«Вiдродження духовностi на принципах нацiонального виховання за спадщиною С. Русової.»



Сторінка4/4
Дата конвертації02.05.2016
Розмір0.71 Mb.
1   2   3   4

Дитина.

Хай Вам буде щастя й доля,

Урожай дорідний в полі.

Щоб у Вашій світлій хаті

Ви завжди були багаті.


Ведуча. А коли хліба багато, то й радощів пов­на хата.


Діти виконують український танок.

Ведуча.

Хочеться побажати:

Щоб хлопчики-козаки

Були міцними, як дубки.

А дівчата-ластівки,

Як червоні ягідки.

Що ж це за червоні ягідки? Так, «Без верби та калини — немає України».
Хоровод «Ой, є в лісі калина».

— То нехай росте калина і живе наша Україна.


Люди кажуть, що:

пісня вранці помагає,

пісня в горі нас вітає,

пісня радощі приносить;

наше серце пісні просить.

Українська пісня! Хто не був зачарований нею! От зараз і подивимось, як ми знаємо українські пісні. Просимо дорослих допомогти відгадати, яку пісню діти виконують, та підспівати.


Лунають пісні «Несе Галя воду», «Розпрягай­те, хлопці, коней».

Ведуча. Нехай із покоління в покоління пере­даються наші національні пісні, наші звичаї, любов до матері і України.

Звучить пісня «Виростеш ти, сину».

Дівчинка.

Мені все говорить щовечора ненька,

Що я — українка, мов квітка пишненька.

І ось я віночок сплела в цю хвилину,

Щоб ним уквітчати і матір, і Україну.

Ведуча.

Добро хай панує у Вашому домі

І мир нехай буде завжди.

Здоров'я міцного і щедрої долі

Бажаєм на довгі роки.
Під музику діти виходять із залу.

Фрагменти занять інтегрованого типу для старших дошкільнят


«Що таке Батьківщина»

Програмовий зміст: дати дітям знання про День незалежності нашої Батьківщини, ознайомити з ка­ртою України, вчити знаходити на ній столицю — Київ, рідне місто, село, Дніпро тощо.

Пригадати державні символи України (Герб, Пра­пор, Гімн). Ознайомити з легендами про улюблені квіти українського народу. Вправляти у вмінні доби­рати прикметники до запропонованих слів, друку­вати придумані слова на папері. Розвивати зв'язне мовлення, мислення, творчу уяву, пам'ять. Вихову­вати любов до рідної Батьківщини.



Матеріали та обладнання: вірші про Україну, карта України, плакат з державною символікою Укра­їни, квіти з різними літерами у серединці — по од­ній на кожну дитину, площинні будиночки — по од­ному на кожну дитину.

Матеріали та обладнання для аплікації: клей­стер, пензлик, підкладка, різноколірний папір, сер­ветки, ножиці, великий аркуш паперу для наклею­вання українського віночка.
Найголовніші слова
Вихователь. Діти, які слова ви вважаєте найго­ловнішими у своєму житті?

Діти. Мама, тато, Батьківщина, Україна, родина, рідна земля, сонце, щастя.

Вихователь. А хто ж мені скаже, що таке Батьківщина? Так, це країна, в якій ти народився і живеш. Існують такі поняття: велика Батьківщина, ма­ла батьківщина. Яка, на вашу думку, між ними від­мінність? Так, велика Батьківщина - це країна, в якій ти народився і живеш, а мала —це твоє рідне місто, село, вулиця, дитячий садок, школа — все те, що ото­чує людину змалку, зігріває її своїм теплом на все життя. Саме тут зароджується любов до рідної країни.

З чим часто порівнюють любов до Батьківщини? Так, з любов'ю до рідної матері. Як ЇЇ ласкаво нази­вають? (Ненькою, матінкою, матір'ю, Вітчизною).

Батьківщина піклується про своїх громадян — Вер­ховна Рада розробляє й приймає закони, які охоро­няють їхні права, Президент країни і Уряд гаранту­ють їх виконання, впровадження в життя. Держава дбає про освіту і здоров'я дітей, допомагає літнім і хворим людям, турбується про інвалідів.

То як же називається наша держава? А як нази­вається наш народ? Якою мовою ми розмовляємо? Як називається наше рідне місто?

Вихователь пропонує розглянути карту України.

Діти знаходять на ній столицю, рідне місто, головну річку Дніпро, моря, що омивають Україну.

Вихователь вивішує плакат з державною сим­волікою.

— Діти, уважно подивіться на цей плакат. Хто знає, що на ньому намальовано?

Діти відповідають. Педагог підсумовує сказане: так, це наші державні символи: синьо-жовтий Прапор, Герб, що має вигляд тризуба.

— А яка ще святиня є в українського народу? Так, державний Гімн. Зараз ми послухаємо його в магні­тофонному записі. Думаю, вам не треба нагадувати, що під час виконання Гімну всі встають.

Вихователь вмикає магнітофон, і вихованці, стоя­чи, слухають Гімн "Ще не вмерла Україна".



Український віночок

Вихователь. Діти, ми з вами говорили про дер­жавні символи нашої країни. А які ви знаєте народ­ні, національні символи, без яких неможливо уяви­ти нашу гарну, зелену Україну? От, наприклад, пригадайте улюблені рослини українського народу.

Діти. Квіти: мак, волошки, чорнобривці, мальви, барвінок; дерева: тополя, верба, дуб.

Вихователь. А яку ще рослину особливо люблять українці? Я зараз розкажу вам легенду про неї.
Легенда про калину

Якось на нашу Україну напали вороги, і захотіли вони знищити весь український люд. Та знайшлася одна дуже хоробра дівчина. Звали її Килиною. Вона була дуже вродлива і, завдяки цьому, завела воро­гів далеко-далеко а лісові хащі, і вороги заблукали. А там, де загинула дівчина, виріс кущ з червонень­кими ягідками, який і назвали на ім'я рятівниці — калиною.



Вихователь. А скажіть, діти, чим прикрашали себе на свята українські дівчата? Так, віночками. Ві­ночок навіть є деталлю українського національного костюма. Зараз ми з вами спробуємо виготовити український віночок.

Вихователь пропонує дітям вирізати по одній кві­точці на власний смак та наклеїти їх на, великий аркуш по колу так, щоб утворився віночок. Коли віночок готовий, діти прикріплюють до нього різноколірні стрічечки.



Вихователь. Любі діти, назвемо цей віночок укра­їнським віночком щастя і злагоди на нашій землі, на всій Україні.

Хтось із дітей читає заздалегідь вивчений вірш Ольги Тимовєєвої.



Віночок

  • Де вроду барвисту, Віночку, ти взяв?

  • Усестриці-Веселки. У небі.

  • А звідки та сила, що зцілює нас, від кого вона у тебе?

Я думаю відповідь знаєте ви,

любі мої малята:

Лиш матінка мила і рідна земля

Ту силу нам можуть дати.


А коли зодягають вінки? Так, на свято. І наш колективний віночок ми подаруємо... Кому? Хто скаже? Чи зна­єте ви, яке свято відзначає український народ у серпні? Так, День незалежності Украї­ни. Це, можна сказати, день народження нашої мо­лодої держави. А хто знає, скільки ж їй виповнюється років? Правильно, 10 років. 24 серпня 1991 року здійснилася віковічна мрія українського народу — Верховна Рада проголосила Україну незалежною дер­жавою. Усі ми любимо її. От як гарно сказав про нашу рідну країну поет Ігор Січовик:

УКРАЇНА

Красивий, щедрий, рідний край,

І мова наша - солов’їна.

Люби, шануй, оберігай

Наш край, що зветься Україна.

От ми й подаруємо гарний вінок любій іме­нинниці - рідній Батьківщині.



Таємниця квітів

Вихователь збирає дітей на килимку, де розкла­дені квіти з білими пелюстками. У серединці кожної якась літера. (З цих літер діти потім складуть слова Батьківщина, Україна).



Вихователь. Діти, погляньте на цю квітучу галя­вину. Квіти на ній чарівні й мають свою таємницю. Але ми можемо її розкрити. Для цього візьміть по одній квіточці і на пелюсточках напишіть слова, які починаються на ту літеру, що зображена у серединці вашої квітки. Той, кому попадеться квітка з "ь", має написати слова з пом'якшеними звуками. Намагайтеся писати найбільше уживані слова, характерні для нашої мози.
Наприклад:

Коли діти виконають завдання, вихователь разом з ними викладає на килимку з квітів два слова, орі­єнтуючись на літери у серединці кожної квітки, — Україна та Батьківщина.


Вихователь. Діти, прочитайте слова, які утвори­лися, коли ми поклали всі квіточки в ряд. Це і є таєм­ниця наших квітів. А слова, які ви написали на пе­люстках, пояснюють ці важливі поняття. Адже метелики, квіти, веселка, зорі, земля, мама, тато, дощик - це все і є наша рідна Батьківщина, наша рідна земля.

Місто Надії

Вихователь. Діти, якими словами можна сказа­ти про нашу Батьківщину у вірші? Яка вона? (Моло­да, гарна, квітуча, співуча, зелена, весела...).

Вихователь. Запишіть кожен своє слово на даху будиночка, що лежить у вас на столі. А в кожній клі­тинці будиночка напишіть, що може бути саме та­ким у нашій країні.
Наприклад:






САД

ЗОРЯ

ЯБЛУНЬКА

РОДИНАА

ДЕРЖАВА

ХЛОПЕЦЬ



ЗЕМЛЯ

ГОЛОС

ТАТО

ДІМ

РІЧКА

КРАЙ


Вихователь. А давайте разом створимо нове мі­сто в Україні — Місто Надії. (Діти наклеюють свої будиночки на великий аркуш паперу).

Це місто буде чудовим, якщо над ним засяє соне­чко, літатимуть пташки, кружлятимуть метелики над квітами.

Діти вирізують, і наклеюють поміж будинками со­нечко, птахів, квіти, травичку, щоб місто ожило.

Вихователь.

У нашій Україні з'явилося місто нове! Дитяче, веселе, дзвінке й гамірне.


А на закінчення послухаємо ось цей вірш Петра Осадчука:

З ТОБОЮ

Послухай, як струмок дзвенить,

Як гомонить ліщина —

З тобою всюди, кожну мито

Говорить Україна.

Послухай, як трава росте,

Напоєна дощами,

І як веде розмову степ

З тобою колосками.

Послухай, як вода шумить —

Дніпро до моря лине. —

З тобою всюди, кожну мить

Говорить Україна.

Тож побажаємо нашій Україні добра і процвітання і пообіцяємо завжди бути її вірними синами й доньками.


Конспект заняття з народознавства в старшій групі



«Вишиванка вміє промовляти»

Мета: Ознайомити дiтей з народною легендою про вишиванку, розширити i поглибити знання дiтей про рушник, його призначення, ознаки вiзерунку i кольору, народними традицiями, пов'язаними з рушником . Виховувати почуття нацiональноϊ гордостi, любов i повагу до працi дiтей.

До заняття оформити виставку вишиванок батькiв та вихователiв (з групи), старовинних вишивок (сорочки, рушники).

На заняття запрошенi батьки. Дiти, батьки i вихователi одягненi в вишитi блузки, сорочки. У записi звучить пiсня «Вишиванка».

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дiвчина вишиванку

Вишивала дiвчина, вишивала,

Чорну i червону нитку клала.
Вихователь запрошуϵ дiтей i батькiв до свiтлицi i пропонуϵ вишиванки. Вони розглядають, дiляться враженнями. Дiти впiзнають своϊ вишиванки. Музика закiнчуϵться. Вихователь запрошуϵ сiсти.
Вихователь: Якi чудовi вишиванки ми розглядали. А яка нiжна, чарiвна пiсня звучала про вишиванку. I сьогоднi ми поведемо розмову про вишиванку.

Украϊна здавна славилася своϊми вишиванками. I вишивка так мiцно ввiйшла в наше життя, що немаϵ жодноϊ оселi, де б не було вишиваних речей.

Колись украϊнських дiвчат навчали вишивати ще з дитинства. Моя бабуся розповiдала, що вишивали вечорами, аж до пiзньоϊ ночi. Вишивали вдома, або сходились до однiϵϊ хати, вишиваючи спiвали. А мама, у якоϊ була доросла донька, вихвалялася своϊми вишиванками – напередоднi свят вивiшувала «провiтрювати» на подвiр'я, щоб всi бачили.

Коли господинi приходили одна до одноϊ, то обов'язково показували своϊ вишиванки, вiдшивали одна в одноϊ i передавала свою майстернiсть онукам. Ось послухайте вiрш, який Василинка чула вiд своϵϊ прабабусi.



Я маленька украϊнка!

В мене коса по колiнка,

I сорочка вишиванка

I спiдничка фалдованка –

Я маленька Копичанка.
А прийшла до нас вишиванка з далеких лiт, з минулих лiт, з минулих поколiнь. Ось що розповiдаϵ старовинна легенда про вишиванку.

Був час, як на землi почав люд вмирати. Вiд якоϊ хвороби, того нiхто не знав. Ото iде чоловiк i враз впаде, зчорнiϵ, запiниться i вмре. Втiкали люди з сiл в лiси. Та слiдом за ними гнала i хвороба. Не жалувала нi молодих, нi старих. А жила в селi над Днiпром бiдна вдова Марiя. Забрала хвороба чоловiка i

5 дiтей. Тiльки наймолодша Iванка ще здорова. Але не вберегла. Почала сохнути i вона. А ще просить матiнку:

- Врятуй, мамо, я не хочу помирати! Порятуй!

Одного разу до хати прийшла якась бабця старенька. Як i коли прийшла, Марiя не чула.

- Слава Боговi! - привiталася. – Що помираϵ остання? А могла б i жити.

Аж кинулась Марiя.

- Як? Бабуся сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменьшеньку!

Взяла, напевно, старенька до серця той плач i мовила:

- Повiдаю тобi тайну тоϊ страшноϊ хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

- Присягаю донечкою!

- Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грiшникiв багато зросло. Сказав Бог умертвляти всiх, на кому нема хреста. Ти тяжко перенесла смерть родини, дам тобi раду. Виший на рукавi, на пазусi i всюди хрести. Та лиш чорнi або червонi, щоб здалека чорти видiли.

Мати так i зробила. А доченька здоровшала щодень i просила маму:

- А виший ще терен… А калину…

А Марiϊне серце стискалося вiд болю, що людськi дiти мруть. Не витримала. Вiд хати до хати бiгала i кричала:

- Шийте, шийте хрести… Вишивайте, будете житии. Рятуйтеся! А люди не вiрили Марiϊ. Тодi вона взяла на руки Iванку i забила в дзвiн на сполох. За хвилю всi збiглися.

- Не вiрите! Дiтей менi ваших шкода!

I зiрвала з Iванки вишиту сорочку. Дитина на очах зчорнiла i померла.

- Вишивайте сорочки дiтям i собi!

Та й впала мертвою коли донечки.

З того часу вiдiйшла хвороба за лiси i моря. А люди ходять у вишиванках. Матерi навчають дочок, а дочки своϊх дочок. I вже нiхто не обходиться без вишиванок. Радощi i болi життя заливають жiночi руки у своϊх вишиванках.
Вихователь: Дiти, що можна побачити на вишиванках?
Дiти: Калину, листя дуба, зозулю.
Вихователь: Що вони означають?
Дiти: калина – дiвоча краса, листя дуба – сила, зозуля – приносить щастя родинi.

Народна гра «Голочка i нитка»

Вихователь : В Украϊнi, за народною традицiϵю, в кожнiй хатi повинен бути вишитий рушник. Дiти, пригадайте, яке призначення вишитого рушника?
Дiти: На вишитий рушник клали немовля, щоб було щасливе.

На щастя-долю давала мати рушник, коли виряджала сина в дорогу.

У день весiлля нареченi стають на рушник, щоб життя було щасливим.

На весiллi старостiв перев'язують рушниками.


Вихователь: Багато пiсень складено про вишитий рушник. Ось послухайте пiсню М. Дубини на слова В. Вихруща «А мати вишивала рушник».
Звучить пiсня.
Вихователь: У чарiвну силу рушника вiрили, як у доброго чародiя. А звiдки взятися тiй силi, спитаϵте ви? А сила рушника в його вiзерунках. Треба тiльки розумiтися на них. Рушник можна читати. Спробуймо. Почнемо з простенького. Ось бачите, на рушнику ϵ такi краϵчки, або ще ϊх називають «вужики», «кривульки». Це знак води. А де вода – там життя. «Вужики» ще означають насiння.

А ще на рушниках ϵ квадрати i ромби. Квадрати i ромби означають символ сонця або поле. Це як ми собi забажаϵмо. Вiзерунки вишивок рiзнi. А в нас на Тернопiльщинi вишивають вiзерунки з геометричних фiгур. I вишивають люди рiзними кольорами. А пригадайте, якими кольорами найперше вишивали.


Дiти: Червоними i чорними кольорами.
Вихователь: Що означають цi кольори?
Дiти: Чорний колiр – це колiр землi-годувальницi або туга за рiдними, журба. Червоний – любов до рiдних, один до одного або колiр калини, улюбленого дерева нашого народу.
Вихователь: Дiти, а якi кольори вишивок вам найбiльше подобаються?
Дiти: Рiзнi кольори. Червонi i чорнi, голубi i чорнi, коричневi i жовтi.
Звучить пiсня «Два кольори», музика О. Бiлаша на слова Д. Павличка.
Вихователь: Вишивка – це найкращий дарунок. Вона розповiдаϵ своϊми кольорами, лiнiями та квадратами про гори високi, про яснее сонечко, про красу дiвочу, про поле родюче та життя минуле. Бережiмо, шануймо вишивку!
Дiти спiвають пiсню «Рушник» на слова Д. Чередниченка та муз. Левiтова:

Сюди – туди голка

Сюди – туди нитка

Як рушник повiшу –

Хата буде квIтка.

Вихователь: Кожна украϊнська дiвчина повинна вмiти вишивати. Тож навчаймо вишивати дiтей з чистою думкою, гарними бажаннями i обов'язково з пiснею, щоб нашi вишивки передавались з поколiння в поколiння.



Заняття у старшій групі



«Чумацькі шляхи»

Матерiал: iлюстрацiя: вози, дорога, платiвка з пiснею «Чумацький Шлях».
Вихователь. Дiти, сьогоднi ви дiзнаєтеся про давнє ремесло українцiв – чумакування. Але перш нiж почати, згадаємо:

1. Як називалась Україна з давнiх часiв?

2.Яке найстаріше місто в Україні?

3.Хто заснував Київ?

4. Яких ви знаєте князiв?

Відповіді дітей.

Вихователь. Отже, у далекі часи Київської Русі, коли в українські степи приходила рання весна, по селах починали лаштуватися в дале­ку дорогу чумаки. І по дорогах пливли величезні вози, які називалися мажарами (розгляд картини).

Усім селом урочисто проводжали чумаків, співали пісень (звучить пісня). А сивий, статечний, найшановніший у громаді чоловік благо­словляв їх перед нелегкою, сповненою небезпек дорогою.

Брали в чумаки тільки чоловіків, і то не всіх, а найсміливіших і найвитриваліших. Адже дорога була далекою і важкою. Часто-густо нападали кочівники. Тоді чумаки відкладали свій «багаж» і брались за пістолі, рушниці й шаблі, щоб дорогоцінна сіль припливала білою валкою аж із Криму і Карпат до рідного села (розгляд картини).

Нам здається дивним їздити за простою сіллю у Крим чи Карпати, коли за нею можна сходити в магазин. Але ж не забувайте, що в ті давні часи не було потягів, автомобілів, літаків, які б швидко і вчасно привезли все необхідне. А сіль — важливий продукт для приготуван­ня страв. Попросіть маму не сипати сіль у суп чи картоплю. Ви одразу зрозумієте різницю і не захочете їсти несолоної їжі.

Тим часом чумаків палить сонце, січуть дощі. Вони повільно про­суваються українськими степами, мальовничими краєвидами. То тут, то там червоніють галявини степових маків, а біля річки біліють ро­машки. Над озерцем схилились кущі калини. А вгорі — безмежна глибочінь безхмарного неба!

Скриплять вози, ремиґають воли. Минають дні й ночі. І не втиха­ють поміж високими могилами сумні та веселі чумацькі пісні.

Не тільки в Крим і Карпати їздили наші чумаки. Бували вони і на Дону, звідки привозили багато риби. Ще їздили в Польщу, Чехію, Угорщину, звідки привозили тканини, нитки та інший крам.

Закінчувався сезон, поверталися чумаки додому вкрай стомлені й виснажені. Та не всі повертались. Кого в дорозі скосила ворожа куля, а кого прибрала хвороба.

Чумацтво давно відійшло в минуле, полишивши по собі народні пісні, легенди, перекази про ті далекі нелегкі часи.

Уночі на небі серед безлічі зірок можна побачити широку зоряну смугу, яка простяглася з півночі на південь. За нею чумаки звіряли свій шлях, подорожуючи безкрайніми степами. Тому в народі цю зо­ряну дорогу і прозвали «Чумацький Шлях».

А ще люблять Чумацький Шлях поети. Отже, коли-небудь влітку зробіть так, як радить Павло Тичина:

Уночі,


Як Чумацький Шлях сріблясту куряву простеле,

Розчини вікно, послухай...



  • Діти, а що можна почути?


Відповіді дітей.
Вихователь. Зараз ми з вами пограємо в гру.
Проводиться рухлива гра (за вибором вихователя).

Вихователь. Уявімо собі, що ми з вами потрапили в далеке минуле і чумакуємо, їдуть неквапом круторогі воли, риплять, витягшись у до­вгу валку, важкі дубові вози-мажари. Безмежна степова дорога курна і трясна, а на небі жодної хмаринки.

Заплющте очі й уявіть, що кожен із вас їде тим шляхом і згадує рідну домівку, рідну природу, а може хтось згадає те дерево, що він посадив і доглядав. Може хтось уявить себе пташкою, яка весело співає, бо повернулася до рідного краю. А може, хто згадає калину, яка червоними ягідками заглядає у віконце, вербу, яка своїми гілками колише веселі хвильки.


Звучить українська народна пісня «Тополя».
Вихователь. Що ви згадали?
Відповіді дітей.
Вихователь. Діти, а тепер намалюйте, що кожний собі уявив.

Практична робота дітей. Аналіз робіт. Вихователь наголошує, що сьогодні в групі відкривається пейзажний вернісаж, на який увечері запрошено батьків.

Бібліографія




  1. О. Воропай «Звичаї нашого народу».

  2. К.П. Фролова «Українські народні свята та обряди».

  3. Д. Яворницький «Історія козацтва».

  4. М.Ткач «Дерево роду».

  5. Дошкілля «Маленький українець» Педагогічні ідеї Софії Русової.

  6. М. Сингаївський «Материнська пісня».

  7. Г.С. Тарасенко «Дивосвіт».

  8. В.Я. Андрущенко «Народ скаже – як зав’яже».

  9. Г.Ю. Рогінська «Сценарії свят та забав у дитячому садку».

  10. А.М. Богуш «Українське народознавство в дошкільному закладі».

  11. О.В. Ковальчук «Українське народознавство».

  12. Журнали: «Дошкільне виховання»

«Дитячий садок»

«Розкажіть онуку»

«Палітра педагога»

«Джерело»



«Бібліотечка вихователя дитячого садка».
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка