Як допомогти учневі навчитись учитися самостійно



Скачати 337.68 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір337.68 Kb.
Шевченківська спеціалізована школа-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю

Як допомогти учневі навчитись учитися самостійно

Упорядник

вчитель математики

Отдатчикова Л.М.

2012 – 2013 н.р

Формування у школярів потреби в самоосвіті

Будь-яка потреба, в тому числі й потреба в самоосвіті, стає внутріш­ньою силою, яка спонукає людину до активної дії, лише тоді, коли вона усвідомлюється особистістю. Але для розвитку й поглиблення потреби,викликаної активною діяльністю, недостатньо лише її усвідомлення. Це за­лежить і від того, яке значення надає суспільство даній потребі. А сьогодні суспільство відчуває необхідність у підвищенні науково-технічного й культур­ного світогляду його членів, тому суспільне значення самоосвіти постійно зростає.

Викликає занепокоєння той факт, що 23,5% учнів у цілому не мають позитивної мотивації до навчання, а це майже четверта частина всіх шко­лярів. Причини можуть бути різними, вони носять різноманітний ха­рактер, але дуже багато залежить від особистості самого вчителя, адже саме через інтерес до неї формується частіше за все й інтерес до самого предмета викладання, з'являється потреба в здобуванні нових знань у цій сфері.

Потреба в самоосвіті не може розвиватися без участі емоційних і вольових сфер особистості. Зусилля учнів до задоволення потреби в самоосвіті приводять до позитивного або негативного результату. Успішне задоволення викликає в учня почуття радості, загального емо­ційного піднесення, з'являється впевненість у подоланні труднощів, зростає бажання продовжувати активну пізнавальну діяльність. Пораз­ка у задоволенні потреби в самоосвіті викликає емоції роздратування й смутку. Численні безуспішні спроби задоволення потреби можуть викликати почуття розчарування, невпевненості у своїх силах, а то й згасання цієї потреби. Легке задоволення потреби в самоосвіті, що не вимагає розумового напруження, також може не викликати по­чуття радості й нових потреб, пов'язаних з особливостями вольових якостей особистості. Тому при формуванні у школярів потреби в само­освіті важливо дуже тонко враховувати характер і зміст самостійної роботи: відповідність інтересам, доступність у подоланні інтелекту­ального бар'єру тощо.

Потреба в самоосвіті — особистісна якість людини, отже, й розви­ток її відбувається індивідуально. Навіть за однакових психічних особливостей двох учнів (нахилів, здібностей, тем­пераменту, вольових якостей) навряд чи буде однаковим зміст їхніх са­мостійних занять. Багато що тут визначається інтересом учня не тільки до змісту навчального матеріалу (предметна потреба), а й до процесу набуття знань (функціональна потреба). Багато залежить і від усвідом­лених мотивів самоосвіти, об'єктивної і суб'єктивної значущості, теоре­тичної і практичної підготовки учнів, ступеня оволодіння вмінням здійснювати самостійну роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів. Індивідуальність виявляється також у темпах розумо­вого розвитку, у здатності до проникнення в сутність явищ, у само­стійності використання набутих знань.

Отже, вчитель, який ставить перед собою завдання сформувати в учнів потребу в самоосвіті, може досягти успіху лише за умови, що він ураховує усі ці особливості, сам має відповідну психологічну та педагогічну підго­товку, добре знає своїх учнів, досконало володіє предметом, систематично ознайомлюється з новинами науково-технічного й культурного життя. Багато визначається також педагогічним тактом учителя, його вмінням про­никнути в задуми самоосвітньої роботи учнів, майстерністю керівництва, взаємостосунками тощо.

Успіху в розвитку потреби в самоосвіті можна досягти лише за умови систематичного керівництва самостійним набуттям знань учнями й органі­зації у школі їхньої пізнавальної діяльності.

Самоосвіта - складне явище, яке тісно пов'язане з навчанням. Потре­ба в самоосвіті та потреба в знаннях також мають між собою зв'язок.



Cамоосвіта і навчання збігаються в дуже важливому — кінцевому результаті діяльності — у набутих знаннях та інтелектуальному розвитку. Звідси робиться висновок: через самоосвіту учнів можна використовувати найбільш доцільні й допустимі методи са­мостійного оволодіння знаннями, навіть більше, навчання й самоосвіта мають іти паралельно, взаємно збагачуючи й доповнюючи одне одного.

Потреба в самоосвіті є необхідним елементом пізнавальної потреби. Чим повнішу й різноманітнішу інформацію отримають учні, чим різно­манітніші джерела та способи отримання пізнавальної інформації, тим більше умов для розвитку потреби в знаннях.

Використовуючи різні засоби навчання, додаткову літературу, різноманітні джерела інформації, ми маємо змогу урізноманітнити засоби задоволення пізнавальних потреб учнів, отже, сприяємо розвитку в них потреби в знаннях.

Важливою умовою розвитку потреб є також перехід від репродуктивної діяльності до творчої, що не тільки зміцнює позитивне емоційне ставлен­ня особистості до самостійного навчання, а й веде до визнання даної діяль­ності основним покликанням особистості.Розвиток потреб залежить також від того, наскільки складно для люди­ни їх задовольнити. Труднощі можуть виникати в самій пізнавальній діяль­ності, яка може здатися учневі малодоступною. Він відмовиться від неї, отже, результатом буде припинення розвитку самої потреби. Дуже важли­во, щоб учень вірив у свої сили, в можливість успішного навчання, тому вчителеві потрібно навчитися створювати ситуації успіху для кожної дити­ни, спираючись на знання про її можливості.

Слід відзначити, що й відсутність труднощів може відіграти роль антисти- мулу в розвитку пізнавальних потреб, бо коли учень не відчуває ніяких утруд­нень у роботі, йому буде здаватися, що він усе знає й уміє. Отже, добираючи завдання для самостійного здобуття знань, вчитель повинен враховувати по­тенційні можливості кожного учня та його суб'єктивне уявлення про них.

Ще одна закономірність розвитку потреби в самоосвіті — усвідомлен­ня особистої та суспільної значущості отриманих знань. Оцінка значущості знань буде тим глибшою й істотнішою, чим повніше людина базується на розумінні предмета науки, що вивчається.

Мотиви самоосвіти

Відзначають наступні мотиви самоосвітньої діяль­ності учнів.


  1. Соціально значимі мотиви, пов'язані з реалізацією ідеалів та життє­вих планів учнів:

  • формування світогляду;

  • формування морального кредо;

  • підготовка до обраної професії;

  • прагнення усвідомити свої можливості в цьому відношенні.

Таким чином, перша група мотивів пов'язана з загальним ростом само­свідомості школяра, з потребою визначити своє місце в житті, з прагнен­ням осмислити своє призначення.

2.Друга група включає мотиви, пов'язані зі спонукаючою силою власної пізнавальної потреби та пізнавального інтересу, без орієнтації особистості на життєві плани. Розвиваючись у навчальній діяльності, самоосвіта учнів досить часто не має тієї цілеспрямованості, що характерна для дорослих.Аналіз пізнавальної діяльності учнів дозволяє говорити, з одного боку, про тих, у кого пізнавальний інтерес залишається на низькому рівні та не зав­жди стійкий і диференційований. Самоосвітня діяльність у цьому випадку носить епізодичний, випадковий характер. З іншого боку, можна виділити учнів, у яких власне пізнавальний інтерес став стрижневим. Самоосвіт­ньою діяльністю в цьому випадку керує бажання безпосереднього пізнан­ня, прагнення до безперервного оволодіння новим джерелом інформації, вона базується при цьому на безкорисному інтересі, без спеціальної орієн­тації на майбутнє школяра.

3.Третя група мотивів самоосвіти пов'язана з потребою особистості в самовдосконаленні, в розвитку своїх здібностей, призначення.

Коли цей мотив пов'язується з життєвими планами учня, то самоосвітня діяльність набуває рис першої групи. Але іноді розвиток музичних, спортив­них, художніх та інших здібностей не пов'язаний безпосередньо з життєвими планами учня і підтримується лише його перебуванням у спеціальній школі.

До цієї групи самоосвітньої діяльності відноситься також удоскона­лення характеру особистості, розвиток пізнавальних здібностей, в першу чергу розумових.

4.Четверту групу складають різноманітні форми захоплень учнів, їх хобі. Так, любов до тварин, захоплення садівництвом тощо можуть розви­ватися в шкільному віці на рівні прикладної діяльності, не досягаючи рівня серйозних занять спеціальною наукою. Навіть позитивні та різноманітні мотиви створюють лише потенці­альну можливість розвитку учнів, бо реалізація мотивів залежить від процесу постановки мети, тобто вміння учня ставити мету та досяга­ти її в навчанні. Мета — це очікувані кінцеві та проміжні результати тих дій учнів, що ведуть до реалізації її мотивів.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає змогу зробити висновки щодо особливостей навчальної мотивації учнів різного віку.
Молодший шкільний вік
Молодший шкільний вік відіграє велику роль у формуванні на­вчальної мотивації учнів.

Мотиви навчання молодших школярів найчастіше такі:


  • прагнення отримати нагороду;

  • хороша оцінка;

  • бажання отримати схвалення від батьків;

  • прагнення завоювати авторитет серед однокласників, у вчителя;

  • честолюбство;

  • почуття відповідальності;

  • бажання заслужити похвалу від значущої особистості чи особис­тостей;

  • бажання уникнути покарання;

  • звичка виконувати вимоги дорослих;

  • пізнавальний інтерес.

Особливості мотивації молодших школярів:

  • внутрішня мотивація проявляється переважно до результату, більшість учнів не схильні докладати вольових зусиль для подолан­ня труднощів у навчанні;

  • широкі пізнавальні мотиви (інтерес до знань) можуть уже до середини цього віку перетворитися на навчально-пізнаваль­ні мотиви (інтерес до способів здобування знань); мотивація само­освіти представлена поки що найпростішою формою — інтересом до додаткових джерел знань, епізодичним читанням додаткових книг;

  • широкі соціальні мотиви розвиваються від загального недифе- ренційованого розуміння соціальної значущості навчання до глибшо­го усвідомлення причин необхідності навчатися.

Позиційні соціаль­ні мотиви представлені бажанням дитини отримати похвалу вчите­ля. Мотиви співробітництва та колективної роботи мають поки що за­гальний характер; навчальна діяльність полімотивована.

До внутрішніх мотивів на­вчальної діяльності можна віднести такі: особистий розвиток у про­цесі навчання; пізнання нового, невідомого; розуміння необхідності учіння для подальшого життя. Одне з основних завдань учителя — це підвищення в структурі мотивації учня питомої ваги внутрішньої мотивації навчання. Розвиток внутрішньої мотивації учіння відбува­ється як зрушення мотиву на мсту учіння.

Інтенсивно розвивається в навчанні вміння ставити мету і дося­гати її. За умов правильної організації навчальної діяльності у мо­лодших школярів можна закласти вміння самостійно ставити мету. Починає формуватися вміння співвідносити мету зі своїми можли­востями.

Управління учнем своєю самостійною навчально-пізнавальною ді­яльністю можливе за умови визначення ним відповідної мети. Вчитель має актуалізувати в його свідомості, яким шляхом він може ви­конати свої вимоги, що потрібно для цього зробити. Разом із дитиною педагог визначає та оцінює особистісні перетворення, зрушення, що відбуваються за допомогою дій, передбачених для виконання. Це дає учневі змогу сприймати себе як особистість, з якою рахуються і дум­ка якої є вирішальною у самовизначенні. Це допомагає йому усвідо­мити свій керований учителем вибір як самостійний, необхідний для реалізації.

Умови формування навчальної мотивації учнів молодших класів:


  • формування адекватної самооцінки своїх можливостей;

  • підтримка прагнення до саморозвитку й самовдосконалення;

  • виховання відповідального ставлення до навчальної роботи, по­чуття відповідальності;

  • збагачення змісту особистісно зорієнтованим цікавим мате­ріалом;

  • гуманне ставлення до учня, повага до особистості дитини;

  • задоволення потреби в спілкуванні з учителем та одноклас­никами;

  • збагачення мислення інтелектуальними почуттями;

  • формування допитливості, пізнавального інтересу;

  • використання різних способів педагогічної підтримки;

  • формування вміння працювати з книгою.

Середній шкільний вік

Мотиви навчання в середньому підлітковому віці є такими:

  • широкі пізнавальні мотиви;

  • інтерес до способів здобування знань;

  • інтерес до методів наукового мислення;

  • соціальні мотиви;

  • мотив пошуку контактів і співробітництва в навчальному серед­овищі.

Особливості мотивації даного віку:

до кінця підліткового віку спостерігається стійке домінуван­ня якого-небудь мотиву, суттєво розвиваються процеси постанов­ки мети та її досягнення в навчанні, розвивається вміння ставити гнучкі цілі, формується вміння ставити перспективну мету, пов'я­зану з етапом соціального й професійного самовизначення, що на­ближається.

Теоретичні засади формування самоосвітньої компетентності Умови формування навчальної мотивації учнів:


  • мобілізація потенціальних можливостей даного віку;

  • опора на попередній досвід, на досягнення молодшого шкільно­го віку;

  • залученість учня в різні види діяльності, взаємини співробітни­цтва вчителя та учня;

  • незвичайна, цікава форма викладання предмета;

  • пізнавальні ігри, ситуації суперечки, дискусії;

  • аналіз життєвих ситуацій, роз'яснення суспільної й особистісної значущості навчання;

  • уміле стимулювання вчителем навчальної діяльності;

  • використання інтерактивних технологій;

  • емоційність мовлення вчителя;

  • розвиток уміння вчитися самостійно.

Старший шкільний вік

Мотиви навчання в старшому шкільному віці:

  • мотивація самоактуалізації й самовдосконалення;

  • навчально-пізнавальний мотив як інтерес до методів теоретично­го й творчого мислення;

  • широкі соціальні мотиви громадянського обов'язку;

  • соціально-позиційні мотиви;

  • удосконалювання своєї навчальної діяльності;

  • інтерес до раціональної організації розумової праці;

  • мотиви професійного й життєвого самовизначення.


Особливості мотивації даного віку: розвиток уміння ставити мету виражається в тім, що під час постановки системи завдань старшокласник учиться виходити з планів свого індивідуального самовизначення, а також соціальної значущості мети, передбачен­ня соціальних наслідків своїх вчинків; зростає вміння оцінити реа­лістичність мети, складається прагнення до апробування мети в ак­тивних діях, що прямо пов'язано з процесом життєвого самовиз­начення.

Умови формування навчальної мотивації учнів:



  • створення умов для самопізнання;

  • розвиток уміння вступати в діалог з навколишнім світом;

  • удосконалювання способів здобування знань;

  • створення активного пізнавального діяльного середовища;

  • оволодіння контрольно-оцінними діями;

  • застосування методів теоретичного й творчого мислення;

  • формування культури розумової праці.

Вважаємо, що вчитель, який ставить перед собою завдання з фор­мування в учнів потреби в самоосвіті, може досягти успіху лише за таких умов:

  • врахування всіх особливостей формування потреби в само­освіті;

  • відповідна психологічна та педагогічна підготовка вчителя;

  • знання особливостей розвитку кожного учня, його можливостей, мотивації, інтересів;

  • досконале знання предмета;

  • систематичне ознайомлення з науково-технічним і культурним життям.

Багато визначають також особистість педагога, його педагогіч­ний такт, уміння проникнути в задуми самоосвітньої роботи учнів, майстерність керівництва, взаємини тощо. Успіху в розвитку по­треби в самоосвіті можна досягти лише за умови систематично­го керівництва самостійним здобуванням учнями знань та органі­зації в школі на основі моніторингу їхньої самостійної пізнаваль­ної діяльності.

Потреби формування мотивації навчальної діяльності школярів за сучасних умов

“...всіма можливими засобами

треба запалювати в дітях палке

прагнення до знань і навчання”


Я.Коменський


Мотивами навчальної діяльності школярів можуть бути потреби, інтереси, установки, ідеали, захоплення і емоції, які викликають активну навчальну діяльність школярів, їх уважне відношення до навчальних обов’язків, старанність, добросовісність, охайність у виконанні завдань. Наприклад, доброзичлива, строга і справедлива вимога до учнів формує такі мотиви навчання, як почуття відповідальності, обов’язку. Намагання школярів порадувати рідних хорошими успіхами поступово перетворюється в почуття інтелектуального задоволення навчальною працею і стає внутрішнім мотивом навчання.

В сучасній школі велике значення має самостійна робота учнів при набуванні нових знань, навичок, умінь і їх застосування на практиці. Чим старші школярі, тим більша роль самостійної роботи, тим складніші завдання вони виконують.

Мотиви навчання впливають на відношення школярів до навчальної праці. Відомо, що найбільш успішно проходить навчання при умові позитивного відношення до навчання.

Одним з найважливіших шляхів формування позитивного відношення до навчання є створення у дітей позитивних мотивів навчання. Існує кілька груп мотивації навчальної діяльності.



  1. Соціальні мотиви, пов’язані з різними взаємовідносинами учнів між собою, з учителями, вихователями, батьками і іншими людьми:

а) суспільні – підготовка до життя, до трудової діяльності,

б) відповідальність перед близькими - намагання принести радість батькам,

в) професійні цінності – підготовка до майбутньої професії.

г) комунікативні мотиви – намагання до самовдосконалення, утвердженні в колективі.



  1. Пізнавальні мотиви, серед яких ведучі – інтерес до знань. До процесу їх здобуття, бажання дізнатись побільше, розширити свій кругозір, інтерес до певних галузей знань і відповідних навчальних предметів. Розподіляють декілька стадій інтересу: цікавість, зацікавленість, пізнавальний і теоретичний інтерес.

Цікавість – найелементарніша стадія орієнтування, пов’язана з новизною предмета. На цій стадії ще не помітні намагання пізнати суть предмету.

Зацікавленість – характеризується намаганням глибше познайомитись з предметом, вийти за межі видимого і почутого, розширити свої знання. Виражається емоціями здивування, пізнання нового, почуттям радості пізнання. Діти дають багато запитань.

Пізнавальний інтерес – не тільки запитання, а й намагання самому

знайти відповідь.

Теоретичний інтерес – не тільки пізнання теоретичних основ, а й

практичне їх застосування.



  1. Мотиви перспективи пов’язані з питанням “Ким бути?” і визначенням

ролі навчання, знань у відповіді на це питання.

Як же розподіляються ці мотиви в початкових, середніх і старших класах?

В початкових класах виступають на перший план соціальні мотиви такі, як намагання завоювати повагу дорослих, доставити радість батькам, виділитись в колективі. Оцінка є їх критерієм. Однак, підростаючи, учень переосмислює значення школи і шкільних відносин. Тепер мотивом стає найближче майбутнє, яке без освіти не має смислу.

Мотиви навчання міцно пов’язані з методами навчання. Від змісту навчального матеріалу. Залежить вибір способів мотивації, а методи в свою чергу включають в свою структуру відповідні прийоми мотивації.

Мотиваційна робота проводиться в двох напрямках: виховному і пізнавальному. При правильному виховному процесі у дітей формується почуття обов’язку, відповідальності, боротьби за честь колективу. Інтерес грає важливу роль у навчанні. Дітям повинно бути цікавим навчання. Які ж уроки найбільш цікаві? Ті на яких чітко організований навчальний процес, де школярів залучають до активної навчальної діяльності, яка приносить їм успіх, радість пізнання і праці. Їм нецікаві ті уроки, де довго говорять і мало працюють, де немає чіткості, організованості.

Одним з важливих прийомів мотивації навчання є створення ситуації задоволення учнів успіхами у навчанні. Оцінка – важливий стимул навчання. Вона може перейти у внутрішній мотив задоволення успіхами, радістю у подоланні труднощів.

Авторитет учителя грає не останню роль в навчанні. Розвитку пізнавального інтересу , як мотиву, сприяють різні прийоми проблемного навчання. Слід так поставити проблемне питання, щоб воно викликало у дітей здивування, гостру зацікавленість і бажання взяти участь в її реалізації.

Учні часто намагаються бути схожими на свого учителя, якщо він для них є авторитетом. Тут важливо все – дотримання модиі скромність, чистота і охайність, зачіска, прикраси, одяг і т.п. Але ще більш важливим для учнів є внутрішній світ учителя, його ерудиція, глибокі знання не тільки свого предмету але і з інших галузей науки і культури, уміння дати характеристику нового фільму, музичного, художнього твору. Учні багато переймають від улюбленого учителя, намагаються також збагатити свій внутрішній світ. Це викликає у них позитивне відношення до здобування знань, до школи до навчання.

Особливу увагу звертають учні на морально-етичні норми поведінки учителя: як поводить себе він у педколективі, серед учнів, серед жителів населеного пункту.

Ясно і чітко визначені учнями перспективи навчання – установлення далеких і близьких перспективних ліній в навчальній праці – є важливим мотивом навчання. Набагато менше рухатися вперед, якщо добре знаєш ціль і уявляєш шлях, по якому слід іти, які труднощі ждуть попереду і як їх переробити, що вже зроблено і що ще треба зробити.

Дальні перспективи – це визначення мети, якої повинен досягти учень по закінченню школи. Цьому повинна сприяти профорієнтаційна робота, яка акцентує увагу на глибокі знання своєї професії.

Ближню перспективу ставить на уроках учитель. На початку року, розділу, теми учитель повинен націлити учнів на результати. Тематичний облік знань дає змогу учням глибше усвідомити результати роботи і нові завдання.

Найбільш близька перспектива – це завдання кожного уроку, визначення результату, якого повинен досягти учень в кінці заняття.

Однією з найнеобхідніших умов виховання людини є розвиток її унікальності та індивідуальності. Реалізація цього неможлива без правильної мотивації навчання та розвитку інтересу до нього. Тому важливим місцем у роботі вчителя є формування в учнів мотивації навчання. Бо якщо в учнів є бажання і інтерес до учіння, якщо вони вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами, тобто мають сформовані стійкі мотиви до навчання, то вони можуть краще реалізувати свої здібності під час вивчення різних предметів.



ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ ДО САМООСВІТИ

Вчимося спонукати себе до самоосвітньої діяльності
Проаналізуйте, чи завжди ви це робите:


  1. Аналізуєте свої слабкі та сильні сторони.

  2. Визначаєте свої потреби, інтереси, мету, мотиви.

  1. Знаєте, як долати свої недоліки, бо ознайомилися з інформаці­єю, як це робили видатні люди.

  2. Відчуваєте в собі силу здійснити процес самовдосконалення, са­морозвитку, самовиховання, самоосвіти.

  3. Знаєте, як здобувати інформацію з різноманітних джерел інфор­мації, володієте певними навичками.

  1. Самостійно організуєте свою діяльність.

  1. Опрацьовуєте матеріал осмислено, знаходите можливості його застосування у своєму житті.

Ви все це вмієте робити і робите? Є позитивні результати такої роботи? Чудово! Успіх іде за вами.

Ви відчуваєте певні труднощі? Є бажання подолати їх, але ви не знаєте як? Зверніться до компетентних людей, до відповідної літе­ратури. Успіх неодмінно приходить до зацікавлених, наполегливих та завзятих.



Корисні звички для успішного навчання та самонавчання

Щоб бути успішним у навчанні та самонавчанні, підготуйте себе до цього, формуючи такі звички:



  • Відповідайте за себе. Відповідальність — це усвідомлення того, що для досягнення успіху ви самі маєте визначити свої пріоритети, розподілити час і ресурси.

  • Сконцентруйтеся на своїх цінностях і принципах. Не дозво­ляйте друзям і знайомим вказувати, що для вас важливо.

  • Поставте першочергові речі першими. Не дозволяйте іншим відвертати вашу увагу від поставленої мети. Визначте час і місце сво­єї найбільшої продуктивності. Розташуйте пріоритети відповідно до ступеня складності матеріалу.

  • Показуйте себе з кращого боку.

  • Спочатку зрозумійте інших, а потім намагайтеся, щоб зро­зуміли вас.

  • Шукайте найкраще розв'язання проблеми.

  • Будьте вимогливими до себе.

Пам'ятка з самоосвіти

  1. Постав перед собою завдання самостійно поліпшувати свої до­сягнення в навчанні, виявляй при цьому наполегливість.

  2. Подумай, які риси характеру потрібні тобі в самостійному жит­ті, які з них ти можеш сформувати в себе під час навчання.

  3. Проаналізуй, як ти виконуєш навчальні завдання. Дай собі від­повідь на запитання:




  • Для чого ти вчишся?

  • Чи вмієш ти самостійно виконувати навчальні завдання?

  • Як ти перевіряєш себе: під час виконання домашнього завдання; коли вже все виконаєш; плануєш, який вийде результат?

  • Як довго ти можеш бути уважним і працездатним?

  • У який час протягом дня ти працюєш краще?

  • Чи вмієш ти зосередитися на навчальному завданні, коли тобі щось заважає?

  • Чи користуєшся ти пам'ятками під час виконання домашнього завдання?

Пам'ятки з організації самоосвітньої компетентності учнів



  • Які недоліки у твоїй навчальній діяльності можуть тобі заважати самостійно працювати, здобувати знання?

Відповідаючи на подані вище запитання, спробуй поставити пе­ред собою завдання поліпшити самостійне здобуття знань

УМІННЯ САМООРГАНІЗАЦІЇ

Розподілити час — значить скласти розклад занять, дотри­муватися його, організувати свої заняття відповідно до пріори­тетів.

Пам'ятки з організації самоосвітньої компетентності учнів



Керівні принципи

  • Стежте за часом.

  • Аналізуйте, як ви проводите час.

  • Звітуйте перед собою, коли ви марно витрачаєте час.

  • Зазначайте, коли ви працюєте продуктивно.


Знання про власний розподіл часу дозволяє спланувати краще свій час.

• Напишіть список, що потрібно зробити. Ранжуйте проблеми за


ступенем значущості.

- Заведіть щоденник, заносьте туди заплановані справи.

• Заведіть записну книжку для довгострокового планування.

Планування для ефективного розкладу занять

« Виділіть достатньо часу для сну, добре збалансованої дієти та до­звілля.



  • Визначтеся з пріоритетами.

  • Виділіть час для повторення відразу після навчальних занять.

  • Сплануйте заняття 50-хвилинними блоками.

  • Оберіть для занять місце, де вам не заважатимуть.

  • Внесіть у розклад щотижневе повторювання.


Як треба працювати

  1. Підготуй усе необхідне для роботи.

  2. Прибери з робочого місця все зайве.

  3. Навчальні посібники розклади за порядком.

  4. Розпочавши роботу, не поспішай.

  5. Не працюй до цілковитої втоми, роби перерви.

  6. Під час роботи не їж, не пий. Роби це під час перерви.

  7. Будь зосередженим під час роботи.

  8. Якщо не виходить, не хвилюйся, зроби перерву, заспокойся й продовжуй роботу.

  9. Вдало виконавши роботу, не хвалися. Закінчивши її, впорядкуй своє місце.

З практики формування самоосвітньої компетентності



Сім кроків до вміння організовувати свій час

  1. Складання списку справ.

  2. Упорядкування, класифікація справ у списку.

  3. Розподіл списку на два: список регулярних справ і список ін­ших справ.

  4. Перетворення нерегулярних справ на регулярні й точно спла­новані.

  5. Розподіл регулярних справ на жорстко фіксовані в часі й ті, що мають часові рамки.

  6. Чітке фіксування в часі регулярних справ, закріплення за ними одних і тих самих годин.

  7. Визначення ступеня невідкладності нерегулярних справ, осо­бливо тих, які можуть перетворитися на термінові.

Про раціональний режим навчальних занять

  1. Необхідно в середньому після кожної години розумової праці робити десятихвилинну перерву для відпочинку.

  2. Відпочинок під час перерви має бути активним, саме це підви­щує чутливість нервової системи, зміцнює увагу й пам'ять, активізує розумову діяльність.

  3. Слід враховувати, що в першій половині дня більшість людей має вищу працездатність, ніж у другій.

  4. Перш ніж стати до роботи, потрібно її продумати так, щоб у мозку склалася модель готової роботи і весь порядок трудових при­йомів.

  5. Потрібно обирати таку послідовність трудових дій, щоб ре­зультати вже виконаних операцій не були порушені наступними діями.

  6. Слід прагнути до поліпшення умов для виконання наступних операцій у результаті попередніх дій.

Пам'ятки з організації самоосвітньої компетентності учнів

Як готувати домашні завдання?

  1. Приступайте до роботи тільки після відпочинку.

  2. Готуйте уроки «сьогодні на сьогодні»: це краща профілактика забування.

  3. Починайте роботу з настановою запам'ятати надовго.

  4. Під час виконання домашнього завдання чергуйте предмети різ­них циклів.

4. Постійно контролюйте якість виконаного завдання.

Як здійснити самопідготовку

  1. Виконувати домашню роботу слід починати в точно встановле­ний час.

  2. Перш ніж розпочати роботу, перевір готовність робочого місця.

  1. Розпочинаючи роботу, зосередься, подумай, із чого почнеш.

  2. Намагайся всі утруднення усунути самостійно.

  1. Про завдання дізнавайся зі щоденника або закладки в підруч­нику.

  2. Якщо забув правило, спробуй пригадати, перевір себе за підруч­ником.

  3. Починай самопідготовку в певному порядку, наприклад: мова, математика, читання.




"Довідкове бюро"

допоможе тобі навчитися самостійно


  • ПРАЦЮВАТИ З КНИГОЮ,

  • ПІДГОТУВАТИ ДОПОВІДЬ,

  • НАПИСАТИ РЕФЕРАТ,

  • НАУКОВУ РОБОТУ,

  • СКЛАДАТИ КОНСПЕКТ.


Як писати реферат

  1. Визначити тему.  

  2. Підібрати літературу:   а)  документи,  першоджерела; б) монографії, довідники, збірники; в) газетні та журнальні матеріали.

  3. Ґрунтовно  вивчити   літературу.   Читаючи книги, необхідно робити виписки цитат, основних думок.

  4. Скласти список розділів, який може і бути планом реферату.

  5. Продумати план реферату, можливе його розширення.

  6. Систематизувати опрацьований матеріал.

  7. Остаточно продумати та уточнити план реферату.                                                                                                                    

  8. У кінці реферату слід подавати список використаної літератури.

  9. Бібліографічний опис джерела списку літератури подається за такими правилами:

 для книг слід вказати: прізвища та ініціали авторів, назви книг, підзаголовкові дані,

місця і назви    видавництв,    роки  видань,    кількість сторінок;

 для журнальних статей зазначають: прізвища та ініціали авторів, повні назви статей,

скорочені назви журналів, роки, номери, томи, випуски, сторінки;

 для   статей   із   книг   та   неперіодичних збірників  повинні  бути зазначені  прізвищі та ініціали авторів,  назви статей,  видань, у яких вміщені статті, місця видань, видавництва, роки видань, сторінки.

Як працювати з підручником


  1. Почитай увесь навчальний матеріал з метою загального ознайомлення зі змістом.

  2. З'ясуй значення незрозумілих слів, термінів, понять і висловів за допомогою словника, по записах у робочому зошиті.

  3. Розділи навчальний матеріал на частини для кращого засвоєння.

  4. Визнач головну думку автора, зроби записи у формі плану, тез.

  5. Прочитай текст ще раз і постарайся переказати його зміст по пам'яті.




Як скласти план тексту підручника


  1. Прочитай заголовок параграфа і подумай: який зміст закладено в заголовок?

  2. Прочитай уважно даний параграф і виділи в ньому нові терміни (з'ясуй їх).

  3. Розглянь і постарайся зрозуміти малюнки і їх частини, що відносяться до тексту.

  4. Прочитай текст окремо по абзацам і визнач, про що йдеться в кожному абзаці.          

  5. Склади план прочитаного тексту (пунктам плану можуть бути заголовки абзаців).

  6. Перекажи за складеним планом увесь текст постарайся зрозуміти і запам'ятати його зміст,

  7. Дай відповіді на всі запитання в кінці параграфа або на запитання, поставлені вчителем.




Як користуватися навчальною, додатковою і довідковою літературою

  1. Використовуючи навчальну, довідкову і додаткову літературу, уточніть, що саме вас цікавить.

  2. Подумайте, де найбільша можливість одержати відповідь на запитання, що вас цікавить: підручнику, довіднику чи додатковій літературі.

  3. Насамперед використайте підручник, потім — довідник, а тоді — додаткову літературу.

  4. Відкриваючи книжку, спочатку прочитайте зміст і покажчик термінів, назв.

  5. Залежно від мети використайте такі виді читання:

  • читання-перегляд, коли книжку переглядають швидко, зупиняючись на окремих сторінках (мета такого перегляду — перше ознайомленні з   книгою, одержання   певного   уявлення   про зміст);

  • вибіркове читання, або неповне, коли читають не весь текст, а тільки потрібні місця;

  • читання з різних видів запису прочитаного.

   6.    Відшукавши у книзі потрібний розділ, параграф чи сторінку, не обмежуйтесь побіжним поглядом, а випишіть потрібну  

для себе інформацію, виділіть основне, складіть план прочитаного.   

 


Як працювати з текстом параграфа


  1. Уважно прочитай текст параграфа, запитання і завдання до нього.

  2. Знайди у тексті відповіді на поставлені питання. Виконай усі завдання.

  3. Запам'ятай усі терміни та поняття.

  4. Склади план своєї розповіді.

  5. Перекажи зміст тексту відповідно до складеного плану, використовуючи у своїй розповіді нові терміни, поняття.





Як працювати з цитатою

  1. Цитатою  користуються   для   уточнення   і  підтвердження власних думок.

  2. Не можна зловживати цитатами.

  3. Цитата мас виписуватися так, щоб у ній була закінчена думка автора.

  4. Виписувати цитату слід без замін слів,  з отриманням  усіх розділових знаків, із позначенням пропусків.

  5. Кожна цитата береться в лапки.

  6. Після цитати вказується джерело: прізвище автора, назва книги, місце і рік видання, номер тому і сторінки.





Як вибрати книгу для читання

  1. На книжковій виставці ти завжди знайдеш цікаві книги.

  2. У   картотеках   картки   з   назвами   книг підібрані за окремими темами.

  3. Ти   можеш   сам  вибрати  книгу  з  полиць відкритого доступу.

  4. За систематичним каталогом можна довідатися,    які    книги,    що    цікавлять   тебе,  є  в бібліотеці. Всі картотеки, як і книги на полицях, розставлені за галузями знань, в певній системі, ому він так і називається.

  5. Переглянь  бібліографічні   покажчики.   Це книги про книги. В них ти знайдеш анотації — короткі розповіді про хороші книги і поради, про що і що читати.



Як вивчити вірш

  1. Починай готувати уроки з вивчення вірша.

  2. Тихо прочитай вірш. Пам'ятай: читаєш вірш для того, щоб ви­вчити. З'ясуй усі незрозумілі слова і звороти.

  3. Голосно прочитай вірш. Намагайся відчути його ритм.

  4. Прочитай вірш втретє — голосно й виразно.

  5. За дві хвилини повтори вірш уголос напам'ять 2—3 рази, за не­обхідності зазираючи в текст. Спробуй уявити події, описані у вірші, або його настрій.

  6. Через три години двічі-тричі повтори вірш, не зазираючи в текст.

  7. Перед сном ще раз повтори вірш.

  8. Наступного ранку спочатку прочитай вірш, а потім розкажи на­пам'ять.


Форма ведення записів

План — це короткий перелік проблем, що розглядаються в книзі. Він може бути простим, якщо в ньому зазначені лише основні запитання, або складним, якщо поруч з основним є додаткові запитання.

Виписки — це цитати (дослівне відтворення думок автора книги), або короткий, близький дослівного,   виклад   змісту   потрібного   уривку тексту.   Виписувати  з  книги  теоретичні  положення, статичні, хронологічні дані можна як у процесі читання, так і по його завершенні. Цитату обов'язково брати у лапки, а на кожну виписку давати посилання на джерело. Для полегшення наступної систематизації виписок їх краще робити  на  окремих  аркушах,  каталожних картках або перфокартках.

Конспект — це короткий письмовий виклад змісту книжки, статті, лекції тощо. Він має бути набагато менший, ніж сама книжка чи стаття. Під час конспектування не слід зловживати скороченням слів, а якщо скорочувати їх, то за загальними правилами; думки слід викладати стисло, своїми словами, виписуючи лише найголовніше і найсуттєвіше, не допускати повторень. Можна використовувати цитати, обов'язково зазначити сторінку, з якої вона виписана. Особливо важливі думки в конспекті варто підкреслювати. Бажано залишати поле для додаткових записів.

Тези — стислий виклад основних ідей прочитаної книги.

Анотація — коротка характеристика прочитаного, яка дає загальну уяву про його виклад, зміст та призначення. Скласти її краще після прочитання всієї книги.

Резюме — короткий заключний виклад наукового повідомлення.

Реферат — короткий виклад змісту книги, наукової роботи або результатів вивчення наукової проблеми в письмовому викладі або у формі публічного виступу.



Правила виконання домашнього завдання

 

Чітко уяви і перевір по записах у зошиті, які необхідно виконати дії і якого потрібно досягти результату.



Згадай зміст матеріалу, викладеного вчителем, поради щодо виконання завдання, знайди в підручнику, які потрібно застосувати, подивись у зошиті зразки роботи, виконаної у класі на уроці.

Уяви, як виконуватимеш завдання.

Якщо це задача чи вправа, то знайди в них спільне з виконаними на уроці, проаналізуй умови, склади план розв’язання, здійсни його.

Якщо задано текст (для вивчення чи заучування), то читай його уважно, намагайся у всьому розібратися, зіставляй з рисунками, схемами, кресленнями, користуйся словником, наводь свої приклади.

Читаючи текст, намагайся спочатку запам’ятати головне. Для цього виділи основні думки, поділи текст на частини і склади план.

Те, що важко запам’ятовується, — дати, визначення, імена, формули, назви — випиши на поля зошита чи в окремий зошит, заучуй, згадуючи їх місце в тексті.

Обов’язково перевір, чи досягнув потрібного результату.

Якщо це була задача або вправа, то перевір результат розв’язання.

Якщо засвоював текст, то закрий книгу, уяви основні думки й частини прочитаного, перекажи їх, перевір результат запам’ятовування.

Коли контроль показав, що завдання виконати не вдалося, то потрібно повторити роботу, вишукуючи недоліки.

Якщо не вдалося розв’язати задачу, знову проаналізуй умови, уточни зв’язок між тим, що дано, і тим, що вимагається, склади план розв’язання і знову виконай його.

Якщо не запам’ятав текст, то читай його ще раз, звертаючи увагу на основні думки, їх зв’язок, їх місце в тексті. Повторюй текст по частинах, а потім повністю.



Як надовго запам’ятати навчальний матеріал?

 Виділяй, співвіднось і групуй матеріал – хто добре усвідомлює, той добре запам’ятовує і довго пам’ятає.



  • Якщо отримав завдання у вівторок, а відповідати потрібно в п’ятницю, не чекай четверга – вивчи одразу, а напередодні тільки повтори.

  • Завчай і повторюй невеличкі шматки ще доти, як матеріал почав забуватися.

  • Коли вчиш, записуй, малюй схеми, діаграми, таблиці - наочність краще запам’ятовується.

  • Якомога швидше, не чекаючи повного заучування, намагайся відтворити матеріал, закривши книгу.

  • Після математики – вчи читання, після української мови – інші предмети: память любить різноманітність.

 

Уява покращує пам’ять

або як запам’ятати найбільше

  • Усе, що хочеш пам’ятати, - уявляй! (Не уявляю – не пам’ятаю)

  • Май на увазі: усе, що побачив, відчув, почув, - уже запам’яталось.

  • Легко пригадується тільки те, що уявив.

  • Не думай словами – думай образами.

  • Не завчай, а уявляй що-небудь цікаве, що допоможе пригадати потрібну інформацію.




Як ефективно використовувати пам'ять

1. Акроніми та акровірші (для відтворення інформації за ключови­ми словами). Акронім — певна комбінація літер. Кожна літера означає
думку, яку потрібно запам'ятати.

Акровірш — речення, де перша літера кожного слова означає дум­ку, яку треба запам'ятати.



  1. Метод розташування за місцем: розташуйте в знайомому міс­ці предмети, які потрібно запам'ятати, причому асоціації між місцем і предметом мають бути очевидними.

  2. Метод ключових слів (для іноземних слів): спочатку доберіть до іноземного слова схоже за звучанням слово з рідної мови. Потім вста­новіть зв'язок між цими словами.

  3. Метод «ім'я-образ» (для запам'ятовування імен): встановіть асоціацію між ім'ям та фізичними характеристиками особистості.

  4. Зв'язування: створити історію так, щоб кожне слово або ідея в ній були пов'язані з тим, що треба запам'ятати.

10 корисних порад для тих, хто хоче потоваришувати з математикою
1.                                     Налаштуйтеся на успіх.

 Якщо ти досить успішно справляєшся з іншими шкільними дисциплінами, ти просто не можеш не впоратися з математикою - це лише справа часу і твоєї власної праці. При вивченні математики використовуються ті ж логічні побудови, що і в інших науках, тому немає нічого дивного в тому, що великий математик Бертран Рассел був також і філософом, а багато відомих музикантів - математиками.

 2. Постійно тренуйтесь.

 Навколишній нас світ повний безліччю чисел, якими ми постійно користуємося. Чом би не спробувати використовувати їх для тренування наших математичних здібностей і почати додавати числа на номерах машин, що проїжджають мимо, рахувати кількість кроків до школи, магазину і взнавати швидкість нашого руху до цих пунктів?

 3. Сприймайте математичні приклади як гру.

 Найскладніший і страшніший приклад спробуйте перетворити на гру, а всі можливі варіанти його рішення, нехай навіть спочатку помилкові, сприймайте як захоплюючу гонитву за кладом. Всі пройдені правила і теореми треба знати напам'ять, жодних пропусків бути не повинно - саме вони основа всього, без них не обійтися так само, як і без знання карти місцевості, де заритий клад.

 4. Необхідно добре розуміти зміст правил и теорем.

 Ви не зрушитеся з місця, якщо просто визубрюватимете всі теореми. Необхідно дуже добре уявляти собі, про що саме в ній йде мова. Вам мало допоможе той факт, що "квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів", якщо ви не дуже уявляєте, що таке катет і де він знаходиться. Під час пояснення вчителем нового матеріалу не соромтеся запитувати відразу, що не зрозуміло, оскільки саме для цього вчитель і знаходиться в класі.

 5. Створіть собі оточення з формул.

 Оточи себе формулами, які тобі необхідно вивчити. Напиши їх на аркуші паперу і повісь в своїй кімнаті або біля дзеркала у ванні. Постійно натикаючись на них, ти запам'ятаєш їх як нав'язливу телевізійну рекламу і, в разі потреби, завжди зможеш викликати їх в пам'яті.

 6. Не ламайте голову наодинці!

 Довгі нудні приклади і складні завдання прямо-таки перетворюються, оживають, якщо до їх рішень приступити в компанії з другом або подругою. Обмінюючись кожен своїм варіантом рішення, легше і веселіше йти до правильної відповіді.

 7. Уважно читайте завдання.

 Дуже часто ключ до рішення задачі криється в її умові, і всі ваші невдачі через те, що ви неуважно прочитали завдання. Уважно і вдумливо прочитайте завдання і тільки потім приступайте до рішення!

8. Дійте методично.

 Перш за все виходьте з даних, наявних у вашому розпорядженні, змалюєте їх всіх за допомогою таблиць або креслень на аркуші паперу для наочності. Відтворіть в пам'яті і напишіть всі теореми або правила, вам відомі і такі, що мають відношення до даного питання.

 9. Постійно контролюйте свої дії.

 Кожного разу перевіряйте всі вироблені математичні операції, щоб в них не закралася яка-небудь неточність, яка потім вплине на правильність остаточного рішення. Також не забувайте перевіряти, чи всі вихідні дані були вами задіяні - вони не можуть залишитися незатребуваними у вирішенні завдання.

 10. Наведіть порядок в цифрах.

Математика - наука точна, і, як жодна інша, не терпить навіть щонайменших неточностей. Скільки вже ви наробили помилок із-за неправильно прочитаного числа, зайвого нуля або якщо пишете "як курка лапою".








База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка