Урок. Але як би не змінювалася тема, мета, завдання, зміст, "незмінними залишаються наші турботи про створення найсприятливіших умов для навчання, розвитку й виховання кожної дитини"



Скачати 146.45 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір146.45 Kb.



Провідною формою організації навчальної діяльності в школі є урок. Але як би не змінювалася тема, мета, завдання, зміст, "незмінними залишаються наші турботи про створення найсприятливіших умов для навчання, розвитку й виховання кожної дитини", створення атмосфери психологічного комфорту. Це збагачує емоційне життя учнів, створює піднесений настрій.

І. Історія виникнення технології

Народження педагогічної технології "Створення ситуації успіху" було зумовлено самим життям, тонкий знавець дитячої психології В.О.Сухомлинський стверджував, що перша заповідь виховання – «дати дітям почуття власної гідності». У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися. (В. О. Сухомлинський)

В. О. Сухомлинський розвинув цей прийом у створеній ним "Школі радощів", а А. С. Макаренко у своїй педагогічній діяльності розробляв ідею "завтрашньої радості". Результати діяльності цих педагогів підводять нас до усвідомлення можливостей упровадження у навчально-виховний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати у дітей почуття радощів, забезпечити успіх у навчанні.

II. Мета і завдання

У житті кожного з нас відбувається постійне чергування успіхів та невдач. Однак існує й певний баланс між ними, який при активній пошуковій поведінці учня повинен бути зрушений в напрямку успіху. Увесь попередній досвід подолання труднощів, раніше сформовані та виправдані очікування радості ніби вступають у протиборство з оцінкою нової ситуації. Учень уже намагається її подолати, переломити.

Технологія "Створення ситуації успіху" виробляє найціннішу людську якість — стійкість у боротьбі з труднощами. А невдачі, які сталися, його не зломлять, не зупинять.

Головна мета діяльності вчителя — створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

Завдання педагога:


  • допомогти особистості дитини зрости в успіху,

  • дати відчути радість від здолання труднощів,

  • дати зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно прикласти зусилля.

І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям.

ІІІ. Понятійний апарат

В основі педагогічної технології "Створення ситуації успіху" лежить особистісно орієтований підхід до процесу навчання та виховання.

З педагогічної точки зору, ситуація успіху — це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому.

З психологічної точки зору, успіх — це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого особистість прямувала в своїй діяльності, або збігся з її очікуваннями, або перевершив їх.

З соціально-психологічної точки зору, успіх — оптимальне співвідношення між очікуваннями оточуючих, особистості та результатами їх діяльності.

Ситуація успіху — поєднання умов, які забезпечують успіх як результат цієї ситуації. Ситуація успіху — це те, що може організувати вчитель для успішного навчання учня і досягнення ним радості. Тому виділені такі її типи:

- неочікувана радість - це почуття задоволення від того, що результати діяльності учня перевершили його очікування. З педагогічної точки зору -це результат продуманої, підготовленої діяльності вчителя;

- спільна радість – полягає в тому, щоб учень досяг необхідної для себе реакції колективу. Вона може бути підготовленою вчителем або спонтанною. Спільною радістю вважають тільки ті реакції колективу, які дають можливість дитині відчути себе задоволеним, стимулюють її зусиля. Це, перш за все, має бути емоційний відгук оточуючих на успіх члена свого колективу;

- радість пізнання – це радість пізнання нового, хоча вона по своїй суті альтруїстична. Пізнання опирається на самоосвіту й самопізнання. Така радість не може вирости на пустому місці, народитися без серйозних причин. Її головна умова – спілкування.

Успіх — це удача в діяльності, досягнення якихось результатів, суспільне визнання особистості. Залежно від того, ким і як підготовлений, чим вмотивований, як підтримуваний, він може бути очікуваним та неочікуваним, підготовленим та непідготовленим, короткочасним та тривалим, періодичним та частим, миттєвим та стійким, направленим на подальше життя дитини.



ІV. Зміст педагогічної технології

Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Кожному педагогу слід звернути увагу на цей постулат.

Слід зазначити, що навіть інколи переживаючи ситуацію успіху, дитина може отримати незабутні емоційні враження, різко змінити в позитивний бік стиль свого життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.

Організація ситуації успіху розв'язує багато проблем щодо агресивності дитини, неслухняності як постійної риси харак­теру, ізольованості в групі, лінощів тощо. Коли педагог має справу в педагогічній діяльності з такими учнями, починати треба з ситуації успіху: дати учню можливість пережити успіх, а потім здивуватися разом з ним психологічній силі успішної діяльності в перетворенні особистості.

Внутрішні переконання, мотиви, стосунки, ціннісні орієнтації школярів — все це повинно стати сьогодні предметом турботи вчителів.

Учитель повинен ставити собі запитання: "Що цієї миті більш за все потрібно для гармонійного розвитку особистості такого-то учня?", "Які внутрішні мотиви повинні бути заторкані?" Саме в юності дитина особливо гостро потребує піднесеного сприйняття, пошуків себе та справжнього сенсу життя і в цілому пошукової активності. Початково висока пошукова ак­тивність особистості може зоставатися в об'єктивно без­надійній ситуації, а може бути направлена на зміну самого прогнозу, тобто на пошук або створення нових, раніше не врахованих шансів.

Низький рівень знань учня або нездатність виявити ці знання перед учителем можуть призвести до покарання поганою оцінкою та моральним засудженням. А методи покарання, замість того, щоб мобілізувати учня на більш інтенсивне навчання, остаточно його демобілізують, підривають віру в свої можливості, сподівання на поліпшення становища і призводять до ще більшого відставання, яке, в свою чергу, призводить до подальшого зниження оцінок. Знижується пошукова активність учня, що обумовлює появу нових невдач та формування замкнутого кола.

Механізм цього явища розглядав американський учений, професор психології Пенсильванського університету М. Селігман. Концепція "навченої безпорадності" припускає, що люди, перед якими ставилися завдання, які принципово не мали розв'язку, виявлялися нездатними в подальшому упо­ратися з завданнями, що мали розв'язок. Хоча без попередніх "труднощів" вони легко розв'язували аналогічні завдання. Учень, зазнавши колись відчуття безнадійності та деп­ресії як реакції на якусь окрему невдачу, може значно знизи­ти пошукову активність в будь-якій діяльності. А відсутність пошукової активності призведе то того, що учень виявиться безпорадним при будь-якому зіткненні з труднощами.

Незалежно від того, з якої причини знижується успішність у школяра, позиція викладача відіграє вирішальну роль у подоланні цього відставання. Вчитель, орієнтуючи дитину на цілком реальну мету особистого удосконалення, тим самим зменшує кількість внутрішніх і зовнішніх конфліктів.

Однією з основних умов становлення особистості є сер­йозне ставлення до самого себе як до людини з самого раннього віку, а це неможливо без серйозного та поважного ставлення до дитини з боку авторитетних для неї дорослих, якими є і шкільні вчителі.

Ситуація успіху має характер штучно створеної, бо педа­гог на деякий час посилює оцінний акцент на позитивних якостях праці учня, при цьому зовсім не зважає на наявні недоліки. Педагог розуміє тимчасовість створюваної ситуації, яка надалі коригується шляхом поступового (коли дитина повірить в свої сили) вказування на недоліки та їх спільного, а потім і самостійного виправлення. Таким чином, штучність створеної ситуації повністю зникає.



Створення ситуації успіху має певний алгоритм.

1.Зняття страху. Допомагає перебороти невпевненість у власних силах. (Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші шляхи вирішення проблем).

2.Авансування успішного результату. Допомагає вчителю висловити тверду переконаність у тому, що його учень обов’язково впорається з поставленим завданням. Це, в свою чергу, переконує дитину у своїх силах і можливостях. (У тебе обов’язково вийде; я навіть не сумніваюсь у позитивному результаті.)

3.Прихований інструктаж дитини про способи і форми здійснення діяльності. Допомагає дитині уникнути поразки. Досягається шляхом побажання. (Можливо краще почати з…; виконуючи роботу не забудьте про…)

4.Внесення мотиву. Показує дитині заради чого, кого здійснюється ця діяльність, кому буде добре після виконання.(Без твоєї допомоги твоїм друзям не впоратись…)

5.Персональна винятковість. Визначає важливість зусиль дитини в діяльності, що здійснюється. (Тільки ти міг би…; тільки тобі й можу доручити…)

6.Мобілізація активності або педагогічне виконання. Спонукає до виконання конкретних дій. (Ми дуже хочемо розпочати роботу…)

7.Висока оцінка деталі. Допомагає емоційно пережити не результат в цілому, а якоїсь окремої деталі. (Найбільше мені сподобалось у твоїй роботі…; найбільше тобі вдалося…)

Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху" включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортається робота з різними категоріями учнів. У цій педагогічній технології умовно розділили всіх учнів на групи, які і розглядатимемо надалі.



Категорія учнів "Надійні" — це школярі різного віку, які мають добрі здібності, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, активні в громадській роботі. Ці діти привчені до самостійності, впевнені в собі. Рівень їх домагань адекватний їх можливостям. У класі такі діти почуваються спокійно, впевнено, захищено. Взаємини в сім'ї, зазвичай, добрі. Основа їх надійності — в постійному відчутті радості, яка відбулася. Та хоча радість їх в чомусь буденна, проте постійна та глибока. У роботі з учнями категорії "Надійні" спеціальної методики не потрібно.

Категорія учнів "Впевнені" — здібності таких учнів можуть бути і вищими, ніж у "надійних", але система їх роботи не настільки відлагоджена. Періоди підйому, злету змінюються розслабленням; при сумлінному ставленні до своїх обов'язків у таких учнів бувають періоди спаду. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. В класі викликають симпатію і в однокласників, і у вчителів. Однак недоліками таких учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіхів, переростання впевненості в самовпевненість. Ростуть такі діти в дружніх, дбайливих сім'ях.

Учні третьої категорії — "Невпевнені" — цілком успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов'язані, зазвичай, з навчанням. Мають добрі здібності і відповідально ставляться до справи. Головна їх розпізнавальна риса — невпевненість в своїх силах. Причини цього можуть бути різноманітні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна атмосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на несправедливість учителів, на необ'єктивність оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем категорії "Невпевнені" залежить і від особистості учня, і від складених взаємин з учителем, і від конкретної ситуації.

Категорія учнів "Зневірені" — це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності, успіхи в навчанні. Однак після відчутої колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітними: серія невдач, безтактність педагога, позиція сім'ї, в якій спочатку дитина займала місце загального улюбленця, а потім потрапила в ситуацію "попелюшки". Педагогам, які працюють з категорією дітей "Зневірені", слід знати, що чим менше у дитини надії на успіх, тим скоріше вона замикається в собі і виставляє щодалі більш глибокий захист. Учень стає вигнанцем серед більш щасливих учнів. Особливо цьому сприяє система порівняння, рейтингу. Не завжди це рейтинг офіційний, але стихійно вчителі визначають для себе крайніх – сильних, слабких, а середні служать тільки фоном для крайніх. Перетворення гидкого каченяти в лебедя можливе, але для цього необхідно, щоб на шляху учня зустрівся вчитель, який повірить у нього, виявить які-небудь раніше не помічені можливості і знайде шляхи їх реалізації.

Опишу деякі прийоми педагогічної технології детальніше.



"Здійснена радість"

Надія на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія справджується, тому що успіх гарантований лише для тих, хто прикладає до його здійснення власні зусилля. Для деяких учнів очікування успіху звично, для деяких епізодично, а для деяких зовсім одноразово. Це і є стан здійсненої радості. Шляхи створення такої ситуації різні та залежать від тих груп школярів, з якими працює вчитель.



Прийом "Невтручання" — максимальне надання самостійності у вирішенні проблем "надійним" учням. Краще залишити їх на деякий час у спокої і дати можливість самим розібратися в собі та ситуації, що склалася.

У роботі з учнями категорії "Впевнені" до речі прийом "Холодний душ". Учитель не поспішає з поліпшенням оцінок, навпаки, дещо відтягує час. Він не тільки не "поливає бальзамом" зачеплене самолюбство, ущемлені амбіції рідних, але й трохи "підсипає солі" (за А.С. Макаренком).

Сенс прийому "Емоційне поглажування" — вселити дитині категорії "Невпевнені" віру в себе, похвалити за будь-що, навіть незначне; усмішкою, поглядом дати зрозуміти учню, що серце, душа вчителя розкриті і готові піти на емоційний контакт.

Сутність прийому "Анонсування" — спершу обговорити з учнем, що йому потрібно буде зробити. Це мовби репетиція майбутньої події. "Невпевненим" така попередня підготовка створить психологічну установку на можливий успіх, дасть впевненість у своїх власних силах.

У прийомі "Гидке каченя" для категорії учнів "Зневірені" важливо вчасно побачити, впізнати таку дитину, створити всі можливі умови для її розквіту. Необхідно, щоб хтось повірив у неї, забажав допомогти особистості удосконалитися.

Велика роль учителя і в ситуації типу "Миша у сметані". Це другий вид "Зневірених", які потрапили в складну ситуацію, проте не перестають боротися до перемоги. Отут потрібно, щоб вчасно надійшла допомога як з боку викладачів, так і з боку учнів, потрібно підтримати прагнення дитини стати на ноги, вселити впевненість у власні сили, показати учню, що і вчитель, і діти бачать в ньому особистість, яка здатна здолати труднощі.



«Неочікувана радість»

Неочікувана радість — це психологічний стан задоволення від того, що результати діяльності людини виявилися вищими від очікуваних. З педагогічної точки зору неочікувана радість є результатом спланованої діяльності вчителя.

Сутність прийому "Сходи", або "Стань у стрій" вчитель веде вихованця поступово вгору, крок за кроком підіймаючись разом з ним сходинками знань, психологічного самовиз-начення, знаходження віри в себе та оточуючих.

Прийом "Даю шанс" — раніше підготовлена педагогом ситуація, за якої дитина дістає можливість неочікувано для самої себе розкрити власні можливості, здібності. Але якщо ситуація виникла поза планом учителя, то його головне завдання — не пропустити такий шанс, правильно відреагувати, оцінити вчинок учня.

Прийом "Сповідь" — розкриття перед учнями стану своєї душі, щире звернення до найкращих дитячих почуттів. Однак він може дати очікуваний ефект лише в разі правильно-го прогнозування вчителем відповідної реакції учнів.

"Загальна радість"

Загальна радість може бути підготовленою вчителем, може бути спонтанною, помітною, непомітною, висловленою, невисловленою, Загальною радістю можна вважати "ті реакції колективу, що дають можливість дитині відчути себе задоволеною, стимулюють її зу-силля, мають потрібні наслідки як для самої дитини, так і для оточуючих". Така радість особливо важлива для підлітків, яких цікавить думка однолітків.



"Сімейна радість"

Здебільшого батьки стоять на найбільш ідеальній з точки зору педагогіки позиції: безпідставно або з підставою, проте вірять у найкращі якості своєї дитини, впевнені в світлому і прекрасному майбутньому своїх дітей. Сімейна радість створюється, перш за все, в самій сім'ї, і ніхто інший не в змозі зробити те, на що здатна сім'я, яка розуміє всю міру своєї відпо-відальності за результат виховання дитини. Сімейна радість породжується не стільки зусиллями вчителів, школярів, скільки здатністю батьків тверезо глянути на можливості своїх дітей, реально оцінити їхні досягнення.



"Радість пізнання"

Знання завжди були одним із джерел поступу особистості. Справжній учитель, який сам переживає радість пізнання нового, завжди прагне розділити її з учнями, створити будь-якій дитині "ситуацію успіху", що дозволяє і йому відчути цю саму радість пізнання.



V. Вимоги до особистості і діяльності педагога

Педагог повинен піклуватися про те, щоб навчально-виховний процес, який він організує, містив у собі ситуацію успіху. І це повинно стосуватися діяльності як індивідуальної, так і групової.

Щоб сприяти успіху дитини в діяльності, потрібні цілком певні психолого-педагогічні впливи. Педагог повинен володіти силою сугестивного впливу за допомогою елементів педагогічної техніки.

Для вчителя важливо розуміти внутрішній світ дитини, поважати його переживання. Впливаючи на вихованця, вчитель може говорити дитині правду, хай і гірку. Проте як тільки учень відчує, що вчитель цікавиться його емоційним станом, прагне зрозуміти його і допомогти, то прийме зауваження педагога, довірить йому свою долю. І тоді на плечі вчителя ляже ще більша відповідальність за наслідки своїх педагогічних дій.

У педагогічній технології "Створення ситуації успіху" особливе значення приділяється вербальній інструментовці. Вона може мати такий вигляд:


  • "Я гадаю, що зручніше за все було б зробити...",

  • "Мені здається, тут у центрі уваги перебуває...",

  • " Саме ти і міг би зробити таку справу

  • "Досить виконати цю частину — і...".

  • "Це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде — нічого страшного".

Не менше значення для реалізації описаної технології має і "педагогічна доброта", яку не слід плутати з поняттям "доброта педагога". Особистісно орієнтований підхід і педагогічна доброта неподільні між собою. Але особистісний підхід — це напрям, а педагогічна доброта — його втілення, його матеріалізована сутність. Педагогічна доброта — це здатність учителя усвідомлено будувати свої стосунки з вихованцями, спираючись на оптимістичну перспективу їх розвитку, на їх найкращі якості, переслідуючи благодійну мету і домагаючись її досягнення тільки благодійними засобами.

І головне, що треба вчителю, приступаючи до роботи за педагогічною технологією "Створення ситуації успіху", — це створити оптимістичну установку дитині, забути на де-який час про її "недоліки", побачити тільки перспективні лінії її розвитку.

Ситуація успіху дарує атмосферу приязні та взаємодопомоги, впевненості і захищеності. Учитель повинен створити джерело внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає енергію для подолання труднощів і формування бажання вчитися. Використання ситуації успіху має сприяти підвищенню робочого тонусу, збільшенню продуктивності навчальної роботи, а також допомогти учням усвідомити себе повноцінною особистістю і, відповідно, забезпечити успіх у навчанні.

Немає більших цінних мотивів для навчання, ніж інтелектуальні,в основі яких лежить проблема пізнавати світ, коли важливий не стільки результат, скільки процес пізнання. Радість навчального процесу та радість пізнання тісно пов’язані .

Створення пізнавального інтересу є предметом турботи вчителя, який формує радість пізнання.

На основі вивченої літератури й власного практичного досвіду, можу зробити висновок, що основними умовами створення психологічного комфорту є:



  • задоволення потреб дитини;

  • створення позитивної атмосфери для досягнення спільних цілей;

  • відчуття рівного серед рівних;

  • сприймання вчителя як друга, порадника.

Усе це допомагає дитині почуватися комфортно, захищено. Тому слід із перших хвилин уроку створити таку психологічну атмосферу, яка сприяє активній пізнавальній діяльності дитини. Наприклад, для того, щоб налаштуватися на урок, ми визначаємо настрій, з яким діти сьогодні візьмуться до роботи. На своїх картках діти обирають відповідну літеру. Після цього потрібно покращити настрій тим, хто цього потребує.

Спираючись на дослідження науковців, передовий педагогічний досвід та власні спостереження, дійшла такого висновку: піднесений настрій — необхідна умова успішної навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Формула успіху в кожного може дещо відрізнятися, але не доступна всім. Очевидно, причина – у самій людині. Але наша задача навчити учнів вірити навіть тоді, коли вони самі в себе не вірять.

Дати дітям відчути радість праці, щастя успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття власної гідності – ось наше найперше завдання, бо успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, що породжує енергію для боротьби з труднощами, бажання вчитися.



Бути вчителем означає виправити минуле, покращити теперішнє і торкнутися майбутнього.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка