Взаємозв'язок рефлексії та емпатії при вирішені складних життєвих ситуацій



Скачати 459.92 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації11.04.2016
Розмір459.92 Kb.
1   2   3

Емпатія є соціально позитивною якістю, вона підтримується суспільними нормами життя, але може мати індивідуальний, вибірковий характер, коли відгукуються на переживання не будь-якої іншої людини, а тільки значимої. У зв'язку з цим стає зрозумілим і той факт, що при наявності міжособистісної привабливості можна очікувати і більшу величину емпатії у всіх трьох її формах.

Особливим видом емпатії є етнічна. Це особливість індивіда, яка проявляється в його здатності проникати з допомогою почуттів і переживань в світ людей з однотипною психікою, національними рисами характеру, співпереживати спільні радості і печалі.

Як показують психологічні дослідження, етнічна емпатія важко піддається як формуванню, так і руйнуванню з допомогою раціональних прийомів і засобів впливу на людей (масових мітингів, пропаганди, телебачення і т. д.). [16, 113] Вона зближує людей на несвідомому рівні, а активізується при перебуванні людей в ситуаціях етнічної роз'єднаності в незнайомому оточенні, національному в тому числі). Люди інколи несвідомо шукають собі подібних, з однотипними установками в несвідомому, емоційному, з однотипними звичаями, традиціями, звичками. В ситуації етнічної емпатії різко скорочується період адаптації, підвищується ефективність спільної діяльності людей. Не випадково в США представники різних національностей живуть разом, колоніями - кварталами, вулицями і т. д. Етнічна емпатія є психологічним механізмом збереження нації, народності, розвитку національної самосвідомості, національної культури.

Коли людина відчуває емпатію, вона звертає свою увагу не стільки на власний дистрес, скільки на страждання інших. Це є дуже цінним елементом допомоги іншим людям, будь-то близькі, рідні, друзі, або зовсім незнайомі люди. Якщо людина знаходиться в складних життєвих ситуаціях, то вияв емпатії з боку інших може суттєво полегшити її психологічний стан. Істинне співчуття дає мотивацію допомагати іншій людині в її власних інтересах, причому така емпатія виникає природнім шляхом.

Щоб відділити егоїстичне прагнення до зменшення власного дистресу від альтруїстичної емпатії, дослідницька група вченого Бейтсона провела дослідження того, що викликає емпатію. Потім дослідники звернули увагу на те, чи будуть стривожені люди зменшуючи свій власний дистрес шляхом ухилення від ситуації чи вони прийдуть на допомогу іншій людині. Результати послідовно свідчили про одне: емпатія людей в цьому випадку зростає, вони зазвичай прагнуть до емпатії і до надання допомоги.

Дослідження підкреслювали аспекти ситуації, які збільшували чи зменшували вірогідність просоціальних дій. Загалом люди з більшою вірогідністю надають допомогу, якщо володіють необхідними знаннями чи здібностями (наприклад, надання першої медичної допомоги). Окрім того, деякі люди більш, а інші менш схильні надавати допомогу: деяких непокоять будь-які нещастя, які відбуваються за оточуючими, а інші видаються зовсім байдужими до чужого горя.

Психологи вважають, що готовність допомогти визначається багатьма факторами. Наприклад, люди, які мають велику потребу в схваленні, з більшою вірогідністю допомагають іншим, можливо тому, що їм приносить особливе задоволення вираження вдячності. Їх готовність допомогти виявляється з більшою очевидністю, якщо раніше їх вже нагороджували за подібну поведінку. [16, 115]

Найбільш значна спроба дати визначення альтруїстичної особистості була здійснена дослідником Бірхофом і його колегами. Вони розглянули декілька типів особистості, виділених в попередніх просоціальних дослідженнях, і порівняли кількість людей на місці події, які надали чи не надали першу медичну допомогу до приїзду „швидкої допомоги”. Ці дві групи були співставленні з точки зору статті, віку і соціального становища, потім їх порівнювали за особистісними параметрами. В результаті було виділено п'ять компонентів альтруїстичної особистості.

1. Для тих, хто надав допомогу, важливою частиною „Я”-концепції була емпатія. Люди, котрі надали допомогу, також описували себе як відповідальних і комунікабельних, з високим рівнем самоконтролю, з бажанням справити хороше враження, схильних до компромісу і терплячих.

2. Ті, хто надав першу допомогу, вірили в справедливість світу. Люди вважали, що надання першої допомоги є правильною дією і що людина, яка надає допомогу, отримає від цього користь. В цілому, вони сприймали світ як справедливий і передбачуваний і вірили, що хороші поступки винагороджуються, а погані — караються і люди отримують те, на що заслуговують.

3. Соціальна відповідальність також диференціює тих, хто надає допомогу, а хто — ні. Людина з високим показником цієї характеристики переконана, що всі повинні намагатися допомогти оточуючим.

4. Альтруїстичні особистості характеризуються як люди з внутрішнім рівнем контролю. Це означає переконання в тому, що людина може поводити себе так, щоб звести до максимуму позитивні результати і зменшити до мінімуму негативні, — що людина не покладається на удачу, долю чи інші неконтрольовані сили.

5. Люди, які надали допомогу, мали низький показник егоцентризму. Ті, хто не надав допомогу, були в більшій мірі зосереджені на собі і більш схильні до суперництва.

Цікаво, що одні й ті ж п'ять змінних виявилися характерними для людей з різних європейських країн, які брали активну участь у врятуванні євреїв від переслідувань фашистів.

Вчений Борнштейн провів метаналіз 23 досліджень і показав, що чим більше жертва залежить від допомоги інших, тим більшою є вірогідність того, що їй дійсно допоможуть. Для надзвичайно залежної жертви схожість чи відсутність схожості з людиною, яка надає допомогу, втрачає значення. [16, 115]

Ще один не менш важливий механізм у розумінні людьми один одного — це рефлексія. У соціально-психологічному витлумаченні рефлексія – це усвідомлення індивідом того, як його сприймають й оцінюють співрозмовники, як він розуміє інших шляхом роздумів над собою, а також самопізнання внутрішніх актів і психічних станів [7, 169]. На думку І.С.Кона, це не просте знання або розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє свого партнера, своєрідний подвоєний процес дзеркального відображення один одного, глибоке, послідовне взаємовідображення, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії, причому у цьому внутрішньому світі у свою чергу відображається внутрішній світ іншого [8, 98].

У сучасній психології рефлексія досить активно теоретично й експериментально вивчається, проводиться аналіз ролі рефлексії у спілкуванні, науковому пізнанні, навчанні, у розвитку самосвідомості тощо. Особливий інтерес останнім часом викликає феномен професійної рефлексії, її місце в різних видах професійного мислення і діяльності та взаємозв’язок з професійною майстерністю [6, 130].

Професійна рефлексія психолога-практика спрямована на усвідомлення себе як особистості, як професіонала; усвідомлення своїх дій, поведінки, іміджу та прогнозування наслідків впливу; усвідомлення змісту запиту клієнта; його істотності та глибинного змісту; усвідомлення змісту ситуації клієнта та можливих засобів її розвитку; моделювання наслідків і прогнозування дій клієнта тощо. [22, 4].

Здатність до рефлексії формується у суб’єкта поступово і розвинена у різних людей неоднаково. Важливу роль при цьому відіграє ступінь розвитку уяви. О.О.Бодальов аналізує багаторівневість розвитку рефлексії. На першому рівні уява має пасивний характер. Людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини. На другому рівні спостерігається невпорядкована, епізодична діяльність уяви. Третій рівень характеризується виявом здатності до відтворення в думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях, а й упродовж усього процесу взаємодії. Суттєвим для цього рівня є мимовольне й постійне спостереження за станом іншої людини, однак оцінювання може бути не завжди адекватним [3, 39]. Велике значення для формування третього рівня рефлексії має інтуїція як здатність бачення особливостей іншої людини через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації. Здатність інтуїтивно визначити стан людини, інтерпретувати її як особистість розвивається через накопичення досвіду спілкування з іншими людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із засобів усвідомлення людиною дійсності, являє собою феномен, у якому інтегруються сприймання, мислення, уява та почуття. [4, 81]

Особистісна рефлексія передбачає самоаналіз, дослідження людиною свого внутрішнього світу й поведінки у зв’язку з переживаннями інших людей, учасників соціальної взаємодії. В результаті такого дослідницького процесу людина постає перед собою в новому світлі, оскільки співвіднесення своїх почуттів і переживань з почуттями і переживаннями іншої людини, аналіз і розуміння своєї поведінки дозволяє їй побачити конфліктну ситуацію й себе ніби збоку, сприяє більш адекватній оцінці власної поведінки. [7, 173]

Для людини, яка перебуває у важкій життєвій ситуації дуе важливо, щоб оточуючі перейнялися її болем або проблемами, щоб допомогти їй. Тому децентрація уваги з потреб власного “я” на потреби й інтереси іншої людини є професійно значущим для психолога. Процес активного соціально-психологічного навчання (АСПН) створює умови для розвитку таких умінь. Цьому сприяє груповий ефект, який виявляється в атмосфері довіри, психологічної підтримки, захищеності, психологічної безпеки. Зворотній зв’язок сприяє груповій інтеграції і дає змогу вийти на на глибинно-особистісні аспекти психіки. Груповий ефект проявляється у феномені наслідування, саморозкриття одних членів групи ініціює саморозкриття інших. Інтеграція групи сприяє зниженню в учасників навчання тривожності, напруженості, почуття психологічної загрози від присутніх. [7, 179]. Таким чином процес АСПН допомагає суб’єктові отримати нові рефлексивні знання.

Важливою складовою особистісної рефлексії є соціальна рефлексія як механізм самосвідомості, акт дослідження свого внутрішнього світу й поведінки у зв’язку з соціальними очікуваннями. Особистість визначається стосовно конкретних явищ, сфер діяльності, окремих людей і соціальних груп, норм і правил, цінностей тощо. Саме цінності розкривають способи бачення світу, є світоглядними, ідеологічними орієнтирами, відіграють суттєву спонукальну роль у життєтворчості. Зіставлення себе зі світом є життєвим самовизначенням особистості. Рефлексія є порівняльно-оцінним механізмом. [23, 123]

Однак бажання і очікування суб’єкта знаходяться у суперечності з засобами їх досягнення. Це обумовлено неузгодженістю суб’єктивно орієнтованих “умовних цінностей” з просоціальними цінностями — цілями “ідеалізованого Я”. Поняття “умовні цінності” було введено К.Роджерсом. На його думку, вони задовольняють потребу людини у самоповазі. Умовні цінності є одиницями захисної системи особистості. Найголовнішим у формуванні умовних цінностей є створення внутрішньої, не завжди усвідомлюваної системи очікування схвалення (або самосхвалення Я). На думку Т.С. Яценко, самоповага при наявності умовної системи цінностей є відносною. “Умовні цінності” та перифірійні захисти здійснюють функції проміжного ланцюга між базовими захистами та об’єктивною реальністю. Т.С. Яценко виокремлює дві категорії засобів захистів: основні (базові) і ситуативні (периферійні). “Умовні цінності” лежать ближче до базових захистів, ніж “захисні” засоби, пов’язані з ситуацією. “Умовні цінності” і засоби захисту перебувають у складному взаємозв’язку, який може бути зрозумілим лише при цілісному дослідженні свідомих і несвідомих аспектів системи психологічних захистів. [23, 131] Глибино-особистісне пізнання психіки суб’єкта у груповому психокорекційному процесі дає можливість об’єктивувати деструктивний вплив умовної системи цінностей. Робота в групі дає можливість зрозуміти індивідуальну неповторність особистості шляхом пізнання її “умовної системи цінностей”, ірархії за силою значущості для суб’єкта окремих її складових. Психокорекція призводить до перегляду умовних цінностей, реставрації ціннісних орієнтацій індивіда як регулятора певедінки, що в свою чергу збільшує адаптацію суб’єкта до соціального середовища.

Отже, у розумінні іншої людини важливу роль відіграє ступінь розвитку уяви, що дає нам змогу подумки посісти місце партнера по спілкуванню. Треба з'ясувати, як та чи інша людина буде нас розуміти. Вміння бачити ситуацію не тільки своїми очима, а й очима партнера має назву рефлексії. Здатність до рефлексії формується в суб'єкта міжособистісного розуміння поступово і розвинена в різних людей неоднаково. Дія феномена рефлексії розгортається на кількох рівнях.

На першому рівні рефлексії уява має пасивний характер. У спілкуванні людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини. Характерні для цього ступеня особливості уяви: можуть виступати як наслідок гальмівних властивостей нервової системи, її слабкості, а також як збіднений досвід міжособистісного спілкування.

На другому рівні спостерігається невпорядкована, епізодична діяльність уяви, її головна ознака — виникнення у процесі спілкування окремих уривчастих уявлень про внутрішній світ іншої людини. Умовами розгорнутої діяльності уяви є головним чином сильно виражений у діяльності, поведінці іншої людини її стан або свідомий намір зрозуміти переживання іншої людини.

Третій рівень характеризується виявом здатності до відтворення в думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях, а й упродовж усього процесу взаємодії. Суттєвими ознаками цього рівня є, по-перше, те, що спостереження за станом іншої людини здійснюється мимовільно й постійно; по-друге, для цього рівня характерні згортання процесу уяви й одночасне включення у стан іншої людини в кожному акті спілкування. О. Бодальов виявив, що навіть в осіб, які інтелектуально розвинені й легко вступають у контакт з іншими людьми, уява може «працювати» недостатньо контекстно, що призводить до неадекватного оцінювання внутрішніх станів тих, з ким вони взаємодіють. [3, 122]

Для формування третього рівня рефлексії велике значення має інтуїція — здатність бачення особливостей, що характеризують особистість іншої людини, через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації. Здатність інтуїтивно визначати стан іншої людини, інтерпретувати її як особистість розвивається через накопичення досвіду спілкування з іншими людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із засобів усвідомлення людиною дійсності, являє собою феномен, у якому інтегруються сприймання, мислення, уява та почуття.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ І РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЕМПАТІЇ ТА РЕФЛЕКСІЇ ПІДЛІТКІВ
2.1 Експериментальне дослідження проявів емпатії у дітей підліткового віку
Аналізуючи наукові дослідження з проблеми емпатії, ми прийшли до висновку, що в структуру емпатії входить:

1) емоційно-оцінний або суб'єктивний компонент – відображення стану людини;

2) пізнавальний або когнітивний компонент – відображення об'єктів і явищ, на основі якого виникають певні потреби, цілі і мотиви людини, що знаходиться у певному емоційному стані;

3) поведінковий компонент – активна дія, яку суб'єкт спрямовує на розв’язання емпатогенної ситуації.

Виходячи з цього, розуміння емпатії як моральної якості існує в двох основних формах прояву: у формі пасивного споглядання (співчуття) і у формі активної дії (співпереживання). Співчуття і співпереживання можуть бути ланками єдиного процесу формування і закріплення емпатії як стійкої якості особистості або розглядатися як самостійні форми прояву емпатійного почуття, розвиток якого залежить від ступеня особистісного розвитку кожного суб'єкта. Співчуття розуміється нами як початкова форма прояву емпатії (на рівні емоції, почуття); співпереживання – більш складна форма, що виникає в результаті розширення знань про об'єкти, предмети і явища довкілля і переростає в активну дію, спрямовану на розв’язання емпатогенної ситуації.

Визначивши концептуальну основу експериментального дослідження, ми виділили наступні критерії вивчення емпатії:

1) зовнішня, емоційно-експресивна сторона прояву емпатії;

2) розуміння підлітками сутності емпатії, емпатогенної ситуації і шляхів її розв’язання, що передбачає оцінку себе, своєї діяльності, свого статусу в групі;

3) свідомі, керовані волею дії, що базуються на певних переконаннях, якими керуються підлітки при розв’язанні емпатогенної ситуації.

Мета і завдання дослідження, а також вікові і індивідуальні особливості дітей підліткового віку обумовили використання комплексу методик, що дали можливість простежити динаміку розвитку їх емпатійних почуттів. Це: спостереження, індивідуальні і групові бесіди; методика “Діагностика рівня полікомунікативної емпатії” (І.М.Юсупов) (Див. Додаток І.), модифікований варіант методики Т.П.Гаврилової “Незакінчені оповідання”. [5, 153-156] Дослідження проводилося на базі ЗОШ N2 м. Костополя. Дослідженням було охоплено 34 учні 9-А та 9-Б класів З них 16 дівчат та 18 хлопців.

У ході експерименту проводилася активна робота, спрямована на актуалізацію емпатійних почуттів підлітків при вивченні творів зарубіжної художньої літератури, акцентувалася увага підлітків на проблемах героїв, їхніх стражданнях і радощах, аналізувалися способи поведінки в різних ситуаціях. Така робота сприяла розвитку їх загальної емпатійності і подальшому закріпленню емпатії як стійкої особистісної риси. Перший етап дослідження харктеризує показники підлітків на початку експерименту. Другий етап — після проведеної роботи, спрямованої на актуалізацію емпатійних почуттів підлітків.

Динаміка прояву підлітками емпатії представлена на рис. 1.

Рисунок 1.

Динаміка прояву підлітками емпатії (%)


Таким чином, ми бачимо, що розуміння підлітками емпатії, у ході активного впливу на розвиток їх емпатійних почуттів за допомогою програмних творів зарубіжної художньої літератури, набуває якісних змін. У результаті розширення морального досвіду дітей підліткового віку змінюється розуміння ними сутності емпатії. Аналіз отриманих даних дав можливість виділити три чітко розмежовані групи підлітків, які розуміють емпатію: як пасивне споглядання - співчуття (22,5%); як активну дію - співпереживання (47,95); як активне споглядання - перехідна ланка між співчуттям і співпереживанням (29,6%). В результаті проведеної роботи кількість підлітків, які розуміють емпатію як пасивне споглядання (співчуття) зменшилося на 15%, а кількість підлітків, які розуміють емпатію як активну дію (співпереживання) збільшилося на 14,5%.

Отриманий результат дає можливість стверджувати, що емпатійні почуття підлітків 11-13 років розвиваються за двома напрямками:

1) прогресують від пасивного споглядання до активної дії: співчуття - співпереживання;

2) набувають стійких рис або пасивного споглядання, або активної дії: стійке співчуття, стійке співпереживання.

З метою виявлення форм прояву підлітками емпатії стосовно різних об'єктів і динаміки їх розвитку ми використовували модифікований варіант методики Т.П.Гаврилової “Незакінчені оповідання”. Методика включає три змодельовані життєві емпатогенні ситуації, у яких знаходяться найбільш значущі для підлітків об'єкти емпатії: тварини, дорослі, однолітки.

Завдання давалося підліткам двічі — на початковому етапі експериментального дослідження і на завершальному етапі, коли їх досвід розв’язання емпатогенних ситуацій був значно розширений у ході вивчення творів зарубіжної художньої літератури, перегляду художнього фільму, ознайомлення з картинами, на яких зображені емпатогенні ситуації, бесід і т.д. Інтервал, з яким пропонувалось підліткам чергове оповідання для доопрацювання, складав два тижні (на першому і другому етапах дослідження). Для перевірки вірогідності результатів проводилося ідентичне експериментальне дослідження в контрольній групі (7 клас Костопільської ЗОШ № 2).

Загальні результати, отримані в ході аналізу "Незакінчених оповідань" знаходять своє відображення в таблиці 1.

В ході експерименту ми з’ясували, що значущими об’єктами емпатії підлітків є тварини, дорослі. однолітки.

Розв’язуючи емпатогенну ситуацію, в яку потрапила тварина, підлітки проявляють стійкі емпатійні почуття до страждань безпорадної істоти. Причому, як на першому. так і на другому етапах дослідження, більшість підлітків проявляють по відношенню до тварини стійке співпереживання (73,5% і 77,5%). Для розв'язання запропонованої емпатогенної ситуації діти уживають конкретних дій, які набувають соціального змісту: вони не просто рятують тварину від холоду і голоду, але й намагаються відшукати її хазяїна, розуміючи, що тільки таким чином можна розв’язати проблему повністю.

Емпатійні почуття підлітків по відношенню до дорослих людей у ході есперименту набувають якісних змін. Збільшується кількість підлітків, які проявляють стійке співпереживання (перший етап – 12,1%; другий етап – 25,8%). Кількість підлітків, які проявляють стійке співчуття, значно зменшується (52,4% - на першому етапі; 29,8% - на другому). Частина підлітків, які проявляли на першому етапі співчуття до дорослих, перейшла в групу співпереживаючих (13,7%), а частина (8,9%) – зайняла позицію активного споглядання (співчуття, що переплітається з бажанням допомогти).

Емпатійні почуття, які проявляють підлітки по відношенню до однолітків також набувають якісних змін. Кількість підлітків, які проявляють пасивне споглядальне емпатійне почуття (співчуття) зменшується на 9,2%. При цьому збільшується кількість підлітків, які проявляють активну споглядальну емпатію (співчуття, що переплітається з бажанням допомогти) та активну дієву емпатію (співпереживання). Причому, саме по відношенню до однолітків найбільша кількість досліджуваних підлітків проявляє стійке емпатійне почуття у формі співпереживання. Це дає нам можливість стверджувати, що однолітки є найбільш значущими об’єктами емпатії підлітків, оскільки саме у спілкуванні з ними задовольняється найбільш актуальна потреба цього віку – ствердитися в колективі ровесників, завоювати авторитет та повагу товаришів.

Таблиця 1

Форми прояву підлітками емпатії стосовно різних об'єктів.

Форма І етап ІІ етап Контрольна група

Об'єкт Тварини Дорослі Однолітки Тварини Дорослі Однолітки Тварини Дорослі Однолітки

Пасивна споглядальна

емпатія (співчуття)

10,0%

52,4 %


15,3 %

8,0 %


29,8 %

6,1 %


38,5 %

37,5 %


22,2 %

Активна


споглядальна емпатія

16,5%


35,5 %

10,1 %


14,5 %

44,4 %


13,5 %

28,6 %


37,5 %

33,3 %


Активна дієва емпатія (спів-переживання)

73,5 %


12,1 %

74,6 %


77,5 %

25,8 %


80,4 %

32,9 %


25,0 %

44,5 %
Соціальним фактором є стиль спілкування в сім’ї. Підлітки, які виховуються в сім’ях, де переважає демократичний стиль спілкування, проявляють активну дієву емпатію, спрямовану на розв’язання емпатогенної ситуації (63%). Почуття емпатії у підлітків, які виховуються в атмосфері ліберального стилю спілкування (26%), залежить від змісту цінностей і установок дорослих, супроводжується активною дією, спрямованою на розв’язання емпатогенної ситуації, але є нестійким.

В умовах авторитарного стилю спілкування підлітки проявляють пасивно-споглядальне, нестійке емпатійне почуття (11%).

Важливу роль у розвитку емпатії підлітків відіграють також і біологічні фактори, до яких належать тип темпераменту і стать дитини.

2.2 Експериментальне дослідження рефлексії у дітей

підліткового віку


Під рефлексією ми розуміємо інтегровану особистісну здатність робити предметом аналізу зовнішні і внутрішні чинники, на підставі чого відбувається прийняття рішення особистістю і визначення нею своєї поведінки, ставлення до себе та соціуму. При цьому зовнішніми чинниками є: очікування значущих інших, їх звичні оцінки та ставлення. Внутрішніми чинниками виступають власні думки, особистісні якості, емоційні стани, актуальні і потенційні можливості (сутнісні сили), ставлення, вчинки.

Даний контекст дозволяє розглядати рефлексію як єдність, що передбачає узгодженість трьох аспектів – інтелектуального (сукупність знань суб’єкта про самого себе, а також уявлення про те, як його сприймають, оцінюють, розуміють інші люди), емоційно-ціннісного (інтерпретація, оцінка особистістю власних якостей, станів, дій, вчинків і вироблення на цій основі певного ставлення до себе самої), регулятивного (здатність людини регулювати свою діяльність і поведінку, співвідносячи очікування інших з власними думками, бажаннями, діями і враховуючи їх ймовірні реакції) – і реалізувати цілісний підхід до її вивчення.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка