Урок Реквієм Мета: Ознайомити учнів з передумовами виникнення і наслідками голоду



Скачати 102.83 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір102.83 Kb.
Дві правди

Урок Реквієм

Мета:


  • Ознайомити учнів з передумовами виникнення і наслідками голоду.

  • Розвивати уміння виступати перед аудиторією

  • Виховувати в учнів почуття патріотизму та національної свідомості.

Обладнання: фотовиставка, книжкова виставка, аудіо записи, карта „Голодомор 1932-1933 рр.”, свіча пам’яті.

Хід уроку

Учитель

Розтерзані, зацьковані, убиті

Підводяться і йдуть чинити суд.

І їх прокльони, злі й несамовиті,

Впадуть на душі плісняві і ситі,

І загойдають дерева на вітті

Апостолів злочинства і облуд.

Василь Симоненко

Ці слова є епіграфом о нашого уроку. Сьогодні ми поговоримо з вами про лихо, яке спіткало Україну. „Літа 7441 від Сотворіння світу (літо 1933). Від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, і дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів”. До книги буття українського народу, якщо таку книгу буде написано.

Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу таких жадливих трагедій, як голодомор 1932-1933 років. Голод – страшна біда людства. Голодували 1922 р, 1947 р. Але 1933 рік у цьому чорному ряду стоїть окремо. Бо цей голод організували правителі країни.

Голод це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х рр. ХХ ст. не можна ні з чим порівняти. Влада вирішила голодом поставити український народ на коліна...

Дві правди, та, що про яку говорили раніше, і та, про яку ми дізналися після розсекречення архів. Про цю правду ви дізнаєтеся сьогодні.

Про причини голоду поговоримо зараз.

І-а група учнів



  • Підґрунтя голодомору було закладено 1927 року. Саме тоді керівництво знову повернулося до практики примусових заготівель сільськогосподарської продукції. Криза заготівель долалася такими засобами: обшуку, штрафи, розпродаж майна неплатників податків і боржників хлібозаготівель, депортацій найнепокірніших у віддалені регіони. Тільки впродовж 1928 року було арештовано 33 тис. куркулів.

  • У липні 1929 року прийнята постанова „Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів”. За цією постановою сільські ради одержали право накладати штрафи, що у 5 разів перевищували вартість незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи.

  • Причиною хлібозаготівельної кризи 1927-1928 рр. була прискорена індустріалізація. Задовольнити потреби її легше спираючись не мільйони індивідуальних господарств, а на 200-300 тисяч колгоспів. Не держава має залежати від окремих людей, а великі спільні господарства селян мають перебувати у залежності від держави.

  • Пленум ЦК ВКП (б) 1929 р. приймає резолюцію про початок колективізації рішучими методами. Райони суцільної колективізації стали осередками масового створення колгоспів і повного усуспільнення основних засобів виробництва, що колись були у селян.

  • Колективізації селяни чинили опір. Так, з червня по січень 1930 р. було зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників влади. Ще однією формою селянського бунту був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу. Протягом 1928-32 рр. В Україні поголів’я худоби зменшилося наполовину, щоб відновити його, потрібні були десятиліття...

  • Зі спогадів: „Всілякий тиск застосовували до середняків – погрози, наклепи, примус. Хулігани тинялися коло їх хат, насміхаючись над ними. Листоношам наказано не доставляти пошту таким одноосібникам, в окружному медичному центрі їм казали, що лише колгоспників та їх родичів можна приймати як пацієнтів. Часто їхніх дітей з ганьбою виключали із школи. Тавро „одноосібника”, застосоване владою, дозволяло розглядами таку людину як злочинця”

  • Зі звіту: „Демонстрації мали характер відкритого бунту... люди озброювалися вилами, сокирами, палицями, дробовиками, мисливськими рушницями... Часто виникали „жіночі бунти”. Покарання – арешти, частіше розстріли”.

  • Які ж способи застосовувала влада для того, щоб поставити українського селянина на коліна. Один із них – розкуркулення. У Постанові від 30.01.1930 р. „Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації” йшлося вже не про вибіркове розкуркулення, а про ліквідацію куркульства як класу.

Постанова визначала куркульські сім’ї, які підлягали ліквідації. Поділялися вони на три категорії: перша – активні вороги радянської влади” (міра покарання – розстріл або ізоляція в тюрмах чи таборах); друга – ті, хто виявляв менш активний опір „розкуркуленню” (міра покарання – заслання сімей у північні райони країни), треті – „куркульські сім’ї”, які не чинили опору (розселялись у спец поселеннях з місцем проживання).

Перша хвиля репресій прокотилася Україною з січня по березень 1930 р. Розкуркулено 100 тисяч. Під час другої хвилі (весна-літо 1931 р.) депортовано ще 150 тис. чол..



  • Голодні 1932-1933 р. не були неврожайними. Продаж і вивезення зерна за кордон був досить високим.

  • Таким чином, можна з упевненістю стверджувати: голод був заздалегідь спланований державою. Це був акт геноциду проти українського народу, який пройшов ряд етапів: 1) впровадження продовольчої розкладки; 2)примусова суцільна колективізація; 3) штучне створення умов для голодомору як засобу упокорення селянства.

Учень *

Розпустили селян із комуни

19-го лютого.

Передок повернули від воза

Не дають ні землі, ні коня,
Тепер забувай, що ти господар

Та що дня на нарад поспішай

І про вільне життя забувай.
Жити хочеш – працюй у колгоспі

Коли ввійдеш – налогом прижмуть

Знімуть з тебе останню сорочку

І навіть у болото загонють.


Тепер забувай, що ти господар

Та що дня на нарад поспішай

І про вільне життя забувай.
Герих Марк Васильович, член комуни „Червоний сіяч” с. Резовки Каменського району Київської області, вчитель Резовської школи. Входив до ліквідованого органами ДПУ УСРР „контрреволюційного угрупування, що проводило організовану роботу, направлену на зрив хлібозаготівель та розвал комуни”.

ІІ-а група учнів



  • Узимку 1931-1932 року голод уже стукав до селянських хат. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 року. Ускладнювали ситуацію і безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість у продуктивній праці в них. Врожай 1932 року лише на 12% був менший середнього врожаю за 1926-1930 рр. І міг би забезпечити мінімумом продовольства.

  • Однак 7 серпня 1932 року прийнята постанова „Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності”. Згідно з нею, передбачалася смертна кара за розкрадання соціалістичної власності, а за пом’якшуючих обставин – позбавлення волі не менше ніж на 10 років.

  • На початку грудня 1932 року влад запроваджує у містах систему внутрішніх паспортів; селянам вони не видавалися, що зробило їх безвиїзними...

  • Тоді починає широко практикуватися ще один ганебний захід – занесення на чорну дошку „сіл, що саботували хлібозаготівлю” (наслідок – повна ізоляція від зовнішнього світу)

  • Деякі керівники на власні очі бачили трагізм ситуації й закликали зменшити розміри хлібозаготівель. У відповідь – до кінця року знято з посад 20% голів колгоспів.

  • У листопаді 1932 року в Україну приїхала надзвичайна комісія , очолювана Молотовим, яка до лютого 1933 року додатково „викачала” з України 104,6 млн. пудів хліба, було вивезено майже все зерно.

Учень *

Наказано: хліба реквізувати,

До міста скопом вивезти з токів.

Заплакав вітер, де був лан багатий

І срібно лився жайвороний спів.
Вселився голод до сільської хати –

Домашня живність впала без кормів.

Запрацювали день і ніч пілати,

І день і ніч вівтар журби горів.

ІІІ група учнів


  • Розголос про голод досяг зарубіжжя. Справа голодомору в Україні розглядалася на Бернському конгресі національностей Європи у вересні 1933 року. У паризькій газеті „Ле Матін” від 29 вересня 1933 року було опубліковано статтю „Жахлива проблему голоду в Україні поставлено перед Радою Ліги Націй”. Тираж газети сягав мільйона примірників. Правду про трагедію почула вся Європа. Матеріали про голодомор друкувалися у газетах „Дейлі телеграф”, „Манчестер гардіан”, „Нью-Йорк геральд трибун”, „Фігаро” та ін.

  • Комітети для допомоги голодуючим в Україні з’явилися у Празі, Варшаві, Бухаресті, Відні, Парижі, Берліні, Брюсселі, Львові, в Америці. Міжнародний Червоний Хрест вирішив організувати допомогу Україні. Президія цієї гуманітарної організації звернулася до СРСР з проханням дати згоду на отримання допомоги голодуючим. Радянський уряд надіслав відповідь, що допомоги не потрібно, що голоду в СРСР немає.

Нехай ворожа зграя

Шалений голос не здійма,

Що Україна вимирає...

Немає голоду! Нема! М. Руденко. Хрест



  • Тепер слово тим, хто пережив ті страшні 2 роки, хто пам’ятає все, хто нічого не забув і ніколи не забуде.

1) Воскобоєв Іван Никифорович (Буринський район): „В 19832 році мені було тринадцять. Ми були одноосібниками, в сімії 5 чоловік. Наша Олександрівська сільрада довела один план здачі хліба – виконали, другий – виконали, а незабаром – третій, везти було нічого, на харчі зостався мішок гречки і один муки. Прийшли уповноважені, забрали гречку, а муку не знайшли. Та її хватило лише до грудня, а потім їли картоплю. Як тільки з’явилося листя на деревах, ми з меншим братом ходили до лісу і рвали його, мати товкла і пекла хліб. Коли настало тепло, в болоті ловили рибу, але це нам було не під силу, бо були дуже виснажені. В селі померло багато людей. Деякі сім’ї вимерли повністю. Їх хоронили не на кладовищі, а закопували на подвір’ї в ямі”.

2) Акіншина Ганна Федорівна (с. Вороніне Білопільського району): „Голодні люди лежали на дорогах, під тинами, хто вмер, а хто доживав останні хвилини. Спеціально призначені люди на підводах їздили і збирали померлих, звозили в одне місце, де ховали. На підводах часто лежали ще напівживі люди, але поки їх довозили, вони вмирали”.

3) Шевченко Олександр Федорович (с. Герасимівна Роменського району): „В сімії було четверо дітей, вижили тому, що восени 1932 року батько закопав в городі картоплю і буряки і посадив там жито. В школі учнів вчили ненавидіти тих, у кого був хліб, доносити на них. Мертвих ніхто не ховав, просто прикидали землею в канавах. Люди були безсилі плакати і тільки чути було глухий стогін. Майже половина села вимерла. Голоду забути не можна. Мені й тепер чується глухий стогін вмираючих безвинних добрих людей”.

4) Іван Васильович Майський з Лебедина

5) Іван Давидович Ткаченко з Лебедина

6) Сидір Маркович Шкурка з Лебедина



ін
ІV група учнів

  • Якими були наслідки голоду?

  • Інформація про демографічні втрати населення в Україні надходили до іноземних дипломатів, що працювали в СРСР. Італійський консул Граненіго, який був у Харкові, писав до свого дипломатичного представництва у Москві про те, що від голоду загинуло від 10 до 15 млн. чол..

  • Німецький аташе Отто Міллер теж писав, що від голоду загинуло 7,5 млн. .чол.

  • Як відомо, голод 1932-1933 років настільки викосив Україну, що за ці два роки значно зменшилося її населення. Влада вживала заходів щодо засекречення голодомору, наказуючи низам не показувати в відомостях смертність внаслідок голоду. Зокрема, Лебединський райвиконком у своїй секретній депеші від 3.04.1933 року за № 1030 суворо наказував завідуючим медичними пунктами району у документах про смертність не вказувати, що людина померла від голоду.

  • Сотні сіл, населених пунктів України зникли з карт. Тисячі порожніх хат стояли напівзруйнованими.

  • У селі Піски Буринського району Сумщини збереглися унікальні свідчення Голодомору. Збереглися документи Піщанської сільради, датовані 1933 роком. Шість книг реєстрації зберігаються у Буринському відділі РАГСу. Перший запис датований 28 січня 1933 року, останній – 25 серпня 1933 року. Дані зі інший період не збереглися. Диво, що збереглися ці книги, бо була чітка вказівка тог часу – всі документи знищити. Вказівка не дивна: якби всі реєстраційні книги днів Голодомору збереглися, навряд чи знадобилася б така тривала дискусія про статус того, що відбувалося в Україні у 1932-1933 роках. Бо ж за вісім місяців, зафіксованих у „книгах смерті”, у Пісках не стало 1195 людей. І навпроти прізвищ понад вісімдесяти піти відсотків з них у графі „причина смерті” стоїть напис: „безбілковий набряк”, тобто голод.

  • Інші наведені тут діагнози – той самий голод: запалення очеревини й кривавий понос, їли що завгодно, особливо діти.... Дворічна дитина – атрофія. П’ять років – заворот кишок. Катря народилася сьомого червня, померла десятого червня, вік – три дні, зафіксована причина – голодування. Дворічний Роман – запалення очеревини. Двадцятирічний хлопець, семирічний хлопець – кривавий понос. А от причиною смерті визначено старечу неміч, але ж людині сорок вісім років.

  • Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5,7,9 і 10 мільйонів. Але в будь-якому разі мова йде про мільйони невинних душ. З урахуванням непрямих жертв, по приблизним даним, голод забрав життя 14 мільйонів людей. Для порівняння: в період Великої Вітчизняної війни загинуло близько 20 мільйонів наших співвітчизників.

  • За 17 місяців, з квітня 1932 по листопад 1933 року, в Україні загинули мільйони людей. Весні 33-го вважається верхівкою голодомору. Тоді в нашій країні голодною смертю кожан час помирало більше тисячі чоловік, це майже 25 тис. кожного дня.

  • Найбільше постраждали в 1932-1933 роках Київська і Харківська області (територія сучасних Сумської, Полтавської, Харківської, Черкаської, Київської, Житомирської). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення в них перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. (Показати на карті)

Учень *


Що сталось з тобою, подільське село?

Здається, тут горе давно залягло,

І дзвін поминальний не чути ніде, -

Зате на могилах лиш вітер гуде.

То голод і лихо заповнили вщерть,

Складана в покоси невільників смерть –

То був тридцять третій. Замучений край

Чекав переміни – майбутній врожай.

Нарешті, крізь морок проникла блакить,

Весною нам легше вмирати і жить.

А хліб дорогий!... Хоч би дощик пройшов,

Як дешево коштує тіло і кров!...

Подібного звірства, людської біди

На білому світі, мабуть не знайти,

Як зірваний колос, полягли вони.

А їм лиш хотілось діждатись весни..

Діждатися хліба – щасливу ту мить,

І там, серед поля, навіки спочить....


Учень *

І ні тризни!

Прямо в яму. Навіки віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни!

І її затамований гнів ...

Ні віночка, ні навіть барвінку.

Наче падалиць – під вітрюган!

То причастя твоє, Українко,

Українцю, то твій талісман...

Ні могили, ні хресного знаку.

Щоби пам’ять розтерти на дерть!

Це тобі, Україно, подяка...

Щоб на всі покоління.

Ущерть!


  • Від голоду загинули цілі покоління, а відтак було загублено історичну пам’ять нації, оскільки повмирали батьки, що не встигли передати свого досвіду від свого діда-прадіда.

  • Кому був вигідний голод? Насамперед тим, кому було важко боротися з існуванням вільних, не залежних від нього людей. Вільних людей, основу особистої незалежності яких становила власна праця на власній землі, слід було знищити. Удари завдавались цілеспрямовано. З українців вийняли хліборобську душу...

Учитель

Голодомор – це не тільки кількість жертв, а насамперед антиукраїнська спрямованість штучного голоду.

Наш святий обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих, пам’ять про тих, хто не дожив, не долюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права забути.

Запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам’ять жертв голодомору.



Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи. (Хвилина мовчання)


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка