«Українські витинанки один із способів виховання духовної культури засобами українського народного мистецтва»



Скачати 61.52 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір61.52 Kb.
Осокорівська загальноосвітня школа

І-ІІІ ступенів


(інтегрований урок образотворчого мистецтва, музики

та народознавства у 7 класі)


Вчителі

Овчіннік Н.Д.,

Дудка О.І.


Тема уроку: «Українські витинанки – один із способів виховання духовної

культури засобами українського народного мистецтва»
Мета уроку: продовжувати ознайомлення учнів з витинанками як видом декоративно-прикладного мистецтва. Розвивати конструктивне мислення, фантазію. Поглиблювати навички акуратності в роботі. Ознайомити дітей зі звичками та обрядами свого села.

Обладнання: картон, кольоровий папір, ножиці, клей, лінійка, олівець, кнопки, нитки, проволока.
ХІД УРОКУ:

Вчитель. Здавна український народ славився майстерністю, працьовитістю, охайністю. Неодноразово мандрівники з інших країн любувалися охайними, чистими садибами, біленькими хатинами, які нібито розкішні молодиці вихвалялися одна перед одною своєю красою. Кожне подвір’я було неповторно-оригінальне, одні хатинки були розмальовані біля вікон та дверей, інші оздоблені вирізьбленою деревиною на дахах та воротях.

А як зайдеш до хати, то зустрінуть тебе поважна піч, на якій майорять різними барвами квіти, чи якісь кумедні тваринки.

Господар-стіл завжди стоїть посеред світлиці накритий чистою білою скатертиною, а на ньому – святий хліб.

На самому почесному місці образи, прикрашені живими або штучними квітами, а вже рушників, то й не злічити. Кожна господиня дбала, щоб її хоч і бідненька оселя завжди була веселою і привітною для гостей. В буденний день вона була гарною, а в святковий і подавна.

Чи задумувалися ви, діти, побачивши вишиту сорочку чи рушник, виплетений кошик, зроблений глечик, скільки зусиль та уміння потрібно було прикласти, що створити цей витвір мистецтва. Тяжка фізична праця поєднана з майстерністю давала неабиякий результат. Адже колись наші предки самі виготовляли полотно, одяг, знаряддя праці. Тож, крім фізичних зусиль, потрібно було кожній людині вміння майструвати.

З раннього віку привчали дітей до краси, через творіння рук людських. Сьогодні ми і поговоримо, як виховували естетичні почуття в дітей, колись у великих, дружніх українських сім’ях, поєднаємо або порівняємо із сучасністю. І потрібна для цього дуже цікава тема, яка називається «Українські витинанки».

Витинанки являються древнім декоративно-прикладним мистецтвом. До яких часів відносять появу речей схожих на витинанки?

Діти. Ще в У ст. до н.е. існували вироби зі шкіри, хутра з різними візерунками.

Вчитель. Ажурні візерунки зі шкіри і тканини, як прикраси одягу, побутували в минулому на всій території України. Найбільшого поширення вони набули серед гуцулів і лемків. Це були в основному шкіряні витинанки – своєрідні попередники паперових, ажурних прикрас. А звідки були завезені паперові витинанки в Україну?

Діти. Завезені вони були в Україну через Персію і Терцію з Китаю. А в Китаї вони виникла з появою паперу.

Вчитель. Напередодні свята весни жінки наклеювали на вікнах своїх будинків паперові вироби «Чуанхуан», які виготовляли ще взимку. Це були зображення божеств, духів, героїв легенд. Їх витинали ножицями і маленькими ножиками.

Коли витинанки набули найбільшого поширення на Україні?

Діти. В ХІХ столітті по українських селах з’явилися паперові прикраси, якими селяни оздоблювали хати.

Вчитель. Термін «витинанка» вперше з’явився в літературі в 1913 році. А як ще називали їх в різних регіонах України?

Діти. Стригунці, зірочки, квіти, хрестики, козаки.

Вчитель. Першими хатніми оздобами були засушені пучечки квітів, які чіпляли на стінах та перед образами.

Коли в українських сім’ях найбільше зверталися до хатніх прикрас?



Діти. Особливо старанно готували прикраси перед великими святами: Різдвом, Великоднем та Трійцею.

Вчитель. На ці великі свята готувалася вся родина. Довгими зимовими вечорами виготовляли з соломи «павуків», «їжаків», з паперу – «голубів» і «квіти». Вироби закріплялися на стінах, віконницях, перед образами. Деякі вироби підвішувалися до стелі на тонесенькій волосині з кінського хвоста. Від руху повітря, особливо коли горів каганець, вони ніби рухалися, відтворюючи на стінах кумедні страшні тіні. Я просила вас підготувати уривки з творів, де йде мова про хатні прикраси. На коли припадає найбільше піднесення українських витинанок?

Діти. Припадає на кінець ХІХ початок ХХ століття. Важко було знайти українське житло без паперових прикрас.

Вчитель. В цей час багато музеїв звернулись до цього народного мистецтва і почали збирати для своїх експозицій витинанки по селах. Мистецтво витинанок почали вводити у навчальні програми.

Під впливом міської культури виник особливий ряд витинанок, вирізання з тканини серветок, скатертинок, на вікна ажурні фіранки. Новий етап еволюції настінних паперових прикрас припадає на 50-60 роки.



Вчитель. Через декілька днів весь християнський народ буде святкувати велике свято Великдень. Говорячи про це свято, ми уявляємо смачну, духмяну паску, кільце ковбаси, пофарбоване яйце і майже ніколи не говоримо про те, а яка буде наша кімната до свята, чим ми її прикрасимо? Уявімо на хвилинку, що ми не клас, а велика сім’я, а наша класна кімната – наша світлиця. І цю світлицю ми повинні підготувати до свята. У великих сім’ях у кожного були свої обов’язки і доручення, а такі діти, як ви, допомагали старшим готувати кімнатні прикраси. Старі прикраси, які добре збереглися, мандрували в інші кімнати, а на їх місце чіпляли нові, тільки-но виготовлені. Діти ще не могли справитися з цією роботою, тож завжди біля них була мама чи бабуся. Вони і вчили їх всіляким майстерностям.

Сьогодні вашою мамою буде Тетяна Олександрівна Фоменко, мама Гліба, а бабусею – Марія Тимофіївна Скорик. Це чарівні жінки, в повному розумінні цього слова. Це справжні майстрині. Руки цих жінок можуть все:

шити, вишивати, гаптувати, в'язати, витинати, а ще вони дуже гарно співають.

Ми побували в будиночку Марії Тимофіївни і були вражені побаченим. Тому захотіли, щоб і ви побачили, через те влаштували невеличку виставку виробів цієї жінки. Тут тільки невеличка частинка того, що ми побачили.



Вчитель. Маріє Тимофіївно! Хто Вас вчив всьому цьому?

2. Чи прикрашали Ви перед святами свою хатинку, чи вона завжди була у Вас нарядною?

3. Чи збиралися в юності дівчата, щоб разом робити якусь роботу?

4. Чи передали Ви своє вміння дітям чи онукам?

Ми дуже хочемо, щоб Ви побули сьогодні у нас на уроці бабусею і навчили, хоч чого-небудь, ваших дітей.

Ну що ж, поки бабуся Марія вчить декількох своїх онуків якихось прикрас, ми займемося виготовленням інших, адже нам потрібно приготувати різні вироби для нашої кімнати. На тому уроці ми вчилися виготовляти птахів і я просила підготувати домашнє завдання, я бачу, що ви впоралися з цим чудово. Ці вироби нам сьогодні пригодяться. Сьогодні ми спробуємо виготовити святкові штучні квіти. Всі працюють (20 хв.)



Вчитель. Я уявляю собі велику сім’ю, яка зайнята якоюсь справою. Тьмяно горить каганець, в кімнаті пахне свіжо постеленою соломою або сіном, а ще я чую пісню, яка допомагала людям виконувати як важку роботу, так і творити прекрасне! Може і ми спробуємо заспівати. Зараз я, ваша мама Тетяна Олександрівна та ваша бабуся Марія Тимофіївна, спробуємо відобразити ту картину, яку я вам описала.

Пісня «Ой гаю мій, гаю»

Цю пісню співали в Осокорівці. Я хочу запропонувати ще одну Осокорівську пісню, яку ми розучимо на сьогоднішньому уроці і спробуємо, співаючи, працювати. Потім дізнаємось, чи допомагає пісня в роботі.

Розучуємо пісню «Пливе качурець».Діти швидко втомлюються від сидіння, їм хочеться пограти в якусь гру.

Діти. Давайте пограємо в гру «Василь». Хто буде Василем?

Ой, Василю, товаришу,

Ну ж бо глянь ти по нас.

Чи вгадаєш, товаришу,

Яка праця у нас.

Грають гру під ритмічне відплескування.



Ритмічний диктант

Вчитель. Ну ось готові прикраси, якими зараз прикрасимо нашу кімнату. (прикрашають)

Вчитель. Якби нас навчили вклонятися рідному порогові, рідній мові, може тоді не розгубили б ми зібраної попередніми поколіннями духовної спадщини і були б добрішими й милосерднішими. Можливо не було б тоді по селах сумних батьківських осель, полишених гнізд, з яких діти повилітали і вже не повернуться із затишного для них, але духовно бідного вирію, заставленими однаковими меблями, кришталями, де немає місця вишитому рушникові, барвистій витинанці, вербовій колисці.

Слідуючий урок ми присвячуємо українській писанці і знову продовжимо цю велику, прекрасну тему.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка