Вступ сучасна лінгвістика активно вирішує проблеми ефективної комунікації, вивчає жанри міжособистісного спілкування й особливості їхнього функціонування



Скачати 266.3 Kb.
Дата конвертації16.04.2016
Розмір266.3 Kb.




ВСТУП

Сучасна лінгвістика активно вирішує проблеми ефективної комунікації, вивчає жанри міжособистісного спілкування й особливості їхнього функціонування. Актуальним залишається комплексне дослідження дискурсу «інтерв’ю» в площині прагматичного й комунікативного рівнів його будови, що, визначаючи адресантко – адресатну конфігурацію моделі дискурсу, відбивають членування мовного цілого та окреслюють ступінь взаємозв’язку різнорівневих функціонально вагомих прагмалінгвістичних одиниць.



Об'єктом дослідження є мовленнєвий акт, що реалізує комунікативний намір мовця мати необхідну для нього інформацією. Проблема мовленнєвого акту і його різновидів досліджується в сучасній лінгвістиці з неослабним інтересом, що пов'язано, насамперед , з тим, що у своїй основі вона є проблемою міжособистісного спілкування, у якому важливий вибір мовцем оптимальних засобів мови для розв'язку поставлених їм комунікативних завдань. У центрі уваги опиняється проблема співвідношення комунікативної інтенції й способів її реалізації, але особливий інтерес представляє також відмінність в інтенційному змісті висловлювань, що полягає в можливості реалізації одним висловленням у мовленнєвому акті декількох комунікативних намірів мовця.

Таким чином, предметом дослідження є комунікативно – прагматичні особливості висловлювань, об'єднаних на основі їх прагматичної спрямованості на реалізацію квеситивної інтенції мовця в складі функціонально-прагматичного поля.

Незважаючи на численні дослідження, присвячені аналізу діалогічних єдностей, функціональних і семантичних особливостей питальних речень і питальних висловлень, квеситив як мовленнєвий акт не був повністю вивчений і не одержав свого комплексного узагальнення. У зв'язку із цим актуальність теми дослідження обумовлена теоретичною й практичною необхідністю дослідження квеситивных мовленнєвих актів, як з погляду їх інтенційної специфіки, так і з позиції мовних способів їх репрезентації в процесі комунікації.

Метою дослідження є систематизація способів вираження квеситивної інтенції в мовленнєвому акті в рамках функціонально-прагматичного поля квеситива (ФПП квеситива).

Реалізація поставленої мети обумовлює наступні конкретні задачі дослідження:



  • вивчити прагмалінгвістичні параметри комунікації;

  • виявити основні характеристики квеситива як самостійного типу мовленнєвого акту на основі аналізу його интенційної спрямованості й пресуппозиційних факторів;

  • встановити специфіку й принципи структурування ФПП квеситива;

  • проаналізувати констітуенти мікрополів ФПП квеситива з погляду їх синтаксичної й інтенційної організації, а також пресуппозицій мовця при їхньому формуванні.

Для досягнення поставленої мети й розв’язання конкретних завдань дослідження, що ґрунтується на загальних положеннях аналізу, в даній роботі використовувалися наступні методи:

Теоретичне значення роботи полягає в подальшій розробці питань, пов'язаних з вивченням ролі комунікативного наміру в організації мовної діяльності мовця. Отримані результати й висновки можуть уточнити й удосконалити методику проведення функціонально - прагматичного аналізу мовних одиниць, що реалізуються в мовленні індивідів.

Практичне значення полягає в можливості їх використання у спецкурсах по прагмалінгвістиці й функціональній граматиці, у курсах теорії мовленнєвої комунікації, лінгвістики тексту, теоретичної граматики англійської мови, при складанні навчальних посібників і в процесі проведення занять по практичних курсах англійської мови.

Мета та завдання зумовили структурованість змісту курсової роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено тему, завдання, об’єкт та предмет роботи, описано матеріал та методи дослідження, встановлене теоретичне і практичне значення роботи.

I Розділ – «Діалогічний дискурс як модель міжособистісної комунікації» - містить загальні положення теорії комунікації та дослідження специфіки квеситива у форматі дискурсу.



II Розділ – «Дискурсивна природа інтерв’ю та побутових діалогів» - розглядається місце інтерв'ю та побутових діалогів в системі видів комунікації, їх види, та значення.

III Розділ - «Специфіка квеситива в діалогічному форматі дискурсу» - присвячений безпосередньо квеситива, який розглядається на матеріалі зразків інтерв’ю та побутових діалогів.

Загальні висновки формують підсумки проведеного дослідження й окреслюють перспективи подальшого наукового пошуку.

Список використаних джерел нараховує 26 джерел вітчизняних та зарубіжних авторів.


Розділ I: Діалогічний дискурс як модель міжособистісної комунікації.

    1. Визначення діалогічного дискурсу

Сучасна лінгвістична теорія спирається на розуміння дискурсу як довільного фрагмента тексту, який складається з більш, ніж одного речення або незалежної частини речення; часто, але не завжди, концентрується навколо певного опорного концепту, створює загальний контекст, який описує дійові особи, об’єкти, обставини, часи, вчинки тощо, визначаючись не стільки послідовністю речень, скільки тим загальним для того, хто дискурс створює, та того, хто його інтерпретує, світом, який “будується ” по ходу розгортання дискурсу. Вихідна структура дискурсу має вигляд послідовності елементарних пропозицій, пов’язаних між собою логічними відношеннями кон’юнкції, диз’юнкції і т.д. Елементами дискурсу є події, про які йдеться, їх учасники, перформативна інформація та “неподії”, тобто:

а) обставини, які супроводжують події;

б) тло, що пояснює події;

в) оцінка учасників події;

г) інформація, яка співвідносить дискурс із подіями.

Сутність цієї дефініції полягає у тому, що дискурс визнається не величиною, рівною текстові, або навіть, як зрозуміло з наведених вище визначень, синонімічною йому, а значно ширше, як зв’язний текст, занурений у екстралінгвістичний контекст.

Дискурс є об’єктом дослідження різних наук та їх окремих галузей (прагмалінгвістика, прагмастилістика, лінгвістична семантика, теорія комунікації, граматична стилістика, лінгвістика тексту, граматика тексту), міжгалузевих наук (психолінгвістика, соціолінгвістика). Для аналізу дискурсу застосовується метод дискурс-аналізу, який полягає у виявленні як вербальних компонентів, так і прагматичних чинників. Проте, незважаючи на розмаїтість методів та підходів, основною метою дискурсивного аналізу є не тільки охарактеризування структури одиниць, більших за речення, але й також встановлення взаємозв’язків цієї структури з контекстом, в якому вона реалізується. [26]

Основними компонентами дискурсу є тактики та стратегії, а також одиниці нижчого порядку – комунікативні ходи. Стратегія мовленнєвої поведінки є інтенційно спрямованим комплексом мовленнєвих дій комуніканта, що ґрунтуються на когнітивних процесах узагальнення минулого комунікативного досвіду для планування дискурсу в сукупності з реалізацією цього плану. Тактика є засобом здійснення стратегічного задуму, тобто охоплює одну або декілька комунікативних дій, що сприяють реалізації стратегії. Аксіологічні тактики сприяють реалізації глобальної аксіологічної макростратегії в оцінному дискурсі або є компонентами інших стратегій в оцінному субдискурсі.

Діалогічне мовлення первинне порівняно з монологічним через комунікативну, діяльнісну природу мови. Монолог у зв’язку з цим розуміється в лінгвістичних парадигмах як моносуб’єктний дискурс. Діалогічний дискурс є первинною формою існування свідомості людини і універсальним принципом організації як мислення, так і групових процесів. [24]

Можна зробити висновок, що мета аналізу дискурсу – дати характеристику того, як у контексті взаємодії людей, спрямованої на досягнення конкретних цілей, комуніканти вербалізують власне світосприйняття та зумовлені ним комунікативні інтенції, інтерпретують мовлення та поведінку один одного, що є інтерактивним процесом. Ця інтерпретація спирається на загальні та спеціальні знання, окремі логічні висновки. Важливе значення має знання того, як структурується інформація, а також розуміння контекстозумовлених прогнозів певної комунікативної ситуації.


1.2. Типи згоди у англомовному діалогічному дискурсі

Діалогізм свідомості виявляється в дуалістичності мислення. У англомовному діалогічному дискурсі функціонують два основні типи згоди: констативно-орієнтована і імпозитивно-орієнтована згода. Згода імпозитивного типу виявляється в репліках-реакціях на мовний хід імпозитивної спрямованості, що ініціює, констативно-орієнтована згода є позитивною реакцією адресата на мовний стимул, що являє собою констативний вислів. Тип згоди визначається властивостями вислову, що ініціює.

Констативно-орієнтована згода в англомовному діалогічному дискурсі представлена наступними приватними типами: пропозиційно-орієнтована згода-підтвердження, згода-підтримка і «помилкова» згода.

Імпозитивно-орієнтована згода представлена такими приватними типами згоди як підпорядкування, дозвіл, схвалення, поступка, надання інформації, «передчасна і «відстрочена» згода.

Імпозитивно-орієнтована згода і згода констативного типу носять або повний, або частковий характер. Повною є згода, що виражається адресатом без будь-яких обмовок. За допомогою такої згоди адресат висловлює своє позитивне відношення до всього змісту вислову, що ініціює. Часткова згода це згода, виражена з обмовкою, умовою. За допомогою часткової згоди адресат виражає своє позитивне відношення лише до певної частини вислову, що ініціює.

Типовими мовними засобами виразу констативно-орієнтованої згоди є лексеми «сутнісної» семантики, тобто: "right", "exactly", "The truth", "perfect", експліцитний експозитив згоди "agree", слово-пропозиція "yes", або стереотипні (ідіоматичні) вислови типу "No doubt", а також вираз подяки.

Імпозитивно-орієнтована згода виражається за допомогою експліцитного експозитива згоди "agree", або лексем, що сигналізують позитивне відношення адресата: "well", "sure", а також мовними стереотипами "my pleasure", "all right", "why not", "of course", "be my guest", "okay", "by all means", "why not", и словом-пропозицією "thanks". [24]

Розділ II: Дискурсивна природа інтерв’ю та побутових діалогів.

2.1. Визначення інтерв’ю

Інтерв’ю (англ. interview) - опитування людини по професійній або особистій тематиці. .Якщо звернутися до семантики англійського слова «інтерв'ю», то воно складається із префікса «inter», що має значення взаємодії, взаємонаправленості, і слова «view», одне зі значень якого – «погляд, думка». Отже, інтерв'ю - обмін думками, поглядами, фактами, відомостями. Інтерв'ю активно досліджується в журналістиці, де постає і як жанр публіцистики, і як емпіричний метод збору інформації [15] [16]. Тлумачний словник подає наступну дефініцію терміну: інтерв'ю - жанр публіцистики, розмова журналіста з політичним, суспільним чи іншим діячем з приводу питань, що мають актуальне значення [19;56].

В лінгвістиці інтерв'ю розглядається як особливий вид комунікації, що має дискурсивну природу. Дискурс розуміється як функціонально завершена одиниця мовленнєвої діяльності, яка відбиває міжособистісну взаємодію, має загальну інтегративну комунікативну функцію та єдину тему. Таким чином, інтерв'ю, як і будь-який дискурс, є мовленнєвим твором, де поряд з лінгвістичними характеристиками, які властиві тексту, існують екстралінгвістичні параметри: учасники комунікації, їхні комунікативні ролі, прагматичні настанови, усвідомлення умов спілкування тощо.

Інтерв'ю є трансакційною моделлю комунікації, що складається з інтеракцій. Трансакція - тривала мовленнєва взаємодія комунікантів, яка у реальному спілкуванні виступає у формі дискурсу. Інтеракція — елементарний обмін посланнями, кожне з яких містить комунікативний стимул і комунікативну реакцію (у вигляді слів, поглядів, замовчань тощо).

Таким чином, можна дати чітке визначення поняття: „Інтерв'ю - процес двобічної комунікації з наперед визначеною суттєвою метою, що призначається для обміну інформації та передбачає постановку та відповіді на питання".

2.2. Місце інтерв'ю в системі видів комунікації

Існуе досить розгалужена система видів комунікації, які класифікують за різними критеріями [7; 10-14]. Інтерв'ю займає в цій системі чільне місце.

За кількістю людей, які залучаються до спілкування, інтерв'ю відноситься до міжособистісного виду комунікації, яка відбувається між двома й більше людьми. Обидві сторони передають й приймають інформацію. Послання однієї сторони передається каналом комунікації у вигляді звуку; додатковими каналами є погляд, жест, міміка та ін. Зворотнім зв'язком є відповідь співрозмовника. Це безпосередня взаємодія: учасники інтерв'ю знаходяться у просторовій близькості, мають можливість бачити, чути один одного. Таке спілкування є особистісно-зорієнтованим, бо кожен з учасників визнає незамінність й унікальність партнера, бере до уваги його емоційний стан, особистісні якості тощо.

За способом встановлення контакту інтерв'ю належить до прямого (контекстного) виду комунікації. Це передбачає безпосередній зв'язок між адресантом й адресатом. Іноді спілкування відбувається за допомогою технічних засобів: телефон, відеозв'язок, радіо. Тоді говоримо про дистанційний контакт, який проходить у режимі реального часу.

Інтерв'ю є організованим видом комунікації. Сторони домовляються про час й місце проведення інтерв'ю, встановлюють тему для обговорення, інтерв'юер готує питання, той, у кого беруть інтерв'ю, може підібрати деяку інформацію для відповідей.

В системі видів комунікації виділяють горизонтальне (симетричне) й вертикальне (асиметричне) спілкування. Вертикальна комунікація відбува­ється між людьми, які мають різне соціальне положення або ранг. Прикладом такого спілкування може бути розмова начальника з підлеглим, учителя з учнем, декана зі студентом. Інтерв'ю передбачає рівноправність сторін, тому зараховується до горизонтального виду комунікації.

Як вже зазначалось, прямий, безпосередній контакт між інтерв'юером й тим, у кого беруть інтерв'ю, зумовлює використання як вербальних, так і невербальних знакових систем. [4; 11-12]

Головною метою у процесі проведення інтерв'ю є повідомлення нової інформації, тому таке спілкування є інформативним. Фатична функція, яка полягає у встановленні контакту, мовних і соціальних відносин, теж має місце бути.


2.3. Класифікація видів інтерв’ю

Систему видів інтерв'ю класифікують за різними критеріями. Залежно від задач, які ставить перед собою інтерв'юер, та за характером вилучуваної інформації розрізняють:

1. Інформаційне інтерв'ю; мета - отримання фактичної інформації від особи без її аналізу. У таких випадках інтерв'юер ставить задачу повідомити аудиторії відомості, які були отримані від того, хто дає інтерв'ю, не нама­гаючись їх коментувати чи аналізувати.

2. Аналітичне інтерв'ю; мета - отримання й аналіз інформації. Як емпіричний метод дослідження інтерв'ю може містити не лише повідомлення, а й аналіз факту, відповідаючи на питання: чому? яким чином? які наслідки? тощо. Роль інтерв'юера аналітичного інтерв'ю полягає в тому, що своїми питаннями він спричиняє й спрямовує аналіз, який зазвичай здійснює той, хто дає інтерв'ю. З цією метою питання формулюються таким чином, щоб вони потребували висвітлення ключових моментів якоїсь події, ситуації, процесу, явища. Це найбільш поширений тип інтерв'ю, бо охоплює різноманітні ситуації спілкування й широку тематику.

3. Інтерв'ю - протокол; мета - отримання офіційних роз'яснень з питань внутрішньої та зовнішньої політики держави. Це найбільш простий тип інтерв'ю, бо інтерв'юер задає питання, які нерідко заздалегідь погоджені і ніяк не пов'язані композиційно. Офіційна особа дає офіційні відповіді, тому перепитувати або уточнювати щось не прийнято.

4.1нтерв'ю-дискусія; мета - виявити різноманітні точки зору та шляхи вирішення соціальне значущих проблем. Така ситуація спілкування передбачає активну участь обох сторін у постановці проблем та знаходженні шляхів її вирішення. Це вважається найскладнішим видом інтерв’ю. Інтерв’юер має заздалегідь продумати тезиси бесіди, питання та судження, а також передбачити реакцію співрозмовників на свої питання та свою реакцію – на їхні відповіді.

5. Інтерв’ю – анкета; мета – виявити точки зору декількох людей з приводу одного й того ж самого питання. Співрозмовниками у таких випадках стають люди різного віку, статі, професій. Наприклад, до такого виду інтерв’ю можна віднести перепис населення. [4; 13-14]

Отже, інтерв’ю постає як трансакційна модель комунікації, що дозволяє всебічно розглянути мовленнєву діяльність адресата й адресанта, врахувати роль вербальних та невербальних засобів в процесі обміну знаннями, широко розуміти ситуацію комунікації. Дискурсивна природа інтерв’ю виявляється у тому, що такий вид комунікації є завершеною одиницею мовленнєвої діяльності з інтегративною функцією, де поряд із лінгвістичними характеристиками існують екстралінгвістичні параметри: учасники комунікації, їх комунікативні ролі, прагматичні настанови, усвідомлення умов спілкування тощо. Організація дискурсу інтерв’ю забезпечується взаємодією двох антропоцентрів: адресатом і адресантом, що виконують різні комунікативні ролі.


2.4. Поняття побутового діалогу

Діалог - це розмова двох або декількох осіб. Основною одиницею діалогу є діалогічна єдність - тематичне об'єднання кількох реплік, що являє собою обмін думками, кожне наступне з яких залежить від попереднього. Саме поняття «діалог» включає два видові поняття: 1) розмова між двома учасниками; 2) полілог, тобто розмова, в якій учасників більш ніж два. З погляду нашого об'єкту, відмінності між цими двома діалогами не істотні. Будучи первинною формою комунікації, діалог являє собою непідготовлений, спонтанний тип мовлення. Навіть у науковому, публіцистичному і офіційно-діловому мовленні при можливій підготовці реплік розгортання діалогу буде спонтанним, оскільки звичайно репліки - реакції співрозмовника невідомі або непередбачені. [19; 34]

Відповідно до цілей і задач діалогу, ситуацій спілкування, ролей співрозмовників можна виділити наступні основні типи діалогів:


  • побутовий;

  • ділова бесіда;

  • інтерв'ю.

Розглянемо докладніше побутові діалоги, які складаються з реплік і нерідко супроводжуються мімікою, жестами, часто бувають емоційно забарвленими. У побутовому діалозі, як відомо, всі обставини спілкування (співбесідник, ситуація, автор, реакція слухача) можуть бути враховані обома сторонами. Окрім того, що побутовий діалог відбувається за умов, коли все стає зрозумілим з "напівслова", у нього є ще й інші особливості. Він частіше всього заздалегідь не підготовлений "експромт", за самим своїм призначенням не розрахований на особливу точність передачі думок, емоціональний. Навіть тоді, коли немає особливої потреби в емоціях, діалог через свою сутність завжди містить у собі момент чуттєвого, достатньо поверхового пізнання дійсності. Безпосередність і непідготованість діалогу обумовлюють те, що внутрішнє мовлення у ньому так і виринає на поверхню. [26]

Побутове мовлення і багато його рис: емоційно забарвлені, або такі, що зберігають сліди емоційності слова, самостійність кадрів, аналітичні описи, неповнота висловлювань, велика кількість еліпсисів, запитання, як форма ствердження або підбиття підсумків, висунення наперед, логічного підмета, послаблення синтаксичних зв’язків, переважання сурядності - все це той природний історичний фон, з якого (спочатку на основі його заперечення, а згодом і заперечення цього заперечення) виникають різні стилі "віяльного" мовлення. У цьому сенсі побутовий діалог протиставляється і виробничому, в котрому смисли сполучень слів повинні точно збігатися із їх значеннями, причому, як відомо, зовнішнім проявом вимоги однозначного точного розуміння, збігу мовного (соціального) і мовленнєвого (індивідуального) у виробничому діалозі є необхідність для того, хто одержав вказівку, повідомити і повторити (дослівно) отримане повідомлення. Інакше не може бути впевненості, що дія буде здійснена.




Розділ III: Специфіка квеситива в діалогічному форматі дискурсу.

3.1. Поняття мовленнєвого акту та рівні його значення

Мовленнєвий акт — окремий акт мовлення, що являє собою двосторонній процес породження тексту, що охоплює говоріння і протікає паралельно і одночасно слухове сприйняття і розуміння почутого. У мовленнєвому акті створюється текст. Лінгвісти позначають цим терміном не лише записаний, зафіксований так чи інакше текст, але і будь-який кимось створений (все одно — описаний або лише виголошений) «мовний твір» будь-якої протяжності — від однослівної репліки до цілої розповіді, поеми або книги. [19; 84] Оскільки мовленнєвий акт – це вид дії, то при його аналізі використовуються по суті ті ж категорії, які необхідні для характеристики і оцінки будь-якої дії: суб'єкт, мета, спосіб, інструмент, засіб, результат, умови, успішність тощо. Суб'єкт мовленнєвого акту – мовець, виробляє вислів, як правило, розрахований на сприйняття його адресатом – тим, хто слухає. Вислів виступає одночасно і як продукт мовленнєвого акту, і як інструмент досягнення певної мети. Залежно від обставин або від умов, в яких здійснюється мовленнєвий акт, він може або досягти поставленої мети і тим самим виявитися успішним, або не досягти її. Щоб бути успішним, мовленнєвий акт як мінімум має бути доречним.

Кожен мовленнєвий акт має декілька рівнів значення:

Локутив – це мовний акт сам по собі – пропозиція з його граматичною структурою і значенням.

Іллокутив – це намір що говорить, полягає в мовному акті.

Перлокутив – це дія, яку мовний акт надав на співбесідника.

По-перше, є сам мовленнєвий акт зі своїм граматичним і лексичним (денотативним) значенням. По-друге, в кожному мовленнєвому акті міститься певний намір. І, нарешті в третіх, кожен мовленнєвий акт теоретично може оказати вплив на співбесідника, привести його до певних дій. [25]

Отже, мовленнєвий акт – явище досить складне. Теорія мовленнєвих актів виділяє три рівні, або аспекти аналізу мовленнєвого акту. По-перше, мовленнєвий акт можна розглядати як власне говоріння.


3.2. Класифікація мовленнєвого акту

У лінгвістиці існує цілий ряд робіт, присвячених класифікації мовленнєвого акту, на основі типів комунікативних намірів, які вони реалізують (Дж. Остіна, Дж. Серля, Г.Г. Почепцова, Д. Вундерліха, Ю.Д. Апресяна, і ін.), а також робіт, пов'язаних з дослідженням окремих типів мовленнєвого акту (А. Р. Поспелової, Е. І. Беляєвой, Ю. У. Матюхиной, А. А. Романова і ін.). Причому, слід зазначити, що роботи по дослідженню квеситива як особливого типу мовленнєвого акту вельми нечисленні. Це можна пояснити, перш за все, тим, що довгий час мовленнєвий акт квеситива не розглядався як самостійний тип мовленнєвого акту.

Семантична структура при цьому розуміється як така, що складається з двох семантичних величин: прагматичного компоненту і пропозиції. Прагматичний компонент відображає комунікативну інтенцію пропозиції, пропозиція - його когнітивний зміст. Г.Г. Почепцов відзначає, що зміст прагматичного компоненту може бути умовно представлений як поєднання «(hereby) + дієслово, що визначає іллокутивну силу вислову + адресат», але при цьому він вважає, що можливість експлікації перформативного дієслова не є обов'язковою для віднесення висловів в окремий клас. Це дозволяє йому виділити загрозу в самостійний клас (менасив).

Отже, Г.Г. Почепцов виділяє 6 класів:



• Констатив;

• Промісив;

• Менасив;

• Перформатив;

• Директив;

• Квеситив.



Він дає лише дуже короткі визначення кожному класу, загострюючи увагу на формальних ознаках пропозицій, що належать даній категорії. Комунікативно-інтенційний зміст констативу полягає в твердженні. Наприклад: «The Earth rotates». Зі своєрідністю комунікативно-інтенційного змісту пропозиції пов'язані відповідні формальні характеристики пропозиції. Наприклад, для констативів неприйнятною є форма питальної або спонукальної пропозицій через несумісність комунікативного змісту таких пропозицій і прагматики констативу.

Промісив - це речення-обіцянка. Як і констативи, промісиви завжди оповідні пропозиції, специфіка їх коммунікативно-інтенційного змісту зумовлює властиве їм змістовне і формальне обмеження: промісиви незмінно відносяться до майбутньому і тому дієслівний час в них тільки майбутній: «I’ll come some time». У промісивах автор у всіх випадках виступає як гарант реальності обіцяного. Пропозиція з підметом в першій особі не є єдиною формою, де можливий промісив. Проте інші побудови мають істотні ролеві обмеження. Підмет, не співвідносний з автором мови, наприклад, промісив «You’ll see the picture» з дієсловом «To see» фактично означає «You’ll be shown the picture». При підметі в третій особі «The train will arrive in time» пропозиція може бути промісивною за умови залежності реальності події, про яку йдеться в пропозиції, від автора висловленого.

Менасив - це речення-загроза. У менасивів багато спільного з промісивами: віднесеність до майбутнього, ряд особливостей рольової структури. Але умови реалізації протилежні промісивам, в тому сенсі, що адресат тут не зацікавлений в здійсненні того, про що йдеться в пропозиції. Автор менасива не виступає гарантом реальності майбутньої події, тобто він може загрожувати і подією, звершення якої від нього не залежить: «He’ll pay you» (Він тобі задасть). Тому для менасивів немає обмежень в наборах рольових структур пропозиції. Наявність у промісива і менасива ряду загальних структурно-семантичних особливостей і разом з тим відмінність за ознакою “позитивність”/ “негативність” відношення адресата до змісту зверненого до нього вислову, до перспективи здійснення званої в нім дії робить можливим вживання пропозиції, що є за формальними ознаками менасивом в якості промісива і навпаки.

Вимовляючи перформатив, той хто говорить здійснює дію (Г.Г. Почепцов визнає невдалість цього терміну, враховуючи перформативність будь-якого вислову), з вимовленням перформатива наступає новий стан деякого об'єкту. Перформативи (I congratulate you; I welcome you; I thank my friend; I apologize; I guarantee that the cost of these books will be paid) не повідомляють про щось, а “відображають” повідомлення про факти дійсності. Вимовляючи «I congratulate you», що говорить здійснює дію, в даному випадку – вітання. Вимовленням перформативного речення займається певна мовна дія і сам вид цієї дії “звучить” в самому акті мовлення. Дієслово перформативної пропозиції не може мати форму минулого і майбутнього часу, а сама пропозиція не може бути негативною. Не допускається включення до складу перформативних пропозицій модальних слів, що знімають здійсненність дії. Також в перформативних пропозиціях не може бути сього хвилинного значення, тому немає перформативів з дієсловом у формі «continuous», наприклад: «I’m congratulating you» і т.д. Для реалізації перформативних пропозицій потрібні певні умови реалізації. Важливе місце здійснення ряду перформативних актів, наявність певних зовнішніх атрибутів. Важливим також є “щирість” того, хто говорить. «I swear» тощо., можуть вважатися реалізованими як перформативи лише за умови відповідності вимовного дійсним намірам того, хто говорить.



Директив - прагматичний тип речення, змістом якого є пряма спонука адресата до дії «Get out», «Don’t go» і т.д. Ці пропозиції можуть ілюструвати два види директивних пропозицій: ін'юнктив - речення-наказ, і реквестив - речення-прохання. Ін'юнктив і реквестив близькі один одному. У реквестива поширеною, а у ін'юнктиву звичайною пропозиційною формою є спонукальне речення; вони обидва направлені на спонуку адресата до виконання дії. Як головні дієслова обох видів речень можливі лише дієслова дії. Відрізняються ін'юнктиви і реквестиви силою спонукальності, ознакою обов'язковості/необов'язковості дії для адресата (у оцінці адресанта). Дія, що позначається дієсловом-присудком в реквестивному реченні, не є обов'язковою для виконання адресатом. Тут адресант і адресат або рівноправні, або адресант за соціальним статусом (або опиняється в даній ситуації) нижчий за адресата. Таким чином ін'юнктив і реквестив знаходяться у відносинах комплементарності і розрізняються просодичними характеристиками (інтонація наказу і інтонація прохання). Лексичним показником реквестивності речення є слово «please», що знімає імперативність вислову і що є іллокутивним індексом: «Please, go away».

Квеситив — це питальне речення в його традиційному розумінні, яке ставить до уваги тих, хто спілкуються факт відсутності деякої інформації у адресата і створює, в силу питальності, психологічну напругу в спілкуванні, яка знімається видачею адресатом відповіді. У квеситива є загальні риси з директивом. Вони обидва призначаються для того, щоб викликати дію адресата, хоч і з істотною відмінністю: для директива це будь-які дії «drive (please)!», включаючи і мовні, для квеситива – це тільки мовленнєві дії. Квеситивне речення повинно володіти структурною ознакою питальності. Важливим засобом при цьому є інтонація. Вживанням квеситива його автор робить явним наявність такої різниці і переслідує мету зняття цієї різниці шляхом отримання — як відповідь на питання — відповідній інформації від адресата.

Проте, такі визначення залишають багато питань і значну частку невизначеності при віднесенні конкретного вислову до того або іншого класу. Що стосується формальних ознак речень різних типів, то на мій погляд багато з них не є обов'язковими. Наприклад, на думку Г.Г. Почепцова для констативів неприйнятною є форма питального речення, але ми знаємо, що питальне речення може виступати в ролі констатива (риторичне питання).

В деяких випадках автор дає додаткові пояснення для характеристики того або іншого класу. Так, він відзначає, що найважливішою відокремлювальною ознакою квеситива є зв'язок його вживання з різницею інформаційних потенціалів мовця і адресата. [16; 95]


    1. Специфіка функцій квеситива

Розглянемо функції квеситива на основі побутових діалогів. Наші спостереження дають підстави стверджувати, що функції ідентифікації, верифікації та уточнення є найбільш частотними щодо цього мовленнєвого акту в побутових діалогах. Квеситиви, функція яких полягає у апеляції, антиципації та експлікації не є релевантними в такому дискурсі, проте можливо навести приклади їх вживання в побутових діалогах.

Домінантними в побутових діалогах є квеситиви з функцією уточнення, мета яких полягає у отриманні додаткової інформації. Такі питання структуруються на ґрунті елементу семантичної структури попереднього висловлювання, що уточнюється. Наприклад:

1. - Well, they dropped it in.

- Dropped it in! But why? (In hospital)

2. - …whatever a foreigner says about England to an Englishman is bound to produce disagreement.

- In what way? (A new career for Elvira)

3. - That’s funny. There is something in your stomach. What is it? Don’t say it is an ulcer! (In hospital)

4. - I wish I hadn’t come to London.

- Why? (Elvira prefers the country)

5. - Well, that’s a good thing, isn’t it? (Elvira prefers the country)

6. - It isn’t even a town.

- Well, city then? (Elvira prefers the country)

7. - And the whole thing’s a country.

- A country? Like Somerset and Devon? How can it be? (Elvira prefers the country)

8. - Shall we go in here? (The Ladies’ Dress Department)

9. - Well, they should have dresses. Don’t they sell everything? (The Ladies’ Dress Department)

10. - What kind were you thinking of? (The Ladies’ Dress Department)

11. - It’s like a kind of shield. What’s it made of? (The Ladies’ Dress Department)

12. - Paper, sir.

- Paper? Isn’t that a bit inflammable? (The Ladies’ Dress Department)

13. - Doesn’t it dissolve if you get caught in the rain? (The Ladies’ Dress Department)

14. - But it’s quite old, isn’t it? (Taking the tube)

15. - The underground is the railway near the surface, isn’t it? (Taking the tube)

16. - You went out with no one? (Your Sundays really are terrible)

17. - I’m not married to you, am I? (Your Sundays really are terrible)

18. -You don’t get bored with me, do you? (Your Sundays really are terrible)

19. - Oh, that old nonsense. What am I then? (Your Sundays really are terrible)

20. - Well, what d’you want to do? Nothing? (Your Sundays really are terrible)

21. - Shall we stay here and listen to records and then go out for a short walk?

- And buy something for tea at one of the only shops that are open?

- And come back and have crumpets and hot toast?

- And then go out to a put for sandwiches and a drink?

- And then go and see a film? (Your Sundays really are terrible)

22. - Well, that’s the point of them, isn’t it? (Your Sundays really are terrible)

23. - In our house there’s nothing higher-only the roof.

- Really? (Elvira and ghosts)

24. - Poor ghosts!

- Why poor? (Elvira and ghosts)

25. - And what if it isn’t a ghost, but someone else? (Elvira and ghosts)

26. - Is the ghost English? (Elvira and ghosts)

27. - Of course in England there are a lot of them, aren’t there? (Elvira and ghosts)

28. - We’ve got to start talking about something, haven’t we? (George meets Elvira)

29. - The Continent!

- You don’t like that word? Why not? (George meets Elvira)

30. - Isn’t there any other way of getting a room in London? (Finding somewhere to live)

31. - Is there any difference between the two rooms? (Finding somewhere to live)

Частотними також є квеситиви з ідентифікуючою функцією, інформаційний пошук яких спрямований на ідентифікацію якогось елементу семантичної структури. Наприклад:

1. - Well, how did you enjoy that? (A new career for Elvira)

2. - Hello. Poor George. How are you?

- Oh, I’m all right. Except for my knee. (In hospital)

3. - There are so many different characters. But sad too.

- How? (In hospital)

4. - Well, that man opposite with the glasses on had his leg off yesterday – collided with a bus on his motor cycle. It was tragic when he woke up.

- What happened? (In hospital)

5. - And then that man two beds away -…

- Where? (In hospital)

6. - He’s been here on and off for years.

- For years? What’s wrong with him? (In hospital)

7. - But what about you? How did the operation go? (In hospital)

8. - A what! Don’t be funny! How on earth could you have got a bulb in your stomach? (In hospital)

9. - Where did you go? (Elvira prefers the country)

10. - And the whole thing’s a country.

- A country? Like Somerset and Devon? How can it be? (Elvira prefers the country)

11. - But you know what’ll happen then.

- What? (Elvira prefers the country)

12. - Well, here we are! Now which platform? (Taking the tube)

13. - I feel so tired.

- Why? (Your Sundays really are terrible)

14. - Who did you go out with? (Your Sundays really are terrible)

15. - Well, why shouldn’t I? (Your Sundays really are terrible)

16. - What is there to do on an English Sunday afternoon? (Your Sundays really are terrible)

17. - What’s this ghost like? (Elvira and ghosts)

18. - Sometimes I hear footsteps in my room when I’m in bed.

- And what do you do? (Elvira and ghosts)

19. - But it’s terrifying.

- How d’you know? (Elvira and ghosts)

20. - Well, how long have you been in England, then? (George meets Elvira)

21. - Well, what are you doing in England? (George meets Elvira)

22. - Where are you from? (George meets Elvira)

23. - Well, don’t they behave as if they thought they were superior, when they aren’t? (George meets Elvira)

24. - No – what did he do? (George meets Elvira)

25. - What did he say then? (George meets Elvira)

26. - Ah, this is the street! Now, number three. But where is it? (Finding somewhere to live)

27. - And what’s the rent? (Finding somewhere to live)



Апелятивна функція також має місце у побутових діалогах. Вона передбачає запит з приводу відношення співрозмовника до факту. Наприклад:

1. - What, you have to gobble your bacon and eggs down too fast? (A new career for Elvira)

2. - And do you like being in a public ward? (In hospital)

3. - But what about you? How did the operation go? (In hospital)

4. - What do you feel like doing? (The Ladies’ Dress Department)

5. - Don’t you think it’s a good opportunity? (The Ladies’ Dress Department)

6. - Can I help you? (The Ladies’ Dress Department)

7. - Do you like that? (The Ladies’ Dress Department)

8. - Well, what d’you want to do? Nothing? (Your Sundays really are terrible)

9. - It’s just your imagination. D’you hear chains and wailing in the night? (Elvira and ghosts)

10. - Well, how would you like to go into somebody’s room and all they do is put the radio on and hide under the bedclothes? (Elvira and ghosts)

11. - Well, what am I to ask you? (George meets Elvira)

12. - How d’you want me to refer to other countries across the Channel? (George meets Elvira)

13. - What shall I ask you now? (George meets Elvira)

14. - Oh, yes, what d’you think of the English? (George meets Elvira)

15. - D’you know the story about the Englishman who was given a black eye? (George meets Elvira)

16. - But you wouldn’t accept 5 pounds a week? (Finding somewhere to live)

17. - You don’t play the guitar or any musical instrument? (Finding somewhere to live)

Квеситиви з верифікативною функцією не є частотними в побутових діалогах. Їх мета полягає у отриманні ствердження правдивості чи помилковості його змісту. Наприклад:

1. – Did it hurt a lot? (In hospital)

2. – But you’re being well looked after? (In hospital)

3. – But surely that isn’t usual in operations? (In hospital)

4. – Have you got any change? (Taking the tube)

5. – Does that include breakfast? (Finding somewhere to live)

6. – Is electricity included? (Finding somewhere to live)

Квеситиви з верифікативною функцією є загальними питаннями, закритими, бо зміст можливих відповідей закладений у семантичній структурі квеситива.

Питальне висловлювання може виражати і такий вид комунікативної дії, як перепитування, яке являє собою мовленнєву дію, пов’язану з психічною реакцією співбесідника на зміст попереднього висловлювання (недовіра, здивування, подив). Наприклад:

1. - He’s been here on and off for years.

- For years? What’s wrong with him? (In hospital)

2. - …when I woke up they were x-raying my stomach.

- But why your stomach? (In hospital)

3. - And the whole thing’s a country.

- A country? Like Somerset and Devon? How can it be? (Elvira prefers the country)

4. - Actually I thought of doing some shopping…

- Some shopping? (The Ladies’ Dress Department)

5. - Paper, sir.

- Paper? Isn’t that a bit inflammable? (The Ladies’ Dress Department)

6. - But most people like them as pets.

- Pets? (Elvira and ghosts)

7. - They’re reserved and cold, of course.

- Are they? (George meets Elvira)

8. - You don’t play the guitar or any musical instrument?

- The guitar? (Finding somewhere to live)

Квеситиви з експліцитною функцією семантично близькі до квеситивів з функцією уточнення. Такі питання використовуються тоді, коли адресант не розуміє змісту висловлювання адресата й здійснює запит щодо роз’яснення окремих елементів семантичної структури. Наприклад:

1. - …so much what they said is of so little importance.

- How d’you mean? (A new career for Elvira)

2. - Do we criticize ourselves more than most countries? (A new career for Elvira)

3. - How do you mean “old age”? (Elvira prefers the country)

4. - What do you mean “foreigners”? (Elvira prefers the country)

5. - But, it’s just like a tube!

- How d’you mean? (The Ladies’ Dress Department)

6. - Englishmen really are awful, you know.

- How d’you mean? (Your Sundays really are terrible)

7. - You mean they’re registered? (Elvira and ghosts)

Таким чином, в побутових діалогах спостерігається різна частотність комунікативно-прагматичних функцій квеситива. Кількісне співвідношення специфічних функцій показано в Таблиці « 1:

Таблиця № 1:





Комунікативно-прагматична функція квеситива

кількісне впіввідношення %

1

Функція ідентифікації

28

2

Функція уточнення

33

3

Функція верифікації

6

4

Функція експлікації

7

5

Функція перепитування

8

6

Функція антиципації

18

Акцентуючи увагу на квеситивах, що використовуються у зразках «інтерв’ю» можна зазначити, що найбільш частотними є квеситиви з ідентифікуючою та верифікативною функцією.



Ідентифікуюча функція спрямована на ідентифікацію елементу семантичної структури. Наприклад:

1. - Why is it that a private school was known as a public school? (Interview with Mr. Ian Beer, Head Master of Harrow School)

2. - You have 770 hoys here between the ages of thirteen and eighteen. What about discipline? How do you control them? (Interview with Mr. Ian Beer, Head Master of Harrow School)

3. - As this is a boarding school, let's talk a bit about the extra-curricular activities. What do you do with the children when they're not in class? (Interview with Mr. Ian Beer, Head Master of Harrow School)

4. -How much do you use your own experience, then, I mean, places you’ve been to, people you’ve met, in your writing? (Interview with Graham Greene)

Мета верифікативної функції – отримання ствердження правдивості чи помилковості змісту Наприклад:

1. - Has Harrow School changed in the past hundred years? (Interview with Mr. Ian Beer, Head Master of Harrow School)

2. - Are those important for a writer to use? (Interview with Graham Greene)

3. - Do you observe yourself closely, too, your own emotions? (Interview with Graham Greene)

Квеситиви з функцією уточнення та перепитування зустрічаються значно рідше, тобто вони не є частотними.

Функція перепитування являє собою мовленнєву дію, пов’язану з психічною реакцією співбесідника на зміст попереднього висловлювання (недовіра, здивування, подив). Наприклад:

- You’ve got to be cold, and you mustn’t get emotionally involved with your characters.



- So you have to preserve a distance from your characters? (Interview with Graham Greene)

Метою функції уточнення є отримання додаткової інформації. Наприклад:

- You said that a large part of your life, writing and travelling, is escape. Escape from what?

- Boredom.



- Is that boredom with the world or with yourself? (Interview with Graham Greene).

Отже, в інтерв’ю спостерігається різна частотність функцій квеситива. Кількісне співвідношення специфічних функцій показано в Таблиці № 2:

Таблиця № 2:



Комунікативно-прагматична функція квеситива

К

ількісне співвідношення %



1

Функція ідентифікації

41

2

Функція уточнення

19

3

Функція верифікації

29

4

Функція перепитування

11




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка