Вісник №5 кафедри корекційної освіти



Сторінка1/4
Дата конвертації10.09.2017
Розмір0.61 Mb.
#42844
ТипПротокол
  1   2   3   4


Управління освіти і науки Рівненської облдержадміністрації

Рівненський обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти

Кафедра корекційної освіти

Вісник № 5
кафедри корекційної освіти

2009 рік

У номері :

  • Гуманно – особистісний вимір у сучасному освітньому закладі.

  • Значення музикотерапії у психологічній підготовці медичних сестер дошкільних навчальних закладів.

  • Музика як лікар.

  • Гармонійний розвиток дошкільника через казку.


Укладач: Гурнік Людмила Василівна, ст. викладач кафедри корекційної освіти РОІППО.

Рецензенти:

Савчук Л.О., зав. кафедри корекційної освіти, к.п.н., доцент РОІППО.

Демченко В.В., проректор з науково-методичної роботи, доцент кафедри педагогіки та психології.

РОІППО.


Комп’ютерний набір: Книш О.П.

Комп’ютерна верстка: Рябков О.М.

Відповідальний за випуск: Віднічук М.А., ректор, к.п.н., доцент

РОІППО.
Рекомендовано до друку науково-методичною радою РОІППО

Протокол №4 від 24.12.2009р.




Людмила Гурнік, старший викладач кафедри корекцйної освіти РОІППО..
Гуманно - особистісний вимір у сучасному освітньому закладі.
Становлення української державності, інтеграція у європейське співтовариство, побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на людину, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу. Реалізація цих завдань і принципів здійснюється в усіх ланках системи освіти.

Глибока криза морального духу людини, знищення її гідності прирікає нас на життя, для якого стає характерним простий спосіб виживання. Тому сьогодні піднімається важлива проблема впровадження в життя ціннісних орієнтирів, які забезпечували б гідне існування кожної людини, самореалізацію кожної особистості.

Цивілізаційні зрушення, що є базовим підґрунтям сучасного соціуму, набувають гуманістичного спрямування, для кожного притаманним стає людський вимір, актуалізується проблема життєвих цінностей людей, особливо підростаючого покоління, усвідомлення існуючих у нашому суспільстві типів (моделей) соціально-економічної поведінки – життєвих стратегій. У процесі життєтворчості, подолання кризових явищ зростає роль навчального закладу, який покликаний допомогти дитині знайти смисл життя, створивши для цього повноцінні умови для фізичного, психічного, духовного та соціального розвитку.

Система гуманно-особистісного підходу спрямовує педагога на створення відповідного освітнього процесу, в якому дитина в самого життя навчається змінювати, удосконалювати умови цього життя, підвищувати його якість, а не пристосовуватися до умов, що склалися. Джерелом такого прагнення має стати висока духовність.

Передбачається здійснення принципово нової соціально-педагогічної парадигми, а саме, виховання як саморозвиток дитини – суб’єкта життєтворчості, передачі її творчих і соціокультурних цінностей у контексті особистісної взаємодії та діалогічного спілкування педагога й дитини. Проектно-рефлексивний механізм розвитку й саморозвитку має бути покладений в основу програми життєтворчої особистості, яка передбачає створення умов для само здійснення вихованців у різних видах діяльності, допомогу їм у проектуванні життєвого шляху на основі доцільно обраного типу соціальної поведінки, ступеня активності та ціннісних орієнтацій. Головне полягає в тому, щоб ідеї становлення особистості як суб’єкта життя, забезпечення єдності інтелектуального, психічного, духовного й саморозвитку, перебудова навчально-виховного процесу на діагностичній основі пронизували весь навчально-виховний процес, освітній простір, були розвивальним, життєдайним сучасного навчального закладу.

У доповіді ЮНЕСКО “ Освіта для ХХ1століття“, підготовленою Міжнародною комісією під керівництвом Жака Делора, підкреслюється виняткова роль освіти в розвитку особистості протягом усього життя, а також у розвитку всього суспільства. Зазначено, що освіта – це любов до дітей, молоді, яких ми повинні інтегрувати в нове суспільство, знайти для них гідне місце в межах системи освіти, а також сім’ї, общини, своєї нації. Завдання освіти полягає в тому, щоб дати можливість усім без винятку виявити свої таланти і весь свій творчий потенціал, що передбачає для кожного можливість реалізації своїх особистих планів. Дуже важливо, щоб була забезпечена можливість зрозуміти своєрідність іншого, а для цього педагогу треба спочатку володіти відповідними знаннями, роздумами, досвідом, самокритикою.

У доповіді ЮНЕСКО “ Освіта для ХХ1 століття “, зазначено, що освіта протягом усього життя має базуватися на чотирьох стовпах:

- навчитися пізнавати;

- навчитися працювати;

- навчитися жити разом;

- навчитися жити.

Навчитися пізнавати, поєднуючи досить загальну культуру з можливістю поглибленого вивчення окремих дисциплін,- означає також уміння вчитися, з тим, щоб скористатися можливостями, які надає неперервна освіта.

Навчитися мистецтву пізнавати передбачає формування зрілого, інтелектуального і духовного ставлення до життя: високий рівень інтересу до пізнання, оволодіння системою наукового знання; розуміння суті філософського бачення й осягнення життя, здатність до наукових узагальнень емпіричних фактів життя, проблемне бачення і ставлення до світу, здатність до глибокого психологічного розуміння, інтерпретацій життєвих явищ і подій, розкриття в них суперечностей шляхів їх розв’язання; продуктивність, творча спрямованість, прагнення до змін, діяльнісно -продуктивне ставлення до життя.

Навчитися працювати з тим, щоб набути не лише професійну кваліфікацію, а й компетентність, яка дає можливість зорієнтуватися в різних численних ситуаціях і працювати в групі.

Навчитися працювати передбачає зріле професійне ставлення до життя, інтерес до трудової діяльності, культуру життєвого самовизначення, соціально-активне ставлення до життя;

оволодіння методами, способами ефективної соціальної взаємодії, освоєнні на сучасному рівні політичних, економічних, правових знань; здатність до їх узагальнення, систематизації, інтерес до історії людства, окремої людини; проблемне соціальне мислення і соціальну дію; активне виявлення і розв’язання суперечностей; здатність передбачувати свої вчинки й дії.

Навчитися жити разом, враховуючи толерантність, розуміння іншого й відчуття взаємозалежності, здійснювати загальні проекти й бути готовим до врегулювання конфліктів в умовах поваги цінностей плюралізму, взаєморозуміння й миру; усвідомлювати потреби й погляди інших, розуміти інші моделі й технології життя; знати й шанувати інші культури, осягати значення свободи поглядів; уміти вести зацікавлений діалог, володіти культурою спілкування; поважати життєві позиції партнерів по спілкуванню; бути зацікавленим у спільному пошуку найприйнятнішого розв’язання значущих проблем життєвого процесу; виявляти готовність подати допомогу партнерам у складних ситуаціях взаємодії або в розв’язанні їхніх життєвих проблем; сприяти взаєморозумінню з іншими учасниками взаємодії, вироблення взаємоприйнятних норм і правил.

Навчитися жити з тим, щоб сприяти розквіту особистості й бути в змозі діяти, виявляючи належність, навчитися свідомо передбачати майбутнє, прогнозувати його, визначати життєву стратегію, свій життєвий проект. Оволодіти методами рефлексії, діалогу із собою, світом, сучасниками; усвідомити свою життєву місію, мету, знайти смисл життя, зробити правильний життєвий вибір; усвідомлювати масштаби своєї особистості; оволодівати універсальними константами життєвого світу, усвідомлювати смисл буття; виробляти в собі потреби в безпеці, стабільності, захищеності, повазі; потребу в життєвому успіху, в досягненнях, виробляти свій стиль життя, визначати духовні орієнтири, свідомо ставитися до головних життєвих проблем.

Компетентне ставлення особистості до життя означає потребу в самопізнанні, само розумінні, самореалізації в різних видах творчої діяльності; володінню науковими знаннями про сутність “Я“, принципами і методами життєздійснення; усвідомлення організації свого психологічного часу, життєвого шляху, особистісного розвитку, проблемне бачення свого життя; осмислення розв’язання міжособистісних суперечностей; здатність до об’єктивної оцінки рівнів, сфер і меж поширення своєї життєвої активності; усвідомлену й адекватну оцінку результатів своєї життєдіяльності; високу культуру споживання; відповідальне ставлення до свого життя, здоров’я; культуру фізичного розвитку8 філософське, етичне осмислення свого життя.

Життя - це внутрішньо суперечливий процес ( із доповіді), який вимагає від особистості вміння володіти собою і обставинами свого життя, регулювати свій життєвий процес, свою соціальну поведінку

Самореалізація поведінки виражається в таких функціях:

- прогностичній діяльності, що передбачає моменти цілепокладання як вияв випереджувального психічного відображення;

- селективній функції, що виявляється в першості окремих поведінкових задач, засобів й способів розв’язання в їх співвіднесеності з особистісно значимими принципами, нормами та іншими ціннісними еталонами;

- коригуючій функції, тісно пов’язаний із метою подолання негативних поведінкових актів і реальною моральною ситуацією;

- функції забезпечення процесу самотворення, творення індивідом себе як особистості, самовиховання;

- аксіологічній функції, яка полягає в контролі й оцінці особистістю власної поведінки в плані її відповідності моральним принципам із погляду реалізації у вчинках основоположної гуманістичної мети – ідеї людини, її життя як найвищої цінності.



Побудова моделі школи життєдіяльності вимагає переосмислення стрижневих принципів, які визначатимуть змістові, технологічні й управлінські домінанти навчально-виховного процесу. Принципи школи життєдіяльності – це інструментальне вираження в категоріях діяльності знання про сутність, зміст, закони і закономірності нової школи, спрямовані на розвиток і саморозвиток особистості як суб’єкта життя і творчої діяльності. А саме:

  1. Стрижневе положення про те, що школа – організація не тільки навчання, а й усього життя дитини. Не підготовка до життя, а саме життя.

  2. Принцип суб’єктності. Згідно з ним, нова школа максимально сприяє розвиткові здатності дитини зрозуміти своє “ Я “ у зв’язках із іншими людьми і світом, осмислити свої дії, передбачати їх наслідки як для інших, так і для власної долі, оцінювати себе як носія власного життєвого досвіду, відносин – тобто формування людини, яка свідомо здійснює свій життєвий вибір, визначає свою перспективу, ставиться до життя як до явища культури.

  3. Принцип рефлексії як обов’язковий компонент навчально-виховного процесу. Рефлексія включає як життєдіяльність і діяльність дитини, так і її мислення, почуття, ціннісні засади вчинків, мотивів, смислу життя, життєвого вибору, самовизначення. Особливого значення набуває культивування духовної, моральної рефлексії.

  4. Ставлення до дитини як до особистості передбачає, зокрема, право дитини на самостійні дії, саморозвиток, власну думку, життєву позицію. Прийняти дитину як даність – означає сприймати її особистість як цінність, зрозуміти її особистісну диспозицію, визнати в ній гідність людини, право на неповторність.

  5. Принцип діалогічності, позиційності. Він допомагає усвідомлювати, що життя за своєю природою –діалогічне, кожна людина веде постійний внутрішній діалог із собою, із сучасником, зі своєю совістю.

Діалог передбачає унікальність кожного партнера та їх принципову рівність, відмінність і оригінальність їхніх поглядів, орієнтацію кожного на розуміння й активну інтерпретацію точок зору його партнерів; взаємне доповнення позицій учасників спілкування, співвіднесення яких і є метою діалогу. Діалог можливий , якщо до іншого ставляться як до особливого світу. Істинний діалог відбувається тоді, коли кожна із сторін володіє такою мірою свободи, яка виключає позицію панування – підлеглості. Будь-який діалог – це розуміння і спілкування. Людське існування полягає не лише в тому, щоб жити, але – для чого жити, що і роблять свідомість і діяльність людини діалогічною.

  1. Принцип більшої цінності питань, проблем, “ученого звання “,ніж відповідей, готових рішень, догматичного знання. Розглядати запитання як сходинки в духовному зростанні дитини, як визначення за нею права на свій спосіб пізнання і на духовне життя. Дітям потрібна підтримка і допомога у розв’язанні питань смислу життя, і якомога раніше. Важливо готувати дитину до вдумливого вирішення життєвих проблем.

7.Принцип пріоритетності творчої діяльності перед репродуктивною. Важливо, щоб дитина знайшла свій спосіб дії, здійснила “ відкриття “,а ніж повторила те, що їй запропоновано як зразок. Цей принцип спрямований на виховання творчого ставлення до свого життя, до життєвого самовизначення, неповторного стилю

8 Принцип софійності. Розвиток у дітей філософського бачення проблем життя, свого місця в ньому, свого внутрішнього світу. Філософська освіта дітей повинна сприяти засвоєнню засад філософського світобачення, виробленню специфічних умінь філософського осягнення життя, розвитку філософського типу мислення, що відображає дійсність у найзагальніших категоріях і принципах мислення, пов’язаного із філософським сприйняттям і ставленням до всього, що відбувається у світі, з людиною, переконаннями, цінностями, ідеалами; оволодіння філософічністю як важливим способом орієнтації у своєму внутрішньому світі, життєвих ситуаціях.

9.Принцип духовності, духовного освоєння світу. У сфері духовного життя молода людина здійснює осмислення і вибір ідеалів і цінностей. Проблема духовності – це не лише визначення вищого рівня освоєння світу, ставлення до нього – природи, суспільства, інших людей, до самого себе, - це і проблема виходу людини за межі вузько прагматичного буття, сходження особистості до своїх ідеалів, цінностей і реалізації їх на життєвому шляху відповідно до віри, надії, любові, філософії серця, софійності. Духовність – це проблема і знаходження смислу; показник існування певної ієрархії цінностей і смислів, у ній концентруються проблеми, які стосуються вищого рівня духовного освоєння світу людиною.

Що ж являє собою школа життєтворчості?



  1. Це школа, в якій реалізуються ідеї проективної, особистісно орієнтованої педагогіки.

  2. Це школа, в якій забезпечується єдність інтелектуального, фізичного, духовного і морального розвитку особистості, утверджуються чотири найважливіших принципи освіти ХХ1 століття – навчитися пізнавати, навчитися працювати, навчитися жити разом, навчитися жити.

  3. Це школа, яка виконує замовлення особистості – бути конкурентоздатною у суспільстві з ринковою економікою, вміти планувати стратегію власного життя, орієнтуватися в системі найрізноманітніших суперечливих і неоднозначних цінностей, визначати своє життєве кредо і свій життєвий стиль.

Відомий педагог-гуманіст Ш.О.Амонашвілі зазначив, що гуманно – особистісна педагогіка заснована на класичній формулі:

Дитина не тільки готується до життя, але вже живе…Звідси й принцип, який є стрижнем освітнього процесу в Школі Життя: розвивати й виховувати в дитині життя за допомогою самого життя.

Література:


1.Амонашвілі Ш.О. Школа життя. Х., 2006.
2.Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посібник:У 2 ч.\ Ред.рада: В.М.Доній (голова), Г.М.Несен (заст.голови), Л.В.Сохань, І.Г.Єрмаков (керівники авт.колективу) та ін.- К.: ІЗМН, 1997.-Ч.2: Життєтворчий потенціал в новій школі – 936с.

Вікторія Вронська, старший викладач кафедри корекційної освіти РОІППО
Значення музикотерапії у психологічній підготовці медичних сестер дошкільних навчальних закладів.
Музика - один із найпотужніших засобів, що надає естетичного забарвлення усьому духовному життю людини. „Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї – зазначав В.Сухомлинський ,- без музики важко переконати людину яка вступає в світ у тому, що світ прекрасний, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури ”. А саме: музика здатна допомагати зрозуміти навколишню дійсність, красу природи, довершеність поезії, живопису, театру, історії свого народу - формуючи ціннісне ставлення до світу.

Багато наукових досліджень присвячено вивченню впливу музики. Зокрема, завдяки зафіксованим приладами органічним реакціям, можна стверджувати про вплив музики або її окремих компонентів на індивіда (дослідження здійснювали науковці: М.Г.Блінова, О.М.Гарбузов, І.М.Догель). Психологічний напрямок складають дослідження, присвячені музично-перцептивним здібностям людини (Н.О.Ветлугіна, В.М.Мясищев, С.І.Науменко, Г.С.Тарасов) та експерименти з метою виявлення та розвитку музичних здібностей ( Б.М.Теплов) . Взаємодії емоційних та когнітивних компонентів сприймання музики, співвідношення емоційного та раціонального в цьому процесі привертали увагу дослідників( В.М.Авдєєва, В.Д.Остроменського, С.І.Торичної). Одні автори досліджують механізми оцінки емоційного впливу музики на людину, інші - ширше розглядають процеси переробки музичної інформації, треті - обговорюють питання взаємодії емоційного і раціонального.

У формуванні музичного сприйняття дітей необхідно сповна використовувати як раціональне, так і емоційне.

Ефективність використання музикотерапії медичними сестрами у професійній діяльності з дошкільниками.

Музика впливає на організм людини різнобічно. За даними науковців медичного центру „Ленц” (Москва) та Дитячого Центру лікування в результаті численних досліджень виявлено, що під впливом музики, яка відповідає функціональному станові організму, такі психічні процеси як



память та орієнтація покращуються на 45-50%

увага- на 25-30%.

Музика викликає у людей почуття і емоції. Емоції народжуються в центральних областях мозку, дуже важлива роль у цьому процесі відводиться гіпоталамусу, відсутність цієї ділянки головного мозку, чи його сильне ураження призводитиме до зникнення емоційних переживань. Люди з пошкодженим гіпоталамусом стають жорстокими, втрачають інтерес до їжі, моральні принципи і їм важко отримати задоволення від будь-чого. Діючи на цю ділянку мозку, музика викликає емоції.В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації, що впливає. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби дитини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні - негативні. Це слід враховувати при відборі музичного репертуару, крім того слід пам’ятати, про те, що музичні твори повинні відповідати віковим психологічним особливостям дітей. Адже емоції можуть істотно впливати на процес їх діяльності. Почуття- одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до явищ дійсності. Вчені вказують на тісний взаємозв’язок почуттів з емоціями, який виявляється у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції. Медичним , педагогічним працівникам, які оточують дітей дуже важливо за виразом обличчя навчитися визначати переживання людини, тому необхідним є розвиток емпатії, а також використовувати невербальні форми передачі інформації.

Звукові вібрації стимулюють кровообіг, емоційний тонус. Під дією ритму активізується дихання, збільшується вентиляція легенів. Завдяки проведенню досліджень при допомозі комп’ютерної томографії встановлено, що музика впливає на багато областей мозку.

Ліва півкуля відповідає за відчуття ритму і сприйняття висоти звуку, а права півкуля- за сприйняття тембру і мелодії. Прослуховування музики сприяє розвитку цих структур мозку, чим і пояснюється її лікувальний ефект.

Музика активізує розумові здібності, а також працездатність та зосередженість, здатна розвивати та підвищувати інтелект людини.

Музика активізує розумові здібності, а також працездатність та зосередженість, здатна розвивати та підвищувати інтелект дитини. Дослідження підтверджують фізіологічну гіпотезу музикотерапії поєднання ритму музики з біоритмікою людини.

Під дією ритму активізується дихання, збільшується вентиляція легенів.

У концепції музикотерапії існували дві протилежні точки зору. Прихильники першої вважали, що музикотерапія є лише допоміжним засобом психотерапії. Прихильники другої вважали, що музикотерапія- самостійна дисципліна і намагалися знайти для неї шлях розвитку, що не залежить від інших психотерапевтичних методів.

Важливе місце має музика у зміцненні психічного здоров’я людини, особливо на ранніх етапах її життя. Оскільки „справжні естетичні враження , насолоду від зустрічі з медичним мистецтвом дістає лише той, хто вміє уважно слухати, переживати, розмірковувати над почутим”[2; 25]. Тому необхідно змалку привчати дітей до роботи розуму і душі, збагачувати їхній досвід спілкування з музичними творами. Слід з раннього віку, враховуючи сензитивний період розвитку, прилучати дітей до слухання музичних творів (враховуючи, що сприйняття музики - це складний психічний процес) , виявляти їх музичні здібності. При оцінці параметру голосу, характеризують: тембр голосу, його гучність, висоту і рівність звучання. Звертають увагу на особливості створення звуку - плавний чи скандований, співучий чи речитативний. Спрямованість руху мелодії, особливості дихання – безшумне чи важке, дикцію - рухливість артикуляційного апарату, а також емоційно-поведінкові вияви: контакти поглядом, вираз обличчя, експресивна жестикуляція, дотик. Психологи та музиканти відмічають, що сприйняття музики - це елементарне акустичне сприймання звукових сигналів як щось таке, що ми чуємо і що діє на органи слуху.

А з іншого - це процес пізнання уявного художнього змісту в музичній матерії. Сприймаючи музику, зазначають психологи, людина виражає власне емоційне „Я”. В цей час у свідомості відтворюються переживання, образи та думки, втілені композитором у музичному творі. Музичний твір - це сукупність естетичної інформації, яку надає композитор. Музика нерідко передає такі відтінки почуттів і переживань, які важко висловити словами, а в свою чергу мова музики зрозуміла кожній людині.

Всесвітня федерація музикотерапевтів дає визначення цьому психотерапевтичному процесу: музична терапія пов’язана з використанням музики та її елементів (звуків, ритму, мелодії) музико терапевтом, клієнтом або групою, що супроводжуються розвитком відносин, самовираженням і з метою розвитку або відновлення функцій індивіда, що допомагає йому досягти кращої внутрішньої і міжособистісної інтеграції та якості життя.



Використання музикотерапії з лікувальною метою

В наш час музикотерапію використовують майже у всіх країнах Західної Європи.

Застосовують цей психотерапевтичний процес з метою лікування :

-нервово-психічних розладів;

- соматичних захворювань;

- у практиці хірургії;

- стоматології;

- педіатрії -

тобто скрізь, де є розлади настрою пацієнтів. Ефективним є використання музикотерапії для лікування психосоматичних хвороб, практики зазначають і про ефективність лікування і реабілітації методом музико- терапії соматопсихічних хвороб: „Уже кілька років працюю з хворими за цим методом .І кожного разу дивуюся реакції людського організму на звуки... У разі хвороби суглобів пацієнт часто працює ногами і руками (піднімає і опускає їх, згинає і розгинає, присідає, робить „шпагат”), хребта- розгойдує корпус, вигинається, навіть стає на „мостик” тощо. У кожного реабілітаційний період прохолить індивідуально Чи є побічна дія від музикотерапії? Так. Це підвищення імунітету, впевненість і бажання жити.” [3; 7]
У дошкільних навчальних закладах є можливість використовувати:

● активну музикотерапію

( при цьому клієнти активно виражають себе в музиці);

● пасивну музикотерапію

( коли вихованці музику лише слухають). Таке заняття проводиться два рази на тиждень, в групі з 6-8 вихованців. Передбачається прослуховування класичної інструментальної музики, з метою::


  • зміни настрою вихованців,

  • відсторонення від переживань,

Техніки групової експресивної музикотерапії містять у собі різні види ігрової діяльності:

  • спільну імпровізацію на ударних і шумових інструментах;

  • ритмічну декламацію;

  • музично-рухові ігри;

  • спільний спів.

Роль музикотерапії у регуляції психоемоційних станів.


Каталог: method kabinet -> biblioteka.php -> Наукові%20розробки
biblioteka.php -> Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Тезаурус методичного працівника
biblioteka.php -> Методист моніторинговий підхід до вивчення стану навчання І виховання у загальноосвітніх навчальних закладах
Наукові%20розробки -> Вісник №15 кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти рік
Наукові%20розробки -> Рівне 2011 «Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе»
Наукові%20розробки -> Вісник №16 кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти за 2015 рік у номері
Наукові%20розробки -> Завалевський Ю.І., доктор педагогічних наук
Наукові%20розробки -> Вісник №12 кафедри корекційної освіти 2013 рік у номері


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка