Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних І кримінальних справ (вссу)



Сторінка4/4
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.04 Mb.
1   2   3   4

16. Статтею 138 КЗпП передбачено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

За загальним правилом у трудових правовідносинах вина працівника в заподіянні шкоди доводиться роботодавцем. Вимагаючи відшкодування шкоди, роботодавець повинен довести, що в діях працівника були ознаки трудового правопорушення, а також, що вказане правопорушення спричинило заподіяння шкоди та причинний зв’язок між ними. Виключенням є випадки, коли відшкодування матеріальної шкоди покладається на матеріально-відповідальних осіб або працівників, які отримали цінності за разовими дорученнями чи документами. Вони вважаються винними до тих пір, поки не доведуть протилежне. Це виключення обумовлене тим, що матеріально відповідальні працівники володіють широкими можливостями щодо прийняття, збереження та видачі майна, беруть на себе зобов’язання забезпечувати його належну схоронність. Там, де виявляються факти недостачі матеріальних цінностей, вважається, що подібні результати є наслідком упущень в роботі матеріально-відповідальних осіб.



В окремих випадках, порушуючи вимоги статті 138 КЗпП, суди перекладали тягар доказування відсутності вини працівника у заподіянні шкоди на самого працівника.

Так, рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 10 лютого 2015 року скасовано рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2014 року, яким задоволено позов Хмельницького комунального підприємства «Спецкомунтранс» до Ч.А.С. про відшкодування матеріальної шкоди, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач і його представник не надали суду доказів, що спростовують заподіяння матеріальної шкоди підприємству, вина відповідача у привласненні матеріальних цінностей встановлена.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що згідно з чинним трудовим законодавством обов’язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну при виконанні трудових обов’язків за наявності: порушення працівником трудових обов’язків, наявності прямої дійсної шкоди, причинного зв’язку між порушенням і шкодою та вини працівника. Позивач не надав доказів того, якими неправомірними діями відповідача заподіяно матеріальну шкоду і наявності його вини у заподіянні шкоди (провадження № 2/686/6469/14).

Певну складність для суддів у цій категорії справ викликало правильне визначення кола належних доказів.

Для правильного визначення кола належних доказів суди мають враховували роз’яснення, наведені в пункті 23 постанови Пленуму ВСУ № 14, згідно з якими у справах про відшкодування шкоди суддя незалежно від обставин справи має, зокрема, вирішити питання про подання сторонами або про витребування:

даних бухгалтерського обліку й інших документів про наявність і розмір прямої дійсної шкоди – матеріалів інвентаризації, актів ревізії та облікових документів, актів й інших документів про недостачу, зіпсування, втрату, знищення майна, висновку бюро товарних експертиз, довідок й інших документів про вартість майна, розмір зайвих грошових виплат, а також сум, витрачених на придбання, відновлення майна, задоволення претензій третіх осіб тощо. Якщо для з’ясування питання про розмір шкоди, обставин її заподіяння є потреба провести бухгалтерську чи іншу експертизу – призначити її з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі;

доказів про винне порушення працівником обов’язків за трудовим договором і наявність причинного зв’язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила, час її виявлення, пояснень працівника, актів і доповідних записок службових осіб, матеріалів службових перевірок, вироку суду чи постанови органу розслідування, наказу за результатами перевірки даного випадку, висновків компетентних органів або експертизи про допущені порушення і причини шкоди, документів про коло трудових обов’язків працівника;

інших доказів, які мають значення для визначення виду матеріальної відповідальності і розміру сум, що підлягають стягненню, – договору про повну індивідуальну чи колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, довіреності чи іншого разового документа на одержання працівником під звіт матеріальних цінностей, даних про заподіяння працівником шкоди у нетверезому стані, розрахунків розподілу шкоди між членами бригади, довідок про тарифну ставку працівника при бригадній матеріальній відповідальності або його заробіток за два календарні місяці, які передували заявленню вимог про відшкодування шкоди, в інших випадках, про склад його сім’ї, наявність у працівника цінного майна (будинку, автомобіля тощо), підсобного господарства, інших доходів; дані про умови праці і зберігання матеріальних цінностей, доповідні записки працівника з цих питань.

Разом з тим слід зазначити, що подання таких доказів, їх дослідження та оцінка повинні здійснюватися відповідно до вимог ЦПК, зокрема положень частини четвертої статті 10, статті 11.

При цьому слід мати на увазі, що з питань, для яких передбачено обов’язкове документальне оформлення (наприклад, укладення договору про повну матеріальну відповідальність), показання свідків не можуть братися до уваги.

Також судам слід пам’ятати, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 59 ЦПК).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів в їх сукупності (частини перша, друга, третя статті 212 ЦПК).



Нерідко судами взагалі не перевірялась наявність між роботодавцем та працівником трудових відносин.

Так, ухвалою ВССУ від 02 жовтня 2013 року касаційну скаргу Т.Т.Т. на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 08 квітня 2013 року у справі за позовом Т.Т.Т. до Ч.Ч.Ч., третя особа – П.П.П., про відшкодування майнової та моральної шкоди, задоволено частково. Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 08 квітня 2013 року в частині задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався частиною другою статті 130, частиною першою статті 132 КЗпП та виходив із того, що з відповідача підлягає стягненню майнова шкода лише в межах його середнього місячного заробітку, а оскільки з пояснень свідків убачається, що Ч.Ч.Ч. пропрацював у позивача два тижні й заробітна плата йому на момент дорожньо-транспортної події не нараховувалась та не виплачувалась, суд стягнув із відповідача майнову шкоду в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України від 22 грудня 2011 року № 4282-VI «Про державний бюджет на 2012 рік» на момент дорожньо-транспортної події.

ВССУ не погодився із такими висновками судів, оскільки до них суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ВССУ встановлено, що згідно з договором від 13 грудня 2011 року Т.Т.Т. орендував у Ш.Ш.Ш. належний їй вантажний автомобіль DAF-XF95.380, 2001 року випуску. 07 грудня 2012 року, керуючи автомобілем DAF-XF95.380, Ч.Ч.Ч. не впорався з керуванням, внаслідок чого автомобіль з'їхав з дороги та перевернувся. Відповідно до звіту про оцінку майна від 24 січня 2013 року № 43 вартість завданих автомобілю збитків склала 145 357 грн.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах (ч. 3 ст. 1187 ЦК).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте матеріали справи не містять доказів того, що відповідач керував автомобілем на відповідній правовій підставі чи в силу трудових відносин.

Встановлення судами наявності трудових відносин на підставі пояснень свідків та третьої особи, носить характер припущення, що заборонено в силу частини четвертої статті 60 ЦПК.

Таким чином, суди не перевірили факту наявності між володільцем та особою, яка управляла джерелом підвищеної небезпеки, трудових відносин, який має бути підтверджений належними доказами (первинними документами, довідкою Фонду соціального страхування на випадок безробіття, довідкою органу Державної податкової служби України тощо) (справа № 6-20666св13).

Судами для підтвердження розміру заподіяної працівником шкоди та вини працівника в основному бралися до уваги судові рішення та дані бухгалтерського обліку.

У абзаці 1 пункті 7 постанови Пленуму ВСУ від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов’язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК. На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також зазначати докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи.

Часто суди допускали помилки, беручи до уваги лише дані бухгалтерського обліку, які не завжди доводили, що шкода заподіяна саме з вини працівника і не оцінювали їх у сукупності з іншими доказами.



Так, рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 21 травня 2013 року задоволено позов ТОВ «П’ятидні» до Г.В.Г. про відшкодування шкоди.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову з підстав порушення судом вимог статті 135-3 КЗпП та у зв’язку з недоведеністю позовних вимог. Судом першої інстанції не було взято до уваги ту обставину, що дані бухгалтерського обліку не містили відомостей про марку пального, нестача якого виявлена, а також у матеріалах справи відсутні матеріали інвентаризації, акти ревізії, облікові документи (справа № 163/702/13-ц).

У справах, які надійшли на узагальнення як письмові докази, судами часто приймалися незасвідчені копії (ксерокопії) документів.

Відповідно до статті 64 ЦПК письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.



Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (стаття 138 ЦПК).

Голова Б. Гулько


Секретар пленуму Д. Луспеник


1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка