Управління охороною праці, інструктажі з питань охорони праці



Сторінка1/4
Дата конвертації16.04.2016
Розмір0.91 Mb.
  1   2   3   4
ЛЕКЦІЯ1. ТЕМА: Управління охороною праці, інструктажі з питань охорони праці.

1 . Управління охороною праці.
Управління охороною праці - це підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров'я та працездатності людини в процесі праці. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи керування підприємством, установою. При автоматизованих системах управління управління охороною праці

є її складовою частиною або підсистемою. Управління охороною праці передбачає участь у цьому процесі майже всіх служб тапідрозділів підприємства, установи, організації, діяльність яких визначається Положенням про службу охорони праці. Об'єктом управління є діяльність структурних підрозділів, яка спрямована на створення безпечних і здорових умов праці. Управління охороно праці підприємства або установи в цілому здійснює робото-давець, а в підрозділах (цехах, відділах, службах) керівники абоголовні фахівці. Координує всю цю діяльність служба охорони праці. Завдання служби охорони праці та її функції викладені вТиповому положенні про службу охорони праці.
2.Інструктажі з питань охорони праці

Інструктажі з питань охорони праці проводяться на всіх підприємствах, установах і організаціях незалежно від характеру їх трудової діяльності, підлеглості і форми власності. Мета інструктажу навчити працівника правильно і безпечно для себе і оточуючого середовища виконувати свої трудові обов'язки.

Інструктажі за часом і характером проведення поділяють на: вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які щой-но прийняті на роботу (постійну або тимчасову), незалежно від їх освіти, стажу роботи за цією професією або посади; працівниками, які знаходяться у відрядженні на підприємстві й беруть безпосередню участь у виробничому процесі; з водіями транспортних засобів, які вперше в'їжджають на територію підприємства; учнями, вихованцями та студентами навчально-виховних закладів перед початком трудового й професійного навчання в лабораторіях, майстернях на полігонах тощо.

Вступний інструктаж проводить спеціаліст відділу охорони праці або особа, що призначена наказом для проведення цієї роботи. Місце проведення вступного інструктажу - кабінет охорони праці або інше приміщення, обладнане наочними матеріалами.

Програма вступного інструктажу розробляється відділом охорони праці згідно з переліком питань, наведеним у додатку до Типового положення про навчання з питань охорони праці. Програму та тривалість інструктажу затверджує роботодавець. Запис про проведення вступного інструктажу робиться в спеціальному журналі, а також в документі про прийняття працівника на роботу, де розписуються інструктуючий та проінструктований працівник.

Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку роботи з новоприйнятим працівником або працівником, який буде виконувати нову для нього роботу, студентом, учнем та вихованцем перед роботою в майстернях, лабораторіях, дільницях тощо. Первинний інструктаж проводиться індивідуально або для групи осіб спільного фаху за програмою, складеною з урахуванням вимог відповідних інструкцій з охорони праці та інших нормативних актів про охорону праці, технічної документації і орієнтованого переліку питань первинного інструктажу, викладених в додатку до Типового положення про навчання, інструктаж та перевірку знань з питань охорони праці. Програма первинного інструктажу розробляється керівником цеху чи дільниці, узгоджується зі службою охорони праці і затверджується роботодавцем, керівником навчального закладу або відповідного структурного підрозділу.

Усі робітники і випускники професійних навчальних закладів після первинного інструктажу на робочому місці повинні пройти стажування протягом 2-15 змін під керівництвом досвідчених кваліфікованих робітників або спеціалістів, що призначаються наказом (розпорядженням) по підприємству, цеху, дільниці, виробництву. В окремих випадках стажування може не призначатися, якщо робітник має стаж роботи за своєю професією не менше трьох років, а робота, яку він виконуватиме, для нього знайома з попереднього місця праці.

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма працівниками: на роботах із підвищеною небезпекою - один раз на квартал; на інших роботах - один раз у півріччя. Мета інструктажу-поновити знання та уміння виконувати працівником роботу правильно і безпечно. Проводиться інструктаж індивідуально або для групи працівників, що виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу в повному обсязі.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці у випадках:

---при введенні в дію нових або змінених нормативних актів проохорону праці;

---при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на охорону праці;

---при порушенні працівником нормативних актів, що може призвести до травми, отруєння або аварії;

---на вимогу працівника органу державного нагляду або вищої за ієрархією державної чи господарської організації при виявленні недостатнього знання працівником безпечних прийомів праці і нормативних актів про охорону праці;

---при перерві в роботі виконавця робіт більше, ніж 30 календарних днів (для робіт із підвищеною небезпекою), а для решти робіт - більше 60 днів.

Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально або для групи працівників спільного фаху. Обсяг і зміст інструктажу ви­значається для кожного окремого випадку залежно від причин і обставин, що викликали необхідність його проведення.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками у випадках:

---при виконанні разових робіт, що не пов'язані безпосередньо з основними роботами працівника;

---при ліквідації наслідків аварії і стихійного лиха;

---при виконанні робіт, що оформлюються нарядом-допуском, письмовим дозволом та іншими документами;

---в разі проведення екскурсій або організації масових заходів з учнями та вихованцями (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).

Цільовий інструктаж фіксується нарядом-допуском або іншим документом, що дозволяє проведення робіт.

Первинний, повторний, позаплановий та цільовий інструк-таж проводить безпосередньо керівник робіт (начальник вироб-ництва, цеху, дільниці, майстер, інструктор виробничого навчання, викладач тощо). Перевірка знань здійснюється усним опитуван-ням або за допомогою технічних засобів навчання, а також пере-віркою навичок виконання робіт відповідно до вимог безпеки.

Первинний, повторний та позаплановий інструктажі, стажуван-ня та допуск до роботи реєструються в спеціальних журналах. При Цьому обов'язкові підписи як інструктованого, так і інструктую-чого. Журнали інструктажів повинні бути пронумеровані, прошну-ровані і скріплені печаткою.

Працівники, що не пов'язані з обслуговуванням обладнання, ви-користанням інструменту, збереженням сировини, матеріалів тощо, можуть бути звільнені від первинного, повторного та позапланового інструктажу за наказом (розпорядженням) керівника підприємства по узгодженню з державним інспектором Держнаглядохоронпраці.

Роботодавець або керівник структурного підрозділу зобов'язаний видати працівнику примірник інструкції з охорони праці за ' його професією або вивісити її на робочому місці.

Лекція 2. ТЕМА: Санітарно-гігієнічні вимоги та реалізація їх в технологічному процесі.

  1. Санітарно-гігієнічні норми для виробничтх і побутових приміщень


Виробничі будівлі

Вибір типу будинку, визначається технологічним процесом, можливістю бородьби із шyмом, вібраціями і забрудненням повітря. Наявність більших віконних прорізів і ліхтарів повинно забезпечувати гарну природну освітленість. Обов'язковий пристрій вентиляції.

Обсяг і площа виробничого приміщення, які повинні доводитися на кожного працюючого, по санітарних нормах повинні бути не менш 15 м3 й 4,5 м2 відповідно. Висота виробничих приміщень повинна бути не менш 3,2 м.

Стіни й стелі необхідно споруджувати з малотеплопроводних матеріалів, що не затримують осадження пилу. Підлоги повинні бути теплими, еластичними, рівними й неслизькими. Якщо роботи пов'язані із пристосуванням отруйних речовин (наприклад, ціаністі солі, ртуть, свинець і ін.), то до внутрішньої обробки пред'являються спеціальні вимоги.

Приміщення й ділянки для виробництв з втратами тепла [більше 20 ккал/(м3-ч)], а також для виробництв зі значним виділенням шкідливих пар і пилу потрібно, як правило, розміщати в зовнішніх стін будівель, бажано одноповерхового. У багатоповерхових будівлях ці виробництва варто розміщати у верхніх поверхах.

Приміщення, у яких розміщені виробництва з виділенням шкідливих і агресивних речовин {ртуть, бензол, кислоти, свинець і т, п.), повинні мати стіни, потолки й конструкції, пофарбовані таким чином, щоб запобігала сорбція (осадження) цих речовин і допускалися легке очищення їх і миття. , У приміщеннях з більшим виділенням пилу (шліфовані, розмел) варто передбачати збирання приміщень за допомогою пилососів або гідрозмиву.

Підлоги не повинні пропускати в приміщення грунтові води, шкідливі гази. У приміщеннях, де робочі місця обслуговуються коштуючи, підлоги повинні бути з матеріалів з низькою теплопровідність"). При необхідності допускаються підлоги зі значною теплопровідністю (бетонні, керамічні), але за умови укладання на підлогу на робочих місцях дерев'яних щитів або теплоізолюющих ковриков. У приміщеннях, де застосовуються агресивні й шкідливі речовини, підлоги повинні виготовлятися з матеріалів, стійких відносно хімічної дії цих речовин (наприклад, метласька плитка) і не допускають їхньої сорбції. Для відведення пролитих на підлогу агресивних і шкідливих рідин передбачаються стоки в каналізацію.

Допоміжні будинки й приміщення

До допоміжних будинків і приміщень промислових підприємств ставляться адміністративно-конторські й побутові приміщення, приміщення громадських організацій, медпункт, пункти харчування.

Допоміжні приміщення, як правило, варто розміщати в прибудовах до виробничих будинків або в окремо стоячих будинках. В окремих випадках допоміжні приміщення допускається розміщати у середині виробничихбудинків, якщо цьому не перешкоджають характер виробничих процесів, санітарно-гігієнічні вимоги й прийняті конструктивні рішення.

Побутові приміщення (гардеробні, душі, убиральні й ін.) в окремих будинках повинні з'єднуватися з виробничими будинками опалювальними переходами.

Висота поверхів допоміжних будинків повинна бути 3,3 м. Висоту побутових і адміністративно-конторських приміщень, розміщених у виробничих будинках (наприклад, на антресолях), допускається приймати не менш 2,5 м від підлоги до стелі й не менш 2,2 м від підлоги до низу виступаючих конструкцій.
2. Санітарно-гігієнічні вимоги до водопостачання і каналізацій

Проектування водопостачання й каналізацій промислових підприємств здійснюється з обліку санітарних норм і правил (СН 245-71) і Будівельний норм і правил (СНиП ІІ Г.І-70 і СНиП ПГ.4-70).

Правила вибору джерела водопостачання й норми якості води для господарських і питних потреб регламентируются ГОСТ 2874-73.

Гранично припустимі концентрації шкідливих речовин у міліграмах на літр у воді водойм санитарно-побутового користування не повинні перевищувати встановленних норм, затверджених Мінздравом СРСР (приводяться в разд. 12 СН 245-71). Проект господарсько питного водопостачання повинен передбачати организацию зон санітарної охорони джерел водопостачання й водопроводних споруджень відповідно до вимог СНиП.

Норми води на господарсько-питні потреби, становлять для гарячих- цехів 45 л на людину, а у звичайних виробництвах 25 л на людину в зміну.

Пристрою питного водопостачання (фонтанчики) рекомендується розміщати в проходах виробничих приміщень у вестибюлях, кімнатах відпочинку, на відкритих площадках території підприємства й у вигляді виключення - у виробничих цехах.

Мережі господарсько-питного водопостачання необхідно відокремлювати від мереж, що подають непитну воду.

Каналізація, що служить для відводу стічних вод, підрозділяється на виробничу, господарсько-фекальну й зливову.

Каналізаційні системи складаються з приймальних пристроїв (лотки, раковини й т.ін.) каналізаційних мереж, станцій перекачки, очисних споруджень і інших допоміжних пристроїв.

Згідно СН 245-71 забороняється спуск господарсько-фекальних і виробничих стічних вод у вбирні колодязі щоб уникнути забруднення –водоносних шарів грунту. На ряді підприємств здійснюється зворотня система водопостачання, при якій виробничо забруднена вода після очищення знову надходить для потреб технологічних процесів. Спуск незабруднених виробничих стічних, вод (наприклад, із систем охолодження) допускається nередбачати у зливову каналізацію, призначену для відводу атмосферних опадів.

Відвод стічних вод від душів і вмивальників виконується в мережу господарсько-фекальної або виробничої каналізації. Ця вода після відповідної

Відвод стічних вод від душів і вмивальників виконується в мережу господарсько-фекальної або виробничої каналізації. Ця вода після відповідної очистки надходить у місцеві водойми.

Для багатьох підприємств допускається спуск стічних вод які мають шкідливі речовини (після попередньої нейтралізації), у міську каналізаційну мережа, при змішанні їх з основною масою міських стічних вод, якщо концентрації в них шкідливих речовин неперевищують установлених нормами й не впливають на хід біологічного очищення стоків.

3. Санітарно-гігієнічні вимоги до вентиляції приміщення

Вентиляция є найважливішим засобом, забезпечення нормальнoго санітарно-гігієнічних умов в виробничих приміщеннях.

В процесі виробництва в повітря приміщення виділяються різні шкідливі речовини (пил, пари і гази). Можливе виділення значних кількостей тепла і за рахунок цього неприпустиме підвищення температури приміщення особливо в літню пору року. Вентиляція знешкоджує шкідливі речовини й збитки тепла.

По своєму призначенню вентиляція поділяється на загальнообмінну і місцеву, а по способі подачі в приміщення свіжого повітря -на- природну й механічну.

Кількість повітря, необхідного для забезпечень необхідних параметрів повітряного середовища, визначається розрахунком. При цьому враховується:

а) для приміщення з тепловиділеннями (сушарки, ливарні) - збитки виділюваного тепла;

б) для приміщення з тепло- і вологовиділенням-збитки явного й схованого тепла і вологи;

в) для приміщення з газовиділеннями – кількість шкідливих виділюваних газів (шкідливостей): виходячи з умови забезпечення гранично припустимих їх концентрацій.

Викиди в атмосферу повітря, що видаляє загальнобмінною вентиляцією, що містить шкідливі і неприємнопахнучі речовини,-через труби, шахти, дефлектори, що відкривають прорізи ліхтарів, фрамуги вікон і ін. варто передбачати так, щоб концентрації їх у повітрі населених пунктів не перевищували припустимих норм, наведених у СН 245-71, табл.3.

Повітря, що видаляє місцевими насосами і утримуючий пил або шкідливі речовини, перед викидом в атмосферу підлягає очищенню. При малій кількості вентиляційних викидів з вмістом шкідливих речовин або малою концентрацією їх у викідному повітрі допускається не передбачати очищення але при цьому необхідно забезпечити відповідне розсіювання шкідливих речовин в атмосферному повітрі за допомогою досить високих труб.

Природна вентиляція здійснюється за рахунок різниці плотності теплого повітря, що перебуває в приміщенні, і більш холодного повітря, що перебуває зовні. Крім того, при наявності вітру виникає підсилений повітрообмін. Регульований повітрообмін(аерація)- здійснюється за допомогою фрамуг, через які надходить зовнішнє повітря, у тей час як внутрішній більш тепле повітря виходить через витяжний ліхтар, установлюваний на даху будинку. Безканальна аерація може здійснюватися за допомогою прорізів у стінах і стелі, що застосовується у приміщеннях великого обсягу.

Канальна аерація здійснюється за допомогою каналів, що споруджують у стінах будинку. Для підсилення руху повітря на даху будинку встановлюються так звані дефлектори - спеціальні камери-патрубки, установлювані на верхній частині витяжної труби або шахти (у які під дією вітру виникає посилена тяга повітря).

Механічна вентиляція, здійснювана пристроєм системи повітреводів і механічних вентиляторів, забезпечує підтримку постійного повітрообміну незалежно від зовнішніх метеорологічних умов. При цьому повітря, що надходить у приміщення в зимовий час, підігрівається, а в літній час прохолоджується. Крім того надходяче повітря при необхідности може бути зволожене або осушене.

Механічна вентиляція, забезпечує очищення повітря, що назовні викидає, що дуже важливо для оздоровлення повітряного середовища, що оточує промислове підприємство.

Механічна вентиляція може бути приточною або витяжною, а також приточно-витяжной. Так, наприклад для ділянок механічної обробки твердих матеріалів (метала, дерево, пластмаси й ін.), в приміщеннях зарядних акумуляторних станцій і таке ін. потрібна витяжна вентиляція, що забезпечує швидке видалення запиленого повітря або повітря насиченого

небезпечною гримучою сумішшю водню й кислорода. У виробничих цехах і на ділянках з більшим виділенням шкідливих газів, пару і пилу і у гарячих цехах застосовується приточно-витяжна механічна вентиляция.

Основними складовими частинами приточно-витяжної вентиляції є пристрої для забору зовнішнього повітря (шахта), вентиляційні канали (повітроводи), электровентилятори, пиловідокремлювачі, калорифери (підігрівники) і зволожувачі.

Лекція 3. ТЕМА: Вплив шкідливих речовин на здоровя працюючих.
Шкідливі речовини та їх небезпека

В сучасній техніці застосовується безліч речовин, які можуть потрапляти в повітря, і становити небезпеку здоров'ю людей. Для визначення небезпечності медики досліджують вплив цих речовин на організм людини і встановлюють безпечні для людини концентрації та дози, які можуть потрапити різними шляхами ворганізм людини.

На промислових підприємствах повітря робочої зони може забруднюватися шкідливими речовинами, які утворюються в результаті технелогічного процесу, або містяться в сировині, продуктах та напівпродуктах і відходах виробництва. Ці речовини потрапляють у повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини.В залежності від їх токсичності та концентрації в повітрі можуть бути причиною хронічних отруєнь або професійних захворювань. По токсичній дії шкідливі речовини поділяють на: кров'яні отрути , які взаємодіють з гемоглобіном крові і гальмують його здатність до приєднання кисню (оксид вуглецю, бензол, сполуки ароматичного ряду та ін.); нервові отрути, які викликають збудженість нервової системи, її виснаження, руйнування нервових тканин (наркотики, спирти, сірчаний водень, кофеїн та ін.); подразнюючі отрути, що вражають верхні дихальні шляхи і легені (аміак, сірчаний газ, пара кислот, окиси азоту, ароматичні вуглецеві водні та ін.); пропалюючі та підразнюючі шкіру і слизові оболонки (сірчана та соляна кислоти, луги); печінкові отрути, дія яких супроводжується зміною та запаленням тканин печінки (спирти, дихлоретан, чотирихлористий вуглець); алергени, що змінюють реактивну спроможність організму (алкалоїди та інші речовини); канцерогени, що спричиняють утворення злоякісних пухлин (3,4-бензопірен, В кам'яновугільна смола); мутагени, що впливають на генетичний апарат клітини (окис етилену, сполуки ртуті та ін.).

ЛЕКЦІЯ 4. ТЕМА: Вимоги безпеки до технологічного обладнання: обслуговування виробничих приводів, ручних електричних машин і переносних світильників.

1 Системи засобів і заходів щодо електробезпеки технологічного обладнання

Виділяють три системи засобів і заходів забезпечення електробезпеки:

  • система технічних засобів і заходів;

  • система електрозахисних засобів;

  • система організаційно-технічних заходів і засобів.
    Система технічних засобів електробезпеки. Технічні засоби і заходи з електробезпеки реалізуються в конструкції електроутановок при їх розробці, виготовленні і монтажі відповідно до чинних нормативів. За своїми функціями технічні засоби і заходи за-безпечення електробезпеки діляться на дві групи:


  • технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок;

  • технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при аварійних режимах роботи електроустановок.

Основні технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок включають:

  • ізоляцію струмовідних частин;

  • недоступність струмовідних частин;

  • блоківки безпеки;

  • засоби орієнтації в електроустановках;

  • виконання електроустановок, ізольованих від землі;

  • захисне розділення електричних мереж;

  • компенсацію ємкісних струмів замикання на землю;

  • вирівнювання потенціалів.

Із метою підвищення рівня безпеки, залежно від призначення, умов експлуатації і конструкції, в електроустановках застосовуєть-

ся одночасно більшість з перерахованих технічних засобів і заходів.

Ізоляція струмовідних частин. Забезпечує технічну працездатність електроустановок, зменшує вірогідність попадань людини під напругу, замикань на землю і на корпус електроустановок, зменшує струм через людину при доторканні до неізольованих струмовідних частин в електроустановках, що живляться від ізольованої від землі мережі за умови відсутності фаз з пошкодженою ізоляцією.

ГОСТ 12.1.009-76 розрізняє ізоляцію:

  • робочу — забезпечує нормальну роботу електроустановок і захист від ураження електричним струмом;

  • додаткову — забезпечує захист від ураження електричним струмом на випадок пошкодження робочої ізоляції;

  • подвійну — складається з робочої і додаткової;

  • підсилену — поліпшена робоча ізоляція, яка забезпечує такий рівень захисту, як і подвійна.

При розробці електроустановок опір ізоляції приймається в межах 1 кОм/В, якщо технічними умовами не передбачені більш жорсткі вимоги відповідно до чинних актів. З метою забезпечення і працездатності електроустановок і безпечної їх експлуатації проводиться контроль стану ізоляції, який характеризується електричною міцністю ізоляції, її електричним опором і діелектричними втратами. В установках, напругою більше 1000В, проводяться всі види випробування ізоляції, а при напрузі до 1000В — тільки електричний опір і електричну міцність. Виділяють приймально-здавальні випробування, післяремонтні (реконструкція і капітальний ремонт) і міжремонтні в терміни, встановлені чинними нор- мативами залежно від типу електроустановки і умов її експлуа тації. Так, опір переносних світильників, що живляться від електромережі, електрифікованого ручного інструменту, контролюється кожні 6 місяців, зварювального обладнання - кожні 12 місяців. При цьому опір ізоляції має бути не менше 0,5 МОм, а для електрофікованого

інструменту 1мОм

Забезпечення недоступності струмовідних частин. Статистичні дані щодо електротравматизму свідчать, що більшість електротравм пов'язані з дотиком до струмовідних частин електроустановок (біля 56%). Якщо в установках до 1000В небезпека електротравм пов'язана, переважно, з дотиком до неізольованих струмовідних елементів електроустановок, то при напрузі більше 1000В електротравми можливі і при дотику до ізольованих струмовідних частин. Основними заходами забезпечення недоступності струмо-відних частин є застосування захисних огороджень, закритих комутаційних апаратів (пакетних вимикачів, комплектних пускових пристроїв, дистанційних електромагнітних приладів управління споживачами електроенергії тощо), розміщення неізольованих струмовідних частин на недосяжній, для ненавмисного доторкання до них інструментом, висоті, різного роду пристосуваннями тощо, обмежен-ня доступу сторонніх осіб в електротехнічні приміщення.

Застосування блоківок безпеки. Блоківки безпеки застосовують-ся в електроустановках, експлуатація яких пов'язана з періодичним доступом до огороджених струмовідних частин (випробувальні і дослідні стенди, установки для випробування ізоляції підвищенок напругою), в комутаційних апаратах, помилки в оперативних переключеннях яких можуть призвести до аварії і нещасних випадків, в рубильниках, пусковій апаратурі, автоматичних вимикачах, які працюють в умовах підвищеної небезпеки (електроустановки на плавзасобах, в гірничодобувній промисловості).

Призначення блоківок безпеки: унеможливити доступ до неізо-льованих струмовідних частин безпопереднього зняття з них на-пруги, попередити помилкові оперативні та керуючі дії персоналу при експлуатації електроустановок, не допустити порушення рівня електробезпеки та вибухозахисту електрообладнання без попереднього відключення його від джерела живлення. Основними видами блоківок безпеки є механічні, електричні і електромагнітні.

Механічні блоківки безпеки виконуються, переважно, у вигляді механічних конструкцій (стопори, замки, пружинно-стерж-неві і гвинтові конструкції тощо), які не дозволяють знімати захисні огородження електроустановок, відкривати комутаційні апарати безпопереднього зняття з них напруги.

Електричні блоківки забезпечують розрив мережі живлення спеціальними контактами, змонтованими на дверях огородження, розподільчих щитів і шаф, кришках і дверцях кожухів електрообладнання. При дистанційному управлінні електроустановкою ці контакти доцільно включати в мережу управління пускового апарату послідовно з органами пуску. В такому разі подача напруги на установку органами пуску буде неможливою до замикання контактів електричних блоківок.

До одного з варіантів електричних блоківок можна віднести мілкоблочне виконання електричних апаратів, щитів і пультів управління з застосуванням закритих штепсельних рознімів. При видаленні такого блоку з загального корпусу пульта (стійки) штепсельні розніми розмикаються, і напруга з блоку знімається итоматично.

Електромагнітні блоківки безпеки вимикачів, роз'єднувачів, заземлюючих ножів використовуються на відкритих і закритих розподільчих пристроях з метою забезпеченнянеобхідної послідовності вмикання і вимикання обладнання. Вони викону-ються, переважно, у вигляді стержневих електромагнітів. Стержень електромагніту при знеструмленні його обмотки під дією пружини заходить у гніздо корпуса органа управління електроустанов-ки, що не дозволяє маніпулювати цим органом. При подачі напруги на обмотку електромагніта осердя останнього втягується в котушку електромагніта, що забезпечує розблокування органа управління електроустановкою і можливість необхідних маніпулювань цим органом.

Засоби орієнтації в електроустановках дають можливість персоналу чітко орієнтуватись при монтажі, виконанні ремонтних робіт і запобігають помилковим діям. До засобів орієнтації в елек-троустановках належать: маркування частин електрообладнання, проводів і струмопроводів (шин), бирки на проводах, забарвлення неізольованих струмовідних частин, ізоляції, внутрішніх поверхонь електричних шаф і щитів керування, попереджувальні сигнали, написи, таблички, комутаційні схеми, знаки високої електричної напруги, знаки постійно попереджувальні тощо. Попереджувальні сигнали використовують з метою забезпечення надійної інформації про перебування електрообладнання під напругою, про стан ізоляції та пристроїв захисту, про небезпечні відхилення режимів роботи від номінальних тощо. Світловою сигналізацією обладнуються в електроустановках напругою понад 1000В комірки роз'єднувачів, масляних вимикачів, трансформаторів. У ввідних шафах комплектних трансформаторних підстанцій, незалежно від величини напруги, передбачається попереджувальна сигналізація станів "Увімкнено" і "Вимкнено".

Виконання електричних мереж, ізольованих від землі.
В мережах, ізольованих від землі, при однофазному включенні людини під напругу і відсутності пошкодження ізоляції інших фаз, величина струму через людину визначається опором ізоляції фаз відносно землі, який, щонайменше, становить 105 Ом. Таким чином, виконання мереж, ізольованих відземлі, обмежує величину струму через людину за рахунок опору ізоляції фаз відносно землі при умові забезпечення необхідного стану ізоляції. При наявності фаз з пошкодженою ізоляцією і до-
торканні людини до фазного проводу з непошкодженою ізоля-
цією сила струму через людину значно зростає. Томузастосуван-
ня мереж, ізольованих від землі, вимагає обов'язкового контро-
лю опору ізоляції.


В особливо небезпечних умовах такий контроль щодо елек-
тротравм повинен бути постійним, з автоматичним відключен-
ням електроустановок з пошкодженою ізоляцією. Відповідно до
чинних нормативів, наприклад у гірничодобувній промисло- .
вості і на торфорозробках, виконання електромереж, ізольова-
них від землі, є обов'язковим. На промислових підприємствах,
підприємствах невиробничої сфери, у сільськогосподарському і
виробництві, побуті застосовуються, зазвичай, мережі з глухо-
заземленою нейтраллю.


Захисне розділення електричних мереж. Загальний опір ізоляції проводів електричної мережі відносно землі і ємкісна складова струму замикання на землю залежать від протяжностімережі і її ірозгалуженості. Зі збільшенням протяжності і розгалуженості мережі гіз зменшується паралельна робота ізоляторів (накопичення дефектів) і збільшується ємкість. Розділення такої протяжної мережі на окремі, електрично не- зв'язані між собою частини за допомогою трансформаторів з коефіцієнтом трансформації, рівним одиниці, сприяє підвищенню опору ізоляції та зменшенню ємкості, і, як результат, призводить до підвищення рівня безпеки.

Захисне розділення електричних мереж може реалізовуватись як в межах електричних систем, так і в межах окремих підприємств Зокрема, воно може реалізовуватись при використанні розділяю- чих трансформаторів як засобу підвищення електробезпеки.

Принципова схема розділяючого трансформатора як засобу захисту в установках напругою до 1000 В при виконанні робіт в особливо небезпечних умовах щодо електротравм, наведена на рис. 18.4.



При реалізації схеми розділяючого трансформатора як засобу захисту необхідно дотримуватись наступних вимог безпеки: підвищена надійність конструкції й ізоляції;

від трансформатора дозволяється живлення тількі одного споживача електроенергії з номінальним струмом плавкої вставки не більше 15 А;

заземлення вторинної обмотки трансформатора не допускаєся;

корпус трансформатора заземлюється чи занулюється залежно від режиму нейтралі мережі живлення трансформатора; напруга на низький стороні трансформаторів обмежується величиною 380В.

Застосування малих напруг. До малих напруг належать напруги 42 В і менше змінного струму частотою 50 Гц і 110 В і менше постійного струму.

Чинні нормативні документи виділяють два діапазони малих напруг змінного струму: 12 В і 42 В. Напруга до 42 В змінного і до 110В постійного струму застосовується в приміщеннях з підвищеною небезпекою електротравм, особливо небезпечних і поза приміщеннями для живлення ручного електрифікованого інструменту, ручних переносних ламп, світильників місцевого освітлення з лампами розжарювання, в яких конструктивно не виключена можливість контакту сторонніх осіб зі струмовідними

частинами, світильників загального освітлення з лампами розжа-рювання при висоті підвісу світильників меншій 2,5 м.

Напруга до 12 В змінного струму повинна застосовуватись для живлення від мережі переносних світильників в особливо небезпечних умовах щодо електротравматизму: металеві, бетонні, залізобетонні та інші ємкості, кабельні та інші енергетичні підземні комунікації, оглядові ями, вентиляційні камери, теплопункти тощо. Для живлення таких світильників перевагу слід віддавати стаціонарним електричним мережам напругою 12 В. Розетки для підключення світильників в таких мережах конструктивно мають відрізнятися від розеток на більші діапазони напруги. За недоцільності виконання стаціонарних мереж напругою 12 В допускається застосування понижуючих трансформаторів. Принципова схема такого типу трансформаторів наведена на рис. 18.5.



Із метою забезпечення надійного захисту понижуючі трансформатори як засоби захисту повинні мати електрично не зв'язані обмотки високої і низької сторони (не типу автотрансформаторів з однією обмоткою), розділені екраном. Для захисту від переходу високої напруги на низьку сторону один із виводів вторинної обмотки заземлюється через пробивний запобіжник.

Компенсація емкісної складової струму замикання на землю. Які зазначалось раніше (див. 18.9), в мережах з ізольованою нейтраллю струм однофазних замикань на землю, як і струм через людину при однофазному дотиці до струмовідних частин, оцінюється активною і ємкісною складовими. Так, ємність кожного проводу

повітряної мережі 6...35 кВ складає приблизно 5000...6000 пФ/км, а ємність струму на 1кВ лінійної напруги і на 1 км довжини — 2,7...3,3 мА для мереж на дерев'яних опорах. В мережах на металевих опорах цей струм на 10...15% більше. В протяжних розгалужених мережах ємнісна складова струму через людину може перевищувати активну і бути визначальною в тяжкості ураження людини електричним струмом. Крім того, значні ємкості мереж напругою більше 1000 В негативно впливають на ізоляцію мережі, викликають перенапругу в ізоляції, що може призводити до її перекриття. Для зменшення ємкісної складової струму замикання на землю застосовують компенсаційні котушки (реактори), які вмикаються між нейтраллю мережі і землею — рис. 18.6.



Активний опір реактора г0 близький до гіз фазних проводів носію землі, що забезпечує ізольований від землі режим нейтралі, В той же час, при певних співвідношеннях індуктивності реактора і ємкості мережі її ємнісний струм можна компенсувати. Для налагодження на ємкість мережі індуктивність реактора змінна. В конструкціях реакторів окремих типів можливе автоматичне налагодження їх індуктивності на ємність мережі для забезпечення резонансу струмів.

Вирівнювання потенціалів. Застосовується з метою зниження можливих напруг дотику (Udom, В) і кроку (UKp, В) при експлуатації електроустановок або попаданні людини під ці напруги за інших обставин. Вирівнювання потенціалів досягається за рахунок навмисного підвищення потенціалу опорної поверхні, на якій може стояти людина, до рівня потенціалу струмовідних частин, яких вона може торкатись (зменшення V'дот ), або за рахунок зменшення перепаду потенціалів на поверхні землі чи підлозі приміщень в зоні можливого розтікання струму (зменшення Uxp).

Прикладом вирівнювання потенціалів з метою зниження Udom може бути тимчасове електричне з'єднання ізольованої від землі колиски телескопічної пересувної автовежі з фазним проводом ПЛ електропередач при пофазному виконанні профілактичних робіт без зняття напруги. За таких умов потенціали поверхні, на якій стоїть людина, і струмовідних частин будуть рівні Udom = 0 .
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка