Вісник №16 кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти за 2015 рік у номері



Сторінка1/3
Дата конвертації09.09.2017
Розмір0.62 Mb.
  1   2   3

Управління освіти і науки Рівненської облдержадміністрації

Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Кафедра педагогіки, психології та корекційної освіти

Вісник № 16

кафедри педагогіки, психології

та корекційної освіти за 2015 рік


У номері:


  • Проблеми родинного виховання дітей з особливими освітніми потребам.

  • Гуманізація освіти дітей з особливими освітніми потребами: початкова ланка.

  • Особливості формування економічної культури дітей дошкільного віку.

  • Морально-патріотичне виховання дошкільників у сім’ї.

  • Матеріали із досвіду роботи педагогів- практиків



Укладач:

Гурнік Людмила Василівна – доцент кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти


Рецензенти:

Савчук Л. О. – завідувач кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти, кандидат педагогічних наук, професор Рівненського ОІППО;

Гавлітіна Т. М. – проректор із наукової роботи, кандидат педагогічних наук, доцент Рівненського ОІППО


Комп’ютерна верстка: Рябков О. М.
Відповідальний за випуск:

Лавренчук А. О. – в.о. ректора, кандидат наук із державного управління, доцент Рівненського ОІППО


Рекомендовано до друку: Рішенням Вченої ради Рівненського ОІППО (протокол від 31.03. 2015 № 2)

Зміст
1. Проблеми родинного виховання дітей з особливими освітніми потребами (Л. Савчук) ……………………………………………………………..…………..4
2. Гуманізація освіти дітей з особливими освітніми потребами: початкова ланка ( Л.Тищенко) …………………………………………………………..………….14
3. Особливості формування економічної культури дітей дошкільного віку (Л.Гурнік) …………………………………………………………………………22
4. Морально-патриотичне виховання дошкільників у сім’ї (С. Панкевич) …..29
5. Гуманний підхід – основа виховання (Т. Підпала) …………………………..35
6. Серія дефектологічних занять за тематичними циклами (Т. Грицак) ..……...40
7. Повітря – яке воно: пошуково-дослідницьке заняття для дітей старшого дошкільного віку (І. Данильчук) ………………………………………………….50

УДК 376.33 Людмила САВЧУК,

кандидат педагогічних наук,

завідувач кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти

Рівненського ОІППО
ПРОБЛЕМИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ
Сучасний етап розвитку корекційної педагогіки та психології характеризується пошуком нових шляхів соціальної адаптації дітей із психічними та фізичними проблемами. Значних успіхів у соціалізації дитини з особливими освітніми потребами може бути досягнуто лише за активної участі в цьому процесі сім’ї, і в першу чергу – батьків. У зв’язку з цим проблема сім’ї дитини з відхиленнями в розвитку є однією з найактуальніших.

У Концепції сімейного і родинного виховання наголошується на тому, що «сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпечити їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального і духовного розвитку» [7]. І це закономірно, адже побудувати повноцінну національну школу без активної участі й підтримки сім’ї неможливо.

В останні роки в різних галузях дефектологічної науки з’явилися праці щодо необхідності активного вивчення сім’ї, яка виховує дитину з особливими потребами. Фахівців цікавлять питання не лише формування в дітей нових умінь та навичок, вони розглядають сім’ю як основний стабілізуючий фактор адаптації дитини. Саме із сім’ї дитина виносить у доросле життя перші уявлення про морально-людські цінності, норми поведінки, характер взаємовідносин між людьми. В сім’ї діти не лише наслідують близьких, а й орієнтуються на їхні соціальні та моральні установки. Тому психологічна зрілість батьків, їхні ідеали, досвід соціального спілкування найчастіше мають вирішальне значення в розвитку дитини.

Сім’я – це мікросоціум, в якому формуються моральні якості дитини, її відношення до людей, уявлення про характер міжособистісних взаємин. І цей факт не можна упускати як у діагностичній, так і в подальшій корекційній роботі з дитиною із проблемами в розвитку.

Слід зазначити, що досі розробці цієї проблеми в корекційній педагогіці не приділялось належної уваги, а вплив сім’ї на формування особистості дитини з особливими потребами в умовах школи-інтернату зовсім не вивчався.

Не завжди умови виховання в сучасній сім’ї, на жаль, є сприятливими для розвитку і виховання неповносправних дітей. Крім того, виховання неповноцінної дитини особливо складне і відповідальне. Цю відповідальність батьки зобов’язані нести перед своєю дитиною та суспільством. Якщо дитина з особливими потребами позбавлена правильного виховання, то її особистісний недорозвиток поглиблюється, а самі діти можуть стати тягарем для родини і суспільства.

Сім’я дитини з відхиленнями в розвитку є її першим соціалізуючим інститутом. Процес дорослішання дітей такої категорії проходить з великими труднощами та у дещо сповільненому темпі, його також можна розділити на етапи:

І етап соціалізації – входження дитини в соціум. Першою сходинкою є адаптація її в сім’ї. Успішність цього процесу залежить від того, наскільки адекватно члени родини реагують на проблеми дитини і допомагають у їх подоланні. Труднощі, що виникають, – результат неправильної позиції батьків та інших членів сім’ї.

ІІ етап соціалізації – перебування дитини у спеціальному закладі. Важливу роль має відіграти такт педагогів, повага до дитини з особливими освітніми потребами, налаштування дитини на перебування в закладі, на важливість нових змін у її житті виконують члени родини.

ІІІ етап соціалізації – адаптація дитини та її сім’ї власне у суспільстві, (пошук інших сімей із подібними проблемами, встановлення контактів, пошук своєї «соціальної ніші»).

Усі ці процеси неможливі без активної діяльності соціальних та психологічних служб (районних, міських, шкільних). Однак роботу з сім’ями дітей з особливими потребами неможливо чітко організувати без усебічного вивчення проблем сім’ї, родинних відносин.

На думку В. В.Ткачова [5], гармонійна внутрісімейна атмосфера розцінюється для дитини як корекційне середовище.

Сім’ї, в яких виховуються діти з відхиленнями в розвитку, живуть із тягарем численних проблем, не кожному батькові чи матері під силу прийняти недугу дитини, адекватно реагувати на проблеми, які постійно виникаютьі. Відомо, що пролонгована психотравмуюча ситуація здійснює негативний вплив на психіку батьків та ускладнює їх відношення до дитини. Декого з батьків трагічність ситуації ламає. А власне особистісні якості батьків визначають можливості соціалізації дітей та адаптації до життя, тобто їхнє майбутнє. Важливою є наявність у батьків такої важливої риси, як стресостійкість, адже саме вона необхідна для підтримки дитини. Її відсутність вказує на нездатність батьків здійснювати виховання та соціальний супровід власної дитини протягом усього життя, взаємодіяти з фахівцями різного рівня чи навпаки – свідчить про схильність до аутизації стосовно дитини чи соціуму.

Якими ж особливостями вирізняються сім’ї, що негативно впливають на формування дітей? Учені розрізняють такі їх види:


  1. Неблагополучна сім’я. Всередині родинних стосунків таких сімей іде несумісність у поглядах і принципах організації сім’ї, прагнення досягти цілей за рахунок використання чужої праці; бажання підкорити своїй волі іншого. Це зазвичай сім’ї з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі до дітей, а й грубо ставляться до них; сім’ї з нездоровою моральною атмосферою тощо.

  2. Конфліктні сім’ї (батьки не прагнуть позбутися недоліків свого характеру).

  3. Сім’ї з недостатнім виховним ресурсом (неповні сім’ї або з низьким загальним рівнем розвитку батьків, низька освіченість або відсутність виховання яких не дає змоги допомогти дітям у навчанні та вирішенні інших проблем).

  4. Педагогічно некомпетентні сім’ї (де панують надумані чи застарілі уявлення про дитину, в батьків наявне бажання зберегти в дитини певні зразки поведінки, які їм подобаються – слухняність, неактивність).

Підготовка дитини до школи – це формування навичок дисципліни. Швейцарський психолог Ж. Піаже виділяє важливі умови, завдячуючи яким правила, яких ми вчимо дітей, перетворюються на почуття обов’язку. Найсуттєвішими з них є схвалення оточуючих, задоволення, яке отримує дитина при дотриманні правил, а також почуття поваги до тієї людини, яка диктує його.

Ворожість, агресивність, психічні зриви у дітей – це наслідки батьківських покарань. В основу порушень поведінки дитини покладено її приховані прагнення. Американський психолог Р. Дрейкурс виділяє чотири найбільш типові та важливі цілі недисциплінованої поведінки дитини:



  • дитина хоче звернути на себе увагу;

  • дитина не хоче коритися дорослим, прагне отримати над ними верх;

  • дитина бажає помститися дорослим за те, що вони її не люблять і ображають;

  • дитина не лише хоче демонстративно показати, що вона ні на що не здатна, а й прагне, аби її залишили у спокої.

Щоб визначити мотив, потрібно спостерігати за дітьми та дослухатися до власних почуттів, адже у дорослих є значна перевага над дітьми – вони можуть керувати своїми емоціями. Тому замість підвищення голосу краще виявити свою любов, адже дитина завжди її потребує та шукає захисту дорослих. Якщо дорослі надміру використовують силу і владу, то спрацьовує механізм самозахисту, що породжує дитяче роздратування.

Головною подією у дітей 6-7 років є зміна статусу – вступ до школи. Успішне навчання багато в чому залежить від того, чи враховують учителі, батьки закономірності фізичного та психічного розвитку першокласників.

Існує термін «шкільна зрілість» (психологічна готовність до школи). В цьому випадку йдеться про інтелектуальну, емоційну, соціальну зрілість дитини.

Інтелектуальна зрілість – це певний обсяг знань, уявлень, понять, встановлення зв’язків між явищами і подіями здатність до логічного мислення тощо.

Емоційна зрілість – розвиток довільної поведінки, вміння зосереджуватись на виконанні певних завдань.

Соціальна зрілість – потреба у спілкуванні з однолітками та вміння підпорядковувати свою поведінку правилам, уміння слухати та виконувати вказівки вчителя.

Отже, шкільна зрілість – це необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона взагалі не може успішно навчатися.

Кожна дитина має свої слабкі та сильні сторони і проходить індивідуальний шлях розвитку. В процесі виховання дітей із психофізичними порушеннями необхідно враховувати об’єктивні труднощі їхнього розвитку, а саме: труднощі мовленнєвої комунікації, соціальну інфантильність, несформованість соціально-побутової компетентності, емоційного розвитку, порушення поведінки, нечіткі уявлення про систему поведінки, порушення загального психічного розвитку та ін.

У молодшому шкільному віці закладається фундамент моральної поведінки, починає формуватися характер дитини. Відомий психолог В. А. Крутецький відзначає деякі особливості характеру молодшого школяра:


  • імпульсивність – схильність діяти негайно, що виникає у зв’язку з віковою слабкістю вольової регуляції поведінки, потребою в активній зовнішній розрядці;

  • загальна недостатність волі – не вміє довго йти до запланованої мети, долаючи труднощі;

  • вередливість, впертість – недоліки виховання;

  • допитливість, безпосередність, довірливість – схильність до наслідування; небезпека полягає в тому, що дитина переймає не лише позитивні, а й негативні риси;

  • емоційність – невміння стримати свої почуття, контролювати їх прояви.

Відхилення в розвитку особистості дитини виявляється по-різному: неконкретне розуміння мотивів діяльності, обмеження знань про вимоги колективу, невміння зіставляти свої наміри, бажання із загальними цілями. Спостерігається також деяка ізольованість дитини від учнівського колективу. В одних дітей проявляється зарозумілість, переоцінювання власних сил, умінь та свого місця в колективі, а в інших – надмірна несміливість, сором’язливість, недооцінювання власних сил, некритичність та покірність чужим впливам. Ці прояви зумовлені браком спілкування, контактів із людьми і можуть бути зумовлені недорозвитком мовлення або недоліками виховання.

У дітей із вадами слуху проблеми формуються у сфері словесно-логічного мислення. Порушення слухових сприймань викликає підозріливість, неможливість зрозуміти почуте. Це призводить до нестійкої поведінки. Слабозорим дітям властива недостатня просторова орієнтація та збіднене емоційне життя. У дітей із порушеннями інтелектуального розвитку спостерігається недорозвиток вищих форм пам’яті, мислення, характеру. Недорозвиток особистості виявляється у примітивних реакціях, підвищеній самооцінці, негативізмі, недорозвитку волі, невротичних реакціях. Діти із розумовими вадами проявляють пасивність, інертність, підкорення сторонньому впливу, і все це – через відсутність критичного мислення. У них важко сформувати мораль, поняття якості проявляються у некритичному ставленні до власної поведінки та вміння правильно оцінити свої сили (Т. А. Власова, Г. М. Дульнєв, О. І. Дячков, І. В. Єременко, М. С. Певзнер, С. Я. Рубінштейн).

Зважаючи на вищесказане, основними завданнями сімейного виховання є:


  • формування звичок позитивної поведінки;

  • позитивна оцінка дитини та адекватна оцінка її діяльності (Що зробила? Чого навчилася? Як проявила себе?);

  • сприятливий психологічний клімат у сім’ї.

Батьки мають дати своїм дітям найважливіший урок – нести людям радість. Звідси – незаперечне значення розвитку емоційної сфери у дітей, розрізнення та реакція на почуття та вчинки людей, засвоєння норм етикету та правил спілкування. Батьки мають засвоїти незаперечну істину: замість того, щоб вкладати гроші в речі, треба вкладати їх у дитячі почуття.

Діти безпосередньо сприймають та вчаться тим речам, які зустрічають у своєму житті. Підтвердженням цього факту є спостереження Росса Кемпбелла, яке констатує:

Якщо дитина оточена критикою,

то вона вчиться звинувачувати.

Якщо дитина бачить ворожість –

вона вчиться битися.

Якщо над дитиною насміхаються –

вона вчиться бути боязкою.

Якщо дитину постійно соромлять –

вона вчиться почувати себе винуватою.

Якщо дитина оточена терпимістю –

вона вчиться бути терпимою.

Якщо дитину заохочують –

вона вчиться цінувати інших.

Якщо дитина почуває себе у безпеці –

вона вчиться вірити.

Якщо дитину схвалюють –

вона вчиться подобатися сама собі.

Якщо дитину приймають і поводяться

з нею доброзичливо – вона вчиться

знаходити любов у цьому світі.

Отже, підсумовуючи вищесказане, слід відзначити, що діти з проблемами в розвитку ще в дошкільному віці починають розуміти свою несхожість із нормально розвинутими однолітками, а в підлітковому – бурхливо переживають свою фізичну недосконалість. Тому мета реабілітації дітей – це насамперед реабілітація їх як особистостей. У корекційно-виховному процесі необхідно прагнути досягти в дитини самостійності, впевненості, мобільності. Для цього потрібно:

- формувати вміння і навички, необхідні для самостійного життя;

- учити спілкуватися (лікарі стверджують, що під час задоволення, радості мозок виділяє гормони задоволення – ендорфіни, причому цей механізм діє при будь-якій залежності – наркотичній, алкогольній, схильності до солодощів, колекціонування, тобто в будь-якому виді діяльності, якщо це подобається людині. У людини закладена потреба до отримання задоволення. Саме від батьків та вихователів залежить, що стане джерелом позитивних емоцій у дитини: робота, навчання, наркотики, шкідливі звички… Формування ”розумних емоцій“, корекція недоліків емоційної сфери повинні розглядатися як одне з найважливіших завдань виховання);

- досягти у дитини формування такого психологічного стану, коли вона сприймає свій дефект (ваду) як одну зі своїх якостей, що виокремлюють її індивідуальність від інших, і не більше того.

Щоб досягти такого стану, дорослим не можна надмірно опікуватися дитиною, проявляти жалість, знижувати вимоги, а навпаки – створити сприятливі умови для досягнення життєвих цілей:



  • навчити спілкуватися;

  • визначити життєві цінності;

  • навчити досягати поставленої мети;

  • навчити жити, не перебуваючи у залежності від здорових (по можливості);

  • викоренити споживацьку психологію та замінити її вмінням отримувати радість;

  • навчити поважати бажання інших, їхні інтереси.

Психологічна допомога батькам має полягати у руйнуванні непотрібної стіни, на якій їх зранена психіка викарбувала слова: ”Моя дитина не така, як усі, вона гірша“. Ця гіркота та розчарування зникнуть тоді, коли в дитини з’являться перші успіхи .

Першою ластівкою нових форм роботи з батьками в закладах для дітей з особливими потребами можна вважати «Школу життєвої компетентності для батьків», яка почала функціонувати в Рівненському навчально-реабілітаційному центрі «Особлива дитина». Протягом року фахівцями закладу в ній проводилися для батьків уроки здоров’я, любові, мудрості і праці, консультації та обмін досвідом сімейного виховання.



Як бачимо, посилена увага педагогів щодо залучення батьків дітей із особливими освітніми потребами до корекційно-виховної роботи сприятиме освіті та розвиткові дітей, попередить дискримінацію за ознаками, пов’язаними з тією чи іншою індивідуальною характеристикою дитини чи її сім’ї, яка б морально не пригнічувала ні самої дитини, ні її батьків. Успіх цього процесу визначальною мірою залежить від розуміння кінцевої мети, спільних зусиль практичних працівників, науковців, усієї педагогічної громадськості.
Додаток

АНКЕТА

ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

В ШКОЛІ-ІНТЕРНАТІ


  1. Соціальний статус батьків дитини.

  2. Рівень освіченості батьків.

  3. Особливості сім’ї: повна, не повна, багатодітна.

  4. Моральні цінності сім’ї.

  5. Обізнаність батьків з особливостями своєї дитини (стан здоров’я, труднощі в поведінці, успіхи у навчанні, вміння спілкуватися).

  6. Тип родинного виховання (гіперопіка, нехтування дитиною, авторитарні, конфліктні стосунки та ін.).

  7. Усвідомленість батьками своїх обов’язків та відповідальності стосовно майбутнього дитини.

  8. Знання та усвідомлення учнями норм етичної поведінки (культура спілкування, самооцінка, критичність, самореалізація, здатність прийти на допомогу).

  9. Дотримання моральних норм (дотримання духовних традицій народу, національна самосвідомість, дисциплінованість, організованість, співпереживання, милосердя, правдивість, доброзичливість).

  10. Які заходи в школі спрямовані на залучення батьків до корекційно-виховного процесу.



ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА


  1. Виготський Л. С. Развитие высших психических функцій / Л. С.Виготський. – М. : АПН РСФСР, 1960.

  2. Підготовка до школи дітей з особливими потребами в умовах сім’ї: поради батькам / за ред. Ф. І. Бондаря, В. В. Засенка. – К. : Наук. світ, 2005.

  3. Росс Кемпбелл. Лицом к лицу с ребенком / Кемпбелл Росс. – 1999.

  4. Соціально-педагогічна підтримка обдарованих дітей-інвалідів : збірник матеріалів / за ред. : В. І. Бондаря, В. В. Засенка. – К. : Наук. світ, 2005.

  5. Ткачева В. В. К вопросу о концепции психологического изучения семьи, воспитывающей ребенка с отклонениями в развитии / В. В. Ткачева // Воспитание и обучение детей с нарушениями развития. – 2004. – № 1. – С. 46 – 51.

  6. Положення про організацію інтегрованого навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладах (Проект) / Інститут спеціальної педагогіки АПН України. – Київ, 2002.

  7. Щербань П. Концепція «Сім’я і родинне виховання» / П. Щербань // Рідна школа. – 1996. – № 11-12. – С. 15-20.



Лілія ТИЩЕНКО,

доцент кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти

Рівненського ОІППО
ГУМАНІЗАЦІЯ ОСВІТИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: ПОЧАТКОВА ЛАНКА
Пріоритетними напрямками сучасної освіти є реалізація принципів загальнолюдської моралі, усвідомлення взаємозв’язку свободи, прав людини та її громадянської відповідальності. Правове коло реформування освіти визначають Конституція України, Закон України «Про освіту» та інші нормативні документи. Вони є основою «Концептуальних засад гуманітарної освіти», «Концепції позашкільної освіти і виховання», які орієнтують освіту і виховання на здійснення підготовки людини до життя в суспільстві на засадах гуманізму та демократизму. Поява багатьох концепцій виховання громадян України свідчить про важливість і значущість цієї проблеми, про пошуки оптимального варіанта її розв’язання.

Проте результати аналізу навчально-виховного процесу в школах області свідчать про відсутність системи засобів та ефективних механізмів формування гуманних якостей особистості, гуманізації взаємовідносин вчителя та учнів, реформування гуманістичних мотивів та емоційної сфери учнів, організації їх гуманної діяльності.

Відомо, що найбільш сприятливим періодом для формування взаємовідносин на основі гуманістичних принципів та гуманних якостей особи є молодший шкільний вік, оскільки саме у цей період здійснюється активна соціалізація особистості, поступове становлення психіки і характеру людини. З упровадженням інклюзивного навчання проблема формування в дітей гуманістичної спрямованості особистості набуває виняткового значення. Сьогодні європейські країни пропагують ідеї інклюзивної освіти, яка базується на таких принципах:

- цінність людини не залежить від її здібностей та досягнень;

- кожна людина здатна відчувати і думати;

- кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутим;

- усі люди мають потребу один в одному, підтримці та дружбі ровесників;

- справжня освіта може здійснюватися лише в контексті реальних взаємин.

Ці принципи близькі до базових принципів гуманної педагогіки, а саме: принципи рівності, справедливості та поваги до іншої особи незалежно від віку, статі чи стану здоров’я; пріоритет моральних цінностей (великодушність, доброта, чесність, порядність, готовність вибачити і зрозуміти іншу людину, прийти їй на допомогу тощо).

Педагогічні ідеї, що сприяють гуманізації освітньо-виховного процесу, знайшли своє відображення в працях А. Адлера, Ш. Амонашвілі, І. Беха, С. Васильченка, А. Дістервега, О. Духновича, Е. Еріксона, Л. Занкова, Я. Коменського, А. Макаренка, А. Маслоу, С. Миропольського, Ж.-Ж. Руссо, Г. Сковороди, В. Сухомлинського, Л. Толстого, К. Ушинського, І. Франка, С. Шацького та ін.

На основі аналізу науково-педагогічних джерел поняття «гуманність» визначено як систему установок особистості на соціальні об’єкти (людину, групу, живу істоту), зумовлену моральними нормами і цінностями, що сприяє формуванню гуманних якостей особистості: відвертості, відповідальності, гідності, добродійності, доброзичливості, дружелюбності, душевності, людяності, безкорисливості, вимогливості до себе, милосердя, миролюбності, поваги до гідності іншої людини, співчуття, такту, терпимості, толерантності, уважності, чуйності. «Гуманізм» – світогляд, у центрі якого найвищою цінністю і мірилом усього є людина. «Гуманістичний» означає «спрямований на людину».

Взаємовідносини вчителя й учнів мають будуватися на гуманістичних, особистісно орієнтованих засадах, які б забезпечили їм можливість встановлення добрих, суто людських взаємин, взаємоповаги, бажання співчувати та допомагати слабшим.

Навчання є формою спільної життєдіяльності вчителя та учнів, які не просто вступають у суспільні відносини в школі, виконують соціальні ролі, визначені їхнім офіційним статусом (роль учителя і роль учня), а є носіями насамперед людських якостей, потреб, мотивів. В умовах інклюзивного навчання вчителеві має бути притаманний демократичний стиль спілкування. Однак найважливіше при цьому – вміти налагодити контакт педагога з дітьми, бути уважними до них та розуміти, що в кожної людини (дитини) є не лише інтелект, а й душа і серце.

Ефективність роботи залежить від майстерності педагога, яка включає в себе не тільки професійні, а й особистісні якості, а саме: емпатію (здатність до активної взаємодії з іншою людиною, співпраця), рефлексію (уміння осмислювати, аналізувати свою діяльність), уміння долати професійні стереотипи, розвиток професійної самосвідомості та творчого мислення. Щире слово, заохочувальна чи схвальна посмішка, жарт чи легка іронія, ввічливе прохання – ці та інші прийоми взаємодії дають змогу вчителю знайти свій неповторний стиль спілкування з дитячим колективом. Наставник має не тільки навчати, а й сам демонструвати приклади гуманної поведінки, висловлювати особистісне ставлення до конкретних вчинків, аналізує конкретні ситуації. Духовна культура педагога, його світогляд, високі ділові й особистісні якості є визначальними для формування гуманних взаємовідносин учнів.

Мудре, доброзичливе ставлення вчителя сприятиме також адаптації учнів до навчання, яке слід організовувати як спільну дію педагога й дітей. Учитель виступає насамперед у ролі помічника, а не інструктора. Позиція вчителя при цьому – я прийшов до вас, щоб разом із вами шукати відповіді на питання. Важливо на уроці орієнтуватися на активну позицію учня, усвідомлення ним процесу навчання. Педагог має сприйматися учнями не лише як носій певних знань, а насамперед як особистість, яка здатна збагатити уявлення дітей про світ і про себе, допомогти подолати труднощі в навчанні, а не виступатиме в ролі судді чи контролера, який лише фіксує огріхи й помилки.

Навчальні предмети, зокрема гуманітарного циклу, дозволяють вирішувати не тільки інтелектуальні завдання, а й сприяють моральному та емоційному розвиткові дітей. З цією метою застосовують різноманітні методи навчання: інтерпретація та оцінювання ситуацій, вчинків, мотивів героїв літературних творів та реальних людей; використання ігрових театралізованих форм: пантоміміка, інсценізація, рольові ігри тощо. Особливого значення набуває пошук учнями у навчальному матеріалі особистісно значущих смислів, співзвучних власному досвіду. В інклюзивному навчанні кожен учитель може використовувати свої власні методи роботи, здатні задовольнити індивідуальні потреби учнів та надати можливість кожній дитині проявити себе.

Основою стосунків педагога та учнів має стати педагогіка співробітництва. Прагнення до співробітництва з людьми – природжена риса дитини. Гуманне спілкування між учителем та учнями відбувається у формі діалогу на суб'єкт-суб'єктному рівні: особистісна орієнтація співрозмовників (здатність бачити і розуміти один одного), рівність співрозмовників (недопустиме домінування педагога у спілкуванні, він повинен визнавати право учня на власну думку, позицію), проникнення у світ почуттів і переживань, готовність прийняти точку зору співрозмовника. Такий діалог ставить учнів та педагога у позицію рівноправних суб'єктів у їхній людській сутності, дає змогу кожному школяреві бути активним на уроці, реалізувати свій творчий потенціал.

За допомогою співробітництва діти прискорюють своє просування в пізнанні та розвитку. «Педагогічний процес – це насамперед співробітництво педагога з дитиною, коли вчитель допомагає учневі у подоланні труднощів. Педагог допомагає дитині не лише коли пояснює, радить, нагадує, стимулює, але й натякає, радиться, заохочує, співпереживає, вселяє впевненість…» (Ш. А. Амонашвілі). Важливо довіряти учневі, вірити в його здібності, здатність успішно навчатися. Слід орієнтувати школярів у навчанні не на минулі невдачі, а на досягнення успіху. Гуманна позиція педагога полягає в тому, щоб прийняти дитину такою, якою вона є, з тим досвідом, що у неї вже є, і стати співучасником її життя.

Сучасний навчальний процес неможливий без формування позитивного ставлення учнів до навчання, особистісної зацікавленості дитини в навчальній діяльності, яка спирається на природну допитливість, емоційність, пізнавальні потреби.

Особливе значення має ситуація успіху як педагогічний прийом, що створюється педагогом для підтримки дітей, особливо з вадами розвитку, і дає їм відчуття впевненості у собі, віри у свої сили, дозволяє сформувати позитивне ставлення до діяльності, відчути радість від виконаного завдання. Всі діти сподіваються і вірять в успіх. Тому слова, жести, погляди, схвалення потрібно адресувати не тільки кращим учням, а всім тим, хто виявляє старанність у роботі.

Гуманний підхід до навчання передбачає інший характер оцінки навчальної діяльності. Якість та об’єм виконаної учнями роботи оцінюються не з точки зору її відповідності критеріям оцінювання чи суб’єктному уявленню вчителя про посильність, доступність знань учнів. Оцінка має головним чином стосуватися індивідуальних характеристик та знань учнів, а також того, наскільки учень здатен опанувати програму. Важливо розуміти, що кожна дитина, здорова чи з вадами, – індивідуальність, яка потребує особливого підходу, має притаманний лише їй темп та специфіку розвитку, свої можливості. Не слід ставити у приклад більш здібних учнів чи порівнювати школярів між собою. Важливим є лише особистісний розвиток дитини відносно її попередніх результатів. Протягом навчального року вчителю разом із дитиною необхідно спостерігати за динамікою її розвитку та фіксувати результати діяльності учнів у спеціальних щоденниках, портфоліо, зошитах «Мої досягнення» тощо. Такий підхід до оцінювання результатів навчальної діяльності школярів не створює конкуренції між ними, а навпаки, сприяє згуртованості дітей.

Мета інклюзії буде досягнута, коли дитина братиме участь у діяльності класу як невід'ємний член цього колективу та отримує всі необхідні послуги й підтримку. Необхідно дати учням відчуття повноцінного соціального життя, активної участі в колективі, тим самим забезпечивши найбільш повну взаємодію і турботу один про одного як членів співтовариства. Формування гуманності забезпечується тоді, коли педагог залучає дітей (здорових чи з вадами) до спільного виконання навчально-виховних завдань; гуманістичної діяльності, яка збагачує досвідом гуманістичної поведінки; участі у доброчинній діяльності, що має соціально-значущий і гуманний характер. Але це має бути не механічне поєднання дітей з особливими потребами та зі звичайним розвитком. Усі учні повинні стати активними учасниками позакласної роботи, яка проводиться з урахуванням їх побажань, віку, інтересів, нахилів, здібностей, психофізичних особливостей та стану здоров’я і спрямована на всебічний розвиток особистості, формування позитивного соціально-психологічного статусу.

Необхідно вчити усіх дітей того, як слід спілкуватися й працювати з дітьми, в яких інші можливості. Діти з особливими потребами можуть отримувати такий соціальний досвід, як і їхні здорові товариші, спостерігаючи за ними, наслідуючи їх, співпрацюючи з ними, а в подальшому – спокійно, не соромлячись, без остраху зможуть налагоджувати дружні стосунки з незнайомими людьми.

Співпраця є корисною також і для дітей без вад. Вони з раннього віку починають розуміти, з якими труднощами стикаються люди з вадами, стають чутливими до потреб інших, толерантніше сприймають людські відмінності, дізнаються, що кожен може подолати значні перешкоди і досягти успіху. І тут має бути не стільки жалю, скільки турботи, емпатійної, чуйної і тактовної взаємодії з ним, з одного боку, а з іншого – ставлення до дитини з вадами як до рівноправного члена колективу. Таке співробітництво розвиває гуманні якості: співучасть, співпереживання, взаєморозуміння, доброзичливе ставлення один до одного та оточуючих. У спільній діяльності забезпечується потреба у спілкуванні, самореалізації, визнанні; розвивається відповідальність не лише за себе, а й за інших; створюється атмосфера однієї команди, почуття спільності, згуртованості, взаємодопомоги.

Формуванню гуманних цінностей сприяє зміст гуманного виховання, який можна визначити за такими напрямками:

- виховання гуманних духовних потреб;

- виховання гуманного ставлення до себе: розвиток почуття власної гідності, поваги до себе, бережливого ставлення до власного здоров’я, прагнення до самовдосконалення, адекватної самооцінки, формування активної життєвої позиції;

- виховання гуманного ставлення до живої природи: бережливе ставлення до тварин та рослин, усвідомлення їх залежності від людей і піклування про них, ставлення до природи як до спільного дому;

- виховання гуманного ставлення до інших людей: ставлення до людини як до найвищої цінності, визнання гідності й повага до поглядів і переконань будь-якої людини; відсутність почуття заздрощів, відчуття радості від досягнень іншої людини, коректність і повага до партнерів по спільній діяльності;

- виховання свідомої дисципліни, обов’язку, відповідальності;

- виховання готовності надати безкорисливу допомогу тим, хто її потребує.

Гуманний підхід до учня з особливими потребами, зважання на його обмежені можливості, прийняття його таким, який він є, чутливість до його проблем, повага як до особистості та симпатія – усе це прояви душевної краси та сили, чинники справді людяних, гармонійних взаємин, показники високого рівня особистісного розвитку, які мають бути «закладені» з ранніх шкільних років, адже саме в процесі виховання і навчання формується справжня людина.


ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА


  1. Амонашвили Ш. А. Размышление о гуманной педагогике / Ш. А. Амонашвили. – И. : Изд. дом Ш. Амонашвили, – 2000. – 156 с.

  2. Березовин Н. А. Воспитание младших школьников в процессе обучения / Н. А. Березовин. – Мозир : Белый ветер, 1999. – 146 с.

  3. Галузяк В. М. Мотиваційно-ціннісні детермінанти індивідуального стилю педагогічного спілкування / В. М. Галузяк ; Ін-т психології НАН України ім. М. С. Костюка. – К., 1998. – 199 с.

  4. Киричок В. А. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді [Електронний ресурс] / В. А. Киричок. – 2014. – Вип. 18 (1). – С. 316-324. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Tmpvd_2014_18(1)_37.pdf.

  5. Красовицький С. Проблеми дитячого колективу в аспекті гуманізації школи / С. Красовицький // Рідна школа. – 1995. – № 2-3.

  6. Кочерга О. Вплив першого вчителя / О. Кочерга // Психолог. – 2002. – № 41.

  7. Мешко Г. М. Формування індивідуального стилю педагогічного спілкування у майбутніх учителів / Г. М. Мешко. – К., 1997.

  8. Фіцула М. М. Педагогіка : навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти / М. М. Фіцула. – К. : Академія, 2000. – 544 с.


УДК 372.32

Людмила ГУРНІК,

доцент кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти

Рівненського ОІППО
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Розв’язання проблеми підготовки до життя малюків зводиться до бажання кожної дитини пізнати себе, свою роль і значущість у цьому житті. Основні прояви самосвідомості – сукупність психічних процесів, унаслідок яких індивід усвідомлює своє «Я». Вони тісно пов’язані з усіма сторонами життя та діяльності дитини. Розвиваючись, установлюючись, вони поступово стають рисами її характеру. Тому вирішення проблеми соціальної адаптації дітей нерозривно пов’язано із соціальними плануванням і керуванням соціальними процесами.

Особистісно-гуманний підхід до розвитку, виховання і навчання орієнтує педагогів на відповідний вибір педагогічної технології, на дотримання принципів. які відповідають вимогам освіти ХХІ ст.: гуманізації, демократизації та децентралізації.

Учені стверджують, що для розуміння розвитку не можна розглядати дитину як відособленого індивіда, необхідно враховувати соціальну ситуацію, в яку включені всі її прояви й забезпечити організований виховний процес (Д. Б. Ельконін, З. М. Істоміна, З. В. Мануйленко, Н. І. Непомняща, О. О. Смирнова).

Дослідження Л. С. Виготського, О. М. Лентьєва, О. В. Запорожця, Л. А. Венгнр, А. П. Усової базуються на розумінні психічного розвитку як процесу засвоєння дитиною у діяльності суспільно-історичного досвіду людства, набуття дітьми певного досвіду відповідно до індивідуальних та вікових особливостей. А тому виховання має бути цілеспрямованим, систематичним та відповідати особливостям розвитку, виховання та навчання кожної окремої дитини.

У педагогічній літературі виховання розглядається як процес залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, організація умов для її духовного зростання, забезпечення адаптації вихованців до навколишньої дійсності та їх соціалізації.

Виховання – сукупність знань, культурних навичок, поглядів, що становлять загальний рівень духовного розвитку людини і є наслідком систематичного впливу, навчання.

Господарське виховання малюк, перш за все, опановує у сім’ї, родинному колі. У сім’ї дитина також отримує першочергові уявлення про працю як процес, пов’язаний із дисципліною та певними знаннями, зі складністю та результатом праці, про працю як джерело існування сім’ї. «У сім’ї, – стверджував В. О.Сухомлинський, – шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання».

Економічне виховання дітей дошкільного віку займає важливе місце в дошкільній освіті, так як воно має безперечний вплив на формування світогляду, логічного та економічного мислення дитини, закладає основи творчої, самостійної особистості, повноправного громадянина нашої держави. Тому важливим у навчально-виховному процесі дошкільного навчального закладу є створення умов для творчого розвитку особистості дитини дошкільного віку, формування системи відносин до себе, оточення та довкілля, оволодіння загальнолюдськими цінностями, а отже, – формування економічної культури.

Виховання економічної культури – це частина педагогічної науки, що вивчає закономірності діяльності дітей на різних вікових етапах, специфіку педагогічної діяльності, спрямовану на формування уявлень і понять, навичок і звичок у дітей, а отже, певного поведінкового вияву.

Основою розвитку економічної культури є культура використання, культура спілкування та культура пізнання.

Джерелом формування економічної культури є раціональна діяльність, що сприяє формуванню навичок стереотипних дій, доведених до звичок, до автоматизації. В основі раціональної діяльності лежить логічність, доцільність, домірність, раціональність.

У дошкільному віці беруть свій початок всі навички раціональної діяльності, і від того, які навички і наскільки міцна їх основа, залежатиме подальший стан економічної культури особистості. Вплив однієї навички на виконання іншої відіграє вирішальну роль у вихованні економічної культури дитини дошкільного віку.

Масив стереотипних дій передбачає участь свідомості, логічності, доцільності, маніпулятивну діяльність, завдяки якій навик автоматизується. Це впливає на поведінку особистості, її ставлення до себе та оточуючої дійсності.

Частота виконання певних правил може бути показником наявності або відсутності економічної культури та навичок раціональної діяльності (правила організації ігрової, трудової, навчальної та самостійної діяльності; правила поведінки з книгами). Виконання правил вимагає в одному випадку автоматизації, а в іншому – певного вольового зусилля, логічності мислення, судження, навичок у поведінці.

До завдань, які стоять перед педагогами щодо організації навчання раціональної діяльності та формування економічної культури дітей дошкільного віку, належать:

1. Мотивація виконуваної дії.

2. Наявність для кожної дитини об’єму завдань відповідно до її можливостей; свої завдання всі діти повинні закінчувати одночасно.

3. Організація діяльності дітей таким чином, щоб кожна дитина могла набути комплексу навичок раціональної діяльності.

4. Індивідуальну роботу продумати таким чином, щоб поряд із несміливою, сором’язливою дитиною знаходився хтось упевнений, самостійний.

У Базовому компоненті дошкільної освіти, програмах розвитку дитини дошкільного віку зроблено акцент на розвиток дошкільників, що стимулює педагогів дошкільної галузі до заміни кількісного підходу в організації та оцінці ефективності дошкільної освіти на якісний. Значна увага звертається на якісні зміни, які спрямовані на вміння учня здійснювати логічні операції, зокрема: класифікацію, серіацію, вимірювання та обчислення. Оволодіння цими операціями оптимізує загальний розвиток дітей. Виконуючи їх, дошкільники аналізують, синтезують, порівнюють, узагальнюють, тобто, застосовують логічні прийоми, які лежать в основі мислення. Вміння дитини мислити дає змогу досліджувати, експериментувати, самостійно виходити із проблемних ситуацій. У дошкільників формуються основи креативності: інтерес до парадоксів, творча уява, здатність відкривати аналогії, можливість прогнозувати, дотепність, сміливість суджень, здатність вдаватися до різних форм доказів, неординарності рішень, кмітливості тощо.

Організація навчально-виховного процесу з економічного виховання та логіко-математичного розвитку дошкільників вимагає оптимізації педагогічної діяльності, враховуючи особливості пізнавальної діяльності малюків, їх логіко-математичний розвиток, а саме:

а) обговорення зумовленості дій, доцільності й послідовності;

б) наочна демонстрація пропонованих економічних знань;

в) активної засвоювально-перетворювальної та пошуково-перетворювальної діяльності;

г) цілісності й закінченості будь-якої дії.

Організаційні форми: ігрова діяльність, спостереження, екскурсія, прогулянка-подорож, заняття, трудова діяльність, самостійна робота за завданнями старшого, різні вправи тощо.

Дидактичні методи і прийоми: ТРВЗ, пошуково-ігрова діяльність, проблемно-пошукові ситуації, проблемні запитання, розвивальні ігри та вправи, логічні задачі, елементарні досліди, експериментально-дослідницька діяльність,систематичні спостереження тощо.

Добір відповідних методів і прийомів в організації навчально-виховного процесу з дошкільниками сприяє засвоєнню дитиною соціально важливого досвіду, спонукає до діалогічного співробітництва з ровесниками та дорослими. Лише за умов активних нових форм і змісту навчання може формуватися людина-суб’єкт, яка відповідальна за себе, за успіхи інших, здатна переборювати протиріччя сьогодення.

Основні методологічні засади:

1. Створення індивідуальних проблемних ситуацій, розв’язання яких вимагає використання набутого в сім’ї життєвого досвіду та надходження різноманітної інформації.

2. Уведення дітей у ситуації розв’язання проблем виховного змісту, які виникають у реальному житті навчального закладу (групи).

3. Визначення постійно діючої в усіх видах діяльності (ігрової, навчальної, трудової, самостійної) співтворчості і виховного діалогу між дорослими і дітьми, між дітьми та дітьми для культурних презентацій їхніх навичок і звичок. У процесі проведення таких заходів стимулюється зовнішня вербальна і невербальна вираженість культури міжособистісного спілкування.

4. Надання індивідуальної допомоги у виборі, плануванні та оцінці стилю поведінки відповідно до внутрішнього емоційного стану, що переживає дитина.

Перед сім’єю та дошкільним навчальним закладом постає низка важливих завдань, виконання яких є складовою частиною виховного процесу, а саме:

1. Проведення систематичної навчально-профілактичної роботи, спрямованої на опанування дітьми економічних знань та практичних умінь у зрозумілому для них викладі.

2. Своєчасне коригування негативних особистісних проявів у сфері економічних стосунків.

3. Допомога дітям у систематизуванні й адекватному аналізі інформації, що надходить із різних джерел у різних сферах.

4. Вироблення єдиного педагогічного підходу з боку педагогів та батьків у сфері економічного виховання дітей дошкільного віку, враховуючи індивідуальні особливості кожної дитини і соціальний статус кожної окремої сім’ї.

Унаслідок цілеспрямованої педагогічної діяльності та спільної роботи сім’ї й дошкільного навчального закладу діти розширюють і поглиблюють свої знання з проблем економічного виховання, отримують відповідний логіко-математичний розвиток, зростає ступінь сформованості їх економічної культури та рівень раціональної діяльності. У дітей розвиваються такі базові якості, як: самостійність, працелюбність, людяність, самолюбність, спостережливість, відповідальність, розсудливість, справедливість, самовладання, креативність; закладаються основи компетентності дитини: набуття досвіду; формування здатності діяти адекватно, конструктивно, ефективно в різних життєвих ситуаціях; приймати свідомі рішення; задовольняти свої індивідуальні потреби.

Усе представлене вище є необхідною умовою успішного вступу дитини у шкільне життя, загальну трудову атмосферу сім’ї, суспільства, тобто соціалізації дитини дошкільного віку в навколишнє життя, що відповідає вимогам сьогодення.


Глосарій

Економіка (від гр. – житло і закон) – наука, що вивчає специфіку виробничих відносин у певній галузі або сфері суспільних відносин.

Економічний (від гр. – господарський) – той, що стосується економіки або політичної економіки; господарський, найвигідніший, раціональний.

Економія (від гр. – ведення домашнього господарства) – заощаджені проти встановленої норми матеріали, сировина, паливо, час, грошові ресурси на виробництво одиниці продукції або виконаних робіт.

Раціональний (від лат.) – 1. Той, що стосується раціоналізму. 2. Розумовий, доцільний.

Раціоналізм (від лат. – розумний) – розсудливе ставлення до дійсності.

Раціоналізація – організація будь-якої діяльності доцільнішим способом, ніж існуючі; поліпшення, вдосконалення чогось.

Культура (від лат. – догляд, освіта, розвиток) – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

Економічна культура – це рівень розвитку особистості, який може виражатися у формах організації її життя й діяльності, а також рівень відношення до матеріальних і духовних цінностей, до їх накопичення та використання.

Соціалізація – процес засвоєння людиною певної системи знань, норм, цінностей, які дозволяють їй функціонувати як повноправний член суспільства, включає як цілеспрямований вплив на особистість (виховання), так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування .
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Базовий компонент дошкільної освіти. – К.,2012.

2. Гурнік Л. В. Формування економічної культури дітей дошкільного віку / Л. В. Гурнік. – Нова педагогічна думка. – 2003. – № 3.

3. Закон України “Про дошкільну освіту. – К., 2001.

4. Кривошия Н. Малятам про економіку / Н. Кривошия // Дошкільне виховання. – 1997. – № 1.

5. Кривошия Н. Економічні знання – дошкільнятам / Н. Кривошия // Дошкільне виховання. – 1997. – № 8.

6. Кураков Л. Б. Економічне навчання й виховання школярів / Л. Б. Кураков. – М. : Просвещение, 1987.

7. Кульчицкая Е. И. Учите детей бережливости / Е. И. Кульчицкая. – К. : Радянська школа, 1989.

8. Матвеев П. И. Учите бережливости / П. И. Матвеев. – М. : Педагогика, 1984.

9. Побірченко Н. Виховання суб’єктивності учнів в умовах навчання / Н. Побірченко, О. Сергієнкова // Директор школи. – 2003. – № 3.

10. Словник іншомовних слів / за ред. акад. О. С. Мельничука. – К., 1974.



Світлана ПАНКЕВИЧ,

старший викладач кафедри педагогіки,

психології та колекційної освіти

Рівненського ОІППО
МОРАЛЬНО-ПАТРИОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ

ДОШКОЛЬНИКІВ У СІМ’


(матеріали до батьківського куточка)
Нині, як ніколи, гостро набуло актуальності виховання громадянина-патріота – відповідального, відданого своїй країні. Цей аспект виховної роботи у практиці сучасних дошкільних закладів представлено нормативними документами. Так, у пункті 2 статті 36 Закону України «Про дошкільну освіту» зазначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані: виховувати у дітей любов до України, повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до довкілля.

У новій редакції Базового компонента дошкільної освіти зазначено, що старший дошкільник повинен орієнтуватися в тому, що рідна країна має свою територію, на якій проживають українці, свою культуру, звичаї та мову.

Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Тому величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

- виховання любові до рідного дому, сім'ї, дитячого садка;

- виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці;

- виховання шанобливого ставлення до рідної землі, захисників Вітчизни;

- виховання шанобливого ставлення до державної символіки, традицій держави, загальнодержавних свят.

 Морально-патріотичне виховання є одним із найважливіших елементів суспільної свідомості, адже в цьому – основа життєдіяльності будь-якого суспільства та держави, спадкоємності поколінь. Формування особистості старшого дошкільника неможливо без виховання з дитячих років поваги до духовних цінностей.

Морально-патріотичне виховання можна назвати одним із найбільш складних напрямків у зв’язку з: особливостями дошкільного віку; багатоаспектністю в сучасному світі поняття «патріотизм»; відсутністю концепції, теоретичних та методичних розробок (характерною особливістю багатьох досліджень є звернення лише до окремих аспектів проблеми). 

 Виховання патріотичних почуттів у дітей дошкільного віку – одне із завдань морального виховання, яке включає в себе виховання любові до близьких людей, дитячого садка, рідного міста та своєї Батьківщини. 

Патріотичні почуття закладаються в процесі життя людини, в конкретному соціокультурному середовищі. Люди з моменту народження інстинктивно, природно й непомітно звикають до навколишнього середовища, природи і культури своєї країни, побуту свого народу. 

Потрібно враховувати, що дошкільник сприймає навколишню дійсність емоційно, тому патріотичні почуття до рідного міста, держави в нього проявляються у почуттях захопленості своїм містом, селом, державою. Такі почуття не можуть виникати після кількох конкретних занять, адже це – результат тривалого, систематичного і цілеспрямованого впливу на дитину. Виховання дітей відбувається постійно: на заняттях, у повсякденному житті та побуті, під час свят, ігор тощо. Робота проводиться таким чином, щоб воно проходило через серце кожного вихованця ДНЗ. Любов маленького дошкільника до Батьківщини починається з любові до найближчих людей – батька, матері, дідуся, бабусі, до свого дому, вулиці, на якій він живе, дитячого садка, міста, села.



В. В. Сухомлинський стверджував, що дитинство – це щоденне відкриття світу і тому треба зробити так, щоб воно стало насамперед пізнанням людини і Вітчизни, їх краси і величі.

Система освіти покликана забезпечити виховання патріотів України, громадян демократичної, соціальної держави, що поважають права та свободи особистості, мають високу моральність і проявляють національну та релігійну терпимість. Реалізація такої системи неможлива без знання традицій своєї Батьківщини, свого краю. 



Дошкільний вік – важливий період становлення особистості, коли закладаються передумови громадянських якостей, розвиваються уявлення дітей про людину, суспільство,культуру. Базовим етапом формування у дітей любові до Батьківщини є накопичення ними соціального досвіду життя в своєму місті. селі, засвоєння прийнятих у ньому норм поведінки, взаємовідносин людей, залучення до культури. 

 Формування любові до Батьківщини починається з раннього дитинства з малюнка у букварі, колискової мами, з куточка, де діти живуть. Із цього приводу В. А. Сухомлинський зазначив: «Не можна пробудити почуття Батьківщини без сприйняття і переживання навколишнього світу. Нехай у серці малюка на все життя залишаються спогади про маленький куточок далекого дитинства, нехай із цим куточком пов'язується образ великої Батьківщини».



Поради батькам щодо залучення дітей

до морально-патріотичного виховання

1. Привчайте дитину бережливому ставленню до речей, іграшок, книжок. Поясніть їй, що в кожну річ вкладено часточку людської праці. Обережному поводженню з книгою сприяє розвиток інтересу до її змісту. Відвідайте з дітьми бібліотеку і подивіться, як там зберігають книги. Такий ігровий прийом, як «У бібліотеці» допоможе привчити дитину берегти книгу. 

2. Дошкільники дуже рано починають цікавитись історією країни, краю. Якщо в місті чи селі є пам'ятники, організуйте до них екскурсії і розкажіть все, що ви знаєте про те, як вшановують пам'ять загиблих. Захоплюючі подорожі Україною та іншими країнами можна подорожувати завдяки глобусу, карті, фотографіям.

3. Якщо в дитини є будівельний матеріал (наприклад, кубики), можна запропонувати їй побудувати будинок. Коли він буде збудований, пограйтеся з дитиною у «новосілля», допоможіть розмістити ляльок, зайчиків, ведмедиків. З’ясуйте разом із нею, яким є будинок, побудований нею (міцний, гарний, зручний для проживання людей).

4. Виховуйте в дитини шанобливо-дбайливе ставлення до хліба. Розкажіть, як вирощують хліб, скільки праці в нього вкладено. Поспостерігайте за тим, як привозять і розвантажують хліб у магазині. Разом із дитиною висушіть залишки хліба, зробіть сухарики.

5. Розкажіть дитині про свою роботу: де ви працюєте, що вам подобається у вашій роботі, яку користь ваша праця приносить людям, країні.

6. Повертаючись із дитиною ввечері із дитячого садка запропонуйте їй пограти в гру «Хто більше помітить цікавого?», тобто розповідати один одному про те, хто більше помітить цікавого навколо. Наприклад, я бачу, що машина поливає вулицю, а що бачиш ти?

7. Любов до Батьківщини – це і любов до природи рідного краю. Спілкування з природою робить людину більш чуйною. Взимку на лижах, влітку на велосипеді або пішки корисно вирушити з дитиною до лісу, щоб помилуватися його красою, дзюрчанням струмка, співом птахів. Виховуючи любов до рідного краю, важливо привчати дитину берегти природу, охороняти її.

Пам'ятка для батьків

Родина – це природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина серцем і душею засвоює основи моралі, де розвиваються почуття доброти, чуйності, любові до рідного краю. У родинному середовищі по особливому сприймаються звичаї та традиції, рідна природа, спогади старших.

Плекаючи в дітей почуття любові до своєї країни, виховуючи майбутніх громадян держави, дорослі мають прищепити їм глибоку повагу і турботливе ставлення до своєї малої батьківщини – рідного міста, села, вулиці. Важливо, щоб малята усвідомили, що вони не просто споживачі багатств рідної землі, а її творці, захисники.

Якщо ви хочете виховати у вашої дитини любов до рідного міста, села чи вулиці, якщо хочете закласти в її душі готовність зберігати і примножувати багатства рідного краю, якщо хочете, щоб запах квітучих каштанів і бузку в дорослому житті повертав ваших дітей до рідних порогів, не забудьте:



  • ідучи вулицею рідного міста, розповісти про визначні пам'ятки, які знаходяться на ній;

  • познайомити дитину із назвою вулиці, на якій ви живете, разом з’ясуйте, чому вона так називається;

  • відвідати всією сім’єю місцевий краєзнавчий музей, а пізніше – обговорити разом з дитиною те, що ви там побачили;

  • побувати в прабабусь та прадіду сів, розпитати про те, що вони знають про історію рідного міста, які цікаві легенди, приказки, забавлянки вони знають; запишіть їх, а потім завчіть разом із дитиною;

  • здійснити разом із дитиною цільову прогулянку визначними місцями рідного міста, села, а ввечері запропонуйте намалювати свої враження від прогулянки;

  • у День Перемоги всією родиною відвідати Парк пам'яті, воєнні поховання, вшануйте ветеранів, покладіть квіти до пам'ятника полеглим;

  • звернути увагу на чистоту і порядок у рідному місті, селі; поміркуйте разом, як зробити так, щоб місто завжди було охайним і привабливим;

  • разом із дитиною посадити біля свого будинку квіти, дерева, разом доглядайте за насадженнями;

  • частіше розповідати дитині про видатних людей, які проживали чи проживають у рідному місті, селі;

  • познайомити дитину зі звичаями та традиціями рідного краю;

  • прочитати з дитиною кращі твори українського фольклору та видатних українських поетів і письменників;

  • запропонувати дитині намалювати своє місто, село в майбутньому;

  • разом із дитиною створити сімейний фотоальбом «Я і моє місто (село)».


ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА


  1. Артемова В. М. Моральне виховання дошкільників / В. М. Артемова. – К., 1976.

  2. Богуш А. М. Українське народознавство в дошкільному закладі / А. М. Богуш, Н. В. Лисенко. – К. : Знання, 2002. – С. 36–49.

  3. Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави: студії виховання / В. Гонський // Рідна школа. – 2001. – № 2. – С. 9–14.

  4. Лещенко О. М. Патріотичне виховання дітей дошкільного віку / О. М. Лещенко // Дошкільне виховання. – 2003. – № 9. – С. 12–16.

  5. Щербань П. М. Національне виховання в сім’ї / П. М. Щербань. – Київ : Боривітер, 2000. – С. 26–30.


МАТЕРІАЛИ З ДОСВІДУ РОБОТИ

ПЕДАГОГІВ-ПРАКТИКІВ
Тетяна ПІДПАЛА,

вчитель Городецького НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів – ДНЗ»

Володимирецького району
ГУМАННИЙ ПІДХІД – ОСНОВА ВИХОВАННЯ
Усе прекрасне в житті людини надихає її на творчість. Майстер-клас Ш. О. Амонашвілі пробудив у мені бажання вивчати та втілювати в роботу зі школярами принципи та підходи гуманної педагогіки, а робота в обласній творчій групі надихнула на створення методів та прийомів гуманного підходу до виховання учнів. Хочу поділитися одним із таких прийомів.

Оцінки за навчання ми роздаємо направо і наліво (що, звичайно, не слід робити). «Нам не потрібно йти до завгоспа, бо вони у нас у кишені», – так стверджує Шалва Олександрович. А оцінки за виховання? У своєму класі я запровадила оцінки (подяки) за доброту, милосердя, любов, тобто за багатство душі. У кожної дитини на парті, а в мене на столі, приклеєні листочки паперу. Коли вчитель або учні дякують іншій дитині за добрий вчинок, красиве слово, вона все фіксує на папері. Наприклад, прошу занести книгу до бібліотеки і дякую, чергові підлили вазони, витерли дошку – отримують у своє сердечко дві подяки, а на папері видно порядок чисел у зростанні. Підрахунки робимо в кінці тижня. Ті діти, яким навчатися важко, намагаються назбирати найбільше «подяк», щоб хоч таким чином вирости в очах інших дітей, порадувати батьків.



Часто проводжу з дітьми години спілкування на морально-етичні теми. Для цього використовую притчі, оповідання та вірші гуманістичного спрямування, прислів’я, приказки, загадки тощо. Намагаюся на таких заняттях навчити дітей думати, аналізувати, приймати рішення. Для прикладу пропоную сценарій виховного заходу для 1-2 класів початкової школи.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка