Використання ігротерапії у роботі з дітьми дошкільного віку



Скачати 126.85 Kb.
Дата конвертації14.04.2016
Розмір126.85 Kb.
Використання ігротерапії у роботі з дітьми дошкільного віку

Велика роль у розвитку та вихованні дітей дошкільного віку належить грі. Гра є тією універсальною формою діяльності, всередині якої, за визначенням Д.Б.Ельконіна, відбуваються прогресивні зміни в психіці й особистості дитини дошкільного віку; гра визначає стосунки дитини з оточуючими людьми, готує до переходу на наступний віковий етап, до нових видів діяльності. Про першочергове значення гри для природного розвитку дитини свідчить той факт, що ООН проголосила гру універсальним і невід'ємним правом дитини.

В оновленому Базовому компоненті дошкільної освіти дитячу гру розглядають як одну з основних освітніх ліній, що передбачає «розвиток у дітей творчих здібностей, самостійності, ініціативності, організованості в ігровій діяльності та формування у них стійкого інтересу до пізнання довкілля і реалізації себе в ньому».

Практичне вирішення завдань сучасної дошкільної освіти потребує грунтовної психологічної основи для організації навчально- виховного процесу. Саме тому останнім часом ігрова терапія викликає великий інтерес у фахівців, що працюють із дітьми дошкільного віку.

Т.1. Шульга, В.Слот, Х.Спаніярд виділяють ряд ознак, за якими гру можна віднести до терапевтичного засобу:

  • гра надає природні умови для самовираження дитини;

  • сюжет гри, ігрові дії та ролі розкривають емоції дитини, її приховані страхи;

  • у грі дитина несвідомо виражає емоціями те, що потім може усвідомити, вона вчиться краще розуміти власні емоції та керувати нимц;

  • гра дозволяє дорослому (педагогу, психологу) більше дізнатися про історію життя дитини;

  • гра - це найдоступніший спосіб формування дружніх відносин між дитиною та дорослим.

Ігротерапія є відносно молодою галуззю сучасної психології, яка орієнтується переважно на роботу з дітьми. З'явившись у першій половині XX століття в надрах психоаналізу, ігротерапія поступово розповсюджувалася

по широкому спектру напрямів, знаходячи теоретичне обгрунтування різноманітністю своїх методів.

А.А.Осилова пропонує таке визначення: «Ігротерапія — це метод психотерапевтичного впливу на дітей і дорослих із використанням гри».

Л.М.Костіна розглядає ігротерапію, як спосіб корекції емоційних і поведінкових порушень у дітей, в основу якого покладена гра.

Розкриємо деякі з напрямів ігротерапії

Ігротерапія відреагування



Цей напрям у розвитку ігротерапії виник у 30-ті роки XX ст.. із появою робіт Д.Левіна (1938), в яких розвивалася ідея терапії відреагування: структурованої ігротерапії для роботи з дітьми, що пережили якусь травмуючу подію. Автор вважав, що гра займає важливе місце у психотерапевтичній роботі з дітьми, оскільки вона є для дитини природною формою подолання емоційних проблем.

Дитині дозволяється вільно (самостійно) грати, знайомитися з ігровим середовищем. Потім дорослий використовує певні ігрові матеріали, щоб у потрібний момент ввести в дитячу гру стресогенну ситуацію. Відтворення травмуючої події дозволяє дитині звільнитися від болю та напруги, викликаних цією подією. У рамках даного підходу терапевт (педагог, психолог) відтворює таку обстановку, щоб спеціально відібрані іграшки допомогли дитині відновити той досвід, який викликав у нрї реакцію тривоги.

У процесі розігрування колишнього досвіду дитина керує грою і тим самим трансформується з пасивної ролі потерпілою в активну роль діяча.

В ігровому осередку можливі три форми ігрової активності:

  1. Звільнення агресивної поведінки: дитина жбурляє предмети, підриває повітряні кулі або проявляє форми інфантильної поведінки.

  2. Звільнення почуттів стандартизованих ситуацій: стимулює почуття ревнощів до братика чи сестрички, прикладаючи ляльку до грудей матері.

  3. Звільнення почуттів шляхом відтворення у грі специфічного стресового досвіду з життя дитини.

Ігротерапія побудови відносин

З появою на початку 1930-х років досліджень Д.'Гафта (1933) і Ф.Аллена (1934), названих терапією відносин, вшшк такий напрям як

ігротерапія побудови відносин. Філософським підгрунтям для нього стала робота О.Ранка (1936), який переніс акцент досліджень історії життя дитини та її несвідомого на розвиток відносин у системі «терапевт - клієнт», поставивши в центр уваги те, що відбувається «тут і тепер».

В ігровій терапії відносин основна увага приділяється позитивному впливу емоційних стосунків між дорослим і дитиною.

Дітям надається право вибору - грати чи не грати, керувати власною діяльністю. Мета такої діяльності полягає не в тому, щоб змінити дитину, а в тому, щоб допомогти їй зміцнити своє «я», відчути власну цінність. Дитина, як особистість, унікальна, самоцінна і володіє внутрішніми джерелами саморозвитку.

Основний механізм досягнень корекційних цілей - встановлення відносин, зв'язків між дорослим і дитиною, за допомогою яких дорослий демонструє незмінне, повне прийняття дитини, її установок і цінностей і виражає постійну та щиру віру в дитину, в її здібності.

Обмеження цілей ігротерапії побудови відносин завданнями особистісного самовизначення, самоактуалізації визначає коло специфічних проблем, що підлягають корекції в рамках даного підходу: порушення росту «я»; сумнів і невпевненість у можливості власного особистісного зростання та обумовлені ними тривожність і ворожість дитини до оточуючих.

Ігротерапія у психоаналізі



Використання гри в корекційній практиці історично пов'язане з теоретичними традиціями психоаналізу. Початок ігротерапії був покладений в 20-і роки XX століття у роботах М.Кляйн (1922), А.Фрейд (1921), Г.Гуг- Гельмут(1926).

Звернення психоаналізу до гри дитини було певною мірою вимушеним. Так, Мелані Кляйн вважала, що за допомогою аналізу можна усунути або, принаймні, сприятливо вплинути на порушення психічного розвитку дитини.

Однак спроби прямого перенесення технік психоаналізу на роботу з дітьми вияв&лися невдалими через специфічні особливості дитячого віку. Можливості такого використання гри пов'язані з двома суттєвими характеристиками.

Гра дитини, на думку М.Кляйн, є символічною діяльністю, в якій знаходять вільне вираження пригнічені й обмежені соціальним контролем несвідомі імпульси й інстинктивні прагнення. В ролях, обраних дитиною, в ігрових діях з іграшками криється певний символічний зміст.

Гра с єдиним видом діяльності, де дитина виявляється вільною від примусу і тиску з боку тривожного до неї середовища.

Автор вважала, що практично будь-яка ігрова дія дитини має певний символічний зміст, виражає конфлікти та пригнічені потяги дитини.

У 1919 році М.Кляйн стала використовувати ігрову техніку як засіб аналізу в роботі з дітьми менше ,6 років. Вона вважала, що дитяча гра і заснована на ній ігротерапія дозволяють безпосередньо проникнути в дитяче несвідоме. Термін «ігрова терапія» був запропонований саме Мелані Кляйн.

В її роботах також уперше виділений необхідний ігровий матеріал, до складу якого входили прості іграшки: маленькі дерев'яні чоловіки та жінки, машини, візки на колесах, гойдалки, потяги, літаки, тварини, дерева, кубики, будинок, папір, ножиці, олівці, крейда, фарби, клей, м'ячі, набори куль, пластилін і мотузки. Невеликий розмір таких іграшок, їх значна кількість і різноманітність дозволяє дитині висловити широкий спектр її фантазій і досвіду. Важливо, що дитина може за допомогою цих іграшок відтворити ситуації з власного досвіду.

Робота в ігровій ситуації, де дитині пропонується декілька спеціально відібраних іграшок, і дорослий бере участь у програванні дитиною певних травматичних епізодів, була названа активною ігротерапією. В активній ігротерапії була успішно сприйнята висунута М.Кляйп мета швидкого зниження рівня тривожності в дітей. Передбачалося, що жоден інший метод не може настільки швидко привести до подібних результатів.

У той же самий час стала використовувати гру для встановлення контакту з дитиною А.Фрейд. Вона виявила, що гра є важливим чинником становлення емоційного контакту з дитиною і служить тим засобом, який робить самовираження дитини природним.

Паралельно з активним розвивався пасивний тип ігротерапії, коли дорослий не втручається дитячу гру, а замість цього просто спостерігає за нею.

У пасивній ігротерапії прийнято вважати, що важливе значення у подоланні емоційних порушень має прийняття способів самовираження дитини. Дитина отримує можливість опрацювати свою тривогу, страхи в ігровій формі, й у власному темпі.

Ігротерапія, центрована на клієнті

Мета такої терапії - не міняти і не переробляти дитину, не вчити її якимось спеціальним поведінковим навичкам, а дати можливість бути самою собою.

Розвиток ідей у цьому напряму вивчений і розширений К.Роджерсом і В.Екслайн.

В основі ігротерапії, центрованої на дитині, лежить уявлення про спонтанність психічного розвитку дитини, яка наділена внутрішніми джерелами саморозвитку і потенційними можливостями самостійного вирішення проблем особистісного зростання.

Різноманітність можливих дій, які відбуваються в ігровій ситуації, спонукали В.Екслайн до формування ряду вимог щодо поведінки дорослого (педагога, психолога, батьків), який повинен:

  • щиро сприймати, поважати дитину та цікавитися нею як цілісною особистістю;

  • тактовно, із терпінням та розумінням ставитися до складнощів внутрішнього світу дитини;

  • добре знати та вміти керувати власними емоціями, щоб бути в змозі зберегти емоційну стійкість і служити інтересам дитини;

  • бути об’єктивним, інтелектуальним, здатним висувати й експериментально перевіряти гіпотези, вміти гнучко мислити, імпровізувати;

  • бути емпатійним, комунікативним, сенситивним, із почуттям гумору.

В.Екслайн вперше відзначила значення обмежень для почуггя безпеки і стабільності відносин у дитини, а також для підвищення почуття дитячої відповідальності за власні вчинки. Вона визначила перелік обмежень і вимоїн до них.

На думку В.Екслайн, дорослі, які взаємодіють із дитиною повинні керуватися наступними переконаннями:

  • діти - не маленькі дорослі, а повноцінні особистості;

  • діти - люди, вони здатні до глибоких емоційних переживань;

  • діти - унікальні та заслуговують на повагу, дорослі повинні враховувати та поважати індивідуальність кожної особистості;

  • діги - витривалі, вони здатні долати перешкоди у власному

житті;

  • діти мають вроджену тенденцію до зростання, вони володіють внутрішньою інтуїтивною мудрістю;

  • діти здатні до позитивного управління власною діяльністю, вони творчо взаємодіють із власним світом;

  • гра - природна мова дітей, вона є найбільш комфортним середовищем для їх самовираження;

  • діти мають право на мовчання, а дорослий зобов’язаний поважати бажання дитини не розмовляти;

  • діти накопичують позитивний життєвий досвід і проявляють його за власним бажанням, дорослі не повинні примушувати їх до показових проявів;

  • особистісне зростання дитини не можна прискорити, дорослі визнають це і проявляють терпіння.

Ігротерапія дитячо-батьківських відносин

У 1960-ті роки зусиллями Л.Герні і Б.Герні як особливий напрям сформувалась ігротерапія дитячо-батьківських відносин, яка була орієнтована на вирішення соціальних, емоційних і поведінкових проблем дітей. Л.Герні відзначала, що даний напрям об'єднує дві стратегії: ігротерапію з дітьми і навчання батьків за допомогою прямого залучення їх до процесу змін, що відбуваються. Терапевт (педагог, психолог) дитячо-батьківських відносин навчає батьків психологічно компетентній поведінці з дітьми.

У залежності від функцій дорослого в грі розрізняють недирективнуі директивну ігротерапію.

Недирективпа ігротерапія - це цілеспрямована терапевтична система, центром якої є дитина як самостійна особистість, здатна до саморозвитку.

Мета недирективної ігротерапії в загальному розумінні узгоджується з внутрішнім прагненням дитини до самоактуалізації. Дорослому необхідно допомогти дитині: розвивати позитивну Я- концепцію; стати відповідальною за власні дії та вчинки; стати самостійною; виробити здатність до самосприйняття; оволодіти самоконтролем; вміти долати труднощі; розвивати внутрішнє джерело оцінки; знайти віру в себе.

Директивна ігротерапія - це форма, в якій дорослий виступає в ролі організатора, керівника психотерапевтичного процесу, який бере на себе відповідальності за досягнення цілей психотерапії.

До переваг директивної ігротерапії варто віднести те, що дорослий може з високою ймовірністю прогнозувати час і якість змін у дитини, більш структуровано та планомірно реалізовувати, контролювати їх, а також працювати з дитиною в більш інтенсивному чи короткостроковому режимі.

На основі цих двох основних видів ігротерапії був створений метод змішаної ігрової терапії.

Використання змішаної ігротерапії для корекції особистісної сфери у дітей дошкільного віку стає можливим за умови чіткого відстеження особистісних новоутворень і так званих зрушень у поведінці дитини. Уміння вчасно відреагуваги на ці зміни дозволяє гнучко використовувати ігрові ситуації та підвищує ефективність процесу в цілому.

Різноманіття підходів ще раз підтверджує актуальність використання ігротерапії. Однак варто пам’ятати, що використовувати вищезазначені напрями ігрової терапії у роботі з дітьми повинен фахівець. Основною, доступною й ефективною ігровою терапією у роботі кожного педагога є рольова гра. Граючись, виконуючи ролі, діти виражають власні почуття, пізнають і моделюють навколишню дійсність.

Ігри з дорослими дозволяють дитині краще адаптуватися до реального життя. Граючись, дитина переступає поріг сором'язливості та страху, наслідує улюблених героїв, персонажів, особистостей. З цією метою варто використовувати народні, рольові рухливі ігри з предметами. Цінними також є різноманітні ігри з водою та сипучими матеріалами (піском, крупами), з папером, природнім матеріалом, казковими персонажами. Часто елементи ігротерапії зливаються з розвиваючими іграми і тим самим взаємно доповнюють один одного.

Отже, як уже було зазначено, гра - це особливий вид активності дитини, що дозволяє їй у безпечній ситуації накопичувати власний емоційний і соціальний досвід, отримувати знання та вдосконалювати наявні вміння і навички. Гра для дітей - це спосіб навчитися тому, чому їх ніхто не може навчити. Це спосіб дослідження й орієнтування у світі, просторі та часі, речах, тваринах, структурах, людях. Діти, бувають не в змозі усвідомити і розповісти про свої проблеми, а у грі зі щирим дорослим вони отримують можливість висловити, подолати га вирішити власні проблеми, травми, накопичені емоційні переживання і труднощі.

Саме тому ігрова підтримка вихованців, що передбачає забезпечення ігрової розвиваючої діяльності дітей, комплекс заходів, спрямованих на підбір ігрових засобів та обладнання, розробку технік і технологій їх використання в умовах конкретного дошкільного закладу, повинна включати в себе й елементи ігротерапії.

Використана літератури:

І.Вікова та педагогічна психологія : навч. посіб. / Скрипченко О. В., J1. В. Долинська, 3. В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта; 2001.-416 с.

2.Эльконин, Д. Б. Психология игры / Даниил Эльконин// - М. : ВЛАДОС, 1999. -226 с.

  1. Костина, JIM. Игровая терапия с тревожными детьми / Людмила Костина//. - М., 2000 г. - 160 с.

  2. Кузікова, С. Б. Теорія і практика вікової психокорекції: навч. посіб. / Світлана Кузікова// - 2-ге вид., стереотип. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2008. - 384 с.

  3. Литвиненко, С. А. Ігротерапія // Світлана Литвиненко. - К. : Шкільний світ, 2010. - 128 с.

6.Осипова, А.А. Общая психокоррекция // Алла Осипова. - М., 2001 г. - 510с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка