Веселка Цілі і завдання



Скачати 163.33 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір163.33 Kb.
ВИХОВНИЙ ЗАХІД «РОДИННа веселка»

Цілі і завдання: Формування переконання про важливість сім’ї в житті людини.

-Привертання    уваги   до   життєвої   мудрості   та   порад

В.О. Сухомлинського.

-Згуртовування колективу дітей та батьків. Розвиток співпраці

родини і школи.

-Виховання у учнів почуття любові та поваги

к батькам.

Оформлення зала: тематичні малюнки, сімейні фото.

 

Хід заходу

 

На центральній стені напис:



«В щасливі і сумні години,

Куди б нам не стелився шлях,

Не згасне вогнище родинне

В людських запалених серцях

                                                                               Д.Білоус

Звучить пісня «Родина, родина, від батька до сина…»



Вчитель:     Сьогодні у цій залі свято,

                   Ми дуже раді всіх вітати!

                   І, сподіваємось, що кожен

                 Для себе щось узяти зможе.

            Хтось настрій добрий запозичить,

               Бо посмішка усім нам личить.

               Хтось- слову доброму зрадіє,

                 Бо про добро усі ми мрієм.

Та починати вже нам час,

Сюди запросили ми вас,

Або всім разом у дружнім колі,

В домівці нашій – рідній школі –

Сердечно й щиро привітати

З сьогоднішнім родинним святом.




Учень

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,


Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром!
Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,
Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі!

Учень

Із колосків вкраїнської пшениці


Прийміть в дарунок нашу паляницю.
Хай буде, як дуб, могутній наш рід!
Хай злагода й мир запанують в сім’ї!

Ведуча: Хай цей хліб, що нагадує вам рідний дім, стане символом родинного свята. А вогник і тепло цієї свічки живить ваше родинне багаття, буде оберегом від усіляких негараздів! ( діти ставлять хліб і свічку на стіл).

Ведуча: Народилися ми і живемо на такій чудовій мальовничій землі – в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди й діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз зачувши рідне слово…
Сім’я! Яке красиве слово! Сім’я. Як гріє душу! Воно нагадує ласкавий голос мами,

дбайливу  суворість  батька. В сім’ї ти бажана дитина. Тут тобі подарували ім’я. А скільки в слові «сім’я» загадок та повчаючих відкриттів!  Наприклад, слово «сім’я» можна поділити на два слова – «сім» і «Я». І тоді воно, як наче каже нам: «Сім’я – це семеро таких же, як я». І справді,  в сім’ї всі чимось походять один на одного: обличчям, голосом, поглядом, характером. Можуть бути однакові захоплення та заняття. А коли ж народилась її величність , сім’я? Дуже давно. Коли про неї ні чого не чула земля, але…

(звучить мелодія, під неї зачитується легенда)

Ніч. Тишина.

В тихім шелесті трав

Адам у Єви запитав:

-  Кохана, люба, мила, чарівна,

Скажи мені, єдина,

Хто буде дарувати життя,

А потім доглядати дитя?

-  Я.

-  Варити , прати, прибирати,



Сімейне вогнище оберігати?

-Я.


- Постійно радість дарувати,

Усіх теплом оберігати?

-  Я.

А ти, мій милий,неповторний,



Скажи мені, єдиний,

Хто буде рід наш берегти,

І множити покоління?

-  Я.


-   Хто дбатиме усе життя

Про щасливе майбуття?

-   Я.

-   Дітей навчати лиш добра,



І боронити від лиха й зла?

-   Я.


-  Кохати буде до забуття

І поруч буде все життя?

-  Я.

І так сім раз



Звучало я, я, я.

Ось так і створилась сім’я.



Ведуча:  Найдорожчі в світі люди-рідні батьки. Вони завжди зрозуміють, вислухають. Поки живі батьки – ми всі щасливі, поки  живі батьки, кожен з нас залишається дитиною і в 10, і в 20, і в 30, і в 40 років.

«Шануймо наших батьків», - так вчить Книга Книг – Біблія.

Майже 3,5 тисячі років тому на кам’яних плитах, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Синай, були вирізані слова: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довго літ був ти на землі».

Учень: Ми до батьків сказати хочемо слово,

Сповнене ніжності й любові,

Бо без батьків, чого ми варті,-

Без маминої ласки і тепла,

Без батьківської строгості і жарту,

Без нашого родинного тепла?

Ми любим вас, кохані мами й тата,

І вам бажаємо здоров’я ми багато.

Ми хочемо, щоб завжди ви раділи

І щоб в житті ніколи не хворіли.

Хай щастя і радість вам ллються рікою,

Щоб ви не стрічались ніколи з журбою,

Хай пісня дзвінка виграє на вустах,

Хай смутку ніколи не буде в очах.



Ведуча: Душею кожної сім’ї є пісня, яка зігріває у важку хвилину, допомагає у роботі, веселить свято. Тематика пісень різна. І все – таки червоною ниткою сьогодні повились пісні про маму. Адже мати – це берегиня роду. І хочеться, щоб ми діти пам’ятали, шанували своїх батьків. А шанувати, це значить любити їх, бути вдячними, турбуватися про них, допомагати їм в усьому, ділити з ними їх скорботи і труднощі.

(Музичний номер родин класу)

Спочатку батьківські очі дивляться на вас з любов’ю, потім з гордістю, а далі з надією. Зростають діти, стають старшими батьки. Це - неминуче , це – як невблаганний час . А тому… Поважати батьків – означає: в дитинстві – їх слухати, в юності – з ними радитися, а в зрілому віці піклуватися. Якщо все це здійсниться, то насіння було посіяне не даремно. Ніжні квіти дадуть добрі плоди.

Буває, що по одній людині судять про всю родину. Треба дорожити добрими чутками про свою родину.

Наше життя починається з матері, батька, бабусі, дідуся – найрідніших, найближчих нам людей.

Учень: Як мені вас не любити,

Рідні батько й ненько?

Та ви ж мене доглядали

І дбали про мене.

Та ви ж мене згодували

Щирими руками.

Ой, нема та ніде в світі

Рідніших. Як батько й мати!

Батько розуму навчає,

Мати приголубить.

Ніхто мене так на світі,

Як ви, не любить.

Дай же, Боже, щоб я виріс,

В школі гарно вчився,

Щоб я батькові і неньці

Добре відплатився.



Вчитель: Сьогодні я маю бажання ознайомити присутніх в залі з великою спадщиною, яка дісталася нам від видатної, мудрої людини Василя Олександровича Сухомлинського. Впродовж сьогоднішнього заходу ми будемо звертатись до його скарбу, черпати знання , які зможуть нам допомогти зробити наші домівки затишними, відносини в родині теплішими. Замислиться ,будь ласка, над цією казочкою, помислить  на що натякає мудрець.

Казка про Гуску

У спекотний літній день вивела гуска своїх маленьких жовтеньких гусенят на прогулянку. Вона показувала діткам великий світ. Цей світ був зеленим і радісним - перед гусенятами розкинувся величезний луг. Гуска вчила діток щіпати ніжні стеблинки молодої травички. Стеблинки були солодкі, сонечко тепле і ласкаве, трава м'яка, світ зелений і співаючий багатьма голосами жучків, метеликів. Гусенята були щасливі.

Раптом з'явилися темні хмари, на землю впали перші краплі дощу. А потім посипалися великі, як горобині яєчка, градинки. Гусенята прибігли до мами, вона підняла крила і прикрила ними своїх дітей. Під крилами було тепло і затишно, гусенята чули, ніби звідкись здалеку доноситься гуркіт грому, виття вітру і стукіт граду. Їм навіть стало весело: за материнськими крилами коїться щось страшне, а вони в теплі і затишку. Потім все стихло. Гусятам хотілося скоріше на зелений луг, але мати не піднімала крила. Гусенята вимогливо запищали: - випускай нас, мама. Мати тихо підняла крила. Гусенята вибігли на траву. Вони побачили, що у матері зранені крила, вирвані багато пір'я. Мати важко дихала. Але світ навколо був таким радісним, сонечко сяяло так яскраво і ласкаво, жучки, бджоли, джмелі співали так гарно, що гусятам чомусь і в голову не прийшло запитати: «Мамо, що з тобою?» І коли один, найменший і слабенький підійшов до мами і запитав: «Чому в тебе зранені крила?» Вона тихо відповіла: «Все добре, мій синку». Жовтенькі гусенята розсипалися по траві, і мати була щаслива.

    Мама – найдорожча людина в цілому світі. Кожне її слово, мудрі поради і добрі справи – це книга життя, з якою ви вирушаєте в дорогу. Скільки безсонних ночей провела вона над вашим ліжком, коли ви були маленькими! Скільки сил віддала вона коли ви підростали. Подумайте,як багато зробила для вас ваша мати!

Я думаю вам буде дуже цікаво дізнатись: А  хто вигадав маму? Я розкажу вам ще одну легенду. (звучить мелодія). 

Якось Бог вирішив створити… мам

Шість днів та ночей Він роздумував. Та ось

з’явився ангел і мовив:

- Ти стільки часу тратиш на неї!

- Так…Але ти читав вимоги замовлення?

Вона мусить складатися із 180 рухомих частин,

які можна було б при потребі замінити, її поцілунок має

лікувати все – від зламаної ноги до розчарування

в коханні, також вона мусить мати

шість пар рук.

Ангел похитав головою і недовірливо спитав:

- Шість пар рук?

- Не в руках проблема, - відповів Бог, - а в

Трьох парах очей, що вона мусить мати.

- Аж стільки! – вигукнув ангел.

Бог ствердно кивнув. Потім додав:

    - Одну пару, щоб бачити через зачинені двері,

Коли пита : «Що ви там робите, діти?», - навіть якщо

вона знає, що вони роблять. Іншу пару на

 потилиці, щоб бачити те, що не мала би

 бачити, але що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно

сказати синові, який вскочив у халепу: «Розумію сину,

і люблю тебе».

- Господи, - сказав ангел, - вже пізно, йди відпочивати.

- Не можу, - відповів Господь, - Вже майже закінчую.

Ангел поволі обійшов навколо моделі матері.

- Надто тендітна, - сказав зітхаючи.

- Але витривала! – відповів Господь із запалом.

- Ти не можеш уявити собі того, що може

зробити чи перетерпіти мати.

- Чи вміє вона думати? – запитав янгол.

- Не лише думати. А вміє також дуже добре

користуватися своїм розумом і пристосовуватися

до обставин.

Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнувся

пальцем до її щоки.

- Тут щось стікає, - мовив здивовано.

- Так, це – сльоза, - відповів зі смутком Бог.

- Але для чого вона? – спитав ангел.

- Щоб висловлювати радість, смуток,

розчарування, біль…

- Господи, Ти – справжній геній! – вигукнув захоплено ангел.

Тихим, меланхолічним голосом Бог прошепотів:

- Правду кажучи, це не Я створив… ту сльозу.

 Я вважаю, кожен з вас знайде слова вдячності для своєї матусі.

(Звучить пісня про маму)

Ведуча: Є в Україні давній і забутий всіма звичай – закосичення. В родинні підростала дівчинка. Доки була маленька тільки й турботи, що радіти сонечку, матусиній ласці, рости здоровою і щасливою. І однією із ознак такого безтурботного життя було вільно розпущене волосся, прикрашене вінком.
Йшли роки, дівчинка підростала і ставала помічницею. Їй доручали різну роботу, долучали до приготування родинних страв. Тож волосся заважало, його потрібно було підбирати, а точніше – заплітати. Та не міг наш народ не відзначити таку важливу подію в житті дівчини. Від цього і народився такий гарний обряд – закосичення. Цей обряд дуже важливий для духовного розвитку дівчаток 5 – ти річного віку.
Вийдіть дівчатка і покажіться, які ви вже дорослі і гарні. А хто ж як не рідна мати благословляє на добре, щире життя у достатку, у праці, наставляє на добре ставлення до людей. Запитайте ж дівчатка у матусь дозволу і благословення косу заплітати…

Дівчатка:

Благослови мати косу заплітати,


Косу заплітати у стрічку вбирати,
Щоб виросла довга, густа і красива
І раніш своїх годочків, щоб не була сива!

Мами: Благословляємо!

Ведуча: Тож ставайте мами біля своїх донечок і закосичуйте їх:
- Плетись коса, розумнішай голова
- Родися краса, добрішай душа!
А тепер матусі, візьміться за руки і тричі обійдіть дівоче коло, щоб захистити своїх донечок від всякого лиха і напастей, щоб відвернути від них нудьгу і страждання. Немає нічого сильнішого за материнське благословення!

А тепер поцілуйте своїх донечок, привітайте з важливою подією… погляньте, а наші дівчати ніби й справді подорослішали і навіть пісню жартівливу хочуть заспівати.



Учень: Є в мене найкраща в світі матуся.

За неї до тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком

До тебе, небесна Ісусова ненько.

Благаю у тебе щирими словами

 Опіки та ласки для любої мами.

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

Рятуй від недуги, матусеньку милу.

Даруй їй здоров’я, рукам подай силу;

Щоб вивела діток у світ та у люди,

Щоб нами раділа, пишалась усюди.

За це я складаю в молитві долоні

До тебе, Царице на сонячнім троні.



Учень: Найсвятіша, наймиліша,

Зіронька ясна!

Найрідніша, найгарніша,

Мов сама весна!

Справедлива, добра, щира,

Матінко моя!

Щастя зичу тобі, миру,

Злагоди щодня!



Учень: Мамо, єдина й кохана,

Ти найдорожча в житті.

Поглядом ніжним, ласкавим

Серце зігрієш мені.

Біди, незгоди й тривоги

Не похитнули тебе,

І не зійшла ти з дороги,

Що уперед нас веде.

Ти ніби зіронька сяєш

На небосхилі яснім.

Шлях лиш добром осяваєш

І допоможеш ти всім.

Хай береже тебе доля,

Сонце хай світить  завжди,

Поруч щаслива з тобою,

Хочу я бути, як ти.  

(музичний подарунок і)

Вчитель:  Я пропоную вам знов  прослухати ще невеличку казку, правда головний герой в ній вже батько.

Батько повернувся.

В одній щасливій родині росли дві дівчинки - Зіна і Зоя. Їм було по два роки. Кожен день вони з нетерпінням чекали, коли батько повернеться з роботи. Бігли назустріч батьку до воріт; батько брав їх на руки - Зіну на праву, Зою на ліву. Так і входив він у хату - з дочками на руках, а в хаті зустрічала їх щаслива мама.

Але прийшло на нашу землю велике горе: напали фашистські загарбники. Пішов батько на фронт. Три роки боровся він з фашистами. Часто писав листи, просив маму поцілувати Зіну і Зою, і мама, цілуючи їх, плакала, а дівчатка говорили: «Мамо, не плач, тату прийде ...»

Потім листів не було кілька місяців. Раптом прийшло від фронтового друга батька. Писав він Зіні, Зої і їх мамі, що батько їх поранений і скоро повернеться додому.

У теплий сонячний ранок навесні Зіна і Зоя грали у дворі. Їм було вже по п'ять років. Вони стояли біля талої снігової баби і думали: як би ще хоч на день зберегти їй життя? Біля хати стояла мама.

«Тато іде!» - Крикнула вона.

Зіна і Зоя побачили, як до них наближається високий, стрункий солдат з мішком за плечима. Радісно вигукнувши: «Тато!» - Дівчатка побігли назустріч. Вони протягнули рученята, чекаючи, коли він, як завжди, візьме їх на руки - Зіну на праву, а Зою на ліву. Але тато мовчав і не брав їх на руки. І раптом вони побачили, що у тати немає рук. Тільки порожні рукава шинелі.

Дівчатка підняли голови і злякано подивилися батькові в очі. Він схилився над ними, з його очей на білий сніг капали сльози.

Зіна і Зоя обняли тата, притулилися щоками до порожніх рукавів.

- Ой, тату, не треба брати нас на руки, ми вже не маленькі, - прошепотіла Зіна.

- Нам уже п'ять років, - додала Зоя.

Ведуча: Батько, тато… суворий, вимогливий, а його любов до дітей стримана, врівноважена. Недарма кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона цього не знала. Батьків приклад, батькове слово завжди було законом. Батько має в сім’ї безперечний авторитет.

Кожній дитині хочеться щоб її батько був людиною сильною, справедливою, яскраво виявленою, мав почуття відповідальності. Якби кожен батько зрозумів, як переживають за нього діти, приймаючи його невдачі та падіння, як особисте горе! Якби чули, з якою гордістю розповідають про уміння своїх татусів. І хай маму, звичайно, тато замінити не може, та без нього немає щасливої дитини.



Учень: Дорогий, хороший, рідний тато,

Кращого від тебе не знайти.

Дорогий, хороший, рідний тато,

Як чудово,що у нас є ти.

У суботу тато прибирає,

Добре знає діло він своє.

Миє все, підлогу натирає,

Вихідний матусі він дає.



Учень: Знає тато мій усе

про весну, про літо.

І про те, як льон цвіте,

Як зростає жито.

Звідкіля береться сніг,

Звідки блискавиця?

Пояснити б тато зміг

Завжди, як годиться!



Учень: Батьки ранимі, як і мами,

Колюче слово ранить серце.

Глибокі в моїм серці рани,

Як важко рани з серця стерти.

Батьки становляться дідами,

Не сплять ночами до світання,

Стають ніжнішими від мами –

Онуки їх любов остання.

Внуча своїм маленьким серцем

Сприймає дідову любов,

Не зачиня до серця дверці,

Бо їх єдна єдина кров.



Учень: Як добре коли прокидаєшся вранці,

Почути ласкаву розмову матусі,

Всім випити фруктового соку по склянці,

Його заготовив на зиму татусь нам.

А потім разом готувати сніданок,

Потому, займатись тим, чим захочеш.

Як добре, як добре мені кожен ранок

Батьків своїх лагідні бачити очі.



Ведуча: Діти, а ви хочете подивитися, як ваші тата допомагали вашим мамам, коли ви були зовсім маленькі?

Гра « Хто швидше замотає ляльку»

Гра « Хто швидше пришиє гудзика»

Учень: Батьки і діти! Діти і батьки!

Нерозділиме і довічне коло.

Ми засіваємо житейське поле

І не на день майбутній - на віки!

Між нами не ляжуть вирвами роки,

Бо наша кров пульсує в нашій долі…

Батьки і діти… Діти і батьки,

Нам нічого ділити на спільним полі.

Оцих тополь приречений кортеж,

Що вічно супроводить Україну,

І традиційні верби, і калина –

Все батьківське, але синівське теж.

Все наше – од дощинки і навіки

До вічної Тарасової муки –

Передають своїм синам і внукам

І не на день майбутній -  на віки!

Я зрозумів тривогу ваших дум

 Чи діти спадок збережуть великий?



Вчитель: «Бабуся відпочиває» казка Василя Сухомлинського, яка я сподіваюсь, вас зможе розчулити і пробуде у ваших душах нестримане бажання дарувати щастя батькам ваших батьків.

Бабуся відпочиває.

Прийшла зі школи маленька Галинка. Відчинила двері, щось хотіла весело сказати мамі. Але мама пригрозила Галинці пальцем:

- Тихо, Галинка, бабуся відпочиває. Цілу ніч не спала, боліло серце.

Галинка тихенько підійшла до столу, поклала портфель. Пообідала і сіла вчити уроки. Читає книжку тихо, про себе, щоб не розбудити бабусю.

Відчинилися двері, прийшла Оля, подружка Галинки. Вона голосно сказала:

- Галинка, слухай ...

Галинка погрозила їй пальцем, як мама, і прошепотіла:

- Тихо, Оля, бабуся відпочиває. Цілу ніч вона не спала, боліло серце.

Сіли дівчатка до столу і розглядають малюнки. А із закритих бабусиних очей викотилися дві сльозинки. Коли бабуся встала, Галинка запитала:

- Бабуся, чому ви уві сні плакали?

Бабуся посміхнулася, приголубила Галинку. В її очах світилася радість.

  Ведуча: Сьогодні у нас на святі присутні тата і мами ваших батьків, ваші бабусі та дідусі. Часто саме на плечі дідусів та бабусь лягає виховання онуків. Нерідко саме вони замінюють вам тата і маму. Адже ваші батьки на роботі, і у них часто просто не вистачає часу, щоб відповісти на всі ваші « чому?», щоб розповісти казочку, заспівати пісеньку, навчити вишивати чи майструвати. От і доводиться звертатися до бабусь та дідусів. А вони - все встигають, на всі запитання відповідають. Любі дідусі та бабусі, спасибі вам за те, що допомагаєте виховувати своїх онуків, що берете на свої плечі багато наших, батьківських турбот. А зараз ваші внучата звертаються до вас.



Учень: Милі наші бабусі!

Ми вам шану складаєм

І признатися мусим,

Що без вас нас немає.

Ви нас , рідні . зростили,

І багато прощали,

І безмежно любили,

Від біди захищали.

Тож сьогодні ми хочем

Вам спасибі сказати

 За недоспані ночі,

На тривоги багаті.

За натруджені руки,

Що не знають утоми,

За смачні пиріжечки,

Що завжди є у домі.



Учень: Любий мій дідусю!

Ми – твої внучата,

Звертаємось до тебе,

Щоб щастя побажати.

Ти нас батькові й матусі

Допомагаєш вчити:

Як вирости чесними,

Як по правді жити.

Хай же вас в своїй опіці

Бог не відпускає,

Хай він вам міцне здоров’я

Й щастя посилає!



Учень: Свою бабусю знаю

Я з давніх-давніх пір,

Її обличчя любе,

Її ласкавий зір.

Замислиться бабуся, зажуриться на мить,

І знов, дивись , сміється,

Ласкаво гомонить.

Та над усе найбільше

Сподобались мені

Її ласкаві руки,

Умілі та міцні.

Оцій руці хорошій

Робота не важка,

Бо в’яже, варить, шиє,

Бабусина рука.

Буває щось пошиє,

Ви скажете: краса,

Вона робити вміє

Ну просто чудеса.

І я в бабусі руки

Цілую залюбки,

Вони немов співають,

Розказують казки.

Я слухаю бабусю,

Я весь, мов уві сні.

Учень: Чому ж так багато довкола тепла?

Це моя бабуся його принесла.

Скільки ж у бабусі сонця і тепла.

Скільки в неї радості, щедрого добра!

У душі бабусі почуттів глибінь,

А в очах у неї – неба живи синь.

У руках невтомних – праця без кінця.

А в устах ласкавих – мова мудреця.

Як же не любити бабцю дорогу?!

Я перед бабусею завжди у боргу.



Учень: Ми мужики – дід мій і я.

І робота в нас своя:

Ремонтуємо замки,

Забиваємо цвяхи,

Допомогаєм мамі ми, -

От які ми з дідом

Вдвох помічники.

Ведуча: Дорогенькі наші дідусі і бабусі ,

Цей танець дарують вам.



Слова від батьків:

♦ Ми щиро вдячні всій шкільній родині за сьогоднішнє свято. Ми впевнені, що його тепло надовго залишиться в наших серцях. І хочемо подарувати вам

Мішечок гречки, щоб у школі між дітками не було суперечки!

♦ Даруємо у мішечку жито, щоб вам весело було жити!

♦ Даруємо у мішечку гороху, щоб багатішали ви щороку!

♦ Даруємо ще й квасолі, для гарної і творчої долі!

♦ Принесли вам у дарунок вівса, щоб шкільна родина була здорова уся!

♦ Даруємо ще й часнику, щоб все було вам до смаку!



Ведуча: Підводячи підсумки нашого свята, хочеться висловити сподівання, що ви берегтимете все, що вас оточує. Адже мамина пісня, бабусина вишиванка, батькова хата, портрети найдорожчих людей на стінах, рушники, батьківська криниця – все це родовідна пам’ять, наші символи , наші обереги, наша історія, часто сумна але велична.

Я хочу низько вклонитись і подякувати Вам, за участь у нашому святі.

Є у нашого народу ще одна добра традиція – частувати гостей символічною стравою українців.

(виходять дівчатка з варениками)



  1. Милі гості!

Вас чекають у макітрі,

Варенички дуже ситні!.

Пухкесенькі, круглолиці,

Із доброї пшениці.



  1. Пригощайтесь, , просим щиро,

Залишайтесь завжди з миром!

(Всіх пригощають варениками).



 


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка