Як навчальний посібник для студентів 4 курсу денної і 5 курсу заочної форм навчання



Сторінка4/7
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1.03 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Головна вимога при цьому – перелік статей повинен виділяти витрати, що прямо пов'язані з технологією виробництва окремих видів продукції і можуть прямо включатися в собівартість.


3.4. Методи калькулювання

Калькулювання – це процес визначення собівартості певного об'єкта витрат. Під об'єктами витрат розуміють сегменти діяльності підприємства, що потребують вимірювання пов'язаних з ними витрат. Прикладами об'єктів витрат є, наприклад, виріб, послуга, проект, замовник, діяльність, підрозділ, програма тощо.

Інформація про собівартість об'єктів витрат дає змогу визначати, яку ціну на виріб або послуги треба встановити який підрозділ є найкономічнішим; який підрозділ використовує ресурси найефективніше. Собівартість об'єктів витрат визначається за допомогою системи виробничого обліку. У загальному вигляді ця система має дві стадії: І – накопичення витрат; ІІ – віднесення витрат. На першій стадії витрати об'єднуються за однорідними елементами: матеріали, зарплата тощо. Потім вони відносяться до певних об'єктів витрат. При цьому прямі витрати можуть бути простежені до відповідних об'єктів витрат на основі первинних документів, а непрямі витрати розподіляються між об'єктами витрат пропорційно до величини певного чинника.

Наступним етапом впровадження виробничого обліку є вибір системи калькулювання.

У спеціальній літературі найчастіше виділяють дві системи калькулювання: по окремих замовленнях і по процесах виробництва, що постійно повторюються. У рамках кожної з цих систем калькулювання може здійснюватися за повними виробничими витратами або тільки за змінними витратами.

"Правила і стандарти бухгалтерського обліку" розглядають такі методи калькулювання: простий або однопроцесний, за замовленнями, калькулювання за процесами і нормативний. Кожен з цих методів відрізняється номенклатурою об'єктів калькулювання, способами розподілу витрат між окремими видами продукції. а також між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. Розглянемо кожну з цих систем калькулювання.

Процес калькулювання включає роботи з розрахунку :



  • собівартості продукції (послуг) основного виробництва;

  • собівартості допоміжних виробництв та віднесення її на витрати основного виробництва;

  • розподілу непрямих витрат між окремими об'єктами обліку витрат;

  • собівартості незавершеної продукції основного виробництва;

  • собівартості всього товарного випуску продукції.

Розрізняють планові, звітні й нормативні калькуляції.

Планові калькуляції розробляють на рік (з розподілом по кварталах) на одиницю продукції або на групу виробів. У ній наводяться справжня оптова ціна, сума прибутку, % ставка і сума акцизного збору, ПДВ, відпускна ціна. Вона являє собою завдання (прогноз) із собівартості виробу.

Звітна калькуляція відображає фактичні витрати на виробництво та реалізацію продукції, у тому числі непродуктивні витрати.

Нормативна калькуляція розробляється на всі види продукції підприємства на базі конструкторської, технологічної документації, чинних на підприємстві норм витрат матеріальних ресурсів, трудових витрат і є основою для планування собівартості, обліку витрат оцінки залишків НЗВ, а також для розрахунку ціни.

Незалежно від галузевих особливостей промислового виробництва система обліку й калькулювання витрат передбачає побудову організаційної структури підприємства, що визначає функції окремих підрозділів і відповідальність їх керівників. Тому саме організаційна структура підприємства є відправною точкою для побудови системи виробничого обліку, оскільки вона визначає контрольованість витрат і порядок їх групування по центрах відповідальності.

Наступним етапом калькулювання є вибір системи калькулювання продукції. Система калькулювання визначається характером продукції. Найчастіше у спеціальній літературі виділяють нормативний, позамовний, за процесами виробництва і простий метод калькулювання.
3.5. Методи обліку і калькулювання витрат на виробництво

Простий (однограничний) метод калькулювання собівартості продукції застосовують на виробництвах, де відсутнє незавершене виробництво або воно незначно. Прикладом тут можуть служити видобуток вугілля, вироблення електроенергії.

Суть цього методу зводиться до прямого розрахунку, тобто всі витрати на виробництво за статтями калькуляції повинні поділятися на кількість виробленої продукції. У результаті одержуємо собівартість одиниці продукції.

Найбільш оптимальним методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції на підприємствах машинобудування є позамовний метод. Об'єктом обліку і калькулювання при цьому методі є окреме виробниче замовлення, що відкривається на одне чи кілька однорідних виробів на підприємствах серійного і масового виробництва, або на кожний виріб на підприємствах з дрібносерійним і індивідуальним характером виробництва, а також на виконання досвідчених експериментальних, ремонтних та інших робіт. Для щомісячного визначення фактичної собівартості продукції виробничі замовлення, як правило, повинні видаватися на таку кількість одиниць, що намічається випустити протягом місяця. При виготовленні великих виробів з тривалим технологічним циклом виробництва замовлення можуть видаватися не на виріб у цілому, а на окремі його агрегати і вузли.

При позамовному методі обліку витрат на виробництво витрати цехів враховують по окремих замовленнях і статтях калькуляції, а витрати сировини матеріалів, палива й енергії – по окремих групах. По виробах, на які потрібне складання розгорнутих звітних калькуляцій, облік витрат може здійснюватися тільки по статтях витрат, без розшифрування матеріалів, по групах. Уся первинна документація складається з обов'язковою вказівкою номерів (шифрів) замовлень.

Для узагальнення витрат і калькулювання собівартості використовується відомість (картотека) обліку витрат, в якій відбиваються всі фактичні витрати за замовленням (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 – Відомість обліку витрат за замовленням

Замовник_______________ Замовлення №_____________

Найменування робіт______________________ (10 одиниць)

Початок роботи __________________ Закінчення -__________

Дата

Матеріали, грн.

Зарплата, грн.

Накладні витрати, грн.

№ вимоги

сума

№ наряду

сума

дата

ставка

сума

1

7


46

520

03–10

03–15


110

150


30.01

200%

прямої зарплати



980

12

13


410


210

03–41

120

собівартість

замовлення



2300

21

24







03–74

110


собівартість

однієї одиниці



2300

27

485

100







дата відправки замовнику

…………………




















Разом

830




490

Матеріали, використані на виконання замовлення, відбиваються у відомості на підставі разових вимог. Зарплата з нарядів карток обліку робочого часу.

Накладні витрати нараховують на основі встановленої бази розподілу.

Якщо у виконанні замовлення беруть участь кілька підрозділів підприємства, то відомість ведуть по кожному підрозділу окремо, а наприкінці місяця – загальні витрати сумуються в зведеній відомості.

Документопотік в умовах позамовного методу виглядає так:





Після завершення замовлення на підставі даних відомості обліку витрат визначається його собівартість.

Фактичну собівартість замовлення розраховують шляхом підсумовання всіх витрат, здійснених з моменту початку робіт.

У свою чергу, незавершене виробництво визначається сумою фактичних витрат по кожному незавершеному замовленню.

Приклад. Підприємство в поточному місяці виконувало три замовлення, незавершеного виробництва на початок місяця не було.

Витрати на виконання замовлень, грн.



Стаття витрат

Замовлення

Разом

№ 100

№ 101

Матеріали

830

610

1430

Зарплата

490

700

1190

Накладні витрати

735

1050

1785

Разом

2055

2360

4415
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка