Уявний світ дітей дошкільного віку



Скачати 101.06 Kb.
Дата конвертації14.09.2017
Розмір101.06 Kb.
Уявний світ

дітей дошкільного віку

Уява — один із найзагадковіших феноменів людської психіки. Маючи багату уяву, людина може «жити» у різні часи: минуле фік­сується в образах пам'яті які довільно відтворюються зусиллями во­лі, майбутнє малюється у мріях Щ ж таке уява? Як розвивати уяву в дошкільному віці і чи можливо її розвивати взагалі? Чому в одних дітей уява, наче бурхлива ріка, а в інших на маленьке джерельце не схожа?

У дошкільному віці дитина часто живе у створеному нею світі: боїться Баби-Яги, спілкується : казковими персонажами, мріє ки­мось стати. Одні діти дуже емоційні і практично живуть у світі своїх фантазій. Часто на заняттях вони ніби «відлітають» у власний світ і годинами готові розповідати чарівні подорожі, незвичні планети, тварин, квіти. А от інші малюки, навпаки, не вміють фанта­зувати, вони живуть реаліями і завдання щось вигадати викликає у них невдоволення, це для них надто складно.

На побутовому рівні уявою або фантазією називають усе те, що є нереальним, не відповідає дійсності і не має жодного практичного значення. У науковому розумінні - уява — це здатність уявляти від­сутній або реально не існуючий об'єкт, утримувати його у свідомості і подумки маніпулювати ним На думку видатного психолога Оль­ги Дьяченко, уява — це той чутливий музичний інструмент, оволо­діння яким відкриває малюкові можливість самовираження, потре­бує від нього знаходження та виконання своїх власних задумів і ба­жань.

Уявляти означає перетворювати, створювати нове. Причому «нове» у фантазії дитини, на відміну від творчої уяви дорослого, не бере участі у створенні суспільно вартісних продуктів. Дитина фантазує «для себе». Образ, як результат уяви, є «новим» у досвіді кожної окремої дитини — суб'єкта уяви, при цьому суспільної значи­мості він може і не мати.
Види уяви

Розрізняють пасивну і активну уяву. Пасивною називають уяву, яка виникає «сама собою», без установлення спеціальної мети. На­ приклад, під час сну ми сприймаємо будь-які картини або образи незалежно від нашого бажання.

Активна уява спрямована на розв'язання пев­них завдань. Залежно від характеру цих завдань во­на поділяється на репродуктивну або відтворюючу і продуктивну або творчу.

За допомогою репродуктивної уяви виникають образи на основі словесного опису, скажімо, під час читання чи прослуховування творів художньої літе­ратури, на основі певного зображення або слухового сприймання — після перегляду телепередач, філь­мів, прослуховування музики тощо. Відтворення певного образу залежить, з одного боку, від того, на­скільки яскравий, виразний і чіткий словесний опис або умовне зображення, з іншого, відтворення обра­зу пов'язане з рівнем розвитку уяви дитини, а також з її знаннями та досвідом.

Продуктивна уява, на відміну від репродуктив­ної, передбачає самостійне створення нових образів, які реалізуються в оригінальних продуктах діяльнос­ті. Продуктивна уява є невід'ємним елементом твор­чої діяльності.

Залежно від функцій, які виконує уява під час розвитку дитячої психіки, Ольга Дьяченко виділяє два види уяви, що з'являються уже у дітей дошкіль­ного віку:



пізнавальна уява виконує пізнавальну функцію;

емоційна — регуляторну.

Пізнавальна уява

Основним завданням пізнавальної уяви вважають специфічне відображення закономірностей об'єктивного світу, подолання про­тиріч в уявленнях дітей про довкілля, добудови й уточнення цілісної картини світу.

Уява відіграє неоціненну роль у пізнанні. Завдяки їй дитина мо­же уявити те, чого не було в її особистому досвіді, засвоїти історич­ний або соціальний досвід. Завдяки уяві здійснюється перехід від піз­нання до будь-яких видів творчості. Слухаючи розповідь, малюк мо­же уявити пустелю або райський сад, розв'язуючи математичну за­дачу — уявити її умову: наприклад, у гараж приїхало три машини, а потім від'їхала одна.

Із розвитком пізнавальної уяви, мовлення та вольової сфери ді­ти оволодівають довільними пізнавальними процесами: ставлять ме­ту, наприклад, запам'ятати літературний твір, та спрямовують свої зусилля на її досягнення. А під час відтворення прослуханого тексту старші дошкільники передають його зміст, послідовно розгортаючи сюжет відповідно до складеного плану.

Досить часто для позначення пізнавальної уяви використовують синонім фантазування, творче фантазування. Фантазії як продукт уяви — це спонтанні, некеровані створення чуттєвих образів, які адекватно і виразно розкривають неповторний уявний світ дитини і роблять небачене баченим. Усі діти дошкільного віку люблять каз­ки, неймовірні історії. Вони стихійно тягнуться до того, що може спо­нукати їх до нових прийомів фантазування, допоможе розвинути власну уяву.

Пізнавальна уява сприяє розвитку дитячої гри. У грі пізнаваль­на уява дає змогу, з одного боку, поєднувати між собою найвіддаленіші предмети, відкривати в них схожість, а з іншого — вибудо­вувати ігрову ситуацію, адже лише в ній можливо засвоїти реальні, конкретні дії. У грі іграшки оживають і поводяться як люди, а дити­на уявляє себе сильною, розумною і, головне, — незалежною від чиєїсь волі, чужого бажання. Дитина сама створює, регулює, орга­нізовує життя іграшкового світу, сама встановлює його закони, правила.

Пізнавальна уява відіграє величезну роль і у продуктивних ви­дах діяльності. Поряд з репродуктивною уявою, образи якої стають складнішими у міру збагачення особистого досвіду дитини, розвива­ється й продуктивна уява, що дає змогу створювати нові образи згід­но із задумом. Зліт творчої фантазії можна спостерігати у будівлях, створених дітьми, у ліпленні і, особливо, у малюванні. Усі продуктив­ні види самостійної дитячої діяльності залишають продукт дитячого фантазування — малюнок, конструкцію тощо.


Емоційна уява дошкільників

Емоційна уява виникає в ситуації протиріччя між образом Я дитини і реальністю. При цьому, з одного боку, уява може викону­вати регуляторну функцію у процесі засвоєння норм і смислів соці­альної поведінки, а з іншого — виступати як захисний механізм особистості. Продуктом емоційної уяви також є фантазерство ди­тини.



Фантазерство дітей вказує на те чого їм не вистачає. Причиною фантазерства можуть виступати завищені вимоги дорослих до малю­ка, які не співпадають з його можливостями і бажаннями. Через фан­тазерство діти часто виправдовують себе і звинувачують когось іншо­го. Основною рушійною силою тут виступає страх. Страх перед тим, що можна не отримати любові дорослого, його прихильності, ніжнос­ті, страх бути приниженим, покараним. Наслідком заглиблення дити­ни у фантазерство може стати ситуація подвійної моралі у житті до­шкільника, яка надалі може стати для нього типовою.

Кандидат психологічних наук Зінаїда Новлянська виділяє три причини появи фантазерства у дитини. Першою з них виступає го­стре переживання дитиною неблагополуччя, бажання вийти з нього і отримати певну рівновагу. Наприклад:

Андрійко дуже гостро переживає відсутність тата, який пішов із жит­тя. У відповідь на пропозицію домалювати геометричні фігури хлоп­чик увесь час домальовував машину тата, на якій він буцімто приїде і вони поїдуть до бабусі в село.

Другою причиною є несвідоме бажання дошкільника зацікавити собою оточуючих, привернути до себе увагу. Наприклад:

Після Нового року діти принесли в садок отримані від батьків пода­рунки. У Наталочки, на жаль, подарунків не було, і вона цілий день розповідала дітям, що у неї теж є лялька, лише більша, і вона не може донести її в садок; і олівці їй також подарували, але вони залишилися у бабусі, а серед олівців є золотий, який Наталочка обіцяла принести. Наступного ранку до неї підбігали дівчатка і просили пока­зати олівець, а Наталочка знаходила виправ­дання — чи то до бабусі ще не їздили, чи то ма­ма не дозволила нести його в садок.

Третьою причиною виступає штучна заміна ігрової діяльності учбовою, що при­зводить до виникнення труднощів у засво­єнні навчальних матеріалів. Наприклад: Тарасик часто не міг упоратися із завданнями, запропонованими вихователем на заняттях. Але вдома він завжди вихвалявся своїми успіха­ми. Коли у мами видався вільний час і вона при­йшла за Тарасиком замість старшої доньки, ви­хователь повідомила про труднощі хлопчика, проявила стурбованість щодо його підготовки до школи. Тарасик, почувши розмову, запитав, чи не пам'ятає Тетяна Олександрівна, як вона його хвалила торік за малюнок, виготовлений для мами на свято 8 Березня,

Іноді у старшому дошкільному віці діти вигадують собі уявних друзів, які урізноманітнюють їхнє буденне життя. Ці уявні супутники дитячого життя — невидимки, хоча діти іноді вигадують їм імена, зга­дують про них у своїх дитячих розмовах і граються з ними у різні ігри як з реальними партнерами. Вони допомагають дітям упоратися зі страхами; замінюють друзів у період, коли буває сумно, самотньо; під­тримують у дітей упевненість у правильності їхніх думок і дій. Уявні друзі допомагають набувати соціальних навичок і тренуватися у спілкуванні. У ході взаємодії з уявними друзями діти програють по­дії доби, свої переживання, морально-етичні колізії (сварки між одно­літками і дорослими). Наприклад:

У Максима був уявний друг — Кафка. Чому у нього таке ім'я, хлопчик уже не пам'ятав, бо Кафка з'явився у нього дуже давно, коли він був ще зовсім маленьким. У садочку діти розповідали про своїх друзів, тоді Мак­сим і розповів про Кафку. Із розмови з мамою Максима вихователеві ста­ло відомо, що Кафці хлопчик розповідає про дитячий садок, про всі події, які з ним відбуваються, ділиться враженнями. А коли кілька років тому у хлопчика була підвищена тривожність, Кафка їк дуже «виручав»: він за­спокоював хлопчика, давав йому поради (від імені мами).

У житті п'ятирічних дітей особливе місце посідає спілкування на рів­ні фантазій: це дитячі таємниці, спільні вигадки, розмови «на вушко». Можна часто спостерігати, як діти очікують своїх друзів у садочку, а по­тім із задоволенням усамітнюються з ними під столом, за ширмою тощо.

У багатьох садочках вихователі створюють умови для такого роду спілку­вання дітей, спеціально облаштовуючи куточки усамітнення, мрій. Ці ку­точки дуже швидко стають улюбленими місцями малюків.

У деяких дітей уява може підміняти дійсність, коли створюється особливий світ, у якому дитина може задовольняти будь-які свої потреби і бажання. Такі випадки потребують особливої уваги дорослих. Адже по­ринання у світ внутрішніх переживань з послабленням або втратою кон­такту з дійсністю, втратою інтересу до реальності можуть свідчити про викривлення у психіці дитини. Усі ви­гадані ситуації дитина може програва­ти «про себе», ніяк не супроводжую­чи це діями, що може призвести до аутизму. Однак, зазвичай, це тимча­сове явище, яке зникає, не залишаю­чи слідів за умови посиленої уваги до­рослих до проблем та бажань малюка.

У маленької Віри з'явилися уявні друзі — прибульці. Вона зачинялася у себе в кімнаті або знаходила затишне місце у дитячому садку і про щось бурмотіла. Під час бесіди з нею і з її батьками виявилося, що батько Віри дуже багато часу приділяє уфології і часто спілкується на цю тему з дру­жиною у присутності доньки. Після цієї бесіди батьки вдома стали приді­ляти дівчинці більше уваги. Поступово Віра почала спілкуватися з одно­літками, і потреба в уявних друзях зникла.

В особистісному зростанні малюка уява виконує такі функції:


  • гностичну, яка дає уяві змогу знаходити і виражати в образах найбільш істотні, значимі ддя дитини аспекти дійсності;

  • прогностичну, завдяки якій продукт уяви є передбачува­ною метою, до якої спрямована діяльність дошкільника;

  • комунікативну, спрямовану на створення продукту твор­чої уяви під час спілкування;

  • захисну, яка дає дитині змогу регулювати свої емоційні стани (певною мірою задовольняти якісь потреби, знімати напругу).

Дорослі відчувають психологічне благополуччя лише при достат­ньому розвитку і рівновазі між пізнавальною і регуляторною функція­ми уяви. Будь-яке сильне відхилення від такої рівноваги викликає дис­комфорт, порушення працездатності, неадекватність поведінки. У дітей же у складному процесі їхнього психічного розвитку здебільшого пере­важає та чи та функція уяви, що зумовлює її індивідуальні особливості.

Вікові особливості розвитку уяви

У молодших дошкільників уява «запускається» мимовільно. За­звичай малюк не має на меті щось вигадати, не керує образами, які ви­никають. У 3 — 4 роки він ще не може утримати ті образи, які сприймав. Репродуктивні образи дуже швидко зникають. Але якщо дорослий поведе дитину у світ фантазій, де присутні казкові персонажі, то дитина прослідує за ним. У разі якщо дорослий бере на себе роль якогось казкового героя, дитина реально переживає почуття захопленості і страху, вона радіє і боїться. Дитина вірить створюваному образу 1 доти, поки дорослий не перестає діяти від імені створеного героя.
У 5 — 6 років у дитини вже достатньо розвинена довільна уява. У цьому віці дитина починає планувати свою ігрову або продуктивну діяльність, в основі якої лежить створення уявних образів. Старший дошкільник може створювати ігрову ситуацію, насичуючи її неісну­ючими персонажами і розподіляючи ролі серед однолітків. При цьо­му діти можуть гратися достатньо довго, утримуючи запропонований задум і збагачуючи його новими і незвичними деталями.

Довільна уява проявляється у старшому дошкільному віці в про­цесі ліплення, малювання, конструювання. Якщо молодший дошкіль­ник спочатку починає ліпити, будувати, малювати і лише потім, під час діяльності виникає образ створюваного, то старші дошкільники спочатку вигадують те, що вони хотіли б зробити, а потім виконують задумане, знаходячи для цього необхідні матеріали.

Найвищий рівень розвитку уяви проявляється у творчості. Твор­ча уява — це створення зовсім нового, оригінального образу, який не існував досі. Прийомам творчої уяви малюки навчаються, почина­ючи зі сприймання казок, які розповідають їм дорослі. Зрозумівши, як створювати казки та казкові образи, старші дошкільники почина­ють вигадувати персонажів для своїх казок, нове закінчення казки тощо.

Найбільше творча уява проявляється у малюванні, ліпленні, конструюванні. Діти малюють сюжетну картину на вільну тему, ви­гадують тварин, яких не існує, конструюють та ліплять за задумом. Продукти їхнього малювання, ліплення, усної творчості набувають з часом самобутності, оригінальності, вирізняються новими несподі­ваними рішеннями.



Основне завдання дорослого на цьому етапі розвитку дитячої творчої уяви — розкрити перед дитиною сутність творчої діяльності, яка полягає в умінні:

    • не наслідувати готові зразки, штампи, шаблони, а шукати якомога більше власних оригінальних рішень;

    • не боятися вільно висловлювати свої думки;

    • спрямовувати свою уя­ву на пошук нового;

    • доводити задумане до кінця.

Дуже важливим є те, що у старших дошкільни­ків разом зі збагаченням уявних образів з'явля­ється і здатність підпо­рядковувати свою уяву певному задуму, йти за попередньо наміченим планом. Ця особливість розвитку уяви має неоці­ненне значення, бо за­вдяки їй з'являється мож­ливість створювати свої перші закінчені мистець­кі твори.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка