Університет імені івана франка проблеми гуманiтарних наук



Сторінка4/11
Дата конвертації15.04.2016
Розмір2.18 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок. При істотних змінах системи освіти, які відбуваються в суспільстві, що трансформується, методологія філософії освіти виконує генеруючу функцію, відповідаючи за її оновлення. Для формування цілісної особистості необхідний цілісний зміст освіти.

Загальна наукова картина світу за допомогою світоглядного впливу на утворення сучасної людини, проявляє себе як гуманістична цінність освіти, вносить вклад у цілісність освіти індивіда при реалізації його природних можливостей в умовах інтелектуального розвитку науково-технічного товариства.



Перспективу подальших розвідок вбачаємо в поглибленому аналізі шляхів реалізації гуманістичних ідей в практиці сучасної освіти.
Література

  1. Алексеев Н. Философия образования / Н. Алексеев, И. Семёнов, В. Швырёв // Высшее образование в России. 1997. – № 3. – С. 88 – 94.

  2. Арсеньев А.С. Философские основания понимания личности: Цикл популярных лекций-очерков с приложениями: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / А.С. Арсеньев. – М. : AcademiA, 2001. – 592 с.

  3. Беликов, В.А. Философия образования личности: деятельностный аспект / В.А. Беликов. – М. : Владос, 2004. – 357 с.

  4. Богуславский М.В. Генезис гуманистической парадигмы образования в отечественной педагогике начала XX в. / М. В. Богуславский // Педагогика. 2000. – № 4. – С. 63 – 70.

  5. Борзенко И.М. Основы современного гуманизма / И. М. Борзенко, В. А. Кувакин, А. А. Кудишина. – М. : AcademiA, 2002. – 359 с.

  6. Валицкая А.П. Философские основания современной парадигмы образования / А. П. Валицкая // Педагогика. 1997. – № 3. – С. 15 – 19.

  7. Давыдов В.В. Теория развивающего обучения // М. : ИНТОР, 1996 – 544 с.

  8. Ладенко И.С. Гуманизация образования в контексте интеллектуального развития / И. С. Ладенко // Образование и культура. – Новосибирск, 1994. С. 23 – 38.

  9. Маслоу А.Г. Дальние пределы человеческой психики / А.Г. Маслоу. – СПб., 1999. – 430 с.

  10. Романенко И.Б. Антропный принцип в философии образования / И. Б. Романенко // Человек: многомерность дискурсивных практик. – Сыктывкар, 1998. С. 65 – 66.

  11. Стець В.І.Філософія та стратегія освіти / В.І. Стець. – Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – № 12. – Луцьк : ЛНУ, 2008. – С. 122 – 126.

  12. Степин В.С. Теоретическое знание / В.С. Степин. – М. : Прогресс-Традиция, 2003. – 744 с.

  13. Ушакова Е.В. Общая теория материи (Основы построения). Ч. I / Е. В. Ушакова. Барнаул, 1992. – 128 с.

  14. Франк С.Л. Духовные основы общества / С.Л. Франк – М. : Республика, 1992. – 510 с.


Стець Валентина. Особенности формирования гуманистического аспекта современной философии образования. В статье утверждается, что для формирования целостной личности необходимо целостное содержание образования. Гуманистический аспект философии образования играет интегрирующую роль по отношению к гуманитарному естественнонаучному образованию и противостоит их искусственному делению. Интеллектуальное развитие индивида как гуманистическая ценность образования и общества становится центральной проблемой современного
образования.

Ключевые слова: гуманистический аспект, интеллектуальное развитие, философия образования.
Stets Valentyna. Formation peculiarities of humanistic aspects of the contemporary philosophy of education. The paper states that the holistic educational content is necessary to form a coherent personality. A humanistic aspect of the philosophy of education plays an integral role in the relation to the humanitarian and scientific education is opposed to the artificial division. Intellectual development of the individual as a humanistic value of education and society is a central problem of modern education.

Key words: humanistic aspect, intellectual development, philosophy of education.







УДК 37.13(477):1

У 18
Олена УВАРКІНА
ПЕДАГОГІЧНА МАТРИЦЯ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ
У статті розглядається питання збереження ідентичності національної матриці освіти, що визначає ефективність освіти та характер її подальшого розвитку. Визначено, що ефективність інноваційної гуманістичної освіти залежить від формування творчої людини, як найважливішого пріоритету українських освітніх інновацій і трансформацій.

Ключові слова: педагогічна матриця, самоідентифікація особистості, освіта, нація, педагогічна традиція
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Модернізація системи вищої освіти України в умовах євроінтеграційних процесів є надзвичайно актуальним питанням сучасності, яке передовсім пов’язане з пошуком найкращих вітчизняних і зарубіжних форм та методик навчання у вищій школі, а також їхнім впровадженням за основними принципами Болонської конвенції.

Приєднуючись до Болонського процесу, модернізуючи національні освітні стандарти з урахуванням його вимог, Україна зберігає і розвиває тим самим усе позитивне, що дає підстави ідентифікувати нашу систему освіти як національну, та виокремлює її як оригінальну систему і робить привабливою для європейської спільноти.

Відомо, що сучасна національна система вищої освіти, незважаючи на свої досягнення, традиції та потужний склад науково-педагогічних працівників, ще не конкурентоспроможна на європейському ринку праці. Це зобов’язує глибше аналізувати вітчизняну систему освіти, удосконалювати її і підвищувати

© Уваркіна Олена, 2012



рівень її якості. У національній доктрині розвитку освіти в Україні розкрито обов’язок держави щодо забезпечення основних напрямів діяльності освітніх установ, наголошено на національному характері освіти і виховання, рівних можливостей для здобуття якісної освіти, накреслено шляхи забезпечення безперервності освіти, навчання протягом життя, підкреслено необхідність застосування інформаційних технологій в освіті. У Доктрині чітко сформульовано вимоги до сучасного управління освітою, до економіки освіти, вказано на необхідність поєднання освіти і науки, підготовки педагогічних та науково-педагогічних кадрів, які були б здатні забезпечувати соціальні гарантії учасникам педагогічного процесу. Пріоритетним завданням суспільства на сучасному етапі зазначено зробити освіту, яка здобута в Україні, конкурентоспроможною в європейському та світовому просторі, а людину – захищеною і мобільною на ринку праці [13].

Відповідно до Національної доктрини головною метою державної політики в розвитку вищої освіти є створення умов для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, збереження й розвиток цінностей національної культури та громадянського суспільства.

Суттєвими у цьому зв’язку є питання збереження ідентичності національної матриці освіти, що визначає ефективність освіти та характер її подальшого розвитку.

Для характеристики національної матриці української освіти передусім слід визначити саме поняття “педагогічної матриці” як парадигми розвитку освіти, її системоутворюючого ядра.



Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор. Поняття “педагогічної матриці” (матриця –лат. matrix – начало, джерело) є відносно новим. Більшою мірою поняття матриці побутує в точних науках, зокрема, в математиці, квантовій фізиці, економіці, поліграфічній справі, а також у багатьох інших сферах теорії та практики. Звичними для обґрунтування стратегічних напрямів розвитку суспільства є, зокрема, матричні ігри, матричні моделі, матричний аналіз тощо.

Теорія і методологія дослідження педагогічної матриці характеризується багатоманітністю поглядів на це питання. Дослідники наголошують, що цілісність структури утворюється внаслідок особливостей взаємозв’язку елементів структури між собою, а також між елементами та цілісністю самої структури. Матриця – це не просто когнітивна карта або схема. У понятті “матриця” робиться акцент на тому, що вся сукупність знань (уявлень) людини про світ дана в системі, яка виконує детермінуючу роль у її життєдіяльності. Звідси випливає важливість дослідження особливостей ідентифікаційної матриці особистості.

Філософські концепції інноваційного розвитку освіти в контексті національної матриці освіти досліджували В.П. Андрущенко, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, Т. С. Кошманова та ін. У цих дослідженнях обґрунтовано сутність освітніх інновацій як важливого чинника зміцнення демократичних засад в освіті, її особистісної орієнтації, утвердження духовних цінностей національної освіти.

У роботах В.П. Андрущенка йдеться про те, що потужність української освіти відома в європейському просторі з часів Юрія Котермака, Михайла Драгоманова, Івана Франка та ін. У роки незалежності знання про українську систему освіти повільно поширюються в європейському просторі. Тим часом, Україна відома своїми педагогічними надбаннями, які можуть бути корисними також і для інших європейських систем навчально-виховної роботи

В. Андрущенко і В. Бондар наголошують, що “сучасний стан перебудови системи вищої педагогічної освіти передбачає внесення суттєвих змін як у змістове забезпечення підготовки педагогічних кадрів, так і у процес впровадження активних технологій навчання студентів. Стратифікація суспільства, майнове і духовне розшарування населення, складний демографічний стан та ситуація на ринку праці потребують конкурентоздатного фахівця у галузі педагогічної освіти. Потреби і запити суспільства потребують наявності достатнього рівня компетентності випускника, готового забезпечувати навчання, виховання і розвиток школярів у різних типах навчальних закладів. Введення державних стандартів загальної середньої освіти орієнтує викладачів і студентів на здійснення підготовки фахівців до реалізації її основних завдань у майбутній професійній діяльності” [2, 2].

Інновації, зазначає В. Кремень, “є невід’ємною частиною в розвитку науки і культури загалом та освітньо-педагогічної теорії зокрема, оскільки саме за допомогою інновацій освіта робить поступальний крок уперед. Крім того, інновації допомагають розв’язати низку завдань, що дає змогу суттєво змінити наявний стан соціоекономічного і культурного буття” [10, 8]. Отже, розвиток країни загалом безпосередньо залежить від освітянських інновацій, за допомогою яких формується як громадянська свідомість населення, так і компетентністний рівень, необхідний для розвитку економіки, науки і культури.

Т.С. Кошманова стверджує, що важливим завданням сучасної освітянської спільноти в нашій державі є створення необхідної теоретичної основи та умов для реалізації сміливих інноваційних проектів і принципів, які з одного боку наближатимуть нашу систему освіти до європейських стандартів, а з іншого – враховуватимуть корисний національний досвід і зберігатимуть ті незаперечні надбання, якими славиться українська освіта в різних вимірах, від дидактики до організації. Отже, незаперечним є те, що “важливою складовою навчально-виховного процесу на сучасному етапі розвитку освітньої системи України стають педагогічні інновації, що зумовлено як трансформаціями суспільства, його наукової сфери та освітнього комплексу, так і вимогами сьогодення – необхідністю інтеграції України в єдиний європейський освітній простір” [9, 24].

Становлення філософських підвалин української національної парадигми освіти відбувалося тривалий час. У більш-менш визначених контурах базовий пласт вітчизняної освіти виокремився в лоні народної культури в часи Української козацької держави (ХVII – ХVIII ст.). У Гетьманщині, на Слобожанщині від другої половини ХVII до кінця ХVIIІ ст. українську “педагогічну матрицю” утримували й розвивали Києво-Могилянська академія, Чернігівський та Харківський колегіуми, Переяславська і Глухівська семінарії [3]. Розгорнуту характеристику підвалин вітчизняної системи освіти, закладених у філософсько-педагогічних працях Г. Сковороди та П. Юркевича, ми маємо в творах педагогів ХІХ – ХХ ст. – К. Ушинського, М. Пирогова, М. Драгоманова, С. Русової, Г. Ващенка, А. Макаренка. Вони послідовно, крок за кроком будували на цих підвалинах нову, гуманістичну систему освіти, утверджуючи її “матричні” принципи своєю теоретичною і практичною педагогічною діяльністю.



Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Формулювання цілей статті (постановка завдання).

Ідентифікаційна матриця – це складне особистісне утворення, яке має багаторівневу структуру. В ідентифікаційній матриці можна виділяти структурні складові як у горизонтальній, так і у вертикальній площині. У горизонтальній площині вона характеризується як система ідентичностей щодо різних сфер суспільства: сімейна, статева, професійна, релігійна, політична тощо. Ці ідентичності виділяються залежно від ідентифікації з групами, що характеризують горизонтальну стратифікації суспільства. У вертикальній площині ідентифікаційна матриця характеризується різним рівнем сформованості ідентичностей у різних індивідів та груп [6].

У зв’язку з тим, що матриця складається із декількох різних за змістом самоідентифікаційних одиниць, виникає питання стосовно особливостей взаємозв’язку між ними, а також між цілісною структурою і кожною з одиниць. С. Максименко формулює провідний принцип такого взаємозв’язку як принцип зв’язаності [11], який полягає в тому, що кожна структурна складова повинна втілювати в собі і відображати всю структуру як цілісність.

Принциповим, суттєвим для практики застосування поняття матриці в системі освіти є зовсім не констатація того чи іншого структурного цілого та його елементів, а усвідомлення їх як дійсних чинників, що визначають існування, функціонування і розвиток самоідентифікації особистості [6]. У педагогічній теорії поняття “педагогічної матриці” охоплює собою сформований на основі національної культурно-освітньої традиції, відносно стійкий, внутрішньо збалансований базовий пласт педагогічної думки і досвіду, на основі якого відповідно до духу епохи вибудовується історично змінний каркас сучасної освіти [5].

На думку академіка НАПН України В. Андрущенка, українська базова модель педагогічної освіти (педагогічна матриця) має внутрішнє джерело розвитку й водночас реагує на зовнішні суспільні вимоги, що зумовлюють характер і спрямованість сучасної світової динаміки освіти. Попри певний внутрішній консерватизм, що утримує педагогічну освіту в її стійких якісних характеристиках, педагогічна матриця має змінюватися відповідно до викликів XXI ст. [2].

Духовним стрижнем української освіти завжди залишалась українська культурно-історична традиція, боротьба за відродження і розвиток якої у всі історичні часи визначалась як головний вектор духовного розвитку нації. Власне, в горнилі цієї боротьби й сформувалась “педагогічна матриця” української освіти – своєрідний базовий пласт, завдяки якому вона постає як оригінальна система, сумірна з аналогічними педагогічними моделями європейського освітнього простору.

Метою цієї статті є аналіз питання збереження ідентичності національної матриці освіти, що визначає ефективність освіти та характер її подальшого розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Нового звучання теорія й практика легітимації педагогічної матриці української освіти набувають у педагогічній творчості В. Сухомлинського. Саме він у найбільш узагальненому вигляді й об’ємно представив “педагогічну матрицю” української освіти у ХХ ст. Його знамените кредо “Серце віддаю дітям” є узагальненим і розгорнутим педагогічно-світоглядним продовженням української “філософії серця”, реалізацією цієї ідеї в царині педагогічної теорії та практики.

В. Сухомлинський чітко визначав і дотримувався новаторських підходів до морально-гуманістичного виховання дітей та молоді. Важливою для сучасного інноваційно-гуманістичного стилю розробки педагогічних ідей є позиція В. Сухомлинського, який наполягав на тому, що для навчально-виховного процесу характерна глибока індивідуальність явищ: та чи інша педагогічна істина, правильна в одному випадку, стає нейтральною в другому і абсурдною – в третьому. Тому керувати педагогічною справою – це означає насамперед самому постійно збагачуватися і оновлюватися, бути сьогодні духовно багатшим, ніж учора. Головним принципом гуманістичного навчально-виховного процесу В. Сухомлинський проголошує постійне духовне збагачення особистості як учня, так і вчителя. Особливої ваги й інноваційної цінності набувають ідеї українського радянського педагога-новатора в наш час, коли принципи гуманізації освіти проголошені головним пріоритетом реформування вітчизняної системи освіти [12].

Важливим завданням сучасної освітянської спільноти в нашій державі є створення необхідної теоретичної основи й умов для реалізації інноваційних проектів та принципів, які наближатимуть нашу систему освіти до європейських стандартів і водночас враховуватимуть корисний національний досвід, зберігатимуть ті незаперечні надбання “національної матриці” української освіти, які були розглянуті нами в попередніх
пунктах.

Проте, важливою складовою навчально-виховного процесу на сучасному етапі розвитку освітньої системи України стають педагогічні інновації, що зумовлено як трансформаціями суспільства, його наукової сфери та освітнього комплексу, так і вимогами сьогодення – необхідністю інтеграції України в єдиний європейський освітній простір [9]. Тому визначення національних пріоритетів інноваційного розвитку як складової “матриці” української освіти є одним з ключових теоретичних завдань сучасної педагогіки.

Сучасна українська теорія освіти і педагогіки особливо цікава саме з погляду інноваційних спроб будувати систему освіти на основі гуманістичних принципів. Ґрунтовність таких досліджень підтримується глибинною антропоцентричною спрямованістю української педагогічної традиції, яка продовжується в сучасних людиноцентричних концепціях педагогіки і теоріях розвитку системи освіти. Т. Ковальчук визначає основу цих концептуальних інноваційних пошуків як принцип постійного розвитку людини, її духовне становлення, гармонізацію її відносин з собою та іншими людьми, зі світом. Система освіти створюється для людини, функціонує та розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості, а в ідеалі її призначення – щастя людини [8].

Лише від ефективної інноваційної гуманістичної освіти залежить формування людини творчої, з почуттям власної гідності, глибоко духовної, гордої за свій народ, його історію і культуру. Саме такі цілі є сьогодні найважливішим пріоритетом українських освітніх інновацій і трансформацій.

Науковці України розвивають один з найпріоритетніших напрямів у діяльності педагога щодо розвитку особистості в сучасності – освітні технології, що спрямовані на індивідуалізацію, самостійне засвоєння матеріалу, постійну самоосвіту в активному оновленні й поглибленні професіоналізму шляхом засвоєння інноватики та застосування інноваційних технологій, серед яких розробка і запровадження кредитно-модульної системи організації навчання як умови підвищення індивідуалізації процесу підготовки студентів педагогічної професії в контексті Болонського процесу в структурі ECTS. У боротьбі за чистоту наукових досліджень і плідність навчальної діяльності сучасна наукова думка уточнює, узгоджує, переосмислює основні поняття, що дає змогу забезпечити стрункість, витонченість дефініцій, структурування, якість організації навчання дітей [5].

Отже, головні риси української освіти вирізняють її серед інших національних систем і можуть бути віднесені до “матричних”. “Педагогічна матриця” української освіти поєднує в собі насамперед фундаментальні загальнолюдські цінності – працелюбність, повагу до землі, матері й родини, знання і пізнання, одвічно притаманні українському народу. Кордоцентризм вітчизняної філософсько-педагогічної думки, вірність кращим традиціям свого народу збагатили вітчизняну освіту, надавши їй виразного національного змісту. Незважаючи на політичні обмеження й утиски на різних етапах історичного розвитку, “національна матриця” української освіти розгортається через змістовне наповнення ідеями “філософії серця” Г. Сковороди і П. Юркевича, “народної педагогіки” К. Ушинського, “загальнолюдської освіти” М. Пирогова, “народознавства і українознавства” М. Драгоманова, “національного виховання” С. Русової та Г. Ващенка, “системи перспективних ліній” А. Макаренка, “педагогіки співробітництва” В. Сухомлинського. Невтомна праця вітчизняних педагогів зробила українську освіту об’єктивною реальністю, делегувавши її основні ідеї в Європу й інші регіони, і водночас збагативши національний освітній простір новітніми європейськими та світовими підходами.



Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок. Вітчизняна освіта має величезну кількість проблем, невирішених питань і недоречностей, успадкованих від колишньої системи і нажитих уже в нинішніх умовах, невиправдано стримує інтеграційні процеси, не сприяє істотному підвищенню конкурентоспроможності системи освіти і науки, нівелює її роль у суспільних перетвореннях. Питання створення загальнодержавної системи контролю якості освіти вже не повинне обмежуватися посиленням ліцензійних вимог, яке зазвичай спрямоване на матеріальну базу навчального процесу. Необхідно завершити роботу над державними стандартами вищої освіти, встановити сучасну систему державного замовлення на підготовку кадрів, створити ефективну систему освіти дорослих і обов’язково підняти науково-дослідну роботу у ВНЗ на європейський та світовий рівень.

Відомо, що сьогодні на державному рівні вже визначено принципи регулювання діяльності вищих навчальних закладів, забезпечення якості підготовки фахівців та доступність вищої освіти. Й вітчизняна державна освітня політика дійсно здійснюється з урахуванням світових тенденцій розвитку безперервної освіти протягом життя, але модернізація вищої освіти відбувається без урахування потреб держави у висококваліфікованих фахівцях та конкурентоспроможності на світовому ринку праці. Тому регулювання державної політики у галузі освіти набуває особливого значення.



Однак, ідеї видатних вітчизняних педагогів залишаються системоутворюючим ядром “національної матриці” української освіти. Їхня актуальність для сучасного українського, європейського, світового співтовариства визначається тим, що вони ґрунтуються на принципах науки, народній педагогіці, культурній традиції, які зберігають значення на кожному новому етапі історичного поступу людства.
Література

  1. Андрушкевич Ф. Національні пріоритети українських освітніх інновацій та їхнє значення для польської системи освіти [Електронний ресурс] / Ф. Андрушкевич. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal /Soc_Gum/Vird/2011_16/Pdf/13.pdf.

  2. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти відповідно до викликів ХХІ століття [Електронний ресурс] / В. Андрущенко, В. Бондар. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vird/2009_6/1.pdf.

  3. Андрущенко В. П. Організоване суспільство: проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть : досвід соціально-філософського аналізу / В. П. Андрущенко. – К. : Атлант ЮемСі, 2006. – 502 с.

  4. Болонський процес: тенденції, проблеми, перспективи. – К. : НПУ імені М.П.Драгоманова, 2004. – 221 с.

  5. Грама Г. П. Розвиток професійної освіти у контексті “Педагогічної антропології” К. Д. Ушинського і сучасності / Г. П. Грама // Наукові праці ДонНТУ. Серія: педагогіка, психологія і соціологія. – 2010. – Вип. 8. – С. 61 – 64.

  6. Зеленська Т. А. Особливості ідентифікаційної матриці студентської молоді / Т. А. Зеленська // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПНУ. – 2011. – Т. XIII. – Ч. 1. – С. 128 – 135.

  7. Зязюн І. А. Гуманістична стратегія теорії і практики навчального процесу / І. А. Зязюн // Рідна школа. – 2000. – № 8. – С. 19 – 21.

  8. Ковальчук Т. Історичні аспекти аналізу педагогічних інновацій у системі освіти / Т. Ковальчук, Ю. Тернова // Проблеми освіти : науковий збірник. – К. : Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, 2009. – Вип. 59. – С. 17 – 24.

  9. Кошманова Т. Інтеграція педагогічної освіти України у світовий освітній простір / Т. Кошманова // На шляху реформування освіти в Україні. – К. : Видавничий дім “КМ Академія”, 2003. – С. 19 – 27.

  10. Кремень В. Г. Модернізація системи освіти як важливий чинник інноваційного розвитку держави / В. Г. Кремень // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти. Зб. наук. праць. – Вип. 1 (5). – Х. : НТУ “ХПІ”, 2003. – С. 4 – 15.

  11. Максименко С. Д. Генезис существования личности / С. Д. Максименко. – К. : ООО “КММ”, 2006. – 240 с.

  12. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори в 5-ти т. Т.3. – К. : Рад. школа, 1977. – 670 с.

Уваркина Елена. Педагогическая матрица украинского образования. В статье рассматривается вопрос сохранения идентичности национальной матрицы образования, определяющий эффективность образования и характер его дальнейшего развития. Определено, что эффективность инновационного гуманистического образования зависит от формирования творческого человека как важнейшего приоритета украинских образовательных инноваций и трансформаций.



Ключевые слова: педагогическая матрица, самоидентификация личности, образование, нация, педагогическая традиция.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка