«Вiдродження духовностi на принципах нацiонального виховання за спадщиною С. Русової.»



Сторінка1/4
Дата конвертації02.05.2016
Розмір0.71 Mb.
  1   2   3   4

Досвiд роботи


вихователя ДНЗ «Бiлочка»

Комiсарової Наталiї Iванiвни

Тема: «Вiдродження духовностi на принципах нацiонального виховання за спадщиною С. Русової.»

2010 р.


Комiсарова

Наталiя Iванiвна

Народилася: 26 серпня 1961 року

Україна, Днiпропетровська обл.,

м. Першотравенськ.

Освiта: середня спецiальна,

Днiпропетровське педагогiчне

училище у 1989 роцi (№711050),

за дипломом – вихователь д/с,

стаж педагогiчної роботи 23 роки.


Адреса: м. Першотравенськ

вул. Сквер-2.

Опис

досвiду роботи



Державна полiтика в сферi дошкiльної освiти по вiдродженню українских культурно-iсторичних традицiй, виховання шанобливого ставлення до українских нацiональних святинь, українскої мови, iсторiї i культури визначається нормативно-правовими документами – Законом України «Про мову», Нацiональною Доктриною розвитку освiти у ХХI столiттi.

Особливостi мовного середовища нашого регiону, де частина населення користується росiйскою мовою як засобом спiлкування, де, на превеликий жаль, значна частина сучасних сiмей далека вiд традицiйної нацiональної родини з її сiмейними традицiями, нормами поведiнки i спiвжиття, з її народною етикою, мораллю, правосвiдомiстю, вимагають придiлити особливу увагу вiдродженню української нацiональної культури, духовностi нашого народу, його звичаїв, традицiй, обрядiв про прищеплення любовi до своєї рiдної мови.

I тому я звернулась до iдеї видатної педагогiчної дiячки, мудрої, i далекоглядної професорки Софiї Федорiвни Русової, яка виголошувала про необхiднiсть морального виховання наших дiтей на нацiональних традицiях, прищеплення у майбутнiх громадян України iдеалiв Добра i Краси, Гiдностi та Милосердя, Спiвчуття та Любовi, що є пiдгрунтям зростання духовностi.

Золотi джерела працi С. Русової – не тiльки icторiя педагогiчної i психологiчної думки, а й цiлком сучасний, iз сьогоднiшнiх позицiй погляд на загальну проблему освiти, визначення її цiлей, завдань, форм i методiв органiзацiї навчання.

С.Ф.Русова – автор концепцiї нацiональної освiти, першою сходинкою якої являється дитячий садок, саме « … дитячий садок – це перша найрiднiша щкола, в якiй пробуждується її нацiональна i громадська свiдомiсть».

Основу моєї роботи по впровадженню педагогiчних iдей

С. Русової складають принципи її нацiонального виховання, а саме:

- виховання має бути пройняте нацiональним духом свого народу

- «Все виховання має бути позначене мистецтвом, естетичним сприйманням i емоцiями…».

- « … усе виховання будується на пошанi до особи».

- навчання української мови на основi усної народної творчостi та лiтературних джерел.

Першi кроки, у цьому напрямку, я почала з освiтньої роботи батькiв. Для цього стала проводити в рiзних формах зустрiчи з ними. Це конференцiї, «посиденьки», бесiди за круглим столом, консультацiї, вiкторини, родиннi свята. Всi цi зустрiчи проходили в формi розповiдей, якi чергувалися з пiснями, драматизацiями, виставками.

Перед кожним обрядовим святом обов’язково проводжу батькiвський всеобуч, на якому розповiдаю iсторiю цього свята, про те як його святкували нашi предки. Це такi свята, як:
- «Йде, Святий Миколай».

- «Щедрий вечiр, добрий вечiр».

- «Стрiтення».

- «Андрiївськi вечорницi».

- «Великдень» та iн.

Щоб привернути увагу до iнформацiї батькiвського куточка, я почала збирати матерiал про родини вихованцiв, фотомонтажi про сiм’ї дiтей для випуску сiмейних стенгазет. Кожен випуск такої газети мав свою мету та вiдповiдну назву:


- «У колi батькiв».

- «Улюбленi сiмейнi заняття».

- «У колi бабусь i дiдусiв».

- «Нашi свята».

- «Рiдна вулиця, пам’ятнi мiсця» та iн.
У свiдомiсть дошкiльнят закладаються фундаментальнi свiтогляднi поняття, моральнi цiнностi, переконання. Тому так важливо дати дiтям системнi знання про довкiлля, звичайно ж доступнi їм. I у зв’язку з цим я проводила виховнi години, спiльнi заходи для батькiв i дiтей:

- Виставка найцініших книжок (у тому числі і дитячих) із домашніх бібліотек дітей.

- Виставка сімейних альбомів.

- Виставка вишиванок (у тому числі рушників), які є в сім’ях.

- Фестиваль сімейних реліквій.

- Конкурс на кращу розповідь про історію роду.


Такі форми роботи забезпечили стійкий інтерес батьків до національного виховання дітей; підвищили активність та ініціативність до спільних заходів батьків і дітей; зміцнили зв’язок між батьками і вихователями. Таким чином, я дійшла висновку, що саме такі форми роботи знайомлять батьків з нашими українськими минулими традиціями, українською народною творчістю, яка відзначається теплотою, оптимізмом, утвердженням добра.






Народні традиції, звичаї, свята з багатим поетичним, пісенним фольклором, іграми входять невід’ємною частиною до скарбниці національної культури і мають стати важливим джерелом патріотичного виховання.

Патріотизм лишається одним з небагатьох понять, які є основоположними, головними у вираженні громадських почуттів, найвищих засад духовного світу людини.

Прививати почуття патріотизму я починала з любові до малої Батьківщини: рідного міста, домівки, родини. Саме на осмислення найвідоміших і найближчих явищ подій та деталей формується національна свідомість дитини й перед нею розкриваються перспективи пізнання світу. Тому, вводячи дитину у чарівний та загадковий світ пізнання, я завжди ставлю перед нею прості запитання; наприклад:




  • Як називається місто, в якому ти народився?

  • Де народились твої тато й мама?

  • Що означає прізвище твоєї сім’ї?

  • Як звуть твоїх бабусь, дідусів? Що цікавого з їхнього життя ти знаєш?

  • Що ти знаєш про вулицю, на якій живеш? У яких місцях свого міста ти любиш бувати?

  • Який пам’ятник ти вже бачив? Кому і чому він присвячений?

Водячи дітей на екскурсії по місту, знайомлю їх з чудовою природою рідного краю; меморіалом Слави; державними установами. На заняттях та в індивідуальних бесідах з дітьми велику увагу приділяю тому, щоб діти не відривалися від свого кореня, знали історію роду, населеного пункту, рідного краю.

Знайомлячи дітей з історією своєї Батьківщини, з її славними сторінками – козацтвом, становленням Київської Русі, проводила спільні заходи для батьків і дітей:


  • «Козацькому роду - нема переводу».

  • «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».

  • «Ми є діти Українські».

  • «Чумацькі шляхи».

  • «Що таке Батьківщина?»

Завдання таких заходів – розвивати почуття ідентифікації себе з українським народом, розвивати почуття любові до свого народу й держави, відповідальності перед ними, а це і є обов’язковими складниками духовної особистості.

«…Усе виховання будується на пошані до особи» (С. Русова). Так, до особи українця. Бо «… українська дитина не дуже експансивна, вона занадто вразлива; до неї треба підходити з ласкою, привернути її до себе повагою до її індивідуальності. Треба збудити її цікавість, тоді виявиться талановита вдача дитини й озветься глибока чуйність» (С. Русова).

Тому в моїй групі, як і в усьому нашому закладі створені особливі умови, щоб дитина це відчувала й цілком довірялася вихователю і всім, хто її оточує. Я намагаюсь створити затишну і привітну атмосферу, щоб дітям все нагадувало хатні обставини, щоб було багато квітів, тепла і світла, щоб діти завжди чули рідне слово, рідну музику, поезію.

Надзвичайно великий інтерес викликають праці С. Русової з питань національного мистецтва та його значення в системі національної творчості в навчанні, ведуть дітей до розуміння краси світового мистецтва через ознайомлення з тим, що найближче. Національне мистецтво, на думку С. Русової, є найпершим фактором пробудження художнього чуття в дітей. Тому на заняттях із зображувальної діяльності та художньої праці, в дидактичних іграх та бесідах я знайомлю дітей з узорами на українському одязі: вишиванках, плахтах; українською керамікою та Петриківським розписом; своєрідністю усної народної творчості. Навчаю відтворювати набуті знання в своїх творчих роботах з малювання, ліплення, аплікації.

Особливе значення надає С. Русова рідній мові як могутньому засобу загального розвитку дитини. Вона вбачає в рідному слові джерело неповторного національного світобачення, систему, у якій фіксуються особливості сприймання і відображення дійсності, зокрема специфіка її художньо-образного осмислення.

Основна мета навчання рідної мови, полягає у формуванні національної, духовно багатої особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови – її стилями, формами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, мовлення).

Для досягнення цієї мети я знайомлю дітей з українськими народними піснями та колисанками, віршами та казками, народними хороводними іграми. І отримую велике задоволення, коли бачу, як діти у повсякденному житті у іграх та спілкуванні один з одним використовують набуті знання та починають надавати перевагу усній народній творчості. Я впевнена, що обов’язок кожної людини – знати, берегти і примножувати рідну мову. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів. На цьому завжди наголошувала С. Русова у своїх працях, і ці аксіоми беру до уваги і я.

«… яке виховання дамо нашим дітям сьогодні, широко одіб’ється завтра в усьому характері, нашого національного життя».

С. Русова.



Додатки


Конспект тематичного заняття у старшій групі

«Т.Г.Шевченко – великий український народний поет»

Тема: Т. Г. Шевченко – великий украϊнський поет.
Мета: Закрiпити знання дiтей про дитячi роки i творчий шлях великого сина украϊнського народу – поета, художника Т.Г. Шевченка. Згадати його вiршi, пiснi. Викликати бажання читати i слухати ϊх. Виховувати любов, почуття та гордiсть за талановитий украϊнський народ, який подарував свiту генiя.
Матерiал: Кобзар, дитячi книги з творами Т. Г. Шевченка, портрет

Т. Г. Шевченка, iлюстрацiϊ до вiршiв.


Попередня робота: Заучування вiршiв, прослуховування пiсень, розглядання картин, ознайомлення з бiографiϵю Т. Г. Шевченка.
Ведуча:

Щовесни, коли тають снiги

I на рястi засяϵ веселка,

Повнi сил i живоϊ снаги –

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Так дiти, сьогоднi ми зiбралися в цьому залi, щоб вшанувати пам'ять великого украϊнського поета, художника, славного сина Украϊни, Кобзаря,

Т. Г. Шевченка.
Всi: Пам'ять Т. Г. Шевченка. Хто це такий Т. Г. Шевченко? За що його люблять i шанують?
Ведуча: А зараз я Вам коротко розповiм про це.

Народився Т. Шевченко на Украϊнi в селi. Це було давно, коли ще був цар i пани. Батьки його були люди бiднi, бо не мали нi землi, нi худоби. Сiм'я у них була велика: батько, мати, шестеро дiток i дiд Iван. Вони жили бiдно, але дружно. Особливо Тарасик любив недiлю, коли татусь з матусею не працювали на пана, а були дома. Тодi всi збиралися навколо дiдуся i слухали його розповiдi про козакiв. Коли Тарасику було 9 рокiв, у нього померла матуся. Тарасик пас худобу: ягнят та телят. Але вiн так любив малювати, що забував i за ягнят i телят, а тi витоптували чужi городи. I йому за це дiставалося. В сiльскiй школi вiн навчився писати.

Скоро пан переϊхав з Украϊни в Петербург i вiн став там йому слугувати, був у нього козачком. Вiн ховався вiд пана i писав вiршi та малював. Коли пан побачив як гарно вiн малюϵ, то вирiшив вивчити його на маляра, щоб вiн малював йому, на втiху.

Вечорами вiн любив малювати в лiтньому саду. Одного разу його зустрiв там художник. Йому сподобалися його малюнки i вiн викупив його у пана. Тепер Т. Г. Шевченко став вiльним i мiг вчитися малювати i писати.

Та недовго вiн насолоджувався волею. За те що вiн закликав у своϊх вiршах боротися проти панiв i царя, його заслали на 25 рокiв в солдати далеко вiд Украϊни. А там йому не дозволяли писати i малювати. Та друзi не залишали Шевченка. Вони хлопотали, щоб його звiльнили з неволi. I через 10 рокiв його звiльнили. Але вiн уже був тяжко хворий, i прожив пiсля цього всього 2 роки. I помер на чужинi в Петербурзi. Але вiн стiльки багато i гарно написав за свiй час, що його вiршi будуть жити вiчно.

Я б хотiла, дiти, щоб ви прочитали вiрiшi Т. Г. Шевченка.


Дiти читають вiршi: «Встала весна», «Зацвіла в долинi», «Садок вишневий коло хати».
Ведуча: Вiршi Т. Г. Шевченка дуже мелодiйнi, cпiвучi, i ϊх покладено на музику. Вони стали пiснями, якi спiвають i у наш час. Ось послухайте у виконаннi дорослих пiсню «Тополя», а «Зоря моя вечiрняя» - у виконаннi дiтей.
Ведуча: Розповiдаю, як тяжко жилося жiнцi, як страждали дiти в тi часи.

Дiти читають вiршi: «Сон», «На панщинi пшеницю жала». Спiвають пiсню «Якби менi черевики».
Ведуча: На Украϊнi дуже любили шевченкове слово. Пiснi на його слова спiвали на рiзнi свята, вечорницi.
Гра «Довгоносий журавель».
Ведуча: Т. Г. Шевченко дуже любив старий Днiпро i заповiдав похоронити його «серед степу широкого на Вкраϊнi милiй».
Вiрш: «Заповiт».
Люди шанують пам'ять Т. Г. Шевченка. Багато мiст, сел, вулиць, бiблiотек носять його iм'я. Вдячнi земляки поставили йому багато пам'ятникiв. Звертраюся до вас, дiти. Пам'ятайте, що всi ви – онуки Шевченка. Бережiть украϊнську землю i украϊнське слово.
Пам'ятай онуку: як будеш в Каневi колись,

дiдусю Тарасу, низько поклонись.






«Йде святий Миколай»


Ведуча. Дорогі батьки, гості і діти! Сьогодні ми вкотре припадаємо до витоків цілющих джерел наших народних звичаїв. Таємничість і краса сьогоднішнього свята повертається до нас у всій величі. Кожна дитина з нетерпінням чекає подарунків від Святого Миколая. Всі діти молилися Богу, щоб не обійшло це щастя ні хату, ні школу, ні дитячий садок. І наші діти не виняток. Вони також чекають на це свято, а як саме чекають ми зараз з вами і подивимось.
Дитина. Гей ви хлопці і дівчата!

Чи знаєте, що жде вас?

Жде дитяче наше свято,

Добрий, милий дітям час!


Дитина. Миколай Святий вже дари

Наготовив певно нам,

Вже з'їжджається з-поза хмари

Із небесних, ясних брам.


Дитина. Іде Святий Миколай

В небі метушня і рух,

Янголята працю мають

І несуть йому кожух.


Дитина. Інші лагодять санки,

Навантажують дарунки,

Світять край шляху зірки,

Шлють на землю подарунки.


Пісня «Ой хто, хто Миколая любить».

Ой хто, хто Миколая любить

Ой хто, хто Миколаю служить

Тому Святий Миколай

На всякий час помагай,

Миколаю!


Ой хто, хто к ньому прибігає

На поміч його призиває

Той із горя вийде ціло

Охоронить душу й тіло,

Миколаю!

Ой хто, хто спішить в твої двори,

Того ти на землі і на морі

Все хорониш від напасти

Не даєш в гріхи упасти

Миколаю!


Діти сідають на килим.
Ведуча. Любі мої діточки, цієї зимової ночі до кожної хати, де є чемні діти,

завітає Святий Миколай.



Діти. А розкажіть нам про Святого Миколая. Ведуча розповідає легенду.
Дитина. Дякуємо за розповідь. Дуже цікаво.

Тепер будемо знати, хто такий Миколай.

А до нас Миколай прийде?
Ведуча. Обов'язково, ви ж дуже хороші і слухняні.
Дитина. Напишімо листа до Святого Миколая.

Діти ж завжди пересилають йому свої прохання.


Ведуча. Добре, кажіть, що писати.
Дитина. Святий Отче Миколає!

Вечір твій вже наступає,

Пишем, щоб влегчить роботу

На що маємо охоту.


Дитина. Святий Миколаю, тебе ми благаєм!

Одаруй нас теплотою,

Ласкою і добротою,

Щастя дай на весь наш рід,

На країну і нарід.
Дитина. Добрий отче Миколаю,

Ось про що тебе благаю,

Щоб була здорова мати

Й не хворів ніколи тато.


Дитина. Дай нам сили і охоти

До науки, до роботи,

Щоб росли ми здоровенькі

На потіху отця й неньки.


Дівчинка. Ви у цей святковий час

Не забудьте і за нас,

Прошу, принесіть мені

Ляльку в гарному вбранні.


Хлопчик. Ну, а хлопчикам і мені, будь ласка,

Подаруйте шаблю з казки.


Дитина. Ну й цукерок мусиш дати,

Страшно любим ласувати.


Всі. Добрі ми та чемні будем,

І, як ви, послужим людям.


Ведуча. Покладу листа в конверт, а конверт на пеньок.

Прилетить горобчик і віднесе його Святому Миколаю.


Горобчик (залітає). Чив-чив-чив! Чиву-чив!

Ледве-ледве долетів,

Вітер віє, снігом сіє,

Зимно, крильця аж німіють.

Зараз я листи збираю до Святого Миколая,

В цих листах дитячі мрії,

Сподівання і надії,

Гарно й затишно в кімнаті,

Можна трішки подрімати.
Горобчик дрімає, з 'являються чортики.
Чорт. Вірний служко Миколая!

Зараз ми тебе впіймаєм!


Діти намагаються спіймати горобчика.
Чорт. Ой-ой-ой! Оце причина!

Щось бо трапилось з очима!

А горобчик де подівся?

Був же тут, а не наснився.


Чорт. Знов утік! Ну постривай!

Упіймаєм, так і знай.


Ведуча. Стривайте, стривайте, хто ви такі і звідкіля з'явилися?
Чорт. Я Антипко, я із пекла

З різками гнучкими.

Мушу чемних цих діток

Поробити злими.



Чорти. Ми маленькі дияволятка

І диявол у нас татко,

Мати - дияволиха

Наробит можем лиха.


Танок чортенят.
Чорт (звертаються до дітей). Наше вам шануваннячко, любі чортята і чортички.

Гайда з нами до пекла.


Діти. Ми не хочемо до пекла!
Чорт. Там знаєте, як добре, ні вчитися, ні вуха мити не треба.

Ви любите мити вуха?


Діти. Ні!
Чорт. От і добре. (Вдоволено потирає руки, чаклує). А тепер спробуйте заспівати.

Пісня «Коломийки».
Дівчата. Ой, то хлопці пустуни

Цілий рік збиткують,

А під свято Миколая

Трішечки працюють.


Хлопчики. А дівчата небожата

Люблять лиш хвалитись,

Одна одну обмовляють

Бо не вміють битись.


Дівчата. Наші хлопці ледацюги

Не вміють робити,

Тільки хочуть біля печі

Свої боки гріти.


Хлопчики. А дівчата цілий рік

Мелють язиками

А щоб мамі помагати

В них часу не стане.


Чорт. Посварили, посварили, кулі вже літають,

І дарунки у дітей всі попрападають.


Ведуча. І не правда, наші діти дуже дружні, і зараз ми це доведем.
Гра «Ой ти чортику хвостатий».

Після гри під музику входить Людовисько.
Людовисько. Я Людовисько-Страховисько

Не підходьте надто близько,

Там де я - життя вмирає,

Крига ріки покриває,

І земля стає мов криця

Все живе мене боїться.


Слуги. Знаєм, знаєм володар!

Ти наш батько і господар!


Людовисько. Вірні слуги льодяні

Прошу, розкажіть мені,

Чи ж усюди стужа люта,

Чи земля у лід закута?


Слуги. На землі лютує стужа,

Завірюха снігом кружить,

Люди холоду злякались

У хатинах поховались.

Бач, усі вони чекають

На Святого Миколая.


Людовисько. Серед стужі й голольоду

Не дамо йому проходу


Чорт. Всемогутній Людовисько!

Бачив я - людські дитиська

Змовились листи писати

Й Миколаю посилати,

А за служку в них гінець,

Непутящий горобець.


Залітає горобець.
Слуги. Онде він несе торбинку

Треба упіймати пташинку,

Заберім листа дитячі,

Щоб Святий їх не побачив.


Людовисько. Я не можу допустити,

Щоб раділи людські діти!

Слуги вірні та сумлінні

Відібрати ви повинні

У горобчика листи,

І мені їх принести!


Слуги. Все ми зробимо, володар!

Ти наш батько і господар!


Слуги підкрадаються.
Горобчик. Чив-чив-чив! Чиву-чив!

Добру справу я зробив,

Бачте, вже торбинку маю

Я листів до Миколая.


Слуги. Мерзнуть крильця, мерзне спинка,

Долу падає торбинка,

Сон долає зимовий,

Спи горобчик, любий мій.


Горобчик засинає, слуги забирають торбу, а чортики виносять горобчика.
Слуги. Ось вони дитячі мрії,

Сподівання і надії.


Людовисько. А ну ж бо подивимось,

Що тут понаписували ...

шоколаду, мармеладу, жуйок, яблук,

марципанів, апельсинів і бананів.

Ненажери, а не діти,

Як таких задовільнити?


Людовисько дістає інший конверт.
Людовисько. А тут братик із сестрою

Хочуть шаблі чарівної,

Ляльку із гарненьким личком

В бальнім платті й черевичках,

Що ж, зробімо це за мить,

Швидко сніг та мед несіть.



Слуги приносять тацю.
Людовисько. Чари-чари-чарування
Це старе як світ навчання,

Зробим шаблю чарівну -

Незвичайну, льодяну,

Шабелька казкова нині

Холод свій віддасть дитині.

А цю лялечку чудову, хто торкне її рукою,

Стане кригою дзвінкою.

Побіжи хутчиш, Антіпко,

Віднеси дарунки швидко

Так справу ми свою зробили

Та й вирушати уже час.

Людовисько виходить із залу.


Людовисько. Слуги вірні, ви зі мною?
Хлопчик (дістає шаблю). Ой, подивіться, а в мене вже є подарунок.

Гарна шабля, та вона

Дуже зимна, льодяна,

Що зі мною, я не знаю

Ой! Сестричко, замерзаю.
Дівчинка обіймає брата, намагається трухнути, зігріти його.
Дівчинка. Братику мій! Не мовчи.

Тупочи або кричи,

Зимний ти, немов крижина,

Щось робити я повинна.


Виходить Антипко.
Антипко. Чом, сумуєш ти за братом,

Хочеш лялькою погратись

Сукня зірочками сяє,

Лялька ця - дарунок з неба

Пригорни її до себе.
Дівчинка. Ти такий бридкий, поганий,

І дарунок твій негарний

Геть від мене відійди

Щоб не сталося біди.


Під музику з 'являються зірочки і виконують танок, по закінченні якого чорт опиняється у колі.
Антипко. Сяють зорі вогняні,

Душно, тяжко тут мені,

Очі сліпнуть, я не бачу,

Пожалійте, пропадаю,

Відпустіть мене, благаю!
Зорі. Однесем листи Святому Миколаю, тоді відпустим.
Антипко забирає листа і тікає. Хлопчик оживає.
Хлопчик. Ох, нарешті зворухнувся.
Дівчинка. Це зірочки своїм сяйвом розтопили чари крижані.
Разом. Дякуєм вам, вірні слуги Миколая! Залишайтесь з нами.
Чується мелодія і заходять янголята з санками.

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка