Який … найкращий день? Сьогодні



Сторінка8/9
Дата конвертації29.04.2016
Розмір1.9 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Ведучий 1: Нехай у віках святиться імення Матері на многії, многії літа.
Всі виконують "Многая літа".

Марія КОШИК

РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДУХОВНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

В УМОВАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ'Ї

Лекційне заняття

Мета: Підняти проблему виховання дітей в сучасних умовах сім'ї та суспільства.

Наголосити, що основним змістом родинного виховання є створення обґрунтованої основи для розвитку особистості, а призначення батьків – бути вчителями, вихователями любові. Саме любов батьків один до одного створює сприятливу атмосферу, що виступає головним фактором впливу на дитину, її духовний розвиток.


Життєдіяльність сучасної української сім'ї відбувається на фоні глибоких соціокультурних, соціально-економічних та суспільно-політичних трансформацій. Для основної маси наших співвітчизників людські християнські цінності не стали духовними домінантами. Зазначимо, що українське суспільство не може позбавитись ідеологічного вакууму, наслідки якого особливо гостро позначилися на родині. Ситуація ускладнюється тим, що дійсність духовного життя сучасної України включає складну й різноманітну опозицію антихристиянських, окультних систем. У павутину сатанізму потрапляють люди, які не мають власного почуття гідності, духовно спустошені, змучені, люмпенізовані. У багатьох сектах віруючих переконують, що батькам не потрібні діти, а дітям – батьки. Згадаємо, що світові релігії стали такими завдяки тому, що змогли захистити сім'ю від розтління, хвороб, проявили турботу про виховання дітей. Головна ідея Біблії – турбота про здоров'я родини, моральну чистоту суспільства! У зв'язку з цим не треба забувати, що на території нашої країни найпоширенішою є християнська релігійна традиція, яка містить у собі величезні духовні джерела. На нашу думку, звернення до її ідейних джерел може стати реальним виходом із цього становища.

Тому особливої актуальності набуває саме проблема виховання потреб, переорієнтація їх на духовний світ – єдина умова виживання людства та родини.

На наш погляд, педагогіка сім'ї не може бути незалежною, автономною по відношенню до релігії. Духовна особистість виховується тільки завдяки спілкуванню з людьми, з Богом, у колі дружної сім'ї. Зазначимо, що, незважаючи на тривале забуття, основні моральні закони, норми нашого суспільства несуть на собі відбиток християнства. Духовний зв'язок поколінь здійснюється в основному через сім'ю, яка бере на себе виховний обов'язок саме в той найвідповідальніший момент, коли відбувається найінтенсивніший розвиток дитини і коли вона найбільшою мірою схильна до наслідування та піддатлива до виховних впливів. Як бачимо, виховна місія сім'ї особлива, тому що саме тут формується характер людини, її ставлення до життя.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що саме сім'я була, є і завжди залишатиметься найважливішим середовищем формування особистості, головним інститутом виховання, який відповідає не тільки за соціальне відтворення населення, а й за його духовний розвиток.

Основним змістом родинного виховання є створення духовно-емоційної основи для розвитку особистості. Призначення батьків у тому, щоб бути вчителями, вихователями любові. Тільки любов батьків один до одного створює сприятливу атмосферу, що виступає головним фактором впливу на дитину, її духовний розвиток.

З метою з'ясування, як ставляться сучасні батьки до формування духовності у своїх дітей, до релігійного виховання, науковцями було проведено дослідження в Донецькій області.

Під час відвертих розмов, у процесі аналізу окремих виховних ситуацій батьки висловлювались про те, що їм бракує часу, бо треба заробляти гроші, якось виживати. Більшість батьків вважають недоцільним формування духовності. Ось деякі типові висловлювання, докази:


  • Мене не виховували в дитинстві, то й син так виросте.

  • Головне нагодувати, одягнути. Мої діти не гірші за інших. А духовність – це лише гарні слова.

  • Якби я знала, навіщо ця духовність моїй дитині, тоді б і виховувала її.

  • На мою думку, навчити виживати в цьому світі – головне. Виросте – подякує. Все інше не має сенсу.

  • Сьогодні не до спілкування. Треба виживати, заробляти на шматок хліба. Нічого, я виросла, і вони виростуть.

  • Цікаві питання ви ставите. Подивіться, хто зараз досягає успіху? А ви про співчуття, про співпереживання! Моя дитина обійдеться без цього!

  • Хай гуляють! Вони ще зазнають лиха, напрацюються!

  • Ми не водимо дитину до церкви, та й самі не ходимо. Навіщо? Нам це не потрібно!

  • Надії на бога немає. Мене так не виховували!

Наведені дані та висловлювання батьків свідчать про відсутність у дорослих елементарної педагогічної культури, засобів гуманістичного спілкування, на базі якого виростають та зміцнюються духовні потреби, які передбачають особливий характер взаємин, добропорядність у стосунках між членами родини, якісне виконання низки сімейних функцій тощо.

Решта батьків (37,7%) начебто дуже піклується про дитину (купують дорогі речі, смачну їжу тощо), постійно нав'язують свою волю, пригнічують дитячу ініціативу. Значна кількість дорослих (51,5%), за спостереженнями, стримують розвиток духовності у своїх дітей, що є наслідком нерозуміння самоцінності та унікальності внутрішнього світу дитини, перспектив духовного розвитку.

З метою більш детального й широкого вивчення родини, її виховного та духовного потенціалу батькам пропонували скласти діаграму типового шкільного дня учня. Дорослі отримували картки з проханням заповнити діаграму, відповідаючи на такі питання:

1. Скільки часу витрачає ваша дитина:



  • на сон;

  • на школу;

  • на друзів;

  • на працю вдома;

  • на спілкування з родиною;

  • на все інше (відвідування театру, виставок, сумісні екскурсії, виконання спільних справ тощо)?;

  1. Як ви розумієте термін "добрий відпочинок"? Як ви проводите вихідні ?

  2. Що ви бажаєте змінити в цій діаграмі?

Більшість батьків визнають, що дитина значну частину свого часу витрачає на школу, сон, друзів, а ось повноцінне спілкування з родиною – майже на останньому місці. 48% дорослих бажали змінити цей стан, повернутися до дитини. Цікавими у ході цього дослідження стали відповіді батьків про відпочинок. 90% дорослих не уявляють собі вільного проведення часу без спиртного. Інша частина відповідає, що головне – поспілкуватися, поспівати. Дуже обмежений відсоток дорослих (1,9%) вважає, що треба допомагати природі, фотографувати, знайомитися з новими фактами з життя тварин та рослин.

Аналіз даної анкети показав, що діти рідко разом з дорослими відвідують театри, виставки, ходять на екскурсії, бувають у церкві. Обмежується "живе спілкування" в сім'ї, внаслідок чого знижується духовний потенціал родинного виховання. Очевидно, що ми маємо справу з незадоволенням потреб, у тому числі й духовних, а в деяких випадках – з повним їх ігноруванням, особливо в емоційному контакті при спілкуванні з батьками. Цікаво, що ця тенденція притаманна не тільки проблемним сім'ям, а й зовні благополучним, у яких дорослі "займаються вихованням", водночас не задовольняючи духовні потреби дитини. Безперечно, що отримані дані примушують замислитися.

Як бачимо, сучасна сім'я значно відрізняється від тієї, якою вона була раніше. Вона стала незалежною, відкритою для інтеграції в неї інших культур і водночас агресивнішою, підпорядковуючи зміст своєї життєдіяльності завданням виживання. Цікавим є дослідження, як впливає реальна соціально-економічна ситуація на сучасну родину.

Невпевненість, страх та песимізм відчувають 54,5% батьків. Останнє накладає свій відбиток на формування духовних потреб дитини. Тільки 5% дорослих впевнені в майбутньому. Зафіксована трансформація, зміна культурних цінностей сучасних батьків 90-х років. Більшість (45%) батьків надають перевагу художнім цінностям західного зразка, що не завжди є орієнтацією на високі гуманістичні зразки закордонного мистецтва. 57% батьків із задоволенням дивляться низькопробні бойовики та трилери. Родина функціонує в надзвичайно насиченому інформаційному оточенні, яке нерідко створює й пропагує в стосунках з довкіллям культ сили, жорстокості, бездуховності й цинізму. При цьому час від часу присутні й діти, які пасивно "проковтують" інформацію, яка лише шкодить особистості, що розвивається. Як бачимо, така зміна культурних цінностей негативно впливає на формування духовних потреб молодшого школяра. Відсоток батьків, що надають перевагу вітчизняній літературі та культурі, значно менший – 32%.


З метою більш глибокого ознайомлення з духовним світом батьків дослідники запропонували їм направити вчителям експериментальних класів найактуальніші свої запитання з проблем духовного виховання дітей.

Усього вчителі експериментальних класів отримали більше 100 запитань: 42 – від матерів, 19 – від бабусь, 8 – від дідусів, 23 – від батьків та інших членів сім'ї. Наведемо приклади найбільш типових запитань названих категорій:



  • Чи доцільно брати онучку в церкву?.. (Бабусі)

  • Як запобігти потребі дитини в зайвих кишенькових грошах та в дорогих речах?.. (Матері)

  • Як відірвати дітей від аморальних телепередач?.. (Дідусі)

  • Чому діти байдужі до кращих зразків дитячої літератури, на яких ми з успіхом виховували своїх дітей?. .(Бабусі)

  • Як відволікати дітей від масової культури й тих кінофільмів, що викликають дуже великий інтерес у дітей і розбещують їх, негативно впливають на нерви та психіку?.. (Батьки)

  • Як розповісти дітям про націоналізм? Діти боляче реагують, коли їх називають "кацапами" або "хохлами"… (Батьки)

  • Діти захоплюються комп'ютерними іграми та мало працюють фізично. Нічого не хочуть робити безкоштовно. Може, треба відроджувати тимурівський рух?.. (Матері)

  • Останнім часом люди похилого віку почувають себе в сім'ї самотньо. Діти неохоче з ними спілкуються. Як цьому запобігти?.. (Батьки)

Як бачимо, запитання батьків були і влучні, і досить актуальні. Вони допомагають скласти узагальнююче уявлення не тільки про духовні потреби членів сімей, а й про деякі особливі цінності життя їх дітей, про взаємини членів родини; дали можливість з'ясувати перцепції батьківських установок, згрупувати сім'ї згідно з рівнем їх готовності до формування в дітей духовних потреб.

Зупинимося на загальній характеристиці.

Сім'ї, які погодилися на експеримент, виявилися дуже строкатими, про це свідчить їх соціальний стан. Соціальний стан батьків (166 осіб) у відсотках:

робітників – 43,1;

військовослужбовців – 0,2;

працівників приватних підприємств – 30,6;

непрацюючих – 11,7;

учителів – 1;

науковців – 2,4;

інших – 11.

Освіта батьків у відсотках:

вища освіта – 51 (з них – один кандидат наук);

середня спеціальна освіта – 29,10;

середня освіта – 19,8 ;

неповна середня освіта – 0,82.

Ці дані, здобуті в результаті обстеження 166 осіб, дають змогу збагнути їх духовний потенціал та можливості виховання молодших школярів, згрупувати найтиповіші сім'ї сучасного соціуму.

Основні групи сімей:


  • 1 група (10%) – сім'ї з високим рівнем духовного середовища. У них здорова моральна атмосфера, діти отримують цілеспрямоване сучасне виховання. Допомога потрібна тільки в плані корекції засобів формування духовних потреб, їх стимулювання.

  • 2 група (15%)- сім'ї характеризуються нормальними міжособистісними стосунками, але в них відсутня будь-яка духовна спрямованість у вихованні дітей. Діти тут в центрі уваги батьків, але в них розвивають не духовність, а певні споживацькі потреби та нахили, що не викликають у батьків ніякого занепокоєння й тривоги.

  • 3 група (20%) – сім'ї з наростаючою тенденцією конфліктності. Авторитарність батьків породжує в дітей страх і відсутність волі. Виховання тут сприймається як щось надприродне. Це об'єктивно сприяє занедбаності дітей, відсутності взаєморозуміння.

  • 4 група (35%) – сім'ї зовні благополучні, але в них процвітає масова міщанська культура. Багато тут книг, але вони не читаються, а прикрашають кімнати. Діти вже добре засвоїли психологію батьків. Виховання однобоке й поверхове. Повна відсутність рефлексії у батьків та дітей.

  • 5 група (20%) – це сім'ї ризику, для яких характерні бійки, аморальна поведінка. Інтереси дітей тут не захищені. Батьки потребують лікування в спеціальних медичних установах, а діти – серйозного захисту.

У жодній сім'ї не виявлено високого рівня розвивально-виховних можливостей формування таких духовних якостей, як совість, патріотизм, загострена потреба в щедрості та самовдосконаленні, що потрібні для керування поведінкою відповідно до морально-духовного образу "Я".

Безпосереднє й тривале спілкування з багатьма благополучними сім'ями показали дослідникам, що в більшості з них пріоритет у вихованні належить таким якостям, як передбачливість, уміння вдало презентувати себе, потреба в лідерстві, підприємливості, пристосуванні, а не в спорідненості з батьками, родичами, не в піклуванні про їхнє здоров'я, доброті тощо. Тоді як, згідно з властивостями дитячого мислення, бурхливого фантазування, згідно зі своєрідністю асоціацій, молодші школярі при зміні обставин, образів, настроїв краще сприймають і виражають потреби в моральному задоволенні та естетичній насолоді.

Таким чином, реальне життя з його труднощами, протиріччями великою мірою впливає на батьків та їх духовність.

У результаті проведеного дослідження науковці дійшли висновку, що батьки психологічно не готові до створення духовного сімейного товариства, що є великою перешкодою у формуванні духовних потреб їх дітей. Вони не готові взяти на себе відповідальність за те, щоб передусім змінити самих себе, свою соціально-духовну свідомість, самосвідомість. Сила інерції вкоренилася настільки сильно, що на її подолання потрібен тривалий час і значні педагогічні зусилля школи, вчителя. Саме цим забезпечується можливість продуктивного формування духовності дитини, для якої сімейне оточення є головним "тренувальним майданчиком".

Ми свідомі того, що уявлення дітей і батьків про духовний розвиток складається не стільки з розповіді про нього, скільки з тих реальних виборів, які вони здійснюють у повсякденному житті та спілкуванні. Тому перед учителем, організатором цілеспрямованої підготовки батьків до формування духовних потреб дітей, стоїть ще одне надзвичайно актуальне завдання, спрямоване на створення у батьків системи позицій (громадянської, моральної, ділової, естетичної тощо) відносно ставлення до оточення, до своєї "малої вітчизни", щоб осягнути надбання вселюдської культури або хоча б відчути в цьому необхідність. Мова йде про неподільність життя й дитини в ньому, про комплексний вплив на емоції, інтелект і волю особистості.

Згідно з нашим переконанням, духовний компонент у сімейних взаєминах, добрі стосунки з тими, хто знаходиться поряд, реальний вияв громадського обов'язку, турбота про збереження та примноження традицій народу, колективне прагнення і вміння відрізняти справжню красу від імітацій, праця, що виконується індивідуально або разом, але усвідомлюється сім'єю в її суспільному, гуманістичному сенсі, і є джерелами духовності дитини.

Тому основним завданням духовного виховання ми вважаємо перетворення процесу набуття батьками досвіду й педагогічних знань з обов'язку на їх внутрішню особистісну нагребу. Працюючи над змістом та організаційно-методичним забезпеченням духовного виховання молодшого школяра в сім'ї, ми з'ясували, що найсуттєвіший вплив на цей процес здійснюють такі фактори;


  • підвищення рівня комунікативної культури батьків та вчителів;

  • духовна співдружність дітей з однолітками, батьками, родичами в конкретних творчих справах;

  • забезпечення вчителем комунікативного досвіду всіх учасників впливу на формування духовних потреб молодшого школяра;

  • створення та збагачення сімейних традицій, що приваблюють молодших школярів своєю яскравістю й захоплюючим змістом;

  • націленість педагогів та батьків на духовне співробітництво, духовну взаємодію;

  • зацікавленість у досягненні позитивного результату, спільна мотивація успіху формування духовних потреб;

  • всебічна компетентність і педагогічна ерудованість батьків і вчителів;

  • своєчасне науково обґрунтоване вивчення духовного середовища дитини в школі й родині.

У ході дослідження науковцями було доведено, що ефективність духовного виховання в сім'ї залежить від реалізації сукупності психолого-педагогічних умов, як-от: взаємини між суб'єктами в реально існуючому особистісно орієнтованому педагогічному процесі; стимулювання природних задатків, насичення життєдіяльності дітей, батьків і педагогів позитивною енергією, душевним напруженням, особливим стилем взаємин, послідовна, науково обґрунтована зміна дидактичних умов. Найефективнішими засобами, що стимулюють процес формування духовних потреб молодших школярів в умовах родини, виявились, залучення дітей до інтелектуальних ігор, вправи, пов'язані з вигадуванням різноманітних пригод, екскурсії та подорожі, оцінювальні судження типу "Твій учинок заслуговує на схвалення"; переконування, тематичні бесіди сім'ї за вечерею; спільне виконання громадських доручень та обов'язків; інтелектуальні та моральні дискусії з приводу побаченого чи почутого; бесіди батьків про вражаючі наукові й технічні досягнення; спільний пошук "біографічних" подій в житті дідусів та бабусь, батьків, художнє втілення їх у малюнках, піснях; спроби вжитись в образи творів мистецтва, залучення до глибокого сприймання позицій літературних героїв та реальних осіб; моральні ремарки, обговорення їх у сім'ї тощо.

Підсумовуючи міркування про духовне виховання в сучасній сім'ї, ми плекаємо надію, що родина зможе духовно відродитися, щоб допомогти дитині виховати дух, досягти досконалості. Бо "не хлібом єдиним живе людина". Урахування духовних потреб батьками та вчителями на кожному етапі – це і є основа гуманізації шкільного, сімейного, вузівського виховання. Сама ж духовність – це, насамперед, наш людський, інтерес один до одного. Потреба повсякчасно робити послуги людям, безкорисливо, просто так. Маючи на увазі саме цю погребу дитини, Є. Ільїн говорить: "Міра нашої духовності – у масштабах дієвого, практичного, а не абстрактного інтересу й уваги до людини".



Ірина СОЛОВЕЙ



"ГОМІН ВОСКРЕСНИЙ НЕСЕТЬСЯ…"

Гаївки
Святково прибрана сцена. Завіса ще опущена.

Урочисто дзвонять дзвони . Їх звук поступово стихає, а наростає спів пасхальної утрені.


Учень читає вірш "Гомін воскресний несеться"

Гомін воскресний несеться

від селищ, і піль, і лук,

заграли дзвони і серця з’єднались

в один могутній звук.
Слухаймо друзі, що мовить

дзвонів музика й сердець,

Христос нам благословить

й терновий наш вінець.
Над нами здіймає руки,

в святі весни заграв

Христос, що я терпів муки,

Христос, що смерть здолав.
І, сяйво променисте,

о, хвилі живущі пісень!

Ми віримо, віримо, Христе,

у твій Воскресний день.
Знову голосно й урочисто дзвонять дзвони. Виходять на сцену юнак і дівчина – ведучі.
Ведуча. Ось і дзвони величаво задзвонили, про Великдень сповістили, і ми можемо радісно привітати один одного словами "Христос воскрес!" (Ведуча робить невеличку паузу, чекає, коли зал їй відповість: "Воістину Воскрес!").

Ведучий. Це й наше Воскресіння. Воскресли наші душі, очищаються від скверни.

Ведуча. Погляньте, як мило зазирає в наші очі паска на вишитому ніжно рушнику.

Ведучий. Вдивіться уважніше у дивовижні узори писанок (протягає на руці писанку).

Ведуча. Хіба можуть бути поганими люди , які створили це диво?

Ведучий. То ж скажімо один одному: Христос Воскрес!

Ведуча. Воістину Воскрес!
Звук дзвонів замовкає. Завіса піднімається. На сцену вибігає дівчинка в українському народному вбранні. Вона кличе:

Ой виходьте, дівчата,

та в сей вечір на вулицю.

Весну – красну стрічати,

весну – красну вітати.

Будем весну стрічати,

та віночки сплітати.

А віночки сплетемо,

хороводом підемо.

Іде в бік сцени, де стоїть багато інших дівчаток, бере одну за руку і починає виводити хоровод.



Благослови, мати,

весну закликати,

весну закликати,

зиму проводжати.

Зимонька в візочку,

літечко в човночку .

Серед дівчат, які ведуть хоровод, є одна, яка вдягнена в костюм Весни. В одній руці у неї гілочка верби, в іншій – віночки з барвінку.


Дівчина: Весняночко – паняночко, де ти зимувала?

Дівчина – Весна: У садочку на пеньочку, пряла на сорочку.

Дівчина: Ой весна – весна, днем красна, що ти ж нам, весно, принесла?

Дівчина – Весна: Принесла я вам літечко,

ще й рожевую квіточку.

Хай вродиться житечко,

ще й озимая пшениця,

я усяка пашниця.

Дівчина: Весна – Красна, що ж ти нам принесла?

Дівчина – Весна: Коробочку з веретенцями,

а скринечку з червінцями,

старим дідам по житечку,

старим бабам по серпочку,

малим дітям по яблучку,

а дівчатам по віночку.

Дівчина: Ой весна, весна, днем красна, що ж ти нам, весна, принесла?

Дівчина – Весна: Принесла я вам літечко,

ще й запашне зіллячко,

а вам дівчата , по віночку,

з хрещатого барвіночку.
Дівчина – Весна надягає кожній дівчині на голову віночок. Усі танцюють Подоляночку.
Десь тут була Подоляночка,

десь тут була молодесенька.

Тут вона впала,

до землі припала.

Сім літ не вмивалась,

бо води не мала.

Устань, устань, Подоляночко,

умий личко, як ту скляночку,

візьмися у боки,

покажи нам скоки,

підскочи до раю,

обери дівча скраю і т.д
На цей спів приходять хлопці. В руках у них загорнутий у рушник горщик.
- Здорові Були дівчата!

- Здорові й ви будьте!

- А ми вам пшоняної каші принесли.

- То треба її скуштувати.

- Ні, спочатку її треба закопати в землю, щоб так рясно і смачно вона нам все родила.
На сцені проходить імітація закопування глечика з кашею.
Дівчата: Ой молодці наші хлопці .

На нашу гору, на нашу,

виносьте пшона на кашу

Хлопці: Тепер вже земля набралася сили від каші, то й нам можна її скуштувати.
Всі сходяться і їдять кашу. Тут надходить маленький хлопчик з вербовою гілкою в руці, б’є нею кожного по плечах і промовляє:
Не я б'ю, а верба б'є,

від нині за тиждень Великдень.

Недалечко червоне яєчко.

Будь здоровий як весна,

а багатий як земля,

а плодючий як лоза.
Учень читає вірш "У квіткну неділю".
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка