Управління охороною праці, інструктажі з питань охорони праці



Сторінка3/4
Дата конвертації16.04.2016
Розмір0.91 Mb.
1   2   3   4

ЛЕКЦІЯ 8. ТЕМА: Засоби колективного та індивідуального захисту працівників. Шум: загальні поняття, гігієнічні норми шуму, міри захисту від виробничого шуму. Вібрація: визначення, міри захисту від вібрацій.

1. Шум. Загальні поняття та визначення
Шум - це коливання звукової хвилі в звуковому діапазоні, що характеризується змінною частотою і амплітудою, непостійні в часі, які не несуть корисної інформації людині.

Звукові коливання будь-якого середовища виникають при порушенні його стаціонарного стану під впливом збурюючої сили. Частки середовища починають коливатися відносно положення рівноваги, при цьому швидкість цих коливань (коливальна швидкість) значно менша швидкості розповсюдження звукових хвиль (швидкості звуку), яка залежить від пружних властивостей, температури та щільності середовища. Під час звукових коливань у повітрі утворюється зони зниженого та підвищеного тиску, які визначають звуковий тиск. Звуковим тиском зветься різниця між миттєвим значенням повного тиску та середнім тиском в незбуреному середовищі.

При розповсюдженні звукової хвилі в просторі відбувається переніос енергії, кількість якої визначається інтенсивністю звуку. Середній потік енергії в будь-якій точці середовища за одиницю часу, віднесений до одиниці площі поверхні, нормального до напрямку розовсюдження хвилі, зветься інтенсивністю звуку в даній точці.

Характеристикою джерела шуму є звукова потужність Р, яка визначається загальною кількістю звукової енергії, що випромінює джерело шуму в оточуюче середовище за одиницю часу.

Сприймання людиною звуку залежить не тільки від частоти, а й від інтенсивності звукового тиску. Найменша інтенсивність I0 і звуковий тиск Ро, які спримає вухо людини, зветься порогом чутності або умовним нулем чутності. Порогові значення I0 і Ро залежать від частоти звуку. При частоті 1000 Гц звуковий тиск Ро = 2*10"5 Па, I0 = 10'12 Вт/м2. При звуковому тиску Р= 2*102 Па, а I=10 Вт/м2 виникають больові відчуття (больовий поріг) в слухових органах людини. Між порогом чутності і больовим порогом лежить ділянка чутності. Різниця між больовим порогом та порогом чутності дуже велика (1013 Вт/м2). Користуватися шкалою, яка має такий великий розбіг, неможливо. Тому А. Г. Белл запропонував використати логарифмічну шкалу, яка дає змогу визначати рівень шуму у відносних одиницях. Для больового порогу ця відносна величина буде мати значення:

L = lg І/Іо = lg 10/10"12 = 10 lg 10, у зв'язку з тим, що lg 10 = 1, то L = 10 - цю одиницю назвали Белл (Б), тобто L = 10 Б.

Але шкали, що має 10 поділок для визначення інтенсивності шуму, що відповідає границі від нульової чутності до больового порогу, недостатньо. В техніці використують одиницю, у десять разів меншу за Белл - децибел (дБ). Таким чином, шкала чутності складатиме 130 дБ.

У зв'язку з тим, що інтенсивність звуку пропорційна квадрату звукового тиску, для рівня порогового значення можна записати:

L = lgP2 IPЈ =2lgP/P0 Б, абоL = 20 lg Р/Ро дБ.

Рівнями інтенсивності шуму зазвичай оперують при виконанні акустичних розрахунків, а рівнями звукового тиску - при вимірюванні шуму та оцінки його впливу на людину, тому що людський слуховий орган чутливий не до інтенсивності звуку, а до середньоквадратичного тиску.

Неспрятливий вплив шуму на людину залежить не тільки від рівня звукового тиску, а й від частотного діапазону шуму, а також нерівномірності його впливу впродовж часу. Кожне джерело шуму може бути представлене своїми утворюючими тонами у вигляді залежностей рівня звукового тиску від частоти (частотним спектром шуму або просто спектром). Спектри шумів можуть бути лінійчастими (дискретними), суцільними та змішаними. Більшість джерел шуму на підприємствах мають змішаний або суцільний спектр. При зміні та аналізі шумів, а також при проведенні акустичних розрахунків, весь діапазон частот поділяють на смуги певної ширини. Смуга частот, у якій відношення верхньої граничної частоти f2 до нижньої f1 дорівнює 2, називається октавою. Якщо f2 / f1 = 1,26, то ширина полоси дорівнює 1/3 октави. Для гігієнічних цілей шум, зазвичай, досліджуть в октавних, а не технічних - 1/3 октавних полосах частот.

Характеристикою кожної полоси частот є середньогеометрична частотаfсг, яка для октави вираховується за виразом fег = √f1f2, а для 1/3 октави за виразом fсг = √2f1.

Широкополосні шуми мають неперервний спектр, ширина якого неперевищує 1 октаву, а в спектрі тональних шумів чути окремі тони.

За часовими характеристиками шуми поділяються на постійні й непостійні. Постійними вважаються такі шуми, рівень звуку яких за восьмигодинний робочий день змінюється в часі не більш ніж на 5 дБА. Непостійні шуми, рівень звуку яких змінюється за восьмигодинний робочий день більш ніж на 5 дБА, у свою чергу поділяються на коливальні в часі, переривчасті та імпульсні, які складаються із сигналів тривалістю менше 1 с

Людське вухо неоднаково відчуває звуки різних частот. Звуки малої частоти людина сприймає як менш гучні, порівняно зі звуками більшої частоти тієї ж інтенсивності. Тому для оцінки суб'єктивного відчуття гучності шуму введено поняття рівня гучності, який відлічується від умовного нульового порогу. Одиницею рівня гучності є фон. Він відповідає різниці рівнів інтенсивності в 1 Б еталонного звуку за частоти 1000 Гц. Таким чином, при частоті 1000 Гц рівні гучності (у фонах) збігаються з рівнями звукового тиску (в дБ). Рівень гучності є фізіологічною характеристикою звукових коливань. За допомогою спеціальних фізіологічних досліджень були побудовані криві рівної гучності, за якими можна визначати рівень гучності будь-якого звуку із заданим рівнем звукового тиску (рис. 13.1).



Багатьма дослідами встановлено, що шум є загальнобіологічним подразником і в певних умовах може впливати на всі системи життєдіяльності людини. Найповніше вивчено вплив шуму на слуховий орган людини. Інтенсивний шум, особливо за високих частот - 4000 Гц і більше, що переходять в більш низькі частоти і визначають здатність до сприймання мови, при щоденному впливі призводить до виникнення професійного захворювання тугоухості, симптомом якого є повільне втрачання слуху на обидва вуха.

При дуже високому звуковому тиску може статися розрив барабанної перетинки. Найбільш несприятливими для органів слуху високочастотні шуми (1 000-10 000 Гц). Шум також впливає безпосередньо на різні відділення головного мозку, змінюючи нормальні процеси вищої нервової діяльності. Цей вплив може негативно позначитися навіть раніше, ніж виникнуть проблеми із сприйняттям звуків органами слуху. Ха-ктерним впливом шуму є скарги на підвищення втомлюваності, загальну слабкість, роздратування, апатію, послаблення пам'яті, пітливість та інші нездужання. Практикою встановлено також впливи шуму на органи зору людини - зниження гостроти зору та зниження чутливості розрізнення кольорів. Страждає від шуму та-кож вестибулярний апарат, порушуються функції шлункового тракту, підвищується внутрішньочерепний тиск, порушується процеси обміну в організмі та ін.

Шум, особливо переривчастий, імпульсний, погіршує здатність невиконання точних робочих операцій, утруднює сприйняття інформації. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) відзнащає, що найбільш чутливими до впливу шуму є такі операції як збір інформації, складання і мислення.

Несприятливий вплив шуму на працюючу людину призводить до зниження продуктивності праці, створюються передумови для виникнення нещасних випадків та аварій. Все це визначає велике економічне і оздоровче значення заходів по боротьбі з шумом.
'


2. Гігієнічне нормування шуму

Нормування шуму для робочих місць регламентується санітарними нормами та державним стандартом. Для постійних шумів нормування ведеться по граничному спектрі шуму. Граничим спектром зветься сукупність нормативних рівнів звукового тиску в дев'яти октавних смугах частот із середньогеометричними частотами 31,5,63,125,500,1000, 2000,4000,8000 Гц. Кожен граничний спектр позначається цифрою, яка відповідає допустимому рівню шуму (дБ) в октавній полосі із середньогеометричною частотою 1000 Гц. Наприклад, граничний спектр ГС-85 означає, що в цьому граничному спектрі допустимий рівень шуму в октавній смузі з середньогеометричною частотою 1000 Гц дорівнює 85 дБ.

Для орієнтовної оцінки приймається за характеристику постійного шуму на робочому місці рівень звуку в дБА, що вимірюється по шкалі «А» шумоміра і визначається за формулою:

LA = 20\gPA/P0,

де РА - середньоквадратичний звуковий тиск з урахуванням ко­рекції шумоміра, Па;

Ро = 2-Ю"5 - пороговий середньоквадратичний звуковий тиск, Па.

У виробничих умовах часто шум має непостійний характер. Для цих умов найбільш зручно застосовувати середні величини, які звуться еквівалентним (по енергії) рівнем звуку Lem, що характеризує середнє значення енергії звуку в дБА. Цей рівень вимірюється спеціальним інтегруючим шумоміром або розраховується.

Для вимірювання рівнів звукового тиску і звуку використовують таку апаратуру: вимірювач шуму та вібрації ВШВ-1 (вимірювач шуму та вібрації); шумомір типу Ш-71 з октавними фільтрами ОФ-5 і ОФ-6; шумомір PS 1-202 з октавними фільтрами OF-101 фірми RET (Німеччина); шумоміри типу 2203, 2209 з октавними фільтрами типу 1613 фірми «Брюль і К'єр» (Данія).

У шумомірі звук, який сприймається мікрофоном, перетворюється в електричні коливання, які посилюються, проходячи через коректуючі фільтри і випрямник, а потім реєструються стрілковим або самописним приладом. Для прикладу наведемо норми допустимих рівнів шуму (таблиця 13.1).

На підприємствах вимірювання шуму на робочих місцях повинно проводитись не менше одного разу на рік.

У таблиці наведені допустимі рівні звукового тиску в октавних полосах частот, рівні звуку та еквівалентні рівні звуку на робочих місцях, виробничих приміщеннях, конструкторських бюро, приміщеннях лабораторій та ін. для широкополосного шуму.



Із таблиці видно, що величини звукового тиску за низьких частот мають більш високі значення і знижуються з підвищенням частоти. Це пояснюється тим, що людський організм легше переносить низькі частоти і значно гірше - високі.

Нормами передбачається робочі зони з рівнем звуку, що перевищують 85 дБА, позначати спеціальними знаками, а працюючих у цих зонах забезпечувати засобами індивідуального захисту. Забороняється навіть короткочасне перебування людей у зонах з октавним рівнем звукового тиску, що перевищує 135 дБ у будь-якій октавній смузі.

3. Вібрація

Вібрація - це механічні коливання, що призводять до розладу життєвих функцій людини, шкідливо впливають на роботу обладнання та руйнують будівельні конструкції.

Вібрація характеризується частотою коливань (Гц), амплітудою (А), зміщенням точки коливання від положення рівноваги (мм), коливальною або віброшвидкістю (V, м/с) та віброприскоренням (а, м/с2).

Залежно від способу передачі вібрації тілу людини розрізняють:

---локальну (місцеву), що передається людині через руки;

---загальну, що передається на тіло людини через опорні поверхні тіла.

Загальна вібрація поділяється на:

---транспортну, яка передається людині, яка знаходиться на транспортному засобі, що рухається;

---транспортно-технологічну, яка передається оператору машини з обмеженим переміщенням, яке здійснюється по спеціально підготовленим поверхням виробничих приміщень або промислових площадок;

---технологічну, яка передається від стаціонарних машин на робочі місця, що не мають джерела вібрації, через підлогу, фундаменти або робочі площадки, де працює оператор.

Частота гармонійного коливального руху (f) визначається за формулою:

f = n/60 (Гц), де

п - число обертів за хвилину.

Віброшвидкість (V) розраховується за виразом:

V=2πfA = WA(м/с), де

А - амплітуда коливаль (м);

W - колова частота (1/с2).

Віброприскорення (а) розраховується за виразом:

а = (2πf)A(м/с2).

Дія вібрації на людину оцінюється рівнем вібрації, виміряної

логарифмічними одиницями - дБ через рівні віброшвидкості:

Lv = 20lgV/V0,(дБ),

або через віброприскорення:

Lа = 201gа/ао,(дБ),

де Vo = 5-10 8 м/с, ао= 3*10 4 м/с2 - граничні (порогові) значення віброшвидкості та віброприскорення.

Норми загальної технологічної та локальної вібрації для восьмигодинної робочої зміни приведені на графіках (рис. 13.2).


Рис. 13.2. Гігієнічні норми вібрації: а - загальна технологічна, б - локальна

Довготривалий вплив на людину загальної вібрації призводить ко розладу вестибулярного апарату, центральної та вегетативної нервових систем, захворювання органів травлення, а також серцев-осудинної системи.

Місцева вібрація викликає порушення периферійного кровообігу і нервової системи та м'язово-суглобного апарату. Тривала дія локальних вібрацій часто призводить до вібраційної хвороби з незворотними змінами в цих системах. Одночасна дія підвищеного шуму та вібрації, охолодження всього організму або кінцівок поглиблюють захворювання. Профілактика впливу вібрацій на організм людини включає ряд заходів технічного, санітарно-гігієнічного та лікувального характеру. Найкращим захистом є дотримання нормативних параметрів інтенсивності вібрації.

Допустимі рівні вібрації передбачають допустимі значення коливальної швидкості, що передається на руки безпосереднім контактом із вібруючою поверхнею. Ці норми у вигляді графічного Спектра наведені на рис. 13.2, б.

Середньогеометричні частоти октавних смуг частот вібрацій стандартизовані і становлять:1,2,4,8,16,32,63,125,250,500,1000,2000Гц.

4.Міри захисту від шуму та вібрацій

Існують такі способи боротьби з шумом механічного походження та вібрацією:

---зменшення шуму та вібрації безпосередньо в джерелах їх виникнення, застосовуючи обладнання, що не утворює шуму, замінюючи ударні технологічні процеси безударними, застосовуючи деталі із недзвінких матеріалів (пластмаса, гума, деревина та ін), підшипники ковзання замість кочення, косозубі та шевронні зуб-
часті передачі замість прямозубих, проводячи своєчасне обслуговування та ремонт елементів, що створюють шум та ін.;


---зменшення шуму та вібрації на шляхах їх розповсюдження заходами звуко- та віброізоляції, а також вібро- та звукопоглинання;

---зменшення шкідливої дії шуму та вібрації, застосовуючи індивідуальні засоби захисту та запроваджуючи раціональні режими праці та відпочинку.

Способи зменшення шумів аеродинамічного та гідродинамічного походження:

---зменшення швидкості руху повітря та рідин, що забезпечує їх ламінарний режим течії;

---встановлення глушників, що вміщують звукопоглинаючі матеріали і поглинають звукову та коливальну енергію, що потрапляє на них;

---встановлення глушників, що подрібнюють потоки, зменшуючи таким чином їх енергію; спрямування потоку у зворотньому напрямку, що дає змогу взаємопоглинатися енергіям потоків прямого та зворотнього напрямків, які контактують через перетинку.

Одним із найпростіших та економічно доцільних способів зниження шуму є застосування методів звукоізоляції та звукопоглинання.

Звукоізоляція
Звукоізолюючі кожухи, екрани, стіни, перетинки виготовляють із щільних твердих матеріалів, здатних добре відбивати звукові хвилі, запобігання їх розповсюдженню (метал, пластмаса, бетон, цегла).

Ефективність звукоізоляції характеризується коефіцієнтом відбиття ß, який чисельно дорівнює долі енергії звукової хвилі, відбитої від поверхні огородження, що ізолює джерело шуму (ß = 0,8...0,9). Звукоізолююча здатність конструкції L^ (в дБ) визначається за формулою:

I33 = 20lgm/-47,5,

де т - маса конструкції, кг/м3,

f- частота коливань, Гц.

Для звукоогороджуючих конструкцій визначається коефіцієнт звукопроровідності. Для дифузійного звукового поля, в якому всі напрямки розповсюдження прямих і відбитих звукових хвиль рівноймовірні, величина звукоогородження може бути розрахована за формулою:

R=101lg1/T,

де Т = Епрпад- коефіцієнт звукопровідності перешкоди,

де Епрон - енергія звукової хвилі, що проникла через звукоогороджуючу конструкцію,Вт,

Епад - енергія звукової хвилі, що падала на звукоогороджуючу конструкцію, Вт.

Звукопоглинання

Пористі конструкції та матеріали, здатні поглинати падаючу на них енергію звукових хвиль, яка в цьому випадку витрачається на приведення в рух повітря в масі конструкції. Долю енергії звукової хвилі, що поглинає пористий матеріал, називають коефіцієнтом звукопоглинання а. Звукопоглинаючими матеріалами є поліуретан, мінеральна вата, супертонке скловолокно, пористий бетон, перфоровані гіпсові плити - акміґран та ін., що мають коефіцієнт звукопоглинання (а = 0,2...0,9). Звукопоглинаючі та звукоізолючіі матеріали, зазвичай, використовують разом.

Для захисту від шуму, що випромінюється в діапазоні високих та середніх звукових частот, застосовуються акустичні екрани. Це щити, облицьовані зі сторони джерела шуму звукопоглинаючим матеріалом товщиною не менше 50-60 мм. Їх призначення - зниження інтенсивності прямого звуку або відбитого шуму, що спрямовується на працівника. Екран є перепоною, за якою утворюється акустична тінь із низьким рівнем звукового тиску.

Захист від шуму будівельно-акустичним методом потрібно проектувати на підставі акустичного розрахунку, який дозволяє визначити в розрахункових точках очікувані рівні звукового тиску і зіставити з нормованими. Визначення рівня звукового тиску в розрахункових точках проводять згідно з будівельними нормами і правилами «Нормы проектирования. Защита от шума». Для зниження шуму всередині промислових приміщень проводять їх акустичну обробку, яка полягає в розміщенні на внутрішніх поверхнях приміщень звукопоглинаючих матеріалів. Ефект від їх використання досягається за рахунок зменшення енергії звукових хвиль.

Боротьба з аеродинамічним та гідродинамічним шумом

Для поглинання аеродинамічних та гідродинамічних шумів застосовують такі типи глушників: активні й реактивні. Активні глушники застосовують у вигляді облицювальних матеріалів зсередини повітро- та рідинопроводів, які поглинають імпульсні коливання повітря та рідин, що виникають при їх турбулентній течії. Реактивні глушники налаштовуються на найбільш інтенсивну складову шуму за частотою шляхом розрахунку та розміщення елементів глушника, які відбивають енергію. При цьому досягяється зниження шуму на 20-30 дБ. Для отримання ефек-тивного зниження шуму в широкому діапазоні частот застосовують комбіновані глушники.

Боротьба з електромагнітним шумом

Електромагнітний шум виникає при взаємодії феромагнітних мас і змінних магнітних полів. Цей шум характерний для обладнаня із електроприводом. Зниження шуму електромагнітного походження досягається шляхом конструктивних змін в електричних машинах.

ЛЕКЦІЯ 9. ТЕМА: Профілактичні заходи щодо запобігання аварій. Технічні заходи: модеренізація устаткування, застосування запобжних пристроїв, своєчасні періодичні випробування обладнання підвищеними навантаженнями. Санітарно-гігієнічні та організаційні заходи.
1.Технічні заходи: модернізація устаткування, застосування запобіжних пристроїв

Поява напруги на неструмовідних частинах електроустановок пов'язана з пошкодженням ізоляції і замиканням на корпус. Основними технічними заходами щодо попередження електротравм при замиканнях ; на корпус є захисне заземлення, занулення, захисне відключення.

Захисне заземлення. Відповідно до ГОСТ 12.1.009-76, захисне заземлення - це навмисне електричне з'єднання з землею чи її еквівалентом металевих неструмовідних частин електроустановок, які можуть опинитись під напругою. Принципова схема функціонування захисного заземлення наведена на рис. 18

При пошкодженні в установці ізоляції фазного проводу 1 (показано стрілкою на рис. 18.7) корпус установки може опинитися під напругою. Якщо людина доторкнеться у цьому випадку до корпуса установки, то це буде майже рівноцінно доторканню до неізо-льованого проводу. В результаті цього виникне мережа струму.

При наявності заземлення паралельно людині буде мати місце датковий струмопровід, і струм замикання на землю буде розподілятися між цим струмопроводом і людиною обернено пропорційно їх опорам, що забезпечує захист людини від ураження електричним струмом. Крім того, при наявності захисного заземлення має місце розтікання струму в землі, в результаті чого на поверхні землі, , виникає поле підвищених потенціалів відносно нульового потенціалу землі, розподіл яких показано на Рис. 18.7. В результаті цього напруга, під яку потрапляє людина буде визначатись різницею потенціалів корпусу установки і поверхні землі в місці розташування людини - рис. 18.7. Зі зменшенням відстані між заземлювачем і людиною напруга дотику буде зменшуватись, що сприяє поліпшенню безпеки.

Захисному заземленню підлягають:

--- електроустановки напругою 380 В і більше змінного струму і 40 В і більше постійного струму незалежно від категорії приміщень (умов) щодо небезпеки електротравм;

--- електроустановки напругою більше 42 В змінного струму і більше 110 В постійного струму в приміщеннях з підвищеною і особливою небезпекою електротравм, а також електроустановки поза приміщеннями;

--- всі електроустановки, що експлуатуються у вибухонебезпечних зонах (з метою попередження вибухів).

Відповідно до зазначеного заземлюються:

--- неструмовідні частини електричних машин, апаратів, трансформаторів;

--- каркаси розподільчих щитів, шаф, щитів управління, а також знімні частини і частини, що відкриваються, якщо на них встанонлено електрообладнання напругою більше 42 В змінного і більше 110 В постійного струму.

---конструкції розподільчих пристроїв, металеві кабельні коробки й інші кабельні конструкції, металеві кабельні муфти, металеві гнучкі рукави і труби електропроводки, електричні світильники;

---металоконструкції виробничого обладнання, на якому є споживачі електроенергії;

---опори повітряних ліній електропередач тощо.

Не заземлюються неструмовідні частини електроустановок, розміщених на заземлених металоконструкціях, за умови надійного контакту між ними, за винятком електроустановок, що експлуатуються у вибухонебезпечних зонах.

Ефективність захисного заземлення залежить від опору заземлюючого пристрою проходженню струму замикання на землю.

Відповідно до чинних нормативів, величина опору заземлюючого пристрою в установках напругою до 1000 В не повинна перевищувати:

---10 Ом при сумарній потужності генераторів (трансформаторів) 100 кВА і менше;

---4 Ом при сумарній потужності генераторів (трансформаторів) більше 100 кВА.

Опір заземлюючого пристрою електроустановок, що живляться від мережі напругою більше 1000 В, повинен бути:

---не більше 0,5 Ом в мережах з ефективно заземленою нейтраллю;

---в мережах, ізольованих від землі, не більше визначеного з виразу 125/13.з. і приймається розрахунковим, але не більше 10 Ом.

Конструктивно захисне заземлення включає заземлюючий пристрій і провідник, що з'єднує заземлюючий пристрій з обладнанням, яке заземлюється — заземлюючий провідник.

Для заземлюючих провідників використовують неізольовані мідні провідники поперечним перерізом не менше 4 мм2 або сталеві струмопроводи діаметром 5...10 мм. Заземлюючі провідники , між собою і з заземлювачами з'єднуються зварюванням, а з обладнанням, що заземлюється — зварюванням або за допомогою гвинтового з'єднання з застосуванням антикорозійних заходів.

Занулення. Відповідно до ГОСТ 12.1.009-76, занулення в загальному розумінні — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих неструмовідних частин, які можуть опинитись під напругою в результаті пошкодження ізоляції.

Занулення в електроустановках — це навмисне з'єднання елементів електроустановки, які не знаходяться під напругою, з глухозаземленою нейтраллю генератора чи трансформатора в мережах трифазного струму, з глухозаземленим вводом джерела однофазного струму, з глухозаземленою середньою точкою джерела в мережах постійного струму.

Принципова схема занулення приведена на рис. 18.9.



У приведеній схемі при пробої на корпус і відсутності зануленення дотик людини до корпусу електроустановки настільки небезпечний, як дотик до неізольованого фазного проводу - див. рис. 18.9. Якцо ж корпус електроустановки провідником в буде з'єднаний з ізольовим провідником, то пробій на корпус перетвориться в коротке замикання фази. При цьому спрацює захист від короткого замикання (плавкі запобіжники, електромагнітний струмовий захист тощо і електроустановка відключиться від мережі живлення. Повторне увімкнення електроустановки буде неможливим до усунення пробою на корпус.

Для забезпечення ефективності захисту при застосуванні занулення необхідно, щоб струм короткого замикання Ікз відповідав струму спрацювання захисту від короткого замикання Останнє досягається обгрунтованим визначенням можливого струму короткого замикання, відповідним вибором каліброваних вставок плавких запобіжників, регулюванням автоматичних електромагнітних засобів захисту від короткого замикання, забезпеченням цілісності нульового проводу. Щоб створити умови для спрацювання занулення при обриві нульового провода останній періодично заземлюється - див. ПЗ. на рис. 18.9.

Вимоги щодо застосування занулення залежно від величини напруги і категорії приміщень за небезпекою електротравм аналогічні вимогам до застосування захисного заземлення. За величиною напруги мережі живлення застосування занулення обмежується напругою до 1 кВ.

Згідно з чинними нормативами, можливі два варіанти реалізації занулення:

---заземлена через певні відстані (100...200 м) нейтраль мережі виконує функції нульового робочого і нульового захисного провідника одночасно;

---для занулення обладнання прокладається окремий провідник, який виконує функції тільки нульового захисного.

Другий варіант є обов'язковим для житлових, адміністративно-побутових приміщень, приміщень масового перебування людей та їм подібних, що будуються.

У цьому випадку в приміщеннях з однофазною мережею внутрішня мережа виконується трипровідною — фаза, нуль робочий і нуль захисний, а розетки для підключення переносних споживачів електроенергії — трьохконтактні. При відповідному виконанні штепсельних вилок і шнура живлення (трипровідний) контакт мережі нульового захисного провідника замикається з упередженням відносно контактів фази і нульового робочого провідника. Таким чином, споживач електроенергії занулюється до подачі на нього напруги.

У приміщеннях з трифазними споживачами внутрішня мережа виконується п'ятипровідною — 3 фази, нуль робочий і нуль захисний.

Незалежно від розглянутих варіантів при застосуванні в при; міщенні окремого нульового захисного провідника останній відгалужується від нейтралі мережі на щитку вводу в приміщення до роз'єднуючих контактів, а для забезпечення його цілісності і надійності захисту в мережі цього провідника не повинно бути будь- яких роз'єднувачів, запобіжників тощо.

Захисне відключення. Призначення захисного відключення — відключення електроустановки при пошкодженні ізоляціїі при переході напруги на неструмовідні її елементи. Застосовується в допоповнення до захисного заземлення (занулення) для забезпечення надійного захисту, перш за все, в умовах особливої небезпеки електротравм.

Ефективність захисного заземлення залежить від опору заземлюючого пристрою розтіканню струму замикання на землю. При наявності сухого чи скального грунту опір заземлюючого пристрою розтіканню струму за певних умов може перевищувати допустимі значення з відповідною втратою захисних функцій. Тому в подібних випадках доцільно застосовувати захисне відключення. Згідно з чинними нормативами, захисне відключення є обов'язковим в гірничодобувній промисловості і на торфорозробках.

Ефективність занулення залежить від опору мережі короткого замикання при переході напруги на неструмовідні частини. При значній протяжності мережі живлення її опір струму короткого замикання збільшується, а абсолютне значення струму короткого замикання може бути недостатнім для спрацювання захисту від КЗ. У подібних випадках ефективний захист може бути забезпечений застосуванням пристроїв захисного відключення, спрацювання яких може бути спричинене струмами витоку на землю з корпусу електроустановки, зниженням опору ізоляції фази відносно землі, перерозподілом навантаження на фази тощо. Промисловістю серійно випускаються пристрої захисного відключення.

Застосування блоківок безпеки. Блоківки безпеки застосовують-ся в електроустановках, експлуатація яких пов'язана з періодичним доступом до огороджених струмовідних частин (випробувальні і дослідні стенди, установки для випробування ізоляції підвищенок напругою), в комутаційних апаратах, помилки в оперативних переключеннях яких можуть призвести до аварії і нещасних випадків, в рубильниках, пусковій апаратурі, автоматичних вимикачах, які працюють в умовах підвищеної небезпеки (електроустановки на плавзасобах, в гірничодобувній промисловості).

Призначення блоківок безпеки: унеможливити доступ до неізо-льованих струмовідних частин безпопереднього зняття з них на-пруги, попередити помилкові оперативні та керуючі дії персоналу при експлуатації електроустановок, не допустити порушення рівня електробезпеки та вибухозахисту електрообладнання без попереднього відключення його від джерела живлення. Основними видами блоківок безпеки є механічні, електричні і електромагнітні.
2.Профілактичні заходи щодо запобігання аварій
Одним з найважливіших заходів щодо запобігання аварій є інструктажі з питань охорони праці які проводяться на всіх підприємствах і організаціях незалежно від характеру і трудової діяльності. Мета інструктажів навчити працівників правильно і безпечно виконувати свої трудові обовязки.

Інструктажі за часом і характером проведення поділяються на: вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Також важливу роль відіграє перевірка знань яка поділяєтьсь на:

---планову це коли працівники пройшли відповідні навчання і створюється комісія для перевірки знань;

---позачергова перевірка знань проводиться в разі введення в дію або перегляду нормативних актів із питань охорони праці.


1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка