Вінницький обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників



Скачати 263.88 Kb.
Дата конвертації14.04.2016
Розмір263.88 Kb.
#7636


Вінницький обласний інститут післядипломної освіти

педагогічних працівників



Виховна робота щодо запобігання правопорушенням серед неповнолітніх ускладнюється тим, що в педагогічній літературі відсутня єдина загальноприйнята типологія школярів-правопорушників. В методичних рекомендаціях представлені форми і методи індивідуально-виховної роботи з педагогічно занедбаними дітьми.




  • Науково – методична серія Вінницького ОІПОПП

  • Видається з січня 2008 року

  • Призначений для науково-педагогічних, мето­дичних працівників, керівників закладів освіти області

Засновники

  • Вінницький обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників

Головний редактор

    • Дровозюк Степан Івановичректор інституту, доктор історичних наук, професор тел. (0432) 67-08-85

Редактори

  • Василенко Надія Володимирівна -

заступник директора з наукової роботи (тел. 67-08-87)

  • Іваниця Галина Афанасіївна - заступник директора з навчально-методичної роботи (тел 67-0 1-96)

Редакційна колегія

    • Завідувачі кафедрами, відділами, кабінетами, викладачі, методисти Вінницького обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників.





Наші координати

        • 21100. м. Вінниця,

вул. Грушевського, 13

  • тел. / факс: (0432) 67-08-85

е-mail: bil@mail.vinnica.ua

http//www.edu.vn.ua/ipo


  • НА ДОПОМОГУ МЕТОДИСТУ: Науково-методична серія. Випуск №4 . робота вчителя з педагогічно занедбаними учнями. Методичні рекомендації /упорядник Г.А. Іваниця / Вінниця.: ВОІПОПП, Відділ інформаційних технологій, 2008 – с. 22

  • Підписано до друку 10.09. 2008

  • Вінницький ОІПОПП, 2008



Методичні рекомендації
Упорядник Г.А. Іваниця
З М І С Т

  1. Правовиховна робота вчителів: сутність, стан, проблеми, шляхи вирішення…………….………....3




  1. Які ж характерні особливості школярів-правопорушників….5




  1. Типологія учнів-правопорушників та методика її визначення………………………6




  1. Організація системи роботи з перевиховання учнів-правопорушників …….….…. 14




  1. Рекомендаційний список література ……………….………. 20





РОБОТА ВЧИТЕЛЯ З ПЕДАГОГІЧНО ЗАНЕДБАНИМИ УЧНЯМИ

  1. Правовиховна робота вчителів:

сутність, стан, проблеми, шляхи вирішення

Криміногенна ситуація, що склалася в Україні, перетворилася у найбільш небезпечне соціальне лихо. Щорічно злочинність не­повнолітніх зростає. Головні причини правопорушень — нагромад­ження проблем у соціально-економічній, духовній та правоохорон­ній сферах. Функціонуюча в нашій країні система профілактичної роботи з неповнолітніми є малоефективною, організаційно вона роз'єднана, попереджувальні функції загальноосвітньої школи не погоджені з іншими суб'єктами цієї діяльності, наявні міжвідомчі перепони. Як доводить досвід, з шістдесяти державних органів та громадських організацій, які повинні брати участь у профілактич­ній роботі, фактично працюють п'ять-шість.

Питання профілактики правопорушень вирішуються вузьким колом людей без широкого залучення фахівців і представників громадськості. Відсутні фахівці, які мають достатню педагогічну та психологічну підготовку для роботи в цьому напрямі. Резуль­тати опитування показали, що лише кожен четвертий вчитель володіє формами та методами профілактичної роботи, 70% моло­дих вчителів — випускників педвузів вважають себе недостатньо підготовленими до виховної та профілактичної роботи зі школя­рами.

Спостереження та спеціальні дослідження засвідчують, що на зростання кількості негативних явищ в учнівському середовищі впливає також відсутність у школі системи виховної та профілак­тичної роботи, її зв'язків з діяльністю правоохоронних органів, особливо інспекції в справах неповнолітніх.

Всебічний аналіз проблеми дозволяє стверджувати, що пере­будова у всіх сферах нашого суспільства створює необхідні пере­думови для попередження правопорушень. Реалізація цих переду­мов не відбувається автоматично, вона потребує систематичної, цілеспрямованої й організованої роботи, вимагає якісно нового підходу до підготовки майбутніх учителів.

З метою поліпшення підготовки вчителів до вихов­ної та профілактичної роботи з педагогічно занедбаними учнями Вінницький обласний інститут післядипломної освіти педа­гогічних працівників пропонує:



  • на курсах підвищення кваліфікації педагогічних та керівних кадрів ввести спе­ціальний курс «Методика роботи вчителя з педагогічно занедбаними учнями»;

  • в міжкурсовий період організувати на базі районних (міських) методичних кабінетів науково-практичні семінари «Методика роботи вчителя з педагогічно занедбаними учнями»; та вивчити кращий досвід організації роботи з проблеми;

  • з метою створення умов для реалізації творчих ініціатив педагогів організувати: ІТР – індивідуальна творча робота, з метою вивчення питання. ЗВРД - звіт з використанням різних джерел, з метою дослідження актуального питання. ДТГ – динамічна творча групи, з метою проведення досліджень, збір інформації та її обробка, аналіз результатів.

«Методика роботи вчителя з педагогічно занедбаними учнями» - багатофункціональний спецкурс, він поєднує психодіагностику та педагогічну корекцію. Досвід показав своє­часність і корисність такої підготовки учителів на курсах підвищення кваліфікації та в між курсовий період.

Практика засвідчує, що занепад моралі значної частини насе­лення створив сприятливі умови для поглиблення антисоціальних явищ. Тому в сучасних умовах розвитку суспільства дедалі біль­шої актуальності набувають питання поліпшення морального ви­ховання учнів, утвердження загальнолюдських цінностей.

Особливою є проблема педагогічного впливу на учнів з різни­ми відхиленнями в моральному розвитку. У роботі з такими під­літками необхідний диференційований підхід. Його ефективність залежить безпосередньо від врахування вчителями та класними керівниками найважливіших типологічних особливостей, власти­вих цій категорії дітей.

Як доводять практика і наукові дослідження, саме ці типоло­гічні особливості разом з відповідними зовнішніми факторами призводять до правопорушень.



  1. Які ж характерні особливості школярів-правопорушників

Щоб відповісти на це запитання, зіставимо поняття «учень-правопорушник» з поняттям «педагогічно занедбаний» і «важковиховуваний». На думку психологів, термін «педагогічно занед­баний» характеризує історію виховання підлітка, а «важковиховуваний» — свідчить про результати виховання. Педагогічно занед­бана дитина рано чи пізно стає «важкою». Якщо своєчасно не вжити заходів, то вона може потрапити до категорії правопоруш­ників. Отже, педагогічна занедбаність і важковиховуваність мо­жуть стати передумовою і початком шляху до правопорушення. Підлітка-правопорушника відрізняє від педагогічно занедба­них те, що він майже систематично порушує суспільні норми по­ведінки, передбачені законодавством.

Правопорушника слід розглядати як особливу психолого-педагогічну категорію підлітка, виховання якого супроводжується значними труднощами для педагогів, інспекторів інспекції у спра­вах неповнолітніх, батьків і громадськості, його перевиховання передбачає не тільки усунення негативних якостей, а й формуван­ня позитивних рис особистості. Однак сьогодні організація про­цесу перевиховання становить певні труднощі для класного керів­ника як складністю внутрішнього світу учнів-правопорушників, так і слабкою теоретичною та практичною підготовкою до такого виду роботи.

Самі того не помічаючи, вихователі і класні керівники часто підходять до процесу перевиховання учнів-правопорушників з та­ких самих позицій, як і до виховання звичайних учнів.

Гострота криміногенної обстановки вимагає запровадження комплексних заходів з боку школи, які мали б забезпечити умови перевиховання учнів-правопорушників. Пріоритетну увагу за цих умов слід надавати питанням правовиховної роботи та системі педагогічної профілактики правопорушень.

Педагогічна профілактика є проміжною ланкою між загально-виховними заходами, адресованими всім юнакам і дівчатам, і кримінально-правовими, які застосовують до тих, хто вже вчинив злочин. Таким чином, педагогічною профілактикою мають охоп­люватися неповнолітні, поведінка яких відхиляється від норми, але ще не переросла в злочин. Отже, завдання педагогічної про­філактики можна сформулювати так: покласти край деформації особи неповнолітнього, який, судячи з його поведінки, може перейти на шлях вчинення злочинів; усунути окремі негативні риси характеру підлітка і блокувати вплив на нього криміногенних факторів мікросередовища ще до їх прояву у вчиненому ним зло­чині. Реалізація цих завдань буде вагомим внеском у забезпечен­ня виконання вимог Державної програми боротьби із злочин­ністю.


  1. Типологія учнів-правопорушників та методика її визначення

Виховна робота щодо запобігання правопорушенням серед неповнолітніх ускладнюється тим, що в педагогічній літературі відсутня єдина загальноприйнята типологія школярів-правопорушників. Це негативно позначається на виборі форм і методів інди­відуально-виховної роботи з ними, на виробленні єдиної думки щодо постановки їх на внутрішкільний облік, призводить до ство­рення поверхового уявлення про цей контингент учнів.

У працях учених-педагогів, психологів та юристів різних часів здійснювалися спроби вироблення критеріїв встановлення типів неповнолітніх правопорушників.

Психолог Г. Г. Бочкарьова, наприклад, ділить правопорушни­ків на окремі типи, залежно від їх суб'єктивного ставлення до здійснюваного правопорушення, на «безконфліктних» і «циніків». Кожний з цих типів рідко проявляється в «чистому вигляді», проте педагог, встановивши домінуюче ставлення підлітка до своєї по­ведінки, дістає можливість здійснювати більш доцільний психо­логічний вплив, добиватися виховного ефекту шляхом перебудови системи установок, ціннісних орієнтацій Див.: Бочкарева Г. Г. Психология подростков-правонарушителей // Сов. юстиция.— 1967.— № 22.—С. 23.

Психолог А. Я. Колодна визначає три групи неповнолітніх правопорушників: психічно і фізично здорові, що потрапили під вплив негативного мікросередовища внаслідок безконтрольності з боку батьків; з відхиленнями у нервовій системі, легко збуджувані, такі, що швидко піддаються негативним впливам; підлітки з про­міжними симптомами, які не є нервово хворими, але водночас їх не можна вважати і повністю здоровими. Колодная А. Я. Некоторне психофизиологические особенности личности несовєршеннолетнего правонарушителя // Психологичєское изучение трудновоспитуемых школьников и несовершеннолетних правонарушителей.— М., 1973.—С. 37—39.

На основі аналізу спрямованості особистості доктор юридич­них наук Г. М. Миньковський виділив чотири групи неповнолітніх правопорушників, для яких негативний вчинок є: випадковим, що суперечить загальній спрямованості особистості; можливим у ре­зультаті нестійкої спрямованості; результатом загальної негатив­ної орієнтації особистості (системи асоціальних оцінок і став­лень). Див.: Миньковский Г. М. К вопросу о типологии несовершеннолетних пра­вонарушителей // Четвертий сьезд общества психологов СССР. Проблемы судебной психологии.— М., 1971.— С. 31.

Запропонована згаданими авторами градація неповнолітніх правопорушників заслуговує на увагу, проте в їх дослідженнях немає комплексного підходу до визначення типології учня-право-порушника, а це ускладнює здійснення диференційованого підходу в процесі їх перевиховання.

В основу нашої типізації покладено вивчення комплексу ознак, які відображають: особливості середовища, в якому формувалася особа правопорушника, а також його духовного світу (відхилення у сфері потреб, інтересів, звичок); моральне обличчя; ставлення до провідної діяльності; статус у класному колективі; статус у групі з протиправною спрямованістю; взаємозв'язок «внутрішньої готовності» і зовнішніх можливостей при виборі протиправної по­ведінки; ставлення до вчиненого правопорушення.

Типи правопорушників визначені нами на основі методики, яка включає вивчення особи неповнолітнього, його сім'ї та оточення. Див.: Психологичєское изучение грудновоспитуемых школьников и не­совершеннолетних правонарушителей.— М., 1973.— С. 37—39; Зюбин Л. М. Учебно-воспитательная работа с трудновоспитуемнми учащимися: Методические рекомендации.— К., 1981; Учителю о работе с трудними подростками


(методические рекомендации) / Сост. В. Н. Глазнрива.— Запорожье, 1983.

Ще К. Д. Ушинський підкреслював: «Вихователь повинен нама­гатись пізнати людину, яка вона є насправді, з усіма її слабостями та всією її величчю, з усіма її буденними дрібними вадами і усіма її великими духовними вимогами. Вихователь повинен зна­ти людину в сім'ї, в суспільстві, серед людей та на самоті зі своєю совістю, в кожному періоді... у всіх становищах... Він повинен знати спонукальні причини найбрудніших та найвищих думок, історію розвитку будь-якої пристрасті та всякого характеру» Ушинский К- Д. Избр. соч.—М, 1978,—Т. 2.—С. 35—36. 184

Вивчаючи комплекс особистості неповнолітнього, слід зверта­ти увагу на співвідношення тих властивостей і якостей, від яких залежить поведінка учня, його успішність, можливість виховання. На цій основі можливо виділити чотири типи школярів-правопорушників, назва кожного з яких залежить від спрямованості осо­бистості.

До першого типу — конфліктно-ситуативного з переважаючою позитивною спрямованістю — належать неповнолітні, формування особи яких проходило у позитивному середовищі. У таких підліт­ків переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, проте поряд з ними є незначні неприродні матеріальні потреби. У них спостерігаються здебільшого соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до без­цільного проведення часу майже не виражені. Для цього типу правопорушників характерними є попередня морально-позитивна поведінка, середня якість діяльності мислення й самоорганізації, сумлінне ставлення до навчання, відносно висока працездатність. Вони — члени колективу класу. Потрапляючи до групи правопо­рушників, тримаються незалежно, з ними часто не рахуються, проте відіграють роль виконавців.

Такі неповнолітні правопорушення вчинили вперше, випадково, всупереч загальній спрямованості своєї особистості. Це стало мож­ливим переважно внаслідок ситуації. У виборі варіанта поведінки велику роль відіграли легковажність, неправильна оцінка діянь та їх наслідків, поєднана із самовпевненістю.

Вчинене викликає у неповнолітнього негативне ставлення до правопорушення і навіть осудження. Підлітки, які належать до першого типу, розкаюються у вчиненому.

До цієї групи належать і неповнолітні, які вчинили правопорушення в результаті сильного душевного хвилювання і стресового стану. Проте навіть якщо правопорушення має пооди­нокий характер і є випадковим у процесі формування особистості, воно завжди виступає як ознака, що засвідчує недоліки мораль­ного і емоційно-вольового виховання індивіда.



До другого типу — неврівноважено-ситуативного з незначною негативною спрямованістю — віднесено учнів, особа яких форму­валася у середовищі з невеликими відхиленнями. У них найбіль­ше розвинені елементарні матеріальні потреби. Вони віддають перевагу особистим інтересам перед колективними, але правомір­ні можливості їх реалізації обмежені.

У правопорушників цього типу, як правило, спостерігаються звички до догідливості, безцільного проведення часу, бродяжницт­ва. Моральні ж елементи їх свідомості досить невиразні. Це учні з відносно середнім рівнем мислення і самоорганізації, слабким інтересом до навчання, середньою працездатністю. Вони безвіль­ні, грубі, егоїстичні, підозрілі, переживають постійну образу, ізольовані в шкільному колективі, у класі їх нерідко принижують. Нестійкість поведінки і безвілля приводять таких неповнолітніх до групи з негативною спрямованістю, де вони виступають у ролі виконавців. Для учнів цього типу вчинення правопорушень пояс­нюється нестійкістю їх спрямованості, але воно є ситуативним з точки зору приводу і обставин їх здійснення. Вони також вперше вчиняли правопорушення, хоча окремі з них вже припускалися протиправних проступків під впливом конфліктної чи іншої нес­приятливої раптової життєвої ситуації, займалися бродяжницт­вом, вживали спиртні напої, доставлялися в органи міліції.

Поведінка таких учнів залежить від мікросередовища, яке віді­грає не останню роль у вчиненні ними правопорушень, або вик­ликається престижними, пристосовницькими щодо мікрогрупи мо­тивами, прагненням до «гострих почуттів». У боротьбі мотивів їхні безпосередні потреби виявляються сильнішими, ніж моральні почуття і наміри, і моральні мотиви реалізуються вже тільки у вигляді жалю з приводу вчиненого. Як правило, в них виникає почуття страху перед несприятливими наслідками непокори, на­магання уникнути покарання. Після вчиненого правопорушення у підлітків виникає часткове розкаяння, хоч і не завжди глибоке, оскільки вони виправдовують мотиви своїх негативних дій і вчинків.

Третій тип — нестійкий з переважаючою негативною спрямо­ваністю — становлять неповнолітні, які формувалися у несприят­ливому, суперечливому середовищі. У них досить стійкі примітив­ні потреби. Вони схильні до вживання спиртних напоїв, паління. Спостерігається розрив між особистими інтересами і громадським обов'язком. Правомірні можливості задоволення інтересів об­межені.

Учні цього типу прагнуть до самостійності. Вони агресивні, часто влаштовують бійки, наслідують негативні звички дорослих. Моральні установки деформовані, тверді переконання і глибокі почуття відсутні. Їм притаманні відносно низький рівень мислення і самооргані­зації, формальне, безпечне ставлення до навчання, низька праце­здатність. Практично вони ізольовані від позитивного впливу ко­лективу, характеризуються конфліктністю стосунків з ним. Вмі­ють легко пристосовуватись до умов, не змінюючи при цьому своїх установок і ціннісних орієнтацій. Рідко виступають як лідери, але часто є ініціаторами вчинення правопорушень. У групі з протиправною спрямованістю вони додержуються принципу «Постою сам за себе». Це — опора лідерів групи. Вчинювані ними право­порушення є наслідком переважаючої негативної спрямованості, моральної деформації. Такі неповнолітні перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх. Вони виправдовують свою та чужу протиправну поведінку.

Представники цього типу не досягли рівня загальної негатив­ної спрямованості, але їх колишня поведінка характеризується неодноразово вчинюваними проступками, аморальними проявами, несумлінним виконанням вимог суспільно корисних соціальних ролей. їхня поведінка обговорюється комісіями у справах непов­нолітніх.

У таких учнів відмічається слабовільність, внаслідок чого вони неспроможні протистояти негативним впливам і нерідко вчиняють правопорушення під впливом більш «досвідченого» й активного учасника групи чи дорослого організатора або підмовника. Іноді самі виявляють дезорганізаційні тенденції, схильні до швидкої реалізації миттєвих потягів, відзначаються імпульсивністю дій. Ці особи вчиняють правопорушення не в результаті його підго­товки, а ситуативно: місце, час, характер, наслідки вчинюваного ними правопорушення багато в чому залежать від нестійкості особистості та конкретної ситуації.

Їхня поведінка характеризується нестійкістю, вони емоційно байдужі, черстві, грубі до близьких їм людей, мають схильність до ризику і створення конфліктної ситуації, розгальмовані, его­їстичні й марнословні, характеризуються надмірною претензій­ністю. Найчастіше це єдина в сім'ї дитина. В одних ситуаціях у них спостерігається підвищене прагнення до самостійності, нетерпи­мість до опіки, в інших же вони виявляють вражаючу безпоміч­ність, страх і тривогу.

Серед них є й такі, для яких характерна спрямованість до спілкування. Ця потреба виявляється у прагненні вільний час проводити серед однолітків. Саме з числа цих неповнолітніх створюються дворові й вуличні групи, які мають різні тенденції розвитку залежно від характеру цінностей, які лежать в основі взаємин підлітків.

Протиправна поведінка у представників цього типу може не відповідати їх планам, бути, з їх точки зору, ексцесом, «прикрим непорозумінням». У таких неповнолітніх правопорушників відхи­лення від норми поведінки зумовлюються нестійкістю останньої і, як правило, залежать від ситуації, від впливу колективу школи, педагогів, батьків, неформальної групи.

Іноді в них з'являється бажання виправити свою поведінку. Вони недооцінюють невідворотність покарання, що полегшує прий­няття рішення про вчинення правопорушення.



До четвертого типу правопорушників стійкого з негативною спрямованістю — належать учні, особа яких формувалася в до­сить несприятливому середовищі, життя яких проходило в атмо­сфері внутрішньосімейних конфліктів і безладдя, в оточенні бать­ків і дорослих, які систематично вживають спиртні напої, не мають необхідного мінімуму знань і навичок виховання дітей, використо­вують антипедагогічні методи і прийоми виховання, не контро­люють поведінку підлітка. Це неповнолітні із складною амораль­ною системою поглядів, інтересів і потреб притягалися до відпо­відальності, перебувають на обліку в інспекції у справах непов­нолітніх.

Для неповнолітніх цього типу характерні примітивні й низькі потреби. У них відсутні колективні інтереси, а особисті не відпо­відають правомірним можливостям їх задоволення. У більшості випадків простежуються звички до безцільного проведення часу, азартних ігор, споживацького способу життя, «вуличного» фольк­лору.

У таких підлітків яскраво виражена деформація моральних устоїв, як правило, послаблено почуття сорому, спостерігаються грубість, жадібність, невитриманість у поведінці, а іноді й жорсто­кість. Визначальними для них є байдужість до переживань інших осіб, неприязнь до позитивного середовища; перекручені уявлен­ня про сміливість, товариськість, агресивність, егоїзм; протиправ­ні вчинки позначені нестійкістю, зневажанням наслідків, низькою мотивацією.

Це учні з низькою якістю навчання і самоорганізації, низькою працездатністю (другорічники), які втратили інтерес до навчан­ня. Вони ізольовані від колективу школи, протиставляють себе йому, намагаються вплинути на останній відповідно до своїх цін­нісних орієнтацій.

Підліткам з негативною орієнтацією притаманна відносно уста­лена система негативних оцінок і відносин, які зумовлюють анти­громадську поведінку. Найчастіше це лідери протиправної групи, навколо яких групуються інші її члени. Як правило, для вчинен­ня правопорушення вони не просто використовують ситуацію, а іноді й активно її створюють, наполегливо переборюючи труд­нощі і перешкоди на шляху реалізації протиправної поведінки.

Правопорушення в неповнолітніх цього типу є наслідком за­гальної негативної спрямованості, яка не досягла, проте, рівня злочинної установки особистості. Протиправні вчинки в них зна­ходять підтримку в аморальних переконаннях. Вони бравують вчиненими правопорушеннями.

Практика свідчить, що «чисті» типи зустрічаються дуже рід­ко, здебільшого особі різною мірою притаманні характеристики кількох з них, їх зіставлення дозволяє зробити висновок про те, до якого типу можна віднести неповнолітнього правопорушника.

Безумовно, між визначеними типами немає чітко окреслених меж, поділ має дещо умовний характер. Склад кожного типу рухливий, залежить від ефективності запобіжно-виховної роботи в школі і поза нею. Однак такий поділ дає змогу скласти уявлен­ня про ступінь розвитку негативних якостей, особливості соціаль­ного середовища, прогнозувати умови, за яких можна чекати скоєння правопорушення тим чи іншим учнем. Це допомагає вчи­телю, вихователю чи інспектору у справах неповнолітніх своєчас­но організувати виховну роботу по запобіганню протиправної по­ведінки з боку неповнолітнього.



  1. Організація системи роботи з перевиховання

учнів-правопорушників

Як показує досвід роботи, під час проведення профілактичних заходів доводиться впливати, не на одну рису особистості, а на різ­ні її типологічні особливості. Педагогічна майстерність вихователя в попередженні правопорушень та перевихованні підлітка грун­тується на своєчасній корекції програми виховної роботи, вису­ванні та вирішенні нових завдань, зміні методики виховного впливу.

Простежимо систему виховально-профілактичної роботи на конкретному прикладі.

В одну з шкіл для подальшого навчання у восьмому класі був прийнятий Олег С. З перших днів навчання учень став проявляти відхилення від норм поведінки, у нього не складалися стосунки з вчителями та однолітками. Після попереднього вивчення особис­тості Олега та умов його виховання в сім'ї, класний керівник проаналізував всі джерела поведінки та з метою попередження правопорушень вирішив організувати з ним систему виховної та профілактичної роботи у напряму оздоровлення соціального середо-' вища, поліпшення взаємин правопорушника з колективом класу.

Щоб найефективніше використовувати засоби та методи вихо­вання і перевиховання, була розроблена програма індивідуаль­ного перевиховання підлітка, яка включала такі основні напрями діяльності: вивчення особистості в колективі як передумову її перевиховання; здійснення заходів по перевихованню особистості в умовах класного колективу; формування розумних потреб та інтересу до навчання і праці; корекція ціннісних орієнтацій, мо­ральних установок; виправлення відхилень в емоційно-вольовій сфері, корекція комунікативних зв'язків; педагогічне керівництво самовихованням; робота з батьками; оздоровлення мікросередови-ща учня; тісний зв'язок з комісією та інспекцією у справах не­повнолітніх; коригування процесу перевиховання школяра-право-порушника.

З метою реалізації програми проводились різні заходи вихов­ного впливу. По-перше, для зняття зовнішніх причин інтенсивно­го формування позитивних та гальмування негативних якостей, сторін особистості вихованця. По-друге, для попередження недо­ліків в розвитку учня, корекція поведінки, діяльності та стосунків з оточуючими.

У щоденнику педагогічних спостережень класним керівником відображались дані, одержані при вивченні школяра-правопорушника, намічались шляхи і методи індивідуального впливу на нього, а також зміни, що відбувались після проведення з ним виховної роботи.

У ході виховної роботи характеристика правопорушника пос­тупово змінювалась. Ці зміни легко простежувались за запропо­нованою формою. З неї видно також, які методи і засоби впливу для даного типу учнів найбільш ефективні.

Індивідуальні бесіди класного керівника та обговорення пове­дінки Олега С. на класних зборах не мали бажаних наслідків, тому було вирішено запросити до школи старшого брата, якого він дуже поважав. Поява брата в класі, відверті вислови товари­шів зробили свою справу. Олег поступово змінив свою поведінку на краще. Подальша виховна робота була спрямована на зняття психологічного дискомфорту, формування адекватної самооцінки, розвиток пізнавальної та морально-естетичної культури, розвиток комунікативних навичок, формування навичок самопізнання та самовиховання,

Егоїзм і грубість Олега по відношенню до товаришів долались шляхом розвитку його інтересу до колекціонування монет. Щоб мати монети, обмінюватись ними, Олегу необхідно було спілкува­тись з іншими учнями, налагоджувати з ними добрі стосунки.

Відмітивши позитивні зрушення в поведінці Олега, класний керівник допоміг йому зайнятись самовихованням, ознайомив його з прийомами самовиховання, самоаналізу та самоконтролю, навчив вести щоденник самовиховання. Вони разом закріплювали наслідки роботи по самовихованню, коригували цю роботу. Вихователь допомагав підлітку долати труднощі, заохочував його ро­боту над собою. Внаслідок систематичної виховної роботи Олег в дев'ятому класі змінився на краще. Він вже не порушував дис­ципліну і порядок в школі та поза нею.

Методи перевиховання правопорушника використовувались ра­зом із загальними методами виховної роботи і в певній системі. Всі методи виховання об'єднують у дві великі групи.

Загальні методи виховної роботи:

Перша гру­па — це методи організації роботи по попередженню педагогічної занедбаності. До цієї групи відносять такі методи: облік та аналіз інформації, планування, координацію дій.

Друга група методів — це методи по здійсненню профілактичної роботи: бесіда, розпо­відь, лекція, приклад, пошуковий метод, вправ, громадська думка, створення виховної ситуації, методи стимулювання (змагання, заохочення, покарання).

Під час проведення профілактичної роботи виникає необхід­ність у підсиленні загальних методів виховної роботи групою ме­тодів з перевиховання. В практиці склалося чотири групи методів з перевиховання неповнолітніх правопорушників.

Група ме­тодів з перевиховання:

Перша з них — методи руйнування негативного типу характеру (метод «вибуху», «реконструкції» характеру).

Друга група — методи перебудови мотиваційної сфери і самосвідомості (метод переосмислення своїх позитивних якостей та недоліків, переорієнтація самосвідомості, переконання, прогнозування наслідків протиправої поведінки).

Третя група — методи перебудови життєвого досвіду (перенав­чання, переключення, регламентація способу життя).

Четверта група — методи попередження негативного та стимуляція право­мірної поведінки (заохочення, покарання, перспектива, змагання).

Методи виховної роботи використовуються в єдності та в ком­плексі. До правопорушників 1—2-го типів застосовують метод «реконструкції» характеру, який пов'язаний з методом перебудови життєвого досвіду (переключення, перенавчання, регламентація) і методами стимуляції (заохочення, покарання, висування пер­спективних цілей).

У роботі з правопорушниками 3—4-го типів використовуються методи перебудови свідомості та життєвого досвіду (переконан­ня, перенавчання, переорієнтація самосвідомості та переключення сфери використання своїх сил і здібностей).

Аналіз результатів виховної роботи щодо запобігання право­порушенням неповнолітніх 1—3-го типів свідчить про те, що їх можна виховувати і перевиховувати за допомогою педагогічних методів і прийомів, не зв'язаних з ізоляцією від школи та сім'ї. Перебування таких підлітків протягом року в умовах спеціально­го режиму може мати негативні наслідки, оскільки контингент спецшколи та спецучилища досить різний.

Не слід також забувати, що повернення учня в неблагополучну сім'ю після тривалого перебування на певному режимі в умовах ізоляції ускладнює виховний процес. Нерідко трапляється, що протистояти негативному впливу навколишнього середовища не вистачає сил і вміння ні в педагога, ні в самого підлітка. В резуль­таті — повторне скоєння правопорушення, а то й злочину. Тому з боку педагогів здійснюється система роботи з батьками підлітків: діагностика сім'ї та сімейного виховання, показ батькам умов оптимального розвитку дитини, підвищення педагогічної культури та виховної активності батьків, ознайомлення батьків з віково-психологічною характеристикою учня, ознайомлення з перспекти­вою розвитку дитини, розроблення спільних заходів профілактич­ної роботи, які будуються на взаємодії, допомога у вирішенні сімейних і шкільних конфліктів.

Практика і наші дослідження доводять, що тільки по відно­шенню до неповнолітніх 4-го типу після системної роботи (і лише як крайній захід виховного впливу) можна ставити питання перед судом про направлення їх у спеціальні навчальні заклади. При цьому слід брати до уваги думку громадських організацій й учнів­ського самоврядування.

Система методів виховання та перевиховання не є стабільною. Вона рухлива, тобто невпинно змінюючись, вона удосконалюється та розвивається вихователями залежно від певних умов, основ­них напрямів правовиховної роботи та інновацій в освіті.

Пропоновану нами типізацію правопорушників слід розгляда­ти як робочу схему, що може бути використана в педагогічній практиці, оскільки полегшує вихователю розв'язання поставлених перед ним завдань, сприяє виявленню осіб, які за своїми особистісними якостями можуть стати на шлях скоєння правопорушення, допомагає організувати з ними індивідуально-виховну роботу, добрати ефективні методи педагогічного впливу.

Отже, перевиховання учнів-правопорушників — один з напря­мів профілактичної роботи в боротьбі із злочинністю неповно­літніх.

Дослідження проблеми перевиховання правопорушників пока­зує, що її розв'язання залежить від таких умов:



  • знання типологічних особливостей учня-правопорушника;

  • вміння виявити та використати позитивні якості неповно­літнього, взаємини та систему виховання в його сім'ї, вплив гро­мадської думки на нього;

  • налагодження доброзичливих стосунків учня-правопорушника з батьками, вчителями, однолітками;

  • залучення учня-правопорушника до самовиховання, вдоскона­лення своєї особистості;

  • озброєння педагогів, батьків, представників громадськості ме­тодами і прийомами перевиховання, вміннями коригувати їх в конкретній життєвій ситуації;

  • комплексний підхід до перевиховання учнів-правопорушників з боку школи, сім'ї та громадськості.

Система профілактичної роботи школи передбачає єдність взаємопов'язаних компонентів: мети, завдань, принципів вихован­ня, планування та керівництва виховним процесом, форм і методів виховних впливів; діяльності та спілкування як основи виховного . процесу, колективу учнів і педагогів як організаційної одиниці ви­ховання та перевиховання; змісту та організації правовиховної роботи.

Наявність типологічного підходу в роботі з правопорушниками є однією з важливих умов ефективної діяльності школи в запо­біганні правопорушенням, корекції життєвої позиції цих учнів.



Із розвитком соціальної та психологічної служби в системі ос­віти можлива комплексна профілактика педагогічної занедба­ності та правопорушень, яка включає в себе повсякденну діяль­ність педагогів, батьків, психологів і соціальних педагогів.
Рекомендаційний список літератури з проблеми

  1. Ботяков Ю.М. Антропология насилия. – Санкт-Петербург: «Наука», 2001. – 531 с.

  2. Баьев М.М., Кртуре М.С. Молодежная преступность. - М.: Юристь, 2006. – 382 с.

  3. Пирожков В.Ф. Криминальная психология. – М.:»Ось-89», 2007. – 704 с.

  4. Гледис А.В. Насилие в семье – как государству бороться с ним. Нынешний статус и необходимое улучшение. – Киев, 2002. – 158 с.

  5. Платонова Н.М., Платонов Ю.П. Насилие в семье: Особенности психологической реабилитации. Учебное пособие. – СПб: Речь, 2004. 154 с.

  6. Шкарлат М., Суслов Р.Домашнє насильство. Як захистити себе. - К.: В-во-«Інетргафік», 2001. – 72 с.

  7. Зиновьева Н.О., Михайлова Н.Ф.Психология и психотерапия насилия. Ребенок в кризисной ситуации. – СПб.: Речь, 2005. – 248 с.

  8. Осухова Н. Применение психодрамы в психотерапии с детьми, пережившими насилие. – Н.: Чистые руды, 2005.- 32 с.

  9. Шанті Джордж, Ніко ван Авденговен Учасники фостерного процесу: Міжнародне порівняльне дослідження. – Київ, 2002. - 127 с.

  10. Чередниченко В.И. Игры в любовь. Книга вторая. – М.: Физкультура и спорт, 1992. – 159 с.

  11. Чередниченко В.И. Трудные дети и трудные взрослые: Книга для учителя.– М.: Просвещение, 1991. – 192 с.

  12. Рудакова И.А. Девиантное поведение. – Растов-на-Дону: «Феникс», 2005. – 156 с.

  13. Балакірєва О.М. Проблеми бездоглядності та безпритульності дітей в Україні: Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2003 р. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2004. – 240 с.

  14. Фомина А.Б. Ранняя профилактика девиантного поведения детей и подростков: Интегративная социально-педагогическая деятельность учреждений дополнительного образования и общеобразовательной школы: Учебное пособие.– М.: Педобщство России, 2003.128 с.

  15. Запобігання домашньому насильству і торгівлі жінками. Підручник з проведення тренінгів. – Київ, 2001. – 256 с.

  16. Шевченко К.В., Далова О.А. Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей: Навч. мет. посібник. – К.: Міленум, 2005. – 210 с.

  17. Ватова Л.С. Социально-психологические основания молодежного вандализма и его профилактика.– М.: Народ.образование,2007. 298 с.

  18. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: Навчально-метод. посібник. – К., 1996. – 352 с.

  19. Стефані Ділані, Колін Котеріл Психологічна реабілітація дітей, які зазнали комерційної, сексуальної експлуатації. – К., 2004. – 65 с.

  20. Нічиїх дітей не буває / Інтерв’ю з генерал-майором міліції Михайлом Цимбалюком, начальником Департаменту кримінальної міліції у справах неповнолітніх МВС України // Віче. – 2005. – № 12. – С. 58-61.

  21. Кириллова М.Г. Самосохранительное насилие в среде подростков и ответственные педагогические решения // Школа здоровья. - № 3. – С. 15-24.

  22. Сорочинська В.Є., Штифурак В.С. Соціально-психологічна адаптація учнів ПТУ: Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 2001. – 140 с.

  23. Штифурак В.С. Психологія подружнього життя. Навчально-методичний посібник.– Вінниця, 2004. – 159 с.

  24. Штифурак В.С.Виховна робота з важковиховуваними дітьми. Навчально-методичний посібник. - Вінниця, 2003. – 45 с.

  25. Сорочинська В.Є. Основи вікової психології: Навчально-методичний посібник. - Вінниця, 2006. – 155 с.

  26. Олексенко О., Холодова О. Нервова дитини (причина, діагностика, корекція).

  27. Петращук О.П. Цушко І.І. Психолого-педагогічна реабілітація дітей, вилучених із праці на вулиці. – К.: Ніка-Центр, 2003. – 232 с.

  28. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи: Книга для учителей и родителей. – М.: Просвещение, 1988. – 207 с.

  29. Татенко В.А., Титаренко Т.Н. Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся (психолого-педагогический аспект): Пособие для учителя. – К.: Рад. школа, 1989. – 128 с.

  30. Воскобойникова С.А. Нет чужих детей: раздумия о проблеме современного сиротства: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1989. – 175 с.

  31. Татенко В.А. Трудный подросток: причины и следствия. – К.: Рад. школа, 1985. 175 с.

  32. Аракелов Г.Г., Жариков Н.М., Зеер Э.Ф. Учителям и родителям о психологии подростка. – М.: Высшая школа, 1990. 304 с.

  33. Ференц Гати Подросток: Проблемы воспитания детей в семье.– М.: Прогресс, 1977. -173 с.

  34. Кле М. Психология подростка: Психосексу-альное развитие. – М.: Педагогика, 1991. – 176 с.

  35. Еремин В.А. Улица, подросток, воспитатель. – М.: Просвещение, 1991. – 160 с.

  36. Дети улицы. Растущая трагедия городов: Доклад для Независимой комиссии по международным гуманитарным вопросам. – М.: Международное отношение, 1990. – 147 с.

  37. Башкирова Г.Б. На едине с собой. – М.: Молодая гвардия, 1972. – 256 с.

  38. Омельченко Я. Психологічна допомога дітям з тривожними станами. – К.: Шк. світ, 2008. – 112 с. – (Бібліотека Шкільного світу).

  39. Оржеховська В.М. Проблема насильства неповнолітніх як гостре соціальне явище // Позакласний час. – 2008. - № 9. – С. 12-26.





Каталог: nova
nova -> Інклюзивна освіта: основні положення Інклюзія
nova -> Уроку Дата Тема. Мова і мовлення. (Вправи 1 )
nova -> Опис досвіду роботи вчителя хімії та біології Пишної В. О. Вступ
nova -> Методичні рекомендації Умовні скорочення: сп соціальні педагоги; пп практичні психологи
nova -> Анкета для старшокласників задоволеність результатами й процесом виховання
nova -> Уроку Тема уроку І. Рости книголюбом! Книги міст у світ знань
nova -> Державної адміністрації
nova -> Програма зовнішнього незалежного оцінювання пояснювальна записка
nova -> Пишна Валентина Олександрівна 12 жовтня 1956р н. Освіта Вища, Донецький університет, 1978 р
nova -> Ми – українці Мета: поглибити знання учнів про Україну; розширити зміст поняття «громадянин України»

Скачати 263.88 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка