Управління регіональною мережею банку



Сторінка3/12
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.38 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Практично всі досліджені фактори мають тотожний вплив на банківську діяльність [20].

Панченко Є. та Нємой О., проаналізувавши досвід створення регіональних мереж зарубіжних банків, роблять висновок, що в основі створення філій є дві групи факторів. Перша – пов’язана з рухом за клієнтами. Розширення бізнесу компаній в інших регіонах, міграція населення з міст у передмістя спонукають до створення філій, аби не втратити клієнтів. Друга – пов’язана з конкурентною боротьбою. Великі, фінансово міцні банки прагнуть поглинути слабкі фінансово-кредитні установи, перетворити їх на свої відділення. Крім того, автори, роботи яких ми досліджували, пропонують виділяти сім факторів, що значною мірою визначають розвиток регіональної (територіальної) мережі банківських установ [36]:


  • географія розташування (вид населеного пункту; зовнішні перевезення; внутрішній транспорт);

  • кадровий потенціал території (наявність банківських установ; профільні навчальні заклади);


1.2 Зарубіжний досвід функціонування регіональної мережі банку

Однією з країн, яка володіє потужною банківською системою не тільки в Європі, але і світі, є Німеччина. Крім трьох банків-гігантів, - Deutsche Bank, Dresdner Bank і Cоmmerzbank, - у Німеччині діє близько 200 регіональних банків та інших кредитних установ, які працюють на правових засадах акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю. Більші банки цієї групи функціонують як універсальні, з великою кількістю філій, не обмежуючись діяльністю в одному регіоні. Деякі з них – насамперед Bayerіsche Vereіnsbank (понад 400 відділень, із них 18 – за кордоном) і Bayerіsche Hypоtheken und Wechselbank (450 відділень; 11 відділень і представництв за кордоном) – мають високу міжнародну репутацію – крім густої мережі філій усередині країни, в їхньому розпорядженні знаходиться велика кількість зарубіжних філій. Частина цих банків є іпотечними – вони надають значні іпотечні кредити, емітують іпотечні облігації [52].

Німеччина є батьківщиною кредитної кооперації, яка за майже 150-літню історію свого розвитку перетворилась у потужну фінансову систему, що відіграє важливу роль у німецькій банківській системі. Кредитна кооперація в Німеччині представлена кооперативними банками (Vоlksbanken та Raіffeіsenbanken), організаційно-правовою формою яких є кооператив, їх регіональними та національними об’єднаннями та розвинутою сервісною інфраструктурою. Німецька система кооперативних банків обслуговує близько 30 млн. членів-клієнтів і має загальний баланс 576,1 млрд. євро. Близько 75% всіх бізнесменів, 80% фермерів і 60% ремісників є членами кооперативних банків. Кредитні кооперативи Німеччини сформували найгустішу банківську мережу в Європі, яка складається з майже 20 тисяч кооперативних банківських установ та їх відділень, що діють фактично в кожному населеному пункті, в тому числі й сільському [10].

Порівняно з іншими видами банків, ощадні банки в Німеччині (а це 12 банків земель, що контролюють роботу близько 560 ощадних кас по всій країні, 11 будівельних ощадних кас та 37 страхових компаній) найбільш наближені до населення, дрібних та середніх підприємців. Кількість клієнтів цих установ у Німеччині перевищує 50 мільйонів. Ощадні банки залучають 38% загального обсягу заощаджень населення, тоді як приватні комерційні банки – 24%. Мережа філій ощадних банків по всій країні налічує близько 19000 установ (у них працює понад 280 тис. працівників), що втричі перевищує кількість відділень приватних банків. Завдяки цьому Німеччина в Європі посідає перше місце в Західній Європі за щільністю розміщення банків. Активи системи ощадних банків Німеччини станом на кінець 2000 р. перевищували 950 млрд. євро (для порівняння активи Deutsche Bank становили близько 900 млрд. євро). Сума депозитів, залучених ощадними банками, становила 632 млрд. євро, а сума наданих кредитів – 575 млрд. євро. [44].

Жироцентралі є центральними організаціями ощадних кас даного округу, які керують їхніми ліквідними коштами і здійснюють операції у сфері банківських послуг. Паралельно з цими традиційними операціями, жироцентралі дедалі більше беруть участь у великих промислових угодах і угодах зовнішньої торгівлі. Залежно від історії їх створення, вони є комунальними банками або банками земель [18].

В 1985 р. в Іспанії був прийнятий закон про ощадні банки, що окреслив три основні завдання: демократизацію, професіоналізм і адаптацію ощадних банків до нової організаційної структури країни. Закон визначив територіальний принцип діяльності ощадних банків, категорії клієнтів, з якими вони можуть працювати, види активів, у які можуть вкладатися отримані кошти. В Іспанії сьогодні функціонують 47 ощадних кас і понад 19000 їх філій. Як і раніше, ощадні каси свою першочергову мету вбачають не в отриманні прибутку, а в наданні послуг. Ощадні каси залучені до певного розподілу інвестицій на регіональному рівні і повинні використовувати частину своїх ресурсів на суспільні і благодійні цілі. Вони також зобов’язані вкладати значну частину своїх коштів у державні цінні папери [44].

Сучасна структура банківської системи Швейцарії відображає особливості національної економіки, конфедеративного політичного устрою та визначає її місце у світовій економіці як одного з провідних міжнародних фінансових центрів. Протягом останніх років структура банківської системи цієї країни докорінно змінилася. За останні роки кількість банківських інститутів зменшилася на 45,3%, а їх мережа – на 37,5%. Такі зміни відбулись в результаті концентрації та централізації банківського капіталу шляхом злиттів і поглинань банківських установ [23]. Статистика розрізняє кілька видів банків другого рівня – кантональні, гросбанки (великі банки), регіональні, ощадні, райффайзенбанки, відділення іноземних банків, приватні банківські доми тощо.

Розвинутою є і мережа регіональних банків Франції. Особливістю системи кредитної кооперації Франції є паралельне існування трьох потужних національних систем кооперативних банків - Credіt Agrіcоle, Credіt Mutuel та Banque Pоpulaіres. Креді Агріколь є кооперативним об’єднанням (групою) з трирівневою структурою: 2629 місцевих кооперативних банки (каси) є основними учасниками 43 регіональних банків, які, в свою чергу, володіють 90% капіталу Національної Каси Креді Агріколь (НККА) та сервісною інфраструктурою системи. Сьогодні система кооперативних банків Credіt Agrіcоle обслуговує дві третини французького аграрного сектора і має активи понад 875 млрд. євро [11].

Велику роль у стимулюванні банківської діяльності на регіональному рівні відіграє центральний банк Франції. Надання Банку Франції незалежного статусу у 1993 р. викликало реорганізацію його структури, в тому числі схеми управління мережею територіальних установ. Остання не має аналогів у світі і характеризується яскраво вираженою розгалуженістю. Банк Франції володіє 211 відділеннями, зберігаючи історичні традиції організації територіальної мережі для порівняння: Дойче Бундесбанк має 145 відділень, 9 з яких – є центральними банками земель, Банк Італії – 99, Банк Англії – тільки 2). Банк Франції завдяки мережі своїх філій адаптується до змін, які відбуваються у фінансовій та економічній системі країни. Він чутливо реагує на зміни з допомогою «Корпоративного плану Банку Франції», що складається щорічно і визначає цілі і засоби структурних підрозділів Банку, які повинні бути реалізовані у наступному році. Аналіз економічного розвитку регіонів, моніторинг підприємств, які здійснюються відповідно до Корпоративного плану, дозволяють Банку Франції відслідковувати тенденції розвитку реального сектора економіки, проводити вибіркову кредитну політику у відношенні регіонів і окремих підприємств. Тим самим з допомогою своєї територіальної мережі Банк Франції реагує на зміни, які проходять у французькій фінансово-економічній системі. Таким чином, територіальні установи Банку Франції стимулюють економічний розвиток у регіонах, з одного боку, та інформують центральний апарат Банку Франції про зміни в економіці і грошово-кредитній політиці – з іншого. Територіальна мережа Банку Франції, яка забезпечує «присутність на місцях», є інструментом проведення його політики [4].

На сьогодні найбільші загальнонаціональні уповноважені банки Канади – це класичні приклади інститутів, які розпочинали свою діяльність як місцеві банки. Наочним прикладом цього є The Rоyal Bank оf Canada. Він був заснований як приватний комерційний банк в 1864 р. групою купців із Галіфаксу. В подальшому низка об’єднань дозволила Rоyal bank обігнати своїх конкурентів, що зробило його найбільшим банком Канади до середини 1920-х рр. (668 філій та 8500 осіб персоналу) [43].

В 1986-1995 рр. банк просунувся в напрямі перетворення в інтегративну групу із надання фінансових послуг і відреагував наданням низки послуг з метою підвищення якості обслуговування на більш фрагментарних та конкурентних ринках.

За період з 1995 по 2001 рр. Rоyal bank завершив перехід від традиційного комерційного банку до стану сильно диверсифікованої фінансової групи, що надає різноманітні фінансові послуги.

Інші канадські банки – Desjardіns і ATB – довели, що можна досягнути успіху, будучи регіональним інститутом і покладатися у своїй діяльності тільки на регіон.

В США, на відміну від європейських банків, діяльність через відділення на загальнонаціональному рівні не розвинута. Найбільш розповсюдженим типом банків у США є безфілійний банк – банк без відділень (філій). В першу чергу, це зумовлено особливостями законодавства США: законами багатьох штатів до останнього часу обмежувалося створення відділень у інших регіонах.

У 1927 р. Конгрес прийняв Закон Макфеддєна, відповідно до якого національним банкам дозволялося відкривати відділення тільки в межах міста, де знаходилася головна контора банку, причому за умови, що законодавство штату не забороняло це робити. Перед другою світовою війною більшість комісій штатів з банківської справи самостійно заборонило відкривати відділення банків всередині штатів. У 1990-ті роки в США у сорока семи штатах було прийнято законодавчі акти, якими дозволяється банкам створювати відділення в інших регіонах країни [55].

Протидія введенню законодавства, що дозволяє відкриття відділень банків інших штатів, в значній мірі, відбиває небажання представників банківського бізнесу на місцях втрачати контроль над своїми банками. Крім того, сформувалася і серйозна політична підтримка практики, відповідно до якої банки знаходяться у власності і під контролем осіб, що проживають у даній місцевості. Представники місцевого населення часто побоюються, що відділення банку буде – висмоктувати заощадження та інвестувати їх в інші райони, а клієнтам прийдеться пристосовуватися до незнайомої для них практики ведення банківських операцій.

Крім того, представники уряду, що займаються регулюванням банківських операцій, з ворожістю відносяться до відкриття нових банків. Великий банк із значною кількістю відділень – потенційне джерело значних проблем, пов'язаних як із проведенням ревізій, так і зі здійсненням контролю за його діяльністю.

Потрібно відзначити, що і після відміни заборони відкриття відділень банків в інших регіонах, населення країни зростало набагато вищими темпами, ніж кількість відділень.

Потрібно підкреслити, що, хоча кількість відділень банків в США здається достатньо значною, картина значно змінюється, якщо порівняти ці дані з численністю населення країни (близько 315 млн.), тобто в середньому на одне відділення приходяться 3300 американців [51]. Отже, в порівнянні з іншими розвинутими країнами щільність банківських відділень в США не є надмірною.

Експансія банківських відділень в США значною мірою буде залежати від того, чи зможе цей тип організації скористатися перевагами, пов'язаними з економією на масштабах виробництва. Останнім часом на захист відкриття відділень банків висловлюються аргументи, суть яких зводиться до того, що подібна практика дає можливість банку здійснювати операції в межах більш диверсифікованого діапазону населених пунктів, ніж це доступно безфілійному банку, що знижує банківський ризик.

Таким чином, на основі проведеного дослідження, можна зробити висновок, що поряд з постійним пошуком, впровадженням нових банківських технологій і форм фінансових інструментів, важливу роль в ефективній роботі будь-якого банку відіграє його здатність утримувати свою клієнтуру і залучати нову, що забезпечується, в тому числі, і розвитком та вдосконаленням каналів збуту.

Аналіз досвіду створення регіональних мереж зарубіжних банків дає підстави зробити висновок, що в основі розширення мережі є дві групи факторів. Перша пов'язана з рухом за клієнтами - розширення бізнесу компаній в інших регіонах, міграція населення з міст у передмістя спонукають до створення філій, аби не втратити клієнтів та депозитної бази.

Так, нещодавнє зростання кількості відділень в США, в основному, було викликане зростанням попиту на роздрібні депозити, коли в період кризи інвестори шукали більш надійні способи зберігання своїх заощаджень. Тому значна кількість великих банків інтенсивно нарощує мережі своїх відділень.

Друга пов'язана з конкурентною боротьбою. Досить часті випадки банкрутства банків також стимулювали створення відділень, оскільки більш крупним та фінансово міцним банкам було дозволено формувати свою мережу за рахунок більш слабких банків, тобто великі, фінансово міцні банки прагнули поглинути слабкі фінансово-кредитні установи та перетворити їх на свої відділення [50].

В той же час, існує і протилежна тенденція, що характеризується скороченням кількості філій. Так, за визначенням експертів Fіrst Manhattan, незважаючи на те, що ціла плеяда фінансових інститутів проголосила програми розширення кількості своїх відділень, включаючи Bank оf Amerіca, Wachоvіa, Washіngtоn Mutual та U.S. Bancоrp., було з’ясовано, що тридцять найбільших банків США за останні роки фактично закрили в два рази більше відділень, ніж створили нових. Закриття багатьох відділень стало результатом раціоналізації великих мереж з метою економії.

Частина відділень в процесі злиття перетворюється в більш значні одиниці та приходить на зміну численним відділенням, що обслуговують певний район. Більш поширеною стає політика «одне відділення - для одного району». Також банки вважають, що закриття дрібних відділень звільнить кошти для розвитку більш перспективних проектів, таких як надання банківських послуг по телефону, за допомогою мережі Інтернет, на удосконалення банкоматів і інше.

Проаналізуємо причини, що призводять до скорочення мережі філій банків за кордоном. Насамперед, потрібно відзначити, що процеси, що відбуваються у банківському бізнесі, значною мірою зумовлені суттєвими змінами в системі державного регулювання.

Другим суттєвим фактором, значення якого неможливо переоцінити, є науково-технічний прогрес. Саме нові технології зруйнували монополію банків на ринку посередницьких послуг у перерозподілі фінансових ресурсів, знизили вартість здійснення трансакцій та спростили доступ до фінансової інформації, володіння якою забезпечувало банківським інститутам одну з найважливіших конкурентних переваг.

Відзначалося, що завдяки новим інформаційним технологіям та особливій природі фінансових послуг, які не потребують безпосередньої фізичної доставки, можна надавати банківські послуги у будь-якому куточку планети без значних інвестицій для створення громіздкої інфраструктури.

Таким чином, використання Інтернет-банкінгу повинно бути вигідно усім (особливо клієнтам банків). Але, незважаючи на переваги нетрадиційних каналів збуту банківських послуг, головною з яких є низька собівартість проведення операцій, останнім часом стало очевидним, що електронні канали дистрибуції фінансових послуг – онлайновий, мобільний та телефонний банківський бізнес – не сприяють залученню нових споживачів, хоча і сприяють утриманню існуючих.

Таким чином, можна зробити висновок, що останнім часом все чіткіше проявляється тенденція до зміни ставлення фінансового ринку до банківських відділень, які в даний момент розглядаються не як центри проведення трансакцій, що не знизили свого своє значення, а як наріжний камінь побудови взаємин із клієнтами.

Отже, можна відзначити, що серед каналів збуту банківських послуг філії та відділення залишаються основними, а онлайнові канали дистрибуції мають підпорядковане відносно них значення. Тому на сучасному етапі основною проблемою для банків є розробка такої стратегії, яка базувалася б на зниженні витрат, пов'язаних із утриманням відділень, в основному, шляхом оптимізації їх кількості та скорочення персоналу, крім того, вкрай гостро стоїть питання формування ефективної системи доставки послуг, що в умовах нових технологій означає пошук оптимального співвідношення послуг, наданих через філії та без їх посередництва [21].

З викладеного вище можна зробити висновок про те, що регіональні мережі банків економічно розвинених країн мають тривалу історію становлення. Розвиваючись під впливом історичних, політичних та економічних факторів, вони продемонстрували високу гнучкість та адаптацію до змін у країні. Масштаби діяльності зарубіжних регіональних банків різноманітні. Вони можуть охоплювати лише села чи невеликі містечка або працювати на території цілої країни. Проте характерною рисою їх діяльності є врахування територіального фактору, тобто потреб місцевої економіки і населення. Велика увага при цьому надається обслуговуванню малого та середнього бізнесу, фінансуванню регіональних проектів. Світовий досвід розвинених країн демонструє необхідність стимулювання банківської діяльності в регіонах з метою сприяння їхньому соціально-економічного розвитку і, як наслідок, країни в цілому. Вивчення еволюції та організації регіональних банківських систем зарубіжних країн є корисним та доцільним з огляду на необхідність покращення функціонування банків у регіонах України в умовах поглиблення кризових процесів у вітчизняній економіці.

1.3 Аналіз стану та тенденції розвитку регіональної мережі банків України

Розвинена регіональна мережа банку значною мірою визначає його конкурентоспроможність на фінансовому ринку України, дозволяє не лише збільшити масштаби і обсяги операцій, а й суттєво поліпшити їх якість. Тому задача побудови оптимальної географічної та ієрархічної структури територіальних відокремлених підрозділів є однією з головних при управлінні банком.

Банківська система України характеризується майже монопольною регіональною концентрацією. У більшості регіонів країни суперництво розгортається між місцевими банками й територіальними підрозділами найкрупніших і великих банків або лише між філіями й відділеннями різних банків. Концентрація капіталу відбувається лише в обмеженій кількості кредитних інститутів, більша частина яких розташована в Києві, що робить регіональні банківські системи нестійкими та позбавляє їх можливості розвивати свій потенціал. Управління територіальними підрозділами банків є одним з ключових питань, оскільки це в подальшому впливає на організацію планування, аналізу та контролю за їх діяльністю. Варто відзначити, що філії відіграють першорядну роль у формуванні територіально розгалуженої мережі банківських установ. Саме завдяки банківським регіональним підрозділам (філіям та відділенням) значною мірою вирівнюється вкрай нерівномірна розосередженість банківських центрів в Україні [56].

Для вітчизняних банків є притаманним формування достатньо великих мережевих структур. Станом на 01.01.2013 р. в Україні зареєстровано 175 банків. Станом на 01.01.2013 р. в Україні діє 19860 відділень. Скорочувати свої відділення банки почали ще кілька років тому. Зокрема, у 2008 р. було ліквідовано 43 філії, у 2009 р. – 222, у 2010 р. – 351. Також варто зазначити, що іноді замість повної ліквідації відділення банки переходили на безбалансову основу, що передбачає виконання обмежених завдань. Причина такого масштабного закриття і перепрофілювання офісів полягає в оптимізації управління і скороченні адміністративних витрат, зокрема на персонал та оренду приміщень.

Динаміку кількості відділень банків України подамо у таблиці 1.3.


Таблиця 1.3 – Динаміка кількості регіональних підрозділів банків України в 2011- 2013 роках

Показник/дата

01.01.11

01.01.12

01.01.13

Кількість зареєстрованих банків, од.

175

175

175

Загальна мережа банківських установ, од.

кількість

18495

19150

19860

на 1 банк

105

109

113

у тому числі:

 

 

 

відділення

кількість

17160

17770

18698

на 1 банк

98

101

106

філії

кількість

1335

1380

1162

на 1 банк

7

7

6
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка