Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Кафедра психіатрії та наркології Медичні та соціальні проблеми вживання психоактивних речовин. Тези лекції з психіатрії та наркології Лектор: Серебреннікова О. А



Скачати 229.88 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір229.88 Kb.
Вінницький національний медичний університет ім.М.І.Пирогова

Кафедра психіатрії та наркології


Медичні та соціальні проблеми вживання психоактивних речовин.
Тези лекції з психіатрії та наркології


Лектор: Серебреннікова О.А.

П Л А Н


1. Визначення поняття "алкогольна хвороба".

2. Види чинників, що прияють розвиткові алкоголізму.

3. Статево-вікові особливості алкоголізму.

4. Основні симптоми алкогольної хвороби.

5. "Синдром залежності" і його складові.

6. Абстинентний синдром, фази розвитку, клінічні ознаки.

7. Клінічні прояви при різних стадіях алкоголізму.

8. Основні етапи лікування алкоголізму.

9. Значення сучасних еферентних методів в комплексному

лікуванні алкоголізму.

10. Юридично-правові аспекти алкогольної хвороби.

11. Систематика алкогольних психозів.

12. Сукцентуріальні умови розвитку психозів.

13. Клінічні прояви гострих алкогольних психозів:

- алкогольний делірій;

- алкогольний галюциноз;

- алкогольний параноід.

14. Клінічні прояви хронічних алкогольних психозів.

- хронічний алкогольний галюциноз;

- хронічний алкогольний параноїд;

15. Особливості клінічної картини алкогольної енцефало-

патії:


- Корсаковський алкогольний психоз;

- алкогольна енцефалопатія Гайе-Вернике;

- алкогольне недоумство;

- основні етапи лікування алкогольних психозів.

16. Розлади внаслідок вживання психоактивних речовин

Алкоголізм - це хронічне прогредієнтне захворювання, яке розвивається внаслідок тривалого зловживання алкогольними напоями і супроводжується патологічним потягом до вживання спиртних напоїв, розвитком абстинентного (похмільного синдрому) у разі припинення вживання алкоголю. Прогредієнтною ця хвороба називається тому, що на кінцевій стадії алкоголізма ровивається слабоумство (деменція).

Слід зазначити, що у здорових людей постійно у крові є 0,02% "ендогенного алкоголю" - продукта природнього метаболізму.

При вживанні спиртних напоїв, у осіб, що не страждають на алкоголізм виникає алкогольне сп'яніння. До 0,3 г/л сп'яніння не має; 0,3-1,5 - легка ступінь; 1,З-3,0 – середня ступінь; 3,0 і більше - тяжка ступінь.

Розрізняють типове (просте) алкогольне сп'яніння, атипове та патологічне.

В залежності від тяжкості стану виділяють три ступеня ТАС - легка ступінь: єйфорія, підвищена комунікабельнсть, мова, моторика прискорені, увага легко переключається, є переоцінка своїх можливостей. Відзначаються гіперемія обличчя, тахікардія, підвищений апетит, розгальмованість сексуальних потягів. Через 2-4 години наступає сонливість.

Середня ступінь: відмічаються неврологічні порушення (атаксія, промахи при виконання пальце-носової спроби).

Виражена дизартрія. Настрій швидко змінюється - ейфорія чергується з дратівливістю.

Тяжка ступінь проявляється станом оглушення, яке може переходити у сопор і кому.

Атипове сп'яніння розвається у психопатів, після перенесених чмт, мозгових інфекцій, інтоксикацій, при поєднанні алкоголю і ксенобіотиків.

Форми ААС: дисфоричне, депресивне, сомнолентне, істеричне.

Патологічне сп'яніння - це психоз. Він виникає раптово він малих доз алкоголю, супроводжується агресивними і соціально-небезпечними діями, триває недовго і раптово закінчується. Спостерігається у людей з залишковою органічною мозковою недостатністю. Розрізняють два види ПС -сутінкове патологічне сп'яніння (це переважно сутінки з маячними ідеями і галюцинаціями) і параноїдне, де мають місце страх та маячні ідеї відношення або переслідування.

Алкоголізм формується поступово на тлі доволі тривалого вживання алкогольних напоїв. Виділяють алкоголізм, як хворобу та "побутове пияцтво". Побутове п'янство - це часте вживання спиртних напоїв при відсутності психічної та фізичної залежності від алкоголю.

Фактори, які сприяють розвитку алкоголізму поділяють на: психологічні, соціальні та біологічні.

Психологічні фактори це аналіз мотивів, які призводять до вживання алкоголю. Вони бувають: гедоністичні (бажання відчути задоволення); атарактичні (бажання зняти тривогу, напруження); субміссивні (підкорення іншими людьми).

Соціальні фактори - це алкогольні звичаї держави. Біологічні - це роль спадковості. Ризик розвитку алкоголізму більший у дітей, батьки яких зловживали

алкогольними напоями. Видяляють алкогольну ембріопатію - захворювання

новонародженого, яке виникає у тому випадку, коли мати під час вагітності регулярно зловживала спиртними напоями.


ОСНОВНІ СИМПТОМИ АЛКОГОЛІЗМУ

1. Патологічний потяг до алкоголю. Виділяють його дві форми:

а) психічний потяг до алкоголю. Це наявність постійних думок про прийом алкоголю. Першою ознакою психічної залежності є підвищена активність у пошуку приводу до вживання алкоголю.

б) фізична залежність - це непереборний потяг до алкоголю, який досягає ступеня фізіологічної потреби, таких як голод, спрага та ін. Фізична залежність визначає поведінку хворого, яка направлена на пошуки алкоголю.

2. Втрата ситуаційного та кількісного контролю.

Втрата кількісного контролю являє собою нездатність хворого на алкоголізм припинити прийом спиртних напоїв після певної кількості. Перші дози алкоголю викликають інтенсивний потяг до пияцтва і хворий напивається до стану вираженого

сп'яніння.

Втрата ситуаційного контролю - це нездатність хворих правильно оцінювати ситуації, в яких можна чи не можна вживати алкоголь.

3. Абстинентний синдром (синонім - синдром позбавлення алкоголю). Він характеризується комплексом соматовегетативних, неврологічних та психічних розладів, які з'являються як результат позбавлення алкоголю. Абстинентний

синдром має три стадії: 1) стадія вегетативних проявів – порушення сну, головнпй біль, гіпергідроз, незначна тахікардія, підвищення артеріального тиску; 2) стадія веге-

тативних, соматичних та неврологічних розладів - розлади сну поглиблюються, спостерігються гіперемія, пастозність обличчя, почервоніння склер,анорексія, тремор рук, язика, похитування у позі Ромберга, підвищення сухожильних рефлексів, виражений гіпергідроз; 3) до вищевказаних розладів приєднуються психічні порушення -страх, тривога, напруження, елементарні (прості) галюцинації. В цій стадії можуть бути судомні

припадки.

4. Поняття зміненої реактивності.

Втрачається захисний блювотний рефлекс, змінюється толерантність, з'являються палімпсести та амнестичні форми сп'яніння змінюються і форми зловживання алкоголю.

Зловживання алкоголем проявляється у вигляді запоїв.

1) Псевдозапої. Алкоголь вживається регулярно впродовж декількох днів, тижнів. Початок і закінчення алкогольних ексцесів, як правило, пов'язано з ситуативними чинниками. Чіткої циклічності запоїв не буває.

2) Постійне пияцтво з високою толерантністю. Алкоголь вживається кожний день впродовж декількох тижнів, місяців. Хворий п'є багато і переважно міцні напої.

3) Інтермітуюче пияцтво. На фоні постійного пияцтва виявляються періоди різкого збільшення зловживання алкоголем, коли хворий випиває максимальні для себе кількості спиртних напоїв. Можливі епізоди скороминучого зниження толерантності.

4) Істинні запої. Запоям передує зміна соматичного і психічного стану і, в першу чергу, емоційної сфери. Закінчення запоїв пов'язане з інтолерантністю і відразою до

алкоголю. Запої виникають циклічно.

5) Постійне пияцтво з низькою толерантністю. Алкоголь (частіше міцні напої) вживається дробними дозами, багатократно, впродовж всієї доби, в тому числі, і вночі. Хворі безперервно знаходяться в стані сп'яніння, частіше неглибокого.

Зміни особистості при алкоголізмі проявляються у вигляді акцентуації та деградації. Акцентуація - це загострення певних характерологічних рис внаслідок хвороби.

Типи акцентуації:а) астенічний - у хворих на фоні астенії з'являються нетривалі епізоди дратівливої слабкості;

б) експлозивний - у хворих переважають афекти агресії;

в) нестійкий - відсутність цілеспрямованої діяльності.

г) синтонний - переважають підвищений настрій, оптимізм.

Алкогольна деградація - розвивається на віддалених етапах розвитку алкоголізму. Його клінічні прояви це наявність афективних розладів, психопатоподібних порушень, етичне зниження, втрата критичного відношення до свого стану, зниження пам'яті та інтелекту.

Види деградації:

1) алкогольна деградація з психопатоподібними симптомами;

2) алкогольна деградація з ейфорією;

3) алькольна деградація з аспонтанністю.

У перебігу алкоголізму умовно виділяють три стадії.

1 стадія - неврастенічна. °й притаманні такі симптоми:

- психічна залежність від алкоголю;

- підвищення толерантності;

- поява алкогольних палімпсестів;

- втрата захисного блювотного рефлексу;

- перехід епізодичного пияцтва в систематичне;

- астенічний симптомокомплекс.

2 стадія - стадія розпалу хвороби.

- фізична залежність з компульсивним потягом;

- абстинентний (похмільний) синдром;

- втрата ситуаційного та кількісного контролю;

- пік толерантності;

- псевдозапої;

- алкогольні психози;

- зміни особистості;

- органічні неврологічні і соматичні розлади;

- соціальна дезадаптація;

3 стадія - енцефалопатична.

- виражена психічна та фізична залежність від алкоголю;

- значне зниження толерантності;

- алкогольні психози;

- виражена деградація особистості;

- значна соціальна дезадаптація;

- стійкі, незворотні соматичні та неврологічні (алкольні поліневропатії) порушення;

Таким чином, критерієм переходу 1 стадії алкоголізму в 2 стадію є наявність похмільного (абстинентного) синдрому, а критерієм переходу в 3 стадію - значне падіння толерантності.

Етапи лікування.

1. Начальний етап - дезінтоксикаційна терапія (гемодез, реополіглюкін, 5% глюкоза, унітіол, тіосульфат натрія у комбінації з великими дозами вітамінів - тіамін, пірідоксін,

аскорбінова кислота. Кріотерапія, УФО. Пірогенна терапія.

2. Етап активного протиалкогольного лікування. На цьому етапі, за допомогою умовнорефлекторної терапії, подавляється потяг до алкоголю. Використовують 1,0 мл 1% розчину апоморфіну, який вводять підшкірно. Після цього дають випити

спиртний напій. Виникає блювотна реакція. Таких сеансів УРТ проводять 15-20. Крім апоморфину використовують також інші блювотні засоби - еметин, відва чебрецю. Вада методу полягає в тому, що без відповідного підкріплення встановлений умовнорефлекторний зв'язок порівняно швидко згасає.

Також проводять сенсибілізуючу терапію за допомогою антабусу (тетураму, дісульфіраму). Але слід зауважити, що при його не контрольованому прийомі можуть виникнути тяжкі кардіальні та судинні ускладнення.

В якості інших сенсибілізуючих засобів використовують трихопол, фуразолідон.

На цьому етапі також застосовують психотерпію.

3. Етап підтримуючого лікування. Проводиться у вигляді курсів, які поєднують умовмнорефлекторну або сенсибілізуючу терапію з психотерапією.

Коли особа не бажає добровільно лікуватись від алкоголізму і має нахил до антисоціальної поведінки, застосовують примусове лікування в ЛТП (заклади МВС), куди хворий може потрапити лише після рішення суду.
Алкогольні психози - це група психічних захворювань, які виникають при досить тривалому зловживанні алкоголю.

Вони виникають у II-III стадіях алкогольної хвороби. За даними наукових досліджень відомо, що психози при алкоголізмі виникають як наслідок хронічної інтоксикації

алкоголем. Дія такої хронічної інтоксикації призводить до органічного ураження внутрішніх оргнанів. Порушуються обмінні процеси в організмі, накопичуються проміжкові токсичні продукти, і як наслідок - змінюється психічний стан

особи.


Алкогольні психози класифікують по синдромологічному принципу. Виділяють:

1) Гострі алкогольні психози: алкогольний делірій; гострий алкогольний галюциноз; гострий алкогольний параноїд.

2) Хронічні алкогольні психози: хронічний алкогольний галюциноз; алкогольне маячіння ревнощів; 3.Алкогольні енцефалопатії: корсаковський психоз; гостра енцефалопатія Гайе-Вернике; алкогольний псевдопараліч.

Найбільш часта форма гострого алкогольного психозу – це алкогольний делірій. Він формується в астіненції, тобто тоді коли концентрація алкоголю в крові падає, а збільшується питома вага продуктів його метаболізму. Його розвитку переду-

ють інтеркурентні захворювання, травми, оперативні втручання. У своєму розвитку він проходить декілька стадій:

1-а стадія. Надвечір з'являється стан внутрішньої напруги, прискорюються мова, моторика, хворі стають метушливими.Спостерігається гіперестезія, гіперакузія. Хворі незвично реагують на тактильні та звукові подразники. Посилюється

гіпергідроз, гіперемія обличчя. Збільшується кількість серцевих скорочень, підвищуються показники АТ.

2-га стадія. На тлі вищевказаний розладів з'являються зорові ілюзії. Вони можуть бути поодинокі або приймати форму парейдолій. Також з'являються гіпнагогічні галюцинації. Їх появі супроводжується страхом. Має місце симптом Ліпмана. Сон поверховий з страхітливими сновидіннями. Хворі не зовсім чітко можуть оцінити оточуючу обстановку під час пробудження (не відрізняють сон від реальності). Посиллються

гіпергідроз, тремор, рефлекси орального автоматизму.

3.стадія рощпал хвороби. Наступає повне безсоння. Поряд з ілюзіями виявляються і істинні зорові галлюцинації. Вони ж і складають основу клінічної картини білої гарячки. Вони можуть бути поодинокими та багаточисельними. Переважають зорові мікроптичні галюцинації зоологічного змісту. Ці галюцинації застрашливого характеру, постійно рухаються, зникають галюцинаторні образи тоді, коли хворий хоче "їх зловити". Це

обумовлюється посилення страху, тривоги, метушливості.

Пацієнт "не може побороти своїх ворогів". Увага легко переключається. Виявляються також і тактильні галюцинації (симптом дроту), галюцинації інородного тіла в роті. Характернее підвищене навіювання пацієнтів (симптоми Рейхардта, Ашафенбурга).

Хворий орієнтований у власній особистості та дезорієнтований у часі та місці пребування. Завжди симптоматика посилюється надвечір, вдень можуть бути "люцидні проміжки" (хворий ніби повертається до реальності).

Маячіння при алкогольному делірії фрагментарне і відображає зміст галюцинаторних переживань. Але найчастіше це маячні ідеї преслідування. Все це супроводжується сильним м'язовим тремором, задишкою, тахікардією, коливанням АТ,

гіпертермією. Коли ж збільшується температура тіла збудження зменшується, деліріозний стан преходить в деліріозно аментивний. Такий стан характерний для буркотливого (муситуючого) делірію.

Коли ж клінічна картина делірію у пацієнтів супроводжуються безтямним виконанням своїх професійних навичок говорять про професійний делірій.

Вихід із делірію може бути критичний - через сон та літичний.

Але клінічна картина делірію не завжди типова. Тому виділяють декілька варіантів алкогольного делірію:

Гіпнагогічний делірій - характерні яскраві снобачення та зорові галюцинації при засинанні і закриванні очей. Це супроводжується страхом і вегетативними симптомами.

Делірій без делірія або "делірій тремтіння"- має місце дезорієнтування в оточуючому з метушливим збудженням, тремором, підвищеною пітливістю без галюцинавторних розладів.

Абортивний делірій - це поодинокі галюцинації і ілюзії з афектами тривоги, страху, нетривалим збудженням і дезорієнтуванням у часі.

Гострий алкогольний галюциноз. Розвивається після запою, може бути після перенесенного делірію. Перважають істинні слухові галюцинації у вигляді діалогу на тлі формально збереженної свідомості. Голоса ніби знущаються над хворим - то ругають то хвалять, то посилюються до ніби замовкають. Супроводжується відчуттям страху, боязивою поведінкою, розпаччю. Маячні ідеї за змістом по'язані з слуховими галюцинаціями, але вони не систематизовані.

Соматовегетативна симптоматика не дуже виразна. Тривалість А.Г. до 1 місяця.

Гострий алкогольний параноїд. Виникає під впливом додаткових астенізуючих факторів (психогенії, соматогенії, перевтома). В клінічній картині переважають маячні ідеї пе-

реслідування (за короткий проміжок часу кількість переслідувачів значно збільшується), які супроводжуються страхом, напругою, тривогою, втечою від преслідувачів. Маячіння тут є первинним, воно підтримується ситуацією (тобто маячне тлумачення). Тривалість до З-х тижнів. Якщо ж хворий продовжує зловживати А. гострий психоз може перейти у затяжний, коли переважають маячні ідеї тлумачення сімейно-побутових

взаємовідносин.

Хронічний алкогольний галюциноз. Виникає у осіб похилого віку, при наявності перенесеннийх в минулому ЧМТ,атеросклерозу і т.ін. Хворі на протязі багатьох років відчувають слухові галюцинації - діалоги негативного змісту, які коменту-

ють поведінку хворого. До таких галюцинацій хворі звикають. В перші місяці і роки пацієнти намагаються відповідати "голосам". В них можуть бути реакції протесту, незгоди, але поступово емоційний резонанс згасає. Збережується здатність

до виконання звичайних справ а подекуди і професійних обв'яків. Критика до свого стану може бути або повна, або часткова. Це залежить від рівня інтелекту. Коли хворий починає знову зловживати А. кількість "голосів" збільшується, коли не зловживає - "голоси" притупляються. Тобто, хр. алкогольний галюциноз має регредієнтний тип пребігу.

Алкогольне маячіння ревнощів. Виникає у осіб з психопатичним і паранойяльним складом особистості, інколи на тлі симптомів алкогольної деградації особистості. Типова формма маячіння зрілого віку. Таке маячіння розвивається по типу паранойяльного маячіння, тобто систематизоване маячіння тлумачення. Воно монотематичне. Посилюється у стані сп'яніння. Слід зазначити, що агресивні тенденції у хворих поєднуються з посиленням статевого потягу до партнера. Вони

звинувачують своїх жінок у зраді щодо свого чоловіка, достеменно вказуюють на особу коханця. Оскільки це маячіння систематизоване і монотематичне, то воно і обумовлює поведінку хворого і часто призводить до появи соціально небезпечних форм поведінки. В деяких випадках оточуючі не підозруюють про хворобу так як зовні не відмічається розладів поведінки і вона виявляється лише тоді, коли хворий

раптово скоює вбивство. Гостра алкогольна енцефалопатія Гайе-Вернике. Частіше

виникає як ускладнення муситуючого делірію. В картині делірію з'являютться кататонічні та аментивні включення, які переходять в оглушення та сопор. Психопатологічні розлади завжди поєднуюються з неврологічними та соматичними.

Неврологічні розлади представлені фібрилярними посмикуваннями м'язів обличчя, Спостерігіються гіперкінези, зміна м'язового тонусу у формі гіпер- і гіпотоонії.

Характерна опозиційна гіпертонія - наростання опору при спробі зміними положення кінцівок. Присутні рефлекси орального автоматизму, а також очні симптоми, серед яких на перший план виступає ністагм. Крім того спостерігаються поліневріти. Соматичні розлади постійні. Це гіпертермія, порушення діяльності серцево-судинного та систем травлення, функцій печінки. У крові лейкоцитоз, у лікворі - підвищення

білка. Хворобо триває декілька 1-2 тижні, після чого розвивається слабоумство.

Виділяють мітігіровану (енцефалопатію середньої тяжкості) та блискавичну форму. При останній різко підвищується температура, посилюється виразність

неврологічної симптоматики, розвивається коматозний стан.

Смерть наступає на 3-4 день хвороби.

Корсаковський психоз. Різновид хронічної алкогольної енцефалопатії, що спостерігається при прийомі сурогатів алкоголю та як ускладення атипових форм білої гарячки.

Частіше буває у жінок. Основні ознаки психозу:

1) розлади пам'яті на поточні події з амнестичним дезорієнтуванням;

2) несправжні спогади - псевлдоремінісценції та конфабуляції;

3) зниження психічної активності та продуктивності;

4) явища поліневріту з порушеннями по чутливому та руховому типам.

У хворих відмічаються вялість, пасивність, зниження спонукань, підвищена втома. Міміка, моторика збіднені і сповільнені. Вялість та апатія інколи змінюються періодами дратівливості або тривожної збудливості. Настрій може бути з віддінком єйфорії. Основна ознака сучаснлого пребігу хвроби - це переважання поліневритичної симптоматики над розладами функцій пам'яті.

Алкогольний псевдопараліч. Розвивається після важкого делірію, гострої енцефалопатії, преважно у чоловіків.

Протікає по типу експасивної форми - переважають ейфорічний афект, преоцінка сврїх можливостей, звуження кола інтересів, розлади уваги, пам'яті, розуміння свого стану). Неврологічні симптоми: тремор пальців, язика, мімічних м'язів, дизартрія,

ністагмоїдні посмикування, анізорефлексія.

Розлади внаслідок вживання психоактивних речовин (токсикоманії в широкому розумінні цього слова) - захворювання, обумовлені вживанням різних речовин, що викликають стан сп'яніння. Проявляються постійною потребою в прийомі цих речовин, розладами психічної діяльності, соматичними і неврологічними порушеннями, падінням працездатності, втратою соціальних зв'язків, деградацією особи. Залежно від речовини, використовуваної для сп'яніння, виділяють численні форми токсикоманій, а саме наркоманії, алкоголізм та металкогольні розлади, токсикоманії (у вузькому розумінні цього слова).

Особливому соціальному контролю внаслідок їх високої криміногенності підлягають наркоманії. Список наркотиків затверджується комітетом експертів з наркотиків МОЗ. В Україні до наркотиків (термін неточний, оскільки відноситься до речовин не тільки седативної дії) відносять препарати групи опію, ряд синтетичних анальгетиків, гашиш (анаша), стимулятори, зокрема ефедрин. Інші засоби, здатні викликати звикання (транквілізатори, снодійні), також обмежуються при використанні з лікувальною метою.

Контроль за багатьма ненаркотичними речовинами, вживаними з метою одурманення, утруднений зважаючи на їх широку поширеність (засоби побутової хімії та ін.).

Загалом, психоактивна речовина це така речовина, яка, при її введенні в організм, призводить до зміни перебігу біохімічних процесів мозку з наступною дискоординацією гальмівних/збуджуючих впливів. Дані зміни реалізуються через посилення (або зменшення) впливу мозкових медіаторів, ферментів, енкефалінів або прямою дією психоактивної речовини на внутрішньо мозкові рецептори.

Поширеність даних розладів чітко встановити не вдається. На теренах колишнього СРСР (в т.ч. в Україні), поширеність становить до 3.5% (2% - алкоголізм, 0.8 – наркоманії, о.7 – токсикоманії), однак, дані цифри навряд можна вважати такими, що відображають дійсність – до статистики потрапляють далеко не всі хворі.

Для токсикоманій типовий так званий великий наркоманічний синдром (термін неточний, пояснюється тим, що першими з числа токсикоманій вивчалися наркоманії). Він включає синдроми зміненої реактивності на конкретну речовину; психічної залежності від конкретної речовини; фізичної залежності; наслідків хронічної інтоксикації.

Синдром зміненої реактивності - показник звикання - свідчить про зміну біотрансформації речовини і спотворену відповідь на інтоксикацію фізіологічних систем. Прийом речовини в колишніх дозах не надає бажаного ефекту, дія його коротшає, при передозуванні не виникають захисні реакції.

Зростання переносимості виявляється у високих разових і добових дозах (почастішання прийому), в здатності переносити щоденну інтоксикацію, в зникненні розладів, інтоксикацій наступного дня. Дія речовини міняється:

Седативні речовини починають викликати активацію, стимулюючі викликають тривогу, параноїдну налаштованість, ряд інших речовин - психотоміметичну дію з напливом галюцинацій.



Синдром психічної залежності означає, що психічний стан хворого вже визначається наявністю або відсутністю в його організмі п'янкої речовини. Відсутність її викликає дратівливість, конфліктність, неспокій, неможливість на чому-небудь зосередитися, оскільки думки зайняті тільки тим, де дістати одурманююче засіб. Той, хто перешкоджає досягненню мети, викликає ненависть, той, хто сприяє - симпатію.

Синдром фізичної залежності показує, що в хворобу залучені всі системи організму - утворився новий, наркоманіичний гомеостаз.

Поза сп'янінням розвивається абстинентний стан: розслаблення, падіння м'язового, серцево-судинного тонусу, неможливість виконувати навіть некваліфіковану фізичну роботу.

Ваблення до сп'яніння яскраво виражене і має зовнішні ознаки - мідріаз, блідість, руховий неспокій. Відсутність п'янкої речовини викликає гострий дисфункціональний стан, що виражається соматоневрологічним збудженням (переважно симпатичним), дисфорією. В стані абстиненції хворі небезпечні для себе і оточуючих (можливі самогубства, агресія, злочини).

При токсикоманіях життєдіяльність підтримується на певному рівні тільки за умови постійного прийому п'янких засобів. При регулярному прийомі необхідної дози стан благополучний, але лише в порівнянні з абстинентним синдромом. За винятком деяких форм наркоманії, навіть на достатньому для нього фоні інтоксикації токсикоман психічно і фізично не здібний до продуктивної діяльності, розумним контактам з оточуючими.

Синдром наслідків хронічної інтоксикації має основою неухильно наступаюче психофізичне, енергетичне виснаження.

Психічні зміни розвиваються в діапазоні від астенічного синдрому, неврозоподібних станів до апатоабулічного синдрому і грубої деменції органічного характеру. Обов'язково наступає психопатизація особистості, яка посилюється появою соціальних конфліктів.

Соматоневрологічні зміни, що викликаються дизрегулюючою дією наркотиків, не при всіх формах токсикоманій достатньо специфічні. При різних формах токсикоманій симптоми, які доповнюють синдром наслідків, різні, відображають специфічні ефекти діючої речовини.

Саме ці відмінності використовуються для диференціальної діагностики. Найбільш злоякісні речовини, сп'яніння якими викликає потьмарення свідомості (засоби побутової хімії, барбітурові снодійні, гашиш і т. п.): для них характерна токсична, швидко наростаюча, енцефалопатія і токсичне ураження печінки з супутньою зацікавленістю інших паренхіматозних органів. Зловживання цими речовинами нерідко призводить до смерті на ранніх етапах хвороби: на тлі неясної свідомості втрачається кількісний контроль і некерований потяг веде до передозування.

Послідовний розвиток великого наркоманічного синдрому визначає стадії токсикоманій:

1 стадія - синдром зміненої реактивності і синдром психічної залежності;

II стадія – якісна зміна зміна цих синдромів і приєднання синдрому фізичної залежності;

III стадія - подальша якісна зміна всіх трьох синдромів.

З перебігом хвороби симптоматика активації під час сп'яніння згасає (як наслідок психофізичного виснаження). Падає переносимість, клінічний і поведінковий прояв потягу також втрачає інтенсивність.



Абстинентний синдром представлений анергічними станами, тужливою депресією, знерухомленістю, реальною є загроза колапсу. Згасання власне наркоманічної симптоматики означає крайнє неблагополуччя: функціональні і органічні зміни, що наступили у життєво важливих системах приводять до смерті навіть у молодому віці. Вираженість окремих синдромів коливається при різних формах токсикоманій (переважаюча симптоматика психічної або фізичної залежності), також як і великого наркоманічного синдрому в цілому (мала інтенсивність при табакокурінні і висока при опійній наркоманії).

При зловживанні, що почалося у молодому віці, синдроми надалі залишаються структурно нечіткими. Нерідко синдром наслідків спотворює власне наркоманічну симптоматику (недоумство при барбітуратізмі поглинає симптоматику психічної залежності) і навіть випереджає її повний розвиток (циклодолова токсикоманія).

Токсикомани звертаються до лікарів загальної практики з метою отримання рецептів на наркотично діючі речовини. Скаржаться на нервовість, безсоння, радикуліт і інші розлади, що вимагають призначення седативних, снодійних засобів, анальгетиків, спазмолітиків.

Звичайно самі називають потрібні їм ліки, як правило, з седативними складовими (наприклад, седалгін). Наполегливі, звертаються повторно, до декількох фахівців одночасно. Вдаються до швидкої, невідкладної допомоги, симулюючи гострі больові синдроми.



Підставою запідозрити токсикоманію служать наступні ознаки.

Стан сп'яніння, в оцінці якого слід звертати увагу на підйом настрою, неясність свідомості і вегетативну симптоматику. Поведінка завжди неадекватна ситуації контакту пацієнта з лікарем: відсутність належної серйозності, надмірна ініціатива в бесіді, обговорення тем, що не стосуються предмету розмови, відсутність відчуття дистанції і т.і.



Свідомість змінена по типу затьмарення (іноді легкого ступеня) або звуження; останнє більш характерно для опійного сп'яніння. Вегетативна симптоматика залежить також від виду наркотично діючої речовини, її дози і етапу сп'яніння; може проявлятись переважаючою симпатичною або парасимпатичною ірритацією. Особливо слід звертати увагу на величину зіниць, латеральний ністагм, фіксацію погляду, ясність райдужки, кровонаповнення поверхневих тканин, м'язовий тонус, координацію, рівень АТ і частоту серцевих скорочень.

Характерною рисою сп'яніння є його швидка динаміка: спостереження протягом 20-30 хвилин це підтверджує. У ряді випадків від сп'янілого відчутний специфічний запах: "хімічний" при зловживанні летючими, наркотично діючими засобами, перманганату калія при пероральному прийомі обробленого ефедрину; гашиш і опій (при курінні) також легко можна поміти на запах.

Зовнішній вигляд токсикомана поступово набуває характерних рис: передчасне постаріння, виражені трофічні розлади (млява, зморшкувата шкіра, тьмяність і ламкість нігтів і волосся, відсутність багатьох зубів). Виснаження випереджає і тому не відповідає наявним соматоневрологічним розладам.

Треба звертати увагу на сліди внутрішньовенних ін'єкцій, особливо численні у тих осіб, які зловживають ефедрином;

«Досвідчені» пацієнти уникають введення в кубітальні вени, використовуючи менш відомі судини (на кистях, стопах і ін.). Внутрішньовенне введення дуже швидко викликає склерозування вен, яке досить часто супроводжується флебітом. Вени щільні на дотик, шкіра над ними пігментована. Деякі хворі вимушено носять довгі рукави.

Для опіоманів, гашишистів, для тих, що використовують стимулятори характерні блідість з субіктеричністю шкіри і слизових оболонок, схуднення. Для тих, що зловживають снодійними, седативними препаратами, засобами побутової хімії - блідість з сіруватим відтінком, пастозність, гнійничкові висипання.

При зловживанні синтетичними анальгетиками шкіра набуває відтінку "кави з молоком", характерний інтерстиціальний нефрит. При зловживанні снодійними засобами, особливо барбітуратами, на спинці язика утворюється смужка коричневого нальоту, що важко видаляється, язик малиновий, блискучий, звертає на себе увагу надмірна рухливість, сіпання окремих м'язових пучків.

Різко проявляються сповільненість реакцій, рухів, мови, кмітливості (брадикинезия, брадифазія, брадипсихия) у осіб, що зловживають снодійними і заспокійливими засобами. На прийомі у невропатолога можливі випадки млявих паралічів з дизартрією, стріопалидарною симптоматикою - при марганцевій токсичній енцефалопатії в результаті приготування концентрату за допомогою перманганату калію.

Для осіб, що зловживають наркотично діючими речовинами, характерні коливання настрою з нападами злобного роздратування, прискіпливості, а також десоціалізація (втрата місць навчання, роботи, зміна кола спілкування, відчуження, життя поза сім'єю).

Гострі стани протягом хвороби роблять токсикоманів пацієнтами багатьох спеціалізованих служб охорони здоров'я. Абстинентний синдром змушує симулювати потребу в різних видах ургентної допомоги; при дисимуляції можлива госпіталізація в інфекційні стаціонари з діагнозом "грип", "кишкова інфекція" і ін. При передозуванні хворі прямують в токсикологічні центри; на відміну від здорових осіб, що випадково отруїлися, тяжкість стану не відповідає концентрації наркотично діючої речовини в крові, вихід із стану дуже швидкий, без подальшої астенії (змінена реактивність, висока толерантність).

При гострому психозі (синдроми психомоторного збудження, психомоторної загальмованості, деліріозний, галлюцінаторно-параноїдний) токсикоманічну його природу можна запідозрити на підставі екзогенного характеру, динамічності синдрому, його короткочасності (2-10 днів). Діагностична трудність виникає у разі гострого психозу у зловживаючого підлітка, оскільки інтоксикація схожа з картиною шизофренії.



Лікування проводять тільки в спеціалізованому стаціонарі закритого режиму або у відведених для наркоманів відділеннях психіатричних лікарень.

Всі гострі стани, особливо з симптоматикою рухового збудження, вимагають підтримки серцево-судинної діяльності, гострі психози - призначення седативной терапії.

Показано введення седуксена, тізерцина, эленіума, літичних сумішей внутрішньовенно, при неможливості (із-за непрохідності доступних вен) - внутрішньом'язово.

Венесекція протипоказана через психотичний стан, пероральне призначення неефективне.

У випадку отруєння (сопор, кома), але при відомих анамнезі і діагнозі токсикоманії призначенню детоксикації (діаліз, гемосорбція) повинні передувати спостереження і призначення серцево-судинних засобів, оскільки вірогідний самостійний вихід з коми.

Після виходу з гострого стану поведінка токсикомана психопатологічна, некерована, афективно - надмірна, дезорганізовує роботу лікувальної установи і вимагає швидкого переводу хворого в спеціалізований стаціонар або виписки з повідомленням в наркологічний диспансер і відділення міліції за місцем проживання.



Профілактика - загальносоціальне завдання, що вирішується багатьма суспільними службами; включає виховні, обмежувальні заходи і покарання за розповсюдження (приготування, збут, залучення неповнолітніх) наркотичних речовин.

Медична профілактика включає санітарну освіту, контроль за призначенням наркотиків і наркотично діючих медикаментів (суворе дотримання вимог, короткочасність, контроль за дозою, чергування препаратів для запобігання звиканню), своєчасне виявлення випадків зловживання (первинна профілактика), контроль за ремісією після лікування, попередження рецидиву (вторинна профілактика).


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка