Вісник №15 кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти рік



Сторінка1/3
Дата конвертації07.09.2017
Розмір0.72 Mb.
#34871
ТипПротокол
  1   2   3

Управління освіти і науки Рівненської облдержадміністрації

Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Кафедра педагогіки, психології та корекційної освіти

Вісник № 15

кафедри педагогіки, психології

та корекційної освіти


  1. рік

У номері:

-Особливості організації роботи із дітьми з особливими освітніми потребами.

-Роль позашкільної освіти у вихованні та навчанні дітей з особливим освітніми потребами.

-Психолого-педагогічні рекомендації для педагогів та психологів, які працюють із гіперактивною дитиною

-Дорослим про статеве виховання дошкільників.

-Організація корекційно-компенсаторної роботи в умовах дошкільного закладу компенсуючого типу для дітей з вадами зору



- Добірка матеріалів на допомогу вчителю

з організації проектної діяльності в ЗНЗ.

Укладач: Гурнік Людмила Василівна, доцент кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти


Рецензенти:

Савчук Л. О., завідувач кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти, к.п.н., професор РОІППО.

Гавлітіна Т.М., проректор із наукової роботи , к.п.н., доцент РОІППО
Комп’ютерна верстка: Рябков О.М.
Відповідальний за випуск: Лавренчук А. О., в.о. ректора, кандидат наук із державного управління, доцент РОІППО.
Рекомендовано до друку: Рішенням Вченої ради РОІППО

Протокол № 3 від 10.09.2014р.



Зміст

1. Особливості організації роботи із дітьми з особливими освітніми потребами.( Л.Гурнік)………………………………………………….................4

2. Роль позашкільної освіти у вихованні та навчанні дітей з особливим освітніми потребами.(Н.Кравчук)……………………………………………....12

3. Психолого-педагогічні рекомендації для педагогів та психологів, які працюють із гіперактивною дитиною.(Ю.Шевчук)………………………..….20

4. Дорослим про статеве виховання дошкільників.(С.Панкевич)…….……...35

5. Організація корекційно-компенсаторної роботи в умовах дошкільного закладу компенсуючого типу для дітей з вадами зору.(Т.Грицак)……….…..41

6. Добірка матеріалів на допомогу вчителю з організації проектної діяльності в ЗНЗ.( Л.Савчук)………………………………………………………….……..49

Людмила Гурнік, доцент кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти РОІППО
Особливості організації роботи із дітьми з особливими освітніми потребами.

У статті піднято проблему організації роботи із дітьми з особливими освітніми потребами та особливості організації освітньо-виховного процесу усучасниз навчально-виховних закладах.

Словник: гуманізм, демократія, децентралізація, виховання, виховання аномальної дитини, соціалізація.

Пріоритет життєвих цінностей сучасного буття вимагає гуманістичного спрямування соціуму та усвідомлення кожною людиною життєвих стратегій. У процесі життєтворчості зростає роль освіти, яка покликана допомогти дитині знайти смисл життя, створивши оптимальні умови для забезпечення повного фізичного, психічного, духовного та соціального благополуччя.

Навчання й виховання дітей з особливими освітніми потребами тісно взаємозв’язане з сучасним освітнім простором. Ідея спеціальної освіти все більше стає зрозумілою й сприйнятливою в суспільстві. Змінюється відношення до дітей з особливостями психофізичного розвитку в бік визнання їх рівних прав на отримання освіти. У доповіді ЮНЕСКО «Освіта для ХХІ століття» зазначено, що освіта – це любов до дітей, яких ми повинні інтегрувати в нове суспільство й завдання освіти полягає в тому, щоб дати можливість усім без винятку виявити свої таланти.

Розв’язання проблеми підготовки до життя зводиться до бажання кожної дитини пізнати себе, свою роль і значущість у цьому житті. Основні прояви самосвідомості - сукупність психічних процесів, внаслідок яких індивід усвідомлює своє «Я». Вони тісно пов’язані з усіма сторонами життя та діяльності дитини. Розвиваючись, установлюючись, вони поступово стають рисами її характеру. Тому, вирішення проблеми соціальної адаптації дітей нерозривно пов’язано з соціальними плануванням і керуванням соціальними процесами.

Особистісно-гуманний підхід до розвитку, виховання й навчання орієнтує педагогів на відповідний вибір педагогічної технології, на дотримання принципів. які відповідають вимогам освіти ХХІст.: гуманізації, демократизації та децентралізації.

Гуманізм (від лат.-людяний, людський) – ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

Демократія (від грец.-народ і влада) – форма керівництва будь-яким колективом, яка забезпечує участь йоого членів у здійсненні всіх заходів .

Децентралізація – система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування (10).

Відповідно, побудова сучасного освітнього простору здійснюється через:

-гуманізацію навчально-виховного процесу – його олюднення, забезпечення з боку тих, хто виховує, любові й уваги до дітей, здійснення навчально-виховного процесу відповідно до вікових та індивідуальних можливостей дітей, поваги до їхньої гідності, статі, потреб, бажань, інтересів тощо.;

-демократизацію навчально-виховного процесу – активну участь кожного учасника в здійсненні всіх його заходів (педагоги, діти та батьки);. -децентралізацію навчально-виховного процесу – творчий підхід педагогів до вирішення проблем галузі, уміння раціонально підходити до організації виховання кожної дитини, використовуючи свій досвід (відповідну освіту, стаж роботи, фахову майстерність), досвід дітей та особливості їх розвитку, методичне та дидактичне забезпечення навчально-виховного процесу, матеріальні умови закладу, включення в роботу батьківського колективу.

Вчені стверджують, що для розуміння розвитку не можна розглядати дитину як відособленого індивіда, необхідно враховувати соціальну ситуацію, в яку включені всі її прояви й забезпечити організований виховний процес (Ельконін Д.Б.,Істоміна З.М.,Мануйленко З.В., Непомняща Н.І., Смирнова О.О.).

Дослідження Л.С.Виготського, О.М.Лентьєва, О.В.Запорожця, Л.А.Венгнр, А.П.Усової базуються на розумінні психічного розвитку як процесу засвоєння дитиною в діяльності суспільно-історичного досвіду людства, набуття дітьми певного досвіду відповідно до індивідуальних та вікових особливостей. А тому виховання має бути цілеспрямованим, систематичним та відповідати особливостям розвитку, виховання та навчання кожної окремої дитини.

У педагогічній літературі виховання розглядається як процес залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, організація умов для її духовного зростанні, забезпечення адаптації вихованців до навколишньої дійсності та їх соціалізації.

Виховання – сукупність знань, культурних навичок, поглядів, що становлять загальний рівень духовного розвитку людини і є наслідком систематичного впливу, навчання (1).

Соціалізація – процес засвоєння людиною певної системи знань, норм, цінностей, які дозволяють їй функціонувати як повноправному члену суспільства, включає як цілеспрямований вплив на особистість (виховання),, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування (1).

Виховання аномальних дітей – процес розвитку природних сил, здібностей дитини за допомогою організованої педагогами різноманітної спільної діяльності дітей і дорослих. Це планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку дитини з метою формування відповідних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного життя й трудової діяльності (11). Його особливостями є: цілеспрямованість, довготривалість, безперервність,систематичність, комплексність.(7)

У сучасному навчально-виховному процесі взаємодія педагога й дитини базується на педагогіці співробітництва:

-виходити з інтересів дитини;

-враховувати перспективи її розвитку;

- забезпечити дитині позитивні емоції;

-створити відповідний ефективний життєвий простір.

Формування особистості дитини з особливими освітніми потребами здійснюється як цілеспрямований освітній процес, що становить цілісну систему зв’язаних компонентів: діагностичного, організаційно-прогностичного, конструктивно-проектуального, організаційного, інформаційно-пояснювального, комунікативно-стимулюючого, аналітико-оцінювального та дослідницько-творчого.

Важливою умовою є усвідомлення педагогом своїх знань на кожному конкретному етапі роботи, готовність та вміння будувати суб’єкт – суб’єктні стосунки.

Сучасні вимоги до навчаннч, виховання та розвитку дітей з особливими освітніми потребами орієнтують фахівців галузі на відстежування процесу реалізації особистісного потенціалу кожної окремої дитини, формування в кожного загальнолюдських цінностей на рівні їх вікових закономірностей та індивідуальних можливостей особистості. Цілеспрямований добір учасників для колективної діяльності, правильний розподіл ролей підсилює мотивацію кожного, забезпечує мотивацію пізнавальних можливостей дітей, набуття соціальних компетенцій. Зокрема:

-адаптації до нових умов життя (прагнення зорієнтуватися в нових умовах життя);

-соціалізації (самопорівняння своєї поведінки);

-групової взаємодії (активна участь у ігровій, трудовій та навчальній діяльності);

-ставленні до авторитету (ціннісне ставлення інших дітей до себе, визначення свого статусу в колективі);

-розумінні чужої точки зору (здійснення допомоги в розв’язанні спільних питань);

-регуляції спільної діяльності (володіє конструктивними діями, що регулюють спільну діяльність);

-розв’язанні спірних питань (демонстрація власного прикладу);

-розвиненому спілкуванні (уміння та бажання спілкуватися).

Діти з особливими освітніми потребами відрізняються в своєму підході до навчання, яке визначається фактором їхнього розвитку. Розумне, цілеспрямоване виховання допоможе компенсації певного дефекту. Завдяки компенсаторним можливостям та гнучкості нервової системи дітей у процесі виховання відбувається розвиток особистісних структур .

Д.Б.Ельконін дослідив, що побудова соціальної ситуації розвитку – засвоєння суспільно вироблених способів використання предметів, що дитині відкрилися, а потім стали її світом. Він зазначив, що на кожному людському предметі не написаний засіб його вживання, суспільний спосіб уживання предмета дитині завжди треба розкривати .(7)

Вивчаючи проблему організації роботи із дітьми з особливими освітніми потребами, Л.С.Виготський акцентував увагу педагогів на особливості організації роботи із цими дітьми, зокрема:

-виховні прийоми повинні бути індивідуальні в залежності від кожного окремого випадку, метод компенсації, й пристосування також. За такою дитиною може бути збережена загальна сума його соціальних цінностей таким чином, що вплив його вади може бути зведений до мінімуму;

-завдання соціального виховання не в тому, коли дитина з фізичними вадами, в силу свого каліцтва, була викресленою з життя й соціальна функція її зводилася виключно до паразитичного способу життя за рахунок співчуття інших, а - за рахунок виховної компенсаціїї дефекту:

- вийти за межі примирення з недоліком і керуватися головним педагогічним правилом виховання, а саме – не пристосовувати виховання до недоліка, а стати над ним, перемогти його:

- поведінка дітей з фізичними вадами організовується таким же самим чином, як і абсолютно нормальних дітей, винятком є те, що відсутність у них аналізаторних органів, які зв’язані з певним ушкодженим органом, замінюються в процесі набуття досвіду іншими аналізаторними шляхами;

- залучення дітей із обмеженими можливостями до соціального досвіду інших дітей, а це є можливим тоді, коли найбільш зближеними будуть системи умовних подразнень цих дітей до загальноприйнятих соціальних систем спілкування.

Л.С.Виготський з психологічної точки зору висунув необхідність вимоги можливого скорочення спеціального навчання та більш раннього введення в загальні школи дітей із особливими освітніми потребами – середні й вищі. Він стверджував, що ізоляція таких дітей у спеціальних школах не може дати хороших результатів, так як при цьому виховання фіксує увагу дітей на їх недоліках розвитку. Виховання дітей із особливими потребами має керуватися правилом, а саме, компенсація дефекту через збільшення соціального досвіду й наближення дітей до нормальних форм поведінки. ”Ніхто й не намагається заперечувати необхідність спеціальної педагогіки. Не можна сказати, що немає спеціальних знань для сліпих, для глухих і для розумово віжсталих. Але ці спеціальні знання й учіння необхідно підкорити загальному вихованню, загальному учінню. Спеціальна педагогіка має бути розчинена в загальній діяльності дитини.”

Головною вимогою до сучасного навчально-виховного процесу дітей з особливими освітніми потребами є - забезпечення процесу самореалізації та формування соціальних компетенцій кожного вихованця. Перед педагогами постало завдання: створити відповідні умови, які допоможуть кожній дитині самовиразитися (активність до самореалізації); самоствердитися ( активність, спрямована на самореалізацію); самоактуалізуватися (активність на збагачення своїх власних сил).

Реалізація поставлених завдань можлива на основі впровадження в освітній процес інноваційних технологій. Метод проектування до управління навчально-виховним процесом сьогодні є найбільш поширений у теорії та практиці освітньої діяльності. Проектування – найбільш продуктивний шлях, який передбачає усвідомлені, системні та радикальні зміни. Цей метод не відкидає досвід і традиції, а враховує кращі зразки й традиції, базується н глибокому науковому підґрунті, що відповідає сучасним вимогам спеціальної освіти. Завдяки методу проектів реалізується виховна взаємодія, яка є індивідуальною та колективною одночасно й забезпечується процес самореалізації кожної дитини з особливими по требами.

Метод проектів спрямовує педагогів на :

-ознайомлення з теорією й практикою виховної роботи, теоретичними та методичними основами проектування виховної моделі

-діагностику стану виховного процесу, аналіз умов розвитку кожної дитини з особливими освітніми потребами, визначення шляхів і способів її виховання;

-створення відповідних умов організації освітнього процесу щодо потреб, бажань, інтересів, можливостей, статі, творчих здібностей кожної дитини;

-удосконалення форм і методів підвищення професійної компетентності педагога;

-сприяння розвитку виховної системи освітнього закладу

Педагогічний аспект включає:

-мету й завдання виховання;

-зміст виховання особистості дитини з особливим освітніми потребами;

-методи, прийоми та засоби виховання особистості дитини з особливими освітніми потребами;

-форми організації виховного процесу;

-критерії вихованості особистості дитини з особливими освітніми потребами.

«Кожна людина має право на життя…Кожна має право захищати своє життя і здоров’я…»(Ст.27Конституції України). Звідси, основною вимогою до організації виховання дитини з особливими освітніми потребами є– забезпечити можливість бути навченою відстоювати своє право на життя та безпеку. Підготовка та захист проектів – це практичний шлях здобуття соціального досвіду, що допомагає дитині виробити навички самоконтролю, самооцінки, самопізнання, самореалізації, самовираження, саморозвитку, самовиховання тощо.

Отже, організація роботи із дітьми з особливими освітніми потребами є невід’ємним у загальному освітньо-виховному просторі і базується на особливостях забезпечення навчання, виховання та розвитку з метою забезпечення їх соціальної адаптації й відповідної самореалізації .


Література
1.Великий тлумачний словник сучасної української мови. \ Уклад і головн. ред. В. Т. Бусел.-К.; Ірпінь: ВТФ “Перун“, 2001.-1440с.

2.Виготский Л.С. Педагогическая психология \под.ред В.В.Давидова.-М.:Педагогика, 1991.- 480с.

3.Виготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т. Т.5 Основи дефектологии \под ред.Власовой Т.А..- М.:Педагогика, 1093.- 368с.

4.Виготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т.Т6.Научное наследство \под.ред. М.Г.Ярошевского.- М.:Педагогика, 1094.- 400с.

5.Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: Наук.-метод. Зб./ за ред.. Бондаря В.І., Луцько К.В. – К.Інститут дефектології АПН України, 2000.

6.ЕльконинД.Б.Избранние психологические труди \под.ред.В.В.Давидова, В.Л.Зинченко.- М.:Педагогика, 1989.-556с.-С.405- 475.

7.Український дефектологічний словник /За ред..акад..В.І.Бондаря.- К.:Милосердя України, 2001.- 212с

Наталія Кравчук, старший викладач кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти РОІППО

Роль позашкільної освіти у вихованні та навчанні дітей з особливими освітніми потребами.

У статті подано короткий аналіз проблеми залучення дітей та молоді з особливими освітніми потребами до позашкільної освіти; наведено актуальні моделі та приклади практичної реалізації задач.

Ключові слова: діти та молодь з особливими потребами, соціальна педагогіка, соціалізація, позашкільні навчальні заклади, оригамі.

У період перебудови соціального, політичного та економічного устроїв українського суспільства створилася нова соціально-психологічна ситуація перевірки "життєвартості" кожної людини як творця власної долі. Діти з особливими освітніми потребами опинилися перед особистісним вибором: „Як жити далі в нових соціально-економічних умовах?". Сучасні погляди науковців вказували на особливу актуальність означеної проблеми.

На сучасному етапі суспільного розвитку необхідно констатувати зміну ставлення громадськості до людей з особливими потребами, що зумовило зміну старої парадигми «повноцінна більшість — неповноцінна меншість» на нову — «єдине суспільство, що включає людей з різними потребами» [7, c. 201]. У такому контексті важливо акцентувати увагу на впровадженні інклюзивної моделі освіти в Україні, що зумовлює створення нормативної бази, дотримання відповідних організаційних та соціально-педагогічних умов щодо забезпечення рівних прав здобуття освіти дітьми з особливими потребами.

Вирішення задач щодо створення сприятливих соціокультурних, соціально-педагогічних умов для інтеграції дітей та молоді з особливими потребами є одним з актуальних аспектів соціально-педагогічної науки і практики.

У сучасних дослідженнях наголошується на значенні соціально-педагогічної діяльності, як такої, що здійснюється з метою оптимізації виховних можливостей соціальних інститутів, активного залучення дітей та молоді до соціально-виховного середовища (Ж. В. Петрочко) [6, с. 8].

У вирішенні зазначених задач беруть участь різні освітні ланки, зокрема позашкільна освіта, що завдяки власним специфічним характеристикам є не лише ефективним інститутом соціалізації дітей та молоді, який володіє суттєвим соціально-педагогічним потенціалом, але також однією з найбільш мобільних ланок у загальній системі освіти України. Відповідно позашкільні навчальні заклади реалізують актуальні, такі що відповідають сучасним соціально-освітнім тенденціям, напрями роботи з дітьми та молоддю, зокрема дітьми, що мають психофізичні порушення.

В Україні діє широка мережа позашкільних навчальних закладів різних типів та форм власності. За даними Міністерства освіти і науки України станом на 1 січня 2014 р. у системі освіти діяли 1496 державних та комунальних позашкільних навчальних закладів та 638 дитячо-юнацьких спортивних шкіл.

Ці заклади відвідують понад 1,5 млн дітей, що складає близько 37,5% від загальної кількості дітей шкільного віку. Значну увагу колективи позашкільних навчальних закладів надають роботі з дітьми соціально незахищених категорій; до навчально-виховної, організаційно-масової діяльності залучаються діти «групи ризику», діти та молодь з особливими потребами.

Сучасний стан освіти дітей з особливими потребами в Україні, теоретичні і технологічні основи реалізації інклюзивної моделі освіти представлено в українських та зарубіжних наукових працях із спеціальної педагогіки (В. В. Засенко, А. А. Колупаєвої, а також Л. І. Аксенової, Т. Г. Богданової, О. Л. Гончарової, М. М. Малофєєва, Н. М. Назарової та ін.), у яких наголошується на тому, що одним із пріоритетних напрямів державної політики у галузі освіти є сприяння у реалізації прав на рівний доступно якісної освіти, розвиток особистих інтелектуальних і професійних можливостей особам з особливостями психофізичного розвитку [5, с. 6].

Актуальність заявленого в назві аспекту зумовило мету статті — короткий аналіз сучасних моделей залучення дітей та молоді з особливими потребами до позашкільної освіти як суттєвого чинника їх соціалізації.

Насамперед, необхідно зазначити, що неформальна освіта деяких країн Західної Європи розвивається в рамках так званої «концепції піклування», за якої значна увага і фінансова допомога з боку національного і місцевого уряду, орієнтована на потреби молоді, спрямовується дітям і молодим людям з особливими потребами.

В Україні позашкільна освіта орієнтована на створення освітніх можливостей для морального, фізичного, культурного розвитку та соціального становлення усіх дітей («концепція розвитку» за Рене Кларийсом), ґрунтується на принципах:

– доступності позашкільної освіти громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;

– добровільності вибору типів позашкільних навчальних закладів, форм позашкільного навчання і видів діяльності;

– правового і соціального захисту учнів у їх прагненні до вільного, різнобічного розвитку особистості та ін. [3].

Законом України «Про позашкільну освіту» серед напрямів позашкільної освіти визначено соціально-реабілітаційний напрям, який забезпечує соціальне становлення та розвиток інтересів, здібностей, потреб у самореалізації учнів, підготовку їх до активної професійної та громадської діяльності, організацію їхнього змістовного дозвілля та відпочинку. У такому контексті можливо говорити про залучення дітей та молоді з особливими потребами, а також інші категорії дітей, які потребують соціальної реабілітації та соціально - педагогічної підтримки.

Створення сприятливих умов для здобуття додаткової освіти і соціалізації дітей та молоді з особливими потребами доцільно розглядати як один із актуальних напрямів реалізації соціально-педагогічного потенціалу позашкільних навчальних закладів; можливо визначити умовні моделі залучення дітей та молоді з особливими потребами до позашкільної освіти.

Перша модель.

Реалізація соціально-педагогічних задач у процесі освітньої діяльності гуртків (творчих об’єднань) соціально-реабілітаційного напряму позашкільної освіти (створення і реалізація в закладі відповідних навчальних програм, проектів тощо).

Такі програми повинні бути розраховані на учнів з інвалідністю, які потребують соціально-реабілітаційної допомоги; передбачено інтеграцію учнівської молоді з особливими потребами в звичайні гуртки позашкільного закладу, таким чином, в основу програми потрібно покласти принципи інклюзивного навчання.

Комплексна програма складається з окремих блоків навчальних програм, які можливо компанувати залежно від типу позашкільного закладу та його концепції, зокрема:

І. Оздоровчо-профілактичний блок: «Оздоровча гімнастика»; «Оздоровча хореографія»; «Танці на візках».

ІІ. Мистецький блок: «Малювання та ліплення»; «Художня вишивка»; «Оздоровлення музикою»; «Мистецькі бесіди»; «Чарівна скринька» (декоративноужиткове мистецтво); «Комп’ютерна графіка» (програмування для дітей з порушеннями інтелекту; порушеннями опорнорухового апарату (ДЦП); порушеннями зору), «Оригамі» ( для дітей з різноманітними особливими освітніми потребами).

ІІІ. Соціально-реабілітаційний блок: «Саморозвиток та взаємодопомога»; «Зроби сам» (профорієнтація); «Активна реабілітація інвалідів на візках».

Гуртківці можуть випробувати себе в різних видах діяльності та обрати для себе напрям, який їм найбільш цікавий [4].

Зупинимось детальніше на «Мистецькому блоку», а саме на заняттях з оригамі, адже він може використовуватись при роботі з дітьми з особливими освітніми потребами різних нозологій.

Зв'язок мистецтва і терапії, мистецтва та психології відомий давно і добре описаний в різній медичній та педагогічній літературі. Сьогодні багато уваги приділяється арттерапії, її методики застосовуються психологами, психотерапевтами та психіатрами. Різні види мистецтва надають неоціненну допомогу у діагностиці психічних відхилень у людини, в терапії різних форм захворювань, в психологічній реабілітації хворих.

Такий вид мистецтва, як оригамі існує вже більше п'ятнадцяти століть. Він добре вивчений художниками, педагогами і математиками. У всіх країнах світу оригамі займаються як діти, так і дорослі. Його викладають у дитячих садках, школах, позашкільних навчальних закладах.

Оригамі це не тільки спосіб проведення дозвілля, а й засіб вирішення багатьох педагогічних завдань, зокрема розвитку дрібної моторики. Удосконалюючи і координуючи рухи пальців, оригамі впливає на загальний інтелектуальний розвиток дитини. На думку Сухомлинського В.А., витоки творчих здібностей і обдарувань дітей на кінчиках їх пальців. Від пальців, умовно кажучи, йдуть найтонші струмочки, які забезпечують джерело творчої думки. Інакше кажучи: що більше майстерності у дитячій долоньці, тим розумніша дитина. Оригамі в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами є способом творчого розвитку. І цьому сприяють притаманні лише цьому виду мистецтва властиві.


Каталог: method kabinet -> biblioteka.php -> Наукові%20розробки
biblioteka.php -> Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Тезаурус методичного працівника
biblioteka.php -> Методист моніторинговий підхід до вивчення стану навчання І виховання у загальноосвітніх навчальних закладах
Наукові%20розробки -> Рівне 2011 «Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе»
Наукові%20розробки -> Вісник №16 кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти за 2015 рік у номері
Наукові%20розробки -> Вісник №5 кафедри корекційної освіти
Наукові%20розробки -> Завалевський Ю.І., доктор педагогічних наук
Наукові%20розробки -> Вісник №12 кафедри корекційної освіти 2013 рік у номері


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка