Управління формуванням ресурсів банку із депозитних джерел



Сторінка3/12
Дата конвертації14.04.2016
Розмір1.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

РОЗДІЛ 1


ТЕОРЕТИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ РЕСУРСІВ БАНКУ ІЗ ДЕПОЗИТНИХ ДЖЕРЕЛ

1.1 Сутність, види та джерела формування депозитних ресурсів банку


У ринковій економіці банківські установи виконують роль фінансових посередників. Цей статус дає їм змогу залучати значні суми вільних грошових коштів та заощаджень, і перетворювати їх в капітал вкладаючи у різні види доходних активів. Специфікою банківської діяльності є те, що банк оперує переважно залученими коштами, тобто чужими грошима. Депозитно-ощадне залучення вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб обходиться банку порівняно дешевше, ніж емісія власних цінних паперів або часте отримання кредитів на міжбанківському ринку.

Тому виявлення таких джерел залучення та дослідження основних аспектів управління депозитними ресурсами банку є одним із актуальних питань сьогодення для банків.

В сучасному словнику під терміном «ресурси» розуміють «матеріальні засоби, цінності, запаси, кошти, що їх в разі потреби можна використати» [1].

Згідно економічної енциклопедії «банківські ресурси – сукупність коштів, які є в розпорядженні банків і використовуються для кредитних та інших операцій». А у своїй монографії М. Д. Алексеєнко визначив банківські ресурси як «сукупність грошових ресурсів й виражених у грошовій формі матеріальних, нематеріальних та фінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і можуть бути використані ними для здійснення активних операцій та надання послуг» [3].

Зарубіжні вчені термін «ресурси банку» взагалі не використовують, оскільки таке поняття не розглядається як об’єкт самостійного дослідження. Вони визначають сутність ресурсів банку через пасиви [2].

Вітчизняні вчені А. М. Мороз, М. І. Савлук використовують таке визначення: «Ресурси комерційного банку – це сукупність коштів, що є у його розпорядженні та використовуються для виконання активних операцій» [4].

Ресурси комерційних банків – це сукупність власного капіталу і залученого банком у результаті проведення пасивних і активно-пасивних операцій, а також коштів, що є в його розпорядженні і можуть бути використані для активних операцій [5, C. 63].

Більша частина вчених поняття «банківські ресурси» та «ресурси банку» ототожнює, але, на думку науковців А.О. Єпіфанова, І.В. Сала та Н.Г. Маслак ці терміни різні за своїм змістом. «Ресурси комерційного банку» вони визначають як «сукупність коштів банку, що знаходяться в його розпорядженні та використовуються для кредитних, інвестиційних та інших активних операцій», а при визначенні терміна «банківські ресурси» вони визначають, що «необхідно керуватися спеціалізацією конкретного банку». Тобто, на думку даних вчених «ресурси комерційного банку» ширше поняття ніж «банківські ресурси».

Виходячи з визначення, що подано в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ресурси банку − це сукупність власних, залучених та інших фінансових коштів банку, що перебувають у безпосередньому його розпорядженні і використовуються на його розсуд для здійснення повномасштабної банківської діяльності [6].

Взявши до уваги напрацювання вчених-економістів та законодавчу базу, Коваль С.Л. запропонував таке визначення: «фінансові ресурси комерційного банку – це сукупність власних, залучених та запозичених коштів, що перебувають у його розпорядженні й використовуються у процесі здійснення банківської діяльності» [2, C. 115].

Банківські ресурси залежно від джерела утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток.

До залучених коштів відносять кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків і кошти отримані від інших кредиторів.

Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, в середньому частка становить 80% від загальної величини ресурсів, а решта припадає на власний капітал.

За визначенням науковців А.О. Єпіфанова, І.В. Сала та Н.Г. Маслак «залучені ресурси з депозитних джерел являють собою тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб (залишки на поточних рахунках різних видів клієнтів, кошти на вкладних (депозитних) рахунках до запитання та строкових)» [7]. В даній випускній роботі це визначення буде взяте за основу.

Професор С. М. Фролов у своєму підручнику вказує на те, що «депозитні залучені ресурси – кошти, внесені в банк фізичними і юридичними особами на певні рахунки і використані ними відповідно до режиму рахунка і банківського законодавства» [8, С. 65].

Вчений О. В. Васюренко зазначає, що депозитні ресурси це «…сукупність залучених банком ресурсів, які забезпечують йому необхідні резерви відповідно до законодавства та надають поверх цих резервів основний обсяг для кредитування» [9, С. 117].

Науковець Н. А. Абралава приводить наступне визначення: «депозитні ресурси - це сукупність грошових коштів вкладників, залучених банком на договірній основі на певний строк або без визначення такого терміну, які підлягають виплаті вкладником, як правило, з відсотком, що забезпечують банку необхідний обсяг коштів для здійснення активних операцій і виконання банком нормативних вимог згідно законодавства» [10, С. 63].

В економічному словнику депозитні ресурси визначаються як «кошти, розміщені в банках для зберігання та використання з подальшою виплатою відсотків вкладникам» [11].

Схематично депозитні ресурси представимо у вигляді рисунку 1.1.



Депозитні ресурси




Внутрішні фактори

Зовнішні фактори

Чиї?

Де?


У вигляді?

Тимчасово вільні кошти


Кредитних установ

Фізичних осіб

Юридичних осіб



На поточних рахунках

На строкових рахунках


Банківських металів

Коштів

Цінних паперів
http://vonline.me/
Рисунок 1.1 – Склад та походження депозитних ресурсів банку [14]
Джерелами формування банківських депозитних ресурсів є тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб. Тобто це кошти на поточних та інших рахунках банківських клієнтів, кошти підприємств та організацій, залучені у формі депозитів, кошти населення залученні у формі вкладів.

Інструментами залучення депозитних ресурсів в банку є відкриття депозитних (поточних та строкових) рахунків для фізичних, юридичних осіб та банків.

Крім грошових вкладів, фізичні та юридичні особи можуть розміщувати на депозити банківські метали.

Депозити в банківських металах умовно поділяють на «готівкові» і «безготівкові». У першому випадку куплений в банку реальний зливок вкладається на депозит. Перевагою для банку даного виду депозиту є маржа між ціною продажу та купівлі, яка зменшує значну частину можливого доходу клієнта, а також банк має можливість тимчасово розпоряджатися коштами за допомогою яких був куплений банківський метал.

При відкритті депозиту в «безготівковому металі» клієнт вкладає в банк свої гроші, які перераховуються в еквівалент вибраного металу за курсом на день відкриття вкладу.

Реально метал при цьому не поставляється, і маржа, як правило, відсутня або мінімальна, що дає змогу справді виграти клієнту при зростанні котирувань металу. Проте у цьому разі банк отримує дохід від комісії та платежі, а також тимчасові грошові кошти в своє розпорядження.

Перевагою депозиту у золоті для банку є низький депозитний відсоток. Сьогодні річна відсоткова ставка становить від 0,5 до 5,5% залежно від банку, розміру депозиту та виду вкладу.

Також золото є надійним активом, на який є попит в усьому світі, тому інвестувавши даний вид активів банк може бути впевненим, що економічна та політична ситуація в країні не вплине на вартість заощаджень. Крім того, ціна золота має стійку тенденцію до збільшення.

Залучення депозитних ресурсів фізичних та юридичних осіб частіше за все банк оформлює угодами про відкриття депозитних (поточних) рахунків або видачею ощадного (для фізичних осіб), депозитного (для юридичних осіб) сертифікатів.

Депозитний (ощадний) сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або цього правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав [13].

Основна різниця між депозитним і ощадним сертифікатами полягає у тому, для кого вони призначені. Банки емітують ощадні сертифікати з низьким номіналом, орієнтовані на індивідуальних вкладників (інвесторів), тобто це «роздрібні» сертифікати, і депозитні сертифікати з великим номіналом, орієнтовані на інституційних вкладників (інвесторів), великий бізнес, тобто це «оптові» сертифікати. Крім процентних депозитних сертифікатів, випускаються також дисконтні (зеро) депозитні сертифікати.

Депозитні (ощадні) сертифікати привабливі як для банків, так і для їхніх клієнтів (вкладників). Банки завдяки емісії сертифікатів мають можливість гнучко управляти процесом залучення коштів, оскільки вони самостійно визначають:



  • номінал сертифікатів, обсяг і порядок їх емісії;

  • строк сертифікатів, тобто тривалість залучення коштів, що дозволяє банкам знизити ризик незбалансованої ліквідності і планувати активні операції;

  • вартість залучення коштів, тобто дисконтну ставку або процентну (фіксовану або плаваючу).

Крім того, банки мають можливість розширити коло клієнтів завдяки диверсифікації послуг, що надаються суб’єктам ринку.

Для вкладників депозитні (ощадні) сертифікати — це ліквідний і досить дохідний інструмент розміщення їхніх коштів. Так, депозитні (ощадні) сертифікати американських банків, визнаних у ділових колах, мають активний вторинний ринок, на якому вони можуть обертатися до настання строку погашення і, отже, на якому їх можна легко перетворити в готівку. Сертифікати, які не мають вторинного ринку, можна достроково продати банку-емітенту, якщо це передбачено умовами випуску. При цьому банки сплачують менший депозитний процент або взагалі його не сплачують.

Згідно з положеннями вітчизняного законодавства, взагалі, та нормативно-правовими актами НБУ, зокрема, право випускати ощадні (депозитні) сертифікати надано тільки банки. Умови та процедура їх емісії та обігу регулюються внутрішніми положеннями банків і повинні бути оприлюднені в друкованих засобах масової інформації або в загальнодоступному для клієнтів місці в банку.

Сертифікати можуть випускатися: номіновані як у національній валюті, так і в іноземній валюті; іменними або на пред’явника; одноразово або серіями; строковими або до запитання [13].

Номінал, строки обігу сертифікатів, депозитні процентні ставки в законодавстві не регламентовані і визначаються банками. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Банк має передбачити можливість дострокового подання строкового сертифіката до сплати. У такому разі банк сплачує власнику сертифіката його суму та проценти за зниженою ставкою, яка визначається при видачі сертифіката [7].

Депозитні ресурси є важливою складовою ресурсної бази банку. Їх формування слід розглядати як безперервний циклічний процес, що складається з основних етапів:


  • аналіз (дослідження «поведінки» коштів на рахунках клієнтів);

  • планування (орієнтація на залучення певних груп клієнтів і видів депозитів);

  • робота по залученню клієнтів (впровадження нових продуктів, гнучка тарифна політика і індивідуальна робота з клієнтами);

  • контроль.

Від ефективності управління депозитними ресурсами залежать найважливіші показники діяльності банківської установи – рентабельність та ліквідність.

Для якісного управління депозитними ресурсами банку необхідно вирішувати наступні завдання:



  • визначати найбільш вигідних клієнтів з погляду можливості ефективного використання їх ресурсів, тобто таких, які забезпечують більшу стабільність депозитної бази та значний залишок на своїх рахунках;

  • планувати роботу по залученню клієнтів, тобто знати, скільки клієнтів необхідно мати або залучити для підтримання заданого обсягу депозитної бази та її складових;

  • забезпечувати ефективність кожної операції, пов'язаної з обслуговуванням клієнта, тобто слід розраховувати собівартість послуг, що надаються, і визначати їх рентабельність в розрізі кожного клієнта, що дасть можливість проведення гнучкої індивідуальної цінової політики;

  • розробляти та сформувати інформаційно-аналітичну систему підтримки ухвалення рішень при формуванні депозитного портфеля. Це ключовий чинник, що впливає на можливість своєчасного отримання необхідної інформації з метою оперативного і адекватного реагування на зміни, що відбуваються [14].

Найповніше розкрити сутність депозитних ресурсів дає змогу класифікація їх за різними ознаками. Одні з ознак були сформовані досить давно, пройшли певну апробацію практикою і стали класичними для більшості банків країн з ринковою економікою, інші — виникли недавно, у зв'язку з розвитком і вдосконаленням банківської практики. До цього часу ні в економічній літературі, ні в чинному законодавстві України повної класифікації банківських депозитних ресурс не існує.

На основі класифікацій депозитних операцій Р. Р. Коцовською [15] О. В. Васюренко [16], В. І. Міщенко [17], Р. І. Шевченко [18], використовуючи метод порівняння наведемо класифікацію депозитних ресурсів.

За економічною суттю: депозити та залишки коштів на поточних рахунках.

За суб’єктами: тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб.

Категорії суб’єктів за своїм складом є неоднорідними, а тому їх, у свою чергу, можна класифікувати за формою власності, видом підприємства, організаційно-правовими формами підприємства, резидентністю, галуззю економіки, сектором економіки, видом економічної діяльності тощо.

Стосовно сфер економіки розрізняють депозитні ресурси, що надійшли з фінансових корпорацій; нефінансових корпорацій; органів державного управління та підвідомчих їм некомерційних організацій, які утримуються за рахунок бюджету; домашніх господарств; некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства [7].

Залежно від форми власності виокремлюють депозитні ресурси, що належать вкладникам з державною і недержавною формами власності. Останні можуть бути вкладами приватними, колективними, юридичних і фізичних осіб-нерезидентів.

Зважаючи на вид підприємства, розрізняють депозитні ресурси підприємств: приватних; колективних; господарських товариств; та комунальних; державних; підприємств на власності об'єднання громадян [16].

За терміном: короткострокові, середньострокові, довгострокові депозити.

За нарахуванням відсотків: без нарахування відсотків, з нарахуванням простих, з нарахуванням складних відсотків.

Найбільш поширеними і традиційними є вклади, за якими нараховуються прості проценти, хоча банки залежно від ситуації на грошовому ринку здійснюють нарахування і виплату вкладникам доходу за схемою складних процентів.

За місцем знаходження клієнта: кошти резидентів та нерезидентів.

За видом відкритого рахунку:


  • кошти на поточних рахунках;

  • кошти на розрахункових рахунках;

  • кошти на депозитних рахунках до запитання (на вимогу) до яких відносять: залишки на поточних рахунках клієнтів; кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів; кошти на коррахунках інших банків (рахунках «лоро»); кошти в розрахунках (невикористані залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками, кошти замовників на спеціальних рахунках у разі розрахунків за капітальними вкладеннями в цілому за об’єкт); вклади населення на вимогу [8];

  • кошти на строкових рахунках - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у комерційному банку протягом встановленого строку, який визначається при їх відкритті [13].

За складністю управління: легко керовані, важко керовані (кошти на поточних рахунках).

За валютою: в національній, іноземній валюті [16].

Велике розмаїття факторів і різні види їх впливу на формування депозитних ресурсів банку обумовлює необхідність систематизації факторів депозитних ризиків з позицій управлінського впливу щодо їх запобігання та мінімізації.

Відповідно до цього фактори впливу на депозитні ресурси поділяються на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх відносяться фактори, виникнення яких залежить від діяльності банківської установи. В своїй більшості вони обумовлені неефективною депозитною політикою банку, відсутністю чітко визначеної стратегії його поведінки на ринку депозитних ресурсів, недостатнім рівнем маркетингових досліджень цього сегменту ринку банківських послуг і рівнем кваліфікації менеджменту банку, недосконалістю політики збуту депозитних послуг, комунікаційної політики їх просування на ринок, організаційної структури банківської установи та іншими чинниками.

Відносно цієї групи факторів, банк має можливості запобігати їх негативного впливу шляхом попереджувальних дій, або мінімізувати їх прояв шляхом розробки і реалізації відповідних заходів, що зменшать силу впливу того чи іншого фактору на стан, обсяги та ціну банківських депозитів.

Таким чином, внутрішні фактори є керовані на рівні банку, що дозволяє попереджувати і мінімізувати їх негативний влив на результати діяльності банку на ринку та економічні інтереси власників депозитних коштів [19].

Зовнішні фактори впливу на депозитні ресурси, що формуються на мікрорівні, в основному пов’язані з ситуативною поведінкою клієнтів банку, обумовленою суб’єктивними мотивами, якими керується власник тимчасово вільних коштів, обираючи банк для розрахункового обслуговування чи розміщення в ньому коштів на депозитних (вкладних) рахунках, або спонукали клієнта достроково вилучити кошти з банку чи змінити вид депозитного (вкладного) рахунку [20].

Таким чином, залучені ресурси банку з депозитних джерел забезпечують діяльність банківської установи та являють собою тимчасово вільні кошти фізичних, юридичних осіб та банків, що знаходяться на поточних та строкових рахунках у вигляді коштів, банківських металах та цінних паперах, та які формуються під дією внутрішніх та зовнішніх факторів.




1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка