«Україно, ради тебе мислю І живу» ( Вечір-портрет до 90-річчя від дня народження поетеси Тетяни Микитів -федорів.) Мета



Скачати 85.83 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір85.83 Kb.
#30350


«Україно, ради тебе мислю і живу»

( Вечір-портрет до 90-річчя від дня народження поетеси Тетяни

Микитів -Федорів.)

Мета: відкрити нові сторінки літературно-мистецького життя рідного краю, вивчення життєвої та творчої діяльності поетеси,піснярки, культурно-громадської діячки Тетяни Федорів.

Обладнання: портрет Т.Федорів, виставка книжок поетеси, публікації. Матеріали зібрані вихованцями про творчу діяльність Т.Федорів.

Напис: « Україно, ради тебе мислю і творю», який є епіграфом літературного вечора-портрета.

Керівник гуртка. Далеко за межами своєї області відоме село Денисів , що на нашій Козівщині, завдяки славній віковій історії та культурно -сподвижницькій праці його мешканців. Багате воно й тим, що сім письменників народилося і пішли в світ з нього, прославили його своїми численними творами.

Та на жаль, журавлиними ключами, тужливими чайками розлітались діти України по далеких і чужих країнах. Спочатку гнали їх з рідної землі злидні та нестатки, а потім,стали втікати від більшовицької сваволі і неволі.

В далекій Канаді опинилась українсько-канадська письменниця та громадська діячка Тетяна Федорів.

Що ж ми знаємо про неї? Хто і звідки вона і яка доля занесла її до далекої Канади?



Ведучий. Талановита українська поетеса і співачка. Культурно й суспільно-громадська діячка Канади, засновниця й довголітня голова першого в Едмонтоні українського жіночого хору Тетяна Миколаївна Федорів до одруження Микитів, народилася 26 січня 1922 року у Веснівці, що в нашому районі. Тут з настанням весняно-літніх пір року, мов у казці, все буяє у розкошах зелені й цвітінні садів. Тут серед витьохкування солов'їв вона провела своє босоноге дитинство та ранню й зрілу молодість. Про це в її поезії.

Читець. «Весняна пісня»

Із тихим подихом весняним

Хвилини давні ожили.

Згадалось, як світанком раннім

Сади пахучі зацвіли.

У сяйві верби срібно косі

Тулилися понад ставком,

Всміхались перли, ранні роси,

Навколо сад яснів вінком.

В вечірню пору із весною

Селом співаночки неслись

І ген далеко за горою

В шовкових травах розляглись.

Згадалися гаї розквітлі,

Любов моя, моє буття.

Пташиний спів у сонця світлі

Мені дзвенить усе життя.

О, люба весно мого краю,

Красо небачена ніде,

У світі другої немає,

Ніхто в чужині не знайде!

Ведучий. Із спогадів брата поетеси Богдана Микитіва: « Наше дитинство минуло на розлогих полях Веснівки. Моя сестра ще малою прекрасно співала наші українські пісні і декламувала вірші із журналу «Дзвіночок». Була дуже жвавою і веселою.

До школи пішла у Золоту Слободу, бо там була рідня моєї мами. Яка родом із того села. У школі сестра вчилася дуже добре, прекрасно читала українською і польською мовами. Дуже любила село наше, наш край.»



Читець. Серед її поезій чимало таких. В яких Тетяна Федорів згадує наш край, лине думками у рідне село:

Я шукаю хвилини спокою,

Щоб думками понестись туди,

Де в похміллі сміються з весною

Мої рідні вишневі сади.

І дивлюся у небо безкрає

І питаю в зірок в далині,

Чи де кращу весну вони знають,

Як у рідній моїй стороні.

Ведуча. Після закінчення початкової освіти та семирічної школи у Золотій Слободі та Денисові вона вступає й закінчує Бережанську торговельну школу і стає до праці в кооперативному союзі Козови.

У Козові Тетяна познайомилась з уродженцем села Криве статистиком і фотографом Ярославом Федорівим, і в 1943 році, в дні кривавого лихоліття вони одружились. Коли до Козови підходив фронт, молоде подружжя було евакуйоване і перебувало в Тирольському переселенському таборі Австрії. Там 6 травня 1945 року вони зустріли французьку армію. З сумом і болем Тетяна і Ярослав Федоріви покинули свій до нестями коханий пісенний край і подалися в невідомі далі.



Читець. В світ широкий, в путь не знану, за море в чужину

Мати моя на прощання у тяжку годину

Рушник білий, вишиваний в незабуть післала

Та на ньому у неволі наш край змалювала.

Мати моя безталанна ночей не доспала,

Хоч утоплена до болю, рушник вишивала,

І зашила гіркі сльози в хрестики дрібненькі,

Своє серце сповинула в рушничок біленький.

І я бачу тії сльози перлами дрібними,

І я бачу образ мами з очами сумними.

Очі більше вже не плачуть, бо вже сліз не мають,

Тільки з болем задивлені, когось виглядають.

( Виконується пісня « Рідна мамо моя», на слова Т.Федорів, музику написав самодіяльний композитор нашого краю Василь Подуфалий).

Ведучий. Вже в таборі в Австрії Т.Федорів розпочала велику просвітницьку роботу серед українців, якій повністю присвятила себе в Канаді. Туди вони переїхали в 1948 році. А в 1950 році всю родину Тетяни – батька, матір, брата і його дружину вивезли на Сибір. Брат згадує: « Батько дуже переживав безпідставне вивезення. Нас задурно вивезли сюди, у цей дикий Сибір, - говорив він. – Я ж не був ніяким багачем, я чесно жив із праці своїх рук. Тепер тут напівголодний і немічний. Через деякий час мій тато помер у Тузейці, тут його , бідолашного і похоронили.

Читець. Спливають дощеві краплини

По вікнах стареньких хат,

І ллються струмочком сльозини

В сестри із розпуки –

« Де батько наш сильний та дужий?-

Лиш пустка порожня й німа

Й розпука,що родить завзяття,

Затиснені з болю уста…



Ведуча.

В далекому Едмонтоні розгорнулась велика культурна й суспільно-громадська діяльність Тетяни Федорів, розквітнув її поетичний талант. Та все ж найулюбленішою її культурно-громадською зайнятістю була праця в жіночому хорі « Верховина». З цього приводу вона писала: « Хотілось на повні болю груди заспівати пісню, яка понеслась би з вітрами в рідний край, в нашу ніколи незабутню славну, знедолену, але нескорену любу Україну. Переказати піснею свій біль і жаль за нею, що не забуваємо. А оспівуємо її долю, що піснею вітаємо старі пощерблені пороги. По яких ще з дитинства ступали і щоб вільний світ почув про тебе. Вітчизно дорога».



(Виконується пісні «Червоні маки» на слова Т.Федорів, музика В.Подуфалого).

Ведучий.

Все творче й особисте життя Т.Федорів було пов’язане з хором «Верховина». Виконуючи нелегкі обов’язки голови хору, вона бере в ньому участь як співачка і поет. На її слова професор Сергій Яременко творив пісні, які постійно збагачували репертуар хору.

Минали роки , омолоджували хор,змінювались диригенти…

У 1974 році з хором об’єднались танцювальна група «Дунай», утворивши ансамбль «Верховина».

На глибокозмістовну поезію Т.Федорів написав музику композитор Михайло Соханівський, самодіяльний композитор нашого краю Василь Подуфалий.

Окремим виданням Т.Федорів видала пісню-кантату «500 героїням Кінгіру», музику до якої написав С.Яременко. Цей високозмістовний та великопатріотичний твір вражає і будить дух багатьох поколінь своєю нескореністю насильству.



Читці. 1. Над Кінгіром дими в’ються,

Зорі меркнуть уночі.

Дужі духом не здаються,

Не спиняються, йдучи.

2. П'ятсот, наче на Великдень,

Жінок й дівчат молодих,

Сплелись, мов до хороводу,

Коси в квітах шовкових.

3. І співали так завзято:

- Воля. Воля, воля нам!

Щоби жити, йшли вмирати

Не коритися катам.

4. Заскреготіли, загарчали танки

- зброя навісна.

А вони йшли і співали,

Не була їм смерть страшна.

5. Жорстока смерть. Мов ріка ран,

Струмками кров спливала.

Незламний дух зостався нам,

Бо духа не здолати.



Ведуча. Вже будучи тяжко хворою вона. Роздумуючи та розуміючи, що світ вже гасне в її очах, пише документальні спогади про 25-річну діяльність хору «Верховина» і 10- річну – танцювального гуртка «Дунай», котра вийшла окремим виданням під назвою « На службі української культури», а також останній вірш «Прощавайте»

Читці: Ще хоч день, хоч одну ще годину

Подаруй, милий Боже, мені.

Зупини ту жахливу хвилину,

Що навік замкне очі мої.

Ще хотілось так дуже дожити,

Щоб почути, що вільний наш край,

А тоді вже спокійно спочити

В домовині й сказати – прощай!

Прощавай, Божий світе чудовий,

Повне болю й терпіння життя!

Хоч замкнена у труні дубовій,

Я відходжу від вас – в небуття.

У вечірню, осінню хвилину,

Ви думками згадайте мене

І до вас я думками прилину,

Бо розбудить ваш спогад мене.

А як вістка прийде з України,

Що вільна вже Вкраїнська земля,

Що воскресла з тяжкої руїни

Самостійна держава – свята.

То до мене, на мою могилу

Тую вістку мені принесіть

Й мармуровую плиту, похилу,

Синьо-жовтим прапором вкрадіть.

Заспівайте тоді «Ще не вмерла»,

Хай почує зболіла душа,

З очей скотиться радості перла,

На могилу, як рання роса…



Ведучий. Померла Тетяна Федорів 4 липня 1989 року й похоронена в Едмонтоні, а через три роки 4 липня 1992 року в селі Денисів, біля школи, до котрої вона колись ходила, встановлено пам’ятник – погруддя поетесі (скульптор Іван Сонсядло).

Усе своє життя поетеса і невтомна громадська діячка вірила у відродження української держави і в своїх творах говорила про незламний дух українського народу, про те, що прийде час і Україна виборе свою Незалежність.



Читець. «Вітайте волю».

Як сонце волі золоте

Зійде над нашою землею,

Як вічна правда зацвіте,

Нам вифлеємською зорею…

… з-за краю світа, з-за могил

До вас тоді я знов прилину.

Вітайте!!! Крикну з усіх сил,



Нашу воскреслу Україну.

Ведуча. Туга за рідним краєм, за далекою рідною домівкою не полишала поетесу ні на мить, так як і надія повернутися на Україну.

Ведучий. …І все ж вона повернулась. І завдяки вдячній пам'яті співвітчизників назавжди залишиться на своїй багатостраждальній батьківщині.

Керівник гуртка. Ми відкрили для себе чимало цікавих сторінок, бо Козівщина багата на літературні таланти, має добрі літературні традиції. Шоб збагнути дух величі слова,глибше пізнати його, доторкнутись серцем до нього,вихованці гуртка « Мистецтво живого слова» розробили маршрути подорожей по рідному краю і побували на місцях, де жили видатні люди нашого краю, і створили сценарій літературно-музичної композиції. Хіба не диво, що в невеличкому мальовничому куточку Козівщини є стільки яскравих постатей нашої літератури! Цілим сузір’ям письменників та поетів земляки справедливо можуть пишатися.

Центр Батьківщини там, де родивсь і виріс.. Пам'ятаймо ж ці слова і повертаймося до рідного порогу, припадаймо устами до чистої джерельної води із незамулених криниць рідного краю.

Скачати 85.83 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал