про догматичні аспекти релігії. Це можна пояснити каналами отримання інформації, серед яких домінують батьки, представники Церкви та засоби масової інформації, які загалом не торкаються питань догматики. Водночас самоосвітою займається лише близько третини опитаних.

Теза про те, що інтенсивність віри не є прямим наслідком релігійної поінформованості, має безліч прикладів. Фахівець у царині релігієзнавства може бути всебічно поінформованим і при цьому цілком невіруючим, навіть атеїстом, а щиро і глибоко віруюча людина може погано знати Біблію, обмежуючись тільки молитвословом. Інтелектуальні здібності та прагнення одержувати інформацію щодо людського співтовариства властиві далеко не всім. Отже, вважаючи наявність релігійної свідомості одним із головних критеріїв релігійності, ми маємо вирізнити в ньому релігійну поінформованість, тобто певну релігійну онтологію й антропологію, а також наявність самої релігійної віри.

Релігійна віра, яка є різновидом віри взагалі, виступає базовою ознакою релігії і предметом емпіричного дослідження. Вона є дуже багатогранним явищем, якому присвячено тисячі праць у різних галузях знань: від теології до математики. Будь-яка людина має віру як «здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр. 11:1) з приводу священного або не священного. По суті, релігійна віра не потребує емпіричної верифікації, обґрунтування чи підтвердження інструментами науки.

Віра, за словами В.Соловйова, «означає визнання чого-небудь істинним із такою рішучістю, яка перевищує силу зовнішніх фактичних і формально-логічних доказів. Це не означає, що істини віри не підлягають жодним доказам, а означає лише, що сила віри залежить від особливого самостійного психологічного акту, який не визначається цілковито емпіричними і логічними доказами» [8, с. 379]. Підґрунтя віри перебуває глибше за знання і мислення, вона стосовно них є фактом первинним, а тому і сильніша за них, вважає філософ. «Вірю, тому що абсурдно», – говорить Тертулліан, і в цьому проглядається непохитність віри: нехай абсурдно, нехай неможливо, нехай усупереч усім законам природи, але вірю й усе, позаяк об'єкт моєї віри принципово ірраціональний. Ніякий розвиток науки і збагачення знання не можуть знищити віру, на що указував І. Кант [8, с. 380].

На думку П. Сорокіна, наукові знання заступають місце релігійних уявлень, але вірування, витиснені з однієї царини, знаходять собі місце в інший, і людина не стає ані більш логічною, ані більш раціональною. Віра спирається на почуття й емоції людини, і якщо ідеологія, догми відповідають потребам людини, то вони будуть прийняті.

На нашу думку, в якості критерію інтенсивності віри доцільно застосувати поняття «відданість», під яким розуміється те, що людина може зробити заради Бога. Найяскравішим прикладом сили віри у Біблії є розповідь про Авраама, коли він приносив у жертву свого сина. Але визначення «відданості» є дуже проблематичним у нормальних умовах, а тим більше – вербально. Для її адекватного виміру потрібні екстремальні умови. З історії відомо багато прикладів, коли люди заради Бога робили вчинки, які можна вважати подвигами.

Важливою складовою релігійності виступає релігійний досвід, глибина релігійних почуттів і переживань. На думку С. Булгакова, основним є мінімальний досвід віри, зустрічі Бога з людиною в живому особистому досвіді: релігійний «досвід кожної окремої людини не дає змоги відчути всю повноту релігії, але буває достатньо живого дотику до релігійної реальності, який дається вірою, в одному лише місці, і тоді приймається як постулат, як надія, як шлях, і весь інший зміст релігії, всі її обітниці. Хто одного разу зустрів Христа Спасителя на своєму особистому шляху і відчув Його божественність, той одночасно прийняв і всі основні християнські догмати – і про народження від Діви, і про боговтілення, і про пришестя у славі, і про пришестя Утішителя, і про Св. Трійцю. Тому цілком не має потреби кожному в своєму особистому досвіді віри мати весь зміст певного релігійного вчення, подібно до того, як немає необхідності для того. щоб збагнути природу науки, пройти весь науковий шлях людства на своєму особистому досвіді, достатньо пізнати її на окремому випадку» [11, с.93]. Утім, релігійний досвід також дуже важко піддається емпіричній верифікації.

Певною мірою можна вербально виміряти інтенсивність релігійної віри через ієрархію ціннісних орієнтацій. Людині притаманна потреба в цінностях, які б визначали абсолютну межу допустимого в повсякденному ставленні до людей, тварин, предметів, природних і надприродних явищ. Священне є невід'ємним атрибутом людської свідомості, оскільки людина завжди шукає щось позараціональне, що може стати авторитетним джерелом формування цінностей. Соціальний вплив соціальних ролей, норм і референтних груп (завдяки яким відбувається засвоєння колективних уявлень через традиції, діяльність церковних інституцій, систему виховання) є елементом процесу сакралізації життя та його виявів.

Опитування чернівецьких студентів підтвердило результати інших досліджень з цієї проблематики. Домінуючими цінностями є сім’я, здоров’я, друзі, повага, робота, матеріальна забезпеченість. Очікуваним, якщо враховувати сучасну соціально-політичну ситуацію, було ставлення молоді до політики: лише чверть студентів указала на її важливість. Це свідчить про відчуження молоді від політики та негативні процеси у розбудові демократії і громадянського суспільства в Україні.

Головним критерієм релігійності у соціології релігії вважається культова поведінка (діяльність), яку ще називають релігійною, церковною, обрядовою, ритуальною. Ця позиція ґрунтується на думці, що показником віри є конкретні справи. На відміну від релігійної свідомості, цей вияв релігійності можна спостерігати конкретніше. Саме його найчастіше фіксують за допомогою методів кількісного та якісного аналізу. У Радянському Союзі цей критерій релігійності також вважався основним, внаслідок чого основний акцент антирелігійної і антицерковної діяльності влади був спрямований саме на прояви релігійної діяльності.

Культова поведінка виражає ступінь прийняття релігійних цінностей віруючими. Вона може виражатися в кількох формах: 1) участі індивіда у спільних культових діях своєї релігійної громади: відвідування церков, збори представників сект і новітніх релігійних напрямів, участь у богослужіннях, таїнствах, обрядах, спільних молитвах; 2) культових діях у повсякденному житті: самостійне читання релігійної літератури, домашні молитви, дотримання певних ритуалів (наприклад, постування, молитви перед споживанням їжі, роботою, ушанування ікон, хреста тощо); 3) позакультовій релігійній діяльності: місіонерська діяльність, поширення релігійної літератури, участь в акціях милосердя, допомога і співчуття нужденним.

Кожна конфесія має свою ієрархію культової поведінки, але домінуючим індикатором у більшості конфесій є частота відвідування богослужінь чи молитовних зібрань. Тому перше питання щодо культової поведінки стосувалося значимості того чи іншого її виду, а друге – частоти відвідування церкви чи зібрання.

Найважливішими елементами культової практики більшість визнала такі, як молитва – 91% (з 91% тих, хто відповів), допомога нужденним – 95% (з 88% тих, хто відповів), відвідування служб – 68% (з 81% тих, хто відповів), піст – 71% (з 80% тих, хто відповів), читання релігійної літератури – 68% (з 79% тих, хто відповів), проповідь – 77% (з 75% тих, хто відповів). Меншої підтримки набрали участь у таїнствах і обрядах – 52% (з 77% тих, хто відповів) та спілкування з іншими членами релігійної громади – 49% (з 68% тих, хто відповів). Останнє свідчить про низьку солідарність членів релігійних громад, насамперед православних, та зменшення соціальної ролі Церкви.

Попри те, що більшість опитаних визнала молитву основою культової поведінки, їхнє ставлення до молитви у реальному житті відрізняється від заявленого. Про важливість заявило понад 80% респондентів, а регулярно моляться лише чверть опитаних. На питання: «ЯК ЧАСТО ВИ МОЛИТЕСЯ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ?» (відповіли майже 100% респондентів) був отриманий такий розподіл: постійно – 13,1%; декілька разів на день – 23,2%; декілька разів на тиждень – 27,7%; декілька разів на місяць – 13,5%; декілька разів на рік – 14%; ніколи – 7,7%.

Цифри щодо основного індикатора культової поведінки – відвідування релігійних служб чи зібрань, відображають загальноукраїнські тенденції, хоча в регіональному аспекті дещо вищі показників по усій державі. Отже, з 98% тих, хто відповів на це запитання: 2,4% – частіше, ніж раз на тиждень, 11% – кожного тижня, 19% – хоча б раз на місяць, 56% – на релігійні свята (декілька разів на рік) і 11% – ніколи. За цими результатами складається портрет типового віруючого – це людина, яка з’являється у церкві лише декілька разів на рік, у кращому випадку – раз на місяць.

Оскільки більшість віруючих складають православні, далі в анкеті міститься декілька питань, присвячених вивченню культової поведінки православних, зокрема, про причастя і піст. На жаль, обсяг анкети не дозволяв вмістити туди питання щодо культової поведінки різних конфесій.

Так, на питання – «ЧИ ПРИЧАЩАЛИСЯ ВИ?» був отриманий такий розподіл (відповіли 99% респондентів): «Так» – 78,7% і «Ні» – 20,6%. Ці дані корелюють з конфесійною ідентифікацією, де православними себе визнали близько 80% респондентів. Серед греко-католиків, які склали 10,3% опитаних і в яких також існує причастя, дуже мало людей дали позитивну відповідь на це питання.

Логічним продовженням попереднього запитання було – «ЯКЩО ТАК, ТО ЯК ЧАСТО?», яке виражає інтенсивність такої форми культової поведінки, як причастя. На нього відповіли 77% респондентів, з яких 3% – частіше 5 разів на рік, 24% – декілька разів на рік, 48% – раз на рік, 10% – раз у декілька років і 15% – декілька разів за все життя. Результати дослідження свідчать, що лише половина з опитаних православних більш-менш регулярно долучаються до одного з найважливіших видів культової поведінки православ’я.

Більшість респондентів (близько 70%) інколи намагаються дотримуватися посту, але роблять у цьому певні послаблення. Чверть опитаних не дотримується посту і можливо не визнають його (це можуть бути протестанти), і лише близько 6% заявили, що дотримуються його згідно церковних приписів.

Чимало критиків такого критерію релігійності, як культова поведінка, указують, що хоча культова діяльність емпірично фіксується, тут дуже важливим є мотив, який спонукає до такої поведінки, втім, нерідко з'ясувати, чи завжди це суто релігійна мотивація, непросто. Культова поведінка сама по собі не завжди свідчить про релігійність, можливо, це данина конформізму, традиції, моді. Мотиви, що становлять підґрунтя культової поведінки, можуть бути надзвичайно багатоманітними і сталими, пов'язаними з задоволенням різноманітних потреб, при цьому далеко не завжди релігійних. Найпоширенішими є прагнення міжособистісної комунікації, відчуття належності до групи, естетичні потреби, бажання нових вражень і можливість зайняти вільний час. Цілком можливими мотивами культових дій є честолюбство, самоствердження, марнославство і навіть кар'єрні установки (особливо в новітніх релігійних напрямах).

Британський соціолог релігії Б. Вілсон з цього приводу пише: «У західних суспільствах більшість людей, які регулярно відвідують церкву, не є глибоко віруючими. Відвідування церкви нерідко обумовлюється традицією, і в певному плані, більше в Америці, аніж в Європі, зміст церковних служб та релігійного культу став неабияк розмитим. Зараз у межах церков відбувається процес внутрішньої секуляризації, який можна помітити в тому сум’ятті, що панує в доктринальних питаннях, у невизначеності щодо літургії, у байдужості до еклезіології та в широко розповсюдженому відкритому викликові релігійній владі» [4, с. 175–176].

Спеціальні дослідження засвідчують, що в сучасному житті відбувається розширення нерелігійних мотивів у релігійній діяльності, «обмирщення» мотивації релігійної поведінки, що суперечить сутності релігії, а без релігійної мотивації релігійні практики втрачають свій специфічний зміст. На думку Е. Арнаута, «Дотримання релігійних обрядів без віри в Бога або надприродну силу, віра в різноманітні побутові прикмети (сни) радше характеризує непослідовність безрелігійних поглядів людини, ніж виражає її релігійність» [8, с. 377].

Культова поведінка стає такою, якщо при цьому свідомість її учасника наділяє те, що відбувається, символічним значенням, а сам індивід переживає ритуал як щось глибоко значиме й особисте. Усе це ставить під сумнів високі показники кількості віруючих. Тому необхідно враховувати мотивацію культової поведінки і місце релігійних мотивів у загальній системі мотивації. Виявлення мотивації релігійної дії – завдання для соціолога надзвичайно складне, воно потребує високого професіоналізму.

З метою верифікації показників релігійної поведінки український соціолог Л. Рязанова подає ще такий критерій релігійності, як міра впливу релігійних догм і настанов на соціальну поведінку індивіда. Тут ідеться про те, наскільки інтеріоризовані релігійні цінності та норми, чи фіксуємо ми їх вплив у повсякденному житті, у взаємовідносинах віруючого індивіда зі своїм оточенням. Інтеріоризацію при цьому розуміють як процес перетворення релігійних поглядів, норм і цінностей із зовнішніх на регулюючий поведінку внутрішній образ (С.Рубінштейн). Релігійність неодмінно позначається на поведінці віруючої людини, а її можна розуміти як будь-яку людську діяльність, в якій виявляються релігійні переконання, тобто зумовлені релігійною свідомістю вчинки і справи.

Релігійна поведінка – один із різновидів соціальної поведінки, сповнений особливого змісту. Наявність релігійної поведінки свідчить, що релігійні норми, цінності, традиції актуальні для індивіда, мають для нього реальне значення. Визначена Богом поведінка віруючого передбачає дотримання численних заповідей і настанов, що іноді видаються нерелігійній людині абсурдними і необов'язковими, але тільки це гарантує спасіння і божественну благодать. Віруюча людина знаходить у релігії комплекс фундаментальних ціннісних установок, які згодом реалізуються в усіх сферах її активності, адже, на думку С.Булгакова, “релігія – це ті вищі й останні цінності, що їх визнає людина над собою і вище за себе, і те практичне ставлення, яким вона переймається до практичних цінностей” [8, с. 381].

Отже, по-справжньому релігійна людина не може бути такою лише в церкві, а покидаючи її, забувати все, що з нею тут відбувалося. Її віра має втілитися в життєву поведінку, у форми її соціальної активності. Якщо релігійна мотивація, інтеріоризація релігійних цінностей відсутня, таку релігійність можна піддати сумніву. На думку відомого філософа І. Ільїна, “релігійність – це насамперед жива і щира воля до досконалості, а ця воля неминуче має захопити всю істоту людини і привести в рух усі сторони її душі, всі сфери її діяльності” [8, с. 382].

У нашому дослідженні понад 60% респондентів, які ідентифікували себе як віруючі, вказали, що їхня релігійність так чи інакше впливає на їхню поведінку, тобто релігійні цінності є частиною їхнього внутрішнього світу та мотивації. При цьому, лише 13,5% заявили, що релігія повністю впливає на їхню поведінку. Водночас третина опитаних заперечили значення релігійного чинника у своїй поведінці, тобто вважають, що релігія відділена від буденного життя. Отже, релігія для значної частини молоді носить скоріше декларативний характер, є слідуванням традиції, а не духовною чи регулятивною системою.

Підставою для верифікації зв’язку між релігію та повсякденною поведінкою можуть виступати дані по рівню злочинності, шлюбів і розлучень, поширення девіантної поведінки тощо. Але ці питання виходять за межі нашого дослідження.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки щодо характеристик релігійності та її специфіки серед молоді.

– Молодь поділяє традиційні соціальні цінності (сім’я, здоров’я, друзі, повага, робота, матеріальні забезпеченість) і релігія входить у їхнє коло. При цьому зростає роль гедоністичних цінностей (отримання задоволення) і відбувається відчуження від політики.

– Рівень релігійності студентів ЧНУ знаходиться на високому рівні – понад 90% опитуваних ідентифікують себе як віруючих. Лише 4–5% ідентифікували себе як байдужих до релігії та переконаних атеїстів. Такий високий рівень релігійності насамперед обумовлений сімейним вихованням та активною діяльністю релігійних організацій.

– Православних за самоідентифікацією – на 10–20% більше, ніж про це свідчать цифри державної статистики, що обумовлено тим, що православ’я є історично традиційною релігією України.

– Майже половина православних за самоідентифікацією не відносять себе до жодної православної церкви, а ті, що відносять – також плутаються у своїй конфесійній належності. При цьому понад 90% респондентів мають толерантне ставлення до представників інших віросповідань.

– Опитувані мають широку обізнаність щодо релігійних аспектів, які стосуються повсякденного життя людини, зокрема, гріха і, водночас, погано обізнані з догматичними аспектами релігії. Це обумовлюється тим, що інформацію молодь переважно отримує через батьків, представників Церкви та засоби масової інформації, але при цьому, самоосвітою займається лише близько третини опитаних.

– Важливими елементами культової практики більшість визнала такі, як молитва, допомога нужденним, відвідування служб, піст, читання релігійної літератури, проповідь. Меншої підтримки набрали участь у таїнствах і обрядах та спілкування з іншими членами релігійної громади. Останнє свідчить про низьку солідарність релігійних громад, насамперед православних, та зменшення соціальної ролі Церкви.

– Типовий православний віруючий у нашому дослідженні – це людина, яка приходить до церкви лише декілька разів на рік, у кращому випадку – раз на місяць. Один – два рази на рік вона причащається. Інколи, але з послабленнями, намагається дотримуватися посту.

– Загалом кількість людей, для яких культова поведінка носить регулярний характер – не перевищує 10% від кількості віруючих взагалі.

Отже, складається така картина: віруючими у Бога ідентифікують себе понад 90% респондентів, мають реальну конфесійну ідентифікацію – третина з них (понад 30%), а живуть «з Богом у серці», тобто їхня поведінка відповідає релігійним приписам – лише третина з конфесійно-ідентифікованих або близько 10% від загальної кількості віруючих.


Література.

1. Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. проф. А. Колодного - К., 2008. – 862 с.

2. Балабанова Н.В. Розділ 9. Соціологія релігії / Пилипенко В.Є., Попова І.М., Танчер В.В. та ін. Спеціальні та галузеві соціології: Навчальний посібник. – 2-е вид. – К., 2007. – С. 212–238.

3. Бєлікова Н., Бєліков О., Туренко О. Стан релігійності населення і перспективи розвитку міжконфесійних та етнокультурних відносин в Україні (за даними соціологічного дослідження Донецького державного інституту штучного інтелекту) // С. 62–74.

4. Вілсон Б. Соціологія релігії. Пер. з англ. М.Хорольської. – Видавництво «АКТА», 2002. – 344 с.

5. Гараджа В.И. Социология религии: Учеб. пособие для студентов и аспирантов гуманитарных специальностей. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 348 с. – (Классический университетский учебник).

6. Ерышев А.А., Лукашевич Н.П. Социология религии: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 1999. – 120 с.

7. Паращевін М.А. Інтегративна роль релігії: історико-соціологічний нарис. – К.: Інститут соціології НАН України, 2004. – 152 с.

8. Рязанова Л. Лекція 12. Релiгiя та релiгiйнiсть: теоретико-соцiологiчнi проблеми // Культура - суспiльство - особистiсть. - К., 2006. - С.363-389.

9. Рязанова Л.С. Религиозный ренессанс: попытка социологической диагностики // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2001. – № 4. – С.114–125.

10. Рязанова Л.С. Релігійне відродження в Україні: соціокультурний контекст. – К.: Видавництво «Біла криниця», 2004. – 240 с.

11. Синелина Ю.Ю. О критериях определения религиозности населения // Социологические исследования. – 2001. – № 7. – С.89–96.


Яремчук С.С.

РЕЛИГИОЗНОСТЬ МОЛОДЕЖИ: СУЩНОСТНЫЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ И СПЕЦИФИКА ПРОЯВЛЕНИЯ

В статье обосновываются составляющие религиозности и критерии ее измерения на примере эмпирического исследования студенческой молодежи. Рассматриваются особенности проявления религиозности именно этой категории людей. Обращается внимание на противоречивости многих характеристик религиозности и необходимости комплексного анализа указанного явления.

Ключевые слова: религиозность, молодежь, Черновцы, вера, конфессиональная идентификация, церковь, религиозное сознание, культовое поведение, православие.
Yaremchuk S.S.

RELIGIOSITY YOUTH: ESSENTIAL CHARACTERISTICS AND SPECIFICS OF MANIFESTATION

The article justified elements of religiosity and its measurement criteria for example empirical research students. We consider features of manifestation of religiosity is this category of people. The attention of many conflicting characteristics of religiosity and need for a comprehensive analysis of this phenomenon.

Keywords: religion, youth, Chernivtsi, faith, сonfessional identity, church, religious consciousness, cult behavior, Orthodoxy.

Відомості про автора

Стаття подається в розділ “філософія” “політологія” “соціологія

(потрібне підкреслити)

Прізвище, ім’я, по батькові: Яремчук Сергій Степанович

Науковий ступінь: кандидат історичних наук

Вчене звання:_________________________________

Посада, місце роботи: доцент кафедри соціології, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Робоча адреса: ЧНУ ім. Ю.Федьковича, вул. Коцюбинського, 2, корпус 6, ауд. 25, кафедра соціології, м. Чернівці, 58001

Домашня адреса: вул. Червоноармійська, б. 81, кв. 35, м. Чернівці, 58013

Контактний телефон: 050-183-38-12
Е-mail: serg_yaremch@mail.ru

У поданій мною науковій статті є всі необхідні елементи, які вимагає ВАК України (Протокол № 3-05/11 від 15.12.04):

1) постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями;

2) аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор;

3) виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття;

4) формулювання цілей статті (постановка завдання);

5) виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

6) висновки з даного дослідження;

7) перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

______________ ___________________



(дата) (підпис)





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка