Університет імені івана франка issn 2312-8437 проблеми гуманiтарних наук



Сторінка9/18
Дата конвертації11.04.2016
Розмір3.12 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

Психологічні особливості адаптивності практичних психологів (за методикою А. Маклакова і С. Черняніна)

Динаміка

розвитку


адаптивного потенціалу

Психологічні показники розвитку

адаптивного потенціалу (%)



низький

середній

високий

Група № 1

25

50

25

Група № 2

26,7

40

33,3

Група № 3

30,8

46,2

23,0

Таким чином, можна констатувати, що адаптивні можливості практичних психологів набувають свого певного піку у розвитку від 3 до 5 років трудового стажу. Вже на першому – другому році трудового стажу спостерігається тенденція до професійної дезадаптації досліджуваних. Це пояснюється тим, що кардинально змінюється професійна ситуація розвитку: новий різновіковий колектив, інша ієрархічна система виробничих відносин, нові соціально-професійні цінності, інша соціальна роль і принципово новий вид провідної діяльності. Тобто виникає розбіжність між реальним професійним життям та сформованими уявленнями і очікуваннями від професійної діяльності. Невідповідність професій-ної діяльності очікуванням викликає кризу професійних експектацій.

Друга тенденція, яка простежується у нашому дослідженні, показує, що на завершальній стадії первинної професіоналізації, після 3 – 5 років роботи також спостерігається значне зниження динаміки ефективної професійної адаптації. До цього часу спеціаліст освоїв і продуктивно виконує нормативну діяльність, визначив свій соціально-професійний статус в ієрархії виробничих відносин. Динаміка минулого досвіду, інерція професійного розвитку, потреба в самоствердженні викликають протест, незадоволення професійним життям. Свідомо чи несвідомо особистість починає відчувати потребу в подальшому професійному зростанні, в кар’єрі. За відсутності перспектив професійного зростання особистість відчуває дискомфорт, психічну напруженість, з’явля-ються думки про можливе звільнення, зміну професії. Стабілізація ж усіх сторін професійного життя сприяє професійної стагнації особистості: упокорення і професійної апатії. Стагнація може тривати роками, іноді до відходу на пенсію. У зв’язку з цим, на нашу думку, необхідний більш ґрунтовний аналіз даного етапу професійної діяльності у питанні професійної дезадаптації.

Дослідження за методикою “Самооцінка психічних станів у симптоматиці професійної дезадаптації” (Г. Айзенка) дало змогу діагностувати чотири блоки психічних станів (тривожність, фрустрацію, агресивність, ригідність).

У блоці “тривожність” низький її рівень спостерігається у 27,8% респондентів, середній рівень – у 44,4% опитаних, натомість 27,8% досліджуваних показали високий рівень тривожності.

Зокрема, 12,5% практичних психологів групи № 1 мають показники низького рівня тривожності, середній рівень тривожності показали 25%. Найменш стресостійкими у цій групі виявились 62,5% опитаних.

Натомість у досліджуваних групи № 2 низький рівень тривожності продемонстрували 40% респондентів. 53,3% опитаних цієї групи продемонстрували середній рівень тривожності. Низький рівень спостерігається лише у 6,7% практичних психологів.

Розглянемо результати прояву рівня тривожності у групі № 3. Нетривожними виявились лише 23,1%, середній рівень тривожності продемонстрували 46,1% опитаних. Високий рівень виражений у 30,8% опитаних (рис. 1).






Рис. 1. Показники рівня тривожності

у досліджуваних групах
Отже, за результатами даних дослідження блоку тривожності, нами констатовано, що найбільший відсоток високого рівня тривожності виявлено в досліджуваних, стаж роботи яких від 0 до 2 років. Найбільш спокійними особами, з низьким рівнем тривожності, виявилися практичні психологи, які мають стаж роботи від 3 до 5 років.

Про це свідчать відповіді респондентів на судження у блоці “тривожність”. Зокрема на твердження “Турбуюся про неприємності, яких ще не було, які я лише уявляю” дали відповідь “Дуже підходить” у групі № 1 50% опитаних, у групі № 2 – 13,2% та 38,4% опитаних у групі № 3.

На твердження “Мене легко переконати” відповіли “Дуже підходить” 62,5% опитаних групи № 1, у групах № 2 та № 3 відповідно 20% та 46,1%.

У групі № 1 на питання “Не відчуваю впевненості у собі” відповіли “Дуже підходить” 62,5 % респондентів. 13,3% опитаних зі стажем роботи від 3 до 5 років. У групі № 3 таку ж відповідь дали 38,4%.

Отримані нами результати підтверджуються результатами досліджень Р. Кеттелла, І. Шрейєра, X. Хекхаузена, А. Бакірової, які говорять про те, що високий рівень тривожності знижує успішність професійної діяльності. Тривожні особи діють найуспішніше в стандартних умовах, стабільній структурованій, звичній для них ситуації, навіть найменша невизначеність та вимоги, які перевищують їхні можливості, можуть різко посилити тривожність, що неодмінно негативно відіб’ється на результатах діяльності. Це пояснюється тим, що тривожність впливає на мотивацію діяльності, у результаті чого високотривожні особи відчувають острах невдачі, що призводить до зниження результатів діяльності. Крім того, тривожність впливає на саморегуляцію особистості, зокрема, високий рівень тривожності руйнує структуру саморегуляції, а низький – призводить до зниження ролі самоконтролю [2].

Б. Ананьєв, Л. Божович, Б. Зейгарник, В. М’ясищев та інші підкреслюють можливість формування негативних рис характеру, деформації особистості в умовах довготривалих та часто повторю-ваних негативних станів. До них належать і фрустрація. Ми розгля-даємо фрустрованість як стан особистості практичного психолога, що привносить дезорганізуючий характер у його професійну діяльність, супроводжується негативними емоційними та поведінко-вими реакціями, спотворенням когнітивної оцінки ситуації, що викликала фрустрацію.

Своєрідність діяльності психолога-практика полягає в тому, що вона будується за законами спілкування, яке містить обмін не тільки інформацією, але й почуттями, переживаннями. Отже, на продуктивність професійної діяльності практичного психолога впливає не тільки його інтелектуальний, але й емоційний розвиток.

У блоці “фрустрація” результати досліджування розподілилися так: низький рівень, який свідчить про те, що досліджуваний має високу самооцінку, виявляє стійкість до невдач та у нього відсутній страх перед труднощами, виявлено у 30,5% практичних психологів; у 38,9% респондентів спостерігається середній рівень фрустрації; високий рівень фрустрації, який свідчить про занижену само-оцінку, невпевненість у собі, схильність до розвитку негативних психічних станів, перевтоми, тенденцію до уникнення труднощів, невдач, стресів, інколи – до зниження працездатності, показали 30,5% опитаних практичних психологів.

У досліджуваних першої групи у блоці стану фрустрації лише 12,5% мають високу самооцінку. Показники середнього рівня фрустрації спостерігаються у 37,5%. 50% опитаних у даній групі підтвердили високий рівень. У цих респондентів низька самооцінка, вони уникають труднощів та бояться невдач.

Відповіді практичних психологів другої групи показали, що низький рівень фрустрації виявлено у 46,7%. 40% практичних психологів продемонстрували середній рівень фрустрації. Показ-ники низького рівня спостерігаються у 13,3% респондентів.

Відсоток практичних психологів третьої групи, які мають високу самооцінку, становить 23,1%. У цьому блоці середній рівень фрустрованості виявили 38,5%. Високий рівень стану фрустрації у 38,4% досліджуваних (рис. 2).

Емоційна насиченість професійної діяльності призводить до підвищеної дратівливості, перезбудження, тривожності, нерво-вих зривів. Часто повторювані негативні емоційні стани із зростан-ням стажу роботи знижують фрустраційну толерантність фахівця. Це може призвести до розвитку професійних деструкцій.


Рис. 2. Показники рівня фрустрації

у групах досліджуваних
Таким чином, процес професійного становлення практичного психолога на певних етапах супроводжується ростом фрустрованості, тривожності, емоційної неврівноваженості. Фрустрованість актуалі-зується в умовах кризи перебудови професійної самосвідомості, прояву потреби в самоствердженні, визнанні тощо. Це яскраво виявляється на певних етапах професійного становлення та під-тверджується даними нашого дослідження. У молодих спеціалістів (стаж роботи від 0 до 2 років) та у фахівців зі стажем від 6 – 10 років переважає високий рівень фрустрованості.

Неможливість реалізації професійних потреб потенціює фрустрованість практичних психологів. Іншою причиною є вироб-лення у процесі професійної діяльності фахівця жорстких стерео-типів поведінки та мислення, що призводить до зниження рівня фрустраційної толерантності, підсилюючи захисні агресивні та тривожні тенденції.

Підтвердженням цього є відповіді респондентів на судження у блоці “фрустрація”. На твердження “Неприємності мене дуже пригнічують” у групі № 1 62,5% опитаних дали відповідь “Дуже підходить”. У групі № 2 таку ж відповідь дали лише 20%, відсоток досліджуваних зі стажем роботи від 8 до 15 років становить 38,5%.

На твердження “У разі великих неприємностей я схильний без достатніх підстав звинувачувати себе” відповіли “Дуже під-ходить” 62,5% опитаних групи № 1, 13,3% оптантів зі стажем роботи від 3 до 5 років. У третій групі, відсоток тих, хто відповіли рівнозначно становить 30,8%.

У групі № 1 на питання “Нещастя та невдачі нічого мене не вчать” відповіли “Дуже підходить” 50% респондентів. 20% опитаних другої групи дали ідентичну відповідь, а у групі № 3 – 38,5%.

Розглянемо результати отримані у блоці “агресивність”. Низький рівень агресивності виявлено у 30,5% досліджуваних, середній спостерігається у 38,9%, високий рівень показали 33,3% опитаних.

Блок агресивності вказує на те, що низька агресивність у групі № 1 спостерігається у 25% опитаних. Середній рівень цього стану підтвердили 37,5% практичних психологів, а високий – 37,5% досліджуваних.

Інтерпретація результатів у групі № 2 у цьому блоці вказує на те, що низький рівень агресивності виявлено у 40% опитаних, середню агресивність продемонстрували 40%, і високий рівень агресивності спостерігається у 20% респондентів.

Натомість у групі № 3 низький рівень у цьому блоці виявлено у 23,2% досліджуваних, середній рівень у – 38,5%, і високий рівень агресивності констатували 46,1% респондентів (рис. 3).

Результати у блоці “агресивність” підтверджують, що най-вищий рівень агресивності спостерігається у практичних психологів з найбільшим стажем професійної діяльності. Вияв рівня агресив-ності часто пов’язаний зі страхом за своє професійне майбутнє. Молоді спеціалісти часом виявляються більш креативними та відкритими до спілкування, аніж психологи, які пропрацювали більше як 10 років. Страх втрати авторитету серед колективу та клієнтів, у психологів з великим стажем роботи, позначається на показниках стану агресивності.



Рис. 3. Показники рівня агресивності по групах
Четвертий блок визначає рівень ригідності. У цьому блоці за результатами дослідження низький рівень зафіксовано у 36,1% практичних психологів, такий самий відсоток досліджуваних характеризуються середнім рівнем ригідності, яскраве вираження цієї характеристики спостерігається у 25% опитаних.

У досліджуваної групи № 1, стаж роботи яких від 0,5 до 2 років, у показниках ригідності її низький рівень було виявлено у 25% респондентів. Середній рівень ригідності показали 37,5%. Та у 37,5% оптантів виявлено високий рівень ригідності.

У 53,3% опитаних досліджуваних групи № 2 спостерігається низький рівень ригідності. 33,3 % у даній групі виявили середній рівень ригідності. Високий рівень у даному блоці продемонстрували 13,3% практичних психологів.

Результати показників рівня ригідності у групі № 3 такі. Низький рівень виявлено у 23,2% опитаних. Середній рівень спостерігається у 38,4% респондентів. Високий рівень ригідності за результатами методики у цій групі виявлено лише у 38,4% опитаних (рис. 4).

Аналізуючи результати діагностики, отримані за допомогою блоку ригідності можна відзначити, що високі показники стану ригідності характерні як для молодих спеціалістів, які щойно влаштувалися на роботу, і принесли зі собою великий багаж знань, вмінь і навичок отриманих у ВНЗ, так і для практичних психологів, які працюють більше ніж 5 років, що може свідчити про професійне вигорання цієї групи.

Рис. 4. Показники рівня ригідності по групах
Висновки. За результатами емпіричного дослідження можемо констатувати, що самооцінка психічних станів у симптоматиці професійної дезадаптації, залежить від стажу професійної діяльності практичних психологів. Однак професійний стаж не єдина причина, що впливає на прояви професійної дезадаптації. Результати нашого дослідження показують, що професійна дезадаптація залежить також від таких особистісних характеристик, як: взаємини з керівництвом закладу, в якому працює особа; з колегами по роботі; професійна підготовка у навчальному закладі; страх втратити роботу; страх втратити авторитет на роботі; сімейний стан спеціаліста.

Загалом одержані дані свідчать про те, що негативним наслідком впливу професійної діяльності на особистість психо-лога, тривалої дії професійних стресорів є професійна дезадаптація, наслідком якої є професійні деструкції, професійні деформації, професійне вигорання, що порушують гармонійний розвиток особистості практичного психолога, погіршують його емоційне благополуччя, стан професійного здоров’я.

Потребує подальшого детального вивчення питання пошуку шляхів попередження й усунення професійної дезадаптації, форму-вання професійної стресостійкості, гармонізації особистості психолога-практика, загалом підготовки майбутніх практичних психологів до збереження і зміцнення професійного здоров’я.
Література

1. Бондаренко О.Ф. Проблема професійної адаптації молодого психолога-практика / О.Ф. Бондаренко // Психологія : [зб. наук. праць]. – К. : НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2003. – Вип. 21. – С. 256 – 265.

2. Климов Е.А. Психология профессионала: избранные психологические труды / Е.А. Климов. – М. : Ин-т практ. психологии ; Воронеж : МОДЭК, 1996. – 400 с.

3. Кузнецов П.С. Адаптация как функция развития личности / П.С. Кузнецов. − Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1999. − 211 с.

4. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса : [сб. науч. тр.] / под ред. В.Л. Марищук, В.И. Евдокимов]. – СПб. : Издательский дом “Сентябрь”, 2001. – 260 с.

5. Пов’якель Н.I. Практична психологія професійної адаптації/ дезадаптації : [навчальний посібник для студентів психологічних спеціальностей] / Н.I. Пов’якель, А.Ф. Федоренко. – К. : НПУ імені М. Драгоманова, 2010. – 307 с.

6. Селье Г. Очерки об адаптационном синдроме / Г. Селье ; [пер. с англ. В.И. Кандрова]. – М. : Медгиз, 1980. – 254 с.

7. Федоренко А.Ф. Психологічні чинники попередження та подолання професійної дезадаптації у майбутніх психологів-практиків : автореф. дис. … канд. психол. наук : 19.00.07 “Педагогічна та вікова психологія” / А.Ф. Федоренко. – К., 2008. – 20 с.



Борисенко Зоряна. Профессиональная дезадаптация практического психолога: факторы и особенности проявления. Статья содержит анализ проблемы профессиональной дезадаптации. В ней обосновываются подходы к трактовке содержания и факторов ее возникновения. Эмпирически исследованы психологические проявления профессиональной дезадаптации практических психологов. Явление профессиональной дезадаптации исследовано в зависимости от стажа профессиональной деятельности психологов-практиков.

Ключевые слова: агрессивность, профессиональная дезадап-тация, профессиональная адаптивность, практический психолог, ригидность, стаж профессиональной деятельности, фрустрация.
Borysenko Zoryana. Professional maladjustment of a practical psychologist: factors and features of manifestation. The article analyzes the problem of professional maladjustment. It summarizes approaches to the interpretation of the content and factors of its occurrence. Psychological manifestation of maladjustment of psychologists’ professional practice has been empirically investigated. The phenomenon of occupational maladjustment has been investigated depending on the professional work experience of practicing psychologists.

Key words: aggressiveness, professional maladjustment, professional adaptability, practicing psychologist, stiff, professional work experience, frustration.






УДК 159.9.07:316.273 - 057.87

Г 85
Ірина ГРИНИК
ПСИХОЛІНГВІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

ЕТНІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ СТУДЕНТІВ
У статті представлено програму психолінгвістичного дослідження етнічної толерантності з метою визначення зовнішніх та внутрішніх чинників етнічно толерантної особистості. Результати цього дослідження дали змогу урахувати виявлені особливості у розробці програми, спрямованої на формування етнічної толерантності особистості студента.

Ключові слова: етнічна ідентичність, етнічна толерантність, психолінгвістична експертиза.
Постановка проблеми. Сьогодні Україна намагається стати суб’єктом міжнародної співпраці, що зумовлює її широковекторну кооперацію з іншими країнами за напрямами економічної, культур-ної, релігійної, військової та політичної взаємодії.

Процес інтеграції України неминуче супроводжується трудно-щами у взаємодії громадян, що є носіями інших національно-культурних просторів. Окрім цього, ці труднощі підсилюються існуванням неподоланих соціально-психологічних стереотипів періоду тоталітаризму у масовій свідомості значної частини населення пострадянського простору, що знаходить відображення у проявах нетолерантності до громадян, які розмовляють іншою мовою, мають інші релігійні погляди чи інші суспільно демократичні цінності.

Міжетнічні контакти зафіксувалися в історичній перспективі у таких формах, як геноцид, асиміляція, сегрегація та інтеграція. Саме інтеграція передбачає таку сумісність представників різних етнічних (культурних) груп, які ґрунтуються на принципі толерантності.
© Гриник Ірина, 2014

Важливим аспектом вивчення механізмів гармонійного полі-культурного спілкування є визначення меж між етнічною толе-рантністю як визнанням інших культур і цінностей та етнічною ідентичністю як чітким усвідомленням своєї приналежності до етнічної групи. Актуальним у вивченні етнічної толерантності є її взаємозв’язок з позитивною етнічною ідентичністю, відтак, унормоване усвідомлення особистістю себе як члена певної етнічної групи зумовлює поважне ставлення до інших. Попри те, що значною мірою етнічна толерантність зумовлюється особистісними характеристиками постаті студента, важливого значення набувають умови соціального макро- і мікросередовища, які регулюють толерантне ставлення до інших. Серед таких умов важливу роль, на наш погляд, відіграє правове регулювання етнічної толе-рантності, закріплене законами Конституції України, які можуть бути вивчені шляхом психолінгвістичної експертизи.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Операціоналізація поняття толерантності у психології та визначення його реле- вантного поля дає змогу виокремити основні лінії у тлумаченні етнічної толерантності, адже остання несе на собі значний відбиток загальної толерантності (Л. Завірюха [2], Л. Засєкіна [4], Н. Іванова [5], Т. Кириленко [6] Н. Паніна [12] та ін.). Вивчення поняття толерантності в межах етнічної психології продемонстровано у працях Н. Лебедєвої [7]. Учена зазначає, що “етнічна толерантність є основоположною запорукою мирного існування суспільства: “…міжкультурна толерантність, терпимість – ось до чого повинно йти і поступово йде людство. У результатах групових між-культурних контактів: геноциді, асиміляції, сегрегації і інтеграції можна побачити єдину послідовну лінію, що показує, як люди поступово “вчилися” уживатися з неподібними на них людьми, як від повної нетерпимості до культурних відмінностей здійсню-вався перехід до дедалі більш складних і толерантних форм взаємодії. Соціальній та крос-культурній психології ще належить зрозуміти, що саме забезпечує повноцінний контакт культур, який не приводить до збитку жодної з них” [7, 135].

На думку Л. Засєкіної, при вивченні етнічної толерантності доцільно враховувати особливості етнічної ідентичності особистості: яким чином етнічна ідентичність впливає на міжособистісну взаємодію та толерантне ставлення до інших у полінаціональних середовищах. Учена порушує питання про те, де закінчується межа етнічної ідентичності, і чи не переростає вона згодом в етнічну упередженість [4].

Логічність цього запитання Л. Засєкіна обґрунтовує, послуго-вуючись тлумаченням соціальної ідентичності, запропонованим Е. Еріксоном. Він зазначає, що соціальна ідентичність, це не лише те, ким людина є і ким би вона хотіла бути, а те, ким би вона не хотіла бути за жодних обставин [цит. за: 4]. “У цьому контексті цілком логічно припустити про те, що усвідомлене небажання людини належати до певної групи і є психологічним механізмом упередженості стосовно цієї групи,… межа між етнічною ідентичністю і етнічною упередженістю є дуже хиткою і зникає тоді, коли усвідомлення приналежності до етнічної групи трансформується у чітку організовану диспозицію, що виражає негативне ставлення до інших через усвідомлення своєї більшості шляхом визнання іншої меншовартості. Етнічна упередженість відрізняється від особистісної упередженості тим, що негативне ставлення зумовлено не характерологічними рисами особистості, а її приналежністю до певної етнічної групи” [4, 102].

З іншого боку, на наше глибоке переконання, толерантне ставлення до інших етнічних груп можливе лише за умови сформованої власної позитивної етнічної ідентичності, адже поважати інших неможливо без поваги до себе як носія етнічних цінностей і представника конкретного національно-культурного простору. Незнання чи повна відсутність рефлексії щодо свого етнічного походження становить основу етнічної байдужості особистості, що є двовекторною: як у напрямі до інших, так і стосовно себе.

Це підтверджується і думкою Г. Солдатової про те, що негативну і позитивну етнічну ідентичність відділяє рівень норми, при цьому негативна етнічна ідентичність представлена етно-нігілізмом, етноізоляцією та етнофанатизмом [11].

Подібна думка простежується у праці Д. Леонтьєва. Учений зазначає, що позитивна ідентичність особистості, зокрема етнічна, слугує стимулюючим бар’єром для прояву інтолерантності. Адже позитивна ідентичність породжує такий образ власного Я, який не потребує “самовиправдовування чи самоствердження за рахунок інших” [8].

Виходячи з цього, вважаємо, що позитивна етнічна ідентич-ність і рівень норми як усвідомлення особистістю своєї приналеж-ності до певного етносу безпосередньо пов’язана з толерантністю. Відтак структурні компоненти моделі етнічно толерантної особис-тості повинні містити когнітивні, афективні і конативні харак-теристики не лише стосовно інших етнічних груп, а й своєї нації. Інша річ, що ці характеристики не повинні набувати відтінків етноцентризму і домінувати над полікультурними і міжетнічними особливостями.

Мета статті – представити результати дослідження етнічної толерантності у вигляді психолінгвістичної експертизи.

Поняття судово-психолінгвістичної експертизи як різновиду судово-психологічної було введено до наукового обігу В. Батовим та М. Коченовим (1974). Психолінгвістична експертиза, як правило, розглядається разом із лінгвістичною та почеркознавчою і визна-чається критерієм методики [3, 10]. Завдання, на розв’язання яких спрямована експертиза потребує комплексного підходу у сукупності психолінгвістичної, лінгвістичної та почеркознавчої експертизи.

Слід розмежовувати такі види психолінгвістичної експер-тизи [4]:

1. Експертиза, що спрямована на встановлення автора тексту або виявлення категоріальних ознак мовця, які дають можливість встановити автора. До таких ознак належать стать, вік, національність або рідна мова, місце народження або місце довготривалого прожи-вання, рівень освіченості тощо.

Орієнтовний перелік питань, на розв’язання яких спрямована експертиза: чи є конкретна особа автором тексту? Чи є конкретна особа автором кількох різних текстів? Чи є автор та виконавець тексту однією або різними особами? Чи складений текст кількома авторами? Які риси соціально-демографічного портрета автора можна встановити за досліджуваним текстом? Яка є основна мова спілкування (рідна мова) автора тексту? Чи простежуються в тексті ознаки, які можуть свідчити про незвичний психофізіо-логічний стан автора? Чи створений текст документа під диктовку або шляхом переписування? Чи створений текст документа з навмисним перекручуванням писемного мовлення? Чи містять висловлювання автора статті негативну або позитивну оцінку конкретної особи та її діяльності? Які значення мають слова, словосполучення, фрази в тексті? Розв’язання завдань, поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе лише за наявності відносно великого тексту (не менше 500 слів).

2. Експертиза, спрямована на встановлення тимчасових ознак автора тексту, наприклад, його емоційного стану. Такий вид експер-тизи є подібним до судово-психіатричної експертизи тексту, хоча призначення останньої – встановлення осудності обвинуваченого.

3. Експертиза, спрямована на визначення умов створення досліджуваного тексту.

4. Експертиза, спрямована на встановлення завчасно сплано-ваного викривлення фактів, що викладені у тексті.

5. Експертиза, що спрямована на встановлення наявності у тексті змістових та інших ознак, які дають змогу порушити питання щодо обвинувачення автора тексту за визначеними статтями Кримінального кодексу України, Конституції України та інших законів. До них належать статті, що стосуються розпалю-вання расової, національної, релігійної ворожнечі, пропаганди війни, насильства та жорстокості, посягання на права і свободи людини, честі, гідності та здоров’я населення, втручання в особисте життя громадян, підриву безпеки держави, обмеження загально-визнаних прав людини.

Предметом психолінгвістичної експертизи у цій статті є законодавство України, яке регулює й стримує прояви ксенофобії.

Конституція України містить п’ять статей щодо трактування права етнічних, національних меншин, іноземців та осіб без громадянства у нашій державі.

Стаття 11: “Держава сприяє консолідації та... розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України” [1, 6].

Стаття 21: “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах” [1, 9].

Стаття 24: “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігій-них та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками” [1, 10].

Стаття 26: “Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, які і громадяни України, за винятками, встановленими Консти-туцією, законами чи міжнародними договорами України” [1, 11].

Стаття 37: “Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються” [1, 18].

У цитованих вище текстах законодавства України вжива-ються основні поняття, виражені в термінах чи термінологічних висловлюваннях: обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, етнічного та соціального походження, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі. Ці поняття можна розділити на дві групи: об’єктивні та суб’єктивні.

Об’єктивні поняття охоплюють такі позиції, як обмеження громадянських прав; пропаганда війни, ворожнечі; розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності; прийняття того, що люди є вільними і рівними.

Суб’єктивні поняття відображають такі аспекти: розпалювання ворожнечі; політичні, релігійні, етнічні переконання.

На противагу об’єктивним, суб’єктивні поняття мають психо-логічний характер; до них належать розпалювання міжетнічної ворожнечі, нетерпимості і загалом (негативно оцінюваних) соціальних почуттів особистості. Розпалювання та збудження інтолерантності у суспільстві пов’язане із усвідомленням націо-нальних почуттів, з проблемою етнічної чи конфесійної ідентич-ності. Поняття переконань тісно пов’язане з поняттям соціального настановлення, за М.М. Слюсаревським, яке тлумачиться як соціально детермінована схильність особистості чи групи до заздалегідь визначеного ставлення-позиції стосовно того чи іншого соціального об’єкта [9]. Відтак політичні переконання пов’язані із соціальними настановленнями стосовно політичних об’єктів, релігійні – із релігійними і конфесійними об’єктами, тоді як етнічні – із етнічними об’єктами чи суб’єктами.

Розпалювання ворожнечі власне і ґрунтується на соціальних настановленнях і етнічних переконаннях людини, якщо останні охоплюють ксенофобні тенденції і виконують, відповідно ксено-фобні функції: знаннєву, ціннісну і захисну. Знаннєва функція ксено-фобних настановлень і переконань ґрунтується на спрощеному розумінні етнічних особливостей різних спільнот, які визначають відмінні способи діяльності їх представників. Ціннісна функція ксенофобних соціальних настановлень і переконань виявляється у тому, що людина етнічно самостверджується шляхом пригні-чення інших, виражаючи ілюзорні ціннісні орієнтири стовно форму-вання етнічної ідентичності.

Захисна функція ксенофобних соціальних настановлень і переконань реалізується в ілюзії того, що людина розв’язує свої внутрішньоособистісні конфлікти, пов’язані із формуванням етнічної ідентичності, дійсно поглиблюючи суперечності в етнічній міжособистісній взаємодії, які згодом дедалі більше поглиблюють внутрішньоособистісний конфлікт людини.

Отже, для гармонійних стосунків людини із фізичним і соціальним світом важливого значення набувають толерантні соціальні настановлення і переконання, які усувають етнічну ворож-нечу, і сприяють консолідації та розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності особистості як представника певного національно-культурного простору. Як зазначалося вище, ворожість як стійкий прояв поведінки особистості є важливим параметром авторитарної особистості, що іменується як деструктив-ність і цинізм.

У контексті нашого дослідження проведення асоціатив-ного експерименту визначається необхідністю ґрунтовного вивчення когнітивного компонента етнічно толерантної особистості.

Словом стимулом в асоціативному експерименті слугувало поняття “етнічна толерантність”. Досліджуваним кількістю 50 осіб – студентам Дрогобицького державного педагогічного універси-тету імені Івана Франка надавалась інструкція дати першу асоціацію, що спадає їм на думку.

У результаті було зібрано 34 асоціації, оскільки 16 з них кілька разів повторювалися (терпимість, вихованість, добросовісність, культура, інтелігентність, великодушність, характер, пунктуальність, уважність, цінність, прагматичність, акуратність, людина, поряд-ність, моральність, стриманість, впевненість, тактовність, комуніка-бельність, повага, шляхетність, врівноваженість, спокійність, охайність, доброзичливість, чемність до інших, риса людини, манери, ввічли-вість, відданість, свобода, симпатичний, лицар), які слугували теж стимулами в іншій групі досліджуваних кількістю 69 осіб. У результаті було отримано розмаїття асоціацій.

Як зазначає В. Сєркін, якщо у групі кількістю 30 і більше осіб асоціація при описі будь-якого стимулу використана трьома або більшою кількістю досліджуваних, вона застосована невипад-ково і слугує семантичною універсалією поняття, закладеного у стимул [10, 76]. Низка невипадкових асоціацій на конкретне слово-стимул називається асоціативною семантичною універсалією стимулу у конкретній вибірці досліджуваних. Як правило, семантичні універсалії аналізуються якісно.

Найчастотнішими універсаліями поняття “етнічна толерантність” є вихованість (19), доброта (18), охайність, чистота (17), спілкування, чесність (16), поведінка (15), врівноваженість (11).

Результати якісного аналізу асоціативної семантичної універ-салії стимулу свідчать про те, що в уявленнях студентів етнічна толерантність безпосередньо заглиблюється в особистісні якості людини. Глибший аналіз змісту асоціацій дає змогу побачити, що толерантність, на думку студентів, здобувається в ході соціалізації особистості і є набутою властивістю особистості як результат її виховання.

Іншим психолінгвістичним методом вивчення етнічної толе-рантності в уявленнях студентської молоді у нашому дослідженні був метод семантичного диференціалу. Студентам (69 осіб) пропонувалося дослідити це поняття відповідно до фактора оцінки, сили і активності за шкалою від -3 до 3. Відмінності конотатив-ного значення за трьома факторами – оцінки, сили і активності – виявилися значущими на рівні р<0,05 (див. табл. 1).

Як видно з таблиці, середнє конотативне значення найбільше виражене за фактором оцінки, при цьому позитивність цього значення наближається максимум до 2,00 балів із можливих 3,00, що свідчить про те, що етнічна толерантність в уявленнях студентської молоді не є крайньо вираженою позитивною рисою.



Таблиця 1
Відмінності конотативного значення поняття

етнічна толерантність” за трьома факторами



Назва фактору

Показник конотативного

значення


Фактор оцінки

1,81

Фактор сили

1,40

Фактор активності

1,37


Висновки. Етнічна толерантність – важливий показник особистісної зрілості людини. Її формування визначається цілою низкою детермінант. Серед них провідна роль належить зовнішнім чинникам (етносоціальний контекст взаємодії), що відповідно впливають на виникнення адекватного ставлення до представників різних етнічних груп (внутрішні чинники). Етнічна толерантність відображає особистісні настановлення, які виникають на основі розуміння себе та інших у процесі міжетнічної взаємодії.

Проведене емпіричне дослідження показало, що перебування у міжетнічному просторі та розуміння його соціально-правового поля здійснюють позитивний вплив на прояв етнічної толерантності студентів в умовах українського суспільства, підвищують рівень сформованості у них когнітивного, афективного і конотативного компонентів етнічної толерантної.



Подальших досліджень потребує проблема розробки відпо-відної програми, спрямованої на формування етнічної толерантності студентів, беручи до уваги цілісну особистість у сукупності мотиваційної, пізнавальної та емоційної сфер.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка