Університет імені івана франка проблеми гуманiтарних наук



Сторінка6/11
Дата конвертації15.04.2016
Розмір2.18 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Література

  1. Гнатенко П. И. Национальный характер : мифы и реальность. – К. : Вища школа, 1994. – 152 с.

  2. Грушевський М. С. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К. : Знання, 1991. – 240 с.

  3. Дашкевич Я. Перегук віків: три погляди на минуле і сучасне України // Україна: наука і культура. – К. : Основа, 1993. – С. 51 – 55.

  4. Донцов Д. Дух нашої давнини. – Дрогобич : Відродження, 1991. – 341 с.

  5. Ісаєвич Я. Проблема походження українського народу: історіографія і політологічний аспект // Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. – Л. : Світ, 1996. – 345 с.

  6. Костомаров Н. И. Мысли о федеративном начале в Древней Руси // Український історичний журнал. – 1993. – № 10. – С. 121 – 123.

  7. Кульчицький О. Геопсихічний аспект в характерології української людини / Український персоналізм. – Мюнхен-Париж : Четверта хвиля, 1985. – С. 87 – 1 07. – 191 с.

  8. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен : В-во “УВУ”, 1995. – 163 с.

9. Липа Ю. Призначення України. – Л. : Просвіта, 1992. – 270 с.

10. Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею українського монархізму. – Нью-Йорк : Булава , 1954. – 470 с. – (2-е вид.).

11. Михальченко М. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич – Київ : Відродження, 2004 – 488 с.

12. Пономарьов А. Дещо про національну свідомість // Слово і час. – 1993. – № 5. – С. 81–83.

13. Степико М.Т. Буття етносу: витоки, сучасність, перспективи – К. : Знання, КОО, 1998. – 250 с.

14. Феномен нації: основи життєдіяльності : [за ред. Б.В. Попова]. – К. : Знання КОО, 1998. – 264 с.

15. Юрій М. Т. Етногенез та менталітет українського народу. – К. : Таксон, 1997. – 237с.
Костюк Лариса. Этническая история как фактор функционирования украинской ментальности. В статье рассматриваются историософские концепции украинских исследователей с целью анализа этнической истории как фактора функционирования ментальности, в частности раскрыт органический характер связей между этнической ментальностью и этническим пространством.

Ключевые слова: ментальность, этническая история, этническое пространство.
Kostyuk Larysa. Ethnic history as a factor of functioning of Ukrainian mentality. The article studies the historiosophical concepts of the Ukrainian researchers in order to analyze ethnic history as a factor of mentality functioning, in particular, by disclosing the nature of organic links between ethnic mentality and ethnic space.

Key words: mentality, ethnic history, ethnic space.







УДК 124.5 : 316.3 : 172(477)(045)

С 28
Олена СЕВАСТЬЯНОВА
ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ЦІННОСТЕЙ

У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
У статті аналізуються проблеми ціннісних орієнтацій, з якими зіткнулись Україна. Зокрема розглядаються загальнолюдські та суспільно-політичні цінності, які становлять систему ціннісних орієнтацій особистості. Розкриваються ті обставини, що перешкоджають формуванню ціннісної орієнтації особистості, до яких належать нестабільність політики та реформування освітніх інститутів.

Ключові слова: цінності, загальнолюдські цінності, суспільно-політичні цінності, політична еліта, освіта.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Питання цінностей Українського суспільства належить до найважливіших і дискусійних проблем. Це пов’язано з тим, що Україна переживає дуже складний етап історичного розвитку, коли відбувається перехід від традиційного суспільства з елементами авторитаризму, від держави, хворої на корупцію, до соціально орієнтованого суспільства і демократичної, відкритої держави. Змінюється кілька ціннісних систем, які складали основу суспільства та держави. На зміну радянській системі, декларації сурогатно-колективних, патерналістських цінностей, які існували кілька десятиліть, формується нова система цінностей, що передбачає чітку орієнтацію українців на європейські цінності, значні ціннісні досягнення українського народу, моральне оздоровлення суспільства, зростання значення цінностей та культури громадянського суспільства в загальному розвитку української політичної нації порівняно з цінностями держави.

© Севастьянова Олена, 2012

Підкреслимо, нормальний розвиток держави передбачає акцентування на розвитку, насамперед, цінностей суспільства та громадського життя людини, оскільки тільки контроль за державою з боку громадянського суспільства може забезпечити оздоровлення держави і державного управління. На нашу думку, в сучасній українській державі потрібні зміни в акцентах виховання людини. Нині варто формувати не сентиментального патріота, а діяльного громадянина, який любить свою Батьківщину й бере активну участь у модернізації соціуму і держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення нерозв’язаних частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття. Як зазначає М.Михальченко, “підвищена увага дослідників, політиків і звичайних громадян до національної ідеї в Україні викликана різкою зміною в долі країни, коли вона стала суверенною та незалежною і змушена була в дуже короткі історичні терміни шукати нові цілі політичного, економічного і культурного розвитку, визначатися в європейському і світовому просторах, а громадяни України − самоідентифікуватися не лише в громадянстві, але і в політичних, економічних і культурних орієнтаціях” [7, 22].

Науковий аналіз цінностей має не тільки включно науково-пізнавальне значення. Він сприяє виробленню політики і моделі державного управління, які адекватні сучасній ціннісній ситуації та глобальним викликам цивілізації. Можна погодитися з Г.П.Дашутіним і М.І.Михальченком у тому, що “для України пошук нової системи ідеалів і орієнтирів є сьогодні складним, але важливим завданням. Без цього етапу пізнавального і світоглядного пошуку неможливо розробити програми економічних, політичних, освітянських та інших реформ, подолати системну кризу, яка розхитує суспільну будівлю” [2, 5].

Цінності поділяються на загальнолюдські та суспільно-політичні. До загальнолюдських цінностей, на думку В.Касьяна, належать такі: цінність людського життя; смисл життя, добро, справедливість, краса, істина, свобода тощо; цінність природи як основи життєдіяльності людини, запобігання екологічній кризі, збереження навколишнього середовища; відвернення загрози термоядерної війни, забезпечення свободи, демократизації усіх сфер людської життєдіяльності − економіки, культури, політики тощо [4].

ХХІ ст. для українського суспільства є століттям постійних змін, які не оминають жодну зі сфер людського життя. Зважаючи на сукупність реформ, що мають у нашій країні виключно декларативний характер, та на суспільно-політичну поляризацію, українське суспільство сьогодні є в стані регіонального та ідеологічного розколу. Це зумовлено різними причинами, серед яких можна виділити такі: відсутність професійної політичної еліти; низький рівень політичної свідомості та політичної культури; нерозвиненість інститутів громадянського суспільства; невизначеність самого суспільства у зовнішньополітичній орієнтації; низький рівень освіти тощо. В умовах “плюралізації ідеологій” суспільство позбавлене вибору, адже суб’єкти політичних ідеологій на сьогоднішній день не пропонують чітких ціннісних орієнтацій, а декларують виключно те, що хоче почути народ. Іншими словами, видає бажане за дійсне, а це у свою чергу призводить до того, що усі пропонують одне і теж. Виходячи з цієї ситуації, суспільство вибирає не те, що пропонують, а хто пропонує. Тобто, зважають на те, з якого регіону той чи інший кандидат і яка у нього підтримка. Цього можна уникнути, якщо суспільству запропонувати відповідний план розвитку, у якому будуть відображені економічні, політичні, соціальні, духовні та інші цінності. Отже, цінності повинні стати основою об’єднання української нації з метою захисту та подальшого її розвитку.

Питання цінностей і ціннісних орієнтацій було предметом філософських дискусій ще з античних часів. Так, Платон, Со-крат, Аристотель, звертаючись до проблем цінностей, обґрунтовували закони відповідності і гармонії [6, 386]. Сократ, розглядаючи цінності, зводив їх до запитання, що є благо, адже, на його думку, благо зумовлює сенс існування людини і саме в ньому (благо) відображена сукупність цінностей. Останню він поділяв на благо та різноманітні чесноти − мужність, красу, справедливість і таке інше, що в усіх прекрасних явищах є те загальне, що робить їх такими, і це є ніщо інше, як доцільність. Він фактично першим поставив питання про формування загальних понять. Зважаючи на це, можна зробити висновок, що у розумінні блага в Сократа лежить оволодіння цінностями, що стають основою життєвої позиції особистості. Такого погляду дотримувався і Платон, у якого Благо розглядається як вища універсальна цінність [9, 89 – 454]. Ідеалом у сфері цінностей у Платона були Любов (Ерос), Дружба; його Ерос − товариське, взаємне почуття, симпатія. Арістотель був одним із перших, хто відокремив цінності (благо) від суті (єдине), а в суті розрізнив якісне і кількісне, що, за Платоном, були злиті в єдине.

Пізніше до цієї проблеми звернулися І.Кант і Ґ.В.Ф.Геґель. Зокрема І.Кант розрізняв сфери пізнання, оцінки та цінностей, зарахованих, відповідно, до гносеології, етики та естетики, що й заклало фундамент для виділення власне аксіології в окрему галузь філософії. Ґ.В.Ф.Геґель, на відміну від І.Канта, розробив свою систему філософського пізнання, оцінки та цінностей. Для їхнього синтезу використав принцип доцільності. При цьому зробив висновок, що внутрішньою підставою думки є цінність, яка стала нормою і критерієм оцінки, але ще не проявляється безпосередньо.

На сучасному етапі до проблем цінностей звертаються дослідники В.Андрущенко, Т.Андрущенко [1], В.Молодиченко, М.Михальченко [7], О.Музика [8], І.Надольний, І.Предборська Н.Скотна [10] та інші. Це зумовлено тим, що сучасне українське суспільство є на шляху нового історичного розвитку, яке зумовлене об’єднанням української нації в один суспільний організм.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Мета статті – проаналізувати проблеми, що перешкоджають формуванню власної ціннісної системи. Завдання статті: розкрити значення та функції цінностей (загальнолюдських та політичних) у суспільно-політичному житті суспільства; з’ясувати причини, що перешкоджають сформувати систему політичних цінностей; продемонструвати важливість освіти у становленні суспільно-політичних цінностей.

Цінності є особливим типом світоглядної орієнтації людини, уявленнями, які склалися в тій чи іншій культурі про ідеал, моральність, добро, красу. Будь-які події та явища в суспільстві, житті індивіда сприймаються нею (людиною) не лише за допомогою науково обґрунтованих теорій, а й пропускаються через призму власного ставлення до них.



Виклад основного матеріалу дослідження. Цінність − це поняття, яке вказує на людську, соціальну і культурну значущість певних явищ. Виходячи з цього, можна зрозуміти, що у будь-якому суспільстві існує велике розмаїття цінностей. Останнє передбачає класифікацію за їхнім рівнем. Так, виділяються цінності особистості, соціальних та професійних груп, національні, загальнолюдські, політичні. Крім цього, цінність − є дещо позитивне, з точки зору задоволення матеріальних та духовних потреб людини. Однак, якщо вважати феномен цінності як задоволення суб’єктивних потреб, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми цінностей. Розуміння цінностей не може бути зведено тільки до задоволення будь-яких потреб особи. Точніше, самі цінності наповнюють сенсом існування людини і суспільства. Цінності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину. Інакше кажучи, цінності − це певні загальні норми та принципи, які визначають спрямованість діяльності, мотивацію людських вчинків.

Виходячи з цього, цінності поділяються на ті, які задовольняють насущні потреби людини, обслуговують самоствердження людської особистості, та ті, які творять і відроджують особистість у принципово новій якості. Можна класифікувати цінності на вітальні і соціальні, де людина та людство визначаються як вищі цінності буття – матеріальні та духовні.

Значно загострила проблему цінностей “помаранчева революція”, яка сама базувалася на загостреній потребі мільйонів громадян України в гуманізмі, олюдненні держави та державного управління. “Помаранчева революція” є тим ключовим моментом у розвитку України, яка перервала моральну деградацію держави, мобілізувала й підштовхнула суспільство до оволодіння сучасною європейською моральною системою. Вона є своєрідною ціннісною закваскою майбутнього України.

Варто враховувати, що останні зміни у суспільно-політичному житті змінили й ієрархію цінностей: на перше місце, на сучасному етапі, ставляться загальнолюдські цінності, які є регулятором поведінки усього людства, виступаючи найважливішим критерієм, стимулом та знаряддям пошуку шляхів взаєморозуміння, злагоди та збереження життя людей. Варто пам’ятати, що загальнолюдські цінності мають конкретно-історичний характер.

До політичних цінностей демократичної держави належать плюралізм, рівність, справедливість вибору, збереження цілісності держави, піднесення рівня національної мови, дотримання закону, народовладдя, індивідуальні свободи та права людини, плюралізм, толерантність, загальний добробут, справедливість, гласність тощо. Однак насправді не кожна демократія їх гарантує й розв’язує. Мало того, в перехідних суспільствах, в умовах незавершеності політичних процесів і невизначеності суспільно-політичної моделі розвитку, використання цих критеріїв не лише “забруднює”, а й іноді протистоїть ідеї самого розвитку (плюралізм, демократія, наприклад, може призвести до зниження керованості суспільством або навіть до встановлення недемократичних форми правління).

Сукупність загальнолюдських і політичних цінностей мають свою структуру, яка є змінною і залежить від чітко визначених життєвих обставин.

Незважаючи на структуру, цінності виконують у суспільстві орієнтаційну та регулятивну ролі. Ціннісні орієнтації можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують у суспільній свідо­мості. Для окремої людини може бути вагомим та значущим зовсім не те, що є цінним і значущим з точки зору суспільних інтересів і сталих норм, цінністю орієнтованої суспільної свідомості. Ця обставина зумовлює різницю між ціннісними орієнтаціями особистості та орієнтаціями особистості на цін­ності, які поширені і панують у суспільстві. Орієнтація на цінність − є певне ставлення людини, до зовнішніх наста­нов, норм та звичаїв. Ціннісні орієнтації − це внутрішній компонент свідомості та самосвідомості людини. Як і цін­ність, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спря­мованості моральної діяльності особистості. Ціннісні регуляції розвитку особистості, на думку О.Музики, − це процес, основою якого на ранніх етапах онтогенезу є соціально-психологічні механізми (регулятивну функцію здебільшого виконують соціальні цінності і норми), а на етапі зрілої особистості − механізми суб’єктивної регуляції (регулятивні функції переходять до особистісних і суб’єктивних цінностей) [8, 209 – 218].

Ціннісна регуляція має свою систему, яка складається з ціннісної свідомості. До її складу входять особисті цінності, суб’єктні цінності і система суб’єктивних уявлень про ціннісні пріоритети інших людей та соціальних груп, та життєвої ситуації, належність людини до певного типу особистісного розвитку і функціональна підсистема ціннісної регуляції.

Цінності формує як саме суспільство, так і держава. Різниця лише в тому, що держава, яку представляють політики, відображає свої цінності у нормативно-правових актах, а суспільство передає їх від покоління до покоління. Але, незважаючи на це, цінності, до якої б сфери вони не належали, покликані виконувати відповідні функції. До функцій, що належать цінностям, М.Кобля відзначає:


  • сенсоутворюючу (цінності додають смислову значущість явищам і предметам навколишнього світу, формують сенс держави та державного управління);

  • критеріальну (цінності постають у вигляді деякого критерію, мірила всього сущого. Головне призначення їх у тому, що вони впливають на оцінку людьми самих себе і навколишнього світу. Цінності є критеріями істини, добра, краси тощо. Формують критерії визначення державної політики);

  • орієнтаційну (настроюють людей, спрямовують їхню поведінку. Досягнення цінності додає ціннісне значення вчинків і навіть життя. Забезпечують орієнтацію людей в державному управлінні);

  • соціалізаційну (впливають на розвиток особистості, групи суспільства, визначають їхню соціалізацію, формування громадянської позиції людини);

  • функцію оцінювання (цінності є своєрідною системою оцінювання, допомагають оцінювати явища суспільного, політичного життя, управлінські дії та рішення);

  • контролюючу (виступають засобом м’якого контролю за діяльністю людей, забезпечують контроль державної влади та її інститутів);

  • функцію зразка (цінності – це деякі зразки, точки відліку, від яких вимірюється значущість сущого для людини, формують зразки моделей роботи органів державної влади, місцевого самоврядування);

  • функцію цілепокладання (активізують цілі, формують їх зміст, розгортають цілі діяльності громадян, органів державної влади та місцевого самоврядування, держави);

  • регулятивну (регулюють життєдіяльність людей і суспільства, відносин між громадянами, з одного боку, і органами державної влади і місцевого самоврядування – з іншого);

  • комунікативну (цінності виступають засобом і предметом комунікацій, забезпечують обмін і взаємодію учасників комунікаційних процесів з питань вирішення проблем громадян);

  • інтеграційну (об’єднують людей в їхній діяльності, забезпечують єдність громадян у складі політичних партій, громадських організацій, територіальних громад, держави);

  • конфліктну (коли цінності різко не збігаються, вони виступають причиною конфліктів всередині груп і між ними);

  • прогностичну (дають змогу індивіду або групі передбачувати наслідки своїх дій) [5].

Отже, цінності у суспільстві виконують різноманітні функції, які спрямовані на забезпечення стабільного суспільно-політичного розвитку як суспільства, так і держави загалом.

Нова якість українського суспільства вимагає відповідної нової якісної системи його цінностей, що мають бути цінностями суверенного буття.

Сучасне постіндустріальне українське суспільство ґрунтується на засадах раціоналістичного мислення та критики, спирається на індивідуалізм і є, власне, самоорганізацією особистостей в загальному просторі держави. Воно ґрунтується також на ринкових засадах, де ринок є системою соціальної комунікації, що працює як механізм відбору со­ціально-значущих форм людської активності.

Накопичення в українському суспільстві негативного соціального досвіду та економічних прорахунків, невизначеність системи суспільних цінностей та затягування реформаторських процесів послаблюють соціальну енергію та гальмують суспільний динамізм. Щоб перебороти цю тенденцію, суспільство має керуватися не стратегією виживання, а стратегією розвитку, яка формувала у масовій свідомості почуття надії та впевненості у майбутньому.

У перехідний період необхідною передумовою суспільного прогресу є збереження внутрішньополітичної стабільності та єдності нації. Будь-який серйозний соціально-політичний конфлікт становить загрозу для існування держави та суспільства загалом. Головним пріоритетом політики Української держави є не припустити розколу громадської думки у корінних питаннях існування нації.

Однак, сьогодні ситуація щодо вибору пріоритетних цінностей в країні, на думку Т.Андрущенко, ускладнена політико-ідеологічним розколом [1, 31 – 38]. Він зумовлений тим, що в Україні формально діє понад 150 політичних партій, які підтримують різні суспільно-політичні ідеології, що утворює міжпартійну конкуренцію. Така конкуренція у демократичному суспільстві – нормальне явище, проте здійснюватися вона має цивілізованими методами, на рівні пропагування власної ідеології, програмних цілей. Крім цього, вона не порушує стабільності демократичного режиму, якщо ведеться на основі консенсусу щодо засадничих державних і суспільних цінностей. У сучасній Україні поки що такої загальної згоди немає. Деякі політичні організації ставлять під сумнів або державність України, або її демократичний чи національний характер. Такий настрій відбивається і на молоді. Про це свідчить те, що для студентів менш важливими є такі цінності, як державна незалежність, почуття національної гідності, патріотизм, готовність до захисту Вітчизни.

Отже, наявність багатопартійної системи у нашій державі та відсутність консенсусу між політичними партія щодо подальшого державного розвитку призводить до невизначеності суспільства та ігнорування тих політичних цінностей, якими керуються у своїй діяльності політичні партії.

Подолати цю ситуацію можна за умови утворення єдиної системи суспільно-політичних цінностей, яка буде основою діяльності усіх політичних партій.

Не можна сьогодні недооцінювати і трансформаційних процесів у нашій державі, що зумовлюють трасформацію суспільної свідомості, а отже – цінностей. Але ті трансформаційні процеси, які ми вже відчуваємо, є невизначеними та призводять до негативних наслідків: криз, конфліктів тощо. Професор Н.Скотна доводить, що на трансформацію свідомості повинні активно впливати суспільно-політичні, духовні, інформаційні ЦІННОСТІ, які врешті-решт стають домінуючими [10].

Зважаючи на реальне становище нашої держави (економіка перебуває в кризовому стані; інформаційний простір заполонили низькі цінності Заходу), проблема ускладнюється і конфесійними протистояннями мешканців різних регіонів: якщо Західну Україну населяють переважно греко-католики, то Центральну і Східну − православні (Київського і Московського патріархату).

Україні як незалежній державі потрібно формувати власні політичні цінності. Це не просто, адже брак власних цінностей, сили політичного існування і зорієнтованість українського державотворення на зовнішні запозичення проявляються в нестійкості суспільної свідомості, в неефективності запозичених цінностей, які не відповідають українській ментальності, тощо. Наслідком такого ціннісноутворення є те, що запозичені та інтерпретовані політичні цінності не представлені у масовій свідомості і не “освоюються” в процесі інтеріоризації на ранніх етапах розвитку особистості. Інакше кажучи, на українському ґрунті вони не є частинами архетипів того колективного несвідомого, яке приймається людиною як дань. Ціннісний вакуум є причиною виняткової ефективності маніпуляцій з боку держави, а точніше тих, хто її очолює. Причому це стосується не тільки осіб, які лише формують цінності і утворюють внутрішню структуру цінностей, а й тих, які вже мають чітко структуру цінностей.

Тому, щоб ліквідувати маніпуляції з боку політиків і стати повноправним володарем свого політичного життя, українське суспільство повинно консолідуватися навколо політичних цінностей, в основі яких лежать і загальнолюдські цінності. Саме консолідація українського соціуму навколо власних загальнолюдських та політичних цінностей зможе заповнити вакуум.

Метою консолідації суспільства є формування певного рівня однодумства у площині життєвих цілей його громадян. Невизначеність чи заперечення визначеності в питаннях загальнонаціональних духовних орієнтирів створює конфліктогенний простір і має наслідком небезпечні коливання масових настроїв, розшарування правлячої верстви, поглиблення регіональних відмінностей. Водночас, певні спроби осмислено визначити перспективні шляхи реформування суспільства здійснюються здебільшого з використанням старих підходів, що ґрунтуються на пріоритетах державної економіки та зміцненні владних структур, тоді як питання розвитку людини, особистості, творчого потенціалу суспільства, як і раніше, відсуваються на задній план.

На невизначеність суспільства щодо суспільно-політичних цінностей має вплив і минуле України. Адже до здобуття незалежності Україна перебувала в складі СРСР, цінності якого замикалися на соціалістичній концепції розвитку суспільства, інші були затавровані як єретичні і відкинуті. Це призвело до утворення вакууму, у якому суспільство переживає стару ідентичність, Саме це і зумовило появу феномену нерозчленованості громадянського суспільства і держави. Аналізуючи специфіку формування політичних цінностей в Україні, слід звернути увагу на вплив соціалістичного світобачення на ключові питання вартостей. Величезний пласт старої культурної матриці ще й тепер детермінує логіку буття суспільства, який неможливо просто відкинути. Неможливо викреслити зі свідомості людей цілий пласт духовної історії зі своїми ідеями, ідеалами, цінностями.

Для досягнення консолідації української нації, на думку П.Дуліна, поки що не вистачає головного − соборності України, духовної єдності всіх її частин. Така ситуація визначається об’єктивно існуючою культурно-історичною різнорідністю регіонів нашої країни. Як свідчать сучасні соціологічні напрацювання, ці дослідження найбільш рельєфно виявляються в геополітичних, етнокультурних та релігійних орієнтаціях
[3, 181 – 186].

Зважаючи на викладене, можна, констатувати, що консолідація українського суспільства можлива лише на ґрунті цінностей, спільних для всіх етносів, які утворюють українське суспільство.



Доцільно додати, що в умовах зародження демократії, певної відкритості радянського суспільства та проголошеної перебудови актуалізувалися дослідження певних категорій цінностей, зокрема: політико-правові – демократія, справедливість, закон і правопорядок; культурні – свобода, творчість, любов, спілкування, діяльність; моральні – сенс життя, щастя, добро, обов’язок, відповідальність, совість, честь, гідність; національні – державність, традиції, мова. Нові цінності поступово ставали орієнтирами для українців, мірою вивільнення їх від нав’язаних цінностей класової боротьби. Чільне місце в українському соціумі наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. посіли національні цінності, засновані на ідеї здобуття державної не-залежності, – національній ідеї, що об’єднала десятки національностей, котрі підтримали 1 грудня 1991 р. проголошення Акта про державну незалежність України, стала метою й реальною потребою, формою вияву почуттів та інтересів народу, внутрішнім чинником формування української політичної нації та українського громадянина, перетворивши підсвідомі прагнення мас у вияв їхніх свідомих дій. Зростаюча національна самосвідомість ґрунтувалася і на усвідомленні ролі українців у світовому цивілізаційному процесі, відчутті більшістю громадян України своєї причетності до долі народу й держави, зростанні інтересу до власної історії, культури, мови, традицій і звичаїв, активному прагненні до духовної гармонії й матеріального достатку, готовності до захисту здобутої незалежності України, честі й гідності її громадян. Утім, романтизм і оптимізм доби боротьби за незалежність та перших років державного суверенітету фактично розвіявся в умовах втрати динаміки змін й поглиблення соціально-економічної й моральної кризи суспільства. Національні цінності за умов суспільної трансформації та змін у світі потребували поєднання з цінностями демократії, громадянського суспільства, лібералізму й моралі, а вони, як відомо, ще не набули належної підтримки та адекватного сприйняття в суспільстві, що поділилося не лише за ціннісними орієнтаціями, але й за чинниками, покладеними в основу регіо­нального й конфесійного поділу. Глобалізація і динамізація соціуму, ущільнення комунікаційних зв’язків, входження в добу якісно нових інформаційних, технічних та технологічних можливостей посилюють значення освіти. Настав час Homo educatus. Лише освічена людина може стати рівновеликою цінністю щодо природи й космосу, уможливити втілення ноосферної парадигми. З огляду на це підкреслено назрілість заснованого на принципово нових світоглядно-методологічних засадах аксіологічного повороту у сучасній вітчизняній освіті, утвердження в ній аксіологічного плюралізму, переосмислення завдань, цілей, цінностей і якості освіти з позицій сучасного людиноцентризму. Останній трактує людину вже не володарем природи, а істотою, яка поєднує в собі природне і суспільне, матеріальне та духовне, соціальне й індивідуальне, що дедалі чіткіше орієнтується на коеволюцію з природою. Природа ж тільки через людину, яка є її невід’ємною складовою, реалізує своє самопізнання. Сукупний інтелект людства водночас є і сукупним інтелектом природи. Відповідно сталий розвиток суспільства великою мірою залежить від спроможності освіти реалізувати ноосферну ціннісну парадигму, суть якої у взаємоузгодженому співіснуванні людини, суспільства, природи і техніки. В горизонті такої парадигми конституюється суспільство освічених людей, ціннісну основу якого визначатиме людина освічена, здатна забезпечити його сталий розвиток на основі автентичного осягнення тих глобальних процесів, що вже нині відбуваються у світі.

Зміни суспільного устрою в Україні створило принципово нову, важко прогнозовану ситуацію в сфері виховання та соціалізації молоді. Завалилися попередні ідеали й принципи, виявилися сумнівними пов’язані з ними принципи та орієнтації. Хворобливо, суперечливо та дуже повільно формується нова ціннісна система суспільства, яке відмовилося від попереднього ідеологічного монізму. Особливістю цього процесу є те, що він відбувається поза чітко визначеними рамками соціальних і ціннісних орієнтирів, за умов відсутності реалістичної концепції реформування суспільства, невизначеності моделі майбутнього.

Доцільно наголосити, що важлива роль у формуванні ціннісної системи належить освіті. Саме про це говориться у державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”). Адже освіта – це суспільний інститут, що адаптує людину до життя в суспільстві. Освіта допомогає особистості не лише розвиватися, але й створює умови для самовдосконалення, саморозвитку, саморефлексії та підвищує можливість соціального контролю, а ще – це спонукає здійснювати сучасний освітній процес відповідно до потреб і вимог особистості, вчить людину оцінювати інформацію, класифікувати її, розглядати з різних точок зору і максимально використовувати у житті.

Саме освіта, завдяки своєму прямому призначенню, ознайомлює особистість із цінностями суспільства та їхнього класифікацією. Через освіту індивіди одержують перші уявлення. Система освіти в будь-якій країні покликана прищеплювати населенню відчуття приналежності до певного соціуму, народу, суспільства і не може стояти осторонь державотворчих процесів. Останні роки характеризуються зростанням ролі закладів освіти у формуванні громадянської, політичної свідомості молоді тощо.

Ситуація соціальної та світоглядної невизначеності на сучасному етапі ускладнюється ще й тим, що основний інститут − освіта, який покликаний прищеплювати суспільно-політичні цінності, сьогодні реформується. Тому нам, громадянам України, необхідно докласти значних інтелектуальних зусиль для формування в нашій свідомості національного бачення, оскільки лише таке бачення здатне віднайти неперехідні цінності життя та висвітлити надійні орієнтири в подальшому просуванні українського суспільства до стабільного і динамічного розвитку. І до того ж потрібно пам’ятати, що Україна функціонує не для сьогоднішньої політичної еліти, а для нас, українців. Адже еліта змінюється, а народ залишається.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка