Узагальнення



Сторінка1/5
Дата конвертації10.09.2017
Розмір0.94 Mb.
  1   2   3   4   5

Узагальнення


судової практики розгляду судами деяких

питань, які вирішуються судом під час

виконання вироків


Зміст
Вступ…………………………………………………………………………..3

1. Правові наслідки порушення правил підсудності судового розгляду клопотань (подань) про вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку………………………………………………………………………………..6

2. Визначення суб’єктів, які мають право на звернення до суду з клопотанням (поданням) про вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку………………………………………………………………………………10

3. Розгляд клопотання за відсутності засудженого…………………….16

4. Розгляд клопотання за відсутності захисника……………………….19

5. Вирішення питань, пов’язаних відстрочкою виконання вироку у порядку ст. 536 КПК (п. 1 ч. 1 ст. 537 КПК)……………………………………22

6. Розгляд питань про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким…24

6.1. Окремі аспекти реалізації права на умовно-дострокове звільнення осіб, звільнених з кримінально-виконавчих установ, розташованих на територіях Донецької та Луганської областей, непідконтрольних Україні……………………………………………………….33

7. Визначення кола осіб, які підлягають амністії за законом України «Про амністію у 2014 році»………………………………………………………37

8. Звільнення від покарання за хворобою (п. 6 ч. 1 ст. 537 КПК)….…42

9. Направлення звільненого від відбування покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком………49

10. Вирішення інших питань про всякого роду сумніви та протиріччя, що виникають при виконанні вироку (п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК)……………...52

Висновки…………………………………………………………………….56
Вступ
Відповідно до положень ст. 533 Кримінального процесуального кодексу від 13.04.2012 (КПК) вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов’язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України. За правилами ч. 1 ст. 535 КПК судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено нормами КПК, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України.

Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено нормами КПК.

Відповідно до ст. 537 КПК під час виконання вироків суд має право вирішувати такі питання: 1) про відстрочку виконання вироку; 2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; 3) про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким; 4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; 6) про звільнення від покарання за хворобою; 7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; 8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; 9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку; 10) про заміну покарання відповідно до ч. 5 ст. 53, ч. 3 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 62 Кримінального кодексу України (КК); 11) про застосування покарання за наявності кількох вироків; 12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв’язку з розглядом справи в суді; 13) про звільнення від покарання і пом’якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2, 3 ст. 74 КК; 14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

У 2015–2016 роках Верховною Радою України прийнято ряд законодавчих актів, що встановлюють правові підстави для розгляду судами під час виконання вироків й інших питань.

Зокрема, 24.12.2015 набув чинності Закон України від 26.11.2015 № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання», яким було внесено зміни до ч. 5 ст. 72 КК, що стосуються перерахунку строку попереднього ув’язнення.

Крім цього, Законом України від 07.09.2016 № 1491-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення доступу до правосуддя осіб, які утримуються в установах попереднього ув’язнення та виконання покарань» (набув чинності з 08.10.2016) перелік питань, що розглядаються судами в порядку виконання вироку та передбачено у ст. 537 КПК, доповнено пунктами 13-1, 13-2, 13-3, на підставі чого до повноважень суду також належить вирішення питань про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); про зміну обов’язків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до ч. 9 ст. 539 КПК розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 ч. 1 ст. 537 КПК, здійснюється в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, вирішення питань про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань належить здійснювати у порядку адміністративного судочинства, що забезпечує на законодавчому рівні визначення ефективного засобу юридичного захисту засудженого в аспекті вирішення питань, пов’язаних із правовим режимом відбуванням покарання в установах виконання покарань, що не підлягають розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством.

При цьому наведені законодавчі зміни надають можливість усунути законодавчі прогалини, що призвели до порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, які констатовані у кількох рішеннях Європейського суду з прав людини проти України, зокрема, у п. 113 рішення Європейського суду з прав людини від 23.10.2014 у справі «Вінтман проти України», в якому цей міжнародний судовий орган встановив порушення ст. 8 в поєднанні із ст. 13 Конвенції через відсутність засобів ефективного юридичного захисту заявника, а саме: відсутність ясності як у законодавстві, так і в судовій практиці стосовно підсудності адміністративним судам рішень пенітенціарних органів про переведення засуджених з однієї колонії до іншої.

Зазначені питання перебувають за межами дослідження узагальнення з огляду на те, що його об’єктом є практика постановлення ухвал про вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку, за 2014–2015 роки.

Згідно з вимогами ст. 539 КПК питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов’язків чи законних інтересів.

Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, – у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2–4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні) ч. 1 ст. 537 КПК;

2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, – у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до ч. 3 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 62 КК), 11, 13 ч. 1 ст. 537 КПК;

3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, – у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9 ч. 1 ст. 537 КПК;

4) до суду, який ухвалив вирок, – у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до ч. 5 ст. 53 КК), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв’язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 ч. 1 ст. 537, ст. 538 КПК.




  1. Правові наслідки порушення правил підсудності судового розгляду клопотань (подань) про вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку


Результати аналізу надісланих для узагальнення матеріалів дають підстави для висновку про те, що у переважній кількості випадків суди правильно застосовували кримінальне процесуальне законодавство в частині правових наслідків порушення положень КПК про територіальну підсудність розгляду подань (клопотань) про вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 539 КПК клопотання (подання) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання. В деяких випадках суди, встановивши, що подане клопотання (подання) перебуває за межами його підсудності, постановляли ухвалу про повернення подання або клопотання, у якій роз’яснювали заявнику право звернення до суду за місцем відбування покарання із клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Наприклад, ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14.05.2015 клопотання А. про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання повернуто заявнику, як таке, що не підлягає розгляду в Тернівському районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Своє рішення місцевий суд мотивував тим, що згідно з повідомленням Криворізького СІЗО УДПтСУ у Дніпропетровській області засуджений відбуває покарання у кримінально-виконавчій установі в м. Синельникове Дніпропетровської області, тому його клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання слід повернути заявнику, як таке, що не підлягає розгляду в Тернівському районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, та роз’яснив засудженому право звернення до суду за місцем відбування покарання із клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Інший приклад. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.12.2014 клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким повернуто засудженому Ш., оскільки під час його подання порушено правила підсудності, визначені у ч. 2 ст. 539 КПК. Заявник, засуджений Ш., відбуває покарання у виді позбавлення волі у Держівській ВК № 10, яка розташована у с. Держів Миколаївського району Львівської області, але на час подання клопотання тимчасово перебував у Київському СІЗО у зв’язку з його доставкою до ВССУ. На підставі того, що місцем відбування покарання Ш. є Держівська ВК № 10, що розташована у с. Держів Миколаївського району Львівської області, то відповідно до ч. 2 ст. 539 КПК клопотання Ш. про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким має бути подано до місцевого суду Миколаївського району Львівської області, а не до Шевченківського районного суду м. Києва – за місцем розташування Київського СІЗО. Зазначена ухвала набрала законної сили та не оскаржувалась до Апеляційного суду м. Києва (провадження № 1- в/761/1019/2014).

Разом з тим в судовій практиці мав місце інший підхід, коли суди, встановивши, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного з виконанням вироку, є йому непідсудним, постановляли ухвалу про відмову у задоволенні клопотання.

Наприклад, засуджений О. звернувся до Люботинського міського суду Харківської області з клопотанням про звільнення його від відбування покарання за хворобою – О. було проведено високу ампутацію нижніх кінцівок. У Люботинському міському суді Харківської області при розгляді подання про звільнення О. від відбування покарання на підставі п. 6 ч. 1 ст. 537 КПК було встановлено, що він був засуджений вироком Люботинського міського суду Харківської області від 16.07.2014 за ч. 2 ст. 185 КК та йому було призначено покарання у виді позбавлення волі на 3 роки та на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки. Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 12.05.2015 звільнення від відбування покарання було скасовано, а О. направлено для відбування покарання у виді 3 років позбавлення волі.



Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 19.06.2015 в задоволенні клопотання було відмовлено. Суд в своєму рішенні зазначив, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 539 КПК клопотання про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 24, 6, 7 ч. 1 ст. 537 КПК, а оскільки засудженим не було надано суду докази того, що він відбуває покарання в межах територіальної юрисдикції Люботинського міського суду, то в задоволенні його клопотання було відмовлено у зв’язку з порушеннями правил підсудності.

Апеляційний суд Харківської області, скасовуючи ухвалу Люботинського міського суду Харківської області, зазначив, що суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні клопотання засудженого, спирався на п. 6 ч. 1 ст. 537 КПК, відповідно до якого питання про звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою повинен вирішувати районний суд, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, однак місцевим судом інформації щодо наведеного питання встановлено не було. Також суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до ст. 539 КПК участь прокурора, засудженого, його захисника і законного представника у судовому розгляді клопотання щодо вирішення питань з виконання вироку є обов’язковою, однак суд першої інстанції розглянув справу за відсутності прокурора, в той час, коли незалежно від того, чи сповіщений прокурор про час, дату, та місце розгляду справи, його участь є обов’язковою за нормами наведених статей кримінального процесуального закону.

За результатами повторного розгляду клопотання про звільнення від відбування покарання за п. 6 ч. 1 ст. 537 КПК О. Люботинський міський суд Харківської області відмовив в його задоволенні, спираючись на те, що захисник засудженого не надав докази, які свідчили б, що засуджений відбуває покарання в установі виконання покарань, яка розташована на території м. Люботин, або у інший спосіб відбуває покарання.

Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 08.12.2015, Апеляційний суд Харківської області зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання на підставі того, що засудженому з таким клопотанням необхідно звертатися до суду, в межах територіальної юрисдикції якого він відбуває покарання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дотримався позиції про обґрунтованість відмови судом у задоволенні клопотання про звільнення від покарання за хворобою на підставі недотримання заявником положень ч. 2 ст. 537 КПК про підсудність розгляду питань, пов’язаних з виконанням вироку.

В іншому випадку ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.02.2014 (№ 1-в/761/49/2014) відмовлено у задоволенні клопотання засудженого К. про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у зв’язку з тим, що К. відбував покарання у Полицькій виправній колонії № 76, яка знаходиться за межами територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва.

У судовій практиці були випадки, коли суд, встановивши, що клопотання (подання) про застосування покарання за наявності декількох вироків подано до суду з порушенням вимог п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК постановляв ухвалу про відмову у його розгляді. Так, ухвалою Цюрупинського районного суду Херсонської області від 30.01.2014 відмовлено у розгляді клопотання начальника Маневицької виправної колонії УДПтС у Волинській області щодо вирішення питання про застосування покарання стосовно засудженого Х., та вирішення питання про приєднання вироку Білозерського районного суду від 27.03.2012.



Обґрунтовуючи своє рішення, суд зазначив, що вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 10.04.2013 Х. остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки, на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, з урахуванням покарання, призначеного вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 20.02.2013. Строк відбування покарання обчислювати з 10.04.2013. Крім цього, вироком Білозерського районного суду Херсонської області Х. також був засуджений за ч. 2 ст. 185 КК, на підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом часткового складання покарань за вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 20.02.2013, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. При ухваленні вироку від 10.04.2013 Цюрупинському районному суду Херсонської області не було відомо про наявність вироку Білозерського районного суду Херсонської області.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 537 КПК під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 КПК, має право вирішувати питання про застосування покарання за наявності кількох вироків.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, у разі необхідності вирішення питань, передбачених, зокрема, і п. 11 ч. 1 ст. 537 КПК.

Таким чином, у судовому рішенні вказано, що зазначене клопотання не підлягає розгляду Цюрупинським районним судом, оскільки відповідно до зазначених вище положень статей 537539 КПК, питання про застосування покарання за наявності кількох вироків вирішується судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 539 КПК клопотання про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318380 КПК, з урахуванням положень розділу VIII КПК «Виконання судових рішень».

Зазначені вище статті викладені у главах 28 та 29 КПК («Судовий розгляд» та «Судові рішення») та безпосередньо не передбачають такого процесуального рішення, як повернення клопотання на підставі порушення правил підсудності. Разом із тим кримінальне процесуальне та кримінально-виконавче законодавство у багатьох випадках встановлює часові обмеження щодо права на звернення з відповідним клопотанням у разі відмови у його задоволенні. Наприклад, у разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених – не раніше як через шість місяців.

З огляду на наведені положення та враховуючи, що у випадку недотримання суб’єктом звернення правил територіальної підсудності, визначеної у ст. 539 КПК, суд не здійснює розгляд по суті клопотання, вважаємо, що встановивши, що клопотання (подання) є не підсудним, суд з урахуванням положень ст. 539 КПК вправі прийняти рішення про повернення відповідного клопотання, що забезпечить право суб’єкта звернення на доступ до правосуддя до належного суду.




  1. Визначення суб’єктів, які мають право на звернення до суду з клопотанням (поданням) про вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку


Відповідно до ч. 1 ст. 539 КПК питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов’язків чи законних інтересів.

За правилами ч. 5 ст. 539 КПК у судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового лікування або його припинення, у випадку розгляду відповідних питань; спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, інші особи у разі необхідності.

Результати аналізу судової практики свідчать про наявність окремих проблемних питань, пов’язаних з визначенням суб’єктів, які мають право на звернення до суду з клопотанням (поданням) про вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку.

З досліджених в ході узагальнення матеріалів вбачається, що такі питання виникали переважно в контексті розгляду клопотань про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким.

Разом з тим у ч. 3 ст. 154 Кримінального-виконавчого кодексу України  (КВК) передбачено, що стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 КК може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Також адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої КК частини строку покарання зобов’язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.

У судовій практиці мали місце випадки, коли суди відмовляли у задоволенні клопотань про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, якщо вони були подані суб’єктами, іншими ніж орган або установа виконання покарань, тобто керуючись положеннями ч. 3 ст. 154 КВК. Так, ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 14.10.2014 відмовлено у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженого Г. від покарання, у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що питання про умовно-дострокове звільнення засуджених відповідно до положень ч. 3 ст. 154 КВК вирішується судом за клопотанням установи виконання покарань, а засуджений не може порушувати питання перед судом про умовно-дострокове звільнення за відсутності відповідного  клопотання установи виконання покарань. Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Херсонської області від 03.12.2014 скасовано ухвалу Білозерського районного суду Херсонської області від 14.12.2014. При цьому колегія суддів вказала на те, що відповідно до положень ч. 1 ст. 539 КПК право на звернення до суду із клопотанням про вирішення питань, пов’язаних із виконанням вироку, зокрема про умовно-дострокове звільнення, надано засудженому, його захиснику, прокурору, законному представнику, органу або установі виконання покарань, а також іншим особам, установам або органам у випадках, встановлених законом.



У випадку, що розглядається, суд апеляційної інстанції керувався тим, що коло суб’єктів, які мають право подати клопотання (подання) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, визначається ч. 1 ст. 539 КПК, тоді як ст. 154 КВК визначено порядок вирішення питання про застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким лише двом із суб’єктів, зазначених у ч. 1 ст. 539 КПК, а саме – органом або установою виконання покарань.

Також в деяких випадках суди, дійшовши висновку про те, що засуджений не належать до суб’єктів заявлення клопотання про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, постановляли ухвалу не про відмову у задоволенні клопотання, а про повернення клопотання заявнику. Наприклад, ухвалою Селидівського міського суду від 04.09.2015 прийнято рішення про повернення заяви засудженого В. про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання з тих підстав, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 154 КВК з таким клопотанням до суду може звернутися лише орган виконання покарання. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 22.12.2015 апеляційна скарга засудженого була залишена без задоволення, а ухвала суду – без зміни, оскільки, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано послався на положення ч. 3 ст.154 КВК і з цих підстав відмовив засудженому у прийнятті до розгляду звернення останнього.

Таким чином, за існуючого правового регулювання з урахуванням положень ст. 154 КВК клопотання про застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким може бути заявлено органом або установою виконання покарань. Питання про можливість розгляду та задоволення відповідного клопотання, поданого засудженим, залежить від таких обставин, як: виконання/невиконання органом або установою виконання покарань обов’язків, визначених ч. 3 ст. 154 КВК, встановлення під час судового розгляду факту бездіяльності суб’єктів, визначених у ч. 3 ст. 154 КВК щодо своєчасності звернення до суду із відповідним поданням про умовно-дострокове звільнення засудженого або заміни призначеного судом покарання більш м’яким, що порушує права засудженого на вирішення питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання тощо.

У судовій практиці також були випадки звернення до суду осіб, не передбачених ч. 1 ст. 539 КПК, з апеляційною скаргою на ухвалу суду про задоволення клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, заявленого засудженим або його захисником. Так, ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполь Донецької області від 28.10.2014 задоволено клопотання С., захисника засудженого К., про заміну йому невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі на виправні роботи та звільнення від додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки. На зазначену ухвалу було подано апеляційну скаргу Ч., яка була цивільним позивачем у кримінальному провадженні, за результатами якого стосовно засудженого К. було постановлено обвинувальний вирок. Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 12.01.2015 повернув апеляційну скаргу заявниці, посилаючись на положення ч. 1 ст. 393 КПК, відповідно до яких цивільний позивач має право подати апеляційну скаргу у частині, що стосується його інтересів, але в межах вимог заявлених у суді першої інстанції. Проте Ч. не була учасником судового провадження щодо розгляду клопотання захисника С. про заміну засудженому К. невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі виправними роботами, а ухвала суду, постановлена за результатами розгляду зазначеного клопотання, не стосується її інтересів як цивільного позивача. (№ 264/8379/ 14-к).



Доцільно погодитись з такою позицією апеляційного суду, оскільки, по-перше, ст. 393 КПК чітко регламентує коло осіб та підстави оскарження судових рішень, а, по-друге, кримінальне процесуальне законодавство не передбачає положень про врахування думки потерпілого під час вирішення розгляду судом клопотання (подання) про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким.

До осіб, яким згідно з ч. 1 ст. 539 КПК надано право подавати клопотання про вирішення питань, які виникають під час та після виконання вироку, належить засуджений, його законний представник та його захисник, які не завжди мають можливість отримати у кримінально – виконавчій установі відомості та документи, необхідні для розгляду клопотання.

З наданих для узагальнення матеріалів вбачається, що в ряді випадків клопотання, подані зазначеними особами, не містили посилання на докази, якими обґрунтовуються висловлені у клопотаннях доводи. В інших випадках до клопотань не долучались завірені копії вироку та/або ухвал суду апеляційної чи касаційної інстанцій, характеристика  з установи відбування покарання,  довідка про стягнення та  заохочення,  про працевлаштування та інші відомості, правова оцінка яких дає змогу зробити висновок про особу засудженого, його поведінку та обґрунтованість клопотання.

Так, до Полтавського районного суду Полтавської області надійшло клопотання А., засудженого вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15.06.2011 за ч.3 ст. 364 КК, ч.1 ст. 366 КК,  про приведення вироку у відповідність до чинного законодавства в зв'язку з прийняттям Закону України від 21.02.2014 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції». Ухвалою від 11.03.2014 клопотання повернуто заявнику для належного оформлення, виходячи з того, що засуджений не надав копію вироку Апеляційного суду Волинської області від 30.11.2010, з урахуванням якого А. призначено покарання Ковельським міськрайонним судом Волинської області від 15.06.2011, що унеможливлює розгляд клопотання засудженого. На підставі викладеного суд дійшов висновку про необхідність повернення клопотання засудженому для належного оформлення.

Разом з тим ні у розділі VIII КПК «Виконання судових рішень», ні у статтях 318–380 КПК, які регламентують правила судового розгляду за якими відповідно до ч. 3 ст. 539 КПК розглядаються такі клопотання (подання), не передбачено ні вимог до їх «належного оформлення», ні процесуальних наслідків неповного викладу обставин у клопотанні або відсутності додатків до нього у виді його повернення заявнику.

З наданих для узагальнення матеріалів вбачається, що в деяких випадках, суди, отримавши клопотання засудженого про застосування умовно-дострокового звільнення, без додатків, необхідних для розгляду клопотання, направляли до кримінально-виконавчої установи ухвалу про виклик її представників у судове засідання та зобов’язання надати матеріали, необхідні для розгляду клопотання: письмову характеристику засудженого, довідку про відбутий ним строк покарання на день направлення матеріалів до суду, особову справу тощо. Так, ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 09.06.2015  відмовлено у задоволенні клопотання засудженого А. про умовно-дострокове звільнення. У судове засідання було викликано представника Сокальської ВК № 47, який щодо задоволення клопотання заперечив, обґрунтовуючи їх доказами, викладеними у матеріалах, наданих суду на його вимогу, в тому числі довідкою про накладення на А. дисциплінарних стягнень. Так, А., відбуваючи покарання, лише один раз заохочувався адміністрацією установи, проте допустив 10 порушень режиму утримання, за що сім разів притягався до дисциплінарної відповідальності. Крім цього, одне стягнення було не знято на час подання вказаного клопотання. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що А. своєю поведінкою не довів своє виправлення (№ 454/1225/15-к).

Проте судовий розгляд клопотань (подань) про вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку, здійснюється за правилами судового розгляду, визначеними статтями 318–380 КПК, з чого випливає обов’язковість дотримання судом принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 22 КПК). На підставі викладеного суд за своєю ініціативою, за відсутності відповідного клопотання сторони, не може витребувати докази. Тому з практикою витребування судом з органу або установи виконання покарань доказів для обґрунтування клопотання можна погодитись лише у випадку, коли це процесуальне рішення ґрунтується на відповідному клопотанні особи-заявника.

Вимоги до матеріалів про умовно-дострокове звільнення, які подають органи та установи виконання покарань, передбачені Наказом Міністерства юстиції України від 08.06.2012 № 847/5 «Про затвердження Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів». Згідно з вимогами п. 6.8 зазначеного Наказу подання має містити анкетні дані, у тому числі про наявність чи відсутність непогашених та не знятих судимостей, про відбуту частину строку покарання, поведінку, ставлення до праці та навчання за весь час відбування покарання, до якого долучаються висновок комісії установи (СІЗО), характеристика на засудженого, дані про достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку стягнення, та особова справа.

У разі невиконання зазначених вимог та відсутності можливості усунути ці недоліки у судовому засіданні суди, керуючись п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким», постановляють ухвалу про повернення матеріалів для відповідного оформлення.

У ряді випадків суди не брали до уваги п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким». Наприклад, ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 15.04.2014 скасовано ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 04.03.2014 про повернення для доопрацювання подання начальника Олександрівського ВЦ № 104 про умовно-дострокове звільнення від покарання А., засудженого вироком Довгінцевского районного суду м. Кривого рогу Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 121 КК на 10 років позбавлення волі. Ухвалою Білоозерського районного суду Херсонської області від 06.09.2012 на підставі ст. 82 КК невідбута частина покарання 3 роки 10 місяців 22 дні замінено на обмеження волі. Колегія суддів Апеляційного суду Кіровоградської області мотивувала своє рішення тим, що, відповідно до вимог статей 537, 539 КПК, за наслідками розгляду клопотань (подань), які вирішуються на стадії виконання вироків, суд постановляє ухвалу, якою задовольняє подання або відмовляє у його задоволенні. У даному випадку суд постановив ухвалу, якою безпідставно повернув подання начальника Олександрівського ВЦ № 104 про застосування до засудженого А. умовно-дострокового звільнення від покарання, що не передбачено кримінальним процесуальним законом (№ 397/320/14-к).

Повертаючись до питання правової обґрунтованості повернення заявникам матеріалів клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, необхідно звернути увагу на таке. По-перше, виконання вимог Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів є обов’язком службових осіб кримінально-виконавчих установ, а не засуджених та захисників. По-друге, кримінально-виконавче законодавство не передбачає обов’язку видачі особової справи, характеристики та інших матеріалів, необхідних для розгляду клопотання про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більм м’яким, на вимогу засуджених або захисників.

З огляду на це у випадках неможливості забезпечити подання зазначених документів самостійно сторонам необхідно подавати судам відповідні клопотання. При задоволенні таких клопотань суд направляє у кримінально-виконавчі установи ухвали про витребування відомостей та документів, зазначених у клопотанні.



  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка