Вчитель музичного мистецтва сзш№18



Скачати 153.49 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір153.49 Kb.

Розробка уроку

музичного мистецтва

у 8-ому класі на тему:

вчитель музичного мистецтва СЗШ№18

І-ІІІ ступенів

ім. В.Чорновола

Залізняк С.В.


Хмельницький – 2013

Тема уроку:

«На щедрій пісенній ниві»

Мета уроку (навчальна): Познайомити учнів з виконавцями народної пісні Ніною Матвієнко, Анатолієм Солов’яненко, «Тріо Маренич» та естрадними співакми Дмитром Гнатюком, Назарієм Яремчуком, Софією Ротару; композитором Володимиром Івасюком.

Мета уроку (розвиваюча): Розвивати в учнів різнобічні смаки.

Мета уроку (виховна): Виховувати в учнів любов до української пісні.

Обладнання: комп’ютер, мультимедіа, екран, відеозаписи пісень у виконання Ніни Матвієнко, Анатолія Солов’яненка, «Тріо Маренич», Дмитра Гнатюка, Назарія Яремчука, Софії Ротару Володимира Івасюка, фотографії.

Хід уроку.

І. Вступна частина.

1. музичне привітання

2. Оголошення теми уроку і змісту.

ІІ. Основна частина.

3. Легенда про пісню

4. Прислів’я про пісню.

5. Виконання української народної пісні

6. Вірші про пісню.

7. Презентації українських співаків учнями:

Анатолій Солов’яненко;

Ніна Матвієнко;

Дмитро Гнатюк;

«Тріо Маренич»;

Володимир Івасюк;

Назарій Яремчук;

Софія Ротару.

ІІІ. Заключна частина.

Підсумок уроку.
І. Вступна частина.

Добрий день дорогі діти та шановні гості! Сьогодні у нас незвичайний урок музики. Ми з вами поринемо на цьому уроці у чудовий вир пісні, починаючи від її народних витоків і до популярних естрадних пісень сьогодення.

І допоможете провести мені цей урок ви, мої любі учні.

Пісня – один із найцінніших скарбів українського народу. Народжена на щедрій пісенній ниві, уквітчана красою щирої української душі, вона стала невіддільною часткою життя кожної людини.

Існує давня легенда про те, як Бог подарував пісню українцям. (Вчитель розповідає легенду у супроводі бандури).
ІІ. Основна частина.

Легенда про пісню.

Давно це було. Ходив, оповідає легенда, Ісус з міста до міста, від села до села. Носив віру, повчав, допомагав людям. Одного разу завітав в оселю, де були люди різних національностей. Всі вони щиро молилися. Вирішив Ісус ощасливити їх. Підійшов до іспанця і подарував йому багатство, німцеві дав педантичність, французові – елегантність, американцеві – життєрадісність, інших обдарував щедротами, яких бажали. Коли закінчив роздавати, прибігла маленька дівчинка, стала під дверима та й заплакала.

Почув Бог, відчинив двері та й питає:



  • «Чого ти плачеш, дитинко?»

  • «Бо мені жодного подарунка не залишилось», - відповіла дівчинка

  • «Не плач, не плач»,- заспокоїв її Бог

  • «Дам я тобі подарунок, який залишив для самого себе». І дав їй пісню. А тією дівчинкою була Україна.

З того часу минуло багато літ, а український народ вважається на землі і до нині найспівочішим народом і співає і в горі, і в радості, і в роботі, і на відпочинку.

Учні, а можливо, хтось із вас знає прислів’я чи приказки про пісню? (діти розказують прислів’я).

Прислів’я:


  1. Де праця, там і пісня.

  2. З піснею робота спориться.

  3. З пісні слова не викинеш.

  4. Легше тобі на душі стане, як пісня до твого серця загляне.

  5. Найдорожча пісня, з якою мати мене колисала.

  6. Хороша пісня, коли б трохи довша.

  7. Швидко пісня співається та не швидко складається.

  8. Хто співає той журбу проганяє.

  9. Кому добре, той співає, кому зле той плаче.

  10. Як заспівають, мов тебе на крилах підіймають.

Добре учні, ви молодці, багато прислів’їв про пісню згадали.

А зараз у виконанні вашої однокласниці Ніни Грицини послухайте українську народну пісню «Сива зозуленька».

(Звучить пісня «Сива зозуленька» українська народна пісня.)

Діти, любити рідну землю, Україну – це означає любити і знати українську народну пісню, бо пісня – одне з найдорожчих надбань народу, його душа. Багато гарних віршів склали поеми про пісню.

1-й учень: Народна пісня, зоряно, незгасно.

Горить в моєму серці повсякчас

Над пломенистим закликом, не гаслом.

А променем, що будить сівача.


2-й учень: Вона мене виводить на дорогу,

Вона мені просвітлює віки,

Де радість і печаль мого народу

Врослися в древа вічного гілки.


3-й учень: Народна пісня – голос невсипущий,

Душі людської вічне відкриття

Вона ніколи як і хліб насущній,

Не вийде з моди сущого життя.


Вчитель:

Народна пісня стала джерелом натхнення відомих нам сьогодні таких співаків як Анатолій Солов’яненко, Ніна Матвієнко, Дмитро Гнатюк, «Тріо Маренич», уславленого українського композитора, поета і співака Володимира Іваська та незрівнянних виконавців його пісень. Назарія Яремчука та Софії Ротару. Прошу учнів, які готувались, зробити презентацію.

(Презентація учнями вищезгаданих співаків.)

Анатолій Солов’яненко.

«Український соловейко» - так з любов’ю називали Анатолія Борисовича Солов’яненка, чия популярність вийшла далеко за межі України. У репертуарі видатного тенора – славнозвісні оперні партії, з якими він виступав на сценах театрів усього світу. Анатолій Солов’яненко – видатний співак ХХ століття, слава і гордість українського оперного мистецтва. Свій дарований природою і відточений великою подвижницькою працею талант народний артист України, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка щедро дарував Батьківщині, примножував її славу на світових сценах. Через його мистецтво світ пізнав головне – душу українського народу.

Народився співак 25 вересня 1932 року в місті Донецьк у шахтарській родині. Співочий дар Анатолій отримав від дідів-прадідів, тому змалку брав участь у художній самодіяльності, співав дискантом. Після закінчення школи у 1949 році навчався в донецькому політехнічному інституті, де здобув освіту інженера конструктора. В інституті виступав з сольними номерами у супроводі інструментального ансамблю.

У 1952 році намагався вступити у Ленінградську консерваторію, але невдало. Почав брати уроки вокалу у соліста Донецького оперного театру заслуженого артиста УРСР О.Коробченка.

Після закінчення інституту почав працювати асистентом кафедри графіки та нарисової геометрії. Водночас продовжував заняття у Коробченка.

У 1962 році вперше взяв участь у концерті художньої самодіяльності Донецької області у Києві, де виконав кілька романсів. У липні 1962 року під час Всесвітнього конгресу профспілок у Москві брав участь у концерті й був обраний для стажування в Італії, в Мілані у театрі «Ла Скала». Там його педагогами стають Дженнаро Барра та Енріко Пьяцца. Повернувшись з Італії Солов’яненко активно працює в оперному театрі, бере участь у виставах, готує нові партії, оволодіває концертним репертуаром. З однаковим успіхом він співає в оперних спектаклях і концертах.

1967 році Анатолій Борисович Солов’яненко удостоєний звання заслуженого артиста України, у 1969 році – йому присуджують найвище на той час артистичне звання народного артиста Радянського Союзу.

Творча діяльність Анатолія Солов’яненка високо поцінована і за кордоном. Італійський уряд нагородив його Почесним хрестом Командора Італійської республіки.

Указом Президента України Віктора Ющенко у 2008 році за значний внесок у розвиток української культури й мистецтва, вагомі творчі здобутки та з нагоди 140-річчя від дня заснування Національного академічного театру опери та балету України імені Т.Г.Шевченка народному артисту України Анатолію Солов’яненко посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

Він помер раптово від серцевого нападу 29 липня1999 року, але його задушевний сповнений щирістю почуттів та емоційної схвильованості голос зворушує наші душі до нині.

(Звучить відеопісня «Стоїть гора високая» у виконанні Анатолія Солов’яненка)


Ніна Матвієнко

Народилася співачка 10 жовтня 1947 року в селі Неділище Ємільчинського району на Житомирщині в багатодітній селянській родині Митрофана Устиновича та Антоніни Ільківни Матвієнків. Поміж одинадцяти дітей, які народились в родині, Ніна була п’ятою. Свій вокальний дар та прекрасний голос успадкувала від матері, яка могла співати в три, і навіть, в чотири голоси. Працювати Ніна почала з чотирьох років: доглядала молодших братів та сестер, пасла худобу, одного літа навіть наймитувала у дядька Архипа в сусідньому хуторі. З 1958 року Ніна навчалась в школі-інтернаті селища Потіївка Радомишльського району, співала в шкільному хорі. Одна з викладачок звернула увагу на голос учениці і порадила Ніні професійно зайнятись співом і спробувати себе в Українському народному хорі імені Григорія Верьовки. У 1966 році Ніна Матвієнко записалася в студію хору імені Григорія Верьовки і з 1968 року, по закінченні студії при хорі, вона стала його солісткою.

До 1991 року Ніна була солісткою цього колективу, а з 1991 року вона стає солісткою ансамблю «Київська камерата».

Окрім таланту співачки Ніна Матвієнко володіє даром актриси. Вона зіграла в телевиставах «Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»; в художніх фільмах «Солом’яні дзвони» та «Пропала грамота»; в радіовиставах «Політ стріли» та «Кларнети ніжності». Співачка озвучила ряд науково-популярних, хронікально-документальних фільмів, теле – і радіопрограм.

У 1978 році за великий внесок у розвиток українського мистецтва і за активну культурно-творчу діяльність Ніні Матвієнко присвоєно звання Заслуженої артистки України. Їй було присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка у 1988 році та премію імені В. Вернадського у 2000 році. Вона отримує найпочесніше звання нашої держави – Герой України у 2006 році.

Серед нагород співачки є також Орден Княгині Ольги ІІІ ступеня та Орден Святого Станіслава ІV ступеня за вагомий особистий внесок у розвиток культурного співробітництва України з іншими державами, у справу становлення української національної духовної та культурної еліти, видатні творчі досягнення, високий професіоналізм та значну добродійну діяльність.

Ніна Матвієнко веде активну концертну діяльність. Її майстерності аплодували у країнах Північної та Південної Америки, Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Угорщині, Фінляндії, Кореї, Франції та багатьох інших країнах світу. І де б вона не виступала на Батьківщині чи за кордоном й донині лунає її чистий, сильний, хвилюючий голос, що проникає у найпотаємніші куточки людської душі.

(Звучить відеопісня «Квітка душа» у виконанні Ніни Матвієнко)

Дмитро Гнатюк

Дмитро Михайлович Гнатюк народився 28 березня 1925 року в селі Старосілля – тепер Мамаївці, Кіцманський район, Чернівецька область. Він видатний оперний співак, режисер, педагог, Народний артист України, Народний артист Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці, Герой України.

Закінчив Київське музичне училище та Київську консерваторію. З 1951 року стає солістом Київського театру опери та балету. З 1983 року – до 1993 року завідує кафедрою оперної підготовки Київської консерваторії. З 1988 року Дмитро Гнатюк – головний режисер Національної опери імені Т. Шевченка. У 19991 році з ентузіазмом зустрів незалежність України.

З березня 1998 року по квітень 2002 року він Народний депутат України третього скликання, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань культури та духовності. Восени 2004 року брав участь у Помаранчевій революції, зокрема виступав з народними піснями перед учасниками цілодобових мітингів на сцені Майдану Незалежності.

Широкий жанрово-стильовий діапазон співака, сильний голос, бездоганна техніка вокалу, дикції та акторської гри спонукала композитора Олександра Білаша написати багато класичних творів саме для його голосу, зокрема пісню на слова Дмитра Павличка «Два кольори»

(Звучить відеопісня «Два кольори» у виконанні Дмитра Гнатюка).

Тріо Маренич

Український музичний колектив, що виконував пісні в народному стилі в основному українською мовою. У репертуарі групи були як народні пісні, так і авторські пісні, в тому числі і власні твори. Багато з пісень були аранжовані учасниками гурту, в основному Антоніною Маренич, яка одна з усього колективу має вищу музичну освіту. У 70-ті роки ХХ століття «Тріо Маренич» був чи не найвідоміший гурт в Україні. Найбільшу популярність він набув у Радянському Союзі у кінці 70-х та у 80-х роках минулого століття.

До складу гурту входили:: Валерій Маренич, Антоніна Маренич (Сухорукова – його дружина) та Світлана Маренич (Сухорукова - сестра Антоніни).

В 1971 році група зайняла перше місце на огляді вокально-інструментальних ансамблів у Харкові. Вперше на телеекрани України «Тріо Маренич» потрапили в 1978 році і дуже швидко завоювали популярність спочатку в Україні, а потім і в усьому Радянському Союзі.

В 1979 році фірма «Мелодія» записала їх першу платівку, а Укртелефільм зробив її телеверсію. Учасникам тріо присвоїли звання Заслужених артистів України.

Подальший спад популярності групи та зникнення з теле- та радіоефіру пов’язані з суперечками учасників гурту з урядовцями Міністерства культури. Серед причин цих суперечок називають відмову виконувати радянські патріотичні пісні. Про гурт практично не було чути до 1994 року, коли «Тріо Маренич» дали великий концерт у Київському палаці «Україна». З того часу тріо випустило кілька дисків своїх старих та нових пісень, а наприкінці 2004 року розпалося. Валерій Маренич іноді виступає сольно, Антоніна також виступає сама, залучаючи до своєї концертної діяльності сестру Світлану.

Найбільший успіх випав на долю пісень, що виконувалися «Тріо Маренич»: «Несе Галя воду», «Чом ти не прийшов», «Ой у гаю при Дунаю», «Ой під вишнею», «Тиша навкруги», «Карі очі, чорні брови» та багато інших.

(Звучить відеопісня «Карі очі чорні брови» у виконанні «Тріо Маренич»)
Володимир Івасюк

Лірична пісня - провідний жанр у творчості Володимира Івасюка. З його ім’ям пов’язана ціла епоха в пісенній історії української музики. Його незабутні пісні – це вершина розвитку естрадного жанру в Україні. Глибоке проникнення у фольклорні джерела спричинило воістину всенародну любов до музики Володимира Івасюка.

Сам композитор говорив, що для нього «український фольклор – це підручник, написаний геніальним автором».

Народився Володимир Іванович Івасюк 04 березня 1949 року в невеличкому містечку Кіцмань Чернівецької області в сімї вчителів Михайла та Софії Івасюків. З п’яти років почав вчитися грі на скрипці в музичній школі рідного міста, а після закінчення шостого класу вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей ім..Миколи Лисенка.

Подальшу освіту продовжував здобувати у чернівецькому медичному інституті, а після переїзду до Львова у Львівському медичному інституті та Львівській консерваторії.

Вперше пісні Івасюка прозвучали 13 вересня1970 року на Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан – це був перший великий тріумф молодого митця.

У 1971 році в Карпатах був знятий фільм «Червона рута» назву якому дала пісня Володимира Івасюка з однойменною назвою, в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, ансамблі «Смерічка», і «Росинка». Пісня «Червона рута» яка дала назву телефільму була визнана кращою піснею року і була виконана на заключному концерті «Пісня – 71» Володимиром Івасюком, Назарієм Яремчуком та Василем Зінкевичем.

(Звучить відеопісня «Червона рута» запис 1971 рік.)

Визнання своєї творчості Івасюк отримує ще у 1967 році, коли надсилає на конкурс до 50-річчя Жовтня пісні «Відлітали журавлі» та «Колискова для Оксаночки» і отримав першу премію. А далі його пісні перемагають і приносять славу Софії Ротару на Всесвітньому фестивалі молоді й студентів у Софії та у 1974 році з піснею «Водограй» вона стає лауреатом фестивалю естрадної пісні «Сопот – 74».

У 1978 році Володимир Івасюк перемагає у конкурсі молодих композиторів у Москві і отримує диплом ІІ ступеня за «Сюїту – варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара». Володимир Івасюк стає відомим, про нього пишуть в пресі, він дає інтерв’ю, його пісні звучать на радіо.

Але раптово за невідомих обставин обривається життя талановитого молодого композитора. 18 травня 1979 року його тіло знаходять у військовій зоні Брюховицького лісу недалеко від Львова.

Володимир Івасюк створив близько 100 пісень. Найкращі з них: «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас» - написані на власні вірші, а також він є автором багатьох інструментальних творів, музики до спектаклів тощо.

У 2009 році на честь 60-річчя від дня народження композитора в Україні була випущена монета з його силуетом.

(Звучить відеопісня «Я піду у далекі гори» або «Водограй» у виконанні В.Івасюка)

Назарій Яремчук

Народився співак 30 листопада 1951 року в селі Рівня Вижницького району Чернівецької області в селянській родині Назарія і Марії Яремчуків. Був четвертою й наймолодшою дитиною в родині. У 1959 році пішов до школи і навчався у рідному селі, а потім у Вижницькій школі-інтернаті та мріяв стати географом. Закінчивши школу, після невдалої спроби вступити на географічний факультет Чернівецького університету, Назарій деякий час працював у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії, а згодом почав навчатися на курсах водіїв. Після занять залишався послухати репетиції вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», яким керував Левко Дутківський. Керівник ансамблю помітив постійного відвідувача та запропонував заспівати пісню на вибір. Ця була пісня Ігоря Поклада «Кохана». Голос сподобався і Назарія прийняли до ансамблю, де з осені 1969 року хлопець почав співати, був солістом ВІА «Смерічка».

У 1971 році на зйомках фільму «Червона рута» у Карпатах знайомиться з Володимиром Івасюком. Далі були перемоги у конкурсах «Пісня - 71» та «Пісня - 72». В 1972 році за виконання пісні «Горянка» солісти ВІА «Смерічка» (Назарій Яремчук та Василь Зінкевич) були удостоєні звання Лауреатів конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти». У 1973 році ансамбль «Смерічка» запрошують на професійну сцену в Чернівці. Співати в філармонію переходить і Назарій Яремчук. Тут він знайомиться з Оленою Шевченко, закохується в неї і цього ж року вони одружуються. Народжується первісток співака, якого назвали Дмитром, а згодом народився Назар (молодший). Та цей шлюб не приніс Назарію Яремчуку щастя.

У 1978 році Яремчуку присвоєно звання Заслуженого артиста України. Його нагороджено орденом Дружби народів.

1981 рік став для Назарія стежкою до міжнародного визнання. Ансамбль «Смерічка» представляє державу на міжнародному конкурсі «Братиславська ліра». Соліст Яремчук став його лауреатом.

У 1982 році Назарій – лауреат республіканської премії ім.. Миколи Островського, а у 1985 році він дипломант ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві. У 1987 році Назарію Яремчуку присвоєно звання Народного артиста України. В лютому 1991 року Яремчук одружився в друге. Шлюб із Дариною подарував йому у 1993р доньку Марічку, відому сьогодні співачку.

У 1991-1993 роках співак концертував у Канаді, США, Бразилії. У багатьох країнах почули його пісні.

За кордоном відбулася довгоочікувана зустріч з братом Дмитром від першого шлюбу батька, який був старший від співака на 27 років.

У 1995 році Назарій їде на лікування до Канади, але операція не допомагає. Він повертається на Україну доспівати свої останні пісні. Довготривала хвороба забрала життя Назарія Яремчука, але його пісні живуть й донині з нами.

(Звучить відеопісня «Гай зелений, гай» у виконанні Н. Яремчука).


Софія Ротару

Як і Володимир Івасюк, видатна співачка України родом з Чернівецької області. Народилася вона 07 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району в багатодітній родині.

Почала співати з першого класу; брала участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася у драмгуртку, співала народних пісень у художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах. В той же час Ротару починає викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі, а у 1974 році закінчує заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв. Визнання до співачки прийшло після показу на телебаченні у 1971 році музичного фільму «Червона рута», в якому вона зіграла головну роль. Музично-акторське дарування Ротару вшановане численними нагородами і преміями.

У 1973 році в Болгарії на конкурсі «Золотий Орфей» вона одержала першу премію за виконання пісень «Моє місто» та «Птах», а у 1974 році в Сопоті завоювала Другу премію за виконання польської пісні з репертуару Халіни Фронцков’як «Хтось» (російський текст Андрія Дементьєва).

У 1973 році Софія Ротару стає Заслуженою артисткою УРСР, а у 1976 році – Народною артисткою Молдови. У 1988році Софія Ротару стає Народною артисткою СРСР.

«Пісня для мене – це маленька новела зі своїм світом почуттів, драматургічним ладом, героями…» - говорить сама Софія Михайлівна.

Такими новелами стали для неї пісні Володимира Івасюка «Водограй», «Два перстені», «Балада про мальви», «Пісня буде поміж нас».

(Звучить пісня у виконанні С. Ротару «Пісня буде поміж нас»).

Вчитель.

Пісні Володимира Івасюка подарували співачці крила, саме з ними заблищала її естрадна зірка. Пісні ці звучали і звучать в тисячах різних концертів Софії Ротару у багатьох країнах світу.

Нині пісня Володимира Івасюка «Червона рута» у виконанні Софії Ротару стала символом української естрадної музики, навіть символом України, нашої вільної, незалежної держави.

І мені хочеться сказати всім нам рядками вірша:

«Несімо ж крізь терни років, крізь вогонь

І пісню народу, і мову його

І волю орлину, і правду живу

З під неба Вкраїни у даль світову».

(Звучить відеопісня «Червона рута» у виконанні Софії Ротару, її співає весь клас).


ІІІ Заключна частина

Дорогі учні! Я думаю, що сьогоднішній урок сподобався вам і зарядив позитивними емоціями.



Дякую вам за урок.

До побачення.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка