Удосконалення системи ризик-менеджменту в системі управління банком



Сторінка2/10
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.62 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Національним банком України ризик ідентифікується залежно від його рівня впливу на капітал та надходження до банку. Тобто, з точки зору Національного банку України, ризик визначається як «ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, матимуть негативний вплив на капітал та на надходження банку» [12].

Група науковців на чолі з Л. Примосткою вважає, що «ризик – це ймовірність недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх чи внутрішніх чинників» [13].

Трактування сутності терміну «ризик» використовуючи категорію «ймовірність» є досить зрозумілим, так як дослідження ризиків пов’язане з розвитком теорії ймовірності – розділу математики, який вивчає випадкові явища та закономірності їх виникнення: випадкові величини, випадкові події, їх якості та операції над ними [14]. Але, незалежно від того, що інструментарій математичної статистики та теорії ймовірності є базовим для проведення оцінки будь-яких ризиків, ототожнювати поняття «ймовірність» та «ризик» недоцільно.

Наступна, а саме - третя група науковців, у ході дослідження ризику і його проявів, прийшли до формулювання сутності даного поняття через термін «невизначеність». Наприклад, А. Тихомирова визначає, що «риск предполагает в экономическом смысле потери, ущерб, вероятность которых связана с наличием неопределенности, недостаточности информации» [15]. Аналогічної точки зору дотримується і А. Альгін, зазначаючи, що «риск – деятельность, связанная с преодолением неопределенности в ситуации неизбежного выбора, в процессе которой имеется возможность количественно и качественно оценить вероятность достижения предполагаемого результата, неудачи или отклонения от цели» [16].

Серед українських науковців також переважає даний підхід. Так, І. Бланк пише, що «риск – вероятность возникновения неблагоприятных последствий в форме потери дохода или капитала в ситуации неопределенности условий осуществления его финансово-хозяйственной деятельности» [17].

О. Ястремський вважає, що «ризик можливий лише тоді, коли приймаються рішення в умовах невизначеності, а особа, яка приймає рішення, зацікавлена в результатах рішення [18]. В. Вітлінський, в свою чергу, визначає ризик «як економічну категорію в діяльності суб’єктів господарювання, що пов’язана з подоланням невизначеності, конфліктності в ситуаціях оцінювання, управління, неминучого вибору» [19]. Л. Донець визначає ризик «як небезпеку втрати ресурсів чи недоодержання доходів порівняно з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів» [20].

Треба сказати, що поняття «ризик» та «невизначеність» досить тісно пов’язані одна з одною і найчастіше вживаються у виді синонімів, але треба вміти їх розрізняти.

Для початку, ризик спостерігається лише у випадках, якщо треба приймати рішення (якщо це не так, то немає сенсу ризикувати). Тобто, безпосередньо необхідність приймати управлінські рішення в умовах невизначеності створює ризик, а у противному випадку його немає.

По-друге, ризик є суб’єктивним поняттям, а невизначеність - об’єктивним. Так, наприклад, об’єктивна відсутність точної інформації про потенційний обсяг попиту на виготовлену продукцію приводить до виникнення певного спектру ризиків для контрагентів. Наприклад, для інвестора ризик, створений невизначеністю в результаті відсутності маркетингового дослідження, перетворюється в кредитний ризик, а у разі неповернення кредиту – в ризик втрати ліквідності, що стосується реципієнта, то для нього ризик перетворюється в ризик неочікуваних коливань ринкової кон’юнктури, при цьому для кожного з учасників проекту прояв ризику є індивідуальним в кількісному та якісному вираженнях.

Відзначимо, що невизначеність може бути задана різними способами:



  • у вигляді ймовірнісних розподілів (розподіл випадкової величини точно відомий, але невідомо, якого значення досягне раптова величина);

  • у вигляді інтервальної невизначеності (розподіл випадкової величини невідомий, але відомо, що у визначеному інтервалі вона може досягати будь-яких змін та значень);

  • у вигляді суб’єктивних ймовірностей (розподіл випадкової величини невідомий, але відомі ймовірності подій, що визначені експертним шляхом).

Слід звернути увагу, що суть невизначеності формується в результаті впливу декількох факторів:

  • відсутність конкретних значень показників ринкової системи, що характеризується як невизначеність ринкової кон’юнктури;

  • часова невизначеність, що обумовлена неможливістю ідеально точно прогнозувати значення різних факторів у майбутньому;

  • непередбачуваність поводження учасників у конфліктній ситуації та ін.

Взаємодія цих факторів на утворює значний спектр багатьох видів невизначеності.

Так як невизначеність є джерелом ризику, то її потрібно мінімізувати, намагаючись звести невизначеність до нуля за рахунок отримання вичерпної, достовірної, якісної інформації. Але на практиці таке зробити, зазвичай, не вдається, в результаті чого виникає необхідність її формалізації та оцінки ризиків, джерелом котрих і виступає ця невизначеність.

Таким чином, вивчивши підходи до визначення терміну «ризик», виділимо основні з них у таблиці 1.1.

Узагальнюючи результати проведеної роботи, можна прийти до висновку, що немає єдиного погляду науковців на саму природу ризику. Загалом виділяють такі: сутність ризику – об’єктивна; сутність ризику – суб’єктивна; сутність ризику – суб’єктивно-об’єктивна. Ми вважаємо, що останній підхід найбільш повно розкриває природу ризику, а також, в подальшому, дозволяє визначати і групувати фактори, котрі обумовлюють появу різних видів ризиків.

Отже, можна сказати, що ризик є категорією, котра включає ймовірність настання несприятливої події, в результаті чого існує певна невизначеність щодо передбачуваності результату, який не збігається з запланованим раніше.

Таким чином, результати проведеного дослідження показують, що єдиної класифікації ризиків не сформовано.


Таблиця 1.1 - Основні напрямки визначення поняття «ризик» [21]

Напрямок визначення

Автори, що підтримували дану ідею

Можливість втрат (у вартісному або ж натуральному вираженні)

А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк,

Т.С. Смовженко, Є.Ф. Брігхем,

С.В. Мочерний, Г.С. Панова, В.А. Гамза


Ймовірність настання несприятливих подій

Ф. Найт, Я.С. Мелкумов, М.Н. Бахчеєва, О.С. Стоянова, Н.З. Хаймурзіна,

Л.О. Примостка



Невизначеність щодо передбачуваності результату

А.В. Тихомирова, А.П. Альгін, І.А. Бланк, О. Ястремський, В.В. Вітлінський,

Л.І. Донець


Не ставлячи собі за мету уточнення класифікації банківських ризиків, скористаємося підходом, відображеним у [21]. Тобто, можна сказати, що ризик є категорією, котра включає ймовірність настання несприятливої події, в результаті чого існує певна невизначеність щодо передбачуваності результату, який не збігається з запланованим раніше.

Аналізуючи різні банківські ризики, варто зазначити, що їх список не буде повним, допоки ми не охарактеризуємо класифікацію ризиків відповідно Базельській угоді про капітал, оскільки Україна вживає заходи, котрі ведуть до інтеграції національної банківської системи до світового фінансового простору: кредитний ризик; операційний ризик; ринковий ризик, що включає процентний і пайовий ризики торговельної книги, товарний та валютний ризики. Згідно з угодою Базеля кожен банк повинен мати у своєму розпорядженні певний розмір капіталу для покриття свої основних ризиків, а саме: кредитного, операційного, ринкового.

Проведемо короткий огляд поняття ризик-менеджменту та розглянемо еволюцію його розвитку.

Ризик-менеджмент – це система управління ризиками, яка включає в себе тактику і стратегію управління та спрямована на досягнення основних бізнес-цілей банку [22]. У більш широкому розумінні ризик-менеджмент виступає як певну сукупність структурних підрозділів, на які покладені функції ідентифікації, оцінки, контролю та управління ризиками. Враховуючи, що відповідальність за справну роботу системи, реакція на зміну ситуації з ризиками, а також прийняття рішень – це повноваження менеджменту, можна говорити, що ризик-менеджмент виступає як частина фінансового менеджменту, а значить і загального управління банку. Саме з даної точки зору варто розглядати еволюцію створення цього підрозділу.

Варто сказати, що поміж теоретиків у сфері ризиків також відсутня єдина точка зору стосовно етапізації розвитку ризик-менеджменту: переважно, характеристика етапів та їх кількість відрізняються, оскільки вони є суб’єктивними висновками науковців. Далі буде зроблена спроба виокремлення етапів розвитку ризик-менеджменту та надання короткої їх характеристики на основі декількох джерел інформації (рис. 1.1, табл. Г.1). На нашу думку, періодизацію варто проводити з позиції вивчення ризику за рівнями його впливу на об’єкти управління.


І етап,

1970-і рр.

ІІ етап,

1980-і рр..


Мікроризик-менеджмент

ІІІ етап,

1990-і рр..

IV етап,

початок XXI ст.

Макроризик-менеджмент

Корпоративний ризик-менеджмент

Рисунок 1.1 – Етапи розвитку ризик-менеджменту [23]


Перший етап еволюції ризик-менеджменту у фінансових компаніях припадає на період 70-х років XX століття. На цьому етапі управління ризиками було лише на рівні окремих осіб, котрі приймають на себе ризик: брокери, трейдери, спеціалісти фінансових відділів і внутрішнього контролю [22]. Протягом цього періоду поступово розширялося коло обов’язків працівників, що відповідали за організацію страхування майна фірм [23]. Пошук продуктів на ринку, котрі б задовольняли потреби фірм у страхуванні широкого спектра їх ризиків, спричинив появу поняття «ризик-менеджмент» у страховій справі. Деякі вчені описують перший етап як період появи мікроризик-менеджменту (Desk-Level Risk Systems) – систем управління ризиками на рівні окремого робочого місця (табл. Г.1).

Варто зазначити, що в період 70-х років основною метою управління ризиками було безпосередньо виявлення та боротьба з факторами ризику, які несуть загрозу для бізнесу компанії. Тобто фахівець, що відповідає за управління ризиками, намагався встановити відповідність бізнес-процесів нормативам, причому без відхилень [23].

Другий етап охоплює 80-ті роки XX століття. Вчені вважають, що саме у цей час управління ризиками у сфері пасивів і активів фінансових компаній починає проводитися на рівні казначейства, а стратегічне управління пасивами і активами – шляхом контролю і планування [22]. Вчені вважають, що інноваційним у цей період є створення концепції «вартості під ризиком» – Value at risk (VaR) [24]. Цей показник отримав досить широке визнання поміж учасників світового фінансового ринку, а далі – і поміж регулюючих органів, після відкриття в жовтні 1994 року банком J. P. Morgan вільного доступу до розробленої ним системи RiskMetrics та розміщення детальної документації, котра описує методику підрахунку показника VaR.

Третій етап побудови ризик-менеджменту займає період 90-тих років. Він відзначився виникненням нової концепції – макроризик-менеджменту, тобто оперування ризиками на рівні окремих підрозділів у банку: кредитним – на рівні кредитного відділу; операційним – відділу внутрішнього аудиту; ринковим – на рівні фінансово-аналітичного департаменту [23, 24]. Отже, на початку 90-х років почали вводити дезінтегрований підхід, котрий дозволяв усім підрозділам банку створювати власні прийоми ризик-менеджменту. Порівняно з першим етапом, ця стадія еволюції ризик-менеджменту показує, що дослідники намагаються зменшити розрив запланованих та фактичних показників (займатися ідентифікацією та якісною оцінкою ризиків). Тобто, на третьому етапі з’являється «розподілена структура управління ризиками» [23], коли оцінку та мінімізацію збитків виконують самі бізнес-підрозділи. Наприкінці 1990-х років вчені проводять спроби кількісно і якісно оцінити ризики [25]. У результаті розробки в 1997 році J.P. Morgan системи CreditMetrics з’явилась змога визначати інтегрований показник втрат, що вперше надало можливість говорити про «інтегрований ризик-менеджмент» (Integrated risk management – IRM) та спровокувало виникнення нового етапу розвитку ризик-менеджменту.

Останній етап – сучасний. Він позначається проривом в області ризик-менеджменту, що стосується осмислення мети управління ризиками: відтепер головною метою ризик-менеджменту є попереднє (англ. – «proactive») оперування ризиком з метою зменшення негативного впливу, який здійснюють на банк певні цикли та фактори ринкової кон’юнктури [26]. Варто зазначити, що в цей період часу ризик-менеджмент сприймається як інструмент для підвищення вартості банку на ринку. Дезінтегрований підхід у побудові ризик-менеджменту замінюється високоінтегрованим, котрий передбачає загальну термінологію, методи, інструменти та оцінку портфеля ризику. Цей підхід буде ефективним, якщо фактори ризику стануть спільними для всього банку і коли хитрощі ризик-менеджменту одного підрозділу можна буде застосовувати в інших [23]. Останніми роками у банках почали з’являтися спеціальні служби – підрозділи з ризик-менеджменту, де інтегрований ризик-менеджмент спонукає залучення до системи оперування ризиками решти підрозділів банку.

Підводячи підсумок щодо розвитку ризик-менеджменту, варто зазначити, що на період з 70-х до кінця 90-х років початкові етапи передбачали управління ризиками методом «знизу–догори», а з початку XXI століття – «згори–донизу». Тобто, якщо спочатку працівники, а вже потім і відділення банків самостійно управляли ризиками, то зараз – навпаки: вище керівництво проводить координацію управління, а працівники здійснюють управління ризиками відповідно своїм повноваженням. Такий підхід надає змогу балансувати заходи стосовно управління ризиками; використовувати широку методологічну базу; здійснювати постійний процес управління, який включає ідентифікацію, моніторинг, оцінку, аналіз. Також для ефективної роботи систем ризик-менеджменту, що засновані на підході «згори–донизу», варто брати до уваги, що подібне управління має відбуватися саме на тому рівні організації, де виникає ризик, окрім того доповнюючись функціями незалежної перевірки ризиків, що проявляються контролем спостережної ради.


1.2 Характеристика системи ризик-менеджменту в банку

Однією з найбільш важливих сфер сучасного управління, що пов’язані з прийняттям рішення в умовах непевності, важкого вибору варіантів управлінських рішень, є ризик-менеджмент.

Для побудови адекватної системи управління банківськими ризиками, слід з’ясувати сутність цього поняття. Наведемо деякі визначення ризик-менеджменту.

Поняття «управління ризиками» І. Івченко трактує як сукупність методів, заходів і прийомів, що дозволяють в деякій мірі передбачати настання ризикових подій та вживати заходів, котрі приводять до їх зменшення [27, 28].

Управління ризиками, як зазначають Т. Андрєєва та Т. Петровська, – це вид менеджерської діяльності, що орієнтований на нівелювання впливу ризику на ефективність роботи банку [29]. На думку авторів, процес управління ризиками треба розглядати як цілеспрямований розвиток банку з мінімізацією втрат, що залежить як від політики конкретних банків на мікрорівні, так і від центральних органів управління державою на макрорівні.

Поняття ризик-менеджменту, на думку П. Сороки, – це система оцінки ризику, а також управління ним та фінансовими відносинами, що виникають у процесі бізнесу [30].

Значить, управління ризиком – це комплексна система прийомів, методів і заходів ідентифікації, оцінки та аналізу ризикової ситуації, котра передбачає обґрунтування та розробку спеціальних заходів антиризикової діяльності, що спрямовані на контроль ризиків (мінімізація ризиків, обмеження ризиків, уникнення ризиків) та фінансування ризику (самофінансування, передавання ризику).

У наш час в умовах ведення бізнесу в банку посилюється увага до особливостей покращення організаційно-інформаційного забезпечення системи ризик-менеджменту.

Будучи системою економічного управління, ризик-менеджмент банку є поєднанням певних підсистем, а саме:


  • організаційно-структурної, котра включає в себе керовану (об’єкт управління) та управляючу (суб’єкт управління) підсистеми;

  • підсистеми забезпечення (інформаційне, кадрове, технологічне, нормативне);

  • функціональної (аналіз, планування, контроль) (рис. 1.2).

Об’єктом управління у системі ризик-менеджменту банку у вузькому сенсі є зменшення негативного впливу, а у широкому – ризик, котрим потрібно управляти. Суб’єктом же управління у керуючій підсистемі виступають відповідальні особи у кожному підрозділі, котрі здійснюють функції виміру відхилень значень ризику від бажаних, а також виконують управлінські дії за допомогою зазначених банком способів і прийомів, що робиться для відновлення адекватного стану об’єкта управління.

До суб’єктів ризик-менеджменту в банку можна віднести спостережну раду, правління, комітети та інші структурні підрозділи.

Метою ризик-менеджменту у банку слід назвати сприяння збільшенню вартості власного капіталу банку та одночасне забезпечення досягнення цілей його контрагентів і клієнтів, органів банківського нагляду, працівників, керівників, міжнародних рейтингових агентств, кредиторів та інвесторів.

Об’єкт управління

Інформаційне

Планування

Суб’єкт управління

Фінансовий аналіз

Контроль

Регулювання

Нормативне

Кадрове


Технологічне

Система ризик-менеджменту

Організаційно-структурна підсистема

Підсистема забезпечення

Функціональна підсистема
Рисунок 1.2 – Підсистеми ризик-менеджменту в банку [32]
Відповідно до вищезазначеної мети, виявимо завдання ризик-менеджменту: знаходження методик оцінки та аналізу ризиків; здійснення кількісної та якісної оцінки ризиків; ідентифікація та моніторинг порушення лімітів; аналіз можливих сценаріїв розвитку ситуацій; опис ризикових позицій; надання рекомендацій решті підрозділів банку стосовно методів роботи з виявленими ризиками.

Згідно з методикою Європейського банку реконструкції та розвитку, аналіз та управління ризиками здійснюються таким чином [31]:



  • виявлення небезпек, тобто умов, котрі містять у собі потенціал небажаних наслідків;

  • розгляд сценаріїв наслідків – небажаного розвитку подій унаслідок небезпеки;

  • кількісна та якісна оцінка масштабу наслідків;

  • кількісна та якісна оцінка імовірності здійснення сценарію, тобто можливості реалізації даної події;

  • оцінка ризиків, яка визначається як добуток оцінки імовірності здійснення небажаної події та оцінки масштабу наслідків;

  • оцінка варіантів управління ризиком – розглядаються варіанти зниження, уникнення ризику та контролю співвідношення витрат та прибутковості.

Процес управління ризиками реалізується через політику ризику, тобто сукупність різноманітних заходів, які приймаються для реального зниження небезпеки неправильного прийняття рішення та скорочення можливих негативних наслідків цих рішень на різних стадіях функціонування банку.

Політика ризику має реалізовуватися за такими основними напрямками, як оцінка можливих джерел небезпеки; виявлення можливості виникнення несприятливої ситуації та оцінка можливих втрат; зменшення ризику за допомогою вживання заходів стосовно його мінімізації.

Ризик-менеджмент містить стратегію і тактику управління (рис. 1.3).
Ризик-менеджмент

Тактика ризик-менеджменту

Стратегія ризик-менеджменту

Мистецтво управління ризиком, спосіб використання засобів у певній ситуації для досягнення поставленої мети за допомогою визначеного набору правил та обмежень, що засноване на прогнозуванні ризику і прийомах його зниження.

Конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в певних умовах. Завданням тактики управління є вибір оптимального рішення і найбільш прийнятних у даній ситуації методів і прийомів управління.
Рисунок 1.3 - Структура ризик-менеджменту [33]
В економічній літературі поняття системи управління ризиками (ризик-менеджменту) використовується як спеціальний вид діяльності, що напрямлений на розробку і реалізацію заходів щодо зменшення впливу ризиків на результати діяльності банку, визначення прийнятного рівня ризиків і пошук способів уникнення небажаних наслідків настання ризиків.

Управління банківськими ризиками, як процес впливу суб’єкта на об’єкт управління, здійснюється шляхом обміну надійної і достатньої для прийняття рішення інформацією між керуючою та керованою підсистемами, що передбачає одержання, передавання, обробку та використання інформації (рис. 1.4).


Командна інформація

Об’єкт управління (керована підсистема)

Суб’єкт управління (керуюча підсистема)

Безпосередньо ризик (ризиковані вкладення капіталу, відносини між суб’єктами господарювання – банком і кредитором, маж банками та ін.)

Особи, що приймають рішення щодо управління ризиками (менеджери, спеціалісти з ризиків та ін.), які виконують функції аналізу та прогнозування, організації, регулювання та контролю

Зовнішня інформація

Інформація зворотного зв’язку (інформація про стан об’єкта)
Рисунок 1.4 - Система управління банківськими ризиками [32]
Як зазначено в роботі [32], ризик-менеджмент виконує два типи функцій: функції суб’єкта та об’єкта управління. До перших належать: аналіз та прогнозування, організація, регулювання, контроль. До функцій об’єкта управління можна віднести: організацію ризикових вкладень капіталу; роботу по зниженню рівня ризику; процес страхування ризиків, що стосуються економічних відносин та зв’язків між суб’єктами господарювання.

Інформаційним забезпеченням ефективної роботи системи ризик-менеджменту є інформація про зовнішнє середовище, про стан суб’єкта та об’єкта управління, тобто економічна, статистична, комерційна, фінансова та інша інформація.

Організаційна структура банку – це найбільш важливий управлінський ресурс менеджменту банку, оскільки в умовах аналогічного зовнішнього середовища (однакового доступу до ресурсів, можливостей використання досягнень інформаційних технологій) результат діяльності різних банків може бути досить різним. Отже, ефективність побудови організаційної структури має велике значення у досягненні цілей управління ризиками банку.

Організаційна побудова управління ризиками у кожному банку є різною і залежить від його розміру, особливостей діяльності, потреб клієнтів. Головним принципом функціонування організаційного забезпечення є чітка регламентація структурних підрозділів і колегіальних органів, що використовують у процесі управління. Організаційне забезпечення управління ризиками можна досліджувати у розрізі трьох рівнів: стратегічного, тактичного та оперативного (рис. А.1).

Процес прийняття рішень стосовно управління банківськими ризиками має будуватися на основі таких принципів:

а) необхідно кількісно та якісно визначати ризики та прогнозувати майбутні втрати, джерела збитків чи ситуації, що можуть принести збитки;

б) управляючи ризиками потрібно визначати та враховувати усі можливі негативні наслідки ризику;

в) у ході управління ризиками потрібно враховувати фінансування ризику;

г) особам, які приймають рішення, варто керуватися власним капіталом, так як банк не може ризикувати більшим, ніж дозволяє власний капітал;

д) потрібно порівнювати потенційний дохід з можливими втратами у разі настання ризикових подій;

е) необхідно побудувати ефективну систему контролю за ризиками, котра буде вчасно ідентифікувати ключові фактори ризику, розробляти заходи стосовно повернення показників у межі нормального значення та визначати відхилення фактичного рівня ризику від встановленого банком.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка