Українська література, 5 клас Модуль I вступ. Світ фантазії, мудрості. Міфи І легенди українців. Народні перекази (5 годин)



Сторінка1/4
Дата конвертації24.04.2016
Розмір0.7 Mb.
  1   2   3   4
Українська література, 5 клас

Модуль I

Вступ. СВІТ ФАНТАЗІЇ, МУДРОСТІ. Міфи і легенди українців. Народні перекази (5 годин)

  1. Теоретичний матеріал.

Класифікація мистецтв

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/7/70/jan_vermeer_van_delft_013.jpg/220px-jan_vermeer_van_delft_013.jpg

Гітаристка Ян Вермера 1670

Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу та за формою чуттєвого сприймання.



За способом втілення художнього образу розрізняють:

  • просторові мистецтва — архітектураскульптураживописграфікахудожня фотографіядекоративно-прикладне мистецтво та дизайн.

  • часові мистецтва — радіомузикалітература

  • просторово-часові — кіномистецтвотеатртанецьциркове мистецтвовідеогра тощо.

За формою чуттєвого сприймання розрізняють

  • слухові — музикарадіо

  • зорові — архітектураскульптураживописграфікахудожня фотографія

  • зорово-слухові — театркіновідеогра.

Ця класифікація не є універсальною, оскільки з появою писемності й нотної грамоти мистецтво слова й музика набули графічних зображень. Також в мистецтві слов зображення літер набуло самостійного естетичного значення - мистецтво каліграфії в Східних цивілізаціях. У кожній із цих трьох груп художньо-творча діяльність може користуватися:

  1. знаками зображувального типу, що передбачають подібність образів з чуттєво сприйманою реальністю (живописскульптураграфіка;літератураакторське мистецтво);

  2. знаками незображувального типу, що не допускають впізнавання в образах реальних предметів, явищ, дій і звернених безпосередньо до асоціативних механізмів сприйняття (архітектурно-прикладні мистецтва, музика й танець);

  3. знаками змішаного типу, властивими синтетичним формам творчості (синтезу архітектури або декоративно-прикладного мистецтва з мистецтвами образотворчими; словесно-музичному — пісенному й актерсько-танцювальному — пантомімічному синтезу.

Також мистецтва можна класифікувати за використовуваними матеріалами:

  • традиційні й сучасні матеріали (фарби, полотно, глина, дерево, метал, граніт, мармур, гіпс, хімічні матеріали, продукти серійної індустрії й т.д.) — архітектура, скульптура, живопис і т. д.

  • сучасні способи зберігання інформації (сучасна електротехніка, цифрові обчислювальні машини) — медіамистецтво

  • звук (чутні коливання повітря) — музика

  • слово (одиниця мови) — література

  • людину-посередника — (актор, клоун тощо).

Одним із перших до класифікації мистецтв звернувся поет Горацій: писав, що поезія - це живопис, що говорить, а живопис - німа поезія. Більш ніж 2000 років таке визначення вважалося вичерпним. У XVIII ст. Лессінг у трактаті «Лаокоон» звернув увагу читача на те, що один і той самий образ не може бути однаково зображений у різних видах мистецтва. Жахливе, страшне в слові впливає на читача, але скульптор не може передати всю послідованість подій, тому має обирати момент, який поєднає в собі передуючі й подальші події. Скульптурна статуя «Лаокоон» зображує різні стадії боротьби людей із чудовиськом, останню з яких демонструє сам давньогрецький жрець. Скульптор завжди залишає надію на роз'язку драматичної ситуації, тому що це складає динамізм композиції.

Словесне мистецтво зображує всі події по черзі, в окремих деталях, та це не створює враження краси. Для подолання цих складнощів талановитий автор залишає місце фантазії читача. У літературному творі не сказане, пропущене може важити більше, ніж детальний опис стану головного героя.

Один з варіантів класифікації видів мистецтв представив німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Критерієм виступає співвідношення ідеї й форми твору:


  • 1). Символічна форма - ідея виступає в абстрактній односторонній формі. Характерно для мистецтва народів Стародавнього Сходу. Найбільш розвинутою на цій стадії виступає архітектура (її матеріал - неорганічна природа):

  • 2). Класична форма - ідея досягає належної конкретності, знаходиться в гармонії з формою. Мистецтво античної Греції, втілюється в скульптурі;

  • 3). Романтична форма - світ душі святкує перемогу над зовнішнім світом. Дух звільняється від чуттєвої оболонки, переходить у нові форми самопізнання - релігію, філософію. Це характеристика сучасного Гегелю європейського мистецтва, на цій стадії, за думкою філософа, відбувається розпад мистецтва. Лідуючими виступають живопис, музика, поезія (їхній матеріал: фарби, гра світла - для живопису, звук - для музики, звук як смисл - для поезії).

Художній образ — це словесне відтворення різних подій, людей, явищ, предметів, уявлюваних письменником.

Література — це вид мистецтва, що в художній формі відображає життя народу.

Художня література — вид мистецтва, що відображає дійсність засобами слова в образній писемній формі.

ОБРАЗНІ СЛОВА:

  • епітети

  • порівняння

  • персоніфікація

Епітет - (від грец. epitheon - додаток, прикладка) - художнє означення, за допомогою якого автор підкреслює певну властивість чи рису зображуваного об'єкта.

Постійний, або сталий (народний) епітет - це стійке художнє означення якогось предмета або явища:

        • шовкова коса,

        • золота осінь,

високі верби

Порівняння - зіставлення двох або кількох предметів чи явищ за їх схожими ознаками.



Персоніфікація - (від лат. реrsопа - особа, особистість + ficatio від faciо - роблю) - поетичне олюднення зображеного в художньому творі світу рослин, тварин, явищ природи, наприклад:

Квітка дрібная молила неньку – весну раненьку (Квітка поводиться, як людина. Вона звертається з проханням до весни.)

Перенесення властивостей будь-якої живої істоти на предмети,явища природи, поняття називається уособленням: «Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива…» (Ріка та вітер поводяться, як тварини: ревуть, стогнуть).

Ми живемо у XXI ст., тож маємо можливість і читати художні твори, і слухати їх в аудіозапису, і переглядати в театрі, у мережі Інтернет чи по телевізору. Навіть найдавніші твори, які виникли тоді, коли людина ще не винайшла письмо, нині надруковані в книжках. Вони дійшли до нас із сивої давнини. А як? Коли не було писемності, люди передавали їх з уст в уста (звідси й прикметник усний), від покоління до покоління. Міфи, легенди, казки, перекази, пісні, загадки, прислів’я складали талановиті люди, імена яких тепер невідомі. Первинний варіант таких творів із часом зазнавав змін. Скажімо, пісню, що подобалася людям, переспівували в різних місцевостях, постійно вносячи в неї щось своє, удосконалюючи її. Пісня, навіть неповністю, та з часом таки змінювалася, ставала кращою. До речі, українських народних пісень нині нараховують майже триста тисяч! До нас дійшла велика кількість народних казок, легенд, переказів... Усі ці твори називають фольклором (від англ. folk-lore — народна мудрість), або усною народною творчістю.

Найдавнішими видами усної народної творчості є міфи й легенди.

Легенда — це розповідь казкового чи фантастичного характеру про незвичайну подію або життя й діяльність якоїсь особи. У легендах здебільшого йдеться про реальну людину, яку знає і любить народ, або про визначну історичну подію. Найпо-пулярніші легенди розповідають про героїчні вчинки Богдана Хмельницького, Максима Залізняка, Олекси Довбуша, Устима Кармелюка. Цих історичних постатей народ наділив неймовірною силою та відвагою, часто їхні можливості було перебільшено, як у казках. Отже, казковість, фантастичність — яскрава прикмета легенди.

Учені поділяють легенди на три різновиди: міфологічні, біблійні та героїчні.

У міфах на відміну від легенд ідеться про вигаданих багатою людською фантазією богів і демонів. Цей вид фольклору виник у той час, коли в людей було ще дуже спрощене, примітивне уявлення про навколишній світ і вони відчували беззахисність і безсилля перед стихійними силами природи. Міф — це розповідь, що передає уявлення наших далеких предків про створення світу, його будову, про богів і демонів, різних фантастичних істот. У чому ж тоді полягає відмінність між міфом і казкою? Казки і в далекі від нас часи, і на етапі створення сприймалися як плід людської фантазії, а ось до міфів тоді ставилися як до чогось імовірного, реального.

Легенди

міфологічні

біблійні

героїчні

уявлення про Всесвіт, природу, богів, демонів

життя святих, перших християн

героїчні вчинки реальних історичних осіб

 

Казки — улюблена тема будь-якого школяра. їх люблять як діти, так і дорослі. Чим же вони так привертають до себе увагу? Що в них особливого? Передусім те, що в них завжди перемагає добро, вони мають цікавий зміст, їхні герої часто наділені надлюдськими можливостями, а тварини, як люди, уміють розмовляти. У казках засуджується жадібність, жорстокість, висміюються ледачі люди, боягузи й дурні, а прославляється працьовитість, мужність і мудрість.



Казка — один із найдавніших видів усної народної творчості.

Казка — усне народне оповідання про вигадані події, що сприймаються як реальні. Вигадка в ній пов’язується з життям людини, з її мріями про кращу долю.

Дійовими особами (їх ще називають героями, або персонажами) в казках найчастіше бувають люди, тварини, рослини та явища природи.

Казки за змістом поділяють на кілька груп.

Казки

про звірів

побутові

фантастичні

Дійові особи — звірі, птахи, риби — розмовляють, мріють, поводять себе, як люди («Котик і Півник»)

Дійові особи — бідний селянин, кмітливий солдат, пан, вередлива жінка — показані в повсякденному житті («Мудра дівчина»)

Дійові особи наділені чудодійною силою, тут зображені незвичайні події, що неможливі в повсякденному житті («Летючий корабель»)

Які ж іще ознаки мають казки? У них часто трапляються чудодійні предмети: скатерка-самобранка, шапка-невидимка, меч-кладенець, чарівна паличка, жива і мертва вода, чоботи-самоходи та ін. Казкам властиві трикратні повтори: наприклад, у казці «Мудра дівчина» пан тричі дає Марусі непосильні завдання.

Казки мають просту будову: типовий початок (зачин), основна частина й кінцівка. Часто вони починаються зі слів: «Жили колись дід та баба...», «Був собі пес...», а можуть закінчуватися такими реченнями: «І я там був, мед-пиво пив, по бороді текло, а в рот не попало» або «От вам казка, а мені — бубликів в’язка». До казки можуть входити невеликі пісні, загадки, прислів’я, приказки.

До речі...

У казках і байках назви тварин сприймаються як їхні імена, тож пишуться з великої букви: Вовк, Лисичка, Ведмідь.



Міф (від грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. Міфи характерні для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського і дорелігійного мислення. Окремі міфи складаються у міфологію того чи іншого народу, яка лежить в основі характерного для ньогосвітогляду.

Види міфів



  • Космогонічні — міфи про створення Всесвіту;

  • Теологічні — міфи про походження богів;

  • Міфи про священний шлюб;

  • Солярні й астральні;

  • Етимологічні — міфи, що пояснюють походження явищ або предметів;

  • Есхатологічні — міфи про загибель Всесвіту

  • Міф про циклічність у природі (скотарські та землеробські міфи);

  • Героїчні міфи (про героїв, засновників племен — грецькі міфи про Геракла);

  • Міфи про здобуття людьми культурних навичок (міф про Прометея);

Деякі способи класифікації в міфології розрізняють міф та легенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо, легендою — історії про героїв-людей, основою яких є історичні події та постаті.

Міфоло́гія також мітологія (грец. μυθολογία від μῦθος — переказ та λόγος — слово; тобто казкослів'я, виклад стародавніх казок, переказів) — сукупність міфівпереказівоповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя.

Міф — це не казка. Найголовніша відмінність міфу від казки полягає у тому, що міф не показує різницю між добром ізлом.

На ранній стадії людської історії в міфах химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні образи, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найпоширенішими були оповіді про виникнення й еволюціюсвітуСонцяМісяцязірок та ін. (космогонія), про походження тварин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп і т. д.

Сукупність міфів складає основу міфологічного світогляду, властивого первісним народам. На зміну міфологічному світогляду з часом приходить релігійний, філософський і науковий.

Основні риси міфологічного світогляду[ред. • ред. код]


  • синкретизм — людина з таким світоглядом сприймає світ як первісно нерозрізнений;, пошук «справжнього» імені Бога.

  • символізм — міфи завжди глибоко символічні, мають не лише буквальне, але й опосередковане значення.

  • генетизм — сприйняття часу. В давнину час сприймався циклічно, тому старе було ціннішим ніж нове; основне питання — хто кого породив.

  • тотемізм — походження від тварини; проявляється в геральдиці.

  • анімізм — віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом.

  • фетишизм — речі з магічними силами.

  • магія — поєднання слів і дії; віра в те, що на людину можна впливати і словом, і фізично, а на предмети — тільки фізично; якщо предмети мають душу, то і з ними можна домовитись.

  • Відмінність міфу від казки:

  • Різні функції.

  • Основна функція міфу — пояснювальна, ритуальна й сакральна
    Основна функція казки — розважальна й моралізаторська й поетична.

  • Відношення людей.

  • Міф сприймається й оповідачем і слухачем як реальність
    Казка сприймається (як мінімум оповідачем) як вигадка.

  • 3. Час дії

  • Час дії міфу доісторичний
    Час дії казки позаісторичний.

Народний переказ — усна народна розповідь про визначну історичну подію, відому історичну особу, улюбленого народного героя тощо.

Перекази за своїм змістом близькі до народних легенд, але вони відзначаються більшою фактичною достовірністю і відсутністю казково-фантастичних елементів, а повчання, напучення висловлюється прямо, без алегоричності, що властиве легендам. Наприклад, народні перекази: "Місто Сміла", "Про заснування Києва", "Козацьке житло", "Коліївщина", "Не чинив Довбуш зла бідним", "Рахів".



Алего́рія (дав.-гр. αλληγορία — іносказання) — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лев — сила, влада чи царювання).

Приклад народного переказу.



Не чинив Довбуш зла бідним.

Коли Довбуш був малим, то пас вівці в полонині. Там і силу дістав. Як почувся він таким сильним, зібрав багато хлопців і пішов у гори. Там зі своєю ватагою нападав на багатих купців, панів, а гроші й майно роздавав бідним.
Ходили опришки лісами, а на харчі брали панську худобу. Коли ж доводилося брати худобу у бідних на прожиток, то завжди платили їм гроші.
Якось Довбуш з хлопцями проходив через ліс близько поля. На цім полі під лісом дівчина пасла корову. Довбуш сказав, щоб вона закликала свого тата, бо він, ніби мав щось йому сказати. Поки дівчина вернулася з дому, він із хлопцями зарізав корову, а в шкіру поклав стільки грошей, що можна було купити три корови.
Коли господар прийшов, то замість корови побачив шкіру. Зомлів він зразу, бо мав семеро дітей, з горя і шкіри брати не хотів. Але дочка взяла її. Тільки підняла, а з неї посипалися гроші.
Ніколи Довбуш не чинив зла бідним людям.


  1. Тексти для читання.

Про зоряний віз

Колись давно, а де саме — невідомо, та трапилася велика посуха. І була вона така, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто1 вся вода, і люди без води почали хворіти та мерти. У тім краю, де ото трапилася така посуха, та жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-на-всього одна дочка. Удова без води захворіла, і дочка, щоб не вмерла її мати, узяла глечик та й пішла шукати воду. Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то найшла. Набрала в глечик і понесла додому. По дорозі зустріла одного чоловіка, що вмирав без води; дала йому напитись і тим одволала його від смерті. Далі вона зустріла другого, такого ж самого; потім третього, четвертого і, нарешті, сьомого. Усім давала пити й усіх урятувала від смерті. Води залишилось у неї тільки на самому дні.

Ішла вона, ішла й по дорозі сіла відпочити, а глечик поставила біля себе на землі. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитися та й перекинув глечик. Коли той глечик перекинувся, то з нього вилетіло сім великих зірок і восьма маленька, та й поставали на небі.

1 Геть-чисто — зовсім, повністю.

Ото ті зірки і є Віз, або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма, маленька, — так то душа собаки, що перекинув глечик. Так ото Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну.

Сузір’я Зоряний Віз До речі...

Зоря — символ животворної й родючої природи; дівчини-красуні, кохання; нового щасливого життя; світлого духу, оборонця людей; очей Бога.

Здавна в народі зорі сприймали то як дітей Сонця і Місяця, то як запалені Богом свічки на честь народжених людей. Язичники вважали зорі вікнами неба, через які боги дивляться на світ (Із «Словника символів»).

Чому пес живе коло людини

Давно, дуже давно жив собі самітний пес. Нарешті надокучило йому самому блукати в лісі, і він вирішив знайти собі друга-товариша. Але хотів, аби цей його товариш був найсильніший з усіх тварин.

Лісові звірята радили йому піти до вовка. Пішов пес до нього й каже:

—    Вовче, брате, живімо разом!

Вовк відповів:

—    Чому би ні!

Почали жити разом. Раз, як ночували в лісі, почув пес якийсь шелест і почав трястися-боятися. Збудив вовка, а той йому й каже:

—    Будь тихо, бо прийде ведмідь і з’їсть нас!

Пес тоді здогадався, що ведмідь сильніший за вовка. Пішов до ведмедя й каже:

—    Ведмедю, братику, живімо разом!

—    Коли разом, то разом, — відповів ведмідь.

Минула коротка доба. Раз на зорях почув пес якийсь шелест і почав боятися. Пробудився ведмідь та й сказав:

—    Заховаймося в корч, бо ще надійде лев і роздере нас обох!

Подумав пес, що лев має бути сильнішим. Залишив ведмедя й пішов до двору короля лева.

—    Леве, леве, королю звірів, живімо разом!

—    За слугу прийму тебе, — відповів лев.

Пес зостався з ним. Одного разу ввечері почав пес боятися й почав вити, гавкати.

Вибіг лев із палати й каже йому:

—    Мовчи, бо ще надійде людина й застрелить нас обох!

Пес замовк, але здогадався, що людина має бути сильнішою, коли її лев боїться.

Пішов пес до людини й пристав на службу до неї. Від того часу й живе пес з людиною.

ДАЖБОГ

Син великого Сварога, славетний Дажбог-Сонце, довгі роки владарював над богами, людьми й над усім світом. Він був родоначальником русів-українців, першим їхнім князем і незмінним покровителем. Давні українці гордо казали про себе: «Ми внуки Дажбога — улюбленці богів, ... ми славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла...»

Дажбог уособлював мужність, обличчя його уявлялося подібним до сонячного кола, із русявою бородою-промінчиками.

У пожертву Дажбогові приносили млинці, полотно, дари полів і лісів, вино, гроші тощо.

Йому молилися, звертаючись так: «Даж-боже наш трисвітлий! Славу творімо тобі, нехай летить вона птицею ясною, сповіщаючи всім предкам руським, що шануємо та поклоняємося Сонцю всевишньому, отцю кревному — Дажбогу нашому».

1 Сварог — бог Сонця, світла та добра. У давніх русів-українців Сварог — бог-творець, покровитель неба, мудрості, заступник шлюбу й ковальської справи, ремесел.

http://narodna-osvita.com.ua/uploads/avramenko-ukr-lit-five/avramenko-3.png

Сварог — батько богів



http://narodna-osvita.com.ua/uploads/avramenko-ukr-lit-five/avramenko-4.png

Берегиня

До Сварога та Берегині постійно приходили люди, щоб подивитися на хатину, піч і жорна, скуштувати того дива, що хлібом зветься й схоже на сонце.

І сказали їм Сварог і Берегиня, щоб виходили вони з печер і будували світлі хати, щоб не ходили в диких шкурах, а вчилися ткати полотно та ходити в білому одязі, як личить дітям Білобо-га. Люди слухали й раділи, але коли надходила ніч, страх виповзав відусіль, бо земля починала трястись і гойдатись. То лютував Чорнобог.

Наслав Чорнобог на людей своє чорне військо — стадо ящерів, якому наказав знищити Сварога, Берегиню й сварожичів.

Не могли зупинити чорних ящерів ані мечі сварожичів, ані палаючі смолоскипи самого бога Сварога. І тільки Берегиня в яскра-во-білому вбранні з вишитими червоними «стрілами Перуна» та «соколами» змогла це зробити. Вона пішла на ящерів з піднятими догори руками — і грізне військо відступило. Ящери відповзали назад, поки не потопилися в річці Росі й не перетворилися на скелі.

З того часу люди вважають Берегиню богинею краси, великою охоронницею. Вони вирізьблюють її образ на дверях, віконницях, вишивають її постать на рушниках і сорочках, щоб Берегиня завжди захищала їх від усього злого.

Графічне зображення Берегині й тризуба

http://narodna-osvita.com.ua/uploads/avramenko-ukr-lit-five/avramenko-6.pnghttp://narodna-osvita.com.ua/uploads/avramenko-ukr-lit-five/avramenko-7.png

До речі...

Берегиня — захисниця людей від усякого зла, добра «хатня» богиня. Вона оберігала оселю, малих дітей, добробут сім’ї. Відгомін про неї знаходимо в словах оберігати, обереги — магічні предмети, фігури, яким приписувалася таємнича сила. Схематичне зображення Берегині (постать жінки із застережливо піднятими руками) перейшло в малюнок тризуба (Із «Словника символів»).

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка