Удосконалення механізму забезпечення стійкості банку



Сторінка3/16
Дата конвертації16.04.2016
Розмір2.08 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Діяльність суб’єктів забезпечення стійкості банку здійснюється на мікрорівні та макрорівні. На макрорівні регулювання та контроль здійснюється відповідними органами банківського регулювання, а саме головним регулюючим органом в Україні виступає Національний банк України, який здійснює нагляд за функціонуванням банківських установ згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність» та Законом України «Про Національний банк України», застосовуючи комплекс нормативів та вимог до їх діяльності [27].

На мікрорівні виступають безпосередньо керівні органи, які відповідальні за стійкість банку, зокрема Правління банку, Спостережна Рада та структурні підрозділи, які мають безпосереднє відношення до процесу забезпечення стійкості: відділ з управління ризиками, аудит.

Об’єктом механізму забезпечення стійкості банку є безпосередньо стійкість банківської установи як узагальнена сукупність таких складових як фінансова, капітальна, організаційна, комерційна та функціональна стійкість.

Також варто зазначити, що важливу роль в механізмі забезпечення стійкості банку відіграють інструменти забезпечення, економічні та адміністративні, які застосовуються органами банківського регулювання та нагляду. Зокрема Національний банк України використовує дані інструменти, встановлюючи комплекс економічних нормативів діяльності банківських установ стосовно формування резервних та страхових фондів, аудиту, реорганізації та реструктуризації банків, підвищення прозорості їх роботи, ліцензування банківської діяльності [22].

Для безперервної та ефективної реалізації механізму забезпечення стійкості банку необхідне відповідне інформаційне та нормативне забезпечення.

Інформаційне забезпечення оцінки стійкості банку – це комплекс аналітичної інформації, методів її аналізу, обробки, які дають змогу визначити реальний рівень стійкості, виявити фактори та їх вплив на неї та обґрунтувати шляхи забезпечення стійкості в майбутньому.Для аналізу стійкості банку використовується інформація як із внутрішніх, так із зовнішніх джерел.

Під внутрішньою інформацією розуміється інформація статистичного, управлінського, податкового, фінансового та бухгалтерського характеру, яка застосовується для аналізу банківської діяльності за всіма аспектами. Ефективність оцінки залежить від якості внутрішньої інформації, що складає основу інформаційної бази. Найбільшому контролю з боку державних органів піддаються облікові джерела інформації: дані бухгалтерського обліку та фінансова звітність. Це сприяє спрощенню систематизації інформації, проте водночас зумовлює підвищення мінімальних вимог відносно якості інформації.

Зовнішньою інформацією є дані про ситуацію в економічному середовищі, в якому банківська установа здійснює свою діяльність. Вона включає нормативну базу регулюючих органів та економічну інформацію, що містить статистичні, макроекономічні та фінансові показники.З метою прийняття ефективних стратегічних управлінських рішень необхідна інформація, що характеризує стан національних та іноземних ринків, дослідження в галузі маркетингу; юридична інформація.

Виділяють наступні форми зовнішньої інформації:



  • оперативна інформація, що сформована у вигляді бюлетеня за певний проміжок часу;

  • видання, які містять новини фінансової сфери й економіки;

  • аналітичні огляди, які проводяться фінансовими організаціями, державними органами, консультаційними компаніями та дають змогу проводити аналіз даних, застосовуючи найсучасніші технології та високий інтелектуальний потенціал;

  • індекси, які характеризують ситуацію на фінансовому та фондовому ринках;

  • довідкова інформація, що виступає у вигляді баз даних, в яких міститься інформація про діяльність банків, нормативна інформація та архіви преси.

Під нормативним забезпеченням розуміється система документів, що формуються на макрорівні і макрорівні. На макрорівні керівництво банку створює внутрішню нормативну документацію, за допомогою якої встановлює відповідні ліміти, обмеження щодо ревних аспектів його діяльності.На макрорівні наглядовими органами, зокрема Національним банком України використовується комплекс нормативно-правових актів, за допомогою яких відбувається регулювання стійкості банку, а саме встановлення нормативних значень певних показників його функціонування. Наприклад, центральним банком України сформовані нормативні значення до капіталу банку, його ліквідності, максимального розміру ризиків та щодо інвестування [21].

Ефективне функціонування механізму забезпечення стійкості банків залежить від дотримання ними комплексу принципів (рис. 1.3) [22].

Механізм забезпечення стійкості ґрунтується на сукупності специфічних особливостей.

По перше, механізм забезпечення стійкості постійно знаходиться в динамічному розвитку, а не є статичним утворенням. Таким чином, виникає необхідність врахування певних економічних умов, в яких банк проводить свою діяльність та здійснення адаптаційних заходів та коректив у механізмі забезпечення банківської стійкості відповідно до змін економічного середовища[26].



І

принципи поєднання тактики й стратегії для забезпечення безперервності процесу забезпечення стійкості;



принцип гнучкості механізму забезпечення стійкості, який забезпечує його адаптацію до змін на фінансовому ринку;

ІІ



ІІІ

принцип єдності засобів та дій у механізмі забезпечення стійкості банку;



ІV

принцип комплексності механізму забезпечення стійкості банку;




V

принцип взаємозв’язку та взаємозалежності складових елементів механізму забезпечення стійкості банку.

Рисунок 1.3 - Принципи механізму забезпечення стійкості банку


По-друге, на ефективність функціонування механізму забезпечення стійкості банкувпливає взаємодія, впорядкованість та спрямованість його елементів на досягнення основної мети.

По-третє, важливе значення в процесі забезпечення стійкістю відіграють рівень зв’язків між елементами структури банку, його клієнтами та акціонерами. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ефективність даного механізму безпосередньо залежить від рівня організаційної стійкості банку [5].

Механізм забезпечення стійкості банків передбачає використання комплексу методів (рис. 1.4) [26].

Планування включає в себе постановку цілей, визначення тактики й стратегії забезпечення стійкості банку. Оскільки, головним стратегічним завданням діяльності банку в розрізі даного механізму є забезпечення його стійкості, фінансове планування потрібно скерувати за допомогою певних інструментів на трансформацію стратегічної цілі у конкретні абсолютні та відносні показники. Процес планування ґрунтується на основі аналізу сукупності зовнішніх та внутрішніх факторів, що здійснюють вплив на стійкість банків.

Механізм забезпечення стійкості банку

Аналіз основних елементів

Планування

Оцінка і регулювання





Контроль

Рисунок 1.4 – Методи, що використовуються для забезпечення стійкості банку


Аналіз основних елементів, які визначають стійкість банку, дає можливість встановити причинно-наслідкові зв’язки між різними аспектами функціонування банківської установи. За допомогою аналізу можна швидко розрахувати зміну фінансових показників, які впливають на рівень стійкості та на основі цього прийняти ефективне управлінське рішення щодо його підвищення [16, С. 112 - 114].

Оцінка та контроль стійкості банків ґрунтується на основі використання сукупності методичних підходів. Виходячи з цього, можна виділити декілька напрямків здійснення оцінки стійкості банку та її контролю (рис. 1.5).



Попередній, поточний, оперативний та наступний контроль

Інструменти прямого та опосередкованого впливу

Напрями оцінки стійкості банку



Внутрішнє регулювання

Зовнішнє регулювання

Рисунок 1.5 – Напрями здійснення оцінки стійкості банку
Зовнішнє регулювання являє собою регулювання банківської діяльності через інструменти прямого та опосередкованого впливу для забезпечення стійкості банків. Дана функція входить до повноважень Національного банку України, яку він здійснює через встановлення обов’язкових економічних нормативів з метою оцінки відповідності окремих банківських позицій нормам та виявлення причин незадовільного фінансового стану банку.

Внутрішнє регулювання – це оперативний, поточний контроль стійкості згідно з відповідними методами управління ризиками, платоспроможністю та ліквідністю, прибутком, власним капіталом, активами й зобов’язаннями. Сутність контролю полягає у перевірці відповідності отриманих показників відносно запланованих, значення яких забезпечує стійкий фінансовий стан банку. Слід зауважити, що для проведення ефективного контролю за рівнем стійкості, потрібно дотримуватися проходження всіх етапів цього процесу: попередній, поточний та наступний контроль [3].

Таким чином, механізм забезпечення стійкості банку – це комплекс інструментів і методів, які спрямовується на підвищення рівня його стійкості.Ефективне функціонування цього механізму забезпечує досягнення тактичних та стратегічних цілей з підтримання високого рівня стійкості банку.

1.3 Науково-методичні підходи щодо оцінювання стійкості банку

Стійка діяльність банку забезпечується її постійним контролем та оцінкою, метою якої є виявлення потенційних проблем діяльності банків на початкових етапах та застосування відповідних попереджувальних заходів.

Вдосконалення, розвиток та активне використання систем оцінки стійкості банку є дуже важливим для наступних користувачів:



  • органів державного нагляду та регулювання;

  • акціонерів банку;

  • клієнтів банку;

  • керівних органів банку;

  • інших зацікавлених сторін.

Оцінювання стійкості банку є комплексом заходів, який охоплює неперервне спостереження за основними показниками його функціонування, в тому числі включаючи її компонентний склад – фінансову, капітальну, організаційну, комерційну та функціональну види стійкості [39].

Фінансова стійкість є найважливішою складовою аналізу стійкості банку та займає найбільшу питому вагу в даній категорії.

Постійно відбувається вдосконалення та зміна методів і прийомів оцінки стійкості банківських установ. Існуючі підходи можна класифікувати наступним чином:


  • статистичні моделі або системи «попереднього реагування»;

  • комплексні оцінки банківських ризиків;

  • рейтингові системи оцінки фінансової стійкості банків;

  • коефіцієнтний аналіз;

  • макропруденційний аналіз [41].

Коефіцієнт аналіз дає можливість оперативно визначити відхилення в діяльності банківської установи та забезпечує комплексність та повноту аналізу. У банківській практиці розроблену систему оцінки на основі ієрархічної системи показників: показники верхнього рівня розкладаються на показники нижчого рівня.

Найбільш відомими методиками коефіцієнтного аналізу фінансової стійкості банків є:



  • BAKIS;

  • BMS;

Головним недоліком використання коефіцієнтного методу аналізу фінансової стійкості банків є те, що діапазони значень деяких показників суттєво відрізняються для банків з різною спеціалізацією, внаслідок чого виникає неточність результатів за всією банківською системою в цілому. Вирішенням даної проблеми є групування банків за певними ознаками (кластер ний аналіз), зокрема за розміром активів, за регіональним розміщенням [36].

Коефіцієнтний аналіз потребує великого обсягу інформації, проте його використання не передбачає складних математичних розрахунків. Таким чином, на нашу думку, коефіцієнтний метод є найбільш раціональним та практичним методом оцінки фінансової стійкості банку [34,47].

На нашу думку, сукупність найголовніших показників оцінки фінансової стійкості банку можна умовно поділити на 3 групи, представлених на рисунку  1.6.
Показники оцінки фінансової стійкості банків

Показники ділової активності

Показники ліквідності

Показники ефективності управління


Рисунок 1.6 – Показники оцінки фінансової стійкості банків
Показники, що характеризують ділову активність банків, дають можливість визначити стан та ефективність використання банківською установою економічного потенціалу – прихованих та наявних можливостей, та обсяг взятих на себе ризиків господарювання [9].

Ділову активність банків можна визначити як внаслідок аналізу певних показників, так і за допомогою відповідних співвідношень між окремими статтями активів та пасивів, кількісним узгодженням змін, що відбулися в активах та пасивах [9].

Внаслідок проаналізованого нами комплексу методичної літератури стосовно аналізу банківської ділової активності, ми визначили систему коефіцієнтів, які, на нашу думку прямо чи опосередковано характеризують рівень використання активів та пасивів (табл. 1.1). Алгоритм розрахунку показників представлений в таблиці Б.1 [35,8].
Таблиця 1.1 – Коефіцієнти, що характеризують ділову активність банків

Рівень аналізу

Коефіцієнти

  1. Пасиви

  • коефіцієнт активності залучення позичених та залучених коштів;

  • коефіцієнт активності залучення строкових коштів;

  • коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів;

  • коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи;

  • коефіцієнт активності використання залучених коштів в кредитних портфель.

  1. Активи

  • коефіцієнт рівня дохідних активів;

  • коефіцієнт кредитної активності;

  • коефіцієнт загальної інвестиційної активності;

  • коефіцієнт проблемних кредитів.

Основою фінансової стійкості банківських установ та їх платоспроможності є показники ліквідності.

У банківській практиці існує велика кількість методик обчислення показників ліквідності. Вибір коефіцієнтів для здійснення аналізу ліквідності банків залежить від особливостей середовища, в якому вони функціонують, видів банківських операцій та специфіки їх здійснення [44].

Більшість науковців та аналітиків вважають показники ліквідності найважливішими для діяльності банків[11].

Виділяють два підходи стосовно вимірювання ліквідності:


  • ліквідність балансу – визначається на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються за балансами та відображають ліквідний стан банків;

  • ліквідність банку – розраховується на основі визначення потенційної потреби банківської установи в ліквідних коштах для виконання своїх зобов’язань[10].

На нашу думку, необхідно виділити наступні показники для аналізу ліквідності банків :

  • коефіцієнт загальної ліквідності;

  • коефіцієнт миттєвої ліквідності;

  • показник відношення високоліквідних до робочих активів;

  • показник ресурсної ліквідності зобов’язань (табл. Б.2)[46].

В Україні здійснюється регулювання ліквідності на державному рівні за допомогою нормативів ліквідності, які встановлені Національним банком України [21].

Результативним показником функціонування банків є величина одержаного ними прибутку. Рівень окупності статутного, власного капіталу, активів та витрат прибутком визначає їх рентабельність[33].

Беручи до уваги те, що витрати банку можуть зростати незалежно від рівня його господарської фінансової діяльності, а внаслідок погіршення загальноекономічної ситуації в державі, то прибуток, який часто має невелику питому, не дає можливості охарактеризувати рівень окупності. Таким чином, рівень ефективності управління банківською установою варто визначати відносно прибутку та доходу [45].

Показники ефективності управління варто згрупувати на два блоки: показники рентабельності за доходом та коефіцієнти рентабельності за прибутком (рис. 1.7). Алгоритм розрахунку показників ефективності управління банком представлений в таблиці Б.3.


Показники ефективності управління банком

Показники рентабельності за доходом

Показники рентабельності за прибутком


  • загальний рівень рентабельності;

  • чиста процентна маржа;

  • чистий серед.




  • рентабельність активів;

  • рентабельність власного капіталу;

  • рентабельність статутного капіталу;


Рисунок 1.7 – Показники ефективності управління банком

Таким чином, результати проведеного аналізу прибутковості та дохідності дадуть можливість встановити чинники, що негативно впливають на рівень фінансової стійкості банків.

Аналіз капітальної стійкості дає можливість оцінити достатність капіталу банківської установи з метою покриття своїх ризиків, його структуру, що визначає якісний склад капіталу банку[13].

Для аналізу капітальної стійкості банків використовуються наступні показники:


  • коефіцієнт надійності;

  • коефіцієнт фінансового важеля;

  • коефіцієнт достатності капіталу;

  • коефіцієнт захищеності власного капіталу;

  • коефіцієнт мультиплікатора статутного капіталу (табл. В.1).

Світова фінансова криза загострила необхідність переосмислення принципів регулювання діяльності банків, а також посилила потребу розробці та впровадженні нових підходів і методів оцінки системних ризиків, створенні конрциклічних норм достатності капіталу та формуванні резервів на покриття можливих збитків за позиками за періоди економічних піднесень і спадів.

Саме з цією метою Базельський комітет з банківського нагляду погодив нові, більш жорсткі вимоги до банківського капіталу, взявши за основу рішення, прийняті міністрами фінансів і главами центробанків країн G20. Головна ідея реформи світової фінансової системи полягає у посиленні стійкості банківської системи за рахунок збільшення ліквідних резервів та поліпшенні якості капіталу.

Головні аспекти, які висвітлені в Базелі ІІІ представлені на рисунку 1.8.

Однією з ключових відмінностей новогоБазельського документа є перехід від рекомендацій до вимог, заневиконання яких передбачена відповідальність. Банки, які не зможутьпривести свою діяльність відповідно до зазначених вимог, будутьзмушені знижувати розміри бонусних виплат і скоротити виплатидивідендів за акціями.

Основні аспекти щодо аналізу капіталу банку, висвітлені в Базелі ІІІ

І

Від рекомендацій до вимог.



ІІ

Вимоги до акціонерного (власного) капіталу.

ІІІ

Вимоги до капіталу першого рівня.



IV

Введення захисного “буфера консервації капіталу”.

V

Введення “контрциклічні буфери”.



VI

Співвідношення власного та позикового капіталу (Leverage Ratio).

VII

Контроль ліквідності.



VIII

“Регулярно важливі” банки.


Рисунок 1.8 – Основні аспекти щодо аналізу капітальної стійкості банку, висвітлені в Базелі ІІІ


“Буфер консерваціїкапіталу” являє собою додатковий резерв, обсягом 2,5 % капіталупершого рівня. Таким чином, сумарні вимоги до капіталу першогорівня становитимуть 7 % (2,5 + 4,5 %). Мета такого резервуванняполягає в “гарантіїтого, що банки будуть підтримувати резерв капіталу, який може бутивикористаний для амортизації збитків у періоди фінансового таекономічного стресу.

Крім спостереження за виконаннямвимог Базельської угоди, національним регуляторам відводиться рольконтролерів обсягів кредитування в національних економіках. Інструмент для виконання даної функції – “контрциклічні буфери”. Призначення його обсягу – від 0 до 2,5 % власного капіталу банку, має перешкоджати надмірному зростанню кредитування в національних економіках.

Базельським документом передбачений контроль співвідношеннявласного і позикового капіталу з метою визначення безризиковогозначення. Як безризикове приймається 3 % рівень капіталу першого рівня.

Як інструмент контролю ліквідності наведений показник покриття ліквідності LiquidityCoverageRatio (LCR). Данийпоказник контролює покриття відтоку капіталу за 30-денний термінзапасом високоліквідних активів. З метою контролю достатності фінансування наведенийпоказник NetFundingStabilityRatio (NFSR), що відображаєспіввідношення між доступним і необхідним обсягами фінансування.

Банки, вплив яких на економіку дужезначний і дефолт яких може послужити причиною подальших критичнихзмін, названі “Регулярно важливими”. До таких банків пред’являютьсяпідвищені вимоги резервів, що стоять досить далеко від граничних значень,зазначених Базельським комітетом.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що виконання вимог, вказаних в Базелі ІІІ зумовить підвищення рівня капітальної стійкості банку.

Наступним складовим елементом аналізу стійкості банку є оцінка організаційної стійкості, а саме якості корпоративного управління банком. Корпоративне управління на сучасному етапі розвитку вітчизняних банківських установ розглядається у ролі фактора підвищення рівня стійкості та ефективності функціонування банку.Виходячи з цього, виникає необхідність здійснення аналізу якості даного явища. У вітчизняній літературі розробка єдиної методики стосовно оцінки якості корпоративного управління банку не отримала належного вивчення.

Найбільш поширеною у світовій банківській практиці виступає рейтингова оцінка якості корпоративного управління. На вітчизняному ринку рейтинги якості корпоративного управління формуються агентствами «Кредит-Рейтинг», «Standart&Poor’s». У наукових працях та дослідженнях з даного питання пропонується велика кількість методик стосовно рейтингування. Виходячи з цього, виникає потреба у визначенні системи набільш важливих критеріїв, які б дали можливість здійснити ефективну й точну оцінку якості системи корпоративного управління, іншими словами – проаналізувати рівень організаційної стійкості банківської установи [43].

На нашу думку, при здійсненні аналізу корпоративного управління банком, доцільно використати наступні критерії (рис. 1.9)

Використання даної методики дасть можливість об’єктивно оцінити рівень організаційної стійкості банку, здійснити порівняльний аналіз банківських установ відносно ступеня впровадження стандартів корпоративного управління. Прозорість цієї методики дає можливість її використання широкому колу зацікавлених осіб.

Політика корпоративного управління

Критерії оцінки якості корпоративного управління банком

Система контролю й управління ризиками

Розкриття і прозорість інформації

Діяльність

наглядової ради

1. Наявність кодексу корпоративного управління.

2. Розкриття інформації про корпоративну структуру і структуру акціонерів.

3. Наявність положення про порядок розподілу прибутку.

4. Наявність відділу по роботі з акціонерами

1. Склад наглядової ради.

2. Наявність незалежних директорів.

3. Залученість в управління.

4. Наявність комітету аудиту наглядової ради.

5. Розкриття інформації про політику наглядової ради.

1. Розміщення фінансової звітності на сайті банку.

2. Наявність міжнародного зовнішнього аудитора.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка