Відрізняє нас від дикунів і варварів



Сторінка1/8
Дата конвертації10.09.2017
Розмір0.81 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Білет №1



1.Проаналізувати культурно - історичні умови виникнення філософії.

Тільки філософія “відрізняє нас від дикунів і варварів” говорив Р.Декарт. Тому люди архаїчного періоду не потребували філософії – вони були включені у природу, зливалися з нею. Та подальший розвиток матеріальних благ змістовно змінює людину, визначає її принципово інше відношення до світу буття. Пристосовуючись до нових умов життя, людина змінює і своє світоспоглядання та світогляд. Іншими словами, філософія виникає в тих цивілізаціях, де відбувся поділ праці на фізичну і розумову.. Це необхідна, але недостатня умова. Наприклад, в Давньому Єгипті та Вавілоні були соціальні стани не зайняті фізичною працею , але філософії як світогляду там не було.

Філософський світогляд передбачає аргументацію, сумніви, дискусії. При цьому предметом філософського дослідження стають найбільш загальні проблеми: що таке світ, чи існує Бог, що таке добро та зло тощо. Традиційне ж суспільство, де дії людей суворо регламентовані, вільнодумство неможливе.

Необхідною передумовою виникнення філософії є терпимість (толерантність) до інакомислення. А вона може виникнути тільки в демократичному суспільстві, де більше покладаються на розум людини і права особи, ніж на традицію і віру. Тому розквіт філософії припадає на епоху панування демократії (Давня Греція, епоха Нового часу), тоді як в умовах традиційного і тоталітарного суспільств філософія деградує до ідеології релігійного типу. Більше того, демократія викликає філософію до життя: політичні диспути, побудоване на змаганні сторін судочинство пробуджують увагу до законів логіки, формують теоретичну настанову, на якій грунтується філософія.


2.Обґрунтувати сутність пізнання та його можливості.

Філософія як гносеологія (вчення про пізнання) здійснює аналіз процесу пізнання в контексті “людина –світ”, вирішуючи питання не окремих завдань людського існування, а принципову спроможність людини пізнавати світ, охоплюючи його своєю свідомістю. Людина намагається дізнатися яким є світ чи збігається його структура зі структурою мислення про нього, а якщо збігається, то якою мірою? Гносеологія це пошук відповідей на питання: “Як людина пізнає світ?” “Чи він пізнаваний?” “Що є критерієм істинності знання?”

Головною проблемою пізнання є проблема меж пізнання: наскільки можна пізнати світ і що можна пізнати достовірно.Пізнання є специфічним різновидом духовної діяльності людини, процесом осягнення навколишнього світу, отримання і нагромадження знань. Процес пізнання – це такі взаємоорганізовані елементи: об’єкт, суб’єкт і знання, як результат процесу пізнання.

Будь-яке знання – це поєднання чуттєвого пізнання, яке дає інформацію про навколишній світ через відчуття, сприйняття та уявлення та раціонального пізнання, яке найбільш повно й адекватно виражене в мисленні.

У мислення виділяють два основні рівні – розсудок –початковий рівень мислення і розум - вищий рівень пізнання, якому притаманна рефлексія та самопізнання. У процесі пізнання з понять та суджень складається умовивід, який є рухом від одних понять до інших і відображає проце отримання нових результатів у пізнання.

Раціональне пізнання пов’язане також з нераціональними формами пізнання (уява, фантазія, емоції, афекти, інтуїція, одкровення), тобто зі здатністю безпосереднього осягнення істини без передуючого логічного розкладу та доведень.



3. Поняття свободи совісті як конституційно-правової категорії, її законодавче закріплення та правове регулювання в Україні.

Свобода совісті” як категорія права залежить від декларованого та реального ставлення суспільства до світогляду людей. Реалізується “свобода совісті” через право людини вибирати віросповідання. Поняття “совість” – це здатність людини давати оцінку власних думок та вчинків, нести внутрішню відповідальність за ці вчинки та контролювати виконання своїх обов язків перед суспільством. Совість не спирається на примус, але вона має певні межі, зумовлені наявністю суспільства. Релігійні відносини – є складовою частиною суспільних відносин, а отже вони законодавчо регулюються державою. Таке регулювання змушує релігійні організації дотримуватися громадського порядку, себто вимог світської влади, яка, у свою чергу, має право захищатися від релігійних зловживань.

Свобода релігії” це можливість вільного самовизначення та самореалізації особистості. “Свобода віросповідання” – це право гарантоване законом особистості сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати жодної. Свобода віросповідання має: а) вияв назовні, публічне сповідування релігії; б) внутрішній аспект. Свобода церкви – це право на вільну діяльність церкви в межах її функціонального призначення. Себто, визначення автономності церкви, її незалежність від втручання держави в її внутрішні справи.

Законодавче врегулювання свободи церкви в Україні, як і релігійної свободи взагалі, узгоджується з вимогами і нормами міжнародного права, відображеними у 2-й і 5-1 статтях Декларації ООН про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії й переконань від 25 листопада 1998рю, у 16-18-х статтях Підсумкового документу Віденської зустрічі представників держав, учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі у 1989 році. Конституція стаття 35, законодавство України – Закон Укр. від 23 квітня 1991 року “Про свободу совісті та релігійні організації” передбачають задоволення духовних потреб віруючих і атеїстів, забороняють дискримінацію громадян залежно від їх ставлення до релігії. Церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов язкова. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони суспільного порядку, здоров я та моральності населення. Реалізує державно-церковну політику Державний комітет України у справах релігій. Отже, в Україні свобода совісті є конституційним принципом і нормою державного права: релігійні організації діють в обсязі прав та обов язків, встановлених законами держави – церква позбавлена можливості регулювати відносини в освітній, соціальній, трудовій сферах, а релігія є особистою справою, якщо відправлення культів не наносить шкоди державі та суспільству.



4 Яка сфера людського духу лежить в основі гегелівського бачення філософії?

  • чуттєво-емоційна;

  • розум;

  • вольова.

Розум.

Білет №2
1. Проаналізувати поняття, структуру, суспільно-історичний характер світогляду.

Суспільство витворило певні форми, в яких культивується духовність. Це – мистецтво, мораль, релігія, філософія. Їх гармонійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд. Він постає як духовна цілісність, у якій із найзагальніших позицій осмислюється світ, суспільство і людина. Світогляд – це система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу. Центральна проблема світогляду – відношення людини до світу, який вона усвідомлює як щось зовнішнє. Виокремлюють три типи виявів відношення людини до світу: пізнавальне відношення; оцінювальне відношення; практичне відношення передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше.



Типи світогляду: буденний (“життєва філософія”) – сукупність поглядів на світ сформованих під впливом практичного життя без видимих зусиль з боку тих, хто їх дотримується. Інституалізований – підтримується певними соціальними інституціями.

Історичні типи світогляду: міфологічний – заснований на страхові; релігійний – на вірі. Вони оперують чуттєвими образами. Філософський заснований на розумі і оперує абстрактними поняттями..
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка