Який … найкращий день? Сьогодні



Сторінка9/9
Дата конвертації29.04.2016
Розмір1.9 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Дівчина: Це ж свято велике через тиждень прийде до нас.

Хлопець: Ой на горі жито, жито,

на долині овес.

Як задзвонять усі дзвони,

скажуть: Христос воскрес!

Як задзвонять усі дзвони,

аж чути на гору.

Збирайтеся люди добрі,

до божого дому.

Збирайтеся люди добрі,

слухайте науки,

що й Ісус Христос та й на хресті

приймав за вас муки.

Що Ісус Христос та й на хресті

мученьки приймає.

Ми не годні відпросити,

що нам Господь дає.

Ми не годні відпросити,

ані відмолити,

лиш мусимо щонеділі

до церкви ходити.
Виходять дівчата і хлопці з прибраними кошиками, ставлять кошики і самі стають півколом, запалюють свічки. Знову дзвонять дзвони і чути спів Великодньої літургії.
Христос Воскрес із мертвих,

смертю смерть подолав,

і тим, що в гробах, життя дарував.

Усі хрестяться. Обличчя радісні, веселі, між двома дівчатами, які стоять біля всіх кошиків, ведеться розмова:


- Христос воскрес!

- Воістину воскрес!

- Я так люблю святити паску. кожного року з нетерпінням чекаю цього свята.

- І я теж чекаю, готуюся до нього. Ось поглянь, які я писанки розмалювала. Оцю найкращу Іванкові своєму подарую.

- Яке ж це велике диво, писанка. Я знаю її історію. Перші писанки писала матір Божа, коли Ісус ще був маленьким. Як Христа вели на муки, писала матір Божа у ночі писанки, то виходили вони дуже гарні. А як писала, то котилися з очей сльози. Як слізка на писанку капнула, там учинилася цяточка. Саме на Великдень розписують писанки, а після посвячення їх у церкві дарують один одному зі словами: "Христос воскрес".

- А я знаю легенду про свячене яйце, що мало всередині не звичайний жовток та білок, а зародок цілого світу із сонцем, місяцем, зірками. І охороняв його змій. У його підземному царстві панував хаос і порожнеча, то ж змій не хотів, щоб яйце розкрилося і утворило новий світ.
Від цих прадавніх вірувань, і беруть початок чудові українські писанки.
Ведучий. Виводить мама дивним писачком

на білому яйці воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках

із цибулиним золотим узором.

З настоями на травах і хорі,

на веснянім і на осіннім зіллі.

І писанка оранжево горить

у філіграннім сплеті ліній.

То вже вона як дивовижний світ,

то вже вона дзвенить, як згусток сонця.

Буяють буйно квіти у росі,

олені бродять в березневім сонці.

І стилізовані сплітаються сади

у маєві густих обрамлень.

Мереживом найтоншим мерехтить…

І я поплив у світ дитячих мрій.

На білі колискові оболоні,

котились писанками із гори

ясні сонця у мамині долині.
Всі співають пісню "Христос воскрес!" .

Дівчата і хлопці з кошиками ідуть зі сцени. Повертаються назад, вже без кошиків, а з писанками в руках. Дівчата дарують парубкам писанки.


Ведучий: Чому ти мені нічого не говориш Марійко?

Дівчина: Я хочу подарувати тобі цю писанку, всю зиму малювала і цю, найкращу для тебе вибрала Іванку.
Ці слова тонуть у пісні, їх оточують інші хлопці і дівчата, співають пісню "Вербова дощечка".
Коло розмикається. Виходить ведуча і ведучий.
Ведучий. Воскресла Україна.

Ведуча. Воскресла! Воскресла!

Хай дзвони лунають,

хай ллється громами

по світу луна.

Хай небо, хай сонце,

хай зорі співають.

Воскресла, воскресла, вона.

Ведучий. Воскресла, як мрія,

оплакана кров’ю.

Згадалась, як казка,

забута давно.

Вернулась, як бранка,

в свій стан з хоругвою.

Влетіла, як пташка

весною в вікно.

Ведуча. Воскресла, воскресла.

Хай душі радіють,

хай сонця усмішку

приймають уста.

І нею всю землю,

Ввесь світ обіймають.

Це друге ясне

Воскресіння Христа.
Всі учасники свята низько кланяються зі словами "Христос воскрес!".
Завіса опускається

Марія КОШИК


СВЯТО ПОКРОВИ

Виховний захід
Мета. Навчити дітей шанувати народні традиції, пов'язані зі святом Покрови; прослідкувати історію появи свята в християнському та народному календарі; розглянути обряди, пов'язані зі святом Покрови; спонукати учнів замислитись над глибинною сутністю народних традицій; переконати дітей в необхідності берегти традиції, у яких втілюється самобутність українського народу.
Слово викладача.

У нас сьогодні справжнє свято.

Гостей зібралося багато.

Традицій скарб ми пригадаєм,

Зі святом Покрови всіх вітаєм!
Ведучі.

Цікава історія пов'язана з цим святом. Виникло воно ще в X столітті у Греції, на яку в цей час напали араби. Городяни Константинополя зібралися на всеношну відправу до Влахернської церкви. Під час Божої служби вони побачили в горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточенні сонму святих тримала над віруючими християнами омофор (покров, звідси Покрова) і молилася. Це видиво надало грекам впевненості в своїх силах і вони відстояли незалежність. З того часу свято Покрови стало всенародним.

Оскільки в Київську Русь християнство прийшло з Константинополя, то відповідно було прийняте і свято Покрови.

Уперше національний культ Богородиці увічнив Ярослав Мудрий при будівництві святої Софії та церкви Благовіщення на Золотих Воротах у Києві.

Найбільшої популярності культ Покрови Богородиці досяг у XVII-XVIII сторіччях.

Серед народу свято Покрови мало значно ширший, ніж церковний, ареал дійств. Ясно, що це свято для народу більш загальне, духовне, щось далеко рідніше й вартісніше для душі християнина.

Тож щиро вітаємо всіх вас зі святом Покрови!
(Звучать слова на мотив пісні «Ой, у вишневому садку»).

Традицій скарб ми пригадаєм.

Зі святом Покрови всіх вітаєм.

З радістю, щирістю, Божою милістю.

З святом Покрови всіх вітаєм.

А в серці радість і тривога.

Чекаєм ми обрядів нових.

З радістю, щирістю, Божою милістю.

Чекаєм ми обрядів нових.

Шануйте всі традицій силу,

Щоб відродити Україну.

З радістю, щирістю, Божою милістю.

Щоб відродити Україну.

Ми наших учнів всіх вітаєм,

Долі щасливої бажаєм.

З радістю, щирістю, Божою милістю.

Долі щасливої бажаєм!
Ведучі. Жінки вважали свято Покрови своїм. Особливо його чекали заручені юнки чи ті, які сподівалися на сватів. Свято Покрови втілює одвічні дівочі бажання вийти заміж, народити та виховати дітей як продовжувачів родоводу.
(Лунає пісня «Лілея» у виконанні юнака і дівчини).
Не сама, не сама лілію садила.

Не сама, не сама лілію ростила.

Ой ти, лілія, лілія, рости ж, моя лілія,

Рости ж, моя лілія, ти моя лілея. }2 р.
Ми удвох, ми удвох лілію садили.

Ми удвох, ми удвох лілію ростили.

Ой ти, лілія, лілія, рости ж, моя лілія,

Рости ж, моя лілія, ти моя лілея. }2 р.
Нащо брати, нащо брати мені пару з міста.

Що не вміє шити, прати, замісити тісто.

Ой ти, лілія, лілія, рости ж, моя лілія,

Рости ж, моя лілія, ти моя лілея. }2 р.
Не сама, не сама лілію садила.

Не сама, не сама лілію ростила.

Ой ти, лілія, лілія, рости ж, моя лілія,

Рости ж, моя лілія, ти моя лілея. }2 р.
Ведучі. Традиційно Покрова на Україні належала до так званих двонадесятих свят, тобто великих. У багатьох селах на її честь будували і освячували храми, оскільки Покрова вважалась не тільки народно-релігійним, а й національним святом. На честь цього свята в Україні зведено чимало сіл.

Варто пригадати історичний факт, тісно пов'язаний зі святом Покрови. Він увійшов у нашу національну культуру золотою сторінкою. У 1615 році на Покрову Лизавета Гулевичівна укладає заповіт, у якому мовиться, що вона дарує свої святкові землі на Подолі Київському братству найосновнішому осередку національної культури, аби в такий спосіб підтримати його.

В дарчій обумовлюється будівництво школи, до якої мали приймати дітей усіх станів. Таким чином, навчальний заклад відчинив двері талановитим дітям із найбідніших верств населення.

Діяльність Київського братства розширилась і сприяла заснуванню Києво-Могилянської академії першого навчального закладу не лише в Україні, а й у Східній Європі.

Зі святом Покрови пов'язано чимало метеорологічних спостережень та приказок:

Яка погода на Покрову, така буде і зима.

Якщо в цей день сніг не покрив землю, не покриє в листопаді і в грудні.

Як по Покрові, то і по теплові.

Якщо до цього дня не опаде листя з вишень на теплу зиму, а опаде на сувору.

Зранку вітер з півдня, а пообіді з півночі початок зими буде теплим, але згодом похолодає.
Заключне слово ведучих.

Хтось казав: «Старе це,

Певні атрибути,

Народна поезія,

Час її забути».

Та народна пісня

груди розриває.

Як і споконвіку

Ніжне серце крає.

З тобою ми разом

Народжені, пісне,

З тобою довіку,

І тільки з тобою!

Звучить народна пісня.

Тож не дамо загинути, зів'янути, піти в небуття тра­диціям нашого народу!

Збережемо! Піднімемо! Відродимо!

Марія ГАВРИЛЮК,

викладач історії
СВЯТО МИКОЛАЯ
Матеріал для бесіди
Особа Святого Миколая завше була в пошанівку в Україні. Тут йому зводили храм, співали пісень і декламували зворушливо прості і зворушливі рядки. Дуже багато людей сподіваються на покровительство цього надзвичайно доброго і милосердного Святого. Але ніхто так не любить старенького, як дітвора та й ми, дорослі, чекаємо на подарунки.

З давніх – давен на Україні до Чудотворця ставилися з особливою повагою і пошаною як до «другого після Бога заступника за людей на землі». Його вважали захисником усіх бідних і знедолених, господарем земних вод, оборонцем від усілякого лиха. Опікався він землеробством і тваринами. У селах свято Угодника, особливо зимового (бо 22 травня ми святкуємо весняного Миколая), було і залишається дуже популярним. Його відзначали вельми пишно і урочисто-радісно. Із своїм почтом святий Миколай обходив домівки, зичив людям щастя, говорив гарні примовки, на зразок: «Чи добро, чи лихо, чи яка година, будьте всі з собою, як одна родина». Згадую про своє дитинство, про те, як св. о. Миколай ходив по хатах, про листи, які писали діти.

Велику втіху від цього празника мали діти. Адже в день Миколи, прокинувшись уранці, вони знаходили під своїми подушками різноманітні гостинці – дарунки від Святого дідуся. Тож ім’я Чудотворця мовби зобов’язувало малюків у всьому слухатись батьків, бо тільки чемним дітям Отець Миколай приносить дарунки.

Шанування великого святителя Миколая надзвичайно поширене у християнському світі. Церква каже, що він був цілком реальною особою, жив у VI столітті праведним життям, вірував у Бога і молився йому.

Святий Отець наш Миколай здавна в нашому народі користується великим і загальним почитанням. Не було в нас ні однієї хати, де не було б ікони св. Миколая. Його ікона майже завжди видніє між намісними іконами іконостасів наших церков. Український народ почитає його, наче свого національного святого.

І хоч від його смерті минуло понад півтори тисячі літ, та все ж він через свою добродійну любов і щедре милосердя вічно живе в серцях мільйонів людей. А його любов до ближнього за кожний раз символічно відживає у дні його празника по цілому світі, коли він тисячі й тисячі дітей обдаровує своїми дарунками. Таємниця великого й постійного культу Миколая між усіма християнськими народами полягає в тому, що він для всіх став символом жертвенної любові та співчутливого милосердя до ближнього.

Що ми знаємо про життя св. Миколая? Св. Миколай довгі літа був єпископом у Мирах, провінції Лікія, в Малій Азії. Він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї. Помер коло 345 року. Ціле своє життя він присвятив на діла милосердя. По смерті Господь Бог прославив його даром творення чудес, і за те дістав назву великого чудотворця. Його славні чуда були якраз головною причиною швидкого й широкого культу св. Миколая.

На наші українські землі культ св. Миколая приходить із християнською вірою. В другій половині XI століття була збудована в Києві церква св. Миколая на Могилі Аскольда. Також у Києві під покровом св. Миколая був збудований жіночий монастир на кошти жінки князя Ізяслава Святославовича (1078 р.). В цьому монастирі прийняла чернече постриження мати св. Теодозія Печерського. На українських землях було багато інших церков на честь св. Миколая.

Св. Миколай у кожному ближньому бачив самого Ісуса Христа, тому так скоро і жертвенно в кожній потребі спішив йому на поміч. Св. Євангеліє каже, що на страшному суді Господь Бог судитиме нас за діла любові й милосердя. Про це заповняє нас сам Ісус Христос: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з братів найменших – ви мені зробили».

Таким чином, осяяний теплим світлом, образ дивного заступника врізався в пам’ять нашого народу. На іконах він зображується старцем із смаглявим обличчям, коротким волоссям, з проймаючим душу поглядом на знак того, що за життя він горів вогнем правди й милосердя, і був таким же лагідним заступником нещасних, як і грізним викрадачем кривдників та всяких людських несправедливостей, беззаконня. На більшості зображень Святий переважно тримає правою рукою Євангеліє, а пальці правої руки – складені для благословення.

Свято Миколая люди зустрічали і проводжали багатим празникуванням. До цього дня також приурочували чимало важливих справ. Зокрема, розпочинались сватівства, проводився розпродаж зайвого хліба,.

У цей день даруйте один одному добро, теплоту і ласку, викиньте з своїх душ заздрість, злість і злобу.



Пильнуймо свої душі!

Марія КОШИК


Література:


  1. Боднарук-Римарук А. Уроки любові. Галич, 1998. – 165 с.

  2. Ватаманюк К. М. Сад моїх журавликів. Верховина, 2000. – 240 с.

  3. Ватаманюк К. М. Ми – діти світла. Верховина, 1999. – 256 с.

  4. Ватаманюк К. М. Між хрестами і зорями. Верховина, 2003. – 240 с.

  5. Греко-кактолицький календар. Видавництво оо. Василіян. Крехів, 1992. – 184 с.

  6. Нагірна проповідь Ісуса Христа. Збірник радіо проповідей з Ватикану. Видавництво оо. Василіян. Рим-Львів, 1994. – 191 с.

  7. Обнова. Екуменічно-місійний журнал. 1998. - №13.

  8. Основи християнської моралі. Посібник для вчителів початкової школи. Івано-Франківськ, 1995. – 72 с.

  9. о. Маріян-Роман Цурковський. Збірка Марійських проповідей. Львів, 1993. – 99 с.

  10. о. Осип Годунько. Десять божих заповідей у життєвих прикладах. Краків, 1940. – 47 с.

  11. о. П. Тівальє. Споконвічні проблеми. Львів, 1997. – 207 с.

  12. о. Юліан Я. Катрій, ЧСВВ. Божі Заповіді. Видавництво оо. Василіян. Нью-Йорк-Рим, 1991. – 174 с.

  13. о. Юліан Я. Катрій, ЧСВВ. Господи, навчи нас молитися! Видавництво оо. Василіян. Нью-Йорк-Торонто, 1981. – 166 с.

  14. Хосе Ескріва. Шлях. 1974. – 168 с.

~ ~

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка