Усний журнал Проведений бібліотекарем Ленінського нвк



Скачати 110.94 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір110.94 Kb.
Усний журнал


Проведений

бібліотекарем Ленінського НВК

Яценко Т.М.

Рослини – символи України

Мета: розширити знання школярів про рослини-символи України; збагатити знання учнів про чудодійні обереги нашого життя — рослини і виховувати глибокі почуття любові до рідного краю, сприяти патріотичному вихованню; формувати ес­тетичні смаки; уміти бачити красу, велич рідної природи. Вдосконалювати знання дітей про народні символи. Виховувати любов до живої природи, зберігати народні традиції і звичаї.

Обладнання: Книжкова виставка з теми, презентація «Рослини – символи України», відеопрезентація «Державні і народні символи України», фонограми пісень.

Бібліотекар. Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів – усе це дороге серцю і ні з чим його не можливо зрівняти, забути. Все це ні з чим незрівнянна краса рідної землі!

Рослини завжди займали значне місце в житті українського народу його звичаях та віруваннях. Обряди і повір'я, пов'язані з деревами, травами, зіллям і квітами, доносять відгомін давніх уявлень наших предків про навколишню природу і базуються як на реальних, так і на уявних властивостях рослин. Обрядові дії, пов'язані з рослинністю, відігравали важливу роль в календарних святах. Ці обряди мали забезпечити людині здоров'я, зміцнити добробут сім'ї, посилити плодючість землі й худоби, вберегти господарство від нечистої сили. Світ рослин життєво необхідний людині. Протягом тисячоліть багато рослин використовуються в найрізноманітніших сферах.

Любі діти! Сьогодні ми з вами проведемо виховну годину, на якій поговоримо про рослини-символи України. (слайд 1). Зробимо це у формі усного журналу, який має назву «Рослини – символи України»

Учениця. Люблю тебе, мій рідний край,

Люблю, як матінку свою.

І вірним серцем я вбираю

Красу невимовну твою.

Люблю поля, ліси і гори,

Твої озера голубі,

А синє небо, наче море,

Так до лиця іде тобі.

Ти у піснях, у вишиванках,

В барвистих квітках навесні,

Вмиваєш росами щоранку

Свої простори осяйні.



(Відеопрезентація «Державні і народні символи України»)

Бібліотекар. Україна – це отча земля, рідний край, де ми народилися. її багатства – це безкрайні лани пшениці, вишневі сади, квітучі поля льону, калинові гаї. Кожен народ має свої святині, свої символи, опоетизовані образи дерев, квітів, птахів, тварин. Є вони і в нашого українського народу.

Хто з вас може їх назвати?

Верба, калина, тополя, барвінок, соняшник, мальви, чорнобривці... Вони віддавна уо­соблюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі.

Перша сторінка нашого журналу має назву «Верба» (Слайд 2)

Учень. Верба – здавна одне з найпоширеніших дерев на Україні, одне з найулюбленіших у народі. Ще довкола сніги біліють, але, як тільки сонце на весну поверне і трохи потепліє, одразу ж на верболозах біля річок, ставків і на узліссях з'являються ніжні пухнасті котики. Це верба цвіте, нага­дуючи, що весна вже не за горами, що невдовзі оновлююча пора повсюдно­го зелен-квіту. Навесні вони тішать надією і звеселяють наше серце, їх дарують коханим.

Вербою обсаджували ставки, береги річок, дороги. І в цьому наші предки бачили безпосередню господарську доцільність. Верби укріплюють береги, стримують зсуви, а в посушливих місцевостях зупиняють піщані заноси. Вербові прутики і на сьогодні є надійним засобом для шукачів дже­рел води. А народна мудрість давно зауважила: де ростуть верби, там чисті джерела води. Як співається в народній пісні:

Ой у полі вербиченька,

Там стояла криниченька,



Учениця. Древні слов'яни вважали вербу священним деревом. У них вона уособлювала бога Сонця – Ярему, що дав людям вогонь. Верба – символ родинного вогнища. Навколо дерева водили молоду пару. Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.

Учень. Тиждень перед Великоднем називається вербним. У Вербну неділю вербу освячують у церкві, а потім несуть її додому і б'ють нею хатніх, промовляючи:

«Не я б'ю, верба б'є,

Віднині за тиждень

Буде в нас Великдень.

Будь веселий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля».

Красуня-верба – корисна рослина, недарма народ здавна оспівував вербу, згадуючи про неї і в легендах і в казках.



Учень. Освяченою на вербному тижні вербовою гілочкою вперше виганяли на пашу худобу. З верби робили колиску, аби дитина сон гарний мала та злії духи їй не ввижалися. З неї витесували палицю, якою вимішували їжу, аби спокій всередині робився. Зібраних з верби хрущів хлопці кидали за пазуху, аби гроші водилися. «Вербичка молодить личко» – так говорили наші бабусі. А людям із затяжною хворобою також допомагала верба, одяг вивішували на вербових гілках, поки він не зітлівав, пропаде одяг – пропаде і хвороба.

Бібліотекар. А зараз до вашої уваги музична сторінка нашого журналу. Український народ оспівував рослинний світ як живу істоту, яку щиро люблять і бережуть. Багатьом рослинам присвячувались пісні. Послухайте одну з них. А по закінченні прослуховування дайте відповідь на запитання. До чого закликає виконавиця цієї пісні? (Відповіді дітей: «хай завжди мене верба та додому поверта»)

З раннього дитинства всі ви напевно чули прислів’я «Без верби і калини – нема України», тож перегортаємо наступну сторінку нашого журналу і поговоримо про калину. (Слайд 3)



Учениця. Найулюбленіше дерево українців – калина, яка навесні милує зір бі­лим цвітом, а восени чарує всіх червоними кетягами ягід.

Калина коло хати – здавна найперша ознака оселі українця. Не було такої хати, де б за тином або біля колодязя, не квітла  вона рясним  цвітом навесні та не рум’яніла червоними ягодами аж до зими.

Учень.У калини китиці червоні,

Білі-білі квіти у калини.

Я тримаю китицю червону,

А здається – усміх України.

Посадіть калину в чистім полі!

Хай вона освятить час!

Вона любить дуже волю,

Хай же воля любить нас!



Учень. В українській народній творчості калина символізує мужність і незламність духу в боротьбі за незалежність рідного краю, благородний порив виборювати та відстоювати свободу й гідність людську.

Це дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину, вона уособлювала народження Всесвіту, була символом вогняної трійці: Сонця, Місяця й Зорі. Тому і назву свою одержала від давньої назви Сонця – Коло. А оскільки ягідки калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Через це й весільні рушники рясніють її пишними гронами.



Учениця. Цінують у народі калину за цілющі її властивості. Кажуть, що вона від 100 хвороб лікує. Калина в українському фольклорі – це символ дівчини. Є легенда, що вона виросла з великої дівочої любові:

Ой ти дівчино, червона калино,

Як мені на тебе дивитися мило.

На фоні мелодії пісні «Одна калина»

Калину використовують у весільному обряді. Кетягами прикрашають коровай, заквітчують вінок молодої. На столі перед нареченими ставлять букет калини, бажаючи краси в подружньому житті, вірного кохання.



Учитель. Наступна сторінка нашого журналу розповість про вишню.

Учень. (Слайд 4) Вишня – символ рідної землі та України, матері й дівчини-нареченої. Вона символізує Світове Божественне дерево, тому і називається «вишнею» від слова «вишина», а також «Вишній», той, що найвище, тобто Всевишній Бог.

Крім цього, вона символізує вічну весну-літо, красу та взаємну любов. Гілки вишні мають магічну силу: за допомогою розколотої і в цьому ж місці зв'язаної вишневої гілочки проганяли дитячу хворобу – зростеться гілочка, то й хвороба зникне; дівчата на вишневих галузках гадали про своє заміжжя – зацвіте до Нового року посаджена в хатній діжці молода вишенька, то й дівчина наступного року одягне вінець молодої; через кільце, зроблене з гілки квітучої вишні, можна розпізнати відьму; застромлена під дах оселі вишнева гілка служить оберегом.



Учень. Вишня, вишневий сад супроводжує наші оселі хтозна відколи, немов на нашій отчій землі і батьківщина цього чудового дерева. У творчості Тараса Шевченка образ вишні утвердився як символ Ук­раїни.

Садок вишневий коло хати, 

Хрущі над вишнями гудуть, 

 Плугатарі з плугами йдуть, 

Співають ідучи дівчата, 

А матері вечерять ждуть.

Т. Шевченко

Бібліотекар. Перегортаємо сторінку і дізнаємося багато цікавого про ще один символ, а саме про тополю. (Слайд 5)

Учениця. Тополя... Скільки про неї пісень складено! Тополя здавна вважалася в Україні символом дівочої краси та вірності.

Колись тополі висаджували на узбіччях доріг. Мандрівний чоловік, побачивши тополю, неодмінно згадував дружину, донечку і прискорював ходу, бо тепла згадка примножувала сили.



Учень. Був звичай садити тополю, коли народжувалася дівчинка. Щоб дівчинка росла стрункою, треба було навесні, коли з'являються перші листочки, ранесенько приходити до тополі й обнімати її якомога вище. Дівчинці то­поля здоров'я додавала.

Тепер медицина підказує, що то не магія, а реаль­ність: у травні тополині бруньки, розпускаючись, виділяють корисні фітон­циди з ефірними оліями, що позитивно діє на психіку.

Вважають, що тополя здатна забирати з людей негативну енергію і очищати повітря від злих духів та всього шкідливого та нечестивого.

На Івана Купала був звичай «водити тополю». Високу на зріст вродливу дівчину вбирали у вінок з тополиного листя й водили по селу, співаючи:

Стояла тополя край чистого поля,

Стій, тополенько, не розвивайся,

Буйному вітроньку не піддавайся.

Бібліотекар. Ми вже дізналися що не можна собі уявити двору на Україні, де б не ріс кущ калини. Обов’язково також садили вербу, тополю, вишню і, звичайно, прикрашали хату й подвір’я барвінком, чорнобривцями. Зображення цих квіток можна побачити й у вишивках на сорочках, рушниках, серветках. Про них ми теж сьогодні поведемо мову, а почнемо з барвінку. (Слайд 6)

Учень. Українці вважали барвінок загадковою рослиною Про неї існує безліч легенд та повір'їв. Він був оберегом від нечистих сил та чаклу­вання. Використовували його і як приворотне зілля. Здавна вважалося, що рослина дарує дівчині вроду. Дівчата умивалися напаром із барвінку. З нього плели вінки для молодої та дружок, ним прикрашали світлицю на весілля. Благословенним і чарівним вважається той край, де барвінок росте.

Він символізує віру у свої сили, є символом ко­хання, вірної і взаємної любові, краси, пам'яті.

У барвінку очі – крапельки із неба.
В паростках зелених – сила від Землі.
Вірити і жити нам сьогодні треба,
І добро творити і тобі, й мені.
Посаджу барвінок, буде хай на спомин,
Зацвіте хай рясно, як прийде весна.
Хай блакиттю сяє біля дому, школи,
Щоб ще красивішою нам земля була.

Л.Яцура


Бібліотекар. Немає України без білої хати і чорноб­ривців, які милують око до сивих морозів. Наступна розповідь про чорнобривці. (Слайд 7)

Учень. Чорнобривці завезені на Україну дуже давно і за цей час встигли завоювати серця українців і стали рослиною-символом нашого народу. Майже біля кожної хати завжди знаходилося місце для жовтих нагідок, червоної рути, барвінку, любистку, м’яти, матіоли.

Та особливе місце належало жовтогарячим, наче сонце квітам – чорнобривцям. «Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковим краю…» – співається у популярній українській пісні.



Учень. Чорнобривці вважалися символом краси, сміливості і стійкості, тому українці завжди купали малят, особливо хлопчиків, у настої чорнобривців, щоб були красивими, сміливими і щасливими.

Учениця. Гарні квіти біля хати
Навесні садила мати.
Чорнобривці чорноброві
Квітнуть в тиші вечоровій.
Чорнобривці чарівні
Так і просяться в пісні.

Василь Кравчук



Учень. Справді, ці чудові квіти, які в рядках пісень символізують стареньку матір та рідний край, усім нам дуже добре знайомі. Найбільш поширена українська назва цих квіток – чорнобривці – мабуть, пов'язана із старовин­ною однойменною назвою одного з видів народних вишивок, у якій основ­ними кольорами були чорний і червоний.

Усім нам безмежно дорога наша мати-Україна. І хоч би куди закинула доля українця, його душа лишається тут, де «тихі води і ясні зорі», де на­родна пісня бринить найглибиннішими почуттями, а чорнобривці зро­джують у пам'яті найдорожчий образ матері.

Учень. «На сонечко я схожий і сонечко люблю, до нього повертаю голівоньку свою» – з цієї образної народної мудрості легко здогадатися, що йдеться про традиційного красеня наших городів і степових ланів (слайд 8).

Соняшник – це і символ нашого постійного зачудування довколишнім світом, як виклик силам стихії, невідворотному процесові згасання квітучих барв природи.

Парубійко я вродливий, дуже гарний, нешкідливий,

І росту собі на волі, на городі і у полі,

Квіт до сонця повертаю, за те й назву собі маю,

І олію з мене б'ють, і макуху дістають,

І в веселий свята час дам щось кожному із вас.



Учениця. З давніх-давен улюбленою в народі квіткою були мальви. Її високі стебла з яскравими рожевими, пурпуровими, білими квітами прикрашали ледь не кожну садибу. Високі квіти, немов сторожа, хапали зло і відкидали вбік. Сам Господь цю сторожу послав, щоб оберігати людину від біди.

Мальви пускали на воду, як збиралися в далеку дорогу йти, на заробітки – аби не згубитися десь на чужині, додому вернутися. Мальви живлять спо­гади, зв'язують докупи родину, несуть її членам твердість, волю, характер.



Учень. Є й інша легенда, яка розповідає, що мальвами вернулися до рідних осель хлопці та дівчата, забрані в турецьку неволю. Зійшлися зі всього світу, рідною кровицею під рідну домівку – цвітуть!

Мальви, мальви, наче сонце-світ,

Мов любові молоді заграви,

Своїм жаром кригу розтопіть

У серцях байдужих і лукавих.

Бібліотекар. Перш ніж перегорнути останню сторінку нашого журналу. Давайте разом прочитаємо акровірш. Увага на екран. (Слайд 10)

Яке ж слово можна прочитати з перших букв кожного рядка?

Сьогодні завдання кожного з нас, громадянина України – знати, та поважати символи своєї Вітчизни і не дати нікому поглумитися над ними. Гордитися, що маємо свою державу, свою землю, свої традиції.

Сьогодні ми говорили з вами про рослини-символи України.

Справді, несподівані, невичерпні, безмежні дива твої, природо! Тож бережіть її, любуйтеся її цвітом і плодом!

Будьте добрими і чуйними, посадіть біля своїх осель калину. Хай цей диво-кущ прикрасить ваш дім, хай у ньому соловейко зів'є собі гніздечко і співає вам пісню про незнищенність нашого українського роду.



Діти виконують пісню Наталії Май «Червона калина»


Список використаних джерел:

1. Біла О. Посадила мати мальви коло хати // Дивослово. – 2003. – №6.

2. Василевська Д.А. Калина – символ України // Позакласний час. – 2001. –

№27.


3. Де срібліє вербиця. / Кондратюк А. З вишневого саду. – К., 1991. – С

138–159.


4. Микитенко Г.Ф. Скарби рідного краю // Бібліотека вчителя початкової

школи. – 1999.– №3–4.

5. Шкільна бібліотека: сценарії бібліотечних заходів/ Укладач Куликова О.М. – Х.: Вид. група «Основа», 2014. – 224 с. – (Серія «Шкільна бібліотека»).

6. http://svitppt.com.ua/ukrainska-literatura/roslinisimvoli-ukraini.html



7. https://www.youtube.com/watch?v=Z1sy5iTidUo






База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка