Який … найкращий день? Сьогодні



Сторінка4/9
Дата конвертації29.04.2016
Розмір1.9 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

За нашу християнську родину
Українськії історія знає взірцеві славні і святі родини, що на подобу Святої Родини видали з себе синів і дочок, які посвятились всеціло Церкві й народові. Бог прийняв їхню жертву вони записані на небесах і у церковних календарях, в їх честь поставлені пам'ятники на видних місцях нашої країни, а подекуди й святі храми, чи народні будинки, їх ім'ям названі вулиці по містах України, ба, й інших країн. Нащадки славлять їх у піснях, пишуть про них в історичних, художніх та наукових творах, величають на народних зборах, концертах, святкових академіях-річницях.

До таких славних предків наших належать: свята велика княгиня Ольга, святий Володимир Великий, святі брати Борис і Гліб, святі Антоній і Теодозій Печерські та інші подвижники Києво-Печерської лаври, а за ними цілі хори преподобних Божих угодників і мучеників за Христову Церкву і багатостраждальний наш народ, між ними святий священомученик Йосафат і холмські та підляські оборонці церковно-народної Єдності, що про них нам не вільно забувати ніколи, не лише в молитвах, а повсюдно і повсякчас!

Видатний письменник А. Чехов дуже влучно відзначав: «Подвижники потрібні як сонце. Представляючи найбільш поетичний і життєрадісний елемент суспільства, вони розбуджують, утішають та облагороджують… Якщо позитивні типи, творені літературою, уособляють цінний виховний матеріал, то ті самі типи, подані самим життям, є поза будь-якою ціною». Отож, маючи таких видатних предків, народ мусить стояти на висоті, бути достойним самопошани, не хитатись, не схилятись, не падати під тягарем хреста. Християнська родина – Божий люд є під особливою опікою Вседержителя – Отця і Сина і Святого Духа – Бога, Пречистої Богоматері та Божих Угодників. А вся історія нашого народу засвідчує це в різних випадках і подіях.

Якже часто приходиться нам це спостерігати й відчувати на кожнім кроці нашого життєвого шляху! У найскрутніших хвилинах і найприкріших обставинах наш Небесний Отець, Божа Матінка, небесні заступники – завжди з нами. Чи це не радість для кожного з нас, нашої церковно-народної спільноти?.. Старозавітний псальмопівець співав-визнавав: «Очі мої підводжу я на гори: звідки прийде моя допомога? Допомога моя від Господа, що створив небо й землю». (Пс. 121 (120) 1-2). Яка ж це велика сила молитви людини – монаха, священика, християнина... Колись-то ми співали з учителем у перших класах початкової школи: «О, Боже милий світа, який Ти добрий дітям...» І це пам'ятається досі, воно закарбувалось у нас глибоко і ніщо й ніхто не зміг його затерти. У школі, в родині, в церкві, у громаді ми стикалися з добрим оточенням. «Ехетріа trahunt» – казали старовинні римляни. Добре виховання в родині, у дитячому садочку, в школі – залишається на все життя. Тарас Шевченко написав: «Раз добром налите серце ввік не прохолоне!» Діди й батьки нам говорили: «Нагинай галузку, поки молода»...

Християнські батьки не повинні забувати й про таке прислів'я: «Чим горнець накипів, гніт накиптів, – тим і пахне». На жаль, у наших християнських родинах частенько не все в порядку. Буває, самі батьки змалку псують своїх діточок. Вихователька у дитсадку – те саме, а школа без релігії – е, краще й не казати! І що з цього виходить – самі тепер бачимо... Дитина старшому не вклониться, у трамваї не поступиться місцем, на дорозі, на тротуарі штурхне-бухне і не перепросить, там знов із черги випхне... Що це за виховання – «бонтон», а поведінка, а пошана-авторитет – га? Де це все ділося? Давніше такого не було, а тепер воно на кожному кроці. Скажуть: били. Може й так, а все ж було якось більш по-людському, по-християнськи.

Доброго, чемної дитини не треба бити; він-вона самі знають, що хороше, а що гріх – погане, недобре, неладне й стидливе перед іншими, та ще й старшими. Є родини, що в них не почуєш прокльонів, поганих слів, обзивань чи брехні, а є такі, що там не вчуєш доброго слова, лиш ирки, визивання прокльони, нарікання, незгоду, бійку, крик і плач. Чому є так? Виховання, приклад!

Із-за чого ми це пишемо, говоримо? Чи про це не чуємо на проповідях, і катехізаціях, на реколекціях, чи й у виступах вихователів, на сценах, телебаченні, на зібраннях батьків, чи благодійних товариств, на... Та вже й радянські письменники взялися за цю справу, щоб викоренювати оце загальне лихо з сімей, шкіл, молодіжних палаців, гуртків, клубів. Для прикладу, львівський письменник Роман Федорів вже давно наголошував те, що молодь-діти не повинні звертатися до батька-матері на «ти», а давніше на «ви» і з просьбою «прошу вас», а не «дай» – «бери», також чемним тоном, а не якимось простацьким «гарканням» по-ганськи. Якже ж не вимагати цього від християнських родин. Це ж насущна справа всіх батьків та вихователів.

А щодо молоді – юнаків, дівчат і студентів. Колись їх називали навіть "академіками», з повагою гляділи на них, та й самі вони вели себе гідно "гонорово». Тепер же їх не впізнати, ба, й тяжко розрізнити хто з них дівчина, хто хлопець. У цих і тих – такі ж штани, довге волосся, хода викрутаси. Мода – так, але в міру. Навіщо робити з себе обдертих голодранців, чудовисько, а дівчатам – пишатися курінням і запиватись, і як хлопці, до безтями... Про наркоманів і писати не хочеться, – це пропащі люди.

«Якби ми вчились так, як треба, то й мудрість би була своя», – мовив Тарас Шевченко, великий Син України. І його заповіти треба виконувати принаймні студіюючій молоді. Народ у праві того від них вимагати, передусім від стипендистів. Це ж бо наші наступники, чи й провідники, небагато з них посвячується на службу Богові та рідній Батьківщині... Це теж наша велика біда, бо хто ж стане на наше місце, як ми відійдемо? Пустки не може бути! Народові і Церкві конечно потрібні нові – розумні провідники, а не якась хлань, на людей неподібна, більш за звірів хижа... Подумайте, ви молоді – юнаки і дівчата! «Учітесь, читайте…!», «Кожний думай, що на тобі міліонів стан стоїть, за долю мільйонів мусиш дати ти одвіт!» – великі це слова наших національних геніїв – вчителів і провідників.

Великі дари-таланти дані нам з висот і їх не вільно де-небудь закопати, них треба буде відповісти-розрахуватись перед Богом та людьми, а якже! За нас розп'явся сам Божий Син! За нас віддали своє життя і кров (ба й «малі») сини і дочки українського народу. Їхня кров кличе усіх з Вічності, із-за гробу: – Діти, мої діти., – Поховайте та вставайте!.. – Борітеся – поборете, вам Бог помагає!.. – Лиш боротись значить-жить!.. Праця єдина з неволі нас вирве, нумо до праці, брати!.. Працювать, працювать, працювати і в праці сконати...

А у церквах ми молимось-співаєм: – Боже, вислухай благання... В єдності сила народу, – Боже, нам Єдність подай!... – Боже Великий. Всесильний, на нашу рідну землю споглянь... Ми були вірні Твому завіту, вислухай нині наших благань!.. – Боже. Великий Єдиний, нашу Країну храни, – всі свої ласки щедроти Ти на народ наш зверни!... О так здно просимо нашого Спасителя. «Ora et labora» – закликали римляни. Молімось та працюймо – кличмо і ми!!!
о. С. Посіко

Свята Конгрегація у Справах Віри: Декларація про переривання вагітності
Вступ
1. Проблема переривання вагітності і пом'якшення закону в цьому питанні майже всюди стала предметом гострих дискусій. Вони мали б менше значення, якби не йшла мова про людське життя, яке, як перше і основне добро, треба безумовно оберігати і розвивати. Всі це розуміють, хоч багато хто старається знайти причини, щоб, всупереч очевидності, навіть переривання вагітності могло служити цій меті. Дивно, що з одного боку спостерігаємо велику протидію карі смерті і всякого роду війнам, а практики абортивні щораз більше одержують законний дозвіл. Церква не може обійти цю проблему мовчанням, бо ставить своїм обов'язком охороняти людину перед усім, що може її знищити або принизити її гідність. Син Божий був бо людиною, отже і кожен з нас через людську спільність є уже Його братом і покликаний стати християнином, щоб отримати від Нього спасіння.

2. У багатьох країнах влада, що не схвалює закону про переривання вагітності, зазнає шаленого тиску, щоб такий закон прийняти. Вважається, що це не нарушувало б нічиєї совісті, оскільки кожний має свободу вибору, а також стало б перешкодою у нав'язуванні комусь чужої волі. Вимагається етичного плюралізму, як натуральної послідовності «плюралізму ідеологічного». Тим часом мова йде про поняття, між якими є велика різниця. Бо вчинки одних досягають добра швидше, ніж добра репутація. При цьому нікому під жодним приводом не дозволено посилатися на свободу совісті, якщо нарушаються права інших, зокрема право на життя.

3. Багато христян, зокрема лікарі, політики, визначні діячі, а також товариства батьків і матерів рішуче протестували проти свідомо веденої кампанії за «свободу совісті». Передусім єпископи на своїх з'їздах, а також поодинокі владики вважали за потрібне недвозначно донести до вірних науку Церкви. Ці переконання в більшості згідні з собою, підкреслюють необхідність християнської науки в житті людини. Однак часто трапляється стриманість, а навіть ворожнеча.

4. Свята Конгрегація у Справах Віри, відповідно до свого обов'язку розповсюджувати, а також берегти віру і звичаї вселенської Церкви, постановила пригадати всім християнам головні принципи цієї науки. У цей спосіб, віддзеркалюючи єдність Церкви, авторитет Святої Столиці, хоче зміцнити те, що вже успішно здійснили в цій справі єпископи. Також має надію, що всі вірні, включаючи тих, що коливаються між різними поглядами і новими віяннями, виразно зрозуміють, що мова не йде про погляди, які протиставляються іншим поглядам, а про передавання постійної науки найвищого Вчительського уряду, який викладає норми поведінки у Світлі Віри. Зрозуміло, що ця Декларація – важливе зобов'язання для сумління віруючих. Дай Боже, щоб через неї просвітилися всі люди на світі, які прагнуть щирим серцем «творити правду».


Виклад християнської науки
«Бо Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих» (Муд. 1. 13). Безсумнівно правда, шо Бог створив живі істоти, які живуть лише певний час і що не можна виключати смерть з життя тілесних істот. Адже життя є тим, що наперед задумане, а всі речі в земному світі створені з думкою про людину, яка є образом Бога і самою вершиною Божого творіння. Смерть прийшла на світ через заздрість диявола. Гріх її ввів і з ним вона залишається – вона однаково є його знаком і наслідком. Проте, вона не може ніколи запанувати. Бо ж Христос-Господь, стверджуючи правду воскресіння, проповідує в Євангелії, що Бог не є Богом мертвих, але живих, що смерть, як і гріх, будуть переможені воскресінням у Христі. Тому вважається, що людське життя навіть на землі є безцінним. Життя – це дар, але одночасно і завдання: не лише одержується його як «талант», але перш за все треба його збагачувати. Щоб воно дало плід, людині треба багато натрудитися. Християнин розуміє це глибоко, зокрема коли усвідомлює, що вічне життя залежить від того, що він сам з допомогою Божої ласки здійснить у земному житті. Церква завжди навчала, що життя необхідно берегти, сприяти йому на різних етапах його розвитку. Тому Церква від найдавніших часів протиставила себе звичаям греків і римлян, підкреслюючи великі різниці між ними і християнами.

У творі Дідахе це ясно стверджується: «Не вбиватимеш плоду, перериваючи вагітність, ані не вбиватимеш народженої дитини». Атенагор засуджує вбивців дітей, тому що діти є предметом Божої опіки. Натомість Тертуліан пише про це не завжди однозначно, однак ясно ставить найважливіше з питань: переривання життя плоду є прискоренням убивства. І немає різниці, чи хтось відбирає життя у вже народженого, чи в того, що має народитися. Людиною є вже той, хто має нею стати. Адже ж усякий плід існує вже в насінні.

7. Століттями Отці Церкви та її Пастирі і Святі навчали цього, і навіть різниця думок щодо моменту, в який душа єднається з тілом, ніколи не захитала переконання про негуманність абортних практикувань. Щоправда, в середньовіччі, внаслідок загального переконання, що душа появляється в плоді щойно через кілька тижнів, існувала різниця між оцінкою такого гріха і тягарем кримінальних санкцій. Тому навіть поважні автори приймали досить м'яке трактування випадків, пов'язаних з першими тижнями вагітності, однак в оцінках були суворі, коли йшлося про пізніший період вагітності. Усі таки були згідні, що переривання вагітності, навіть у перших її днях, є гріхом. З багатьох документів, що торкаються цього факту, варто згадати хоч би деякі.

І-й Синод у Могунції 847 року приймає кару за переривання вагітності, вже встановлену попереднім синодом, і признає, що найсуворіша покута має бути покладена на жінок, які «свій плід нищать або які здійснюють переривання вагітності з лона матері».

У Декреті Граціана цитуються слова папи Стефана V: «Хто відібрав щойно почате життя, є вбивцею». Святий Тома, Вчитель вселенської Церкви, говорить, що знищення плоду – це важкий гріх.

У період Відродження папа Сикст із найбільшою суворістю засуджує переривання вагітності. Сто років пізніше папа Інокентій XI відкидає пропозиції деяких юристів, які намагалися оправдати переривання вагітності в період, коли, – як говорили деякі автори, – душа ще не з'єдналася з новим життям.

У наш час Церква проголошує цю ж саму науку. Папа Пій XI однозначно засудив такі серйозні закиди. Папа Пій XII рішуче відкинув заплановане знищення плоду, що має характер мети або засобів до мети. Папа Іван XXIII, посилаючись на вчення Отців Церкви, однозначно висловився про священний характер людського життя, зокрема, коли воно від самого початку потребує діяння Бога-Творця.

ІІ-й Ватиканський собор, якому проводив папа Павло VI, дуже суворо засудив знищення плоду: «Потрібно з найбільшою дбайливістю охороняти життя вже від його зародка. Нищення плоду, як і дітовбивство, є страшним злочином». Також папа Павло VI, який часто торкався цієї теми, сказав, що вчення Церкви відносно цієї проблеми «є незмінним і ніколи не може бути зміненим».


Розумові аргументи
Дбати про людське життя характерно не тільки для християн. Цього вимагає людський розум, коли усвідомлює, ким є людська особа. Людина, як розумна істота, здатна володіти сама собою, власними вчинками. Отже вона вільна і може вирішувати свою долю. Людина – господар свого житгя або може ним стати, тому що постійно вдосконалюється, маючи для цього відповідні засоби. У цьому полягає її завдання. Людська душа, безпосередньо створена Богом, не є матеріальною, отже вона безсмертна. Тому-то звернена до Бога і лише в ньому знаходить повне вдосконалення. Людина, однак, живе у спільності з іншими людьми і ніби живиться взаємним особистим спілкуванням з ними в необхідному суспільному середовищі. Виконуючи те, що належить суспільству та іншим людям, кожна особа має право бути собою, має право на життя і різні, блага. Це вимога суворої справедливості, накладеної на всіх.

Однак земне життя не дає всього, що потрібно людині. Зокрема тому, що вона має власний, вищий рівень життя, яке є безмежним. Тілесне життя треба визнати за основу добра, як умову всіх інших благ на землі. Адже існують вищі блага, задля яких стане можливим, а може навіть і необхідним, пожертвувати цим життям. У людському суспільстві спільне добро становить мету, якій кожна особа повинна служити і підпорядковувати власні блага. Проте, воно є не найвищим добром і тому обов'язком суспільства є служіння людині, оскільки вона може осягнути призначену для неї найвищу мету лише в Господі. Вона єдино віддана Богові і тому ніколи не буде можливим вважати людину за звичайне знаряддя, яким хтось міг би скористатися для досягнення вищої мети.

10. Якщо стоїть питання про взаємні права та обов'язки особи і суспільства, то до питання моральності належить розкриття сумління, а до права – визначення обов'язків. Існує, однак, цілий ряд прав, які людська спільність не може сама від себе надавати, зокрема ті, які виникли ще до неї і які вона повинна забезпечити і виконати. Це найчастіше ті права, які сьогодні називаються «правами людини» і чітким формулюванням яких гордиться наша епоха.

11. Основним правом людини є право на життя. Вона має також інші блага, серед яких є і цінніші. Однак право на життя є умовою й основою всіх благ. Тому його потрібно берегти більше від інших. Жодне суспільство, жодна Влада у ніякій формі і в жоден спосіб не має права відбирати право на життя в одних і дарувати його іншим. Будь-яка дискримінація в цьому питанні – расова, статева, чи релігійна – завжди злочинна. Бо це право на життя не випливає з чийогось визнання, але його випереджає, вимагає ствердження, а коли його заперечують, порушується право на справедливість.

12. Якщо допустимість дискримінації людського життя вбачати в різних його періодах, то вона нарівні з іншими позбавлена рації. Право на життя повністю належить навіть найбільш скривдженій старій людині, не втрачає його невиліковно хворий, так само залишається воно в силі для новонародженої дитини і за зрілою людиною. Безсумнівно, кожне людське життя вимагає пошанування вже від моменту зачаття. Як тільки яєчко запліднюється, зароджується життя, яке вже не належить ні матері, ні батькові, а тільки новій живій людській істоті, яка розвивається для себе самої.

13. Найновіша генетика ясно підтверджує все те, що завжди було очевидним, незалежно від дискусій над моментом анімації. Вона висловила думку, що жива істота має вже з першої хвилини сталу структуру або генетичний код: є людиною, і то неподільною, як єдність наділена всіма властивими їй ознаками. Від моменту запліднення розпочинається чудесний біг життя кожної людини, всі здібності якої вимагають часу на впорядкування і приготування до діяльності.

Жодна сучасна наука, навіть біологія, не повинна стояти на боці прихильників переривання вагітності.
Відповідь на деякі закиди
Закон Божий, а також сам розум виключають будь-яке право на безпосереднє вбивство людини. Однак, якби причини, якими оправдується знищення плоду, були завжди явно нечесні, то ця проблема не була б такою драматичною. Її вагомість виникає з того, що в деяких випадках вагітність є загрозою або життю матері, або існує припущення, що новонароджена дитина може бути ненормальною або калікою. Певне значення можуть мати в деяких країнах натиски, зв'язані з почуттям честі і ганьби, або втрати громадських прав, суспільного становища тощо.

Однак треба сказати, що жодна з цих причин не дає права вирішувати справу існування іншої людини, навіть тільки що початої. Що ж до майбутнього дитини, то ніхто – ні батько, ні мати – не можуть від його імені вибирати смерть чи життя. Навіть саме дитя, коли дійде до повноліття, ніколи не матиме права накладати на себе руку.

15. Емансипація жінок безсумнівно заслуговує на признання, хоч у цьому питанні є ще багато до зроблення. Ні жінки, ні чоловіки не повинні ухилятися від обов'язків, які наклала на них сама природа. Всяку свободу завжди обмежують права інших людей.

16. Розвиток науки і техніки може бути використаний на добро і зло, тому він постійно повинен підлягати моральній оцінці. Наука і техніка призначені служінню людині і тому повинні дотримуватись тих цілей, до яких стремить людина. Використання технічних винаходів має лише тоді сенс, коли вони призначаються для добра людини, розвитку її природних здібностей, запобіганню хворобам і їх лікуванню, одним словом – має допомагати всебічному розвиткові людини. Проте, між іншим, розвиток техніки чимраз більше допомагає нищити плоди першого періоду вагітності і моральна оцінка цього «поступу» не повинна залишати жодних сумнівів.

17. Добре знаємо, що регуляція народжень для деяких родин, а навіть цілих держав, є важкою проблемою. З цього приводу останній Ватиканський собор щодо «відповідальності батьків», заявив однозначно: «Ні родина, ні влада – як правовий орган у справі регуляції народжень – ніколи не можуть допустити переривання вагітності.

Моральне життя і цивільне право
Дискусія над моральним аспектом переривання вагітності майже всюди пов'язана зі спірними проблемами, які належать до питань права. Немає такої держави, у якій вбивство людини не підлягало б забороні і покаранню. Крім цього, в багатьох державах ця заборона і покарання торкаються також свідомого нищення плоду. Сьогодні широка громадськість вимагає пом'якшення цієї заборони. Існує широко розповсюджена тенденція, щоб якнайбільше обмежити всякі карні закони, зокрема ті, що торкаються приватного життя. Це питання обґрунтовується умовами «плюралізму»: багато громадян, у тому числі й католики, засуджують нищення плоду, інші, навпаки, признають його, як менше зло. Там, де діють закони, що забороняють нищення плоду, контроль за їх виконанням дуже важкий. Порушення його повторюється дуже часто, тому влада прикриває на це очі. Треба додати, що нелегальне нищення плоду загрожує жінці безплідністю, а часто і її життю. Ті та інші аргументи, які лунають з різних сторін, не дають підстав на законне переривання вагітності. Не можна заперечити, що цивільне право не охоплює всіх ділянок життя людини, ані не карає всякого зла. Зрештою, від права ніхто цього не вимагає. Проте, часто погоджуються з меншим злом, аби уникнути більшого. Деякі вважають замовчування за дозвіл на переривання вагітності. Однак життя дитини є понад всякі погляди і свобода думки у цьому випадку не мас жодного значення.

Головним обов'язком держави є охорона прав кожної людини й оборона найслабших. Немає необхідності карати всякі провини. Проте Закон не може виступати проти найвищого і найсвятішого з усіх людських прав, права природного, що вписане в людину Творцем і є нормою, яку розум пізнає і безнастанно поглиблює. Інколи людське право може занехаяти кару, але не можна признати чесним і справедливим те, що відбирає людині право дане природою, тому що вже самої цієї суперечності вистачить, щоб право перестало бути правом. Людина не може підкорятися праву, яке не є моральним, а це має місце, коли право вважає за можливе переривання вагітності. Недопустимо ставити лікарів і службу здоров'я в умови співпраці по перериванню вагітності, тобто в таку ситуацію, в якій вони мусили б вибирати між правом Божим і своєю професією.

Право повинно бути спрямоване на оновлення людського суспільства і створення в усіх його сферах таких життєвих умов, щоб завжди і всюди було можливим гідно прийняти народжену на світ дитину. Повинна бути добре розвинута всестороння допомога родинам, самітним матерям, дітям, надання права громадянства позашлюбним дітям, а також розумно організоване всиновлення. Тобто треба створити такі умови, щоб перериванню вагітності завжди можна було протиставити чесний і конкретний вихід.
Закінчення
Нелегко йти за голосом совісті у виконуванні Закону Божого, особливо тоді, коли це вимагає жертвенності. Інколи потрібне геройство, щоб залишитись вірним щодо моральних вимог. Але незаперечно треба признати, що всебічному розвиткові людської особистості сприяє постійна вірність правдивому і чесному сумлінню. Понад усе треба заохочувати всіх, що можуть стати причетними до полегшення тяжкого життя багатьох мужчин і жінок, щоб виходили назустріч родинам і дітям, які знаходяться в надзвичайно важких, а то й безвихідних умовах життя.

Християни не можуть обмежити оцінки будь-яких речей до земних вимірів життя, бо добре розуміють, що в теперішньому житті здобувають собі друге життя, яке є настільки важливим, що все повинно бути оцінене відповідно до його норм. Згідно з цим в сучасному житті немає абсолютного нещастя; ним не є навіть найбільш дошкульний біль, який виникає, коли треба виховувати відстале розумово чи фізично дитя. Тут йде мова про змінену оцінку, виголошену Христом; «Блаженні засмучені, бо будуть утішені» (Мт. 5, 5). Вимірювати щастя на цьому світі звільненням від терпіння і праці є відступництвом від Євангелії.

Проте це не значить, що можна залишатись байдужим до терпінь і недолі. Навпаки, кожна розважлива та розумна людина і, очевидно, кожний християнин, відповідно до своїх можливостей, повинен бути готовий вжити відповідні заходи проти цих нещасть. Саме цього вимагає закон любові, завданням якого завжди є зміцнення справедливості. Хоч переривання вагітності не може бути допустимим, тому треба усунути його причини, а це вже вимагає відповідної політичної дії, зокрема в питаннях права. Одночасно треба впливати на звичаї, а також усякими способами допомагати родинам, матерям і дітям.

Медицина досягла вже великих успіхів в охороні людського життя, але можна від неї чекати ще більшого, згідно з покликанням лікаря, завданням якого є якнайповніша підтримка і розвиток життя. Одночасно бажано, щоб через відповідні організації, а за їх відсутності через палку великодушність і християнську любов, постійно проявлявся всебічний розвиток допомоги та опіки.



Не можна успішно працювати в області звичаїв, якщо одночасно не ведеться боротьба на полі ідей, не можна дозволяти, щоб цей спосіб мислення, а передусім чуттєве спрямування, яке вважає плідність злом, поширювалося, і щоб йому не ставити перешкод. Ще не всі форми цивілізації в однаковій мірі сприяють багатодітним родинам; саме вони зустрічаються зі значно більшими труднощами у промисловій і міській цивілізації. Це привело до того, що Церква в останні роки раз у раз говорить про «батьківську відповідальність», як оформлення справжньої людської і християнської моралі. Ця мораль не може бути справжньою, якщо не має в собі благородства; вона повинна також постійно бути свідомою того великого дару, яким є співпраця з творцем у продовженні життя, що збагачує людську спільність і здобуває нових дітей для Церкви, головним завданням якої є опіка над життям і сприяння йому. Насамперед Церква думає про те життя, яке Христос приніс на землю: «Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали» (Йо 10, 10). Всяке життя походить від Бога і тілесне життя людей повинно вважатися за необхідний початок. Гріх, що ввійшов у земне життя, збільшив біль і ще важчою зробив смерть. Однак Ісус Христос узяв на себе обов'язок перетворити ці тягарі, щоб терпіння і сама смерть стали для віруючих знаряддям спасіння. Тому св. Апостол Павло справді міг твердити: «Гадаю-бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з'явитися» (Рим. 8, 18). А коли порівняємо, то зможемо разом з ним додати: «Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе, – готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави» (ІІ Кор. 4, 17).
Дано в Римі 18 листопада 1974 року




  • РЕЛІГІЙНІ ОСНОВИ РОДИНИ



1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка