Я, що прийшла у світ не для порад…



Скачати 188.55 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір188.55 Kb.
Літературно-музична композиція,

присвячена річниці з дня народження Ліни Костенко

/підготувала Дмитришин-Яблінчук С. В. вчитель української мови і літератури Дзвиняцької ЗОШ І-ІІІ ст. Богородчанського району, Івано-Франківської області /

Я, що прийшла у світ не для порад…

Мета: поглибити знання старшокласників про творчість Ліни Костенко, ознайомити з творами авторки, покладеними на музику, викликати інтерес до творчої спадщини поетеси, осягнути різнобіч її таланту, через художнє слово розкрити багатство душі поетеси; формувати креативну й самоосвітню компетентності; на прикладі життя і творчості Ліни Костенко виховувати в студентів національну гідність і свідомість.

ОБЛАДНАННЯ: портрет Ліни Костенко, виставка її творів; аудіозапис гурту «Аве Марія» «Дорога на Гологофу»; інструментальна класична музика; мультимедійний комплекс.

Звучить мелодія, що повільно сповнює залу.



Виходять ведучі.

Ведучий. Колихнулась весна садами у цвіті. Колихнулись молоді трави пташиним цвітом – та й струсили росу. Вже сонце над садом, над криницею. Так швидко день минається, як і життя людське, хоч би мить у душі зупинити. Променем у росі відбитись. Залишитись у думах-роздумах…

Ведуча.  Людина приходить з небуття і сходить у небуття. Та все ж, багато що залежить від неї самої: буде її життя непомітним рухом повітря у всесвіті або спалахне сонячним променем, або навіть новою зіркою. У кожного з нас є свій вимір життя …

Ведучий. Кожен із нас щоденно, щохвилинно постає перед проблемою вибору між буденним і духовним, матеріальним і моральним. Шкода тільки, що у більшості це відбувається лише на рівні підсвідомості. Переконаний, що душа кожної людини рано чи пізно нагадає про себе потребою Краси, Слова, Добра, Любові.

Ведуча. Тому сьогодні відчиняємо двері в дивовижний світ художнього слова тієї людини, яка, маючи воістину Божий дар слова, є ще й лицарем честі, взірцем громадянської мужності. Це – Ліна Василівна Костенко.

Ведучий. Таким поетом може пишатися будь-який народ світу, бо він є спадкоємцем кращих традицій не лише своєї нації, а й усього людства. Вслухайтесь в слово поета, серцем доторкніться його чар, вдумайтесь у його глибокий зміст – і вам відкриється багато таємниць життєвих і поетичних…

Звучить мелодія. На фоні музики – читець подає інформацію про Ліну Костенко,вислови відомих людей про поетесу, її місце в літературному процесі України. Розповідь супроводжується показом слайдів про авторку.

Читець.

прямоугольник 11





Відгуки відомих людей про Ліну Костенко




Слайд 2

прямоугольник 10Оксана Пахльовська
Оксана Пахльовська, письменниця, культуролог, професор Римського університету «Ла Сап’єнца», донька Ліни Костенко
«Мамина поезія з самого початку, від перших віршів, була бунтом. Бунтом особистості. Повстанням духу. І слава, що до неї приходила, стала не популярністю, не модою. Вона була вистражданою надією людей на своє відродження, на можливість повернутися до себе, на можливість відродження вже нібито виродженої і остаточно приборканої нації».
Ліна Костенко — автор, який у кожній своїй книжці трудно ставить останню крапку. У неї надвисокі вимоги насамперед до себе. Вона сама вибирає, коли друкуватися.




Слайд 3

прямоугольник 9Ольга Богомолець
Ольга Богомолець, доктор медичних наук, медик світового рівня, виконавиця пісень на слова Ліни Костенко:
Ліна Костенкко - це геніальна жінка. Вся моя творчість пов'язана з Ліною Василівною, я її шаную, поважаю, для мене її книга вибраного - це моя жіноча біблія.
Моя Ліна Костенко... Це, може, не така Ліна Костенко, яка є насправді, але це ніби символ української жінки. Вона нонкомформістична. Вона жіночна. Вона чуттєва. Вона абсолютно цілісна. Це жінка, яка (якщо говорити сьогоднішніми категоріями) знає, що таке кохання, відчуває його й абсолютно байдужа до того, що зараз рекламується ЗМІ. Це людина, яка не просто поневажає, а зневажає все несправжнє й синтетичне. Ось і все...




Слайд 4

прямоугольник 8Ігор Пасічник
Ігор Пасічник, ректор Національного університету «Острозька академія»:
Творчість Ліни Костенко — це відображення цілої епохи. Це єдина наша сучасниця серед українців, яка справді заслуговує на Нобелівську премію. І мені соромно, що ні уряд, ні ми як співвітчизники нічого не робимо для того, щоб популяризувати її творчість у світі й віддати належну шану жінці, яка є символом України.




Слайд 5

прямоугольник 7Дмитро Стус
Дмитро Стус, кандидат філологічних наук, редактор журналу «Київська Русь», лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка:
Моя Ліна Костенко... Це, може, не така Ліна Костенко, яка є насправді, але це ніби символ української жінки. Вона нонкомформістична. Вона жіночна. Вона чуттєва. Вона абсолютно цілісна. Це жінка, яка (якщо говорити сьогоднішніми категоріями) знає, що таке кохання, відчуває його й абсолютно байдужа до того, що зараз рекламується ЗМІ. Це людина, яка не просто поневажає, а зневажає все несправжнє й синтетичне. Ось і все...



Слайд 6

прямоугольник 6Іван Малкович
Іван Малкович, поет, видавець:
І в поезії, і в житті Ліна Костенко вражає своєю особливою афористичністю. Коли свого часу в останній момент у філармонії відмінили моновиставу за «Марусею Чурай», Ліна Костенко прийшла до директора філармонії, підвела його під люстру (щоб краще видно) і «відляпасувала» йому фізію. Той нерозумний директор подав на неї в суд,— зрештою, це відома історія. Але найбільше мені подобається те, що було далі... Ліну Костенко викликали в суд і запитали, чи не заперечує вона того, що дала ляпаса директорові філармонії. «Заперечую» — сказала Ліна Василівна. «Як, ви це заперечуєте?». «Так, заперечую! — відказала вона.— Бо я дала не одного, а два ляпаси — за себе і за Марусю Чурай».



Слайд 7

прямоугольник 5Павло Вольвач
Павло Вольвач, поет:
Ліна Костенко — категорія вічна. Змінюються «рухомі естетики сучасності», накочують одне на одне покоління, а вона лишається. Лишається масштаб таланту й особистості.



Слайд 8

прямоугольник 4Борис Олійник
Борис Олійник, поет, голова українського Фонду культури:
Стосовно Ліни Костенко, я скажу без жодного перебільшення: вона унікальне явище в українській літературі, яка за будь-яких змін кон’юнктури моменту завжди була собою й вела лінію, аби Україна зайняла своє гідне місце у світовому співтоваристві.



Слайд 9

прямоугольник 3Сергій Якутович
Сергій Якутович, народний художник України:
Коли читаєш лірику Ліни Костенко - чманієш від суто чоловічої безпорадності перед Жінкою - Сфінксом. Адже чоловік - людина дії. Жінка -людина мудрості, спостережливості й безмежного знання своєї істоти та природи наколо.



Слайд 10

прямоугольник 2Юрій Андрухович
Юрій Андрухович, поет, прозаїк, есеїст
Ліна Василівна — представник класичного, романтичного уявлення про поета. Поет у контексті Ліни Костенко — створіння, покликане сказати людям щось надзвичайно важливе. А щоб мати таку здатність, потрібно бути вищим над усім цим.



Слайд 11

прямоугольник 1Володимир Яворівський
Володимир Яворівський, письменник, народний депутат, голова Національної спілки письменників України
В особі Ліни Костенко маємо геніальну, дивовижну українську поетесу. Скільки вона зробила! Це людина, яка денно і ночно могутньо працює на Україну, на українську духовність. Ми повинні гордитися, що маємо митця такого масштабу.

Звучать акорди музики М. Скорика.

Л. Костенко заходить в кімнату, сідає за столик, бере збірку поезій, читає позаду неї дівчина Доля.

( Інсценізація поезії «Доля»)

Ліна Костенко Наснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі,

для різних людей,

для щедрих і скнар,

продавалися різні Долі.

Долі-ворожки, тасуючи дні,

до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя ясне,

душею покликала очі...

Доля Ти все одно не візьмеш мене.

Ліна Костенко Сказала вона неохоче.

— А може, візьму?



Доля Ти собі затям...

Ліна Костенко Сказала вона суворо...

Доля За мене треба платити життям.

А я принесу тобі горе.



Ліна Костенко То хто ж ти така?

Як твоє ім’я?

Чи варта такої плати?

Доля Поезія — рідна сестра моя.

А правда людська — наша мати.



Ліна Костенко І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, —

у мене жодних претензій нема

до Долі — моєї обраниці.



(Звучить пісня на слова Л. Костенко « Я, що прийшла у світ не для порад» )

Ведуча. Постать письменниці овіяна різними легендами, вигадками. З усіх них вона постає жінкою гордою, непоступливою у своїх принципах, кришталево чесною.

Ведучий. Глибше побачити творчу людину допомагає обізнаність з життям конкретної особи. Духовна біографія митця - в його творах.

(На екрані демонструються світлини з життя Л.Костенко)



Ведуча. Костенко Ліна Василівна народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім ї.

Ведучий. Вона належить до того покоління, на долю якого випало важке дитинство, коли зранена земля стогнала від болю, плакала гарячими слізьми дітей-сиріт і вдів-солдаток. Повоєнні роки... Це стінки окопів, на яких писані перші вірші юної поетеси, яки ще не поросли травою, біль тяжких втрат ще не став сумним спогадом, а переживався фізично.

(Згасає світло. Чути вибухи бомб, постріли. На екрані демонструються картини бою часів Великої Вітчизняної війни)

Учень. Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі,
моє дитинство, вбите на війні.
0, перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа.

Ведуча. Зовсім юна шістнадцятирічна поетеса багато пише. Вірші немов самі народжуються з її душі.
Ведучий. У 1936 р. Ліна Костенко переїжджає у Київ, де вона закінчила середню школу на Куренівці. Потім навчалася в Київському педагогічному інституті імені М.Горького.
З педінституту в Києві життєва дорога повела Ліну Костенко в літінститут імені М.Горького в Москві. 

Ведуча. Доба шестидесятих…. Ця доба позначена хвилею репресій серед митців і особливо, письменників. І вже в першу книгу "Проміння землі" вриваються дисонанси часу, перед якими поетеса почувається несміливо, розгублено.

Учень. Пам’яті безсмертна діорама.

Осінь. Вечір. Вулиця. Гора.

Полум’я, однесене вітрами,

хилиться у сторону Дніпра.

А під ранок - попіл. Ні травини.

Пройде час, ростиметься траві,

Скаже хтось: містечко старовинне,

а чомусь хати усі нові.

Білий Фенікс, неспалимі риси!

Тільки - бомба з думкою відра

... В пам’яті вогненні кипариси

хиляться у сторону Дніпра.



Ведучий. Слухаючи її поезію, неможливо приховати захоплення красою і вишуканістю поетичного вислову. Ліну Василівну справедливо називають однією з предтеч поетів-шістдесятників. Її новий талант шукав нової теми, проблеми, нові барви, тони й напівтони для своєї творчої палітри.

Ведучий. Ще Ліну Костенко називають «Царицею поезії в Україні». Щира й безкомпромісна, вона ніколи не продавала свого таланту, відстоювала чесність і високу художність поетичного слова.

Учень. А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,

А з правди, чесноти і довір я.

У кого - з вірності у коханні.

У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.

У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!



Учень. Так часом тяжко, що мені здається,
що серце в грудях вже не б'ється.
Що залишилась по мені
Лиш тінь від мене на стіні.
І ця печаль, прискіплива, як - слідчий.
І ця строфа, оголена, як відчай.
І дикий хміль, примерзлий до воріт.
І на криниці необбитий лід.

Ведуча.

1977 року після довгих вагань і консультацій на вищому рівні цензура дозволила вихід поетичної книжки Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки». Це була книжка великого болю, тривоги й іронії. Замість набридлих фанфар і барабанів читачі, нарешті, відчули справжній словесний симфонічний оркестр.

(Скрипка виконує прелюдію «Алегро» композитора Крейслера)

Учень

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.

Ведучий. На початку 80-х років з-під пера поетеси з'являється історичний роман у віршах "Маруся Чурай", який згодом був названий українською енциклопедією ХVІІ століття. Ліна Костенко написала історію свого народу, його трагедії й прозріння, повернула українській нації гідність.

Ведучий. Головна героїня роману Маруся Чурай, як і Роксолана, і Євпраксія, стали легендою нашого народу. Маруся Чурай - душа нації, піснетворка, горда і мужня. Вона стала символом духовності нації і принесла всесвітню славу нашому народові. Маруся була голосом своєї нації, її душею.

Інсценізацію фрагмента роману "Маруся Чурай".

Ця дівчина... Обличчя, як з ікон.


І ви її збираєтесь карати?!
А що, як інший вибрати закон,—
не з боку вбивства, а із боку зради?

Ну, є ж про зраду там які статті?


Не всяка ж кара має буть незбожна.
Що ж це виходить? Зрадити в житті
державу — злочин, а людину — можна?!

Суддя сказав: -— Знаскока тут не мона.


Тут, запорожче, треба Соломона.

Козак сказав: — Замудрувались ви.


Тут треба тільки серця й голови.

Тоді у вряді почалась незгода.


Той каже так, а той іще інак.
Лесько сказав: — Кого в цім ділі шкода,
так це Івана Іскру. То — козак.
Таке нещастя хоч кого знеможе.
Це ж можна тут рішитися ума.
Любив же він Марусю, не дай боже!
Тепер сидить, лиця на нім нема.

У свідки більш ніхто не зголосився.


Суддя пождав, щоб гамір трохи змовк.
Полковник встав, в судді перепросився,
бо мав на Білу готувати полк.
Посунув трохи війта і бурмистра.
Поспільство розступилось на аршин.
І вийшли вдвох. За ними вийшов Іскра.
І ще там дехто з полкових старшин.

На другий день, в годину зегар?ву,


суд приступив до вислух?ння знову.
Сказавши Чураївні, щоб вона,
оскаржена, то значить, сторона,
настановила свідків, віри годних,
не підозренних у проступствах жодних.

Бо ми-сьми, вряд, ведлуг закону чиним,


о справедливість дбаючи одну,
що, може, є які-небудь причини,
котрі її пом’якшують вину.

Вона й від цього, вбивця, ти диви,


відмовилась хитанням голови.
І це було нам доказом яскравим —
не мала що сказати перед правом.

— Вже стільки літ суддюю у Полтаві,—


сказав суддя.— Чимало бачив справ.
Сиділи всякі в мене тут на лаві,
халепи я такої ще не мав.

По тому встав, на стіл руками сперся:


— Тут говорили свідки й очевидці.
По вислуханню всіх цих контроверсій
суд має перейти до пропозицій.
Хоч тут думки були навпереміну,
та суд стоїть на вірному сліду.
Хто має мисль яку-небудь одмінну,
нехай про це зголоситься суду.

Мовчали всі.


Не зголосився жодний.
У книзі писар буковки низав.
Пушкар, полковник, яко віри годний,
которий ставши, так ото сказав:

— Панове судді! Важко розібрати,


що і до чого, як воно було.
Нехай простить і та, і друга мати,
а їхні діти учинили зло.
Грицько зцурався дівчини такої!
Доп’яв біди, земля йому пером.
Такої кривди парубок накоїв,
що не могло це скінчитись добром.
Але ж, мабуть, ми правди не зурочим,
що світ вже так замішаний на злі,
що як платити злочином за злочин,
то як же й жити, люди, на землі?
Людській душі цей злочин осоружний.
Не виправдання навіть і любов.
Дожитися, щоб так погиб хорунжий,
що ніяк похилити хоругов!
І хто ж убив хорунжого? Дівчина!
А як по ньому тужить! Як вдова.

Я, може, божевільним тут здаюся.


Ми з вами люди різного коша.
Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.

Коли в похід виходила батава,—


її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?


Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни


безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!

А ви тепер шукаєте їй кару.


Вона ж стоїть німа од самоти.
Людей такого рідкісного дару
хоч трохи, люди, треба берегти!

Важкий закон. І я його не зрушу.


До цього болю що іще додам?
Вона піснями виспівала душу.
Вона пісні ці залишає нам.

Ведучий. 1987 року в житті Ліни Василівни відбулася знаменна подія – їй присуджена Державна премія імені Т.Г.Шевченка за історичний роман «Маруся Чурай» і збірку поезій «Неповторність». Це була вистраждана і заслужена нагорода. Слово Ліни Костенко завжди було на сторожі правди. «Література, – писала поетеса, – це не змагання, а боротьба. Боротьба не амбіцій, не стрибки в висоту, не біг наввипередки. Це одвічна боротьба добра і зла, справедливості і несправедливості, людського і нелюдського. Хто знає, якби не така нелегка доля, чи змогла б я підняти свою поезію до таких висот.

Учень. Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія - це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.



Ведучий. Величні постаті українських велетів духу "проходять крізь час", вони належать Україні та всьому людству, вони короновані Вічністю як обранці Долі.

Книга «Берестечко» - про одну з найбільших трагедій української історії — битву під Берестечком. Написана ще в 1966 — 67 роках, вона згодом не раз дописувалась на всіх етапах наступних українських трагедій — і після поразки 60-х років, і в безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х.



Учень. Народе вільний, аж тепер ти — віл. 
Моя поразка зветься Берестечком. 
На Київ наступає Радзивілл. 
Я вже не я. Мене вже улелекали. 
Уже рука не вдержить булави. 
Куди умерти?! З пекла та й до пекла? 
Гармат нема. Пропали корогви. 
Дев'ятосил, знемігся я потрошку. 
Ірже мій кінь у дикій лободі. 
Немає війська. Всі — у розпорошку. 
Один в біді… Один — як на воді. 
Оце тобі супряга з бусурманом. 
Хіба я гетьман? Всипище глупот. 
Так дався оморочити оманам! 
Тепер дивись на Україну. От. 
Дивись. 
      Давись сльозами. 
                     Був найдужчий. 
Носив при боці шаблю, не стручок. 
Тепер сидиш самотній, невладущий 
і п'єш, як трахтемирівський дячок.

Твою свободу охрестили ґрати. 


Бур'ян в полях — ледь видно архалук. 
То що ж тепер цьому народу — брати 
свій кревний хліб у переможця з рук?!

Хмелій, Хмельницький! 


                    Де ж твої клейноди? 
Де корогви? Де грім твоїх музик? 
Де в битвах завойовані свободи? 
Де твій Богун, Пушкар і Джеджалик?

Козак Небаба, ох, таки ж не баба! 


Якби під ним не встрелили коня, 
хіба б поліг від рук якогось драба 
козак Небаба, вихрові рідня?!

Якби не ті заклепані гусари… 


якби не зрадив хаповитий хан… 
якби ж він був ощадніший на вдари. 
мій кривдами рокований талан! 
Якби не дощ… якби не ремст і розбрат.. 
якби хоч трохи глузду під чуби.. 
Якби старшини не пішли урозбрід… 
якби, якби, якби, якби, якби!!!

Чмели тютюн, ти, Божа лялько з ґлею! 


Ти ж скинув ярма в Різані Яри! 
Тепер стирчиш над рідною землею, 
як вивороть — корінням догори!

Ведуча. Золоту сторінку творчості Л.Костенко становить її духовний, етичний діалог з матінкою-природою. Все оживає під люблячим прозорливим оком поетеси; її душу і серце осяває зізнання у потребі духовного очищення від шлаків життя, суєтного людського спілкування, яке має базуватися на цінностях чистого серця, чистої душі, чистих рук.
Л.Костенко не лише любить природу, вона, як Мавка, зі світу природи з чистим серцем іде у світ людей. Вона неперевершена у створенні звукових образів.

Учень. Ті журавлі, і їх прощальні сурми...
Тих відлітань сюїта голуба...
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба.

Сумна арфістко,- рученьки вербові! -


по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.

Зіграй мені осінній плач калини.


Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
тобі над полем в небі напишу.

Учень. Мене  ізмалку  люблять  всі  дерева,
і  розуміє  бузиновий  Пан,
чому  верба,  від  крапель  кришталева,
мені  сказала:  "Здрастуй!"  -  крізь  туман.
Чому  ліси  чекають  мене  знову,
на  щит  піднявши  сонце  і  зорю.
Я  їх  люблю.  Я  знаю  їхню  мову.
Я  з  ними  теж  мовчанням  говорю. 

Учень. Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить: - Людино, підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава.
Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!
Одна пташина так мене просила!
Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.
І просто осінь щоб була красива.

(Звучить пісня на сл. Л. Костенко «Осінній день, осінній день, осінній»).

Ведучий. Симфонія кохання у творчості Ліни Костенко - ніби "золоте пташеня" поетичного саду. її любовна лірика - не водоспад пристрастей. Поетичні перлини розділу "Тихне сяйво над моєю долею" збірки "Неповторність" (К., 1980) та інших дають нагоду м'яко й делікатно доторкнутись до багатства душі поетеси. Це світ високих почуттів - святих і чистих, одухотворених святістю, високістю її Духу, її Серця, її Розуму.

Учень. Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг…

( Звучить лірична мелодія. Хлопець і дівчина ви­ходять із протилежних куліс, наближаючись, але нібито не помічаю­чи один одного.)

Дівчина Я дуже тяжко Вами відболіла.

Хлопець Це все було як марення, як сон.

Дівчина Любов підкралась тихо, як Даліла,

Хлопець А розум спав, довірливий Самсон.

(Стають спинами один до одного)

Дівчина Тепер пора прощатися нам. Будень.

Хлопець На білих вікнах змерзли вітражі.

Дівчина І як ми будем, як тепер ми будем?!

Такі вже рідні.



Хлопець І такі чужі.

Дівчина Ця казка днів — вона була недовгою.

Цей світлий сон...



Хлопець Пішов без вороття.

Дівчина Це тихе сяйво...

Разом Над моєю долею! —

Воно лишилось на усе життя.



Ведуча. Палітра кохання у Ліни Костенко передається словами високо-шляхетного серця, грає усіма барвами весняної веселки: тут і ніжність, і дружба -приязнь, невизначеність стосунків і незбагненність. Поетеса ніби зводить перед нами невидимий Храм Любові високої, цнотливої, одухотвореної, а часом жагучо-палкої, нестримної, яку не завжди "варто передавати словами". Це органічна природа її серця поетеси, яка творить дивосвіт-казку крізь "будні серця".

Учень. Осінній день, березами почавсь
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.
Ти прийдеш знов. Ми будемо на "Ви".
Чи ж не повторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.
Хай буде так, як я собі велю
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

Ведуча. Біблійна тема пекуче і болісно розвивається у поетичних творах Ліни Костенко.
У поезії "Ісус Христо розп'ятий був не раз" поетеса-християнка проникає у святиню душі Ісуса - його страждання, який приніс себе в жертву за всіх нас, але вмирав і вмирає тисячу разів не лише від смерті, а "від образ бо: ним торгують і не дають умерти":

Учень. Ісус Христос розп'ятий був не раз
Там, на Голгофі це було уперше.
Умер од смерті, може - від образ
і за життям не пожалів умерши.
А потім розп'яли на полотні,
У мармурі, у гіпсі і в граніті.
А потім розп'яли його в мені
І розп'яли на цілім білім світі…

Звучить аудіозапис гурту «Аве Марія» «Дорога на Голгофу» (слова

Л. Костенко)

То ж не була вузесенька стежина. 


Там цілі юрми сунули туди.
І плакала Марія Магдалина, 
що не подав ніхто йому води.

Спішили верхи. Їхали возами. 


Похід розтягся на дванадцять верст. 
І Божа Мати плакала сльозами —
та поможіть нести ж йому той хрест!

Чи ви не люди?! Що за чудасія,


дають старцям, підсаджують калік, 
а тут же йде, ну, добре, не Месія,—
людина просто, просто чоловік!

Юрма гуде і кожен пнеться ближче.


Хтось навіть підбадьорює: терпи, 
вже он Голгофа, он Череповище! — 
хрущали під ногами черепи.

Сказати б, зброя, це хіба єдине? 


Так що б зробили стражники юрбі?
А в юрмах тих малесенька людина 
тягла хреста важкого на собі.

І хоч би хто! Кому було до того?


Всі поспішали місце захопить.
Воно ж видніше з пагорба крутого, 
як він конає, як він хоче пить.

І він упав. І руки аж посиніли.


Тоді знайшовся добрий чоловік: 
наморений ідучий з поля Симон,
що йшов додому в протилежний бік
Коли ж звершилась вся ця чорна справа, 
і люди вже розходилися ті,—
от парадокс: заплакав лиш Варава,
розбійник, не розп'ятий на хресті.
Чи пожалів, чи вдячен був Пілату, 
чи втямив, темний, раптом щось нове: 
що Божий Син таки іде на страту, 
а він, розбійник,— він таки живе.

Ведучий. Це символічно, що у Біблії одне із найчастіших слів - це серце, а слово "душа" в поезії Ліни Костенко акцентує увагу на духовних цінностях народу, який на стику тисячоліть має відродити найцінніше - душу людини. Серце поетеси віддане людям... Нам треба не осліпнути серцем, молитись за Українську Берегинею, вірити її Слову, як благовіщенню Ангела:

Учень. Я в людей не проситиму сили,
я нічого в житті не просила,
Як не просять гранітні схили,
щоб у спеку дощі їх зросили.
Я в людей попрошу тільки віри
в кожне слово, почуте від мене,
в кожний погляд очей моїх сірих,
в кожну ласку рук нестудених.

Ведуча. Поезія Ліни Костенко - справжня, неповторна в найглибшому сенсі цього слова. Її вірші – це голос серця, тобто голос Правди і Слова, і Честі.

Учень. О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий, від кусючих бджіл.
Взискуй сказать поблідлими вустами
хоч кілька людям необхідних слів.
Взискуй прожить несуєтно і дзвінко.
Взискуй терпіння витримати все.
А справжня слава - це прекрасна жінка,
що на могилу квіти принесе.

Ведучий. До цього часу Ліна Костенко не є публічною людиною, не прислужується нікому. Вона залишається Поетом нашої епохи.

Література

1. Базилевський В. Поезія як мислення // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. – Т.3 – К.: Рось. – 1994.

2. Брюховецький В.С. Ліна Костенко. Нарис творчості. – К.: Дніпро. – 1990. 4. Бакула Б. Історія і поезія [Текст] // Дивослово. — 2000. — № 3. — С. 42—45.

3. Бегебко Г. Жінка з легенди [Текст]: літературна світ­лиця, присвячена річниці від дня народження Ліни Васи­лівни Костенко // Позакласний час. — 2002. — № 5. — С. 11—13.

4. Голуб О. Ліна Костенко: мудрість народжена багат­ством серця [Текст] // Українська мова й література в серед­ніх школах. — 2009. — № 1. — С. 60—64.

5. Духовний олімп України. (Літературний вечір, присвячений ювілею Ліни Костенко) // Дивослово, 2000, – Ч.З.

6. Жулинський М. Лицарство духа: Про творчість Ліни Костенко [Текст] // Вітчизна. — 2000. — № 3—4. — С. 2—5.

7. Ковальчук О. Життя як прозріння [Текст] // Україн­ська мова та література. — 1997. — № 48. — С. З—5.



8. Костенко Л.Вибране – К., Дніпро, 1989



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка