Українські народні мелодії



Скачати 10.52 Mb.
Сторінка34/41
Дата конвертації15.04.2016
Розмір10.52 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   41

Щодень пеленички свіженькі.

О. Дей подає текст за публікацією: Возняк. – С. 24 (про це йдеться у примітці). При цьому у збірникові Дея підтекстівку Квітки замінено на перший куплет за Возняком:

На городі мак поламався,

Мені, мамо, дяк сподобався.

Ой ви мене січте, рубайте,

Такій мене за дячка віддайте!

Бо у дячка ручки біленькі,

Щонеділі книші тепленькі.

Щонеділі провідної Йа для мене, молодої.

На початку 3-го рядка слово “Такій”, очевидно, помилка. Мало би бути: “Такі й мене за дячка віддайте”.

В публікації М. Гордійчука (Гордійчук, 69) третя строфа подається інакше, ніж у Ф. Колесси, хоч у примітці зазначено: “Стрийщина. Записав Ф. Колесса” (с. 126). У першому рядку також різночитання: у Колесси “поломався” (так само у Квітки під мелодією), а в Гордійчука і Дея – “поламався”.

616 “Сабадашко моя”. І. Франко перейняв пісню у 1877 р. від К. Францішкевича з с. Рогатин у львівській тюрмі. Доля повного тексту не з’ясована.

390

617 “На воді човен вихитується”. Див. паспорт до пісні 616. К. Квітка подає текст в “Коментарі” за Колессою (с. 32. – № 17), вказуючи, що І. Франко почав її співати з 2-ї строфи.



618 “Ой понад морем, понад Дунаєм”. Яблонів, Печеніжин. Текст подається за публікацією: Дей, 72приміт. 290. Упорядником знято введені О. Деєм вставки у квадратних дужках. Текст записав М. Павлик, від якого пісню перейняв І. Франко і наспівав К. Квітці. Різночитання початку “Гей понад морем” у Павлика і “ Ой понад морем” у Квітки пояснюється поширеним в усному виконанні варіюванням непринципових, часто – одиничних деталей.

Більш важлива інша деталь запису: за нотним записом К. Квітки кожен рядок повторюється двічі. Але це огріх виконання І. Франка: він, певно, забув текст і тому змушений був проспівати двічі перший рядок.

Пісня “Ой понад морем, понад Дунаєм” належить до порівняно нового шару у фольклорі – XVTII–XIX століть. Особливо показова її ритмічна форма для рекрутських та жовнірських, хоча трапляється і в інших жанрах. Для прикладу зразки із збірника “Пісні Явдохи Зухи. Записав Г. Танцюра” (К., 1965): “Летіли орли з далекого краю” (с. 648); “Ой ні на кого нарікати” (с. 656); “Гей, зажурився сивий соколонько” (с. 657), вміщена серед історичних “Гей, у Стругові та всі дзвони дзвонять” (с. 604); “Ой горе, горе на чужині бути” (с. 612, за змістом також вояцькі, за тематикою належать до часів російсько-турецьких війн) тощо.

Усі вони, як і варіант, записаний від І. Франка, належать до однієї пісенної парадигми. Її структура спирається в тексті на форму (6+6) з варіантами (6+5), (5+6), (6+6) та на базову ритмічну фігуру :

Ця ритмічна фігура може варіюватися залежно від змін у складочисленні (роздрібнюється перша чвертка на дві вісімки, половинна нота – на дві чвертки, об’єднуються сусідні вісімки у чвертку). Цей короткий структурний аналіз пісенної парадигми має одну мету: довести, що усі варіанти належних до цієї парадигми пісень мають ще й таку спільну рису, як дворядкова строфа. Тобто, відсутнє повторення кожного вірша (крім випадків конкатенації). Отже, за строфікою текст мусив би мати такий вигляд:

391


1. Гей понад морем, понад Дунаєм,

Там ходи жовняр, ходи, думає.

2. Ой а над ним та й орел літає,

А бідний жовняр з орлом гадає:

3. – Ой орле, орле, сивий соколе,

Чи не бував ти в чужій стороні?

4. Чи не бував ти в чужій стороні,

Чи не чував ти в якій новині? [...].

І далі за текстом вже без конкатенації, яка тут вжита один раз між 3 та 4 строфами.

Дворядковість властива також іншому варіантові, записаному К. Квіткою в Довгополі – 639(520) “Ой ци був ти, ци ні, в моїй стороні”. Її мелодія майже тотожня пісні 617 (521) “Ой понад морем, понад Дунаєм”.

В “Коментарі” К. Квітка пояснює, що пісні 639(506) “Гей гук, мати, гук” та 640(520) “Ой ци був ти, ци ні, в моїй стороні” записані в Довгополі від місцевих селян, але не від І. Франка. У збірнику 1922 р. наприкінці “Передмови” К. Квітка помилково вказав номери записів від І. Франка 502–532 (за старою номерацією), не помітивши, що в це число автоматично потрапили і пісні 639(506) та 640(529) з Довгополя. Цю помилку він виправляє на сторінках “Коментаря”: між розглядом пісень “Ой гук, мати, гук” та “Ой летіла зозуленька по Вкраїні”.

Ф. Колесса звернув увагу, що пісні 506 та 520 (старі номери) паспортизовано “Довгополе Косовського повіту”, але пояснив це як похибку в паспортизації і помилково зарахував пісні до записаних від І. Франка: “У збірнику К. Квітки невірно подано місце походження пісні: Довгополе, п[овіт] Косів” (Колесса. – С. 29. – № 10). Цю хибну корекцію повторили Гордійчук (с. 51,

59, приміт. с. 124,), а згодом Дей (с. 71, 102). У примітці на с. 290

0. Дей закріплює й поглиблює помилку, вказуючи: “Мелодію від

1. Франка записав К. Квітка, подавши текст до неї із вар., записаного в с. Довгополе Косівського пов. М. Павликом:

Ой ци був ти, ци ні в моїй стороні,

Ой ци тужить, ци ні дівчина по мні?

Вони відповідають другому і четвертому рядкам пісні в запису І. Франка”. Тут вже три штучні “містки”: між записом

392

К. Квіткою мелодії, співом І. Франка та текстом, записаним М. Павликом. І жоден з них не відповідає дійсності.



Див. також коментарі упорядника до пісень № 639 та 640 в примітці “84. Довгополе” .

619 “Ой зацвила черемшина зрісна”. У К. Квітки паспорт: Жидачів (без вказівки пункту). У Дея: 1880 р. від Я. Сидорука. – С. Чортівець Обертинського пов. Текст подається за Деєм (с. 200, приміт. с. 309), вар. А. Його передрукувало з Возняка (с. 23 – 24). Колесса (с. 29–30. – № 11) вмістив варіант, записаний Іваном Колессою у с. Ходовичі.

620 “Журю я ся, журю як вечір, так рано”. Скворява, Жовква. Текст подається за Деєм. – С. 201–202. В нотах, передрукованих О. Деєм, відсутні три вказівки К. Квітки на зміни темпів.

621 “Ой ходит Іван понад Дунай”. Белз (з-під Белза), Сокаль. Текст подається за Деєм (с. 129–130, приміт. с. 300).

0. Дей подає паспортизацію: с. Тяглова, Белзького пов., де його було записано М. Павликом, від якого пісню перейняв

1. Франко і наспівав М. Лисенкові та переслав йому текст. Доля Лисенкового запису невідома.

622 “Чому, коню, води не п’єш, лиш на воду дуєш”. Галичина (пункт і повіт не зазначено). Дей (приміт. с. 291) подає: зап. 1901 р. в Буркуті. Текст зберігається в архіві К. Квітки: МГ. – Ф. 275. – № 105, арк. 125. Подається за рукописом.

623 “Гей! Вийшла, вийшла подолянка по воду”. Див. паспорт до пісні 616. Дей (с. 143–144, приміт. с. 301–302) подає мелодію, записану Колессою (№ 40, текст на с. 50–51), а також поданий ним текст. Ф. Колесса там же цитує слова І. Франка про запис і реконструкцію тексту пісні “Гей! Вийшла, вийшла подолянка по воду”. О. Дей подає цю цитату не до кінця. Після цитованого О. Деєм далі у І. Франка йде: “Надто в моїх рукописних збірках єсть ігце один варіант “Подолянки”, записаний 1884 р. Антоніною Калинович у Шишківцях Залізницького повіту. Пробую з усіх тих варіантів реконструювати текст пісні, хоча мушу признати, що й вони не дають скрізь ясного і мотивованого тексту. Основою кладу рогатинський варіант” (цит. за: Колесса. – С. 51).

Без цих слів створюється враження автентичності передрукованого О. Деєм тексту, тоді як насправді це реконструкція. Про це ж пише й К. Квітка у “Коментарі”, подаючи текст “Подолянки”

393


за публікацією Ф. Колесси. З цих причин текст при нотах не подаємо, залишаючи реконструйований варіант у “Коментарі”.

У збірнику 1922 р. на початку 5-го такту переписувач вписав в основний нотний текст тріольний варіант (його зараз винесено окремо під цифрою 1). Щоб розвантажити основний текст, тодішній переписувач (з власної ініціативи чи за вказівкою К. Квітки) підтер ноти (сліди залишилися на папері) і виписав їх над нотним станом на нотних лінійках. Цей приклад привертає увагу тим, що може свідчити про один із шляхів пошуку записування варіацій. Методика використання додаткових нотних станів могла бути підказана не лише наочністю варіацій, але й чисто технічними рішеннями у сфері нотної графіки.

624 “Сеї ночи із півночи, ще кури не піли”. М. Рогатин. Дей (приміт. с. 305) подає уточнення запису тексту: 1877 р. від К. Францішкевича з Рогатина у львівській тюрмі (варіант А). Текст подається за Леем. – С. 165–166, приміт. є. 304, вар.

А. Перший рядок тексту має відмінності від запису К. Квітки, що (як і в інших випадках різночитань записів від І. Франка) пояснюється двома основними причинами: по-перше, значною відстанню в часі від фіксації тексту Франком (в даному разі 1877 р.) до його співу Квітці (влітку 1901 р. в Карпатах у Буркуті); по-друге, Франко часто знав по декілька варіантів текстів і іноді мелодій, тому міг мимоволі міняти окремі слова або вдаватися до варіювання (див. також примітки до пісні 629). У цій пісні вар. Б (Дей. – С. 167) з Лолина Стрийського повіту має більшу близькість до підтекстівки Квітки:

Сеї ночі й опівночі, ще кури не піли.

Його О. Дей і подав із мелодією К. Квітки, хоч це не краще рішення. Адже вар. Б записано в Лолині, тоді як вар. А, мелодію якого зафіксував Квітка, походить з Рогатина. У передруку О. Дея у 3-му такті мелодії помилка: чвертка штилем донизу має бути нотою ля, а не сі.

625 “Чи чули ви, люде, о такій новині”. Галичина (пункт і повіт у К. Квітки не вказано). Дей подає: текст зап. 1877 р. від Мих. Теслюка з с. Батячів у львівській тюрмі (Дей. – С. 150–160, приміт. с. 304).

626 “Ой світи, місяченьку, хоч годиноньку в нічку”. М. Рогатин. У Дея (приміт. с. 292): пісню 1877 р. І. Франко перейняв 1877 р. від К. Скаміни з Ходорова у львівській тюрмі.

394

Текст К. Квітка подав у “Коментарі”, посилаючись на Колессу (с. 31–32. – № 16). Передруковуємо за “Коментарем”. Не виключено, що тема “горіхового зерня” була потім розвинена І. Франком в одній з вершин світової поезії про кохання – у ні ріпі “Ой ти дівчино, з горіха зерня”.



627 “Чому, сину, не п’єш, чому не гуляєш”. Текст публікується за “Коментарем” К. Квітки, який повідомляє, що мелодію зі співу І. Франка занотував М. Харжевський, а текст – Леся Українка. Там же К. Квітка подає важливий з музично-текстологічного погляду порівняльний аналіз записів цього наспіву від І. Франка М. Харжевським та Ф. Колессою.

Другий мелодичний варіант під цифрою 1 подано у К. Квітки в ритмі без підтекстівки середньої вісімки у словах “не п’єш” . В жодній із строф тексту цей 6-складовий сегмент не має порушень попередньої складочислової структури. Залишається припустити, що І. Франко цю вісімку злегка виділяв (ледь акцентуючи). Записувач (М. Харжевський), маючи відмінний музичний слух, але не бувши кваліфікованим фольклористом, саме так відзначив спів цих слів. Вони могли бути (можливо) підтекстовані як “не-(е)-п’єш”, – тобто, як довге “е”, в якому подовження сприймалося як додаткове легке акцентування цієї фонеми і було виділене М. Харжевським в окрему непідтекстовану вісімку.

Автограф Лесі Українки зберігається в архіві К. Квітки у теці “Тексты разных песен” (МГ. – Ф. 275. – № 105, арк. 154).

628 “Червона калино, чого в лузі стоїш”. Повіт Коломия (без зазначення пункту). У Дея(с. 203 – 204, приміт. с. 300): пісню записано 1880 р. від Фр. Батовського з с. Ценів в коломийській тюрмі. Текст опублікував Возняк (с. 22 – 23). В мелодії, передрукованій О. Деєм, відсутні вказівки на зміну темпу (rallentando, Moderato). Основний темп Allegro (жваво, швидко) перекладено як Помірно. Можливо, це недогляди коректури.

629 “Ой не жалуй, моя мила, що я п’ю”. Уторопи, Коломия. У Дея (приміт. с. 298): зап. 1880 р. від К. Батовського з с. Ценів та І. Васильківського з с. Уторопи в Коломийській тюрмі. Текст подається за “Коментарем” К. Квітки. Квітка подав публікацію Колесси, але у 5-й строфі слово “газда” подає з виправленням: “ґазда”. Опубліковано: Колесса. – С. 34. – № 19; Дей. – С. 115, приміт. с. 298. Між версіями Колесси і Дея є незначні розхо

395


дження (мед – мід, спімниш тогди свої лита – спімнеш свої давні літа, міні – мені тощо).

У повісті “Перехресні стежки” І. Франко (Твори : У 20 т. – К., 1951. – Т. 7. Повісті. – С. 185–443) цитує дві строфи іншого варіанту пісні (с. 420–421), де є певний сюжетний збіг із змістом тексту, який подається в нашому виданні:

Чи не будеш, моя мила, жалувати,

Гей, як ся буде сивий голуб трепетати?

Ой буду я, мій миленький, жалувати,

Гей, а хто ж буде дрібні діти годувати?

Знання І. Франком текстів у кількох варіантах, зокрема, є одним з пояснень розбіжностей у версіях записів від нього різних осіб (наприклад, Ф. Колесси, К. Квітки, М. Лисенка, М. Харжевського).

630 “Чогось мене мій милий не любит”. Галичина (пункт і повіт у К. Квітки не зазначено). У Дея (приміт с. 299 ”()й зацвіла калинонька в лузі”): зап. 1880 р. від Фр. Батовського з с. Ценів у коломийській тюрмі. Текст подається за “Коментарем” К. Квітки з його корективами. І. Франко наспівав К. Квітці мелодію із словами 3-го рядка, про це йдеться в “Коментарі”. Опубліковано також: Колесса. – С. 37. – № 24; Дей. – С. 123, приміт. с. 299.

К. Квітка поновив дієслівні форми з твердим закінченням “ходит”, “любит” тощо як властиві, як він пише, західноукраїнським говіркам. Також увів поділ тексту на дворядкові строфи. Найбільша незгода трьох версій в останньому рядку. У Ф. Колесси:

Того буде він Божий карати.

К. Квітка вважає це помилкою, яка порушує смисл, і замість “він” подає “вік”, а в О. Дея – “син”. Останнє видається логічним, але в рукопису І. Франка Син мало б писатися з заголовної літери. Схоже, що там неясне написання слова “вік”.

631 “Не сама ж я ходила”. Березів, Коломия. У Дея (приміт. с. 296) є коментар до обставин запису: 1880 р. у с. Березові під час гостювання в К. Геника. Передруковується за Деєм. – С. 107–108, приміт. с. 296, який подав текст з архіву І. Франка. Версію Колесси. – С. 38. – № 26, наводить К. Квітка у “Коментарі”, де її залишено для порівняння.

396

632 “Ой вербо, вербо, кучерява”. Ценів, Коломия. У Дея (приміт. с. 297) вказівка на виконавця і час запису тексту



І. Франком: 1880 р. від К. Батовського з с. Ценів у коломийській тюрмі. Текст за виданням: Дей. – С. 113–114, приміт. с. 297. Пояснення розбіжності першого рядка текстів у запису К. Квітки та в публікації І. Франка у праці “Жіноча неволя” (І. Франко. Вибрані статті про народну творчість. – К., 1955. – С. 137–138) те ж, яке вже давалося у примітках до пісень № 624 та 629. Тут можна навести ще одну ілюстрацію. У згадуваній вже повісті “Перехресні стежки” (див. примітки до пісні № 629) Реґіна (персонаж повісті) подумки згадує пісню:

Ой вербо, вербо кучерява,

Ой, а хто ж тебе скучерявив?

Скучерявила темна нічка,

Підмила корінь бистра річка.

Порівняння цих строф із двома першими куплетами пісні “Ой дубе, дубе кучерявий” засвідчує близьку варіантну структуру текстів.

У К. Квітки подано лише один рядок, який повторюється з мелодією двічі. Але характер наспіву та складочислова форма (5+4), вар. (6+4) показові для дворядкової виконавської строфіки. Такий варіант співу подано у виданні: Дей. – С. 113, з чим слід погодитися. Це підтверджується публікаціями пісень аналогічної структури: Пісні Явдохи Зуїхи. Записав Г. Танцюра. – К., 1965, “Ой вербо, вербо кучерява” (с. 432); Буковинські пісні. Упоряд. JI. Ященко. – К., 1963, “Гей, дубку, дубку кучерявий” – за змістом та ритмоструктурою обидва зразки належать до тієї ж пісенної парадигми, що і запис К. Квітки від І. Франка. Також: Пісні з Волині. Упоряд. О. Ф. Ошуркевич, М. С. Стефанишин. – К., 1970, “Ой вигорю нивку широкую” (с. 141).

633 “Мудрому бути”. Галичина (без вказівки на пункт і повіт). У Дея (приміт. с. 294_295): 1871 р., Нагуєвичі. Текст пісні не знайдено. Дей (с. 98–99, приміт. с. 294–295) опублікував з мелодією К. Квітки текст дівочої пісні “Ой піду ж бо я, ой піду ж бо я то в гору, то в долину”, вважаючи її уривком якогось повнішого тексту, строфу з якого І. Франко проспівав К. Квітці. У примітках О. Дей подає текст парубочої пісні, що її записав Ю. Федькович. Там є точно така строфа (за нашою

397

номерацією – 4-та, 8-ма та 12-та), яку наспівав Франко Квітці. Вона проходить формотворчо-психологічним та цементуючим ідею пісні рефреном (мудрість – у подоланні чуттєвості)'.



1. Гой піду ж бо я, гой піду ж бо я то в гору, то в долину,

Гой найду ж бо я, гой найду ж бо я то рожу, то калину.

2. Чи рожу рвати, чи рожу рвати, чи калину ламати,

Чи ся женити, чи ся женити, чи парубком гуляти?

3. Оженив-бих ся, оженив-бих ся, заболить головочка,

Не женив-бих ся, не женив-бих ся, затужить дівчиночка.

4. Мудрому бути, мудрому бути – з кременя огню дути,

Ще мудрішому, ще хитрішому – за дівчину забути.

5. Гой піду ж бо я, гой піду ж бо я берегом над водою,

Гой натну ж бо я, нарубаю ж я прутячка шабелькою.

6. Нарубаю ж я того прутячка гаточку загатити,

Та щоби добре, та щоби не зле до дівчини ходити.

7. Гой піду ж бо я та й до гаточки – гаточка розгачена,

Гой піду ж бо я та й до дівчини – дівчина заручена.

8. Мудрому бути, мудрому бути – з кременя огню дути,

Ще мудрішому, ще хитрішому – за дівчину забути.

9. Гой піду ж бо я, гой піду ж бо я під могилу орати,

Забуду ж бо я, забуду ж бо я за дівчину гадати.

10. Та як бо прийшла, та як бо прийшла д’ мому серденьку туга:

– Випрягай, хлопче, випрягай, малий, сірі волики з плуга!

11. Гой чи подоба, чи не подоба, чи подобнії річи,

Щоб з-під могили, з-під високої, аж до дівчини бічи?

12. Мудрому бути, мудрому бути – з кременя огню дути,

Ще мудрішому, ще хитрішому – за дівчину забути.

398

Однак цей рондоподібннй рефрен (“Мудрому бути...” і т. д.) не властивий фольклорній традиції (принаймні не вдається назвати якісь аналоги та варіанти). Записаний Ю. Федьковичем текст засвідчує впливи літературно-інтелігентської стилістики. Поетика пісні, складочислення і музично-ладова форма дають підстави говорити про талановиту стилізацію, про авторство освіченої людини (чи не самого Ю. Федьковича?..). Певні підстави для таких сумнівів дає й відсутність паспортизації як у



І. Франка, так і в Ю. Федьковича (див.: Дей, приміт. с. 294–295).

634 “Гей, у Львові на ринку ударили з гармати”. Галичина (пункт і повіт невідомі). Мелодію 1901 р. в Буркуті записав від

І. Франка М. Харжевський. Доля повного тексту не з’ясована. В “Коментарі” К. Квітка подає варіант: Головацький. – С. 137. Його передрукував у примітках Дей (с. 312), в передруку пропущено

2-у строфу. Див. текст Я. Головацького у “Коментарі” К. Квітки.

60. Хведоренко Петро – Сидорівка, Канів, Київська: 2, 55. Селянин, який мав невелику освіту.

У зб. 1922 р. в № 2(623) у третьому такті стоїть знак відкритої репризи, якого немає наприкінці пісні. Другий рядок тексту виписано двічі під нотами, тому вказана реприза – помилка переписувача. Це підтверджує і близький варіант 1(56).

61. Царюк Васса – Триліси, Чигирин, Київська: 467.

62. Черниш Ганна – м. Чигирин, Київська. 464, 468. Зап. у 1916–1917 р. в м.Чигирин від уродженки с. Межиріч Канівського пов. (МГ. – Ф. 275. – № 34).

464. Чотиристрофну нотацію К. Квітки зведено упорядником до однієї музичної строфи за допомогою пунктированих ліг та виносок (враховано повтори і виписано окремо варіації). У варіаціях при підтекстівці вказано номери строф, до яких відноситься кожна варіація.

63. Черниш Катерина – Межиріч, Канів, Київська: 187; м.Чигирин, Київська: 462.

64. Шапарук Марія – Вовчицк, Ковель, Волинська: 69. Зап. 1918 р. у притулку для біженців у Києві. Текст знаходився серед паперів К. Квітки, які не потрапили на державне збереження й залишилися у М. І. Кащеєвої (матері Г. Л. КащеєвоїКвітки, дружини вченого). Разом з іншими матеріалами запис слів цієї пісні перейшов у власність В. Іваненка, в архіві якого й зберігається. Подається за цим рукописом.

399


Мелодія обмежена однією тритактовою поспівкою (лише у такті 3 недовершений каданс, а при повторі у 6-му – довершений). Тому строфоїд, умовно позначений упорядником цифрою “2”, може виконуватися під наспів перших 6-ти тактів із ритмічними стягненнями вісімок у чвертку (на початку 5-го такту) та розбивкою першої чвертки 2-го такту на дві вісімки. Ці вказівки упорядник не вважав за можливе внести в нотний текст, оскільки не виключені й інші варіанти підтекстівки, які міг подати лише сам записувач.

65. Шпилька Меланія – Мала Перещепина, Конград (Конетантиноград), Полтавська: 44, 209, 232, 257, 551–558. Зап. 1908 р. в Ялті від хатньої робітниці К. Квітки та Лесі Українки. Доля повних текстів не з’ясована.

66. Щербаківський Вадим – Шпичинці, Сквира, Київська:

282. Щербаківський Вадим Михайлович (1876, Шпичинці – 1957, Лондон). Етнограф і археолог. 1922–51 – професор Українського вільного університету в Мюнхені (1945–1951 – ректор). Праці: “Архітектура у різних народів і на Україні” (1910), “Кам’яна доба в Україні” (1947) та ін. Див. також приміт. 122.

67. Яковенко Костянтин – Пенязевичі, Радомишль, Київська: 228, 303. Селянин віком понад 70 років. Ці пісні, як говорить К. Квітка, квазі-християнського змісту, співак вивчив тому, що їх виконання вважав богоугодною справою.

303. За словами виконавця, пісню “Ішов дячок із школи” співали на Великий піст. “Пісня ця, – пише К. Квітка, – в старовину була відома й іншим слов’янським народам (але, здається, не балканським слов’янам)”.

68. Яковенко Мотря – паспорт за приміт. 67: 441. Текст передруковується з публікації: Квітка. – С. 12. – № 10. Там примітка: “Пенязевичі, від Мотрі Яковенко (10 г.)”. Останнє розшифровується як “10 год (років)”. Онучка Костянтина Яковенка (див. приміт. 67).

69. Янковський Йосип – Богуслав, Канів, Київська: 459.

70. Яструбецький Гнат – Купин, Кам’янець, Подільська: 651;Тиврів, Вінниця, Подільська: 665; Комаргород, Ямпіль, Подільська: 666. Адміністратор Державної української капели “Думка”. Записи паспортизовано за різними селами і повітами Подільської губернії. Це пояснюється тим, що Г. Яструбецькому з причин фахових занять доводилося бувати в різних населених пунктах.

400


У праці “Многоголосие в украинских народных песнях” К. Квітка відсилає до варіанту тексту пісні “Дівчинонько моя, Галю” в записові М. Гайдая: Зразки народної поліфонії. – X., 1929. – С. 17 (КНМ. – № 14/201, арк. 37).

Пісня № 561 за старою нумерацією (за новою – 669) у списку виконавців в кінці “Передмови” до зб. 1922 р. стоїть серед пісень Г. Яструбецького, вона ж у “Табелі географичній” К. Квітки вказана серед записаних у Якубівці. Упорядником вирішено залишити її за Якубівкою, оскільки у списку пісень, записаних від Г. Яструбецького, відсутня вказівка на географічний пункт. Крім того, за характером пісня “Не жаль мині ой так ні на кого” утворює більш логічну стильову групу з Якубівськими записами (див. приміт.18).

Невідомі виконавці

71. Акерман, Бессарабська: 724. Зап. Аркадій Іванів. Див. також приміт. 103, 118.

72. Анапа, Темрюк, Кубань: 729–731. Зап. у м.Тбілісі від військовослужбовця.

73. Білашки, Бердичів, Київська: 227, 413, 743.

74. Велика Татаринівка, Житомир, Волинська: 679–681. Від селянина чи дрібного шляхтича середніх років.

679. Текст пісні “Ходить дівка над водою” зберігся в архіві К. Квітки у теці “Песни с голоса Максима Микитенко” (МГ. – Ф. 275. – № 81, арк. 5–6). Ця вказівка В. Іваненка (і аналогічні) не означає, що усі наявні в даній теці (папці) матеріали були записані від вказаної особи. При формуванні папок траплялися випадковості. Публікується за рукописом.

У першій строфі під нотами перший раз вжито слово “дівка”, а вдруге – дівча”. Далі в рукопису послідовно вживається друга форма. Може бути, це помилка переписувача, хоча не виключене й вживання співаком цих двох варіантів вимови.

14-та строфа дефектна – порушено будову вірша (4+4). За структурою тут мав би бути, наприклад, такий варіант:

Скоро братік з подарками,

А сестриця з чароньками.

401

75. Венслави, Лохвиця, Полтавська: 528. Зап. Нестір Городовенко. Див. приміт. 91, 98, 108.

1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   41


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка